Курсова робота - Поведінкові особливості дітей дошкільного віку - файл n1.doc

Курсова робота - Поведінкові особливості дітей дошкільного віку
Скачать все файлы (211 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc211kb.18.02.2014 01:53скачать

n1.doc

  1   2

3

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНИВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРЫ
ОДЕСЬКА ФІЛІЯ


КУРСОВА РОБОТА

ПО ПЕДАГОГИЦІ


НА ТЕМУ: „Поведінкові особливості дітей дошкільного віку».
Підготовив: студент 3 курсу

заочного відділення

за фахом „Дошкільне виховання”

Гр.№9

Логвинова Н.Ф.

Перевірив: Шатухина Л.Н.

м. Одеса

2009 г.

План.
ВСТУП ………………………………………………………………………….. 3-7

РОЗДІЛ I. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ …………. 8-23

1.1.Аналіз психолого – педагогічної літератури з проблеми дослідження … 8-10

1.2 Розвиток особистості дошкільника ………………………………….….….10-13
1.3. Засвоєння етичних норм …………………………………………………....13-15
1.4. Емоційно-мотиваційна регуляція поведінки …………………………..….15-20
1.5. Формування особистісних якостей у дитини-дошкільника …………..….20-23

РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ РОЗВІТКУ КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ……………………………… 24-31

2.1.Констатуючий експеримент . ………………………………………………24-31

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………..…32-33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………………34-35

ДОДАТКИ ……………………………………………………………..…….….. 36

ВСТУП.

Поведінка — реакції і дії людини і тварин, виражаючи їх відносини із зовнішнім середовищем. Поведінка людини є системою дій свідомої особи, в якій виявляються, в першу чергу, його взаємини з соціальним середовищем. Поведінка тварин є предметом біології. Поведінка людини складає важливу область психологічних, педагогічних і соціологічних досліджень. Існують глибокі якісні відмінності між поведінкою тварин і людини. Тварина в своїй поведінці лише пристосовується до умов середовища, тоді як людина опановує дійсністю, свідомо і цілеспрямовано змінює її. Так звана поведінкова психологія — бихевиоризм — ігнорує цю відмінність і, стверджуючи, що суб'єктивний мир непізнаваний, зводить поведінку до механічно виконуваних дій і вивчає в основному лише зовні виражені рухи як нібито що вичерпно характеризують поведінку. Психологія, підкреслює суспільно-історичну природу поведінки людини. На відміну від поведінки тварин, поведінка людини характеризується свідомістю, узагальненням попереднього досвіду поведінки, передачею його іншим людям в словесній формі, перспективністю (передбаченням майбутнього), принциповою мотивацією (здатністю регулювати поведінку загальними ідейними вимогами), трудовим характером основної діяльності, творчим перетворенням дійсності. При нормальному розвитку у людини як соціальної істоти соціальні мотиви поведінки, що відображають вимоги соціального середовища, панують над спонуками біологічного порядку.

У поведінці виявляється особа людини, особливості його характеру, темпераменту, його потреби, погляди, смаки. Важливу роль в регулюванні поведінки грають емоції і відчуття. На поведінці і діяльності людини позначаються також особливості типу його нервової системи. Але визначається поведінка суспільними умовами життя, всією системою відносин людини до дійсності. Якщо певні відносини до дійсності і відповідні форми поведінки не випадкові для даної людини і стали для нього звичайними в тих або інших умовах, це означає, що вони стали властивостями особи. Найбільше значення мають ті властивості особи, які характеризують людину як члена суспільства. Тому поведінку людини завжди треба розглядати в світлі суспільних відносин [6, с.419].

Кожна людина відрізняється своєрідністю реакцій на дії навколишньої дійсності. Поведінка виявляється в індивідуально-своєрідних формах, причому відношення до дійсності далеко не завжди виражається в адекватній формі. Іноді образ поведінки може бути звичкою поведінки, придбаного в певних умовах життя і виховання. Наприклад, грубість і різкість не завжди свідчать про зарозумілість, зневажливе відношення до людей, так само як ввічливість не завжди свідчить про доброзичливість. Тому характерологическими потрібно рахувати тільки ті форми поведінки, які необхідно витікають із справжніх відносин людини до дійсності, перш за все до людей, суспільства.

Соціально прийнятні форми поведінки складаються в процесі суспільного життя людини, в результаті його виховання. У своїй поведінці чоловік зазвичай підкоряється певним правилам, керується тими або іншими етичними принципами, відповідно до яких регулює свою діяльність і яким підпорядковує свої прагнення, дії, вчинки. Проте не завжди знання етичних норм, прийнятих в даному суспільстві, відповідає поведінка людини. Можливі випадки розбіжності того і іншого. Відповідність етичних знань і етичної поведінки свідчить про високий етичний розвиток людини.

Поведінка людини спонукає потребою, кінець кінцем, направленою на оптимальне задоволення його інтересів з урахуванням всіх наслідків, які визначаються зовнішніми умовами в даній конкретній ситуації і накладають ті або інші обмеження для здійснення одних дій і сприяють здійсненню інших. Так, в двосторонніх відносинах людина свідомо не порушуватиме умови договору, якщо це неминуче спричинить за собою несприятливі для нього наслідки. Поведінка людини завжди в будь-якій ситуації є для цієї ситуації оптимальним, або вчинки людини завжди направлені на отримання ним найбільшої вигоди (користь) для себе в усіх відношеннях (у матеріальному і (або) моральному плані). Поведінка людини співпадає з його намірами тільки тоді, коли реалізація намірів веде до задоволення його інтересів. Поведінка є формами взаємодії індивіда з навколишнім середовищем, які залежать від: природних властивостей індивіда, його індивідуально-психологічних особливостей, системи потреб, мотивів, інтересів.

Поведінка людини належить до актуальних проблем педагогіки і психології. У теоретичному плані її розробка тісно пов'язана з такими проблемами педагогіки і психології, як проблема етичного виховання, спілкування, діяльності, особи, свідомості, самосвідомості.

Поведінка людини служить необхідним атрибутом трудової діяльності, адже від того, як люди відображають і інтерпретують зовнішність і поведінку, а також оцінюють один одного, багато в чому залежить характер їх взаємодії і результати їх спільної діяльності. Тому розробка цієї проблеми - найважливіша умова розвитку суспільного виробництва.

Питанням поведінки дітей дошкільного віку в різних видах діяльності приділяли увагу як вітчизняні, так і зарубіжні педагоги: Д.Б.Ельконін, А.В.Запорожец, Л.І.Божовіч, Т.А.Маркова, В.П.Залогина, І.А.Аржанова, А.П.Усова, Д.В.Менжеріцкая, В.Г.Нечаєва, Р.С.Буре, А.В.Булатова, Р.І.Жуковська, Р.Пфютце, П.Сабаді та інші.

В ХХ столітті інтерес до проблеми поведінки людини в психології і педагогіці загострився. Діяльність стала розглядатися як основна детермінанти між особового пізнання. Решта всіх чинників, від яких, так або інакше, залежно між особове пізнання, а також механізми і закономірності цього явища були поставлені в зв'язок з діяльністю. Спільна діяльність людей - це найбільш реальна ситуація, в умовах якої головним чином і здійснюється між особове пізнання.

По словах С.Л.Рубінштейна, серце людини все виткано з його відносин до інших людей; з ними пов'язаний головний зміст психічного, внутрішнього життя людини [10, с.71].

Саме ці відносини народжують найбільш сильні переживання і вчинки. Відносини до іншого є центром духовно - етичного становлення особи і багато в чому визначає етичну цінність людини.

Тема зародження і становлення між особових відносин надзвичайно актуальна, оскільки безліч негативних і деструктивних явищ серед молоді, спостережуваних останнім часом: (жорстокість, підвищена агресивність, відчуженість і ін.), мають свої витоки в ранньому і дошкільному дитинстві.
Відносини з іншими людьми зароджуються і найінтенсивніше розвиваються в дитячому віці. Досвід цих перших відносин є фундаментом для подальшого розвитку особи дитини і багато в чому визначає особливості самосвідомості людини, його відношення до світу, його поведінку і самопочуття серед людей.

Проблема формування колективних взаємин в трудовій діяльності виховання підростаючого покоління, у тому числі і дошкільника, належить до таких, які ніколи не застаріють, завжди матимуть особливий сенс і актуальність. До дітей старшого дошкільного віку сьогодні пред'являються високі вимоги, висуваються завдання формування елементарних навиків праці, здатності планувати свою роботу і роботу товаришів, трудитися в колективі погоджено і дружно, надавати допомогу один одному, доброзичливо оцінювати якість роботи однолітків, в коректній формі робити зауваження і давати поради. Поняття колектив по відношенню до дітей дошкільного віку своєрідно. В процесі цілеспрямованої педагогічної дії у дітей формуються ті навики і звички поведінки, початок тих особових якостей, які визначають характер взаємин дитини з іншими людьми, і тим самим створює передумови колективізму. Тому так важливо, особливо в старшому дошкільному віці, додати відносинам дітей дорослими і з однолітками доброзичливість, розвивати прагнення і уміння допомагати один одному, загальними зусиллями досягати поставленої мети, значущої не тільки для дитини, але і для всієї групи.

Виникла суперечність, між запитом суспільства - на високоморальну особу і слабкою розробленістю, проблеми етичного розвитку дитини старшого дошкільного віку в теоретичних дослідженнях на сучасному етапі, позначило тему нашого дослідження.

Актуальність дослідження проблеми поведінки дітей зумовлюється новою соціокультурною ситуацією та протиріччям між проголошеним гуманізмом освіти й усе ще існуючим авторитаризмом у вихованні особистості, між нагальною потребою в розробці виховних технологій та ортодоксальними формами і методами виховання. Тому завданням цієї курсової роботи є виділення поведінкових особливостей дітей 5-6 років життя, визначення їх критеріїв та результатів експерименту.
Об'єкт дослідження – поведінка дошкільників старшого дошкільного віку.
Предмет дослідження - особливості розвитку взаємин дітей старшого дошкільного віку.
Мета даного дослідження - Теоретично обґрунтувати і експериментально підтвердити успішність формування колективних взаємин між старшими дошкільниками.

Завдання: вивчення наукової і методичної літератури з проблеми дослідження; виявити особливості взаємин в старшому дошкільному віці; визначити результативність експериментального дослідження.
Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи:
Аналіз наукової і методичної літератури з проблеми, що вивчається, педагогічний експеримент.

Курсова робота складається з введення, 2-х розділів, висновку і списку використаної літератури. У введенні показана актуальність дослідження, даний об'єкт і предмет дослідження. У першому розділі - аналіз теоретичних досліджень з проблеми особливостей поведінки дітей дошкільного віку.
У другому розділі - матеріал експериментального дослідження. В висновку підведені підсумки роботи.


РОЗДІЛ I. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1.Аналіз психолого – педагогічної літератури з проблеми дослідження.

У дослідженнях сучасних зарубіжних та вітчизняних учених проблема поведінки особистості розглядається переважно у таких аспектах: теоретико-методологічні засади виховання культури поведінки (С. Анісімов, М. Бердяєв, М. Вебер, В. Малахов, В. Соловйов, В. Франкл); особистісно орієнтований підхід до її виховання (І. Бех, А. Богуш, А. Бойко, О. Кононко, В. Кузь, О. Савченко); особливості виховання культури поведінки на різних етапах онтогенетичного розвитку (Ф. Алімов, Л. Артемова, В. Білоусова, О. Дейч, О.Богданова, В. Горєва, В. Нечаєва, М. Левківський, С. Петеріна, Н. Хамська, А. Шемшурина та ін.); формування культури взаємин дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (Л. Артемова, А. Гончаренко, В.Киричок, Н. Хіміч, О. Яницька); естетичні аспекти культурної поведінки (М. Волос, В. Дружинін, І. Зязюн, Л.Масол, Н. Миропольська, А. Федь) [5, с.68].

У філософії поняття "культура поведінки" особистості тісно пов’язується з поняттям "культура". Сучасні філософи (С. Анісімов, М. Горлач, К. Леві-Строс, В. Межуєв, Е. Маркарян, І. Надольний, Ж.-П. Сартр, Л.Сохань, В. Шинкарук та ін.) розглядають культуру як сферу становлення, розвитку і соціалізації людини [17, с.319].

У соціології "культура поведінки" визначається як сукупність духовних цінностей, правил, норм, що регулюють характер взаємин між людьми і слугують для того, щоб полегшити їхнє входження в суспільство.

Тим самим культура поведінки постає результатом успішної адаптації людини до умов життя в суспільстві (Е.Дюркгейм, Е. Ериксон, Л. Козер, Р. Мертон, Т. Парсонс, П. Сорокін) [11, с.236].

Основа етичного підходу до культури поведінки особистості (Т. Аболіна, Л. Волченко, В. Дружинін, В.Єфименко, В. Малахов та ін.) полягає в тому, що будь-які вчинки людини розглядаються у діалектиці добра і зла. Тому моральна поведінка оцінюється за принципом "максималізації добра і мінімалізації зла", а критерієм її розвитку вважається якісна характеристика моральних цінностей. Виходячи з цього, під культурою поведінки розуміють сукупність форм повсякденних дій і вчинків людини, в яких віддзеркалюються моральні та естетичні поведінкові норми (А. Гусейнов, О. Дробницький, І. Кон). Оскільки життєдіяльність особистості включає як творчі, так і репродуктивні моменти, то у структурі культури поведінки виокремлюють "особову" та функціональну форми, що не виключає їх переплетення на практиці. На думку Т. Аболіної, Л. Волченко, В. Єфименко, якщо функціональна форма спілкування регулюється етикетом, то "особова" форма не обмежується лише формальною регуляцією, оскільки міжособистісні взаємини є динамічними і вимагають прояву спектру мотивів поведінки: від потреби творити добро до прагматичного ставлення до інших. За такого підходу культура поведінки є одночасно результатом і показником відповідності дій і вчинків людини соціальним нормам поведінки [20, с.228].

В естетиці (В. Алексєєва, Д. Кучерюк, Т. Левчук, А. Шефтсбері) домінує думка про тісний зв’язок категорій прекрасного, гармонійного з етичними категоріями істини, блага, добра. У зв’язку з цим культура поведінки передбачає взаємозв’язок внутрішньої культури особистості та зовнішніх форм її виявлення, що ґрунтуються на поняттях "красиве", "гармонійне", "досконале" (В. Дружинін, Т. Левчук) [19, с.299].

У психології (Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Божович, Л. Колберг, В. Роменець, С. Рубінштейн, Н. Чепелева, та ін.) культура поведінки кваліфікується як динамічне особистісне утворення, що поступово виявляється, формується і видозмінюється протягом життя людини в процесі вчинкових дій [9, с.92].

Педагоги минулого (Я. Коменський, П. Лесгафт, Дж. Локк, М. Монтессорі, Р. Оуен, Й. Песталоцці, С.Русова, Ж.-Ж. Руссо) визначальним у формуванні культури поведінки дітей дошкільного віку вважали вплив родини. Актуальними і сьогодні є такі виділені ними принципи виховання культури поведінки: природовідповідності і культуровідповідності; необхідності її виховання з раннього віку; наступності між дошкільною і шкільною освітою; надання дитині права на свободу і самостійність з метою накопичення досвіду соціальної поведінки; вплив на емоційно-почуттєву сферу; забезпечення єдності чуттєвого і раціонального у формуванні поведінкових звичок; виховання засобами казки, музики, зображувального мистецтва, природи як такими, що залучають до добра, краси, людяності [7, с.56].

Формування культури поведінки дітей 5-6-го років життя відбувається в умовах поступового розширення соціального середовища. Найбільш авторитетною фігурою залишається дорослий, на оцінку якого дитина орієнтується у власних діях і вчинках, проте надалі розширюються взаємини з однолітками, значення яких постійно зростає. Серед основних механізмів, що визначають формування культури поведінки, виділяють спостереження за соціальною поведінкою, наслідування дій і вчинків, інтеріоризація.

1.2 Формування особистісних якостей у дитини-дошкільника

Під основними, або базовими, якостями особи розуміються ті, які, починаючи оформлятися в ранньому дитинстві, досить скоро закріплюються і утворюють стійку індивідуальність людини, визначувану через поняття соціального типу, або характеру, особи. Це фундаментальні риси особи, домінуючі мотиви і потреби, інші властивості, по яких опісля багато років можна дізнатися людину. Такі якості відрізняються від решти особових властивостей людини тим, що їх витоки йдуть в дитячий і ранній вік, а передумови до формування складаються в той період життя дитини, коли він ще не володіє мовою. Життєва стійкість цих якостей пояснюється, зокрема, тим, що в початковий період формування даних властивостей мозок дитини ще незрілий, а його здібність до диференціації подразників недостатньо розвинена.

Основні особові якості відрізняються від інших тим, що їх розвиток — принаймні в початковий період — певною мірою залежить від біологічно обумовлених властивостей організму. До таких особових якостей належать, наприклад, екстраверсія і інтроверсія, тривожність і довіра, емоційність і товариськість та інші. Вони складаються і закріплюються у дитини в дошкільному віці, в умовах складної взаємодії багатьох чинників: генотипу і середовища, свідомості і несвідомого, наслідування і ряду інших.

Самооцінка дитини, усвідомлення вимог, що пред'являються до нього, з'являються приблизно до трьох-чотирьом років на основі порівняння себе з іншими людьми. На порозі школи виникає новий рівень самосвідомості і вольової регуляції поведінки. Він характеризується оформленням у дитини його «внутрішньої позиції» — досить стійкої системи відносин до себе, к людям, до навколишнього світу. «Виникнення такого новоутворення, — пише Л.І.Божович, — стає переломним пунктом впродовж всього онтогенетичного розвитку дитини» [3, с.135].

Внутрішня позиція дитини надалі стає початковим пунктом для виникнення і розвитку у нього багато інших, зокрема вольових, якостей особи, в яких виявляються його незалежність, наполегливість, самостійність і цілеспрямованість. Усвідомлення себе як індивіда приходить до дитини у віці близько двох років. В цей час діти дізнаються свою особу в дзеркалі і на фотографії, називають власне ім'я. До семи років дитина характеризує себе в основному із зовнішнього боку, не відокремлюючи свій внутрішній світ від опису поведінки. Самосвідомість, що формується, коли воно досягає достатньо високого рівня, приводить до появи у дітей схильності до самоаналізу, до ухвалення на себе відповідальності за те, що відбувається з ними і навколо них. Виникає виражене прагнення дитини в будь-якій ситуації робити все від себе можливе для того, щоб добиватися поставленої мети.

Вельми помітним в дошкільному віці стає процес розвитку особи і вдосконалення поведінки дитини на основі прямого наслідування навколишнім людям, особливо дорослим і одноліткам. Можна сказати, що даний вік є сензитивный періодом в розвитку особи на основі наслідування, що супроводжується закріпленням спостережуваних форм поведінки спочатку у вигляді зовнішніх наслідувальних реакцій, а потім — у формі демонстрованих якостей особи. Будучи спочатку одним з механізмів навчання, наслідування потім може стати стійкою і корисною якістю особи дитини, суть якої полягає в постійній готовності бачити в людях позитивне, відтворювати і засвоювати його. Правда, особливою етично-етичною селективністю наслідування в цьому віці ще не володіє, тому діти з однаковою легкістю можуть засвоювати як хороші, так і погані зразки поведінки.

У молодшому і середньому дошкільному дитинстві продовжується формування характеру дитини. Він складається під впливом спостережуваної дітьми характерної поведінки дорослих. У ці ж роки починають оформлятися такі важливі особові якості, як ініціативність, воля, незалежність.

У старшому дошкільному віці дитина навчається спілкуватися, взаємодіяти з навколишніми людьми в спільній з ними діяльності, засвоює елементарні правила і норми групової поведінки, що дозволяє йому надалі добре сходитися з людьми, налагоджувати з ними нормальні ділові і особисті взаємини.

У дітей, починаючи приблизно з трирічного віку, виразно виявляється прагнення до самостійності. Будучи не в змозі реалізувати його в умовах складного, недоступного життя дорослих, діти зазвичай задовольняються тим, що відстоюють свою самостійність в грі. По гіпотезі, яка була запропонована Д.Б.Ельконіним, дитяча гра виникає саме завдяки існуванню у дитини такої потреби
  1   2
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации