Курсова робота - Заповідники степової та лісової зон України: особливості та порівняльний аналіз - файл n1.doc

Курсова робота - Заповідники степової та лісової зон України: особливості та порівняльний аналіз
Скачать все файлы (243.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc244kb.14.01.2014 06:13скачать

n1.doc

  1   2   3




МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬТКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Кафедра географії та геоекології


ЗАПОВІДНИКИ СТЕПОВОЇ ТА ЛІСОВОЇ ЗОН УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Курсова робота з географії

студентки 31 групи

Петренка Василя Петровича

Спеціальність – Географія та краєзнавчо – туристична робота

Науковий керівник –

Онайко Юрій Юрійович


КІРОВОГРАД - 2011

Зміст
Вступ………………………………………………………………………

Розділ 1. Заповідна справам України: історія та сучасність……………

Розділ 2. Характерні особливості заповідників України…………………

Розділ 3. Заповідники степової зони України: регіональний огляд……

Розділ 4. Заповідники лісостепової зони України: регіональний огляд…

Розділ5.Порівняльна характеристика заповідників степової і лісостепової зони України………………………………………………………

Висновки………………………………………………………………..…..

Додатки……………………………………………………………….…..…

Література…………………………………………………………….…….

Вступ:

Тема: Заповідники степової та лісостепової зон України: особливості

та порівняльний аналіз

Мета: Проаналізувати заповідники степової та лісостепової зон

України та вказати їхні характерні особливості.

Об'єкт: заповідники степової та лісостепової України

Предмет: природоохоронна діяльність людини в межах заповідників,

збереження генофонду рослинного і тваринного світу.

Завдання 1

Завдання 2

Завдання 3

Завдання 4

Завдання 5
Однією з важливих проблем, що стоять перед людством у галузі охорони навколишнього середовища, є охорона еталонів природних ландшафтів, а також рідкісних, зникаючих видів рослин та тварин збереження найцікавіших геологічних об'єктів та інших пам'яток природи.

Охорона тих чи інших об'єктів природи заповіданням має на меті не тільки зберегти їх у недоторканому стані, її завдання значно мирні й відповідальніші.

При цьому розважуються наукові й історичні, культурно-освітні проблеми.

Охорона природи, раціональне використання її багатства стали набувати в регіоні все більш важке і гостре соціальне, економічне і екологічне значення. В Україні формується мережа природоохоронних об'єктів як з абсолютним так і з частковим режимом заповідання.

Заповідники, звичайно допомагають збереженню окремих ділянок довкілля. Але за допомогою одних лише заповідників і парків зберегти природу важко: загальна площа усіх природоохоронних закладів становить лише два мільйони гектарів, або 3,4% території України. Тим більше, що деякі природоохоронні заклади потерпають від нерозумного господарювання. Прикладом може бути ситуація навколо Дунайського біосферного заповідника, яка є злаковою для сучасної України.

Охорона довкілля вимагає багато природоохоронний заходів. Вони спрямовані на раціональне господарювання ліквідацію наслідків екологічних катастроф та забруднених довкіллям отруйними відходами промисловості сільського господарства. Велику шкоду навколишньому середовищу, зокрема ґрунтовому покриву завдає недбайливе видобування корисних копалин, особливо таке, що ведеться відкритим способом, але не меншу небезпеку становить і терикони шахт.

Протягом останніх десятиліть активно винищують українські ліси, а нові насаджуються дуже повільними темпами.

Дуже важливу проблему для України становить охорона водних ресурсів. Відчутно погіршилася екологічна ситуація на Чорному та Азовському морях. Їх забруднюють промисловими відходами призводить до масової загибелі риби і молюсків та деяких інших видів тварин, а також знищується велика кількість рослинного світу.

Через також і разом взяті всі інші, в Україні прийнятий значний комплекс законів про охорону природи: Закон України «Про екологічну мережу України» (2004), Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (1992) та інші та безліч програм що спрямовані на охорону довкілля і розв'язання найважливіших проблем збереження природи.

На сьогодні створено 10 природно-заповідних категорій.

Найголовніші з них є заповідники, які поділяються на біосферні та природні. На сьогодні у заповідниках не тільки зберігається рідкісні, зникаючі або нечисленні види рослин і тварин. Тут зберігається природний генофонд рослин і тварин, що є скарбницею природи.

Тому створення заповідників є головним, тому що за допомогою них ми можемо зберегти хоч якусь частину рослинного і тваринного світу.

Тому на мою думку ця тема є актуальною на сьогодні; тому що за допомогою них збережемо певну кількість генофонду рослинного і тваринного світу.

При розкритті даної теми я використала такі методи як: картографічний аналіз географічних джерел, порівняльний, історичний.

РОЗДІЛ 1. ЗАПОВІДНА СПРАВА УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
Ще у первісному суспільстві на території нашої країни проявились елемен6ти заповідної справи, що виражались в охороні природи (від пожеж, руйнування, хижацького нищення тощо). Наприклад. колонії бобрів охоронялись від хижаків, відновлювали їх тільки у визначені строки.

Розвиток природоохоронних концепцій від примітивних до сучасної біосферної пройшов кілька послідовних етапів:

- від найдавніших часів до початку XVIII ст..

- початок XVIII- середина XIX ст..

- із середини XIX ст.. до середини XX ст..

- з другої половини XX ст.. і до сьогодні.

У давні часи окремі угіддя охоронялися з огляду на їхнє господарське мисливське чи оборонне значення (Чорний ліс на південно-східній межі Київської Русі та Литовсько-Руської держави). Численні заборони у первісних племен були спрямовані на охорону певної території, окремих видів рослин і тварин, оскільки такі дії сприяли збереженню природних ресурсів і відповідали інтересам первісних збирачів дарів природи (рибалок, мисливців). Так з’явилися перші «заповідні урочища». Перші законодавчі акти про охорону природних балансів на території України були видані за часів Київської Русі.

Це так звана «Руська Правда» Ярослава Мудрого, яка визначала відповідальність за незаконний відстріл бобрів, деяких рідкісних видів птахів.

За наказом князя Данила Галицького (1220-1264рр.) було створено великі заповідники у межах сучасних Біловезької (Білорусь) та Уманської пущ (Україна), які й нині виділені як природоохоронні території, де під охороною людини знаходяться, зокрема, популяції зубрів. Крім заповідників постійної охорони, існували й тимчасові заказні території, на яких охороняються зубри, тури, олені, сарни, лані, а також цінні хутрові та рідкісні види, фауни, і регламентувалося полювання.

Корінні жителі Сибіру традиційно дуже дбайливо ставилися до промислових тварин, а на деяких територіях заборонялося полювання – вони оголошувалися священними. Перше положення про режим полювання з’явилося на Русі в XI ст.. Заходи щодо збереження зубрів почали розробляти князі литовські ще у 1541 році. У ХVI ст. засновуються заповідні ліси («засіки»), хоча чіткого статусу у них ще не було.

Петро І у 1695р. проголосив заповідники деякі ліси, деревину яких використовували для будівництва військових кораблів такі лісові масиви називали «Корабельними лісами»

Петро І увів поняття заповідних і не заповідних лісів і встановив систему ознаку, за якими ліси відносились до заповідника або не заповідника.

Отже, поширені суспільні потреби, а також завдання, що сталося перед суспільством на кожному етапі його історичного розвитку, обумовлювали необхідність впровадження природоохоронних заходів та методів заповідувалися. Але при цьому ставилася одна мета – збереження тих або інших природних об’єктів для практичного використання їх ресурсів. У ХVII ст. виділялись заповідні ліси для гніздування кречета, видавались «укази» про обмеження полювання на соболя, бобра. У ці ж часи з’явилось декілька указів про охорону тих чи інших соснових бобрів. У 1714р був виданий указ «О нестрелении лосей в Санкт Петербуржской губернии» Улоу 1737р заборонив сстріляти лосів в інших губерніях. Інструкція від 1722р поділяла ліси на заповідні і не заповідні, встановлювала водоохоронні зони на берегах річок. Закон 1763р заборонив полювати з 2 березня до 29 липня. У 1835р був прийнятий закон про охорону та заповідуваня місць пересипу риби.

Найдавніший прецедент законодавчого відстоювали охорони природи в Україні – судова справа, яку порушили на початку XVII ст. жителі Білої Церкви проти воєводи Івана Даниловича, котрий для потреб виробництва поташу почав вирубувати ліси оборонного значення. У 1735р Запорізький кім спеціальним указом взяв під охорону лісі на острові Монастирському, що мали оборонне значення. У 1743р вперше створено у степовій зоні Великоана – дольський лісовий масив який вважають колискою степового лісорозведення.

Наприкінці ХІХ ст. західні ідеї природо заповідання проникають в східну Європу. Протягом цих років в Росії і Україні катастрофічно зшируються ліси, степи, водно болотні угіддя і тварини, площа і кількість їх значно зменшилась.

В цей час В.В. Докучаєв розвиває ідею про створення наукової станції на базі заповідного об’єкту. Херсонський ботанік І.Г. Пачорський ( 1910) розробив програму наукової діяльності стаціонарних ботанічних станцій, відмітивши важливість багаторічних спостережень. Доцент Харківського університету В.І. Танієв вперше наголошує на необхідність формування мережі заповідних об’єктів на основі історико - географічного підходу.

Якщо аналізувати історичні події в границях сучасної української держави, то першим заповідним об’єктом необхідно вважати з……… , який був організований на західноукраїнських землях меценатом науки, орнітологом, знатоком природи графом В. Дзедушицьким в 1886р. Буковий ліс на площі 20 га. Біля р. Пенеки Бродівського повіту Тернопільського …………. Названий автором як «Пам’ятка Пенецького». Вагомий внесок у наукові обґрунтування необхідності створення мережі заповідних природних комплексів, які охоплювали б у регіонах усі типові природні території, належать українському вченому ґрунтознавцю В.В. Докучаєву. Вчений увів таке наукове поняття, як «еталони природи». Еталони природи, як зазначав В.В. Докучаєв, мають типові для кожного регіону заповідні ділянки,що зберігаються у природному стані. У 1990-х р.р. у Старобільському повіті Харківської губернії він заснував заповідние на літній ділянці степу.

У ХІХ ст.. в Україні і Росії почали створювати приватні заповідники, брати під охорому окремі пам’ятки природи (заповідник «Біловецька - пуща» належав імператорській сім’ї Романових).

На Півдні України у Херсонській області в маєтку барона Ф.Є. Фальц – Фейна у 1874р. були закладені перші вольєри для птахів і місцевих видів ссавців. У кінці 1880р. в Асканії - Новій закладається дендрологічний парк, у 1888р. Ф.Є. Фальц – Фейн вилучає у господарського користування ділянку цілинного степу площею близько 1 тис.га з метою охорони місцевої охорони. В 1887р. там були створені зоологічний і ботанічний парки, в 1898 р. відкритий природничий музей. У 1848р. Ф.Є. Фальц – Фейн виділив нову ділянку цілинного степу (500 десятин) і оголосив його «захищеним на вічні часи». Цей рік вважається роком заснування степового заповідника Асканія – Нова, одного з перших приватних заповідників України.

На початку ХХ ст.. за ініціативою багатьох учених почалося створення цілої мережі заповідників, які утримувалися на громадські кошти. У цей же час науковці Галичини, перебуваючи під владою Австро – Угорщини, а потім Польщі, силами окремих ентузіастів і громадських товариств широко і плідно займалися питанням охорони природи. З 1 січня 1853р. почав діяти найстаріший природоохоронний документ у Австрійській імперії «Устави про ліси», що стосувався збереження лісових масивів у Галичині. Якщо охорону лісів здійснювали урядові інституції, то в охороні природи у ……. її проявах велику роль відігравали громадянські організації Галичини та окремі приватні особи.

Першим хто плідно займався питанням охорони природи, був професор ……….. університету в Кракрві зоолог А . Новіцький, який запропонував проект відповідного Уставу від 11.07.1869р. Упродовж 1870 – 1900р.р у Галичині природоохоронна робота велась силами членів фізіографічної Комісії Академії наук та Татранського товариства у Кракові і товариства Природніков ім.. Коперніка у Львові. Ентузіасти з Товариства Природніков розробили план природоохоронної діяльності, прийнятий Десятим з’їздом лікарів і природознавців Галичини 22.07.1907р.

15.11.1910р. з промовою про важливість охорони природи перед послами крайового сейму виступив Ю. Бруніцкий. Він висунув вимогу створити в Галичині низку ……….. і парків природи, але до Першої Світової війни у цьому напрямку не було зроблено нічого. Лише після відвідання Чорногори двома високими урядниками з департаменту лісів Міністерства рільництва і зернових маєтків Польщі, листом від 24.10.1971р. Це Міністерство розпорядилося обплести колючим дротом 477га лісу та полонин Чорногори, чим і було покладено початок створення резервату. Тоді ж створено резерват і в Кнеподворі полщею 94,1 га (ренітковий тисовий ліс), а потім площу резервату на Чорногорі збільшено до 1512 га.

Першу в центральній Україні громадську природоохоронну організацію засновано 24.05.1910р. учителем природознавства П.Ц. Бузуком у с. Верхне, Хортиця Катеринославської губернії ( нині Запорізіка обл.)Вона мала назву «Хортицьке товариство охоронців природи» і ставила за мету охорону тваринного, рослинного й мінерального господарств природи в розумінні збереження цілості, краси та багатства їхніх представників і поширення в місцевому населенні понять про розуміння користування дарами природи. У 1911р. професор ботаніки Харківського університету В. І. Тапієв створив Харківське товариство любителів природи, яке видавало спеціальний Бюлетень природоохоронного змісту.

На початку ХХ ст. на українських землях природозаповідною справою займаються ціла низка, державних установ наукових і громадських організацій і товариств:

  1. Товариство Подільських природодослідників і любителів природи;

  2. Хортицьке товариство збережувачів природи;

  3. Кримське товариство природодослідників і любителів природи;

  4. Миколаївське товариство любителів природи;

  5. Харківське товариство любителів природи;

  6. Полтавський природо – заповідний музей;

  7. Київський природоохоронний комітет;

  8. Природничий відділ українського наукового товариства.

Признаним лідером заповідної справи в Україні з 19910 по 1918 р.р був харківський ботанік В.І. Танієв – голова Харківського товариства товариство любителів природи. Активними природо захисниками виступають: професор П.А. Тутиївський, В. Ніколаєв, А. Яната, К. З…………., І. Фалієв.

. В.І. Тамієв вперше наголошує на необхідність формування мережі з аповідних обєктів на основі історико - географічного підходу.Йому належать такі слова: "Краса природи має власну вищу цінність; вона повинна бути збережена незалежно від вузькопрактичних завдань; красивий ландшафт, мальовнича дорога, багатий ......... обрив є такі же національтним багатством в області духовної культури, як мінеральні ресурси - в області матеріальної культури".

Яскравим виразником ....... - естетичного призначення заповідників був відомий російський ене........ А.П. Семенов - Тель -Шанський. Він писав, що вільна природа є великий естетичний музей, необхідний для нашого подальшої освіти і розумового розвитку, який дає нам нічим не замінну естетичну нагороду возвеличуючи наші душі. Створюючи і поважаючи закони всякого розумового ..........., ми не можемо не розуміти, що на земній поверхні має вище право вільного існування .......... на ній живучій.

На західно - українських землях активно співпрацюють в ..................... справі Міністерства землеробства та освіти Австро - Угорщини, Польське товариство природодослідників і. М.Коперника, Галицьке лісове товариство радянський період.

В 20-ті роки в радянській Україні створені такі заповідники та їх філіали: Конча - Заспа ( 1923), Кримський (1923), Канівський (1923), Хомутівський степ ( 1926), Камяні могили (1927), Михайлівська цілина (1928), масиви Чорноморського (1928).

Провідними поборниками заповідної справи в цей період були:

1. Фолієв (перший директор заповідника Конча - Заспа).

2.В. Пузанов (голова природоохоронної комісії Кримського товариства заповідників і лютителів природи).

3. М. Гавриленко (зав. відділом природи Полтавського природного музею.).

В 1926 році зявляється перший законодавчий документ по заповідній справі "Положення про памятники культури і природи", який встановлює правила створення, охорони утримання дослідження пропаганди заповідних обєктів.

В 1928 році створюється Український комітет охорони памятників природи. На початку 30 - х років в Україні був опублікований реєстр заповідних обєктів М. Шаліти, згідно якого нараховувались 125 памятки природи.
В 1929 році УКОПП підготував перший перспективний план створення на Україні державних заповідників, 12 з яких планувалось відкрити в найближчі 5 років. Однак жоден з них так і не був створений.

Після розпаду Австро-Угорщини західноукраїнські землі відійшли до Польщі, Чехословаччини і Румунії. Однак бурхливий розвиток заповідної справи продовжується. Активно працюють на Галичині польські вчені, члени комісії по охороні природи В.Шафер, Б.Павловський, С.Соколовський, М. Роціборський, Е. Волощак; чеські -А.Златник, К.Домін, А. Гілітцер, М. Дейл.

На початку 20-х років В.Шафер добивається від польського Міністерства лісів створення резервату Чорногора, розширеного і реорганізованого в кінці 20-х років в Чорногорський національний парк.

З середини 20-х років заповіданням природних об'єктів на Галичині стали займатися і західноукраїнські вчені.

В 1926 році фізіографічна комісія Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові пропонує створити резервати на Косовій і Чортовій горі.

На початку 30-х років на Галичині діють два центри по створенню природних заповідних об'єктів. Один -польський, на чолі з В. Шафером, Б. Павловським, С. Вердаком і активістами Польської комісії, розробляє проекти створення природних резерватів на землях Міністерства лісів Польщі. Другий - український, на чолі з біологами і лісоводами В.Левицьким, В. Бригідером, Б. Лучаківським, О.Мріц, Е.Чайковським, Б. П'ясецьким, О.Мельником, М.Мельником, організовує резервати на землях Української греко-католицької церкви.

В 1935 році митрополит А.Шептицький, почесний член НТШ у Львові, затвердив перший на своїх землях кедровий заказник у Горганах.

В 1935 році відбувся 5 з'їзд природодослідників і лікарів у Львові, а в 1936 році - природоохоронна конференція, які надали поштовх розвитку природозаповідної справи Галичини.

В 1936 році А.Шептицький затвердив степовий заказник на Чортовій горі поблизу Рогатина, а також на Косовій горі біля Бовшева. В тому ж році на землях метрополії появився Український парк природи на площі 18 км?. В 1937 році церква зобов'язувала охороняти всі вікові дерева на території церков.

Природоохоронна комісія НТШ на чолі з О.Мріц підготувала проекти створення на землях метрополії ряду резерватів.

В Закарпатті зусиллями чеських ботаніків А. Златника, А. Гілітцера, до 1932 року заповідними стали 11 об'єктів, а в 1936 році їх нараховувалось 35.

В 1933 році на Буковині нараховувалось 3 заповідних об'єктів, понад 11 на Волині.

Таким чином, станом на 1939 рік в західноукраїнських землях охоронялось 120 об'єктів, серед яких: 2 природні парки, 118 резерватів. Ряд заповідних об'єктів були створені в 1940-41 роках на західноукраїнських землях: Львівщині -13, Тернопільщині - 7, Станіславщині - 1, Рівненщині - 1.Однак в 1951 році всі вони були реорганізовані.

В військовий період 1941-1945 рр. заповідному господарству України нанесені збитки в розмірі сотень мільйонів рублів. Зруйновані садиби, вирубані, спалені лісові масиви, відстріляні і вивезені рідкісні тварини.

Після Другої світової війни в Україні активізується природоохоронна діяльність. У 1960 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про охорону природи. Регулярно розширюється мережа заповідних територій. У 1968р. організовано Карпатський, Поліський, Канівський та Луганський заповідники, у 1972 р. - Ялтинський та Мис Мартьян у Криму.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 12.10.1973 р. № 489 затверджено Статут Українського Товариства охорони природи - добровільної масової громадської організації, яка розгорнула активну природоохоронну діяльність на теренах України.

Порівняно новим напрямом у заповідній справі України є пошуки вирішення проблеми поєднання охорони природи з організованим відпочинком громадян. На відміну від заповідників, національні природні парки (НПП) відкриті для пізнавальної і туристично-оздоровчої мети, але відвідування їх туристами допускається лише в установлених межах.

Повоєнні роки відмічені різким ростом природоохоронної і розвитку заповідної справи. Розширюються території державних заповідників. Відновлено головне управління по заповідниках як провідна управлінська структура природозаповідання. В 1946 році затверджено перше Положення про державні заповідники і пам'ятки природи, виходить урядова постанова "Про хід відновлення державних заповідників УРСР". В 1949 році вийшла урядова постанова "Про охорону природи на території Української РСР", згідно якої заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева (перша спроба резервування територій під заповідання). В цей період академік П.С. Погребняк піднімає питання про створення 11 нових лісових заповідників, серед яких Чорний ліс (Кіровоградська область), Чонобильський (Київська область), Буковинський (Чернівецька область), Костопільський (Рівненська область), Сатанівський (Хмельницька область) та інші. В той же час частина заповідників закривається для будівництва дач, санаторіїв, будинків відпочинку. Частина заповідників була переведена у мисливські господарства.

Станом на 1.01.1951 року в Україні нараховувалось 12 державних природних заповідників на площі 54384 тис. га: Кримський, Канівський, Гористе, Устинівка, Тростянець, Хомутівський степ, Чорноморський, Азово-Сиваський, Михайлівська цілина, Стрільцівський степ, Веселі Боковеньки, Софіївка.

На початку 50-х Рада Міністрів СРСР прийняла постанову "Про покращення роботи в заповідниках", згідно якої почались перевірки діяльності заповідників і частина з них передана господарським структурам. Зокрема: Гомольшанський ліс (Харкіська область), Білосарайська коса (Донецька область), Шутроминці і Глоди (Тернопільська область), частини Чорноморського і Азово-Сиваського заповідників. Літом 1957 року комісією охорони природи АН СРСР під керівництвом член-кореспондента АН Є.М. Лавренка підготовлений перспективний план географічної мережі заповідників СРСР .

В 1958 році Президія АН УРСР прийняла постанову "Про раціональну мережу заповідників в Українські РСР". В 1960 році Верховною Радою прийнятий закон "Про охорону природи УРСР" (доповнений в 1964 році).

В 1960 році 76 парків були взяті під охорону.

В 1961 році по заповідниках нанесений другий удар. Визрівала ідея скорочення заповідників з метою їх впорядкування. Станом на 1.01.1962 року в Україні нараховувалось 2 державні природні заповідники: Чорноморський і Український степовий загальною площею 14286 га.

В 1964 році заповідна справа в Україні досягла найгірших показників. Площа під заповідними територіями становила 0#2% території України.

В 1967 році в Україні створений позавідомчий природоохоронний орган - Держкомітет по охороні природи при Кабінеті Міністрів УРСР.

В 1968 році за рішенням Кабінету Міністрів УРСР створено 4 нових заповідники: Поліський, Луганський, Карпатський, і відновлений Канівський. Станом на 1.01.1969 року в Україні функціонувало 6 державних природних заповідників на площі 45689 гектарів.

Початок нового десятиліття відмічений прийнятої в Стокгольмі міжнародною природоохоронною програмою "Людина і біосфера", згідно якої передбачалось створення мережі біосферних заповідників з метою започаткування системи глобального фонового моніторингу.

В 1970 році Держкомрада УРСР підготовила проект постанови уряду "Про заходи по розширенню державних заповідників і покращення заповідної справи в УРСР". Передбачалось створити перспективну мережу заповідників на 1970-1980 рр., яка складалась із 25 об'єктів. В 1972 році затверджена "Класифікація заповідних та інших територій УРСР, які охороняються державою", що дало можливість систематизувати заповідні території та об'єкти. Починаючи з 1972 року ведеться розширення мережі ПЗТ. В жовтні 1974 року затверджено 98 республіканських заказників на площі 112,1 тис. га. В цьому ж році затверджуються охоронні зони навколо існуючих державних заповідників.

В другій половині 70-х років в Україні під впливом міжнародних природоохоронних організацій прийнято ряд урядових постанов по заповідній справі

1976р.-"Про заходи щодо посиленої охорони водоболотних угідь";

1979р.- "Про заходи по збереженню природних умов болотних масивів".

В серпні 1978 року створено ще 16 республіканських заказників на площі 10,3 тис. га. В лютому 1980 року уряд затвердив ще 35 нових заказників республіканського значення.

На початку 80-х років в Україні розроблена концепція формування мережі природних національних парків (ПНП). В цьому ж році створений перший в Україні Карпатський ПНП. В 1980 році створений державний заповідник "Медобори" з філіалом "Кременецькі гори" площею 10 тис. га. В 80-ті роки в Україні статус біосферних заповідників отримали: "Асканія-Нова", Чорноморський.

У 1980 р. була видана "Червона книга Української РСР" - основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин України, на підставі якого розробляються наукові та практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання. Занесення того чи іншого виду до "Червоної книги..." передбачає його охорону, тобто заборону збору та відлову в усіх місцях, де він трапляється. В зв'язку зі створенням "Червоної книги Української РСР" науковими природоохоронними органами, за участю широкої громадськості проведена значна робота по виявленню і заповіданню ділянок з рідкісними і зникаючими видами.

В 1983 році створені ще два природні національні парки: Шацький на вододілі р. Західний Буг і р. Прип'яті в районі Шацьких озер та Синевірський, створений в західній частині Вододільних Горган в верхів'ях р. Ріки і Теребля, де на висоті 989 метрів розташоване озеро Синевір.

В 1983 році урядом республіки затверджена класифікація територій і об'єктів природно-заповідного фонду УРСР. Організовані заповідники Карадазький, Дунайські плавні, Розточчя; розширені території Чорноморського, Карпатського і Канівського державних заповідників.

Станом на 1.01.1988 року в Україні нараховувалось 12 державних заповідників, З природні національні парки, 1577 заказників, 642 пам'ятки природи, 13 ботанічних садів, 17 дендрологічних парків та 6 зоологічних парків, 499 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 559 заповідних урочищ. Загальна площа зайнята заповідними територіями та об'єктами складала 1123436,7 гектарів.

У 1990 р. в рамках глобальної програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" створено перший в Україні Карпатський біосферний заповідник. Нові часи

Екологічні умови України сприяли формуванню на її території багатої флори. Флора України нараховує 4523 види судинних рослин, близько 800 видів мохоподібних, 1000 видів лишайників, понад 4 тис. видів водоростей, близько 15 тис. видів грибів і слизовиків. Найбільш багатою та оригінальною флорою відзначаються гірські райони - Крим, Карпати, Кременецькі гори.

Таким же багатством і видовою різноманітністю відзначається фауна України, що нараховує 44 800 видів тварин, з них: хребетних - 694 види, птахів - 344, рептилій - 20, земноводних - 17, риб - понад 200, інших - 12 видів.

Верховною Радою України прийнято ряд законів, що регулюють правові основи організації охорони природи і використання природних ресурсів на території нашої держави. Закон України "Про охорону навколишнього середовища" (від 25.06.1991 р.) визначив основні вимоги щодо охорони природи і використання природних ресурсів, коло природних об'єктів, що підлягають правовій охороні, органні громадські організації, які забезпечують охорону природи і регулюють використання природних ресурсів на території України.

В 1992 році затверджена нова категорія природозаповідних об'єктів - регіональний ландшафтний парк. Перший в Україні регіональний ландшафтний парк в межах території Тернопільської області "Дністровський каньйон" був створений ще у 1990 році. В період 90-х років в Україні створені заповідники: Єланецький степ (1996), Горгани (1996), Казантипський (1998), Опукський (1998).

В період з 1993 по 1998 роки засновані п'ять природних національних парків, серед яких: Азово-Сиваський (1993), Вижницький (1995), Подільські Товтри (1996), Святі Гори (1997) і Яворівський (1998).

22.06.1999 р. створено перший в міжнародній практиці три-латеральний біосферний резерват "Східні Карпати" на території трьох країн: України, Польщі та Словаччини. Таким чином, природоохоронні ідеї в Україні розвиваються у одному напрямку з глобальними концепціями і програмами охорони біосфери планети.

На 1.01.2000 року під природними національними парками зайнято 600 тис. га земель, під природними заповідниками - 160 тис. га. Під біосферними заповідниками 212 тис. га, під іншими категоріями природно-заповідного фонду зайнято 1427 тис. га. Таким чином під заповідними об'єктами в Україні знаходиться 3,95% загальної території.

В вересні 2000 року Верховною Радою України прийнятий закон "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки". Згідно закону передбачається розвиток національної екологічної мережі, основу якої складають об'єкти природно-заповідного фонду. До 2015 року планується створення заповідних територій та об'єктів на площі 6275 тис. га, що складатиме 10,3% території України.

У 2008 році Указом Президента України В. Ющенка було засновано ще 26 природно-заповідних парків.

Зокрема, Указом Президента було підтримано створення:

  1. національного природного парку "Західне Побужжя", Волинська область;

  2. національного природного парку "Орільський", Дніпропетровська область;

  3. природного заповідника "Древлянський", Житомирська область;

  4. національного природного парку "Синьогора", Івано-Франківська область;

  5. національних природних парків "Залісся", "Переяславський" (робочі назви -"Білоозерський", "Переяслав-Хмельницький"),

  6. "Подесіння", "Дніпровсько-Тетерівський" та ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Конча-Озерна", Київська область;

  7. національного природного парку "Сіверсько-Донецький", Луганська область;

  8. національного природного парку "Пам'ятка Пеняцька" (робоча назва - "Північне Поділля"), Львівська область;

  9. національного природного парку "Тузловські лимани", Одеська область;

  10. національних природних парків "Диканський", "Пирятинський" та ботанічного саду загальнодержавного значення "Хорольський", Полтавська область;

  11. національного природного парку "Дермансько-Острозький" (робоча назва -"Перлина Волино-Поділля"), Рівненська область;

  12. Слобожанського національного природного парку, Харківська область;

  13. національних природних парків "Олешківські піски", "Нижньодніпровський" та "Джарилгацький", Херсонська область;

  14. національних природних парків "Мале Полісся" та "Верхнє Побужжя", Хмельницька область;

  15. національних природних парків "Буковина" та "Хотинський", Чернівецька область;

  16. національного природного парку "Дніпровсько-Деснянське міжріччя", Чернігівська область;

  17. національного природного парку "Айя-Байдарський", місто Севастополь; а також розширення територій Поліського природного заповідника, Житомирська область, і Канівського природного заповідника, Черкаська область, та внесення в установленому порядку пропозицій до Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" щодо включення їх до міжнародної мережі біосферних заповідників;

і розширення територій:

  1. Черемського природного заповідника та Шацького національного природного парку, Волинська область;

  2. національного природного парку "Прип'ять-Стохід", Волинська та Рівненська області;

  3. Яворівського національного природного парку, Львівська область;

  4. Ічнянського національного природного парку, Чернігівська область;

  5. Карпатського біосферного заповідника та національного природного парку "Синевир", Закарпатська область;

  6. природного заповідника "Єланецький степ", Миколаївська область;

  7. біосферного заповідника "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна, Херсонська область.

В Україні збереглося лише 32% природної рослинності, яка перебуває на різних стадіях трансформації. До національної Червоної книги (заснованої у 1976 році) занесено 531 вид рослин і грибів, що складає понад 12% усієї дикорослої флори республіки, та 380 видів тварин.

Сучасна мережа природно-заповідного фонду України включає 4 біосферні заповідники, 3 державні природні національні парки, 15 державних заповідників, 1608 заказників, 2641 пам'ятник природи, 1196 заповідних об'єктів інших категорій з різним режимом охорони - від повного невтручання людини до певних обмежень господарської діяльності.

Загальна площа природно-заповідного фонду в Україні становить 1 млн. 211 тис. га. В існуючій мережі заповідних територій найбільше значення для збереження екологічної рівноваги мають заказники, площа яких займає 700 тис. га.

Протягом 1972-1991 рр. площа територій об'єктів природно-заповідного фонду збільшилась майже в 5 разів. Під особливу охорону взято понад 200 тис. га водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення, головним чином як місця оселення водоплаваючих птахів, біологічні фабрики чистої води тощо.нших територій та тварин. Так, за Петра І охоронялись дібровиЗавдання полягає в тому, щоб довести площі заповідного фонду України хоча б до 5%, взяти під державну охорону по 2-3 ареали тих видів рослин, які в даний час ростуть поза межами територій, що охороняються. Деякі з них збереглися в сусідніх державах, і їх репродукція в місця попереднього поширення - одне з основних завдань у галузі збереження генофонду. Україна розглянула питання про підписання Рамсарської конвенції 1971 року та створення відповідного національного комітету. Важлива робота виконується в системі глобального моніторингу біосферними заповідниками "Асканія-Нова", Чорноморським, Карпатським та створеним у 1998 році Дунайським. Готуються матеріали до реєстрації біосферного заповідника в Криму. Ведеться спеціальна робота з урядами України, Польщі і Словаччини щодо створення першого в Європі міжнародного біосферного заповідника в Карпатах на стику кордонів України, Польщі, Словаччини. Це дозволить об'єднати зусилля науковців, державних і природоохоронних органів по збереженню і відновленню природних комплексів Карпат, розробці наукових рекомендацій раціонального природокористування в цьому регіоні та проведенню спостережень, екологічного виховання, рекреаційних заходів тощо. Протягом сторіч заповідна справа і охорона довкілля пройшли наступні етапи:

  1. ресурсної охорони, що характеризується охороною окремих видів тварин і рослин, корисних для людини. З XVIII сторіччя цей етап базується на систематизованих знаннях флори і фауни та народногосподарському значенні тих чи інших природних ресурсів;

  2. етап територіальної охорони природи. Цей етап започаткувався всередині XIX сторіччя. Він базується на досягненнях ботаніки, зоології, географії, геології тощо;

  3. сучасний етап заповідної справи і охорони природи характеризується науково-інтегральним підходом створення глобальної природоохоронної системи як наукової системи охорони біосфери.

  1   2   3
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации