Курсова робота - Археологічні дослідження Хотинської фортеці - файл n1.doc

Курсова робота - Археологічні дослідження Хотинської фортеці
Скачать все файлы (1703.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc1704kb.15.02.2014 21:05скачать

n1.doc

  1   2


Археологічні дослідження

Хотинської фортеці

(наукова робота)

Шифр – «Хотинська фортеця»

Зміст
Вступ.............................................................................................................. С. 3-6
Розділ І. Археологічне вивчення

фортеці Б.О. Тимощуком ......................................................................… С. 7-12
Розділ ІІ. Дослідження пам’ятки наприкінці

ХХ – на початку ХХІ ст. ….......................................................................C. 13-22
Висновки....................................................................................................... С. 23-24
Список використаних джерел та літератури……................................ С. 25-26
Додатки...........................................................................................................С.27-33

Вступ

В наш час політика держави у сфері культури все більше акцентується на збереженні історико-архітектурної спадщини України, реставрації та консервації пам’яток. Свідченням зростаючого інтересу громадськості і влади до історичних перлин народу є проведений конкурс „7 чудес України”, який викликав значний інтерес серед широких кіл, в тому числі науковців та фахівців. В результаті напружених дебатів та дискусій до „7 чудес” увійшла і унікальна пам’ятка історії, археології, архітектури, розташована на території Чернівецької області – Хотинська фортеця.

Хотинська фортеця – одна з найбільш визначних пам’яток історії України. Заснована ще в Х – ХІ ст., вона й до сьогодні височить на скелястому видовженому мисі правого берега Дністра (Дод. А.1.). Протягом багатьох віків їй довелося стати свідком не лише чисельних війн та сутичок, а й воротами для встановлення багатосторонніх економічних та культурних зв’язків. Мовчазні мури та башти цієї перлини архітектури і військово-фортифікаційного мистецтва здавна приваблювали численних мандрівників і любителів старовини. Тож цілком зрозуміло, що твердиня не могла залишитись поза увагою істориків, які активно займаються її вивченням вже протягом багатьох десятиліть.

Дані обставини, а також власна участь автора роботи у розкопках на території фортеці у складі кафедри археології при Опришенській ЗОШ Глибоцького р-ну Чернівецької обл. (керівник – М.І.Боднарюк) зумовили актуальність теми, оскільки виникла можливість більш повно вивчити та проаналізувати історію археологічних досліджень Хотинської фортеці.

Крім того, актуальність обраної тематики зумовили масштабні урочистості з нагоди відзначення у 2011 р. 390-ої річниці перемоги у Хотинській війні, що зумовило значне зацікавлення громадськістю даної події, з одного боку, та автора роботи, з іншого.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від 50-х рр. ХХ ст. і до 2011 р., тобто зумовлені роками дослідження Хотинського замку.

Географічні межі дослідження зумовлені поставленими завданнями, тобто обмежуються територією Хотинської фортеці.

Основними джерелами при написанні даної роботи є археологічні. Вони представлені колекціями з матеріалів численних археологічних розкопок і розвідок, які опубліковані в підручниках, статтях, науково-популярних працях, знаходяться у фондах Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю.Федьковича.

Історіографічний огляд даної проблеми варто розпочати з кінця 40-х рр. ХХ ст., коли Б.О. Тимощук проводячи археологічну розвідку в межах Середнього Подністров’я на ділянці Хотин-Онут, детально оглянув пам’ятку, описав її та зробив припущення про різночасовість збудованих архітектурних споруд [18, c.74-76]. Проте стаціонарні дослідження розпочалися пізніше, на початку 60-х рр., коли під керівництвом Б.О. Тимощука тут працювала комплексна експедиція Чернівецького краєзнавчого музею. Результатом проведених робіт стали численні праці науковця. Серед них слід виділити довідкові, спеціальні статті, а також пункти у монографіях археолога.

Певний інтерес для нас має виданий Б.О.Тимощуком у співавторстві Путівник по Хотину, де в доступній широкому загалу форму висвітлюється давня історія Хотинських укріплень, описуються проведені розкопки [22]. Проте найбільш важливими при написанні роботи стали статті науковця, що вийшли у таких солідних республіканських виданнях „Український історичний журнал” [17, c.103-105; 20, с.109-111], „Археологія” [19, с.29-39], „Наука і суспільство” [20, с.38-40]. По-перше, в них автор детально зупиняється на археологічних розкопках у Хотині, всебічно аналізує виявлений матеріал та інтерпретує його; по-друге, у цих роботах Б.О.Тимощук зупинився і на історії вивчення фортеці, що особливо нас зацікавило.

Другим етапом у вивченні старожитностей фортеці можна вважати початок ХХІ ст. З 2002 р. і до цього часу на базі Державного історико-архітектурного заповідника „Хотинська фортеця” проводить дослідження Буковинський центр археологічних досліджень при ЧНУ ім.Ю.Федьковича під керівництвом С.В.Пивоварова. Результати розкопок викладені у численних статтях автора, матеріалах всеукраїнських та міжнародних конференцій, пресі [8, с.33-34; 9, с.19-24; 10; 11; 12; 6, с.23-28]. Зацікавили старожитності Хотина і студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин, які брали безпосередню участь у розкопках фортеці. Серед вартими уваги для нашої роботи вважаємо статті В.В.Михайлюка [4, с.373-374; 5, с.129-130], С.Соколюка [14, с.143-144], О.В.Руснака [13, с.71-75]. Дослідження на пам’ятці на початку ХХІ ст. описані в роботі Ю.В.Мисько [1, с.18-29].

Таким чином, на даний час склалася солідна історіографічна база, яка, на нашу думку, дає можливість на належному рівні розглянути тему.

Метою даної роботи є висвітлення процесу археологічного вивчення Хотинської фортеці, вивчення поглядів науковців про етапи та час виникнення укріплень.

Завдання роботи, виходячи з мети, наступні:

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять універсальні принципи історичної науки – об’єктивність та історизм. У процесі дослідження застосовувалися як загальнонаукові дослідницькі методи (аналізу і синтезу, індукції і дедукції), так і спеціальні, що використовуються в історичній науці: проблемно-хронологічний; історико-порівняльний; статистичний; системно-структурний з метою раціональної побудови структури роботи, системного логічного розподілу матеріалу по відповідних розділах і досягнення її органічної цілісності.

Структурно робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
Розділ І. Археологічне вивчення фортеці Б.О. Тимощуком

Зацікавленість історією Хотинської фортеці можна прослідкувати ще з часів середньовіччя. Як тоді часто траплялося, першими дослідниками ставали літописці. Не є винятком випадок з Хотинським замком. Адже вперше питання про те, коли і ким він був збудований, було порушене саме літописцями з Молдавії та Польщі.

Зокрема, молдавський літописець Грігорє Урєкє в „Літописі землі Молдовської” вказує, що фортецю в Хотині, як і в Білгороді та Кілії збудували генуезці. Іншої точки зору притримувався літописець Мирон Костін, який приписував дакам або римлянам будівництво фортифікацій, також він стверджував, що згодом їх перебудували молдавські господарі. На сьогодні можна відзначити, що Костін М. був правий відносно реконструкції замку. Про будівництво фортеці даками також можна знайти свідчення і в „Описі Молдови” молдавського вченого-гуманіста Дмітрія Кантеміра [17, c.103].

Польський хроніст Ян Длугош приписує зведення Хотинської фортеці польському королю Казимиру Великому (1333 – 1370 рр.). Інший польський хроніст того часу відзначає, що перша фортеця була дерев’яно-земляною. Ще одну цікаву версію про будівництво цитаделі висунув італійський мандрівник Нікколо Барсі з Лукки, який подорожував цими землями кілька разів протягом 1632 – 1639 рр. Зокрема він стверджує, що її звели італійці. Питання висвітлення історії Хотинської фортеці молдавськими літописами ґрунтовно розглянуте в статті румунського дослідника Пурича Ш. „Середньовічне місто і міщани в молдавських літописах (на прикладі міста Хотина)” [13, c.71-72].

Відносно записок мандрівників, які подорожували цими землями і згодом описували фортецю, слід відзначити, що всі вони зібрані і опрацьовані румунською дослідницею Батарюк П.-В. в статті „Фортеця Хотин у творах іноземних мандрівників”.

Слід зауважити, що в подальшому дослідники довгий час керувалися даними молдавських літописів та польських хронік і це зумовило поширення в історіографії хибних теорій про заснування Хотинського замку.

Такий стан справ існував в румунській і вітчизняній історіографії до середини ХХ ст. Зокрема румунський історик Арборе З. стверджував, що фортецю збудували десь в XVI ст. проте, він не вказує нам хто саме. Румунський дослідник оборонної архітектури Діакону Г. вказував, що фортеця збудована „польськими майстрами” [17, c. 104].

Ще більше ускладнили цю проблему вітчизняні дослідники старовини Батюшков П., Защук А., Крушеван П., Накко А.. Вони теж не дали точної відповіді, натомість висунули ще кілька нових версій про те, хто є автором Хотинських укріплень: за їх свідченнями фортецю звели німці в ХІІ ст. або ж пізніше [13, c.72].

Нічого нового нам не дає і вітчизняна історіографія 40-х – 50-х рр. минулого століття. Тут теж немає одностайності про час будівництва Хотинської фортеці. З цього приводу там є лише суперечливі твердження. Зокрема, у „Великій Радянській Енциклопедії” в замітці „Хотин” сказано, що фортецю заснували генуезці в ХІІІ столітті, а в замітці „Хотинська фортеця” припускається, що її перші укріплення були збудовані поляками в XVI столітті. Погляди дослідників оборонної архітектури також розходяться. В одному випадку вони стверджують, що фортецю збудовано в XIV – XV столітті, в другому – в кінці ХІІІ – початку XIVстоліття (в часи правління останніх Галицьких князів). Авторський колектив „Історії Української РСР” взагалі стверджує, що Хотинську цитадель заснували турки [19, c.29-39].

Деяку ясність вніс молдавський історик архітектури В. Войцехівський, який на основі аналізу деталей архітектури встановив, що внутрішня церква була збудована за Стефана Великого наприкінці ХV ст., а внутрішній фресковий розпис було нанесено при Петрі Рареші в середині ХVІ ст. [19, c.30-31].

Така розбіжність думок дослідників пов’язана з тим, що археологічних розкопок вони на території замку не проводили, натомість вивчали історію фортеці лише в теоретичному плані на основі тільки літописів та хронік без залучення додаткових архівних документів.

Новим етапом у вивченні історії замку, який значно розширив і певною мірою спростував попередні уявлення, стали археологічні дослідження, започатковані в 1960-х рр., працівниками Чернівецького університету спільно з місцевим краєзнавчим музеєм та Академією будівництва і архітектури АН УРСР.

В подальшому, археологічні експедиції Чернівецького університету ще неодноразово плідно працювали на території Хотинського музею-заповідника і отримані ними матеріали дозволили ліквідувати значну кількість „білих плям” в історії фортеці.

Перші обстеження та пробні розкопки тут були здіснені Б.О. Тимощуком ще у 1950 р., завдяки чому вдалося детально з’ясувати архітектурний комплекс споруд. Щоправда, проведене шурфування та незначні розкопки в той час дали археологічний матеріал, що датувався не раніше ХVІІ-ХVІІІ ст, тому питання про виникнення укріплень не були з’ясовані [18, c.79-95]. Проте вже тоді археологом було констатовано факт існування різночасових споруд на території фортеці, які були поділені на більш раніші та пізніші [18, c.83-84].

Археологічні експедиції 1961–1962, 1964, 1967 рр., якими керували Л.В. Вакуленко і Б.О. Тимощук, дали змогу отримати цікаві дані, які пролили світло на питання будівництва Хотинської цитаделі .

По-перше, було детально з’ясовано топогоафію та структуру пам’ятки. Руїни Хотинської фортеці розмішені на правому горбистому березі Дністра і займають площу в 30 га. Вони є рештками двох фортець: кам’яної, давньої, час спорудження якої не досліджений письмовими джерелами, і земляної, збудованої на: початку XVIII ст. Експедиція під керівництвом Б.О.Тимощука основну увагу зосередила на вивченні кам'яних. укріплень.

Як показали розкопки, територія кам'яної фортеці - це скелястий мис, який почав заселятися слов'янами в X ст. Розкопано рештки напівземлянкового житла з піччю-кам'янкою та уламками глиняних горшків і сковородок, які в Подністров'ї датуються Х ст.

В Х ХІ ст. людські поселення на території Хотинського мису існували постійно. Археологом було припущено, що перше слов'янське поселення вже мало укріплення. З трьох боків. його захищали круті береги, а з четвертого мис легко було перекрити земляним валом і ровом. Подібні захисні споруди в IX-X ст. були розповсюджені в Подністров'ї.

Дерев'яно-земляні укріплення Хотинське поселення мало і тоді, коли ця територія входила до складу Галицько-Волинського князівства. Про це свідчили виявлені під час розкопок рештки спалених дерев’яних споруд та уламки гляного посуду ХІІ-ХІІІ ст.

У другій половині ХШ ст. на землях Галицько-Волинського князівства замість дерев'яних почали будувати кам'яні укріплення. Хотин розміщувався на перехресті торгових шляхів, біля зручної і важливої переправи через Дністер. Його укріплення закривали прохід татаро-монгольським грабіжницьким загонам у багаті райони Галицької Русі. Зважаючи на важливе стратегічне значення Хотина, в ньому замість дерев’яних збудували кам’яні укріплення, які могли вистояти перед ворожим військом, озброєним камнеметальними машинами. Під час археологічних досліджень виявлено рештки укріплень, зокрема найдавнішої кам’яної стіни висотою 7,5 і шириною 14,5 м. Вона скріплена «цем'янкою» вапняним розчином, в який домішано 40-50% битої цегли. Оскільки такий розчин с почав застосовуватись у другій половині XIII ст Б.О.Тимощук висловився за датування саме цим часом перших кам’яних укріплень. Це підтверджено й іншими даними. Зокрема, у внутрішньому дворі фортеці на глибині 3,5-7 м. відкопано кам’яну стіну, скріплену вапняним розчином з домішкою битої цегли, а також рештки цегляної, будівлі та велику кількість різнобарвних фресок а зображенням людських облич та древньоруських літер. Академік М. М. Тихомиров відніс їх до XIII-XIV ст. [16, c.219].

На основі досліджень археологом було з’ясовано і розвиток фортеці у „молдавський” період. Відзначено, що в середині XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави і став її прикордонним містом. Його кам'яна фортеця відіграла важливу оборонну роль. Але в XV ст. Молдавії почали загрожувати турецькі війська, забезпечені удосконаленими засобами облоги, зокрема артилерією. Молдавський господар Стефан ПІ, готуючись до війни з турками, багато уваги приділяв будівництву нових і реконструкції старих фортець. У Сучаві та Хотині було споруджено нові оборонні, стіни. Це підтверджується археологічними матеріалами. В будівельному смітті, що збереглося з того часу, на глибині 1 м від сучасної поверхні знайдено багато речей (зброя, кахлі, уламки глиняного посуду тощо), характерних для XV ст. Нижче цього шару зустрічаються знахідки першої половини XV ст. і ранішого часу. Це засвідчило те, що кам'яну фортецю перебудували в другій половині XV ст. [19, c.29-33].

Під час реконструкції Хотинську фортецю розширили більше ніж у 3 рази, спорудивши оборонну стіну в 5 м завтовшки з критими галереями для воїнів, бойові башти 40-метрової висоти, палац пнркалаба, великі підвали, житлові будинки та інші споруди. Цей комплекс фортеці в основному зберігся до наших днів.

Взявши в 1538 р. штурмом фортецю, польські війська спалили і зруйнували її. Під час другого господарювання Петра Рареша хотинські укріплення відбудували. Захопивши на початку XVIII ст. Хотин і намагаючись перетворити його в опору загарбання українських земель, турецькі яничари зміцнили укріплення фортеці. В зв'язку з появою дальнойійної артилерії кам'яні укріплення втратили своє оборонне значення. Тому турецькі феодали з допомогою французьких інженерів в 1718 р. руками покріпачених селян зводять величезні вали з бастіонами, викопують глибокі рови з мурованими стінамии. Земляна фортеця зайняла площу в 30 га. Кам'яні споруди залишились в центрі нових укріплень, але важливої ролі в обороні вже не відігравали. В 1856 р. Хотинська фортеця втратила військове значення і була ліквідована [17, c.103-105].

Завдяки Б.О.Тимощуку дослідження Хотинської фортеці набрали систематичного і спланованого характеру, завдяки чому вдалося з’ясувати факти, які мають відношення до найдавнішої історії цитаделі, а також істотно доповнинити відомі писемні свідчення.

Яскравою ілюстрацією роботи експедицій стали публікації в „Українському історичному журналі” [21, c.109-111; 17, с.103-105], журналах „Наука і суспільство” [20, с.38-40], „Археологія” [19, с.20-39], „Вопросы истории” [15, с.216-217]. Матеріали розкопок Тимощук Б. О. використав при створенні путівника по Хотину [22], при написанні монографій „Давньоруська Буковина” [16, 260 с.], „Дорогами предків”, „Зустріч з легендою”, „Північна Буковина – земля слов’янська”.

На основі археологічних матеріалів Б.О. Тимощук. виділив п’ять основних етапів в історії хотинських укріплень:

Отже, археологічні роботи експедиції під керівництвом Б.О. Тимощука в 60-х рр. поклали край багаторічним дискусіям щодо часу заснування Хотинської фортеці. Було безперечно доведено, що кам’яна фортеця вперше була побудована в другій половині ХІІІ ст. на місці раніших дерев’яно-земляних укріплень слов’ян Х ст. (тиверців), а пізніше неодноразово перебудовувалася. Важливо, що були логічно означені періоди існування хотинських укріплень, а результати досліджень широко пропагувалися як в наукових та науково-популярних статтях, так і виданих путівниках.

Розділ ІІ. Дослідження пам’ятки наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

На поч. ХХІ ст. в зв’язку з початком реконструкці Хотинської фортеці та небезпекою руйнування різночасових культурних нашарувань на території пам’ятки починає працювати укспедиція Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ імені Ю.Федьковича, ДП НДЦ „Охоронна археологічна служба України” Інституту археології НАН України. Варто згадати в цьому контексті і нагальні потреби введення до музейного обігу нових об'єктів на території фортеці – теж одна з головних причин проведення тут багаторічних планомірних археологічних досліджень, до складу якої залучаються студенти, аспіранти і викладачі факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, а також учні старших класів місцевих шкіл - члени археологічних гуртків. Роботи у фортеці були започатковані науковцями університету у 2002 р. і з перервами тривають до даного часу.

Відомі також розвідкові роботи, проведені на пам’ятці Л.П. Михайлиною у 1986 р., який. встановив, що на території Хотинської фортеці у VIII – Х ст. проживали носії культури Луки-Райковецької. На підставі археологічних матеріалів, він вважає, що саме їх нащадки і збудували перші дерев’яно-земляні укріплення Хотинської цитаделі приблизно в Х – ХІ ст. Виникнення такого твердження пов’язане з тим, що в цей період в нашому краї вже перестали функціонувати городища-сховища і виникла потреба у створенні укріплень принципово нового типу [2, с.111].

Останні розкопки на території замку проводили експедиції під керівництвом директора Буковинського центру археологічних досліджень Пивоварова С. В. у 2002, 2004-2005, 2006-2008 рр.

З 9 по 19 вересня 2002 року, експедиція займалась впорядкуванням території цитаделі, розчисткою порушених культурних нашарувань, проведенням розвідкових досліджень на периферії укріплень тощо.

Під час розкопок, ними встановлено, що в 1711 – 1718 рр., в період будівництва турецькою владою нових укріплень навколо фортеці, значних перебудов зазнало і її внутрішнє подвір’я. Зокрема, в північно західній частині замку, між північною вежею та палацом старости, знайдено залишки будівлі розмірами 5,2 на 3,5 м. Імовірно це споруда на зразок турецьких бань. Так як підлога в ній вимощена плитками з каменю, а під нею є рештки давньої каналізації. Крім того в культурному шарі містяться фрагменти посудин, що могли використовуватися в бані.

Також експедиція натрапила на рештки господарської будівлі, датованої ХVII – XVIII ст. В ній була розміщена піч, тож швидше за все це було місце, призначене для приготування їжі солдатам, що охороняли цитадель.

Серед знахідок помітне місце займають нумізматичні пам’ятки, які трапилися під час вивчення перевідкладених культурних шарів на березі Дністра (5 монет) на території фортеці (1 монета). Це коронована мідна монета з цитаделі, фрагмент (половинка) левендальдера республіки Нідерландів, мідний солід (боратинка) Речі Посполитої 1665 року, бронзова монета пара 3 деньги, відкарбована на Садогурській монетарні в 1772 році, 2 російські копійки 1811 року, рахунковий пфеніг (жетон) із зображенням корабля та небесних світил, які були виявлені при обстеженні берега ріки нижче фортеці. На основі нумізматичних матеріалів С.В.Пивоваров розглядає Хотин як важливий торгово-економічний та військовий осередок Подністров’я [9, с.19-24].

Із території фортеці походить мідний сильно пошкоджений окислами грошовий знак, який погано піддається ідентифікації. Імовірно, це литовський напівгріш, часів короля Сигізмунда І Старого (1506 – 1545) або Сигізмунда ІІ Августа (1545 – 1572).

Огляд нумізматичних матеріалів, знайдених під час вивчення Хотинської фортеці та її периферії, дає змогу отримати нову інформацію про місцевий грошовий обіг, відзначити присутність у ньому різнотипних грошових одиниць та підтвердити важливу роль міста у транс’європейській торгівлі.

Під час експедицій було знайдено цінний археологічний матеріал, що стосується турецької історії фортеці. Так, зокрема було знайдено турецькі прикраси, польські, турецькі й російські срібні монети, вагові гирки, кам’яні та чавунні ядра і їхні уламки, свинцеві кулі різного калібру, уламки скляних виробів, цвяхи, предмети побуту тощо. Особливо цінними для дослідників є знахідки „турецьких” або „козацьких” люльок з глини (Дод. А.2, Б.2., В.2. ). Важливо, що на деяких з них збереглися клейма з арабськими написами, які при прочитанні допоможуть встановити місце їх виготовлення [5, с.129-130].

Значні роботи проводилися й у внутрішньому дворі фортеці, між палацом старости і Північною вежею. Тут вивчалася система водовідводу фортеці. Було виявлено мережу каналів зі спеціально викладених кам’яних блоків із отворами, якими тала і дощова вода виводилася за межі твердині. Реставраційні роботи водовідводу дозволили у майбутньому уникнути затримки води на подвір’ї фортеці й затоплення підвалів, що дало змогу уникнути руйнувань пам’ятки та зберегти її для нащадків.

Ще одна цікава знахідка трапилася під внутрішнім мостом фортеці. Тут між камінням було виявлено понад тисячу чавунних ядер різних калібрів. Саме тут, очевидно розташовувалися склади з боєприпасами, звідки вони надходили на бойові позиції у південній частині твердині [13, с.75].

У 2004 р. експедицією Чернівецької філії Державного Підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» було розпочато проведення наукової археологічної експертизи залишків фундаментів будівель, розташованих навпроти діючої церкви Святого Олександра Невського (територія фортеці XVIII ст.) та дослідження внутрішньої частини підвалів на території комплексу споруд Хотинської фортеці (центральний замок). Попередньо опрацьований корпус писемних джерел, у тому числі архівних матеріалів, дав можливість з упевненістю говорити, що фундаменти досліджуваних будівель є рештками зруйнованої мечеті з мінаретом, яка розташовувалася на спеціально спланованому майданчику, майже в центрі південної частини Нової фортеці, спорудженої турками в 1711/13-1718 рр. Час будівництва цієї культової споруди дозволяє встановити повідомлення анонімного турецького автора, який, будучи у 20-30 рр. XVIII ст. службовцем арсеналу Хотинської фортеці, писав, що це була «мечеть покійної валіде-султан». Такий титул носила мати правлячого тоді султана Агмеда III (1703-1730 рр.), яка була гречанкою за походженням, але користувалася повагою серед турецьких мусульман, тому що на її кошти були збудовані мечеті в Скутарі й Галаті, а також засновано фонд для утримання харчевні для бідних у Стамбулі. Вона померла у лютому 1716 р. З огляду на цю дату, початок будівництва мечеті в Новій фортеці віднесено до 1713-1715 рр., коли в Хотині на постійній основі розмістилися турецькі і татарські військові частини. Поряд було влаштовано кладовище, на якому ховали офіцерів, чиновників і членів їхніх сімей.

Під час перебування у фортеці російських військ восени 1739 р. дах і підлогу мечеті було зруйновано, а поховання на кладовищі розграбовано. Після повернення турецького гарнізону на початку 1740 р. культову споруду відремонтували і, можливо, розширили вдвічі за рахунок добудови з північного боку [1, с.18-19].

З часів російсько-турецької війни 1768-1774 рр. походить досить схематичний малюнок («Проспект Хотинской крепости (...) от 1769 года»), на якому зображено й цю мечеть з мінаретом (автори мали можливість скористатися його ксерокопією). Хоча на зображенні не зовсім точно відтворено планувальну структуру будівлі (зокрема, мінарет розміщено по її центральній осі, хоча насправді він прилягав до південно-західного кута), на ньому видно, що це була прямокутна споруда під двосхилим дахом з чотирма вікнами і тамбуром входу в східній стіні.

У 1788-1793 рр. в Хотинській фортеці розташовувався австрійський гарнізон. Тоді мечеть було пристосовано під житло для коменданта, двох плац-офіцерів і гарнізонного священика. Очевидно, перед евакуацією австрійського гарнізону в лютому 1793 р. будівлю навмисне пошкодили, знявши всі двері, дверні оклади, вікна, віконні оклади, розібравши печі і виламавши підлоги [17].

Після зайняття Хотинської фортеці царським військом 15 листопада 1806 р. культова споруда почала використовуватися як склад для провіанту. Це засвідчує «План Хотинской Крепости с Ситуациею вокруг оной (...)», знятий 1807 р. інженером генерал-майором Гартінгом, на якому показано й фортечну мечеть. Супровідна легенда зазначала: «Главная мечеть, ньіне занимаемая провіантом». (Автори мали можливість користуватися ксерокопією цього плану). У 1856 р., коли статус фортеці як військового об'єкта було скасовано І її споруди передано на баланс міської управи Хотина, будівля колишньої мечеті і мінарет почали руйнуватися. Наприкінці XIX - на початку XX ст. споруда вже не мала даху, а мінарет втратив шпичасте завершення [1, с.19-24].

На початку липня 1941 р. відступаючі частини Червоної армії висадили в повітря мінарет, від якого на початок археологічних досліджень зберігся лише цоколь зі сходами, що вели з боку західного фасаду, та нижніми східцями гвинтових сходів усередині. Споруда мечеті зазнала майже цілковитого руйнування. Частково вціліли східна і південна стіни, причому в останній збереглася нижня частина міхраба - гранчасто мурованої ніші, яка вказувала напрям на Мекку. Крім того, між цими стінами, на рівні підлоги, частково вціліло муроване з цегли аркове перекриття підвалу, над яким зберігся фрагмент водогону, зробленого з керамічних труб.

Починаючи з липня 2005 р., основною метою археологічних робіт було розчищення підвалів мечеті, фундаменти якої були оконтурені раніше, та з'ясоване приблизне планування приміщень (Дод.Д.2.). Також проводилося обстеження території навколо мінарету. Головним чином досліджувалися рештки північної частини підвального приміщення мечеті, а саме підвали: північно-західний №3 і північно-східний №4, які за період роботи експедиції були повністю розкопані [18, с.33-34].

Відповідно, у 2006 р. продовжувалися розкопки південної частини підвального приміщення, що дало можливість остаточно з'ясувати його планування і завершити дослідження фундаментів мечеті з мінаретом.

З'ясувалося, що південна частина, очевидно, також поділялася на два приміщення - власне південну (підвал № І) та південно-західну (підвал № 2), яка виникла, судячи з поганої збереженості її південної стіни, в результаті певного перепланування. Входи у ці два підвали простежені із загального коридору, звідки вели входи і до підвалів № 3-4. Перекриття обох підвалів мечеті були повністю зруйновані, за винятком частково вцілілого мурованого з цегли аркового перекриття східної частини підвалу № 1. Вимостка підлоги підвалів не простежена.

Підвал № 2 (південно-західний) представляв собою витягнуте прямокутне приміщення розмірами приблизно 10,6 х 2 м без вікон з кам'яними стінами. Його північна стіна була одночасно південною стіною підвалу № З і збереглася, як і західна, висотою 2,75 м. Східна стіна довжиною 2 м і шириною 0,9 м простежена на висоту 1,5 м. Від південної стіни залишився ряд розвалу каміння шириною 0,9-1 м.

Складніше планування мав підвал № і. його північна стіна була одночасно південними стінами підвалу № 2 (на довжину 10,6 м) та підвалу № 4 (на довжину 5,65 м). Південна стіна довжиною 21,5 м виступала і південною зовнішньою стіною всієї мечеті. Західна стіна довжиною 4,4 м примикала до мінарету, у східній стіні довжиною 6,4 м знаходився невеликий віконний отвір. Східна частина підвалу № 1 була відділена на відстані 4,35 м від стіни кам'яною перемичкою, від якої простежений розвал каміння на підлозі. Припускаємо, що це було зроблено пізніше, у XIX ст. Можливо, при спорудженні церкви Святого Олександра Невського ця камера використовувалася для зберігання вапна, залишки якого у великій кількості трапилися під час розчистки цієї частини підвалу. Саме над цим приміщенням і збереглося аркове цегляне склепіння з кладкою в площині кам'яних стін. Ряди цегли прямокутної форми розмірами 0,29 х 0,15 х 0,07 м і пористої структури були покладені на вапняному розчині. Склепіння на час проведення археологічних робіт укріпили дерев'яними опорами, але загроза обвалу значно ускладнювала процес вивчення об'єкта, внаслідок чого ця камера була розкопана на глибину 2,15 м, тоді як інша частина підвалу № 1 досліджувалася на глибину 2,75 м [9, с.19-24].

Кладки південної, а особливо західної стін підвалу № 1 являли собою приклад типової турецької техніки будівництва. У заповненні підвалу було знайдено багато залізних скоб і злитків свинцю, які використовувалися для кріплення кам'яних блоків облицювання, кованих будівельних цвяхів з прямокутними головками довжиною 0,1-0,3 м, залізних смуг.

Під час розчистки підвалу було виявлено 25 керамічних люльок, окремі з них мають клейма з турецькими написами. Крім того, тут же було знайдено фрагмент глиняної гончарної миски червоного кольору та металеві предмети. Серед них заслуговують на увагу наступні знахідки: бронзова накладка з орнаментом, мірка для пороху, свинцеві кулі, бронзовий перстень та ґудзики [4, с.373-374].

Археологічні роботи були продовжені також на території замку (розкоп № 4), у внутрішньому дворі фортеці, який досліджувався протягом двох польових сезонів 2006-2007 рр. Під внутрішнім мостом замку, на місці знахідок у 2005 р. скупчення чавунних ядер від гармат і гаківниць, був закладений розкоп розмірами 5 х 7 м, до якого з південного боку шляхом прирізки був долучений фрагмент розмірами 3,4 х 0,8 м, розкопаний на глибину 0,7 м. У північній частині розкопу на глибині 1 м від денної поверхні був простежений розвал каміння розмірами 5 х 3,8 м. Південна .частина розкопу вивчалася на глибину 2 м. Очевидно, каміння є залишками зруйнованої зовнішньої стіни замку, яка існувала до збудованої на початку XVIII ст. сучасної південної стіни. її рештки простежуються також у розкопі розмірами 10,6 х 5,2 м, закладеному трохи східніше першого. Він займав кутовий простір між південною та східною сучасними зовнішніми стінами і вивчений на глибину 1,2 м. До нього із західного боку також був прирізаний прямокутний фрагмент розмірами 7,8 х 2,3 х 0,8 м. Розкопки у цій частині були утруднені щільним примиканням до споруд внутрішнього двору та наявністю кам'яних фундаментів як слідів багаторазових перебудов цієї частини двору [1, с.24-25].

Під час вивчення культурних нашарувань у розкопі знайдено глиняні люльки різної форми й орнаментації. Частина з них має турецькі клейма. Тут же було знайдено бронзову кулелійку, свинцеві кулі, предмети побуту, прикраси тощо. Цікавими знахідками з розкопу є денця і фрагменти стінок фаянсових піал з розписом і клеймами. Викликають інтерес виявлені тут відлиті у двосторонній формі свинцеві кулі з літіками. В цьому ж розкопі знайдено ще цілий ряд металевих виробів. З них на особливу увагу заслуговують російські свинцеві пломби першої половини та середини XIX ст.

Крім внутрішнього простору замку, розкопки велися і за його межами. Внаслідок потреб зведення підстанції та камер для забезпечення її функціонування, на місці майбутньої забудови були проведені відповідні обстеження. Розкоп № 1 під камеру 2 розмірами 6,3 х 4,4 м був розбитий на терасі вище по схилу пагорба. На відміну від попередніх, у ньому на глибині

1,2 м за напрямком північ-південь були знайдені залишки стіни довжиною

3.3 м, шириною 0,8 м якоїсь споруди. Чітко простежуючись у північній, стіна губилася у розвалі каміння у південній частині розкопу. До неї перпендикулярно у напрямку захід-схід примикала ще одна стіна, яка виходила за межі розкопу, шо обумовило його прирізку на 5,6 м у довжину і 2 м - у ширину. Простежена частина стіни № 2 мала розміри 6,6 м у довжину та 1,1 м - в ширину.

Під час дослідження культурних нашарувань розкопу виявлено різночасові (ХІХ-ХХ ст.) матеріали. До них належать фрагменти керамічних люльок, бронзові накладки, ґудзики та прикраси.

Розкоп № 2 під камеру 1 розмірами 4 х 4 м був закладений на 5 м західніше від розкопу № 3, на схилі пагорба, що обумовило його глибину 2,2 м до рівня материка. Тут було знайдено глиняні люльки, окремі з яких мали турецькі клейма, а також свинцеву пломбу, бронзові кільця.

Третій розкоп був закладений на південний схід від церкви Святого Олександра Невського, на території археологічного табору. Він мав прямокутну форму розмірами 11 х 6 м І досліджувався на глибину 1,1 м до рівня материкової поверхні. Перемішаний культурний шар заповнення розкопу говорить про привозний характер грунту, яким підсипалися окремі ділянки території при зведенні Нової фортеці. У змішаних культурних нашаруваннях було знайдено глиняні люльки з турецькими клеймами, керамічні дитячі іграшки, предмети побуту, прикраси тощо [1, с.24-28].

Під час дослідження культурних нашарувань у розкопах було знайдено 30 монет. Серед них на особливу увагу заслуговують знахідки з розкопу № 4. Це угорський денарій 1590 р., півгріш польського короля Олександра, півторак та соліди польського короля Сигізмунда III 1623 р., боратінки польського короля Яна Казиміра 60-х років XVIII ст. та шведський солід міста Риги XVII ст. інші монети представлено екземплярами турецьких і російських монет XVIII - початку XX ст.

Знайдені археологічні матеріали були передані до фондів музею Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця». Нумізматичні матеріали зберігаються у фондах Буковинського центру археологічних досліджень при Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича, завдяки чому автор роботи мав змогу з ними ознайомитися.

Таким чином польові археологічні роботи, проведені на території Хотинської фортеці протягом 2002-2011 рр. дали можливість поглибити знання про фортифікаційні споруди і забудову внутрішнього двору фортеці. Одним з головних підсумком сезонів стало успішне завершення трирічних досліджень фундаментів мечеті з мінаретом, на основі яких повністю з’ясовано планування ЇЇ підвалів і отримано цінний матеріал з різних хронологічних періодів її існування. Завдяки проведеним роботам колекція музейних фондів фортеці збагатилася багаточисленними знахідками – свинцевими ядрами, металевими та скляними гранатами, прикрасами, посудом, іншими артефактами.

  1   2
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации