Особливості трактування жіночого образу у поемі Відьма Т. Шевченка - файл n1.doc

Особливості трактування жіночого образу у поемі Відьма Т. Шевченка
Скачать все файлы (138 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc138kb.16.02.2014 19:01скачать

n1.doc

  1   2


Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет

Кафедра української літератури та фольклористики

Своєрідність трактування жіночого образу у поемі Т.Г.Шевченка «Відьма»

Курсова робота студентки I курсу

українського відділення філологічного

факультету, групи Б

Науковий керівник – доцент,

кандидат філологічних наук Бородінова М.В.


Донецьк – 2010



Вступ……………………………………………………………………

с.3-7

Розділ 1. Загальна характеристика жіночих образів у поемах Тараса Шевченка………………………………………………………

с.8-11

Розділ 2. Образ головної героїні в поемі Шевченка «Відьма»……

с.12-21

2.1 Своєрідність жіночого образу у поемі «Осика»…………………

с. 12-16

2.2 Жіночий образ у поемі «Відьма»…………………………………

с.17-22

Висновки………………………………………………………………..

с.22-23

Список використаних джерел та літератури …………………….

с.24-27



Вступ

Найголовніші ознаки геніальних творів – їхня невичерпність і вічна актуальність. Саме тому творчість Тараса Шевченка неосяжна і відкрита для нових прочитань, нових інтерпретацій.

Думки і настрої, що відображені у творчості Шевченка є надзвичайно близькими, зрозумілими, важливими у житті кожного свідомого громадянина. Він охопив своїм генієм усі царини духовного і соціального буття українців. Слово Тараса Григоровича сягнуло далеко за межі рідної України і було почуто та визнано. На міжнародному рівні Шевченко вважають феноменальним автором. Він виявив себе талановитим ліриком, творцем епічних поем, прозаїком, художником. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику кількість творів, що присвячені різнім тематикам: соціальній, ліричній, національно-патріотичній.

Тема жіночої долі є надзвичайно розвиненою у творчості Шевченка. Він створив велику кількість жіночих образів. У кожному з яких є щось особливе, індивідуальне, в кожний Шевченко вклав надзвичайну повагу та шанобливе ставлення до жінки , але всі вони споріднені своєю трагічністю, глибиною та неосяжністю покладеного в них змісту.

В українській літературі жанр поеми є одним з найпродуктивніших жанрів. Значну частину творчості Шевченка займає поема. «Відьма» належить до жанру поеми, тобто є ліро-епічним віршованим твором, в якому зображені значні події та яскраві характери на фоні переживань і роздумів автора.

Питанням біографії та творчості Тараса Григоровича Шевченка присвячена велика кількість літературознавчих праць.

Однією із найвиразніших постатей в ряду вчених-шевченкознавців є О.  І. Білецький. Дослідник займається упорядкуванням «Кобзаря» (1954), редагуванням шевченкознавчих праць, виступає на Четвертій науковій шевченківський конференції 1955 р. До шевченкознавчих досліджень ученого історико-літературного плану слід віднести статтю «Світове значення творчості Т.Г.Шевченка» (1951) та книгу у співавторстві з О.Дейчем «Жизнь и творчество Т. Г. Шевченко» (1955).

Стаття О.Білецького «Світове значення творчості Т.Г.Шевченка» і сьогодні користується увагою науковців як аргументоване дослідження світової величі українського поета, загальнолюдських вимірів його слова. Маючи небагатьох попередників у вивченні питання «Шевченко і світова література», автор по-новому висвітлив питання типології і впливів, особливо відзначивши зацікавлення українського поета романтиками.

Одним з дослідників життя та творчості Тараса Григоровича Шевченка був Є. П. Кирилюк. Основою шевченкознавчої концепції Євгена Кирилюка є теза про Т.Шевченка – народного Кобзаря, поета життєвої правди, чиї суспільно-політичні і естетичні погляди значною мірою формувались під впливом російської соціал-демократії – Герцена, Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова. Назви статей, рецензій, посібників, виступів на щорічних Шевченківських конференціях тих років засвідчують саме такий науковий інтерес ученого: «Великий народний Кобзар» (1951), «Поет і художник життєвої правди» (1951), «Реалізм Шевченка»(1951), «Т.Г.Шевченко и русская демократическая критика 40-60-х годов» (1951), «Т.Г.Шевченко і російська культура» (1951), «Шевченко в боротьбі за високу ідейність української літератури» (1952), «Шевченко і передова російська культура» (1952), «Шевченко і Чернишевський» (1954), «Шевченко і російський народ» (1954), «Роль передової російської культури у формуванні Шевченка як поета і художника» (1954), «Шевченко – непримиренний борець проти буржуазного націоналізму і лібералізму» (1955).

В умовах диктату партійної ідеології і можливих оргвисновків за відступ від генеральної лінії партії дослідник подекуди змушений був іти на компроміс. Але ця обов'язкова для появи шевченкознавчої студії декларативна атрибутика жодною мірою не знецінює суті шевченкознавчого доробку Є.П.Кирилюка.

Зокрема, ґрунтовною є монографія І.М. Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість». Доробок вражає доступністю викладання численних складних проблем, намаганням найбільш достовірно, фактографічно висвітлити життя та творчість видатного українця. Автор охоплює весь обшир громадянської та літературної діяльності Тараса Шевченка, здійснює текстологічний аналіз його поетичних та прозових творів та короткий огляд малярської спадщини.

Іван Михайлович Дзюба витворив свою Шевченкіану, в якій показав нашого генія в європейському контексті («Шевченко і Петефі», «Шевченко і Шиллер: візія ідеального стану суспільства», «Шевченко і Гюго», «Шевченко і Словацький»).

В. П. Іванишин також досліджував творчість Тараса Шевченка. Його праця завершилась науковою розвідкою «Непрочитаний Шевченко», за якою відомий український актор Тарас Жирко створив виставу «Код Шевченка».

Вартими уваги у сучасному шевченкознавстві є порівняльні та компаративістичні студії. Виділимо серед новітніх розвідок дві з останніх. Це порівняльно-типологічна студія Ю. Я. Барабаша «Коли забуду тебе, Єрусалиме…», Гоголь і Шевченко» (2001 р.) та дослідження Є. К. Нахліка «Доля – Los – Судьба: Шевченко і польські та російські романтики» (2003 р.), видане НАН України і Львівським відділенням Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка.

В.Л. Смілянська підготувала монографії: «Стиль поезії Т. Шевченка (суб’єктна організація)» (1981), «Біографічна шевченкіана. 1861—1981» (1984), «Святим огненним словом... Тарас Шевченко: Поетика» (1990), «Шевченкознавчі розмисли» (2005).

У вітчизняному літературознавстві П. В. Жур – відомий дослідник біографії Т. Шевченка. У його науковому доробку є низка ґрунтовних художньо-документальних праць про поета, що звертаються до окремих періодів його біографії.

Зазначені праці дають можливість детально ознайомитися з фактами біографії Шевченка, прослідкувати яким чином життєві реалії впливають на творчість митця, адже для правильного, адекватного розуміння Шевченка слід знати його життя, час, оточення.

Наведений науковий спадок містить у собі й широкий аналіз творчості Шевченка. Проте кожен образ, створений митцем вимагає глибинного дослідження для кращого розуміння ідеї, покладеної в його основу, причин, що наштовхнули на його створення, бо літературний образ є особливою формою художнього відображення світу, що має предметно-чуттєвий характер, життєвість та конкретність. Не є просто копією чи фотографією дійсності. Через нього письменник виражає свої думки, почуття, ідеали. Образ головної героїні у поемі Шевченка «Осика» та його зміна у пізнішій редакції у поемі «Відьма» недостатньо вивчені у сучасному літературознавстві та вимагають перегляду свого трактування у зв’язку зі зміною ідеологічних, політичних поглядів у державі, зрушень у світосприйманні людства, докорінних змін в суспільному житті нашої країни. З огляду на це, доцільно розглянути жіночій образ у поемі Шевченка «Осика» («Відьма»). Отже, з наукової точки зору проблема є актуальною.

Метою нашої курсової роботи є дослідження жіночого образу у поемі «Відьма» та порівняння його з жіночим образом у початковому варіанті поеми «Осика».

Меті підпорядковані наступні завдання:

Об’єктом дослідження нашої курсової роботи є поема Тараса Шевченка «Осика» та поема «Відьма», що є її пізнішою редакцією. Предметом дослідження у нашій курсовій роботі є образ головної героїні у зазначених творах.

При написанні курсової роботи, ми використовували описовий та аналітичний методи, спирались на наукові статті, праці науковців.

Курсова робота складається зі вступу, загальної частини, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальна частина містить два розділи: розділ 1 – «Загальна характеристика жіночих образів у поемах Тараса Шевченка», розділ 2 – «Образ головної героїні у поемі Шевченка «Осика» та у її пізнішій редакції – поемі «Відьма». Другий розділ складається з двох частин. У першій частині ми розглядаємо жіночій образ у поемі «Осика», друга частина присвячена образу у подальшій редакції поеми. Курсова робота містить двадцять сім сторінок.


Розділ 1

1.1 Загальна характеристика жіночих образів у поемах Тараса Шевченка

Твори Тараса Григоровича Шевченка насичені проблемами навчання і виховання, любові до матері та жінок; вони несуть молоді виховний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення особистості; його бентежить духовна байдужість, змирення з рабським станом свого народу. Уся творчість Т. Шевченка пронизана ідеєю незалежності України, любові до неї, відданості своєму народу, злагоди в суспільстві, любові до матері та жінки: Сенсом його життя було служіння рідному народу, Батьківщині, жінці, матері. Своїм геніальним талантом він намагався виховати і в читачів такої ж сили почуття любові й відданості їм.

Іван Дзюба зазначає, що часто в Шевченкові бачили тільки заклики до народного повстання, до соціальної (або національної) помсти, розплати. Без цього, звичайно, Шевченка немає. Інші бачили і бачать тільки настрій євангельського милосердя, екстаз усепрощення. І без нього Шевченка немає. Але є ще й третє: Шевченко –людина, що з надзвичайною мірою любить людей [7,673].

Творча спадщина Шевченка, яка присвячена жіночий долі є однією з найбільш видатних. Ця тема пронизувала всю його творчість і все його життя. «Такого полум'яного культу материнства, – писав М.Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері».

Звертає на себе те, що головними персонажами багатьох творів Шевченка – і в «Кобзарі», і пізніше – є дівчина, жінка, мати, часом він говорить від їхнього імені, виступає в жіночій іпостасі. На цій підставі з’являються останнім часом «сміливі» твердження про Шевченкову «феміннність» тощо. «Жіночий» характер само ототожнення поета в окремих творах має причину просту, глибоку і вічну: жіноче начало – начало самого жіття. А жіноча доля в Шевченка – це вид традицій народної поезії, голос якої глибоко озивався в ньому; це й від його особистої долі : пам'ять про матір і сестер, невтолена потреба в родинному теплі, сирітство; у світі кріпацтва насильство і брутальне зло насамперед падали на жінку, дівчину [7,119].

Жінка займала у житті Шевченка особливе, важливе місце. Мати Тарасова, Катерина Якимівна, була з тих матерів, які віддають дітям усе своє життя до решти, які нічого в житті не знають, окрім самопосвяти й непосильної праці: то на панщині, то в господарстві, то коло дітей (а їх стало шестеро). Вона померла передчасно, в сорок років. Її смерть сталася 20 серпня 1823 року, коли Тарасові було дев’ять з половиною років.

Те, що пережив малий Тарас із втратою матері, пам'ять про неї, напевне, зумовило величезне місце в його творчості образу Матері як утілення найбільшої людської доброти, самопожертви і святості [7,25].

Іван Франко писав: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя... Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері».

Помітне місце у житті Шевченко займала його сестра Катерина. Батьки тяжко працювали на панщині, а діти лишалися напризволяще. Малого Тараса доглядала сестра, про яку на все життя поета збереглись теплі спогади, як про ніжну, терплячу няньку. [12, 5].

Можна припустити, що сестра Катерина стала першою Тарасовою берегинею, яка могла прихистити і зрозуміти не схожого ні на кого хлопця.

Після батькової смерті Тарас не раз тікав до Катерини, яка після одруження з кріпаком Антоном Красицьким жила в сусідньому селі Зелена Діброва [7,27].

Змалку в Тарасовому житті була ще одна дівчинка — сусідка Оксана Коваленко. Ще малими дітьми вони гралися біля хатин, а їх матері жартома заводили мову про майбутнє одруження:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх…

Цей дитячий роман тривав не один рік, але був перерваний кріпацькою неволею: у 1829 р. новий поміщик забрав Тараса з села, як здавалося, назавжди, а Оксана пізніше вийшла за кріпака Сороку. Невідомо, чи була вона справді покриткою, як Оксана багатьох поезій Шевченка, але майже в усіх жіночих образах Шевченкових творів вгадується туга від безжально розчавленого першого кохання.

Мати Катерина та сестра Катерина давали йому ласку, розкрили невтомну дбайливість, чуйну доброту й ненавмисну жертовність жіночої душі. І невипадково його перща і найбільш спонтанна поема звалася «Катерина»(1838)[7,39]. В ній виразно виявились реалістичні тенденції, сюжет поеми побудований на трагічній історії матері, якої цурається суспільство, батько й мати, офіцер-спокусник. Покинута всіма, опинившись з дитиною в чужому краї, вона закінчує своє життя самогубством.

Поему «Мар’яна-черниця» (1841) Шевченко присвячує Оксані Коваленко, у ній Шевченко розкриває соціальні суперечності, що стають на перешкоді щастю людей. Назва поеми дає підстави припускати, що Мар’яна не зможе поєднати свою долю з Петрусем і піде в монастир [12, 100].

Намалювавши на Україні «Вдовину хату», Шевченко пише в Петербурзі поему «Сова» (1844), в центрі якої образ знедоленої вдови. [12, 154].

Жінка займала в житті Шевченка помітне місце і цей факт не міг не відбитися в його творчості. Тяжка жіноча доля оспівується в Шевченкових творах: «Причинна», «Катерина», «Тополя», «Утоплена», «Мати покритка», «Наймичка», «Титарiвна», «Княжна», «Вiдьма», «Мар’яна-черниця», «Сова», «Русалка», «Лілея», «Марiя» та інших.

Юрій Барабаш зазначає, що всю творчість Кобзаря, од «Причинної» та «Катерини» до «Марії», переймає парадигма любові як «драми кожного» і разом «драми людини як такої»; мотиви «страждання через кохання», «гріха кохання», «апології кохання» вплітаються у процес відображення Шевченком «трагічности людського життя», «ірраціональности причин зла й страждання на землі», філософсько-поетичного осмислення одвічного екзистенційного діалогу людини зі світом, із Богом, нарешті – що, прецінь, найскладніше – із самою собою [3, 111].

Тема жіночої долі знайшла своє втілення у поемі Шевченка «Відьма». Текст першої редакції, яка мала первісну назву «Осика», був завершений у «Малій книжці», де дістав остаточну назву «Відьма». У Нижньому Новгороді Шевченко протягом 4–6 березня 1858 р. переписав текст поеми з «Малої книжки» до «Більшої книжки», переробивши його так ґрунтовно, що утворилася нова редакція твору. Процес роботи відбито у щоденнику під 4 березня: «В ожидании Овсянникова и полицейского пропуска в Питер принялся переписывать «Видьму» для печати. Нашел много длинного и недоделанного»; 5 березня: «Продолжаю работать над «Видьмою»; 6 березня працю закінчено: «Я слишком плотно принялся за свою «Видьму», так плотно, что сегодня кончил, а работы было порядочно, и, кажется, порядочно кончил» [30, 213].

Поема «Відьма» посідає помітне місце у творчості поета. В цілому вона підкоряється загальній системі образів, присутніх у поезії Шевченка. Своїм словом Шевченко зробив жінку, ставлення до жінки мірилом справедливості, морального здоров’я, соціальної розвиненості людської спільноти, поставив її у центр обертання всього суспільного життя.


Розділ 2. Образ головної героїні у поемі Шевченка «Відьма»

2.1Своєрідність жіночого образу в поемі «Осика»

Період «Трьох літ» – так називають проміжок часу між 1843-1847 роком в творчості Тараса Григоровича Шевченка. Це період творчої зрілості поета. Романтичний напрямок його творів відходить на другий план і вони набувають більш реалістичного характеру.

Серед творів періоду «Трьох літ» важливе місце посідають соціально-побутові поеми «Сова» (1844) і «Наймичка» (1845), «Відьма» (1847). Морально-психологічна драма матері-покритки була темою, яка хвилювала його впродовж усієї його творчості. Він звертався до неї у багатьох своїх творах, зокрема у поемі «Відьма».

Відомо, що напровесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер – Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото» і в квітні того ж року пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців.

27 листопада 1846 р. Тарас Шевченко подає заяву на ім’я попечителя Київського учбового округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 р.

7 березня 1847 р., перебуваючи в Седневі у А. І. Лизогуба, Шевченко переписав поему під назвою «Осика» до підготовчого рукопису проектованого в Києві 1847 р. нового видання «Кобзаря».

У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу. 5 квітня 1847 р. під час арешту Шевченка підготовчий рукопис «Кобзаря» було вилучено в нього і передано до III відділу, в архіві якого зошит перебував до 1907 р. Чорновий автограф, з якого Шевченко переписав твір до підготовчого рукопису «Кобзаря», було повернуто Шевченкові, і поет привіз його з собою на заслання. В Оренбурзі, восени – взимку 1849 р. (не раніше 1 листопада 1849 р. й не пізніше 23 квітня 1850 р. – дня арешту поета), після повернення з Аральської описової експедиції, Шевченко переписав твір спочатку без назви з чорнового автографа, з якого він переписував «Осику» до підготовчого рукопису проектованого 1847 р. видання «Кобзаря», до «Малої книжки», помістивши його між творами 1846 – 1847 рр. під № 4 у четвертому зшитку. Нову назву – «Відьма» – поет дописав пізніше. При переписуванні Шевченко зробив чимало виправлень, вилучив епіграф і звернений до слухачок монолог автора (це – двадцять чотири рядки між 24 і 25 рядками автографа в «Малій книжці»)[31, 350].
  1   2
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации