Марчук М.Г. Аксіологічний потенціал наукового знання: поняття, структура, спосіб актуалізації - файл n1.rtf

Марчук М.Г. Аксіологічний потенціал наукового знання: поняття, структура, спосіб актуалізації
Скачать все файлы (59.1 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.rtf340kb.08.12.2003 10:12скачать

n1.rtf

  1   2   3   4   5
Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Марчук Михайло Георгійович

УДК 167.7 + 124.5

АКСІОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

НАУКОВОГО ЗНАННЯ: ПОНЯТТЯ,

СТРУКТУРА, СПОСІБ АКТУАЛІЗАЦІЇ


09.00.09 – філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ – 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії Чернівецького національного

університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.


Науковий консультант:

доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович, завідувач відділом

загальних проблем національної безпеки Національного

інституту стратегічних досліджень.


Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Кримський Сергій Борисович, головний

науковий співробітник Інституту філософії

ім. Г.С.Сковороди НАН України;


доктор філософських наук, професор

Сидоренко Лідія Іванівна, професор кафедри філософії та

методології науки філософського факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
доктор філософських наук, професор

Ожеван Микола Андрійович, завідувач відділом інформаційної

зпеки та міжнародних інформа- ційних відносин Національного

інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України.
Провідна установа:

Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії науки і культури.
Захист відбудеться “ 31 ” березня 2003 р. о 14-00 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 327.


З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені

М.О.Максимовича Київського національного університету імені

Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “ 28 ” лютого 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради П.І.Скрипка
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається передусім особливостями сучасного стану філософії та методології науки, постмодерної культури загалом, яка в умовах різкого загострення низки глобальних проблем опинилася перед потребою переосмислення ціннісних аспектів науково-технічного поступу. Те, що “знання – сила”, відомо з давніх часів. Але тільки сьогодні потенціал наукового знання чітко виявляє свої ціннісні характеристики. Згадана “сила” несподівано стала демонструвати свої деструктивні, загрозливі тенденції. Тож і не дивно, що ціннісні потенції знання наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. постали однією з найбільш актуальних і цікавих тем. Осмислення структури аксіологічного потенці­алу наукового знання – доконечна перед­умова розв’язання бага­тьох існуючих у цій сфері філософ­ського дослідження проблем.

В умовах демократичного, відкритого суспільства ціннісні потенції доступної всім інформації, зокрема тієї, що може стати інструментом антигуманних (у тому числі й терористичних) актів, є проблемою глобального характеру. Забруднення ментального середовища призводить до появи мутантів, які, перебравши на себе функцію “вільних радикалів”, зухвало порушують умовну, як з’ясувалося, межу між уявною реальністю (з усіма її апокаліптичними сюжетами) і дійсністю. Моральна особистість, оцінюючи цю віртуальну реальність як абсолютно підконтрольну й безпечну “річ-для-мене”, забуває, що в чужих руках (як “річ-для-іншого”) вона вже може мати іншу цінність. В умовах нестабільності (а чим вищий рівень організації системи, тим вона більш нестабільна), знаючи потенційні можливості та способи їх активізації, достатньо легко “вколоти” середовище в потрібних місцях (С.Курдюмов), аби викликати лавиноподібний процес його спонтанної перебудови. Це проблема також і для соціальної психології, наприклад, у дослідженні чинників, які пов’язані з небезпекою панічної поведінки мас, і для політичної науки, економіки, і для сучасного людинознавства загалом.

Іншим аргументом на користь аксіологічного дослідження потен­ці­алу наукового знання є чітко виражена в постмодерному світоглядному дис­курсі тенденція, котру можна було б назвати “реабілітацією тілес­ності”. Вона з’явилась у процесі подолання дуалізму, карте­зіанського про­тиставлення духу та матерії. При цьому поняття тілесності набуває дещо специфічного значення, позначаючи одухотворення матерії (зокрема, створення штучного інтелекту), дедалі зростаюче взаємо­проникнення духовного та матеріаль­ного. Тілесне – третій вимір дійсно­сті поруч із матеріальним і нематеріальним (П.Козловський). Техно­кратич­ний погляд на світ, який відокремлює інформацію від її матері­аль­ного носія, не враховує того, що в царині людського діа­логу зміст і його форма, повідомлення та його носій не мо­жуть бути абстраговані одне від одного, складаючи разом особливу силу, потенцію реальності, завдяки якій актуальне буття розширює свої функціональні горизонти.

Науково-технічна культура дійшла межі своїх екзистенційно значущих у добу модерну можливостей, що наповнювали уні­кальним і неповторним смислом існування людини і людства. Нині сам тип цивілізації, реалізований у формі техногенного розвитку, значною мірою вичерпав, актуалізував притаманні йому культуротворчі потенції, що спонукає до пошуків аде­к­ват­них форм осмисленого й передбачуваного подальшого розвитку, кардинальної переорієнтації стратегії життєді­яльності, зміни ціннісних орієнтацій. Антисцієнтистський варіант подібної переоцінки утопіч­ний, тому що він кличе назад, пропонує реставрувати куль­туру тра­диційну в її, так би мовити, “чистому”, первісному вигляді. Більш обґрунтованим є варіант аксіологізації нау­ково-техніч­ного поступу, надання йому гуманістично спря­мованого за­гально­культурного виміру. Та гуманізувати науку й техніку можна лише в один спосіб – актуалізувати внутрішньо прита­манні їм універсальні ціннісні потенції. По суті такий підхід означає зміну самого типу наукової раціональ­ності, переосмислення її ціннісного ста­тусу, що є пріори­тетною про­блемою сучасної філософії та мето­дології науки. В ситуації, коли інтелігенція переживає своєрідний шок перед науково-технічною цивілізацією, все більш очевидною стає необхідність нового зрушення гуманітарної парадигми (Г.Тульчинський), яка могла б забезпечити радикальні зміни в духовному досвіді, метафізиці, політиці, моральності, художній і науковій практиці.

Наука пізнає найбільш істотні, важливі, потрібні людині речі – феномени, які набувають у свідомості суб’єкта відповідної значущості, хоч їхня справжня цінність у більшості випадків не помічається, так само, наприклад, як екологічно чисте середо­вище, без якого ми не можемо жити, але цінність якого не про­блематизується, доки все гаразд. І не випадково, напевне, цінні­сні аспекти наукового знання стали актуальними в добу загост­рення проблем, які мають у тому числі й екологічне підґрунтя. Нинішнє “глобальне захворювання” людства зумовлене по­рушенням гармонії, втратою справжніх орієнтирів. Тому сьо­годні дедалі більше науковців апелюють до вселюдських цінностей, намагаючись осмислити не просто взаємозв’язок науки і цінностей, а з’ясувати аксіологічні підвалини самого наукового знання. Це свідчить про те, що наука намагається пе­реорієнтуватися на більш універсальні цінності, ніж сама лиш абстрактна істина. Йдеться не про те, що наука має бути ціннісно зорієнтованою – такою вона була завжди, адже роз­ви­валась у певному соціокультурному середовищі, створюва­лася представ­никами тієї чи тієї культури, вико­нувала різноманітні соціальні функції тощо. Дуже важливо з’ясувати саму структуру ціннісного потенціалу наукового знання, закономірності та найбільш оптимальні форми актуалізації. Все це доводить, що ціннісні потенції знання на початку третього тисячоліття – справді надзвичайно актуальна для філософії, культурології, психології, людинознавства та наукознавства тема.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження пов’язана з науково-дослідницькою програмою “Філософсько-соціологічні проблеми розвитку науково-пізнавального потенціалу особи і суспільства” (номер державної реєстрації 0191U001865), що виконується кафедрою філософії філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вона враховує також основні засади “Державної національної програми “Освіта” (“Україна ХХІ століття”)” та інших програмних документів, які спрямовані на розвиток філософських досліджень в умовах трансформації гуманітарної освіти на початку третього тисячоліття.

Стан опрацювання проблеми. Аксіологічна проблематика сучасної філософії та методології науки стає дедалі більш актуальною. Протягом останніх десятиріч у цій сфері філософського знання простежується чітко виражена тенденція становлення нової дисципліни – аксіології науки, яка могла б узагальнити й систематизувати, об’єднати в одне ціле досягнення філософської теорії цінності, гносеології, методології природничонаукового та гуманітарного пізнання. Досягнуті на цьому шляху результати й складають основне теоретичне підґрунтя даного дисертаційного дослідження.

Витоки сучасного розуміння проблеми аксіологічного потенціалу знання – в історії класичної філософії. Вчення Платона про взаємозв’язок Істини, Добра, Краси як іпостасей вищого Блага небезпідставно можна вважати першою найбільш універсальною моделлю філософської теорії цінності. Сама ж аксіологія виникла наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ століття, будучи результатом і теоретичною формою маніфестації “романтичної реакції” на догматичний раціоналізм епохи Просвітництва.

Всі належні передумови для цього були закладені “критичним ідеалізмом” І.Канта, зокрема порівняльним аналізом теоретичного та практичного розуму, конститутивних і регулятивних принципів, осмисленням апріорних форм усякого можливого знання. Важливу роль зіграло його вчення про “максими розуму” – суб’єктивні основоположення, виведені не з природи об’єкта, а з інтересу розуму стосовно “деякої можливої досконалості” пізнання цього об’єкта. Ціннісна свідомість як особливий “закон усередині нас” орієнтує суб’єкта щодо мети і смислу практичної діяльності, не будучи суто раціональною програмою, проте безпосередньо й точно визначаючи її можливість або неможливість (у відповідності з телеологічною здатністю судження). Відкривши перед філософією “ціннісний універсум” і намагаючись осмислити його структурні компоненти, видатний мислитель не втрачав надії пізнати єдність усієї здатності чистого розуму (теоретичного і практичного в тому числі), коли можна буде все виводити з одного принципу.

На жаль, численні послідовники Канта зігнорували цю “максиму” філософії свого вчителя, постійно впадаючи у крайнощі. Так, уже неокантіанці різко протиставили “пізнавальне” і “ціннісне” (“судження факту” і “судження цінності”), що стало головною проблемою всього подальшого розвитку філософії та методології науки. У Г.Ріккерта згадана дихотомія ґрунтується на протиставленні буття і “царства цінностей”, у В.Віндельбанда – буття і “нормативної свідомості”. Звідси уявлення про два діаметрально протилежні методи – генералізуючий (або номотетичний) та індивідуалізуючий (або ідеографічний), якими послуговуються, відповідно, природничі науки і науки про культуру. Трактуючи філософію як учення про принципи абсолютної оцінки, чисте вчення про цінності, неокантіанці не надто переймалися ціннісними потенціями самого наукового знання, хоч і залишили помітний слід в аксіології науки.

Цю традицію підхопили і довели до логічного завершення Ф.Ніцше, А.Бергсон, інші представники аксіологічно зорієнтованого філософування, будучи переконаними, що ставлення людини до світу в кінцевому підсумку не пізнавальне, а ціннісне, тому головною дійовою фігурою має вважатися не гносеологічний суб’єкт, якого цікавить істина сама собою (чисте знання), а суб’єкт, зацікавлений в істині як засобі розв’язання життєвих проблем. У результаті такого розуміння природи знання було, нарешті, дискредитовано застарілу гносеологічну модель і переконливо доведено неповноцінність, обмеженість абстрактного, тобто ціннісно нейтрального, суто гносеологічного суб’єкта.

Протилежний полюс у суперечці з приводу співвідношення “пізнавальне – ціннісне” репрезентує позитивізм, абсолютизуючи не ціннісний, а когнітивний ідеал знання. Програма розбудови науки, що повністю виключає зі знання суб’єктивність (О.Конт, Г.Спенсер), як це не парадоксально, дуже швидко виявила свій суб’єктивізм, адже поза живою взаємодією суб’єкта з об’єктом останній ототожнюється з апріорними уявленнями про нього.

Неопозитивістська настанова на радикальний емпіризм є так само кроком назад, якщо за точку відліку брати апріоризм І.Канта, хоч постулати значення (“мовний каркас”) у концепції Р.Карнапа неявно містять у собі ціннісний підтекст. Об’єктивність істини ототожнюється з “нейтральністю” фактуальних (емпіричних) і логічних висловлень стосовно всього суб’єктивного, тоді як ціннісні судження взагалі позбавлені смислового значення. Вони не істинні й не хибні, тому підлягають елімінації з наукового пізнання. Там же, де це неможливо, про науку не йдеться, тобто ціннісні потенції знання неопозитивістською методологією науки відверто ігноруються.

Постпозитивісти (Т.Кун, І.Лакатос, К.Поппер, П.Фейєрабенд, Ст.Тулмін, М.Полані та ін.) значною мірою реабілітували образ аксіологічно зумовленого наукового знання, досліджуючи його метафізичний (онтологічний) і методологічний (світоглядно-філософський) потенціал.

Істотний внесок у становлення ціннісної теорії знання здійснили представники західної соціології науки, серед яких М.Шелер, Е.Дюркгейм, К.Мангейм, В.Старк, Т.Парсонс і ін. Критичний аналіз їхніх ідей підтверджує важливість аксіологічних аспектів у сфері соціологічного дослідження знання (Л.Н.Москвичов, Є.Н.Причепій). Широко й оригінально проблема ціннісного потенціалу знання представлена філософією життя В.Дільтея, екзистенціалізмом К.Ясперса, Ж.-П.Сартра, М.Бердяєва, феноменологією Е.Гуссерля, герменевтикою М.Гайдеґґера, Г.-Г.Гадамера. Всі вони, кожен по-своєму, розвивали традицію кантівського трансценденталізму й апріоризму, здійснюючи пошук адекватної сучасному розвитку науки аксіологічної теорії знання. Прагматизм, ототожнюючи когнітивне і ціннісне ставлення до дійсності, відкидає ригоризм, яким грішили і неоканціанці, і неопозитивісти, відродивши у такий спосіб ідею “прагматичної віри” І.Канта. Близькою до прагматизму в цьому відношенні була марксистська філософія, згідно з якою теоретичне вважається структурним елементом практичного ставлення людини до дійсності, а сама практика – критерієм істинності знань.

У міру зростання інтересу до позалогічних, соціокультурних чинників наукового пізнання дана проблема ставала предметом аналізу в радянській філософії. Незважаючи на те, що в середині минулого століття теорія цінності характеризується переважно як ідеалістичне буржуазне вчення, спрямоване проти історичного матеріалізму, саме тоді стався своєрідний “аксіологічний прорив” – опублікована монографія В.П.Тугаринова “Про цінності життя і культури” (Л., 1960), в якій обґрунтовувалася думка про необхідність освоєння та переосмислення предметного поля філософської теорії цінності. Через чотири роки в Україні видрукувана монографія В.О.Василенка “Цінність і оцінка” (К., 1964), четвертий розділ якої має назву “Пізнання й оцінка”, де стверджується, що пізнання невіддільне від оцінки. Широко відомою стала стаття І.А.Майзеля “Наука і проблема цінності” в колективній монографії “Проблема цінності у філософії” (М.-Л., 1966), в якій сама наука проголошується вищою цінністю. З іншого боку, на принциповій відмінності когнітивного та ціннісного продовжували наполягати О.М.Бакурадзе, О.Г.Дробницький, М.С.Каган і ін.

У 70-80-ті рр. переважає думка про необхідність осмислювати знання в історичному, соціокультурному контексті, що пояснюється значними успіхами науково-технічного поступу. Філософи дедалі більше схиляються до висновку про нерозривну єдність істини і цінності (В.П.Візгін, А.Івін, П.В.Копнін, Б.Г.Кузнєцов, Л.А.Мікешина, О.Л.Нікіфоров, А.І.Уйомов). Вивчаються такі важливі чинники, як ідеали, образи, норми, цілі наукового пізнання, що впливають на його результативність (Л.М.Архангельський, Л.А.Соловей, В.С.Стьопін, В.С.Черняк, В.І.Ярошовець). У межах цієї теми здійснюються дослідження гуманістичного потенціалу наукового знання (А.А.Гусейнов, В.Ж.Келле, Е.Л.Мамчур, М.А.Ожеван, Т.Д.Пікашова, М.Б.Туровський). Наукознавці звернули увагу на те, що видатні вчені, серед яких найбільш помітними є фігури В.Вернадського, Тейяра де Шардена, А.Ейнштейна, Б.Рассела, давно попереджали про глобальну небезпеку сцієнтистського світогляду, вказували на необхідність реабілітації вселюдських цінностей, гуманізації науки, актуалізації внутрішньо притаманного їй культуротворчого потенціалу. Морально-етичний аспект аксіології знання ґрунтовно досліджували В.А.Малахов, Ю.В.Перов, Е.Ю.Соловйов, О.І.Фортова, І.Т.Фролов, Б.Г.Юдін; естетичні цінності науки – А.Л.Анреєв, С.Д.Безклубенко, В.С.Біблер, Ю.Б.Борєв, А.В.Гулига, Ю.Н.Давидов, В.П.Іванов, Ю.М.Лотман, А.В.Рубцов, В.І.Свинцов, Л.Н.Столович.

Особливо вагомий внесок у дослідження різноманітних аспектів аксіологічної зумовленості наукового знання зробили вітчизняні філософи. Досліджувалися культурно-екзистенційні виміри наукового знання (С.Б.Кримський, М.В.Попович), вплив на пізнання перебудови мислення (Є.І.Андрос, В.Г.Табачковський, І.В.Бойченко), трансформація цінностей у процесі формування синергетичного світорозуміння (І.С.Добронравова), ціннісна зумовленість екологічної культури (В.С.Крисаченко). Наукові цінності в структурі духовної культури, ідеології, виховання виявляють В.П.Андрющенко, І.В.Бичко, Л.В.Губерський, В.І.Касьян, М.І.Михальченко, Б.В.Новиков. Про вплив аксіологічних чинників на світогляд ученого пишуть В.М.Костєв, В.К.Тартаковський, І.Ф.Надольний, В.І.Шинкарук, В.П.Іванов. Аксіологічні параметри раціональності досліджують П.Ф.Йолон, С.Б.Кримський, Б.А.Парахонський, М.В.Попович, В.І.Омельянчик, А.Т.Ішмуратов. Осмислюються ціннісні аспекти модальних суджень і способів обґрунтування в логіці та методології науки (А.Є.Конверський). На необхідність цілісної концепції соціокультурної зумовленості пізнання звернули увагу Г.І.Волинка, Н.П.Депенчук, Л.І.Карнаухов, С.Б.Кримський, В.А.Рижко, В.Г.Табачковський. Ціннісні моменти суб’єк–об’єктної взаємодії досліджують А.М.Лой, А.Т.Лук’янов, Є.М.Причепій, М.А.Парнюк, В.А.Рижко. В.Ф.Шевцов і ін. Аксіологічні аспекти наукових теорій аналізують М.С.Бургін, В.І.Кузнецов. Окремі питання ціннісної зумовленості природничонаукового знання розглядають І.В.Огородник, Л.І.Сидоренко. Про ціннісні орієнтації в дослідженні соціальних процесів пишуть Г.І.Горак, І.В.Бичко, М.В.Дученко, Н.Т.Костик, Т.І.Ящук.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ століття найбільш актуальним є пошук універсальної, синтетичної ціннісної концепції. З’являються ґрунтовні узагальнюючі дослідження, серед яких монографія Г.П.Вижлецова “Аксіологія культури” (СПб, 1996). Публікуються історико-аксіологічні праці – книга Л.Н.Столовича “Краса. Добро. Істина. Нарис історії естетичної аксіології” (М, 1996). Аксіологія стає навчальною дисципліною, видаються посібники: лекції М.С.Кагана “Філософська теорія цінності” (СПб, 1997). Проблема “ціннісного виміру науки” (В.А.Бєлов, 2001) стає пріоритетною в методології.

Сьогодні теорія цінності переживає своєрідний ренесанс. Основною причиною цього, на нашу думку, є формування синтетичного світогляду, в якому наукове знання не просто було б одним із видів цінності, а мало пріоритетне право репрезентувати всю систему, актуалізуючи внутрішньо притаманні йому ціннісні потенції. Саме з таких позицій нині розглядається співвідношення наукової та релігійної картини світу (І.С.Дмитрієва, Ю.І.Кулаков, А.Кураєв, Н.А.Лісовенко, Л.А.Маркова, І.П.Меркулов, М.М.Сидоренко, О.Л.Фейнберг, П.Л.Яроцький). Враховуючи те, що “метафізика можливого” (“потенціологія” за М.Епштейном) претендує на статус філософії ХХІ століття, а також усе зростаючий інтерес до ціннісної проблематики в методології, відкривається широка перспектива дослідження ціннісного потенціалу наукового знання.

  1   2   3   4   5
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации