Курсова робота - Фінансово-правовий статус громадських організацій України - файл n1.doc

Курсова робота - Фінансово-правовий статус громадських організацій України
Скачать все файлы (182.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc183kb.19.02.2014 06:23скачать

n1.doc

  1   2   3


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка
Юридичний факультет

Кафедра адміністративного та фінансового права


Курсова робота з фінансового права на тему:

«Фінансово-правовий статус громадських організацій України»


Львів 2012

ПЛАН


Вступ. с. 3

Фінансово-правовий статус громадських організацій України

  1. Поняття «неприбутковість» в українському законодавстві. с. 9

  2. Неприбутковість громадської організації. с. 13

    1. Визначення поняття «громадська організація». с. 13

    2. Набуття громадською організацією статусу

неприбутковості с. 15

  1. Особливості оподаткування громадської організації

як неприбуткової. с. 19

    1. Особливості справляння податку на прибуток підприємств. с. 19

    2. Інші податки та податкові пільги. с. 24

Висновки. с. 27

Список використаних джерел с. 30

Додаток с. 33

Вступ

Згідно з роз’ясненням Міністерства юстиції1, в Україні зараз налічується близько 50 тисяч легалізованих громадських формувань, із яких 66%, тобто біля 33 тисяч, є місцевими, всенародними або громадськими організаціями. Питома вага як громадських організацій зокрема, так і неприбуткових організацій в цілому, в українському суспільстві зростає, що повторює загальноєвропейську тенденцію. В країнах Євросоюзу в 2000-ні роки майже 9 мільйонів громадян працювало за основним місцем роботи в неприбутковому секторі, що складало біля 8% від кількості громадян, задіяних в державному секторі2. Зростання кількості та значення громадських організацій в Україні ставить більш гостро проблемні питання стосовно ефективності фінансово-правового врегулювання суспільних відносин, які виникають під час створення, діяльності, реорганізації та ліквідації таких організацій.

Актуальність цих питань можна позначити щонайменше двома факторами. По-перше, задекларований Україною рух до стандартів та норм Європейського союзу передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС, що в тому числі актуалізує необхідність аналізу та перегляду норм стосовно фінансово-правового статусу громадських організацій. По-друге, модернізація та зміни положень українського законодавства в галузі фінансового права за майже 10 років після прийняття рамкового закону «Про об’єднання громадян» в 1992 р. потребують визначення відповідності цього закону новим реаліям.

Враховуючи зазначену актуальність, мета даної курсової роботи є наступна: на основі аналізу національного законодавства щодо фінансово-правого регулювання статусу громадських організацій сформулювати коло можливих проблемних питань, які не є чітко або повністю врегульованими та які потребують подальшої уваги українського законодавця. Поставлена мета визначає необхідність вирішення таких завдань: 1) в рамках українського законодавства проаналізувати поняття «неприбутковості» як одну із ключових ознак громадських організацій; 2) показати порядок набуття статусу неприбутковості громадськими організаціями; 3) надати детальний огляд особливостей оподаткування, що витікають із статусу неприбутковості громадських організацій; 4) виділити прогалини та/або недоліки українського законодавства, які можуть негативно впливати на реалізацію фінансово-правових відносин під час створення, діяльності, реорганізації та ліквідації громадських організацій. Порядок викладу матеріалу в курсовій роботі слідує логіці вирішення вищезазначених завдань.

Предметом дослідження курсової роботи є фінансово-правовий статус громадських організацій в Україні, а безпосереднім об’єктом дослідження – порядок та умови реалізації такого статусу через набуття громадською організацією ознаки неприбутковості. Фінансово-правовий статус громадських організацій в курсовій роботі розуміється як права та обов’язки таких організацій стосовно та по відношенню до їх фінансової діяльності. Основними змістовними елементами фінансово-правового статусу громадської організації є інститут неприбутковості та пов’язані з ним особливості справляння податків громадськими організаціями.

Джерельну базу роботи складають українські та англомовні дослідження з тематики громадських організацій, а також відповідні закони України. Дослідження з тематики неприбуткових організацій, і громадських організацій зокрема, є нечисельними. Більшість українських наукових робіт розглядає поняття громадської організації та її функціонування як інституту громадянського суспільства с точки зору політології та соціології. Переважна частина цих досліджень міститься в статтях та посібниках для неприбуткових організацій, а монографії з цієї тематики є поодинокі. Майже відсутнім є доктринальний підхід з точку зору права, включно з фінансовим правом, щодо понять неприбутковості, громадянського суспільства та громадських організацій. Серед українських праць, використаних в курсовій роботі, колективна монографія «Громадські організації у дискурсі демократизації суспільства»3, видана Національним педагогічним університетом ім. Драгоманова, намагається заповнити такі прогалини в дослідницькому полі і розглядає громадські організації з різних аспектів – політологічного, соціологічного, ідеологічного, правового тощо. Разом з тим, правовий аналіз статусу громадських організацій не виходить в монографії за межи обговорення закону «Про об’єднання громадян» і не торкається фінансово-правового регулювання діяльності таких організацій.

Розповсюдженими в Україні є видання у форматі порадника для тих, хто бажає створити або вже працює в громадських організаціях. Такі видання ретельно збирають та організовують інформацію щодо видів неприбуткових організацій, порядку їх реєстрації, оподаткування та ліквідації. Треба, однак, відмітити, що подібного роду видання є прагматично спрямованими і майже не пропонують наукового осмислення і наукового узагальнення існуючої ситуації як в законодавстві, так і в практиці роботи неприбуткових організацій4.

Окремі статті українських авторів присвячені деяким вузькоспеціальним питанням: типологізації громадських організацій (Лойко Л.)5, необхідності законодавчого врегулювання як поняття «громадянське суспільство», так і відносин між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства (Горленко В. В., Михайловська О.)6, класифікації видів фінансів неприбуткових організацій (Кодацький В. П., Шарлай К. Г.)7, особливостям роботи громадських організацій інвалідів в Україні (Мойса Б., Пасічніченко С. В. )8.

Згадуване вище роз’яснення Міністерства юстиції України від 24.01.2011 «Характеристика громадських формувань як інститутів громадянського суспільства» є за своїм змістом короткою аналітичною доповіддю та містить статистичну інформацію щодо інститутів громадянського суспільства, пропонує їх класифікацію, описує їх нормативно-правову базу та виокремлює низку рекомендацій щодо удосконалення українського законодавства стосовно правового статусу інститутів громадянського суспільства. Зокрема, це роз’яснення зазначає, що «на сьогодні правові та організаційні основи
реалізації права на свободу об'єднання регулюються Законом України
"Про об'єднання громадян", який застарів і не гарантує
дотримання європейських стандартів у сфері діяльності громадських
організацій»9.

Один із небагатьох послідовних дослідників сектору громадських організацій, О.Вінніков, в своєму дослідженні «Реформа оподаткування громадських організацій в Україні» розкриває успіхи та недоліки реформи після прийняття Податкового кодексу в 2011 р. Базою для визначення позитивних та негативних сторін оподаткування українських громадських організацій є порівняння їх статусу з подібним статусом громадських організацій в країнах ЄС та з рекомендаційними положеннями ЄС щодо регламентації створення та діяльності громадських організацій10.

Доступні англомовні видання, які висвітлюють проблематику, близьку до теми курсової роботи, описують: порівняльні дослідження з різних аспектів неприбуткових організацій – політологічних, економічних, соціологічних, правових («Дослідження третього сектору», за ред. Р.Тейлора11); розвиток неприбуткових організацій в останні десятиліття в Європі, який свідчить про все більше залучення неприбуткових організацій до діяльності в секторах ринкової економіки і державних послуг, що відповідно призводить до змін певних засад правового регулювання статусу таких організацій (Джеймс Е., Осборн П. С.12 ).

Серед українських нормативно-правових актів ключовими для курсової роботи, як і для діяльності громадських організацій, є закон «Про об’єднання громадян», Податковий кодекс України (ст. 157), наказ Державної податкової адміністрації «Про затвердження Положення про Реєстр неприбуткових установ та організацій». Крім того, в курсовій роботі до розгляду залучаються інші положення Податкового кодексу, релевантні положення Цивільного та Господарського кодексів, спеціальне законодавство, що регулює діяльність окремих видів громадських організацій (організації інвалідів, спортивні, молодіжні та дитячі організації, тощо), а також постанови Кабінету міністрів України, відомчі акти Міністерства юстиції та Державної податкової служби. Засадничі положення щодо правового статусу громадських організацій в цілому містяться в Конституції України, в Загальній декларації прав людини та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права.


  1. Поняття «неприбутковість» в українському законодавстві.

Визначальною ознакою громадських організацій та низки інших організацій є неприбутковість їх діяльності. Неприбутковість з точки зору фінансово-правових відносин находить свій вираз в особливостях оподаткування юридичних осіб, які є звільненими від сплати податку на прибуток, а також від сплати деяких інших податків та зборів, за умовами та обмеженнями встановленими законодавством.

В нормативно-правових актах поняття «неприбутковість» визначається дещо по-різному. Господарський кодекс присвячує 5-ту главу «господарській некомерційній діяльності», що описується як «самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку» (ст. 52, ч.1) 13. Далі ст. 52, ч.2 надає перелік тих суб’єктів, які можуть здійснювати господарську некомерційну діяльність: суб’єкти господарювання державного або комунального секторів економіки, а також інші суб’єкти господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. В ст.52, ч.3 Господарського кодексу пряма заборона господарської некомерційної діяльності вказується для органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Таким чином, Господарський кодекс встановлює дихотомічний поділ всієї господарської діяльності на підприємництво14 та некомерційну діяльність, а головним критерієм їх розрізнення становиться мета суб’єкту – одержання чи неодержання прибутку в результаті діяльності. Тобто, некомерційна господарська діяльність є напряму пов’язаною з поняттям неприбутковості. Разом з тим, Борщ Н. та ін. зазначають, що не можна ототожнювати поняття «некомерційна господарська діяльність» та «діяльність неприбуткових організацій», адже некомерційна господарська діяльність є видом господарської діяльності та має вартісний оплатний характер15, що значно звужує поняття діяльності неприбуткових організацій, і громадських організацій зокрема.

До суб’єктів господарювання, визначених ст. 55, ч.2, п. 1 Господарського кодексу, віднесені господарські організації, якими є юридичні особи, державні, комунальні, та інші підприємства, створені відповідно до Цивільного кодексу16, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Цивільний кодекс в ст. 81, ч.2 поділяє юридичних осіб на два типи – юридичні особи приватного та публічного права. Громадські організації є різновидом юридичних осіб приватного права і створюються на підставі модельного статуту в порядку визначеному законом.

Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права, відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу, є товариства, установи та інші форми, встановлені законом. Відповідно, громадські організації відносяться до товариств, які є організацією, створеною шляхом об’єднання осіб (учасників) або однією особою. Цивільний кодекс розрізняє товариства підприємницькі та непідприємницькі, що певною мірою повторює зазначену вище дихотомію Господарського кодексу стосовно підприємництва та некомерційної діяльності. Як і Господарський кодекс, Цивільний кодекс основним критерієм класифікації визначає мету товариства – одержання чи неодержання прибутку. Але в Цивільному кодексі з’являється додаткова деталізація такого критерію. Так, ст. 85 Цивільного кодексу зазначає, що «непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками». Таким чином, непідприємницькі товариства, включно з громадськими організаціями як їх різновидом, можуть отримувати прибуток в результаті своєї діяльності, але такий прибуток не має бути розподілений між учасниками товариства.

Податковий кодекс України17 дає своє визначення в ст. 14.1.121: «неприбуткові підприємства, установи та організації – підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких не є одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства і іншої діяльності, передбаченої законодавством». Податковий кодекс розширює критерій дефініції неприбуткової організації: до вимоги неодержання прибутку додається ще й ознака основної мети діяльності як меценатської або благодійної. В подальшому, при визначенні особливостей оподаткування різних видів неприбуткових організацій, Податковий кодекс послуговується цими двома критеріями: наявність прибутку та зміст основної діяльності.

Короткий огляд того, яким чином Господарський, Цивільний та Податковий кодекси визначають неприбутковість чи неприбуткову діяльність, дає можливість зробити деякі попередні висновки:

- прямого визначення поняття «неприбутковості» не надається; разом з тим, визначається зміст близького поняття «некомерційна господарська діяльність», але обсяги змісту цього поняття та поняття «неприбутковість» не порівнюються;

- за замовчуванням, «неприбутковість» розуміється як відсутність мети отримання прибутку від своєї діяльності; в такому вигляді це поняття становиться основним критерієм для розрізнення підприємницької та некомерційної діяльності (Господарський кодекс), підприємницьких та непідприємницьких товариств (Цивільний кодекс), для визначення особливостей неприбуткових підприємств, установ та організацій (Податковий кодекс); Цивільний кодекс також звужує цей основний критерій, визначаючи, що прибуток від діяльності не має бути одержаний для мети його подальшого розподілу між учасниками товариства;

- у визначенні неприбуткових підприємств, установ та організацій, окрім критерію одержання чи неодержання прибутку від діяльності, Податковий кодекс також встановлює додатковий критерій – змісту діяльності неприбуткових підприємств, установ, організацій;

- в цілому можна зробити висновок, що міжгалузева юридична термінологія стосовно кола понять дотичних до поняття «неприбутковість» та по відношенню до визначення суб’єктів з ознаками неприбутковості є неузгодженою, що також може свідчити про відсутність чіткого доктринального розуміння «неприбутковості» як юридичної конструкції в правовій науці.


  1. Неприбутковість громадської організації.

    1. Визначення поняття «громадська організація».

Рамковим для діяльності громадських організацій України є закон 1992 р. «Про об’єднання громадян»18. Цей закон встановлює основні норми, які регулюють питання створення, діяльності, ліквідації об’єднань громадян. На його основі було розроблено й прийнято низку спеціальних законів, які визначають статус та діяльність молодіжних та дитячих громадських організацій (Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді»), громадських організацій інвалідів (Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»), надання гуманітарної допомоги (Закон України «Про гуманітарну допомогу»), тощо.

У ст. 1 закону «Про об’єднання громадян» поняття «об’єднання громадян» визначається як «добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод». Також встановлюється, що до об’єднань громадян належать політичні партії та громадські організації. Інші види неприбуткових організацій, згідно логіці цього закону, об’єднаннями громадян не являються, і законодавство щодо них регулюються окремими законами – «Про благодійництво та благодійні організації», «Про творчі спілки», «Про кредитні спілки», «Про професійні спілки» і т.д. Громадською організацією, згідно зі ст. 3 закону «Про об’єднання громадян» є «об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів».

Якщо порівняти наведені визначення понять «об’єднання громадян», «громадська організація» з визначеннями понять «непідприємницьке товариство», «неприбуткові підприємства, установи, організації», «некомерційна господарська діяльність» у відповідно Цивільному, Податковому та Господарському кодексах, можна дійти наступного висновку. Хоча всі ці поняття належать до єдиного змістовного ряду, із різницею щодо ступені загальності (родове-видове), ознаки, якими послуговуються різні нормативно-правові акти у цих дефініціях є відмінними. Так, в законі «Про об’єднання громадян» ознака неприбутковості громадських організацій та політичних партій не згадується не лише у визначеннях ключових понять, але й у документі в цілому, хоча закон містить окремі глави щодо підприємницької та господарської діяльності об’єднань громадян, реалізації ними права власності. Основним критерієм об’єднань громадян в цьому законі є спільність інтересів членів таких об’єднань та реалізація ними своїх прав та обов’язків. Використання цих критеріїв в законі є правомірним, адже суспільні відносини, які ним регулюються, пов’язані з реалізацією та захистом громадян своїх прав та інтересів посередництвом участі в діяльності громадських організацій. Разом з тим, з точки зору фінансово-правових відносин, відсутність згадування однієї із основних ознак громадських організацій – їх неприбутковості – не є виправданим. Тим більше, що ознака неприбутковості стосовно певної громадської організації вимагається на етапі реєстрації організацій, а бланкетна норма в ст.14 закону «Про об’єднання громадян» щодо легалізації розкривається на іншому рівні – підзаконного акту – наказу Державної податкової адміністрації України від 24.01.2011 № 37 «Про затвердження Положення про Реєстр неприбуткових установ та організацій».



    1. Набуття громадською організацією статусу неприбутковості.

Згідно закону «Про об’єднання громадян», легалізація громадських організацій може відбуватися двома шляхами: реєстрація та повідомлення про заснування. Якщо загальний порядок створення громадської організації та основні положення щодо її легалізації регламентовано законом, детальний порядок легалізації громадських організацій врегульовано низкою підзаконних актів19. Легалізація відбувається після того, як установчий з’їзд (конференція) або загальні збори визначили назву організації і принципи її діяльності, і відобразили ці рішення у формі статуту. Спосіб легалізації, визначений у законі «Про об’єднання громадян» як повідомлення про заснування, є по суті письмове повідомлення, яке подається разом із статутом та протоколом про заснування до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Інформація про такі громадські організації вноситься до Єдиного реєстру громадських формувань20. Як зазначають багато авторів, що досліджують стан громадських організацій, така форма легалізації має на меті спростити процедуру, надати можливість громадським організаціям скоротити їх управлінські витрати, але при цьому громадським організаціям не надається статусу юридичної особи, з відповідними наслідками21. Фінансово-правовий статус таких громадських організацій можна вважати нульовим, адже фінансова діяльність в таких організаціях не ведеться.

Другий спосіб легалізації громадських організацій – реєстрація, яка по суті складається із двох основних етапів. По-перше, реєстрація організації як юридичної особи, згідно положень Цивільного кодексу, та внесення її до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), до Єдиного реєстру громадських формувань. Закон «Про об’єднання громадян» визначає, що письмова заява на реєстрацію подається разом із статутом та протоколом про заснування до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Другим етапом, після одержання свідоцтва про реєстрацію в ЄДРПОУ, громадські організації проходять реєстрацію в органах Державної податкової служби, під час якої інформація про організацію включається до Реєстру неприбуткових установ та організацій, а громадській організації надається один із двох кодів неприбутковості – 0006 або 0011, залежно від змісту основної діяльності, визначеної в статуті громадської організації. Пільговий, або спеціальний, режим оподаткування громадських організацій визначається залежно від коду неприбутковості.

Відмова від реєстрації, або заборона реєстрації, згідно із ст. 4 Закону про об’єднання громадян, відбувається якщо: метою діяльності організації є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. Заборона діяльності громадських організацій виходить із змісту (мети) їх діяльності, що свідчить про більшу значимість в загальноправовому контексті критерію змісту діяльності у визначенні суті поняття «громадська організація», ніж критерію неприбутковості. Разом з тим, у фінансово-правових відносинах набагато більшу значимість має саме критерій неприбутковості громадської організації, який зумовлює особливості її оподаткування.

Критерій неприбутковості, який визначається під час легалізації громадських організацій, таким чином, виокремлює три різновиди громадських організацій залежно від їх фінансово-правового статусу: 1) організації легалізовані шляхом повідомлення про заснування з нульовим фінансово-правовим статусом; 2) організації легалізовані шляхом реєстрації із набуттям коду неприбутковості 0006; 3) організації легалізовані шляхом реєстрації із набуттям коду неприбутковості 0011.

Вже згадуване вище роз’яснення Міністерства юстиції від 24.01.2011 «Характеристика громадських формувань як інститутів громадянського суспільства» 22 наводить більш розповсюджену класифікацію громадських формувань включно з громадськими організаціями (див. Додаток 1 до курсової роботи). Однак така класифікація майже не виявляє відмінностей у фінансово-правовому статусі представлених різновидів громадських організацій і тому в подальшому вона не буде братися до уваги.

Підсумовуючи аналіз матеріалу стосовно поняття «громадська організація» та особливостей її легалізації в розрізі фінансово-правових відносин, можна зазначити наступне:

- визначення видового поняття «громадська організація» та положення Закону про об’єднання громадян не кореспондуються з визначенням більш загальних, родових понять «непідприємницьке товариство», «неприбуткові підприємства, установи, організації», «некомерційна господарська діяльність» у відповідно Цивільному, Податковому та Господарському кодексах щодо основної ознаки цих організацій – ознаки неприбутковості; низка дослідників23 також вважає за необхідне дати правове визначення терміну «громадянське суспільство» та дати адекватне правове трактування поняттю «об’єднання громадян», яке зараз необґрунтовано вузько використовується лише для позначення політичних партій та громадських організацій;

- процедура легалізації громадських організацій визначає три типи фінансово-правового статусу організацій залежно від юридичних наслідків легалізації: організації з нульовим фінансово-правовим статусом (легалізовані шляхом повідомлення про заснування); організації, які набули код неприбутковості 0006 (легалізація шляхом реєстрації); організації, які набули код неприбутковості 0011 (легалізація шляхом реєстрації).

  1.   1   2   3
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации