Курсова робота - Виборча система України - файл n1.rtf

Курсова робота - Виборча система України
Скачать все файлы (769.2 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.rtf770kb.17.02.2014 19:39скачать

n1.rtf

  1   2
План

Вступ………………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Поняття виборчого права та виборчої системи в Україні ……………..5

Розділ 2. Принципи виборчого права …………………………………………….14

2.1. Принцип вільних виборів……………………………………………………. 15

2.2. Принцип загального виборчого права ………………………………………17

2.3. Принцип рівного виборчого права …………………………………………..23

2.4. Пряме виборче право …………………………………………………………24

2.5. Принцип таємного голосування……………………………………………... 25

Розділ 3. Виборчий процес в Україні……………………………………………. 27

3.1. Призначення виборів ………………………………………………………….31

3.2. Утворення виборчих органів………………………………………………… 33

3.3. Утворення виборчих округів та виборчих дільниць……………………….. 38

3.4. Складання списків виборців ………………………………………………….27

3.5. Висування та реєстрація кандидатів …………………………………………29

3.6. Передвиборча агітація………………………………………………………... 31

3.7. Голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів виборів ………………………………………………………………….................................33

Розділ 5. Відповідальність за порушення виборчого законодавства України…40

Висновки …………………………………………………………………………...42

Список використаних джерел……………………………………………………..44

Вступ

Поряд із проголошенням 24 серпня 1991 року незалежності України, ще одним важливим етапом у державотворенні стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України. Адже з її прийняттям завершився багаторічний складний напружений конституційний процес в Україні.

На сьогоднішній день Конституція увійшла в наше життя як справжній і діловий Основний Закон держави, що забезпечує правовий фундамент для подальшого розвитку нашого суспільства. Конституція України проголосила нашу державу суверенною, демократичною, правовою, визнала людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладдя, яке означає, що уся повнота влади, в тому числі й державної, належить народові.

Джерелом реалізації народом влади в інтересах як усього суспільства так і кожної людини і громадянина є вибори, шляхом яких народ має можливість здійснювати як безпосередньо так і через органи державної влади.

Розкриття теми " Виборче право і виборча система України " є актуальним. Його актуальність пояснюється тим, що саме виборче право є невід'ємним політичним правом громадян України,яке гарантується Конституцією України і забезпечується Законом України "Про вибори Президента Україні", Законом України "Про вибори народних депутатів України", Законом України "Про вибори депутатів міських рад і сільських, селищних, міських голів" та ін. Адже шляхом саме виборів, як в Україні, так і в більшості країн світу, формуються органи державної влади та місцевого самоврядування.

Метою дослідження даної курсової роботи є намір показати, що саме виборче право є головним, невід'ємним виборчим,тобто політичним, правом громадян України, яке закріплене в Основному Законі України.

Таким чином, предметом даної теми є одна з цінностей людської цивілізації, охоплюючи різні аспекти індивідуального буття, - активне і пасивне виборче право громадян України.

Виборче право можна розцінювати як цінний орієнтир, який дозволяє застосовувати "людські зміни" не тільки до держави, права, правового порядку, але й до громадянського суспільства, оскільки степінь зрілості та розвитку останнього залежить в значній мірі від стану права обирати та бути обраним, від його об'ємності та реалізації.

Існування певних обмежень прав і свобод має об'єктивний характер.

Реалізація їх для кожного конкретного індивіда здійснюється в умовах встановленого порядку і пов'язана з правами і свободами інших осіб. Тому проблемою є не сам факт таких обмежень, а форма юридичного їх закріплення. Формування в основних законах таких підстав для можливого обмеження прав і свобод, як необхідність захисту вільного і демократичного ладу, збережень суспільного добробуту, моралі тощо, мають загальне значення і припускають надто широке їх тлумачення. Результатом може бути порушення прав і свобод, у тому числі й виборчих.

На сьогоднішній день виборці мають змогу вибирати із кількох кандидатів лише тих, хто на думку виборців, гідний займати певне місце в державному управлінні та його органах.

Міжнародним стандартам відповідають принцип демократичних виборів: "один виборець - один голос", гласність та відкритість усього виборчого процесу, таємність голосування і таке інше.

Слід також зазначити, що виборче законодавство, яким би ідеальним воно не було, повинне змінюватися, адже змінюється і суспільство, збільшується й вимоги його, а це означає, що виборче законодавство повинне удосконалюватись, змінюватись, а також іти в ногу з часом.

Розділ 1. Поняття виборчого права та виборчої системи

Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя - безпосередня (пряма) і представницька демократія. Безпосередня демократія пов'язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конституцією та законами України формах.

Форми безпосередньої демократії - це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно зі статтею 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори і референдум. (1)

Під виборами, у найбільш широкому значенні цього слова, розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні визначених осіб. Шляхом виборів формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

Вибори - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадовими особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування, встановленою більшістю голосів цих осіб, за умови коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом. Наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України.

Вибори є одним з найдавніших інститутів людського суспільства. Він починає застосовуватись вже в родовому суспільстві, а в суспільствах Стародавньої Греції та Риму вибори вже стають важливим принципом організації державної влади.

Існують глибокі історичні корені і на українських землях,вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічного, а згодом і Магдебурзького права, були основою побудови всіх ланок влади козацької державності.

У сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя суспільства, являють собою основну форму волевиявлення народу і реалізацію народного суверенітету.

Тому, не випадково значну увагу виборам приділяє і міжнародне право, важливе значення мають такі міжнародно-правові акти:

1. Загальна декларація прав ООН 1948 року (ст.21).

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст.25).

3. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952року).

Ці міжнародні стандарти мають загальний характер, вони універсальні і служать важливою гарантією виборчих прав громадянина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовариства. Дотримання вимог, сформульованих у зазначених міжнародно-правових документах, є обов'язковим для того, щоб вибори були визнані легітимними. При цьому, вільними визнаються вибори, що характеризуються відсутністю тиску, а також залякування виборців і їх судовою гарантією є незалежність судової влади. Справедливими можуть бути визнані лише такі вибори, які проводяться на основі дотримання демократичних принципів виборчого права. Справжні вибори забезпечують виборцям реальний вибір, вони мають проводитися на основі політичного плюралізму.

Міжнародні стандарти щодо організації та проведення виборів отримали повне відображення в Конституції України, прийняттям якої в червні 1996 року були закладені передумови для подальшого розвитку в українському суспільстві інституту виборчого права відповідно до сучасних вимог. Закріплені в Конституції поняття «народ», «влада», «права і свободи людини і громадянина», «народне волевиявлення», «вибори» є визначальними. Так, в преамбулі Конституції зазначається, що Верховна Рада України приймає її, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини. У статті 5 закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основними формами безпосереднього здійснення влади народу є вибори і референдум (ст.69). У статті 24 визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в статті 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституція України (стаття 3) також декларує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини, в тому числі право обирати і бути обраним, та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Види виборів: у науці конституційного права вибори класифікують за різними підставами:

1) залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори президента України), та вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;

2) залежно від того, обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові (тобто замість депутатів, які вибули, обирається лише частина колегіального органу влади) вибори;

3) залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) або повторними;

4)залежно від територіальних меж проведення вибори поділяють на загальнонаціональні та місцеві (локальні);

5) залежно від способу волевиявлення виборців можна виділити прямі та непрямі вибори. В свою чергу, непрямі вибори в літературі поділяють на посередні (коли виборці формують колегію виборців, що збирається лише на один раз, з метою визначити особу чи осіб, які займуть виборні посади) та багатоступеневі (виборці безпосередньо обирають представницький орган, що в свою чергу обирає інший орган або посадову особу). [Сравнительное конституционное право. – С.367 ]

Крім того, інколи, вибори поділяють на однопартійні, багатопартійні або безпартійні; альтернативні та безальтернативні; основні та додаткові тощо.

Виборче право в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях – об’єктивному та суб’єктивному. [Конституционное (государственое) право: Справочник / Под ред. В.И.Латифского. – М.: Юристь, 1995. – С.20-21.]

Об’єктивне виборче право – це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборних органів піблічної влади (державної влади та місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

1) він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2) значна частина його норм є полівалентним, тобто таким, що одночасно належать до двох і більше галузей права;

3) переважна частина його норм є процесуальними нормами.

Норми інституту виборного права встановлюють принципи виборного права; вимоги, що стосуються виборців і кандидатів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування та реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб’єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації і голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джерелами інституту виборчого права є:

1. Конституція України.

2. Закони України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р.; «Про вибори Президента України» (в редакції Закону від 5 березня 1999р.); «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998р.

3. Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України.

4. Міжнародні договори, де встановлено загальновизнані стандарти щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. До них зокрема віднесені: Загальна Декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 року.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954р., ратифікована Українською РСР 22 липня 1954р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963р.; Міжнародний пакт про громадські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990р. та інші.

Суб’єктивне виборче право – це закріплене Конституцією України (ст..38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборчих органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати_ і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України або виборчого округу становить виборчий корпус (електорат). У Науці конституційного права розрізняють такі виборчі корпуси:

1) юридичний – сукупність зареєстрованих виборців (включених до списку виборців);

2) фактичний – сукупність виборців, які проголосували на виборах;

3) потенціальний – сукупність як зареєстрованих, так і в силу будь-яких обставин незареєстрованих виборців.

Термін «виборча система» в науці конституційного права також використовується в двох значеннях – широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування.

Традиційними та найбільш поширеними виборчими системами є:

Так, мажоритарна (від франц. слова “majoritee” – більшість) виборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав встановлену більшість голосів виборців у виборчому округу, у якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів). Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається щодо окремих кандидатів) або ж виборці голосують за список політичної партії і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.

Мажоритарна система має кілька різновидів – відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більш як половину (50% плюс один голос) голосів у відповідному округу. Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки я к правило, вимагає проведення другого туру голосування, до участі у якому допускаються два кандидата, які набирають найбільшу кількість голосів в першому турі. Більш поширеною є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати значно більше, ніж половину голосів виборців.

Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів в представницький орган, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до своєї популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка визначається одразу ж після виборів шляхом поділу загальної кількості голосів, поданих по багатомандатному округу. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Луї Сен-Жюстом ще в 1793 році, але почала застосовуватись лише в кінці ХІХ сторіччя (Сербія – 1888 р., Бельгія – 1889 р. та ін.). сьогодні пропорційна система поширена більш як у 60 країнах світу.

Останнім часом набуває широкого застосування змішана виборча система (наприклад: Албанія, Італія, Росія, Угорщина, ФРН), яка заснована на поєднанні елементів мажоритарної і пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина – за другою, що дозволяє одночасно використати переваги кожної з цих двох систем.

В Україні застосовується різні виборні системи: при виборах Президента України та при місцевих виборах – мажоритарна, при виборах народних депутатів України – змішана. При цьому, змішана система виборів народних депутатів України характеризується наступними рисами:

по-перше, і за мажоритарною (відносної більшості), і за пропорційною системами обирається однакова кількість народних депутатів України – 225;

по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний.

Застосування змішаної виборчої системи при обранні половини парламенту України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так пропорційної виборчих систем. Так, мажоритарна система досить результативна і проста у застосуванні, проте вона адекватно не відображає у складі парламенту політичного спектра суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті.

Пропорційна система також має ряд недоліків: по-перше, передбачає не персоніфіковані вибори – виборчі списки партій формуються партійним керівництвом келійно і виборці фактично голосують за кандидатів, про яких їм нічого не відомо; по-друге, пропорційна система вимагає сталої багатопартійності, яка б характеризувалася більш-менш чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.

Водночас, застосування змішаної системи, з одного боку, сприяє політичній структурованості суспільства, формуванню великих партій та їх блоків, з другого – вона дозволяє зберегти певний зв’язок між депутатами та виборцями відповідно округу, регіону.

Змішані системи застосовуються з метою поєднати переваги мажоритарної і пропорційної системи та подолати їх недоліки. При цьому, поняття «змішана виборча система» в літературі тлумачиться в широкому і вузькому значеннях.

У першому значенні вона являє собою одночасне застосування при формуванні виборного органу мажоритарної та пропорційної системи, наприклад, в Україні та Росії при парламентських виборах.

У другому значенні змішана виборча система означає схрещення окремих елементів мажоритарної та пропорційної систем. При цьому виділяють два різновиди таких систем:

а) засновані на переважному використанні елементів пропорційної системи (посилення пропорційна система або система з премією для більшості), наприклад, у Греції;

б) засновані на переважному використанні елементів мажоритарної системи, наприклад, у Німеччині та Італії.

Розділ 2. Принципи виборчого права

Принципи виборчого права – це умови його визначення і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних міжнародно-правових документах. Так, ч. 3 ст. 21 Загальної Декларації прав людини встановлює: «воля народу повинна бути основою влади уряду», «ця воля повинна виявлятися у періодичних і не фальсифікованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування». У ст. 25 Міжнародного пакту про громадські і політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації…і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців…».

У повній відповідності до цих міжнародно-правових документів Конституція України (ст.. 71) закріпила такі принципи суб’єктивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи загального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування.

2.1. Принцип вільних виборів

Принцип вільних виборів означає, що кожен виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує, брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то в якій мірі.

З принципу вільних виборів випливає відсутність обов’язкового вотуму – юридичного обов’язку виборців брати участь у голосуванні: при встановленні результатів виборів не враховується, яка частка виборців взяла участь у голосуванні – вибори вважаються такими, що відбілися, якщо проголосував хоча б один виборець.

Таким чином, принцип вільних виборів забороняє будь-яке переслідування за ухиляння від участі в голосуванні (абсентеїзм), якими б причинами воно не було б викликане – хвороба, від’їзд, незацікавленість в результатах виборів, бажання використати свою неучасть у голосуванні як політичну демонстрацію тощо. Так, залежно від мотивів неучасті в виборах виділяють такі види абсентеїзму як політичний, економічний, соціальний, аполітичний тощо. Наприклад, при політичному абсентеїзмі виборець, ухиляючись від участі у виборах, висловлює свій протест політичним програмам та передвиборним платформам всіх кандидатів, він вважає, що жодна з них не відповідає його власним політичним поглядам. Політичний абсентеїзм може бути також пов'язаний із сумнівами виборця щодо можливості проведення чесних виборів. При економічному і соціальному абсентеїзмі виборець висловлює протест стосовно складної економічної ситуації, що склалася в суспільстві (безробіття, недостатня соціальна захищеність, погана екологія тощо), він не вірить у бажання та здатність всіх кандидатів боротися з цими негативними явищами. Аполітичний абсентеїзм не пов'язаний з політичною демонстрацією, він полягає в байдужому ставленні, відсутності будь-якого інтересу виборця до виборів та політики в цілому.

Можна по-різному оцінувати явище абсентеїзму. З нашої власної історії, з практики зарубіжних країн знаємо багато прикладів, коли абсентеїсти обвинувачуються у нерозумінні соціального значення та демократичної цінності виборів, у невиконанні важливого громадського обов’язку тощо. Така оцінка абсентеїзму має певне обґрунтування, адже масове ухиляння від участі у виборах призводить або до обрання представницького органу влади невеликою частиною виборців, що дозволяє ставити під сумнів його легітимність, або ж може зволікати виборчий процес (у разі встановлення обов’язкового мінімуму участі у виборах необхідно потрібно проводити повторні вибори).

З метою штучного стимулювання активності виборців законодавство окремих країн навіть передбачає обов’язковий вотум або обов’язкове голосування, а абсентеїсти притягуються до юридичної відповідальності. Звичайно, це сприяє більш активній участі виборців у голосуванні, але не вирішує головної проблеми – не усуває пасивності виборця, який вимушено проголосував, а лише маскує її. Примус до участі у голосуванні на практиці призводить до того, що пасивний виборець або стає здобиччю політичної демагогії, або ж голосує навмання, без свідомого вибору. І в першому, і в другому випадках обов’язкове голосування практично призводить до спотворення народного волевиявлення та фальсифікації народного представництва і в силу цього не може розглядатися як демократичний інструмент підвищення політичної активності громадян.

Саме з цими обставинами пов’язана заборона застосування примусу у виборчому законодавстві України – насильства, прогнозу, підкупу, обману чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця при виборах народних депутатів України (наприклад, ч. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Разом з тим публічні заклики або агітація за бойкотування виборів забороняється. Подібні дії, зокрема, передбачають адміністративну відповідальність (штраф від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) – ст. 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2.2. Принцип загального виборчого права

Принцип загального виборчого права означає:
  1   2
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации