Курсова робота - Укладання та розірвання шлюбу за законодавством України - файл n1.doc

Курсова робота - Укладання та розірвання шлюбу за законодавством України
Скачать все файлы (181 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc181kb.30.03.2014 19:24скачать

n1.doc

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………….……….. 3

І. ПОНЯТТЯ ШЛЮБУ ТА ЗМІСТ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН

1.1. Поняття та сутність шлюбу………………………………………4

1.2. Ознаки шлюбу …………………………………………………….6

ІІ. ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ШЛЮБУ

2.1. Умови укладання шлюбу…………………………………………6

2.2. Заручини …………………………………………………………..8

2.3. Порядок реєстрації шлюбу ………….………………………......10

2.4. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою ………..12

2.5 Укладення шлюбів громадян України з іноземними громадянами та іноземних громадян між собою в Україні. …………………………………14

ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН

3.1. Поняття та випадки припинення шлюбу, розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану………………………..17

3.2. Розірвання шлюбу у судовому порядку, юридичні наслідки розірвання шлюбу…………………………………………………………….…19

3.3. Порядок розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами та шлюбів іноземних громадян між собою в Україні…………27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………...29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..…………………………..31

Вступ.

Історія розвитку людства свідчить про те, що сім’я в системі соціальних відносин завжди посідала особливе місце. Саме тому цей інститут завжди перебував під вагомим впливом з боку держави та суспільства. Саме в сім’ї узгоджуються життєво важливі біологічні інтереси людини та інтереси держави як суто соціального явища. Можна погодитись із тим, що в характері сімейних правовідносин відображається стан суспільної свідомості у сфері шлюбу та сім’ї.

Протягом останніх років у зв’язку зі змінами в суспільстві сімейні правовідносини зазнали значних перетворень, що викликало необхідність в їх регулюванні на нових засадах і принципах. Тому погляди на способи й методи правового та соціального регулювання відносин у сфері сім’ї та шлюбу суттєво змінилися. Якщо Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20 червня 1969 р. (далі – Кодекс про шлюб та сім’ю), згідно з пануючою на той час ідеологією, декларував подальше зменшення регулювання сімейних відносин засобами права та посилення ролі моральних засад у сімейному житті, то чинний Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947–ІІІ (далі – СК України) поширює сферу правого впливу й на ті відносини, які передують виникненню шлюбу (інститут заручин). Однак протягом дії Кодексу про шлюб та сім’ю, прийнятого за радянських часів, виникала необхідність внесення змін до нього, враховуючи вимоги часу. Так, до Кодексу увійшли нові норми, що регламентували укладання шлюбного контракту, і вилучено норми, якими встановлювались ідеологічні основи регулювання шлюбних відносин. [ 5]

Актуальність теми. Проблеми сім’ї визначаються як один з пріоритетних напрямків державної політики. Сім'я визнається однією з ключових суспільних цінностей. За останні роки було прийнято низку нормативно-правових актів, направлених на посилення інституту сім’ї, зокрема, Указ Президента України “Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року” від 24 травня 2000 р.; Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок, схвалена постановою Верховної Ради України від 5 березня 1999 р.; Концепція державної сімейної політики, схвалена постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р. та ін. Ці нормативно-правові акти декларують важливі положення щодо створення правових, економічних, культурних, соціальних умов для зміцнення і функціонування сім'ї, авторитету та стійкості шлюбу, під­вищення ролі батьків та їх відповідальності за життєзабезпечення і виховання дітей тощо. Логічним продовженням цього процесу було прийняття Верховною Радою України СК України, який по-новому підійшов до врегулювання відносин в сфері укладення і розірвання шлюбу, зокрема щодо інституту заручин, місця укладення шлюбу тощо.

Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є розгляд правового регулювання укладення і розірвання шлюбу в Україні.

Предметом дослідження є вітчизняні і зарубіжні наукові погляди, ідеї, концепції щодо правової природи шлюбу, його укладення та розірвання.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
І. ПОНЯТТЯ ШЛЮБУ ТА ЗМІСТ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН

1.1. Поняття та сутність шлюбу.

Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням, а тому держава не може залишити його поза правовою регламентацією в противагу дружбі, яка такій регламентації не підлягає.

Філологічні корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові — «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сълюбь», значення якого цілком зрозуміле.

Говорячи про правовий зміст поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних особливостей.

Перше: шлюб — це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це не договір, не угода, а союз.

Друге: шлюб — вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридично оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатожонство.

Третє: шлюб — рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючі до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами.

Четверте: шлюб — це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимог, про які буде сказано нижче.

П'яте: шлюб — в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою.

Таким чином з вищеперерахованих ознак можливо дати таке визначення шлюбу.

Шлюб — це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї. [7, с. 45]

Але найважливішими особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

1.2. Ознаки шлюбу.

Ознаками шлюбу є:

1) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 СК);

2) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК);

3) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом;

4) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки.

Інша справа - шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору. [ 3]
ІІ. ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ШЛЮБУ

2.1. Умови укладання шлюбу.

Для укладення шлюбу законодавством України встановлені певні умови:

1. Взаємна згода осіб, які укладають шлюб.

Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб. Але на відміну від України, в мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

2. Досягнення певного шлюбного віку.

Згідно ст. 22 Сімейного Кодексу України від 10.01.2002 року, шлюбний вік для чоловіків становить 18 років і 17 років для жінок. В окремих випадках (таких як вагітність чи народження дитини) державні виконавчі комітети міських і районних (у містах) Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.

Оскільки наше законодавство не встановлює мінімальний шлюбний вік, то шлюб можна укласти і в 13, 14, 15, 16 років, звичайно, за наявності певних причин. Чим же пояснити, що шлюбний вік становить 17-18 років? Шлюбні відносини осіб молодших 18 років у деяких випадках призводять до погіршення здоров'я подружжя та їх дітей, заважають жінці-матері одержати професію, закінчити навчання. Крім того, особи, які вступають до шлюбу, повинні набути інтелектуальної зрілості. Також, у відповідності з частиною 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України особи, які вступили до шлюбу до досягнення повноліття, набувають усіх прав та обов'язків, що і особи які вступили в шлюб по досягненню ними шлюбного віку.

Існують також і перешкоди для вступу в шлюб, тобто обставини, при наявності яких вступ до шлюбу є неправомірним. Згідно ст. 39 Cімейного Кодексу України існують перешкоди до укладання шлюбу:

1) між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;

Мається на увазі зареєстрований в РАЦСі шлюб. У даному випадку законодавство закріплює принцип моногамії (одношлюбності), відповідно до якого чоловік і жінка можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Тому, при реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна раніше була одружена, необхідно пред'явити документи, які б підтверджували припинення попереднього шлюбу.

2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями й усиновленими (якщо попередньо не було скасовано усиновлення).

Родичами по прямої лінії вважаються особи, які походять один від іншого (батьки і діти, онуки, дід, бабуся). Пряма висхідна лінія - це лінія, котра зв'язує нащадків і предків (від дітей до батьків, від онуків до діда і бабусі); пряма низхідна - це лінія від предків до нащадків (від діда, бабусі до онуків, від батьків до дітей). Повно рідними братами і сестрами є особи, що мають спільних батьків (батька і матір). Неповно рідними - брати і сестри, що мають тільки спільного батька (єдинокровні) чи спільну матір (єдиноутробні).

Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлена як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі по спадковості багатьох захворювань.

Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлена тим, що вони прирівнюються до родичів за походженням, а також моральними чинниками.

3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок сердечної хвороби чи хвороби слабоумства.

Це обумовлюється тим, що така особа не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними. Тому, вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але вона знаходилося в такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій, шлюб повинен бути визнаний недійсним, тому, що відсутня одна з необхідних умов для вступу в шлюб - вільне, усвідомлене волевиявлення.

Заборона шлюбу з недієздатними особами також обумовлена турботою про здоров'я потомства. Це пояснюється тим, що хвороба, через яку особу було визнано недієздатною, може передатися по спадковості її дітям (онукам, правнукам т.д.). Тому, звичайно, піклування про майбутніх нащадків належить до інтересів держави. [ 3]
2.2. Заручини.

Отже, при виконанні всіх умов укладання шлюбу, та за відсутності перешкод, майбутнє подружжя подає заяву до органів РАЦСу. Згідно ст. 31 СК, з моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими. При цьому Сімейний Кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків. Сімейним Кодексом України встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 Сімейного Кодексу України, якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.

Звичайно, існують і підстави для звільнення від відшкодування понесених затрат, якими є:

- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого). Тобто, якщо одна з заручених сторін відмовилася від укладання шлюбу саме через цю причину, вона має повне на те право не відшкодовувати нареченому (нареченій) усі матеріальні затрати на приготування до весілля;

- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.

Причому зазначені обставини звільняють особу від відшкодування затрат лише у тому разі, коли між цими обставинами і відмовою від шлюбу буде присутній причинний зв'язок.

У разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу постає важливе питання, щодо повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків.

Відповідно до п. 4 ст. 31 Сімейного Кодексу України, у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування, суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості. Це означає, що, якщо заручини розірвались, наречена (наречений) має повернути усі цінні (майнові) подарунки, які вона одержала у звязку із укладанням шлюбу. [ 3]
2.3. Порядок реєстрації шлюбу.

Якщо подружжя не відмовляється від реєстрації свого шлюбу, і відповідно до ст. 32 Сімейного Кодексу України, від 10.01.2002 року, після спливу одного місяця від дня подання заяви, молодята все ж таки бажають створити сімю, вони зобовязані з’явитись на реєстрацію свого шлюбу до органів РАЦСу.

Існують і такі випадки, коли подружжю необхідно зареєструвати свій шлюб раніше того строку, який надає їм держава. І тоді, за наявності поважних причин, та з дозволу керівника державного органу РАЦСу, реєстрація шлюбу може бути здійснена до спливу цього терміну. Так як перелік даних причин, через які шлюб можна зареєструвати раніше, відсутній в ст. 32 Сімейного Кодексу України, можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

Згідно до п. 2 ст.32 Сімейного Кодексу України, за наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

- вагітність нареченої;

- народження нею дитини;

- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої.

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.

Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий Сімейний Кодекс України, встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 Сімейного Кодексу України реєстрація шлюбу може відбутися:

- за місцем їхнього проживання;

- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Ст. 34 Сімейного Кодексу України встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.

За ст..3 Сімейного Кодексу України при здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за вийнятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому Сімейний Кодекс України встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.

Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
2.4. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою.

Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.

Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:

а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.

Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;

б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується нього, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адресу відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.

При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.

Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.

Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.

У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.

Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).

Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ. [ 10, с.145]
2.5. Укладення шлюбів громадян України з іноземними громадянами та іноземних громадян між собою в Україні.

Згідно з Сімейним кодексом України іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в Україні правами і несуть обов’язки в шлюбних і сімейних відносинах нарівні з громадяни України.

Іноземні громадяни користуються в Україні такою ж шлюбно-сімейною правоздатністю, як і громадяни України. В той же час іноземці не можуть вимагати визнання за ними яких-небудь прав, не наданих нашим законом громадянам України. Законодавством встановлено, що шлюби громадян України з іноземцями і шлюби іноземців між собою на території України укладаються за законодавством України. Так, іноземець який не досяг за даним Кодексом шлюбного віку, не вправі вимагати реєстрації шлюбу, хоч за законом своєї країни вже вправі вступити в шлюб. Також іноземець не може вимагати реєстрації другого шлюбу за наявності першого законного шлюбу, хоча за законом його країни допускається багатожонство. Але в той же час, якщо витримано умови вступу до шлюбу, він може бути укладеним навіть в тих умовах, коли за законами громадянства іноземця особа не має права вступити до шлюбу.

При реєстрації шлюбів громадян України з іноземцями, органи РАГСу за наявності перешкод до укладення шлюбу за законом чоловіка-іноземця роз'яснюють особам, які вступають до шлюбу, що дійсність шлюбу в іншій країні може бути оскаржена, шлюб може бути визнаний недійсним, що тягне за собою порушення прав одного з подружжя і народжених в цьому шлюбі дітей.

Законодавство України встановлює для іноземців можливість іншої форми укладення шлюбу (в посольствах, консульствах, а не в органах РАГСу).

Ці шлюби як по формі, так і за умовами їх дійсності здійснюються згідно із законами держави посла або консула. Це означає, що консульські шлюби можуть бути здійсненні як в світській, так і в церковній формі, і з дотриманням умов, прийнятих в державі консула (посла).

Шлюби, що укладені іноземцями в посольстві або консульстві їх країн на території України, визнаються дійсними на умовах взаємності. Це означає, що якщо за законами держави призначеного посла (консула) на території цієї держави не визнаються дійсними шлюби, укладені громадянами України в Українському посольстві (консульстві), то в Україні також не будуть визнаватися дійсними шлюби, укладені в посольстві (консульстві) даної держави.

Громадяни України, що проживають за кордоном, як правило, укладають шлюби в консульствах України, але в деяких випадках звернення в консульство України для них буває важким по причині віддаленості або відсутності консульської установи. Тому, шлюби громадян України з іноземцями, а також шлюби громадян України між собою визнаються дійсними і в тих випадках, коли вони були укладені не в консульстві України, а у відповідних органах країни їх перебування, з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його укладення.

Громадяни України, незалежно від умов встановлених іноземним законом, в усіх випадках повинні дотримуватись умов вступу до шлюбу, які передбачені українським законом. Такі шлюби визнаються дійсними за умови, що їх визнанню немає перешкод. [ 12, с.138]


ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН

3.1. Поняття та випадки припинення шлюбу, розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану.

Життєві ситуації, як відомо, не передбачувані. Доля кожної людини унікальна, кожен життєвий шлях неповторний. На жаль, поряд з радісними подіями на ньому зустрічаються і сумні. Не завжди подружжя витримує випробування своїх почуттів часом і бажає розірвати шлюб.

20 лютого 1919 року був прийнятий 1 Декрет УРСР «Про розлучення», який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно цього декрету, шлюб розривався на прохання одного або обох з подружжя.

Заяви про розірвання шлюбу повинні були подавати в місцеві органи РАЦСу, але, оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.

Даний Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення:

а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою, подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розлучені подружжя і їх діти, а при односторонній заяві розлучені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися з цього приводу;

б) всі інші питання, які пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі договору нотаріального або домашнього, а у випадку спору між ними - народним судом.

Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України. [ 5, с.18]

За заявою одного з подружжя в органах РАЦСу шлюб розривається у випадках, якщо другий з подружжя:

а) визнаний судом безвісно відсутнім;

Згідно зі ст.18 Цивільного Кодексу України, якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім. Згідно з ст.118 Сімейного кодексу України, якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з'явиться і суд скасує рішення про визнання її безвісно відсутньою, шлюб може бути поновлено органом РАЦСу за спільною заявою подружжя. Але існує вийняток, а саме - шлюб не може бути відновлено, якщо чоловік (дружина) особи, визнаної безвісно відсутньою, вступив в новий шлюб.

б) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;

В цих випадках шлюб розривається в загальному порядку. Тобто, якщо людина визнана недієздатною чи душевно хворою через зловживання алкоголем, або наркотиками, суд не визнає її знову дієздатною, а отже шлюб не може бути поновленим.

в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років. В цьому випадку органи РАЦСу розривають шлюб, якщо засуджений відбуває своє покарання в місцях позбавлення волі.

В зазначених вище випадках шлюб розривається незалежно від наявності у подружжя майнових спорів чи неповнолітніх дітей..

Але позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли, наприклад, чоловік бє свою дружину, і, разом з тим, завдає шкоди дитині, яку носить під серцем жінка.

Іншою підставою для розірвання шлюбу є заява обох з подружжя (спільна заява).

Згідно ст.106 при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, що не мають неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу виробляється в органах реєстрації актів цивільного стану. Тобто, якщо подружжя за взаємною згодою подає заяву до органів РАЦСу, в якій зазначено про відсутність неповнолітніх дітей, через місяць їхній шлюб можна вважати розірваним і вже колишнє подружжя отримує документи про розірвання їхнього шлюбу. А от термін торивалістю 1 місяць установлений для того, щоб запобігти розірванню шлюбу під впливом звичайної сварки.

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них, навіть якщо один з подружжя не з’явився на реєстрацію розірвання шлюбу через поважну причину, таку як хвороба, служба в армії, дострокове відрядження та ін. (потрібне письмове підтвердження на згоду того з подружжя, який відсутній). У випадку, коли подружжя з поважної причини не можуть з'явитися в орган РАЦСу для реєстрації розлучення у встановлений день, то реєстрація на їхнє прохання переноситься на інший день. Але термін переносу реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подачі заяви. Якщо ж причина неявки визнана не поважною, а бажання подружжя розірвати шлюб не змінилося, то вони можуть знову подати заяву про розлучення в орган РАЦСу і знов-таки призначається місячний термін для реєстрації розірвання шлюбу.

За реєстрацію розлучення сплачується державне мито в сумі 0,5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, після чого їм видається свідоцтво про розірвання шлюбу, а також робиться відповідна відмітка в паспорті. [ 10, с.236]
3.2. Розірвання шлюбу у судовому порядку, юридичні наслідки розірвання шлюбу.

Подружжя, яке має дітей або якісь майнові спори, має право подати заяву про розірвання шлюбу до суду. Звичайно, перед тим, як офіційно визнати шлюб недійсним, суд вживає заходів щодо примирення подружжя. У разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу на відміну від норм Сімейного кодексу України, яким цей момент визначався з дня реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу є самодостатньою підставою для припинення шлюбу. [ 11, с.245]

Разом із заявою, яку подружжя подає до суду, потрібно подати письмовий договор, в якому йтиметься, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого припису нотаріуса.

Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу - це акт, який припиняє шлюбне правовідношення, а свідоцтво про розірвання шлюбу - це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Сімейним Кодексом України передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦСі, за заявою колишньої дружити або чоловіка.

Цікавою деталлю Сімейного кодексу є право на поновлення шлюбу після його розірвання. Так, жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден з них не перебував після цього у повторному шлюбі.

Окрім розірвання шлюбу через подання заяви, як одного так і обох з подружжя, шлюб може також бути визнаний недійсним. Звичайно це відбувається при певних підставах та в певному порядку.

Отже недійсність шлюбу - це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу і означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов'язуються з дійсним шлюбом. Тобто, шлюб, який було укладено і при цьому не дотримувались умови укладання шлюбу, вважається недійсним. Шлюб визнається недійсним лише за рішенням суду, і на вимогу про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.

Перелік обставин, які можуть бути підставами для визнання шлюбу недійсним наводиться в ст. 22, 24-26 Сімейного Кодексу України. До підстав визнання шлюбу недійсним належать:

а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК);

б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 Сімейного Кодексу України);

д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 Сімейного Кодексу України);

є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 Сімейного Кодексу України);

ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 Сімейного Кодексу України);

з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наявність однієї із наведених вище обставин. [ 3]

Згідно Кодексу про Шлюб та Сімю України 1969 р. порушення умов укладання шлюбу недостатнє, щоб шлюб вважався недійсним - необхідно, щоб суд виніс відповідне рішення. А от в СКУ по-іншому розв'язує це питання, розглядаючи шлюб як вид цивільно-правової угоди і якщо така угода була укладена не вірно вона вважається недійсною.

У ст. ст. 39-41 Сімейного Кодексу України побудовані 3 правові моделі визнання шлюбу недійсним, тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду:

1.Зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Порушення принципу одношлюбності - одне з найбільш поширених у судовій практиці підстав визнання шлюбу недійсним.

В цьому випадку шлюб є недійсним коли:

а) з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі (бігамія - одночасне перебування в двох шлюбах). На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визнається другий шлюб як укладений з явним порушенням встановленого порядку. Навіть, якщо подружжя довгий час не підтримувало стосунків, потрібно розірвати такий шлюб до того, як укласти новий.

б) після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому порядку був оголошений померлим. Якщо смерть такої особи була зареєстрована РАЦСом на підставі судового рішення про оголошення її померлою, шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним.

2. Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також між рідними братом і сестрою.

Свого часу в Російській імперії церква забороняла шлюби між родичами до 8-го ступеня родинності, пізніше - до 4-го ступеня. Випадки визнання шлюбу недійсним з наведених вище підстав в судовій практиці практично не зустрічаються, оскільки суспільна мораль засуджує кровозмішення. У будь-якому випадку шлюби між близькими родичами є недійсними.

3. Зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Це пояснюється тим, що особа, яку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу і тверезо оцінювати свої дії. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.

Підставою для визнання шлюбу недійсним може бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу. Такими обставинами можуть бути:

1. Зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Такий шлюб може бути зареєстрований без згоди одного з подружжя через, можливо, насильство, погрози або тимчасового розладу здоровя чи стан алкогольного, наркотичного спяніння, через що особа не розуміла значення своїх дій. Якщо особа уклала шлюб, перебуваючи в такому стані, вона має право після того, як вилікується, порушити питання про визнання шлюбу недійсним.

2. У разі його фіктивності. Тобто укладання шлюбу без наміру подружжя (чи одним з подружжя) дійсно створити сім'ю, а лише з метою отримати якісь пільги чи привілеї, наприклад право на житло, на майно другого з подружжя у випадку його смерті. Зовнішня згода таких осіб на укладання шлюбу не відповідає їх внутрішній волі.

Справи щодо визнання шлюбу недійсним через його фіктивність хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, але спричиняють значні труднощі у їх вирішенні, особливо в тому разі, коли один з подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший - лише отримати певну вигоду. У такому разі суд має уважно вивчити і врахувати всі обставини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, наявність чи відсутність дітей, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі та інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність. Але проживання подружжя разом є не обовязковим, тому що роздільність проживання може обумовлюватись службою в армії, навчання в іншому місті або ж відрядження по роботі. [ 9, с.89]

У теорії сімейного права відрізняють поняття фіктивного шлюбу від шлюбу, "який не існує" або шлюбу, "який не укладено".

Неіснуючий шлюб - це шлюб, якого юридичне немає і який не потребує визнання його недійсним в судовому порядку. Відповідно до Закону України "Про нотаріат" капітану морського судна надано право посвідчувати заповіти, довіреності, але він не уповноважений реєструвати шлюб. Тобто шлюб був зареєстрований особою, яка не мала права цього робити. Такі "шлюби" не потребують визнання їх недійсними - вони юридично не існують і не мають ніякого правового значення.

Неукладені шлюби - це шлюби, зареєстровані за відсутності нареченої або нареченого (ст. 48 Сімейного Кодексу України). До неукладених шлюбів необхідно віднести і шлюби, які реєструвалися за підробленим паспортом, за довіреністю.

Від фіктивних шлюбів треба відрізняти і так звані "шлюби з розрахунку".

Шлюб з розрахунку - це шлюб, який особа (чи особи) укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім'ї.

Хоча укладання такого шлюбу традиційно викликало осуд у суспільстві, він не може бути визнаний недійсним. [ 12, с.254]

Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушенням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним.

1. Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без отримання у встановленому порядку дозволу суду на такий шлюб.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань, оскільки відносини між ними прирівнюються до відносин батьків і дітей. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми. Водночас між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди можуть складатися стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу.

2. Між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені родинності, заборонені (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Швейцарія). Однак, у вітчизняному законодавстві, суд, з врахуванням конкретних обставин (тривалості спільного проживання, характеру взаємин), може визнати такий шлюб дійсним.

3. 3 особою, яка приховала свою тяжку хворобу, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків. Та якщо ж особа не приховувала наявності тяжкої хвороби, то, відповідно, відсутні й підстави визнання шлюбу недійсним.

4. 3 особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, якщо особа, що не досягла шлюбного віку одружилася без дозволу суду на шлюб. Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб. Водночас суд може відмовити подружжю у розірвання шлюбу, який визнано недійсним, через такі причини, як вагітність чи народження дитини.

Помилкове уявлення про соціальний статус одного з майбутнього подружжя, його моральні якості, майновий стан не є обставинами через які шлюб буде визнано недійсним, але це може стати підставами для розірвання шлюбу, тобто розлучення.

Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 Сімейного Кодексу України і залежить у кожному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.

Так, відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист таких, що охороняються законом, прав та інтересів громадян, в тому числі подружжя, якщо права порушені укладанням шлюбу. [ 6, с.241]

Розглядаючи справу про визнання шлюбу недійсним, суд має своєчасно повідомити позивача і відповідача про час та місце судового розгляду. Суд також має вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача. З метою захисту прав неповнолітніх, недієздатних при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з такою категорію осіб до справи має залучатися представник органів опіки та піклування.

А от коли розглядаються справи про шлюб між усиновителем і усиновленою не має значення хто звернувся з позовом до суду, беруть до уваги чи відповідатиме це інтересам неповнолітньої, недієздатної особи.

Після визнання шлюбу недійсним анулюються запис щодо укладання шлюбу і відповідний документ. Також працівник РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі.

Отже, розірвання шлюбу нелегкий процес. З одного боку здається, що весільна сукня, смокінг та список гостів на весілля це єдині проблеми, які випливають із заручин, а от з іншого боку, навіть щоб укласти шлюб, потрібно дотримуватись певних умов. А що казати про розірвання шлюбу, особливо коли при цьому є майнові спори та неповнолітні, недієздатні діти.

Та, мабуть, основною проблемою залишається та, чому люди, які кохаючи один одного до нестями укладають шлюб, а потім - розлучаються.

Згідно статистики, існує 6 основних причин розлучень:

1. поспішне прийняття рішення вступити в шлюб чи шлюб по розрахунку.

2. подружня невірність (на цю причину указали 15% жінок та 12% чоловіків)

3. несумісність характерів та поглядев.

4. психологічна непідготовленість до сімейного життя і, як наслідок – розчарування в коханій людині або в собі (42 % розлучень). Ця непідготовленість частіше проявляється у взаємних образах та приниженнях.

5. пияцтво (31% опитаних жінок та 23% чоловіків).

Найчастіше ініціатором розлучень виступають жінки, а саме в 58% випадків. Загалом це жінки, яким менше за 45 років, а вже після 45 частіше на розлучення подають чоловіки. [ 8, с.54]
3.3. Порядок розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами та шлюбів іноземних громадян між собою в Україні.

Законодавство України встановлює порядок розірвання шлюбів громадян України з іноземцями, а також шлюбів іноземних громадян між собою на території України. Ці шлюби розриваються за законодавством України, за такою ж процедурою (в органах РАГСу або суді), на тих же мотивах і з тими ж правовими наслідками, які встановлені в Кодексі про шлюб і сім'ю України. Нашим законодавством при розірванні іноземних шлюбів не передбачено ніяких обмежень і вийнятків. Тому, при розлученні іноземці не мають права посилатися на свої національні закони.

Розірвання шлюбу через суд України може мати значні перешкоди, коли один з подружжя проживає за кордоном, так як закон України за всіх умов не може заборонити іноземцю звертатися з вимогами про розірвання шлюбу в суд держави, в якій він проживає. Невизнання розірвання шлюбу, проведеного в цих випадках іноземним судом, привело б до того, що іноземець вважався б розлученим, а громадянин України продовжував би перебувати в шлюбі. Тому, якщо в .момент розірвання шлюбу хоч би один з подружжя (іноземець або громадянин України) проживав за межами України, СК України визнає дійсним розірвання шлюбу, проведене іноземним органом за законом відповідної держави.

В тих випадках, коли обидва з подружжя проживають за межами України, розірвання шлюбу в суді України може спричинити для них певні труднощі. Примусити таке подружжя приїхати в Україну для здійснення розлучення значило б поставити їх в тяжке становище і порушити їх права. Тому законодавство України встановлює, що розірвання шлюбу, здійснене за межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обидва з подружжя, які є громадянами України, проживають за її межами.

В той же час громадяни України, які постійно проживають за кордоном, не можуть бути в силу цього позбавлені права розірвати шлюб в суді України. Тому законодавство України надає громадянам, які проживають за кордоном, право звертатися з вимогою про розірвання шлюбу в суди України. В цих випадках Верховний Суд України дає обраному ним суду, яким може виявитись будь-який суд України, доручення розглянути справу про розірвання шлюбу між громадянами України, які постійно проживають за межами України.

Законодавство України передбачає можливість в окремих випадках розірвати шлюб шляхом реєстрації розлучення в органах РАГСу без попереднього звернення до суду. Оскільки консульство України надало право реєструвати всі акти громадянського стану, то громадяни України, які постійно проживали за кордоном мають право за наявності передбачених умов розірвати шлюб шляхом реєстрації розлучення в консульській установі України. Якщо подружжя є іноземцями, то незалежно від місця їх проживання розірвання їх шлюбу, проведене за межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні. [ 5, с.201]


Висновок.

Отже, в нашій курсовій роботі було визначено поняття шлюбу, його правової природи.

Шлюб як правовий інститут можна розуміти, зокрема, в таких значеннях: як певний правовий статус – правове становище (цивільний стан) чоловіка і жінки, як носіїв визначених у законі прав та обов’язків, який підлягає державній реєстрації (укладення та розірвання шлюбу); як різновид сімейно-правового договору, який відрізняється від цивільних договорів, зокрема тим, що між учасниками такого договору (чоловіком і жінкою) виникають не тільки майнові відносини, але й особисті немайнові відносини, які в деяких випадках можуть регулюватися правовими нормами, наприклад, шляхом визна­чення в законодавстві особистих немайнових прав та обов’язків подружжя.

Крім детального розгляду основних положень, пов’язаних з укладанням та розірванням шлюбу, було розглянуто новий інститут вітчизняного сімейного права – інститут заручин.

СК України пов’язує заручини не з певним обрядом, а з певним юридичним фактом – подачею заяви про реєстрацію шлюбу. Хоча заручини й не створюють обов’язку вступу в шлюб і не породжують у заручених осіб сімейних прав і обов’язків, заява про реєстрацію шлюбу є певним доказом намірів про це. СК України встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу у вигляді компенсації другій стороні затрат, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Проаналізовано нормативну базу, досліджено те, як може укладатися та розриватися шлюб, які наслідки цього, як проводиться реєстрація та інші.

На сьогоднішный день шлюб має велике значення для нашої держави. Адже сьогодні на Україні склалася складна ситуація - катастрофічно зменшується населення нашої Батьківщини. За неофіційними данними воно складає близько 48,9 млн. чоловік, порівняно з 52 млн. у 1991 році. Можу з впевненістю сказати, що вже майже 10 років триває демографічна зима. Очевидно, що необхідно негайно запровадити вдалу державну програму по збереженню населення України, і розпочати необхідно з найголовнішого - зі збереження кожної української сім'ї.

Сім'я, дитинство, материнство охороняється в Україні законом. Необхідно, щоб встановленний діючим законодавством судовий порядок розірвання шлюбу дійсно служив цій меті. Цього можна досягти тільки при ефективній і досконалій (відповідно до чинного законодавства) діяльності судових органів. Вони повинні всебічно сприяти подальшому зміцненню сім'ї.
Список використаних джерел:

1. Шлюбно-сімейне законодавство // Основи держави і права: Навч. посіб. у запитаннях і відповідях для вступників до юрид. навч. закл.- К., 1995.

2. Конституція України від 28 червня 1996 року із змінами, внесеними Законом України №2222-ІV від 8 грудня 2004 року .

3. Сімейний Кодекс України затверджений Законом від 10.01.2002 року, із змінами і доповненнями внесеними згідно із законом „Про внесення змін до Сімейного Кодексу України” від 26.12.2002, ВВР 2003, №7.

4. Цивільний Кодекс України, затверджений Законом від 16.01.03р.

5. Бармак О. Шлюбно-сімейне законодавство // Бармак О. Основи правознавства.- Т., 1999

6. Котюк І. Сімейне право України // Котюк І. Основи правознавства.- К., 2002

7. Михайленко О. Шлюбно-сімейне право // Михайленко О. Основи держави і права (Правознавство).- К., 1995

8. Основи сімейного права // Світ права: Навч. посіб.- К., 2004.

9. Основи сімейного права України // Правознавство: Підруч.- К., 2003.

10. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова А. М. Колодія. — К: Юрінком Інтер, 2004.

11. Ромовська З. Державний захист сім'ї та дитинства // Правознавство.- Л., 1995

12. Сімейне законодавство // Основи правознавства: Навч. посіб.- К., 2003

13. Шлюбно-сімейне законодавство // Савчук П. Основи правознавства: Посіб. для абітурієнтів /П.Савчук, Ю.Самойленко.- К., 2000.



Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации