Поліполістичний спосіб поведінки суб’єктів конкурентного ринку - файл n1.doc

Поліполістичний спосіб поведінки суб’єктів конкурентного ринку
Скачать все файлы (350.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc351kb.19.02.2014 05:06скачать

n1.doc



ІНСТИТУТ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ФАХОВОЇ ОСВІТИ (ПДАБТА)
КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:

МІКРОЕКОНОМІКА




(назва дисципліни)

на тему:

Поліполістичний спосіб поведінки суб’єктів конкурентного ринку.




(назва теми або номер варіанту)




Перевірив:

ст.викл. Чекалова Н.Е.

Дніпропетровськ – 2012

ВСТУП


При виборі масштабів виробництва виробники керуються мо­тивом максимізації прибутку. Однак динаміка доходу, як одного з вирішальних факторів прибутку, багато у чому залежить від рин­кової ситуації, перш за все, від переважаючого типу конкуренції.

Кожна фірма зустрічається з необхідністю прийняття двох важливих рішень: вона повинна вибрати, скільки продукції виробляти і яку ціну встановити на свою продукцію. Під час відсутності обмежень максимизирующая прибуток фірма встановлювала б довільно високу ціну й виробляла б довільно великий обсяг продукції. Однак жодна фірма не діє в подібному середовищі, де обмеження відсутні. У загальному випадку фірма зустрічається у своїй діяльності із двома видами обмежень.

По-перше, вона зустрічається з технологічними обмеженнями, втілюваними у виробничій функції. Існують лише деякі технологічно доступні комбінації факторів виробництва й обсягів випуску, і навіть сама жадібна до прибутку фірма змушено враховувати реалії фізичного миру. По-друге обмеження з боку ринку. Фірма може зробити фізично можливий випуск і встановити ту ціну, яку побажає, але вона може продати лише стільки, скільки люди готові купити. Якщо вона встановить певну ціну, то продасть певний обсяг виробленої продукції. Ми називаємо взаємозв'язок між ціною, установлюваною фірмою, і кількістю продукції, яку вона продає, кривою попиту для фірми.

Якби на ринку діяла тільки одна фірма, описати криву попиту для цієї фірми було б дуже легко: це була б просто крива ринкового попиту. Адже крива ринкового попиту показує, скільки товару люди прагнуть купити за кожною ціною. Якщо ж на ринку діють і інші фірми, обмеження для індивідуальної фірми будуть іншими. У цьому випадку фірмі доводиться догадуватися, як поведуться інші діючі на ринку фірми, коли вона вибере ціну й випуску продукції.

Це завдання вирішити нелегко як фірмам, так і економістам. Існує безліч різних можливостей. Ми розглянемо найпростіше ринкове середовище чистої конкуренції. Ця модель - гарна відправна крапка для порівняння з іншими моделями ринкового середовища, і, крім того, сама по собі становить значний інтерес.

РОЗДІЛ 1 ПОЛІПОЛІСТИЧНИЙ СПОСІБ ПОВІДІНКИ СУБ’ЄКТІВ КОНКУРЕНТНОГО РИНКУ

    1. Суб’єкти мікроекономіки


Спочатку визначимо хто є суб’єктами ринку в загалі та конкурентного ринку зокрема. До основних суб’єктів мікросистеми належать:

1) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Однак роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати і окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на стороні попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства — це власники ресурсів, що постачаються ними для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;

2) підприємства (фірми). До них відносяться будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття «підприємство» у мікроекономіці значно ширше, ніж, скажімо, це визначено у законодавстві. Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов'язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має суттєвого значення. Головним для нього є те, що підприємство самостійно приймає рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборі альтернативних варіантів метою максимізації прибутку;

3) держава. Вона у мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що здійснюють роль координатора та регулятора економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава є власником значної кількості підприємств, організує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль [5].
    1. Визначення поліполії та конкуренції


Ринок визначається як організована структура, де «зустрічаються» виробники й споживачі, продавці та покупці, де у підсумку взаємодії попиту споживачів (попитои називають кількість продукту, яку споживачі можуть придбати за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція – це кількість продукту, яку виробники продають за визначену ціну) інсталюється й ціни продуктів і обсяги продажів. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що брав участь у процессі загального єквівалента вартості (засобів) на будь який продукт. Ця кількість виробників та споживачів, характер і структура відносин між ними визначають взаємодію попита і пропозиції [4].

Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition) .

А.Смит визначав конкуренцію як поведінкову категорію, коли індивідуальні продавці та покупці змагаються на ринку за вигідніші продажі та покупки відповідно. Конкуренція – це та сама «невидима рука» ринку, яка координує діяльність його учасників [1].

У книзі «Економікс» Макконнелла і Брю конкуренція визначається як присутність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців та можливість для покупців і продавців вільно входити на ринок та покидати його.

Менкью Н.Г. визначав конкурентний ринок, як ринок на якому багато покупців та продавців, тому кожен з них не може впливати на ринкову ціну [3]

Конкуренція – визначальна умова підтримки дінамизму у економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне надбання при меншій вартості кожного вида продукції в порівнянні з монополією та плановою економікою [1].

Терміни, використовувані для позначення різних типів ринкових структур, йдуть з грецької мови і характерезують, з одного боку, належність економічних суб'єктів до продавців або покупців (poleo — продаю, psoneo — купляю), а з іншого – їх чісельність (mono — один, oligos — декілька, poly — богато) [2].

Кількість підриємств у галузі не стільки кількість функціонуючих фірм, скількі конкурентні відносини й взаємозалежність між ними.

Вважається, що підприємств у галузі багато, коли обсяг виробництва кожної відносно невеликий, жодна з фірм не займає лідируючих позицій і не може загрожувати конкурентам. Виробників уважається мало, коли фірми досить великі відносно ринку, і діяльність кожної викликає відповідну реакцію з боку конкурентів. Коли у галузі лише один виробник, то уважається що цє монополія.

Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють наступні види конкурентних структур:

1.Величезна кількість самостійних виробників якогось однорідного продукту й маса відособлених споживачів даного продукту. Структура зв'язків така, що кожен споживач, у принципі, може придбати продукт у будь-якого виробника, відповідно своїх вподобань до продукту, ціною й своїми можливостями придбання даного продукту. Кожен виробник може реалізувати продукт будь-якому споживачеві сообразуясь лише зі своєю вигодою. Жоден зі споживачів не здобуває яку-небудь істотну частку загального попиту. Дана структура ринку іменується полиполией і породжує, так звану, доконану конкуренцію.

2. Величезна кількість відособлених споживачів і маленька кількість виробників, кожний з яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура іменується олігополією, і породжує, так звану, недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протиборствує єдиний виробник, здатний задовольнити загальний попит усіх споживачів, є монополія. У випадку, коли ринок представлений відносно величезним числом виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то мовлять про монополістичну конкуренцію.

3. Єдиний споживач продукту й безліч самостійних виробників. При цьому єдиний споживач здобуває весь розмір пропозиції продукту, який поставляється всіма виробниками. Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонией (монополія попиту).

4. Структура взаємозв'язків, де одному споживачеві протиставляється єдиний виробник (двобічна монополія), взагалі не є конкурентноспособной, але також не є й ринковою.

Окрім кількості виробників та покупців, не меньш важливими, для розрізнення видів ринкових, структур є наступні:

Тип виробленого продукту (однорідний, диверсифікований, унікальний). Якщо споживачі не віддають особливих переваг якій-небудь фірмовій, марці, якщо всі товари галузі є, доконаними замінниками, то вони належать, до однорідної продукції. Якщо товари мають торговельну марку й не є доконаними замінниками (причому різниця між товарами може бути як реальною - по технічних характеристиках, дизайну, якості виготовлення, надаваним послугам, так і уявної - фірмова марка, пакування, реклама), то продукція є диференційованою. На ринку монополії продукція носить унікальний характер, тому що не може бути нічим замінена [4].

Ступінь впливу фірми на ринкові ціни, або монопольна влада фірми. Даний показник визначається відносним перевищенням ринкової ціни фірми її граничних витрат.

Можливість входу на ринок для нових фірм визначається наявністю в галузі бар'єрів. До них можна віднести:

бар'єри штучні (інституціональні), пов'язані з наданням обмеженому колу підприємств ліцензій або патентів на який-небудь вид діяльності, різного роду державні обмеження, протекціоністська політика і т.д.;

природні бар'єри, причина яких полягає:

у позитивному ефекті масштабу виробництва й високому мінімально ефективному розмірі підприємств галузі;

у більш низьких витратах виробництва у вже діючих підприємств у порівнянні з новими;

у диференціації продукції й формуванні стійкої прихильності певній марці і т.д.[1].
    1. Ринок досконалої конкуренції


Як було відзначено вище, найважливішими ознаками, за якими виділяють різні моделі ринку, є: кількість фірм-продавців на ринку, тип продукту, що пропонується для продажу, можливості контролю за цінами з боку продавців, умови вступу в галузь додаткових виробників та виходу з неї, метод конкуренції, який є переважаючим на цьому ринку. Для ринку чистої (досконалої) конкуренції ці ознаки повинні бути такими:

1. Дуже багато продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Поняття «дуже багато» не має кількісного вираження. їх можуть бути тисячі, десятки або, навіть, сотні тисяч. Головне, щоб частка кожного з них на ринку була настільки малою, що збільшення чи зменшення обсягів продажу кимось з них ніяк не позначалося на ринковій ситуації взагалі. Звичайно, такі умови зустрічаються досить нечасто. Однак зо умовністю цій ознаці відповідають ринки сільськогосподарської продукції в розвинених країнах, біржові торги чи продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2 Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Не означає, що споживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вони фактично мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.

3. Неможливість окремого продавця впливати на ринкову ціну. Звичайно, продавець здатний запропонувати свою продукцію за нижчими цінами, порівняно з тими, що склалися на ринку. Однак це, по-перше, не вплине на ринкову ціну взагалі, оскільки частка окремого продавця на ринку мізерна, а по друге - буде суперечити вихідному припущенню про максимізацію вигоди як основного мотиву поведінки економічних суб'єктів. Адже в остан­ньому випадку прибуток продавця зменшиться порівняно з варіантом продажу товару за ринковою ціною. Йому не залишається іншого вибору, як продавати товар за ринковими цінами. Тому продавця в умовах досконалої конкуренції найчастіше називають „тим, хто погоджується з ціною”.

4. Вільний вступ до галузі та вихід з неї. Ринок буде конкурентним лише тоді, коли не існує ніяких законодавчих, технологічних, фінансових чи інших перепон, що могли б завадити появі чи зникненню нових фірм, які виробляють певний продукт. На цій особливості досконалої конкуренції слід особливо наголосити, оскільки якраз вона лежить в основі пояснення механізму пристосування галузі до вимог ринку у довготерміновому періоді.

5. Відсутність нецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, як правило, виступає диференціація товару. Оскільки на конкурентному ринку товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає.

Співставлення перелічених ознак з існуючим конкурентним середовищем у реальній економіці показує, що чиста конкуренція - явище унікальне. Сьогодні майже не знайдеться сфер, де можна було б виявити усі ці ознаки [1].
    1. Поведінка суб’єктів конкурентного ринку


В умовах чистої конкуренції, як уже відзначалося, фірма не проводити власної цінової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний момент склалися на ринку. Звідси можна зробити дуже важливий висновок: скільки продукції для продажу не запропонувала б конкурентна фірма, це ніяк не вплине на ринкову ціну. Інакше кажучи, на відміну від ринкового попиту крива попиту, з якою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична.

Особливості попиту на продукт конкурентної фірми проявляються і через динаміку основних показників, що характеризують її доходи, в залежності від обсягів продажу. До таких показників належать:

  1. Валовий (сукупний) доход (TR) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції.

  2. Середній доход (АR) — це валовий доход у розрахунку на одиницю проданої продукції:



(1.1)

  1. Граничний доход (МИ) — це приріст валового доходу, який є результатом продажу ще однієї одиниці продукту:



(1.2)

Валовий доход конкурентної фірми зростатиме прямо пропорційно обсягу продажу. Ціна за одиницю товару, середній та граничний доход в умовах конкурентного ринку завжди будуть рівними між собою.

З'ясування загальних ознак конкурентного ринку та особливостей функціонування на ньому фірми і формування її доходів дає достатньо підстав для розробки моделі вибору фірмою обсягів виробництва, які забезпечують їй максимальний прибуток. Така модель має свою специфіку для короткотермінового та для довготермінового періодів. Тому розглянемо ці дві ситуації окремо [1].
      1. Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді


Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами. Побудова моделі поведінки виробника вимагає з'ясування механізму пошуку відповіді на такі три питання:

Варто чи не варто виробляти продукт?

Якщо варто, то скільки?

Які прибутки чи збитки принесе це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі співставлення валового доходу та сукупних витрат чи граничного доходу та граничних витрат. Зупинимося на кожному з них окремо.

Фірмі варто виробити певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток, або ж якщо збитки будуть меншими, ніж у випадку припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримуватиме у тому разі, якщо валовий доход виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, фірмі краще виробляти, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.

Складніша справа, якщо за будь-яких обсягів виробництва сукупні витрати перевищують валовий доход. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Не важко переконатися, що такий результат буде тоді, коли валовий доход перевищує змінні витрати:

 (1.3)

 (1.4)

 (1.5)

Таким чином, узагальнено відповідь на перше питання буде такою: фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткотерміновому періоді за умови, що вона отримує економічний прибуток, або якщо її збитки менші, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як передих, що його бере фірма для прийняття кардинальних рішень, спрямованих на усунення постійних витрат та припинення виробництва взагалі або зниження витрат та отримання прибутку.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти і на друге питання: у короткотерміновому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максшлізує свої прибутки чи мінімізує збитки.

Для відповіді на третє питання необхідним є співставлення валового доходу та сукупних витрат при обраному обсязі вироб­ництва: економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом та сукупними витратами.

Між ситуацією зацікавленості фірми у розширенні виробницт­ва та зацікавленості у зменшенні виробництва знаходиться точка рівноваги, коли фірма бажала б зберегти досягнуті обсяги виробниц­тва. Не важко дійти висновку, що цією точкою буде обсяг виробниц­тва, при якому граничні витрати зрівняються з граничним доходом, а фірма отримає максимальний прибуток чи мінімальний збиток:

 (1.6)

Це рівняння отримало назву правила визначення обсягів ви­робництва. Воно має кілька характерних особливостей, які слід враховувати у подальшому аналізі:

- правило можна застосовувати лише за умови, що фірма віддає перевагу виробництву, а не його закриттю. Для останнього випадку потрібні додаткові порівняння: середніх змінних витрат та граничного доходу. Коли останній більший, ніж середні змінні витрати, фірма, приймаючи рішення про виробництво, може максимізувати прибуток чи мінімізувати витрати; коли співвідношення зворотне - доцільніше припинити виробництво;

- застосування правила не обмежується лише умовами конкурентного ринку. Його з таким же успіхом можна використовувати і для аналізу інших моделей;

- для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила:

 (1.7)
      1. Максимізація прибутку у довготерміновому періоді


Перехід до аналізу довготермінового періоду потребує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з'ясування взаємодії фірм у процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни. Це передбачає введення деяких нових припущень:

1. Припускаємо, що пристосування галузі до потреб ринку у терміновому періоді відбувається шляхом залучення в галузь нових виробників чи їх виходу з галузі.

2. Припускаємо, що усі фірми у галузі мають однакові або слизькі криві витрат, що дає можливість говорити про певну середню, типову фірму.

Як з'ясовано при викладенні попереднього питання, рівновага у довготерміновому періоді досягається при встановленні наступ­ної рівності:

 (1.8)

Конкурентна фірма може отримувати економічний прибуток лише у короткотерміновому періоді. У довготерміновому періоді вона буде просто покривати свої витрати.

Більшість дослідників сходиться на тому, що чиста конку­ренція найбільше відповідає вимогам ефективності суспільного виробництва. Про ефективність тієї чи іншої моделі ринку можна судити, виходячи з того, як вона виконує покладені на неї головні функції. Оскільки ресурси суспільства завжди обмежені, то ефективнішою вважається та система, яка, з одного боку, виробляє необхідний продукт при найменших витратах, а з іншого - забез­печує оптимальний розподіл обмежених ресурсів між галузями та окремими виробництвами. Відповідно виділяють ефективність виробництва та ефективність розподілу ресурсів.

Економіка конкурентних цін націлена на розподіл обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства, таким чином, з максимізувати задоволення потреб.

Виробнича ефективність конкурентного ринку реалізується в тому, що в кінцевому рахунку ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, що споживачі одержують потрібні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін при існуючий технології виробництва.

Конкурентна фірма, керуючись мотивом максимізації прибутку, буде залучати ресурси та виробляти кожний товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничними витратами. Це означатиме, що ресурси розподілено найбільш ефективно.

Разом з тим було б помилкою ідеалізувати конкурентний ринок, приписуючи йому нехарактерні властивості. Перш за все, слід мати на увазі, що конкурентний ринок через структуру виробниц­тва лише дзеркально відбиває структуру доходів суспільства. Кон­курентна фірма орієнтована виробляти те, що у неї купують. Якщо у суспільстві склалася викривлена структура доходів на користь заможних за рахунок бідних, то ринок чистої конкуренції буде готовий запропонувати за найнижчими цінами предмети розкоші, зате в обмеженій кількості пропонуватиме товари першої необхідності. І розв'язати цю суперечність ринок просто не здатний.

Обмеженість ринкового механізму саморегулювання прояв­ляється і у тому, що він готовий пропонувати тільки ті продукти,! які можуть бути кимось оплачені. Фірма не стане виробляти так звані товари громадського користування, за споживання яких не­має можливості отримати відшкодування від споживача. Тому! ринковий механізм у сучасній економіці завжди доповнюється дер­жавним регулюванням [1].

Розділ 2. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ



В таблиці 1 представлені дані про обсяги пропозиції на ринку товару Х.

Таблиця 1.

Коефіцієнти цінової

еластичності

Обсяг ропозиції (од.)

Ціна (грн.)


3.03

1.65

1.43

1.27

1.22

1.28

1.33


0

2

4

6

8

10

12

14

2

4

6

8

10

12

14

16



  1. Розрахувати коефіцієнти цінової еластичності пропозиції і заповнити таблицю.

  2. Що ви можете сказати про знак величини коефіцієнту цінової еластичності пропозиції?



де  - коефіцієнт еластичності пропозиції;

Q – обсяг пропозиції;

Р – ціна товару.















Якщо , то має місце еластична пропозиція.

Якщо , то має місце одинична еластичність пропозиції.

Якщо , то пропозиція нееластична за ціною.

а) У нашому випадку має місце еластична пропозиція.

б) Еластичність пропозиції завжди буде мати додатний знак («+»), тобто зміна ціни і обсягу пропозиції відбувається в одному напрямі. За нееластичної пропозиції зміна цін не впливає на зміну кількості товарів, що пропонуються для продажу. Так як у нашому виподку має місце еластична пропозиція, то 1% збільшення ціни здатне викликати збільшення кількості пропонованого до продажу товару більш, ніж на 1%. Коефіцієнт еластичності тут більший одиниці.

ВИСНОВКИ
Отже, конкурентна фірма є, що приймає ціну, її прибуток пропорційний обсягу випуску продукції. Ціна продукції рівна як середньому, так і граничному прибутку фірми.

Для максимізації прибутки фірма вибирає такий обсяг випуску, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам. Тому що для конкурентної фірми граничний дохід дорівнює ринковій ціні, фірма вибирає такий обсяг випуску, при якому ціна дорівнює граничним витратам. Таким чином, крива граничних витрат фірми є, кривою її пропозиції .

У короткостроковому періоді, якщо фірма не може відшкодувати постійні витрати, вона віддасть перевагу тимчасово зачинитися, якщо ціна продукції нижче її середніх витрат. У довгостроковому періоді, коли фірма може відшкодувати як постійні, так і змінні витрати, вона віддасть перевагу покинути ринок, якщо ціна нижче середніх сукупних витрат.

На ринку з можливістю вільного входу й виходу прибуток у довгостроковому періоді дорівнює нулю. При довгостроковій рівновазі ринку всі фірми вибирають максимально ефективну технологію й масштаб виробництва, ціни дорівнюють мінімуму середніх сукупних витрат, а число фірм встановлюється достатнім для забезпечення обсягу попиту при даній ціні.

Зміна попиту має різний ефект на різних тимчасових інтервалах. У короткостроковому періоді зростання попиту підвищує ціни й приносить прибуток, а падіння попиту знижує ціни й веде до збитків. Але якщо фірми можуть вільно входити й виходити з ринку, у довгостроковому періоді число фірм встановлюється на рівні, що приводить рівноваги при нульовому прибутку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Економікс принципи, проблемі і політика: Пер. з 13-го.вид. – М.: ИНФРА-М, 1999. – XXXIV, 974 с.

  2. Макроекономіка. Под общ.ред. А.А.Покотілова. - Дн-ск, 1998. – 185 с.

  3. Менкью Н.Г. Принципи економікс. СПб: Питер Ком, 1999. -784с., ил.

  4. Мікроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. -679с.

  5. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616с.


ЗМІСТ


ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1 ПОЛІПОЛІСТИЧНИЙ СПОСІБ ПОВІДІНКИ СУБ’ЄКТІВ КОНКУРЕНТНОГО РИНКУ 6

1.1.Суб’єкти мікроекономіки 6

1.2.Визначення поліполії та конкуренції 7

1.3.Ринок досконалої конкуренції 10

1.4.Поведінка суб’єктів конкурентного ринку 11

1.4.1.Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді 12

1.4.2.Максимізація прибутку у довготерміновому періоді 15

Розділ 2. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ 17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 20

ЗМІСТ 21
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации