Шевченко О.Е. Становлення та розвиток системи підготовки дефектологічних кадрів для закладів спеціальної освіти України (1918 - 1941 рр.) - файл n2.rtf

Шевченко О.Е. Становлення та розвиток системи підготовки дефектологічних кадрів для закладів спеціальної освіти України (1918 - 1941 рр.)
Скачать все файлы (239.8 kb.)

Доступные файлы (2):
n1.pdf218kb.13.04.2011 17:52скачать
n2.rtf214kb.19.01.2005 09:59скачать

n2.rtf

  1   2   3

ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ



ШЕВЧЕНКО ОЛЕНА ЕДУАРДІВНА



УДК [371.13 : 376] (091) (477) “1918/1941”




СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ДЕФЕКТОЛОГІЧНИХ КАДРІВ ДЛЯ ЗАКЛАДІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (1918-1941рр.)

13.00.03 – корекційна педагогіка


Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

КИЇВ – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті спеціальної педагогіки АПН України.
Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор,
дійсний член АПН України
БОНДАР Віталій Іванович,
Інститут спеціальної педагогіки
АПН України, директор
Офіційні опоненти: – доктор педагогічних наук, професор,
дійсний член АПН України
ЯРМАЧЕНКО Микола Дмитрович,
радник Президії АПН України
– кандидат педагогічних наук, доцент
СУПРУН Микола Олексійович,
заступник начальника кафедри
психолого-педагогічних основ
роботи з персоналом,
Київський юридичний інститут
Міністерства внутрішніх справ України
Провідна установа – Слов’янський державний педагогічний
університет, кафедра корекційної педагогіки
та спеціальної психології


Захист відбудеться “22“червня 2004 р. о 1530 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.450.01 в Інституті спеціальної педагогіки АПН України (04060, Київ, вул. М.Берлинського, 9).
З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту спеціальної педагогіки АПН України за адресою: 04060, Київ, вул. М.Берлинського, 9.


Автореферат розіслано “21“ травня 2004 р.

Вчений секретар Колупаєва А.А.
спеціалізованої вченої ради


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Кардинальні зміни у соціально-економічному та культурному житті України на початку ХХІ століття зумовлюють підвищені вимоги до освітнього рівня її громадян. Реалізація завдань щодо оновлення галузі національної освіти, знайшла відображення в Державній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), Законі України “Про освіту”. Значна роль у цьому процесі відводиться підготовці нової формації педагогічних працівників. Зокрема, у Державній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) зазначається, що “педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти. З огляду на це головна увага має зосереджуватися на підготовці нового покоління педагогічних працівників, підвищенні загальної культури, професійної кваліфікації та соціального статусу педагога до рівня, що відповідає його ролі у суспільстві”.

Як відомо, підготовка та перепідготовка педагогічних кадрів для потреб спеціальної школи здійснюється на базі педагогічних університетів (інститутів) та обласних інститутів післядипломної освіти. Кожен із цих напрямів освіти педагогів у різні роки був предметом посиленої уваги вчених-дефектологів, які зробили вагомий внесок у розробку теорії та методології підготовки майбутніх дефектологів, обґрунтування закономірностей, особливостей, принципів, методів їх навчання та висвітлення основних тенденцій розвитку системи фахової освіти дефектологічних кадрів (Д.І.Азбукін, С.Д.Забрамна, Н.Ф.Засенко, А.А.Колупаєва, В.А.Лапшин, С.П.Миронова, Н.М.Назарова, В.І.Селівестров, Е.П.Синьова, С.М.Соколова, С.М.Шаховська та ін.).

Значно менше уваги приділялося дослідженням історико-педагогічних аспектів цієї проблеми. Частково окремі структурні чи змістові складові процесу підготовки фахівців-дефектологів розкрито у дослідженнях Д.І.Азбукіна (1950), В.І.Бондаря (1980, 1983), А.І.Живіної (1975), Х.С.Замського (1974), Н.Ф.Засенко (1996), В.А.Ковшикова, М.І.Нікітіної, Л.С.Волкової (1994), І.П.Колесника (2000), В.А.Лапшина (1990), В.А.Феоктистової (1987, 1990), М.Д.Ярмаченка (1975, 1991) та ін.

За останні роки важливі аспекти історії розвитку спеціальної освіти в Україні були об’єктом дисертаційних досліджень, висновки і результати яких враховувалися нами в роботі: В.І.Бондар (“Развитие теории и практики профессионально-трудового обучения учащихся вспомогательных школ Украины /1917-1990 г./”); Л.К.Одинченко (“Розвиток спеціальної освіти розумово відсталих учнів в Україні /1918-1941 рр./”); В.В.Золотоверх (“Становлення та розвиток дошкільних закладів для дітей з психофізичними вадами в системі спеціальної освіти України”). У цих дослідженнях розвиток спеціальної освіти в Україні розглядається в контексті проблем підготовки дефектологічних кадрів як важливої умови реалізації ідеї корекційно-компенсаторного навчання дітей дошкільного і шкільного віку. Ґрунтовне вивчення проблеми формування професійної готовності педагога-дефектолога до корекційно-виховної роботи з розумово відсталими дітьми було проведено С.П.Мироновою. Значення цього дослідження полягає в тому, що автором науково обґрунтовано модель спеціаліста олігофренопедагога дошкільних закладів, визначено компоненти його діяльності, розкрито вплив спеціальних дисциплін на формування професійних якостей майбутніх дефектологів.

Характерно, що у більшості досліджень акцентувалася увага на організації цього процесу в СРСР, аналізі змісту навчальних планів, виявленні закономірностей та особливостей підготовки дефектологів у Росії. Водночас багато аспектів, які стосуються виникнення та функціонування системи підготовки, перепідготовки фахівців-дефектологів в Україні, розкривалися фрагментарно, розрізнено як у науково-теоретичному, так і в хронологічному плані.

Історіографічний аналіз проблеми дає підстави стверджувати, що за роки незалежності України не проводилося комплексне дослідження процесу підготовки педагогічних кадрів як системи, що охоплює зміст, структуру, технології, організаційні та теоретико-методичні засади діяльності вищих закладів освіти. Ці процеси не представлено в часі та просторі. Між тим, таке дослідження може значно поповнити інформацію про генезис системи підготовки майбутніх дефектологів з моменту виникнення і до оформлення в самостійну цілісну систему.

Недостатня теоретична розробленість цієї проблеми, важливість об’єктивного осмислення історичного досвіду, накопиченого в Україні за радянський період, необхідність реформування системи підготовки майбутніх дефектологів на основі творчого використання спадщини минулого й зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1918 по 1941 рр. За вихідну межу взято 1918 р., оскільки в цей час було зроблено перші кроки у підготовці дефектологів в Україні (у літературних джерелах вперше згадується про роботу курсів з підготовки вчителів-дефектологів на базі найкращих шкіл Києва, Харкова). Верхня межа дослідження зумовлена тим, що на 1941 р. в Україні фактично було створено цілісну систему освіти дефектологів та функціонували усі її підсистеми: здійснювалася денна, вечірня та заочна підготовка спеціалістів у вузі; проводилася курсова підготовка та перепідготовка фахівців-дефектологів; було започатковано аспірантуру. Таким чином наше дослідження охоплює майже двадцятирічний період генезису освіти дефектологічних кадрів і розглядається як багатоскладовий, цілісний процес становлення і розвитку системи підготовки педагогічних кадрів для потреб спеціальних шкіл.

Об’єкт дослідження – процес підготовки та підвищення кваліфікації працівників спеціальних закладів освіти України (1918-1941рр.).

Предмет дослідження – становлення та розвиток системи підготовки дефектологічних кадрів для спеціальних закладів України (1918-1941рр.).

Мета дослідження – здійснити цілісний структурно-змістовий аналіз розвитку складових системи підготовки кадрів дефектологів у визначений період, виявити та проаналізувати регіональні особливості та основні тенденції цього процесу.

Відповідно до предмета і мети поставлено такі завдання дослідження:

- простежити історичний шлях, виявити основні тенденції, структурні та змістові особливості розвитку складових системи підготовки кадрів дефектологів;

- з’ясувати соціально-економічні, політичні, культурні фактори, що вплинули на розвиток та функціонування системи освіти кадрів дефектологів в Україні;

- систематизувати та узагальнити основні організаційно-педагогічні чинники функціонування навчальних закладів, на базі яких здійснювалася підготовка спеціалістів-дефектологів у зазначений період;

- визначити етапи розвитку системи підготовки і перепідготовки педагогів для потреб спеціальної школи.

Методологічну основу дослідження становлять положення і принципи загальнонаукового пізнання про об’єктивний та історичний підхід до аналізу процесів розвитку системи навчання, про взаємозв’язок і взаємозумовленість педагогічних і соціокультурних явищ та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах суспільного життя; положення про соціально-історичну зумовленість змісту освіти, зв’язок теорії і практики, об’єктивного і суб’єктивного. Історико-педагогічний аналіз системи підготовки дефектологічних кадрів базувався на філософських принципах історизму, діалектики, детермінізму, системності.

На різних етапах дослідження використовувався комплекс методів: теоретичні, історико-логічні, конкретно-пошукові (теоретичний аналіз, синтез, систематизація документів, архівних джерел і науково-педагогічної літератури); конструктивно-генетичні (висвітлення суспільно-політичних, соціально-економічних, культурно-національних передумов виникнення системи підготовки дефектологів); порівняльно-зіставні (зіставлення й порівняння подій, явищ і фактів, простеження генезису поглядів стосовно досліджуваної проблеми, порівняльний аналіз навчальних планів); історико-ретроспективні (характеристика організаційних засад, принципів, змісту, форм і методів діяльності різних навчальних закладів у період з 1918 по 1941 рр.).

Джерельна база дослідження. Основними історико-педагогічними джерелами фактичного матеріалу дисертаційного дослідження стали:

- документальні матеріали інформаційних збірників наказів і розпоряджень МО України, бюлетені і вісники НКО УРСР (УСРР), протоколи, звіти, листування керівних органів освіти, державні накази та розпорядження УРСР (УСРР) та СРСР про спеціальну школу та підготовку педагогічних кадрів;

- наукові, публіцистичні, дидактичні, історичні праці провідних українських та російських педагогів (Д.І.Азбукіна, В.І.Бондаря, Н.М.Гупана, Н.М.Дем’яненко, І.Г.Єременка, А.І.Живіної, Х.С.Замського, І.П.Колесника, В.К.Майбороди, О.В.Сухомлинської, В.А.Феоктистової, М.Д.Ярмаченка та ін.), звіти, виступи та статті (В.М.Бехтєрєва, А.В.Володимірського, Я.П.Ряппо, І.П.Соколянського, М.М.Тарасевича) з проблем підготовки дефектологічних кадрів;

- публікації періодичних видань (“Педологія”, “Вестник психологии, криминальной антропологии, педологии”, “Спеціальна школа”, “Шлях освіти” (“Комуністична освіта”), “Народное образование в СССР”, “Народна освіта України”, “Педагогическое образование”, “На путях к новой школе”, “ Вопросы изучения и воспитания личности”, “Вопросы педагогики”, “Вопросы педиатрии (педологии) и охраны материнства и детства”, “Питання дефектології”, “Вопросы дефектологии”, “Дефектология”, “Дефектологія” та ін.);

- документи фондів Центрального державного архіву вищих органів влади України (Ф. 166, Ф. 342), Київського міського державного архіву (Ф. Р-346), архіву Національного педагогічного університету ім. Драгоманова (Ф. Р-346), Харківського обласного архіву (Ф. Р-4293).

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що: вперше здійснено системний аналіз організаційних і теоретико-методичних засад розвитку системи підготовки кадрів дефектологів в Україні; виявлено динаміку розвитку її складових залежно від соціально-культурних умов суспільного життя протягом двох десятиріч і відповідність системи такої підготовки вимогам суспільства; здійснено системний аналіз змісту, напрямів, форм і методів педагогічної роботи у навчальних закладах, на базі яких проводилася підготовка фахівців дефектологів; визначено основні етапи розвитку системи їх підготовки у період 20-30-х років; розкрито основні тенденції та особливості функціонування складових системи підготовки дефектологічних кадрів на кожному етапі. До наукового обігу введено маловідомі та раніше невідомі архівні документи, історичні факти, пов’язані з розвитком і функціонуванням навчальних закладів України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал та основні положення і висновки сприятимуть збагаченню історико-педагогічних знань, усвідомленню діяльності вищих закладів освіти з підготовки кадрів дефектологів в Україні як історико-педагогічного явища. Зібраний і проаналізований матеріал, результати дослідження можуть використовуватися у процесі оновлення вузівських курсів з історії корекційної педагогіки, у практиці роботи сучасної вищої школи, подальших наукових дослідженнях з історії корекційної педагогіки.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним і теоретичним обґрунтуванням основних положень; використанням принципів історизму, системності та об’єктивності; комплексним підходом до висвітлення проблеми; якісним і системним аналізом архівних документів і першоджерел, статистичних матеріалів, керівних документів; застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних меті, предмету й завданням.

Апробація результатів. Основні положення й висновки дослідження повідомлялись та обговорювалися на засіданнях лабораторії логопедії Інституту спеціальної педагогіки АПН України (2000, 2001, 2003), розкривались у виступах на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених-дефектологів Інституту спеціальної педагогіки АПН України “Сучасні технології та індивідуальні методи дослідження проблем корекційно-компенсаторного навчання і виховання дітей з особливими потребами: методологія, досвід, практика” (м. Київ, 2002) та ювілейній науковій сесії до 10-річчя Інституту спеціальної педагогіки АПН України “Спеціальна освіта в Україні: погляд у майбутнє” (м. Київ, 2004). Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом публікацій матеріалів у фахових науково-методичних виданнях.

Публікації. Зміст основних положень дисертаційного дослідження висвітлено в 4 одноосібних публікаціях автора у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та архівних матеріалів, додатків. Обсяг дисертації – 252 сторінки; основний текст – 185 сторінок; список використаних джерел – 17 сторінок, 292 найменування (113 літературних джерел і 179 архівних справ); додатки охоплюють 48 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і хронологічні межі; розкрито наукову новизну, ступінь розробки проблеми, теоретичне і практичне значення результатів дослідження.
  1   2   3
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации