Курсова робота - Особливості проведення уроків розвитку зв'язного мовлення у 5-6 класах - файл n1.docx

Курсова робота - Особливості проведення уроків розвитку зв'язного мовлення у 5-6 класах
Скачать все файлы (93.1 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx94kb.29.03.2014 22:20скачать

n1.docx

  1   2   3   4
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Інститут філології й журналістики

Кафедра української мови

КУРСОВА РОБОТА

з методики навчання української мови

на тему: «Особливості проведення уроків розвитку зв’язного мовлення у 5-6 класах»

Студентки IV курсу ГУС групи
напряму підготовки «Філологія. Українська мова та література»
Пастушини Іванни Ігорівни.
Керівник: к.ф.н., ст. викл. Ткачук Т.П.

Національна шкала_______

Кількість балів:_____ Оцінка: ECTS_______

Члени комісії _________ _________________

_________ __________________

_________ __________________

Вінниця – 2012 рік

План

Вступ

РОЗДІЛ І. Мовленнєва підготовка учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення.

1.1. Основні підходи щодо змісту уроків розвитку зв’язного мовлення.

1.2. Основні напрями роботи та методичні принципи мовленнєвої підготовки.

1.3. Види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо, переказ)

РОЗДІЛ ІІ. Особливості проведення уроків розвитку зв’язного мовлення у 5-6 класах.

2.1. Врахування вікових та психологічних особливостей учнів 5-6 класів на уроках розвитку зв’язного мовлення.

2.2. Критерії підбору текстів для уроків розвитку зв’язного мовлення у 5-6 класах.

Висновки

Використана література

Додатки
Вступ

Результати соціолінгвістичних досліджень та розвідки науковців виявляють, що мовна культура українців у всіх сферах суспільного життя (професійній, державного управління, мова ЗМІ та ін.) потребує вдосконалення. Не випадково у школі мовленнєвому розвитку учнів приділяється особлива увага і досягненню цієї мети підпорядковується вся система вивчення української мови. Тому завдання школи - сприяти засвоєнню школярами норм літературної мови, навчити користуватися ними в різноманітних практичних мовленнєвих сферах.

Основною метою навчання рідної мови є формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови, формування мовленнєвої компетенції учнів, тобто таких особистісних утворень, що охоплюють: знання базових мовленнєвих понять; здатність до мовленнєвої творчості; уміння правильно будувати висловлювання, реалізовувати задум у процесі продуктивної мовленнєвої діяльності; здатність до асоціативної мовленнєво-мислительної діяльності; гнучке вміння використовувати мовні засоби залежно від типу, стилю мовлення; вимогливість до свого мовлення, навички самоконтролю результатів мовленнєвої діяльності та ін.

У Програмі з української мови для 5 - 12 класів зазначено, що навчальний предмет "українська мова" сприяє формуванню особистості, готової до активної, творчої діяльності в усіх сферах життя демократичного суспільства.

Україномовна особистість усвідомлює свою належність до українського народу, вживає українську мову в усіх сферах мовлення, поважає рідне слово, має високу мовну культуру: прагне оволодіти всіма нормами літературної мови, вміє користуватися її виражальними засобами у різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.

Отже, актуальність теми зумовлена новими завданнями, що поставлені перед сучасною школою, - формування в учнів умінь самостійно будувати усні й письмові висловлювання різних жанрів, які необхідні їм у процесі навчання і майбутньої діяльності. Передбачені програмою вимоги до мовленнєвої компетентності відбилися у перевірену на практиці систему вправ, яка має розвивальний характер і виразне практичне спрямування. Проблема в такій роботі зумовлена тим, що науково-методична тема може бути взята за основу для подальших наукових досліджень з питань розвитку мовленнєвої компетентності учнів.

Об'єктом дослідження є покращення комунікативних умінь учнів 5-6 класів на уроках з розвитку зв’язного мовлення.

Предмет дослідження – система текстів дібраних для різних видів мовленнєвої діяльності учнів 5-6 класів на уроках з розвитку зв’язного мовлення.

Мета нашої роботи полягає у дослідженні критеріїв відбору текстів для роботи на уроках зв'язного мовлення.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання завдань:

1) дослідити теоретико-методичні та концептуальні положення розвитку зв'язного мовлення учнів;

2) виявити взаємозв'язок вікових та психологічних особливостей молодших підлітків з їхньою пізнавальною сферою та вплив різних видів мовленнєвої діяльності на розвиток комунікативних умінь та навичок;

3) розробити тексти для різних видів мовленнєвої діяльності для учнів 5-6 класів.

Теоретичні засади дослідження становлять: праці лінгводидактів щодо мовленнєвої діяльності (О.Біляєва, І.Олійника, М.Пентилюк та ін.); лінгвістів (М.П.Кочергана, О.С.Мельничука, Л.В. Щерби та ін.); психологів (С.Якобсона, Л.Виготського, Н.Ломова тощо).

Методи дослідження:

1) теоретичні : системний аналіз та узагальнення лінгвістичної, психолінгвістичної, психолого-педагогічної і методичної літератури з проблеми розвитку зв'язного мовлення; теоретичне осмислення й узагальнення передового педагогічного досвіду вчителів з метою аналізу досліджуваної проблеми; комплексний аналіз функціональних можливостей мовного і мовленнєвого матеріалу відповідно до цілей і завдань роботи з розвитку зв'язного мовлення;

2) практичні: відбір текстів для аудіювання, читання мовчки та переказу; створення системи завдань( тестових і відкритих).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів ("Мовленнєва підготовка учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення ", та "Особливості проведення уроків розвитку зв’язного мовлення у 5-6 класах"), висновків, списку використаної літератури, додатків.
РОЗДІЛ І. Мовленнєва підготовка учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення.

    1. Основні підходи щодо змісту уроків розвитку зв’язного мовлення

Ще на початку ХХ ст. виходили праці з питань розвитку мовлення учнів (стаття С.Попова "Характеристичні помилки під час навчання української мови"[19, с. 115-116], "Методика усного і письменного стилю" Б.Заклинського [7] тощо). Зв'язне мовлення розглядають у методиці як особливу галузь роботи з розвитку мовлення – процес говоріння, діяльність мовця, продукт діяльності, текст, висловлювання. Учителі донині використовують посібники Д.Кравчука "Творча робота з української мови в IV – VIII класах"[11], М.Стельмаховича "Система роботи з розвитку зв'язного мовлення в 4 – 8 класах"[22], В.Мельничайка "Творчі роботи на уроках української мови"[13], М.Пентилюк "Культура мови і стилістика"[17], Алексєєва В. «Питання мовної культури у шкільному курсі української мови»[1], К.Ю.Голобородько «Уроки розвитку зв’язного мовлення»[24] тощо.

Для нашого дослідження ми взяли три основних джерела: Біляєв О.М. «Методика вивчення української мови в школі»[14], Олійник І.С. «Методика викладання української мови в середній школі»[15] і Пентилюк М.І. «Методика навчання української мови в середній освітніх закладах»[18]. На їхній основі ми покажемо диференційність або схожість поглядів різних науковців щодо проведення уроків розвитку зв’язного мовлення, їхнього завдання і мети.

В основу запропонованої Біляєвим О.М. класифікації уроків розвитку мовлення покладено вид творчої роботи та мету її проведення, відповідно до чого визначено два різновиди: уроки, на яких учні виконують «малі жанри» творчих робіт (усний переказ, розповідь про почуте або побачене, опис предмета, написання нарису, вільного або творчого диктанту), і уроки проведення великих за обсягом переказів і творів та їх аналізу з учнями[4]. Окремо виділено урок підготовки до контрольного твору. Також Біляєв наголошує: «Успішне формування мовленнєвих умінь можливе лише за умови систематичної і цілеспрямованої роботи, постійної уваги до цього аспекту навчання. Вирішальну роль у ньому відіграють два фактори, що взаємно доповнюються, – створення мовного середовища з високим виховним потенціалом і раціональна система навчально-тренувальних вправ»[14, с. 232].Провідну роль у створенні мовного середовища, на думку О.Біляєва, відіграють тексти, які використовують на уроках розвитку зв’язного мовлення.

І.Олійник у своїй книзі «Методика викладання української мови в середній школі» зазначає: «Типи цих уроків ґрунтовно розробив О.Біляєв. Основна мета цих уроків – навчити учнів складати зв’язний текст, передбачаючи різний тип мовлення й різну його стильову спрямованість, формувати відповідні уміння і навички»[15, с. 140-141].
Також він акцентує увагу уже не стільки на текстах, які добираються для уроків розвитку зв’язного мовлення, скільки на опановуванні учнями вмінь роботи над різними видами переказів і творів.

Потрібно зазначити, що І.Олійник та О.Біляєв у своїх працях виділяють переказ, як найголовніший вид діяльності на уроках розвитку зв’язного мовлення. О.Біляєв виділяє такі види переказів: за матеріалом – перекази різних щодо типу мовлення текстів-розповідей, описів, роздумів, розповідей з елементами роздуму та опису, переказ змісту діафільму, кінофільму, вистави; за способом сприймання – перекази прослуханого, прочитаного, певною мірою і побаченого; за формою відтворення – усні й письмові; за способом виконання – колективні та індивідуальні; за метою застосування – навчальні та контрольні; за повнотою відтворення – повні й вибіркові, вільні й близькі до тексту, репродуктивні й творчі. Обидва методисти виділяють також уроки написання творів.

Отже, можна сказати, що І.Олійник і О.Біляєв були близькими у своїх підходах щодо проведення уроків розвитку зв’язного мовлення: І.Олійник більшу увагу приділяв структуруванню уроку, його етапам; О.Біляєв опирався на класифікацію різновидів уроків розвитку зв’язного мовлення, їхні особливості. Але обидва методисти наголошували на тому, що ці уроки обов’язково мають проводитись з метою поліпшення комунікативних умінь і навичок учнів.

Час не стоїть на місці, і деякі ідеї минулого відходять на задній план. З’являються нові методисти, нові розробки уроків, нові можливості для їх проведення. Такими новаторами у методиці навчання української мови можна вважати: М.Пентилюк, С.Караман, О.Решетилову, І.Гайдаєнко та ін. Усі ці науковці – автори книги «Методика навчання української мови в середніх загальноосвітніх закладах». Отже, розглянемо головні засади цього видання.

М.Пентилюк, на відміну від своїх попередників І.Олійника та О.Біляєва, не зосереджується лише на двох видах роботи під час проведення уроків розвитку зв’язного мовлення – переказах і творах. Сучасні можливості розширюють спектр можливостей вчителя української мови, а отже, і методичних розробок і порад.

Завданням цього напряму роботи з розвитку мовлення, на думку М.Пентилюк, «полягає в забезпеченні умов для свідомого, систематичного й послідовного сприйняття учнями правил нормативності української мови, у формуванні умінь і навичок дотримуватися засвоєних норм, знаходити та виправляти недоліки й помилки в змісті, побудові та мовному оформленні власних і чужих висловлювань»[18, с. 264]. Також М.Пентилюк виділяє не два види роботи на уроках розвитку зв’язного мовлення, а згідно з програмою 4 види мовленнєвої діяльності: аудіювання, читання, говоріння та письмо. Особливу увагу науковець звертає на проблематичність добору нормативних текстів, які б відповідали віковим особливостям учнів; добору цікавих завдань, які б давали учням можливість всебічно розвиватись. Окрему увагу вона приділяє видам переказів та аналізу творів учнів. Від правильного вибору виду переказу залежить успішність його написання і подальший аналіз зробленої роботи, вважає М.Пентилюк.

1.2. Основні напрями роботи та методичні принципи мовленнєвої підготовки.

Поряд із загальнодидактичними принципами в методиці навчання української мови повинні об'єктивно існувати і закономірно функціонувати власне методичні принципи. Виявлення власне методичних принципів і їх сутності необхідне насамперед тому, що вони істотно впливають на зміст процесу навчання української мови, його форми й інші категорії.

Напевно, власне предметні принципи повинні насамперед випливати із соціальної значущості і соціально-психологічних функцій мови. Серед них виділяють такі: 1) відображення у мові духовного багатства народу, його національної самосвідомості, моралі, переконань, способу мислення, культури, духовності; 2) здатність мови бути засобом пізнання світу; 3) мислетворча функція мови; 4) конструктивна функція; 5) комунікативна сутність мови як засобу спілкування і 6) естетична функція мови як форма і засіб творення художньої специфіки літературного твору.

Встановлення логічних зв'язків між змістом тексту і використовуваними лексемами, граматичними формами, конструкціями сприяє формуванню у школярів уваги до мови, прагненню проникнути в тонкощі семантичних відтінків і значень, виховує мовне чуття, а також відповідальне ставлення до вибору мовних засобів у мовленні. Звідси випливає принцип використання комплексного чи часткового лінгвістичного аналізу тексту під час розвитку мовлення.

Принцип пріоритетного використання художніх текстів та принцип розвитку читацьких інтересів дітей, формування у них уявлення про неповторність мовної особистості на уроках зв'язного мовлення дають змогу оцінити національну своєрідність мислення народу, його світоглядні позиції у творчості талановитих людей – учених, письменників, художників.

Мова і думка не протиставлені одна одній, а, навпаки, утворюють тісну діалектичну єдність, взаємно стимулюють і активізують одна одну. З огляду на сказане виділяється принцип тісного поєднання розвитку мовлення і розвитку мислення[3].

Важливе місце серед мовних функцій посідає комунікативна. Звідси принцип зумовленості комунікативною функцією у вивченні рідної мови. Відповідно до цього принципу центральним об'єктом у вивченні рідної мови мають стати різноманітні типи, стилі і жанри мовлення як реальне вираження відповідних типів мовної комунікації.

Багато досліджень було присвячено набору мовних засобів у тексті, їх організація, а також навчанню школярів добору мовних засобів для побудови різноманітних висловлювань. З того часу вивчення всіх розділів курсу рідної мови з кожним роком усе більше підпорядковується меті розвитку мовлення. Але щоб цей розвиток відбувався, щоб учні змогли вільно користуватися мовою в самостійній мовленнєвій діяльності, необхідно навчити їх бачити функціонування слова в текстах. Звідси виділяється принцип функціонального підходу до вивчення мовних одиниць і означає, що учні мають усвідомити особливості використання мовних одиниць у мовленні.

Принцип взаємозв'язку засвоєння теорії й функціонування мовних одиниць у мовленні. Його реалізація є важливою умовою розвивального навчання рідної мови. Це зумовлює засвоєння учнями знань про мову, функціонування мовних одиниць у мовленні та продукування школярами самостійних висловлювань на основі спостережень над мовою та мовленням, інтенсифікує природний процес засвоєння рідної мови, активізує мовленнєві процеси, розвиває мовну свідомість.

Поряд з іншими функціями мова є засобом передачі естетичної інформації. Естетична функція мови реалізується у творах художньої літератури, але вона ніяк не може бути відокремлена від комунікативної функції або протиставлена їй, оскільки літературно-естетичне спілкування письменника з читачами являє собою результативний і соціально значущий акт мовної комунікації. Із цього випливає принцип усвідомлення естетичної функції української мови.

Під час вивчення і навчання мови ми зустрічаємося з поняттям діяльності у двох аспектах. По-перше, це навчальна (пізнавальна), у ході якої засвоюються знання про структуру мови та формуються навчально-мовні і правописні вміння. По-друге, це мовленнєва діяльність, у процесі якої учні використовують мову в різних мовленнєвих функціях, у тому числі й функції спілкування. Обидві ці діяльності нерозривно пов'язані між собою на всіх етапах навчання. Звідси принцип тісного взаємозв'язку у засвоєнні учнями мовних і мовленнєвих знань, формуванні навчально-мовних, правописних і мовленнєвих умінь.

Отже, за комплексного підходу реалізація всіх принципів навчання української мови дасть змогу підвищити рівень якості засвоєння знань учнів, вдосконалити їхні уміння і навички, буде сприяти вихованню високих моральних та естетичних поглядів.


    1. Види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо, переказ).

У державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів визначаються й результати оволодіння учнями мовленнєвими нормами та комунікативними якостями мовлення, що регулюють здійснення мовленнєвої діяльності в усіх чотирьох її видах: говорінні, аудіюванні, письмі, читанні.

Загалом, усі ці чотири види діяльності за спрямованістю на прийом і видачу мовленнєвої інформації поділяють на рецептивні (аудіювання і читання) та продуктивні (говоріння і письмо). Розглянемо детальніше кожен з видів.

Аудіювання – це розуміння сприйнятого на слух мовлення, зазначає М.Пентилюк [18, 287]. По-різному підходять дослідники до визначення аудіювання (сприймання і розуміння). Так, Т.Ладиженська підкреслює, що аудіювання – це „смислове сприймання як усного, так і озвученого писемного мовлення" [16, с. 266]. Г.Колосніцина розглядає аудіювання „як динамічну багаторівневу систему перцептивно-мислительної, інтелектуальної, мнемічної діяльності", беручи за одиницю цього виду мовленнєвої діяльності елементарну дію, цілісність якої обумовлена єдністю мотиваційної, цільової та виконавчої сторін" [10, с. 9]. В.Ільїна виходить з того, що „аудіювання – це складний вид мовленнєвої діяльності, що утворюється з багатьох компонентів чи рівнів" [8, с. 18]. В.Сатінова трактує аудіювання як „активний творчий процес, який передбачає вмотивовані дії слухача, спрямовані на сприймання, пізнавання і розуміння реальної дійсності, закодованої засобами мови та існуючої у свідомості мовця" [20, с. 49].

М.Пентилюк, у своїй книзі «Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах» зазначає, що «аудіювання – це розуміння сприйнятого на слух мовлення» [18, с. 287]. На нашу думку, це визначення є найоптимальнішим. На нього ми опиратимемось у ході нашого дослідження.

Особливістю аудіювання є те, що учні повинні усно сприймати текст, з відповідними інтонаціями, логічними наголосами, темпом, який може бути притаманним вчителеві, але відмінний від особливостей сприймання учнів. Це і викликає складність у застосуванні методу аудіювання. Але, разом з тим, воно дозволяє сприяти розвитку в учнів слухової пам’яті, механізму антиципації (механізм прогнозування за початком речення його можливого закінчення).

Читання – це фактично «декодування графічних символів в мислитель ні образи, яке реалізується в зовнішньому або внутрішньому мовленні» [18, с. 289]. Процес читання одночасно складається з сприймання й осмислення інформації.

На даний час не існує єдиної класифікації видів читання. О.Андрєєв і Л.Хромов виділяють поглиблене, швидке, панорамне швидке, вибіркове читання, читання-перегляд і читання-сканування. С.Фоломкіна визначає читання «мовчки», ознайомлювальне читання, переглядове, пошукове, вивчальне. На відміну від вищезазначених класифікацій, чинною програмою передбачено лише такі види читання, як уголос і читання мовчки.

М.Пентилюк синтезує дві попередні класифікації і пропонує свої способи читання: поглиблене, ознайомлювальне, читання-перегляд, читання-сканування і швидке читання.

Читання прияє розвитку і формуванню усіх видів мовленнєвих умінь за допомогою переказу прочитаного чи почутого, висловленню власних думок. «Таким чином, удосконалюючи уміння текстосприймання, учитель створює умови для формування текстотворчих умінь»[18, с. 290].

Отже, аудіювання та читання позитивно впливають на розвиток слухової пам’яті учнів, розвиток комунікативних здібностей, зокрема вміння виразити свої думки, враження, переказати текст, відтворити його детально чи вибірково, що сприяє формуванню всебічно розвиненої комунікативної особистості учня.

Але окрім рецептивних видів діяльності існують ще й продуктивні, до яких включають говоріння і письмо. Результатами таких видів діяльності найчастіше є текст або висловлювання.

Говоріння вимагає від учнів знання певних вимог і норм української мови. Здійснюється воно у двох формах – діалогічному мовленні та монологічному мовленні. Монологічне мовлення використовується для того, щоб покращити уміння та навички учня правильно говорити, точно і лаконічно висловлювати свої думки, використовувати зв’язне мовлення, логічне, послідовне. Воно може розвиватися як на аспектних уроках, так і на уроках розвитку зв’язного мовлення.

Діалогічне мовлення потребує моделювання ситуацій, в який воно може відбуватися. «Таким чином, перед учителем стоїть завдання – створити умови, які б спонукали учня щось сказати, висловити почуття тощо»[18, с. 292]. Діалогічне мовлення сприяє організації мовленнєвої діяльності учнів, їхньому особистісному розвитку, накопиченню соціального досвіду взаємодії з іншими людьми в різних ситуаціях.

Оскільки людина не може весь час говорити, а ще й повинна грамотно і вміло оформлювати свої думки письмово, існує ще один вид мовленнєвої діяльності – письмо. Смисловий бік письма розглядається методикою зв’язного мовлення, насамперед методикою написання переказів і творів.

«Письмом називають процес створення тексту з його подальшою графічною фіксацією. На уроках розвитку мовлення діти вчаться складати художні описи, розповіді, включаючи їх до записів у щоденникові записи, листи, дописи, газету тощо. Результатом писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності є писемне висловлювання» »[18, с. 296]. Використовують такі його підвиди: писемне мовлення-слухання, писемне мовлення-читання, тобто учень слухає й пише (диктанти, перекази, конспекти, тези), або читає й пише (плани, плани-конспекти).

Отже, з усього що було сказане нами вище, можна зробити висновки: робота на уроках розвитку зв’язного мовлення потребує значної підготовки, організаторських та прогностичних здібностей. Хоча й немає єдиної усталеної думки щодо особливостей проведення цих уроків, але головне, що усі лінгводидакти згодні з тим, що вони є обов’язковими у школі. Адже уроки розвитку зв’язного мовлення сприяють підвищенню комунікативної компетентності учнів, підвищують їхню мовленнєву культуру, вчать їх правильно і точно висловлювати свої думки, організовують їхнє мислення і мовлення.
  1   2   3   4
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации