Эссе - Конкурентоспроможність національної економіки - файл n1.doc

Эссе - Конкурентоспроможність національної економіки
Скачать все файлы (124.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc125kb.04.02.2014 14:53скачать

n1.doc



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима ГЕТЬМАНА

ЕСЕ

з дисципліни «Національна економіка»

на тему: «Конкурентоспроможність національної економіки»
Виконала

студентка ОЕФ

3 курсу, 9 групи

Пушкаш М.Ю
Викладач

Квасов С.А
Оцінка ……… балів
"……"……………200…р.
……………………………

(підпис викладача)

КИЇВ – 2009

Підвищення національної конкурентоспромож­ності сьогодні є вкрай актуальним питанням не тільки в практичній площині, але й на теренах теоретичних засад. Це питання стало політичним пріоритетом для багатьох країн світу. У ринкових умовах конкурентоспроможність є од­нією з основних категорій, активно використовуваних у теорії і практиці гос­подарювання. З огляду на її роль у системі економічних знань, дослідженню конкурентоспроможності присвячено багато робіт. Кожна з них орієнтована на аналіз конкурентоспроможності окремих економічних суб'єктів, у якості яких найчастіше розглядаються види продукції, суб'єкти господарювання, са­мі підприємства і фірми, галузі, господарство в цілому або окремий сектор в національній економіці.

За останні 2 роки над проблемою конкурентоспроможності національної економіки працювали такі науковці: С.Ю. Хамініч, О.Г. Пенькова,
К.В Бажеріна, О.І. Карпіщепко, К.В. Ілляшенко, Є.І. Мусієнко, Шнипко О,
Дзядук Т.В, Жаліло А.Я., С. Аптекар.

Тлумачення терміна «конкурентоспроможність» безпосередньо пов'язане зі змістом поняттю «конкуренція» (від лат. concurentia - змагання, суперницт­во, боротьба за досягнення кращих результатів). Конкуренція як економічна категорія - це цивілізована, легалізована форма боротьби за існування та один з найбільш дієвих механізмів відбору і регулювання у ринковій економіці1.

Конкурентоспроможність національної економіки – це, власне, здатність країни в умовах соціально-орієнтованої національної економіки забезпечувати високу якість життя нації на основі ефективного використання національних ресурсів та ефективної системи виробництва товарів та послуг, що відповідають установленим міжнародним стандартам.

За визначенням Інституту розвитку менеджменту конкурентоспроможність національно економіки це – наявність середовища, яке має найефективнішу структуру, інституції та політику, що забезпечують на ці необхідні можливості для конкуренції.

Аналіз різних визначень дозволяє сформулювати такі істотні характеристики сутності конкурентоспроможності економіки:

Конкурентоспроможність країни базується на конкурентних перевагах, які розглядаються як прихований важіль розвитку національно економіки. Необхідно виділяти абсолютні та порівняльні конкурентні переваги.

Абсолютні переваги це вигоди, які засновані на різній величині витрат на виробництво в окремих країнах. Тобто якщо країна виробляє на одиницю витрат більше якогось товару ніж конкуренти, то ця країна має абсолютну перевагу у виробництві даного товару. Їй вигідно вивозити цей товар, а іншим країнам вигідно його купувати, оскільки власне виробництво обійшлося б дорожче. Порівняльна перевага це здатність виробляти товар або послугу з відносно меншої альтернативної вартості.

Свою версію цього висунув американський економіст М.Портер. На основі вивчення практики компаній 10 провідних індустріальних країн, на які припадає майже половина світового експорту, він висунув концепцію «національного ромбу», за яким конкурентоспроможність країни в міжнародному обміні визначається дією і взаємозв'язком чотирьох основних компонентів (детермінанти національного ромбу):

1) умов чинників виробництва;

2) умов попиту;

3) станом обслуговуючих і близькихгалузей;

4) стратегією фірми в певній конкурентній ситуації.

Дослідження конкурентоспроможності має передбачати аналіз чинників, які впливають на формування конкурентоспроможності національної економіки.

Ці чинники можна поділити на 4 рівні за суб'єктами конкуренції: товару, підприємства, галузі (кластера), економіки в цілому.

Входження України до Світової організації торгівлі (СОТ) підвищує можливості підприємств, установ та організацій щодо форму­вання господарських зв'язків за характерних змін у внутрішньому та зовніш­ньому середовищах. Одночасно підвищуються вимоги до якості і конкурен­тоспроможності продукції, яка випускається, та послуг, які повинні відповіда­ти світовим стандартам якості і конкурентоспроможності, втіленим у відпо­відних стандартах ISO.

Характерною особливістю сучасного етапу трансформації економіки Ук­раїни є мінливість і невизначеність ринкових умов, у яких функціонують під­приємства. Саме це обумовлює пошук нових пріоритетів ефективності діяль­ності, головним завданням яких с забезпечення стійкого розвитку та стабіль­ності господарювання в умовах конкуренції у довгостроковій перспективі. То­му дослідження конкурентоспроможності підприємств та української еконо­міки загалом займає все більше місця в сучасних наукових працях економістів.

На жаль, конкурентоспроможність України залишається низькою. Навіть за приблизними прогнозами, еволюція («природне» зростання), тобто перева­жання існуючих тенденцій, чинників і конкурентних переваг протягом на­ступних 10-15 років не призведе до економіки нової якості, а отже, і до онов­лення країни загалом.

Для більш точних оцінок у світовій практиці розроблені та постійно вдос­коналюються різноманітні методи розрахунку показників і рейтингів конку­рентоспроможності. Зазначені методики, як правило, спрямовані на система­тизацію та виокремлення кінцевих чинників конкурентоспроможності, які оцінюються за допомогою різних показників. Найбільш вичерпний щорічний аналіз конкурентоспроможності національних економік в системі світового господарства представлений у методиках Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) та Міжнародного інституту розвитку менеджменту в Лозанні. В світі існує дві основні «школи», які складають рейтинги конкурентоспроможності країн: гарвардсько-давоська (World Economic Forum) і Лозанська (IMD Lаusanne).

На думку експертів Світового економічного форуму, конкурентоспроможність визначається реальною та потенційною можливостями фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти та збувати товари, які за ціновими і якісними характеристиками більш привабливі для споживачів, ніж товари конкурентів. Отже, конкурентоспроможність національно економіки трактується як характеристика положення цих фірм на світовому ринку.

Індекс глобальної конкурентоспроможності (індекс ВЕФ) - показник синтетичний. На одну третину він складається зі статистичних даних, на дві третини - з експертних оцінок, для одержання яких цього року було опитано 11 тис. топ-менеджерів компаній, які працюють у 125 країнах. IМD будується на базі зворотного співвідношення: дві третини офіційної статистики, третина - оцінки експертів; кількість показників для ранжирування значно виша - 314, але кількість країн менша — усього 60. Усе це робить рейтинг IМD більш об'єктивним, але водночас більш консервативним.

У «Звіті про глобальну конкурентоспроможність» країни оцінюються за двома рейтингами. Перший - це індекс глобальної конкурентоспроможності (GСІ), який замінив попередній індекс конкурентоспроможності економіч­ного зростання. Ним вимірюється «здоров'я» економіки та перспективи зростання в середньостроковій перспективі. Другий - індекс конкурентоспро­можності бізнесу (ВСІ) - визначає рівень продуктивності та ефективності компаній і галузей. ВСІ складений М. Портером2.

Для виведення Індексу глобальної конкурентоспроможності всі країни, вибрані для ранжирування, групуються відповідно до рівня їх розвитку. Перша група - країни «початкової» стадії розвитку, коли джерелами конкурентоспроможності є або сировина, або дешева некваліфікована робоча сила. Бізнес в таких країнах конкурує на основі цінової політики, а низькі зарплати свідчать про низьку продуктивність праці. Щоб країни цієї групи могли конкурувати на світових ринках, їм необхідні, як мінімум, стабільне макроекономічне середовище, чесно функціонуючі суспільні і приватні інститути плюс здорова і грамотна робоча сила.

У другій групі об'єднані країни, що знаходяться на стадії ефективного розвитку. Це означає розвиток складних виробничих процесів, поліпшення якості продукції, фактичне зростання доданої вартості. На цій стадії конкурентоспроможність країни вже визначається якістю вищої освіти і професійної підготовки, ефективністю ринку робочої сили (його гнучкістю і мобільністю), а також наявністю трудового законодавства, сприяючого розвитку бізнесу. Тут же необхідна наявність стабільної банківської системи, ринку капіталу і ринку землі. І останній обов'язковий чинник - технологічна готовність країни, тобто здатність компаній і готовність країни в цілому широко впроваджувати в економіку нові технології.

Третій, вищий ступінь, який експерти ВЕФ називають стадією інноваційного розвитку, характеризується істотним зростанням заробітної плати і високим рівнем життя людей. Але це досягається лише в тому випадку, якщо окремі компанії і в цілому бізнес цих країн здатний конкурувати на глобальних ринках завдяки абсолютній новизні своєї продукції, її унікальності, високій якості і складності. Іншими словами, це та стадія економічного розвитку, де конкуренція відбувається на рівні інновацій.

Україна входить за цим ранжуванням до першої групи. Окрім України, в ній знаходяться ще 46 країн, серед яких бідні держави Африки, Азії і Латинської Америки, наприклад, Зімбабве, Бангладеш і Гондурас. У цій самій групі - бідні країни колишнього Радянського Союзу: Вірменія, Грузія, Киргизстан, Молдова, Таджикистан.

Сусіди і партнери України, такі, як Хорватія, Казахстан, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Росія, Сербія, Словаччина і Туреччина вже знаходяться в другій групі, де ВВП на душу населення складає від 3 до 9 тис. дол. Чехія, Естонія і Угорщина знаходяться сьогодні в перехідній підгрупі на шляху в групу найбільш конкурентоспроможних економік. До цієї третьої групи, так званої «інноваційної конкуренції», входять майже всі великі і індустріально розвинені країни. І серед них -представники Скандинавії, які впродовж останніх декількох років зберігають провідні позиції. А відомо, що саме в країнах Скандинавії найвищий рівень «якості життя».3

Україна у рейтингу 2008 році глобальної конкурентоспроможності перебуває на 73-й позиції, опустив­шись на чотири сходинки порівняно з показником 2007 року. Перелік конкурентних переваг економіки Ук­раїни досить короткий — він містить лише 18 пунктів. Ось деякі з них: якість залізничної інфраструктури (31-ше місце), державний борг (17), якість по­чаткової освіти (49), доступ до вишої освіти (17), якість математичної і при­родничо-наукової освіти (44), якість освітньої системи (47), практика най­мання і звільнення (16), витрати на звільнення персоналу (17), відношен­ня продуктивності праці до заробітної плати (26), участь жінок у трудовій діяльності (26), контроль за міжнарод­ною дистрибуцією (46), здатність до інновацій (40-ве місце).

Що ж до недоліків вітчизняної еко­номіки, то їх перелік налічує аж 92 по­зиції. Серед них - інфляція (106-те місце), торговельні бар'єри (123), по­датковий тягар (123), обмеження на рух капіталу (102), ефективність антимонопольної політики (98), якість автомобільних доріг (116), якість авіаційної інфраструктури (116), професіона­лізм керівників вищої ланки (102), «відплив умів» (93). темпи поширення туберкульозу (86) і ВІЛ-інфекції (104), середня тривалість життя (89-те місце).

Найнижчий результат (115-те місце) у категорії "якість інституцій". Проблемні для нашої країни аспекти - етич­на поведінка компаній (128-ме місне), захист прав власності (118), прозорість ухвалення урядових рішень (119), дієвість аудиторських і бухгалтерських стандартів (118), незалежність судової системи (111), ефективність викорис­тання держанного бюджету (111), захист прав інтелектуальної власності (108), довіра суспільства до політиків (107), тягар державного регулювання (104), ефективність корпоративного управління (101), фаворитизм в ухва­ленні державних рішень (97), організо­вана злочинність (97-ме місце).

Індекс конкурентоспроможності бізнесу є синтетичним показни­ком і включає якість національно­го бізнес-клімату й оцінку операцій і стратегії компаній. У цьогорічному рейтингу було представлено 127 країн світу (торік - 121).

Лідером щодо конкурентоспромож­ності бізнесу тут також є США. Ук­раїна, як і у 2007 році, посідає 81-ше місие. Наша країна розташувалася на ньому після Азербайджану (78-ме місце), Па­кистану (79) і Танзанії (8О-те).

У розрізі складових індексу конку­рентоспроможності бізнесу наша краї­на займає 82-гу рейтингову позицію у категорії ''якість національного ділово­го клімату" та 83-тю - в категорії "опе­рації і стратегії компаній".

Інші світові індекси та рейтинги якості економічної системи країни конкретизують запальну картину кон­курентної неуспішності України. Зок­рема, згідно з класифікацією Міжна­родного інституту розвитку управління (Лозанна, Швейцарія), серед 55 країн Україна за рівнем конкурентоспромож­ності посідає 46-те місце, поступив­шись Чилі (26-те), Індії (27), Литві (31), Болгари (41), Росії (43), Румунії (44), Філіпінам (45-те місце) та іншим не надто розвинутим країнам.

Як бачимо, низька якість інституцій (передусім державних) є головним чинником низької конкурентоспромож­ності України4.

Найважливішими проблемами низько­го рівня конкурентоспроможності економі­ки України є: низька продуктивність праці; дешева робоча сила; низька якість вітчизня­ної продукції; недостатня забезпеченість аграрного сектору високоефективною тех­нікою, що не дозволяє створити додаткову конкурентну якість продукції сільського го­сподарства тощо.

Найбільш загрозливою для України є не просто неконкурентоспроможність про­дукції, підприємств, галузей, національної економіки в цілому, а несумісність техноло­гій, низька здатність економіки до залучен­ня інвестицій, а також структурна та інституціональна несумісність.

Деякі вітчизняні вчені підкреслюють, що в Україні діє неправильна мо­дель конкурентоспроможності - замість випуску високоякісних товарів ви­робляються дешеві товари. Для зміни моделі необхідно кваліфікована робоча сила, тобто держава повинна приділяти увагу оплаті праці, якості та структурі освіти. Саме якість - це та категорія, яка дає можливість оцінити ефектив­ність любого процесу як з фінансової так і з адміністративної, організаційної точки зору.

Якщо взяти заробітну плату в євро по всім країнам Центральної та Східної Європи і поділити на розрахований рівень національного ВВП на одного зай­нятого, то Україна програє в заробітній платі всім країнам, крім Болгарії, на­багато більше, ніж по продуктивності праці (найбільше - Словенії та Чехії). Це свідчить проте, що ступінь експлуатації в Україні вищий, а робоча сила не­дооцінюється.

Особливо турбує невпинне погіршен­ня показників майже всіх напрямів іннова­ційної діяльності, без чого неможливо дося­гти стійких процесів економічного зростан­ня і підвищення конкурентоспроможності.

Серед системних перешкод формуван­ня інноваційної моделі економічного розви­тку в Україні необхідно зазначити насампе­ред такі:

Суттєве постаріння дослідно-лабораторного оснащення та зниження ква­ліфікаційного рівня наукових кадрів, що об­слуговують це устаткування, посилення диспропорцій розвитку науково-технічної інфраструктури значно обмежують можли­вості створення конкурентоспроможного інноваційного продукту.

Важливим індикатором ефективності структурних зрушень в напрямі підвищення конкурентоспроможності національної еко­номіки та забезпечення її сталого динаміч­ного зростання є збільшення частки серед-ньо- та високотехнологічних секторів еко­номіки.

З метою вирішення проблем, що пос­тали перед Україною з приводу набуття ста­тусу конкурентоспроможної країни, вкрай важливими є врегулювання, в тому числі законодавче, таких питань:

- забезпечення оновлення, модерні­зації виробничих потужностей, в першу чергу, підприємств високотехнологічних та наукомістких галузей п'ятого й шостого те­хнологічних укладів; нарощування частки машинобудування (перш за все, за рахунок підвищення рівня інновативності), врахо­вуючи ключове значення для технологічно­го переозброєння всіх галузей виробництва;

На думку М.Портера, конкурентоспроможність країни слід розглядати через призму міжнародної конкурентоспроможності не окремої її фірми, а саме кластерів - об'єднань фірм різних галузей, причому, принципове значення має здатність цих кластерів ефективно використовувати внутрішні ресурси.

Взагалі, феномен кластера (від англ. - скупчення, зосередження), як об'єкта економічної агломерації взаємопов'язаних підприємств на деякій території, відомий ще з часів ремісничого виробництва. Але, тільки починаючи з останньої чверті XX століття, кластери почали проявляти себе як важливий чинник економічного розвитку регіонів. Останнім часом все більшого поширення набуває точка зору, що території, на яких утворюються кластери, стають лідерами економічного розвитку. Такі регіони-лідери визначають конкурентоспроможність національних економік.

Застосування кластерного підходу передбачає формування кластерів на певних територіях з підприємств, що виконують різні функції, але об' єднані одним технологічним процесом, результатом якого є кінцевий продукт, створений зусиллями всіх учасників процесу, починаючи з тих, хто займався науковими розробками та підготовкою кадрів, і закінчуючи технологами, пакувальниками та дилерською мережею. Цей підхід засновано на врахуванні позитивних синергетичних ефектів регіональної агломерації, мережевих принципах організації господарського процесу та дифузії знань і вмінь за рахунок міграції персоналу. Крім того, відсутні кордони між секторами та видами діяльності, які, в свою чергу, розглядаються як взаємопов' язані та взаємодоповнюючі.

Визначення промислових кластерів дозволяють віднести їх до такої форми співпраці та інтеграції підприємств, як міжфірмова мережа або, як її ще називають, мережа співпраці. Вона представляє собою особливу форму договорів про співпрацю між фірмами з чіткою ціллю створення для себе певних конкурентних переваг.

На сьогоднішній день кластеризація саме і є тією формою внутрішньої інтеграції та кооперування, що здатна забезпечити як стійкість, так і синергітичний ефект протидії ударам глобальної конкуренції з боку монопольних ТНК.

Перевага і новизна кластерного підходу полягають у тому, що він додає високу значущість мікроекономічній складовій, а також територіальному і соціальному аспектам економічного розвитку. Крім того, він пропонує ефективні інструменти для стимулювання регіонального розвитку. Спро­буємо проаналізувати загальні характеристики, завдяки яким кластерна модель має реальну можливість покращити загальний економічний стан будь-якої країни, насамперед України, і підвищити її національну конку­рентоспроможність через зростання конкурентоспроможності регіонів.

Зокрема, з аналізу робіт М.Портера з кластерної проблематики випливає три основні групи вищезазначених характеристик:

1. Кластери підвищують продуктивність підприємств у тій місцевості,
де їх створено. Ці зміни відбуваються за рахунок наступних чинників:

  1. Кращий доступ до робочої сили та постачальників;

  2. Доступ до спеціалізованої інформації;

1.3. Доповнюваність продуктів, які внаслідок цього стають привабли-
вішими для споживачів;

1.4. Доступ до інституцій та суспільних товарів;

1.5. Краща мотивація керівників, які хочуть здобути повагу місцевих
колег.

2. Кластери збільшують темпи інновацій і визначають їх напрямок,
тому створюють фундамент для майбутнього економічного зростання.

Досягнення цього ефекту забезпечують:

  1. Краще бачення розуміння ринку;

  2. Здатність впроваджувати швидкі зміни та достатня гнучкість;

  3. Нижча ціна експерименту;

  4. Тиск конкурентів та інших виробників кластеру.

3. Кластери стимулюють створення нових підприємств, а ця обставина
сприяє збільшенню та посиленню кластеру. Ці процеси відбуваються
завдяки таким факторам:

  1. Помітніші ніші для нових підприємств;

  2. Наявні необхідна сировина, комплектуючі частини та робоча сила;

3.3. Створення нового бізнесу є частиною позитивного ланцюжка
зворотного зв'язку.

Крім того, учасники кластера здійснюють інвестиції в спеціалізовані, але споріднені технології, інфраструктуру, людські ресурси, що веде до масового виникнення нових фірм. Таким чином, кластери є причиною крупних капіталовкладень, тобто стає чимось більшим, ніж проста сума окремих його частин.

Якщо ж більш детально пройтися по певним аспектам переваг кластерного підходу, то можна цілком впевнено говорити, що для всієї економіки держави кластери виконують роль точок зростання внутріш­нього ринку і бази міжнародної експансії. Іншими словами, з формуванням кластерів в економіці часто підвищується і міжнародна конкуренто­спроможність країни. Коли формується кластер, то в його межах всі виробництва починають надавати один одному підтримку. Таким чином, вигоду отримують всі учасники кластеру.

Економічні кластери є досить новим явищем в Україні, завдяки численним перевагам, які надає співпраця та організація господарської діяльності такого роду, вони активно розвиваються в багатьох регіонах нашої країни. Піонером кластерного розвитку став Подільський регіон України, а саме Хмельницька область, де вперше в Україні виникли кластери в сучасному розумінні. На сьогодні в області працює 6 кластерів: швейний, туристичний, будівельний, харчовий, продовольчий та сільського туризму. До Поділля в подальшому приєдналися й Івано-Франківська область, де сьогодні діють кластери туризму та декоративного текстилю; Черкаська область з кластером транспортних перевезень; Житомирська - кластер добування та переробки каменю; Полтавська область - кластер з виробництва екологічно чистої продукції, Одеська область - винний кластер; Харківська область - машинобудівний кластер та Рівненська область - кластер з деревообробки6.

З метою вирішення проблем, що пос­тали перед Україною з приводу набуття ста­тусу конкурентоспроможної країни, вкрай важливими є врегулювання, в тому числі законодавче, таких питань:

- забезпечення оновлення, модерні­зації виробничих потужностей, в першу чергу, підприємств високотехнологічних та наукомістких галузей п'ятого й шостого те­хнологічних укладів; нарощування частки машинобудування (перш за все, за рахунок підвищення рівня інновативності), врахо­вуючи ключове значення для технологічно­го переозброєння всіх галузей виробництва;

Крім того, для розв'язання завдань у справі підвищення конкурентоспроможнос­ті підприємств держава повинна додержува­тися певних пріоритетів. У світовій економіці існують «золоті правила», дотри­муючись яких країна досягне підвищення чи збереження своєї конкурентоспроможно­сті.

Економічний успіх держави, тобто її конкурентоспроможність, безпосередньо визначається наявністю в неї конкурентосп­роможних галузей і виробництв.

Для України особливо актуальним є визначення на державному рівні (на основі проведення прогнозно-аналітичних дослі­джень тощо) основних стратегічно важли­вих, притаманних саме Україні, пріоритет­них опорних галузей промислового вироб­ництва. Саме вони повинні узяти на себе провідну роль у розвитку економіки та за­йняти ключові місця в її структурі. Це на­самперед переробні галузі матеріаловироб-ляючого комплексу (металургійна, хімічна, будівельних матеріалів), наукомісткі й ви-сокотехнологічні галузі машинобудування та оборонної техніки, а також легкої і хар­чової промисловості.

Стрижнем сучасної української моделі конкурентоспроможності економіки має стати реалізація та використання конкурен­тних переваг, головним джерелом яких для окремих учасників ринку є спроможність до самостійного генерування інновацій, а на рівні економіки в цілому - запровадження стимулів до інвестування в інноваційний розвиток. Як свідчить світовий досвід, уста­леної конкурентоспроможності досягають країни, що можуть оптимально реалізувати свої переваги, орієнтуючись на прискорений науково-технічний та інноваційний розви­ток, використання інформаційних і телеко­мунікаційних технологій, постійне підви­щення якості продукції і продуктивності праці.

Для інноваційної моделі характерним є використання більш ефективних методів опосередкованого впливу: сприяння розвит­ку конкурентного середовища за рахунок наукових знань, технологій та інформації; надання пріоритетної підтримки розвитку науки і освіти; забезпечення захисту інтеле­ктуальної власності; наявність технологіч­ного та виробничого потенціалу - матеріа­льних і людських ресурсів, здатних забезпе­чити випуск конкурентної високотехнологі-чної продукції; забезпечення підвищення якості робочої сили та випереджальної ди­наміки зростання її вартості та інше7.
Висновки. Конкурентоспроможність національної економіки відіграє важливу роль в житті кожної країни. Конкурентоспроможність нашої країни є досить низькою, оскільки наш публічний сектор(органи влади, освіта, охорона здоров’я) є неефективною.

Природо-ресурсний потенціал України досить потужний, географічне положення також сприятливе для підвищення конкурентоспроможності. Проте в нашій країні неефективно використовуються природні багатства. Я вважаю, що це є наслідком того, що в Україні застарілі технології, хоч робоча сила досить кваліфікована, проте найкращі фахівці виїжджають за кордон, так як у нас достатньо низька заробітна плата. Надбані чинники, які впливають на конкурентоспроможність країни (технологія, кваліфікована робоча сила, соціально-економічна політика тощо) у нинішніх умовах відіграють вирішальну роль, проте як бачимо в нашій країні, вони є недостатніми.

Головне завдання України на сучасному етапі розвитку національної економіки - піти від аномально низької оплати праці, збільшити частку ВВП на оплату праці та частку витрат на оплату праці у собівартості продукції.

Оплата праці повинна бути підпорядкована завданням інтенсивного розвитку національної економіки, бути найважливішим засобом стимулювання зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції і ефективності виробництва. Головне завдання України на сучасному етапі розвитку національної економіки - піти від аномально низької оплати праці, збільшити частку ВВП на оплату праці та частку витрат на оплату праці у собівартості продукції.

Перш за все, щоб досягти конкурентоспроможності національної економіки потрібно приділити велику увагу конкурентоспроможності українських товарів, потім конкурентоспроможності фірм та підприємств.

Створити конкурентноздатну продукцію чи підвищити конкурентноздатність окремої фірми - задачі дуже важкі, але цілком розв'язувані в умовах ринкової економіки, однак підвищити конкурентноздатність окремої галузі чи рейтинг цілої країни на світовій арені - задача складна, що має довгостроковий характер. Як ми всі знаємо, українські товари купують не за рахунок їхньої якості, а лише за рахунок ціни, ціна на українські товари нижча.

З моменту створення й у процесі функціонування кожен товаровиробник, промислова компанія, комерційна фірма повинні постійно вирішувати проблеми забезпечення конкурентноздатності, у тому числі міжнародної.

В даний час українські компанії в конкурентній боротьбі на світових товарних ринках мають можливість використовувати лише цінові фактори, причому, щоб закріпитися на закордонному ринку, нерідко прибігають до продажу товарів за демпінговими цінами. Однак така політика в довгостроковій перспективі може мати зворотний ефект, тобто може привести не до розширення ринку збуту і збереженню конкурентноздатності, а до звуження частки на ринку або до повного витиснення з його. Тому робити ставку лише на цінову конкурентноздатність у сучасній боротьбі за світові ринки недостатньо, необхідно активно використовувати переваги науково-технічної революції і міжнародного поділу праці, що реально доступні тільки великим транснаціональним компаніям.

В даний час негативний вплив рівеня конкурентноздатності промисловості України робить найглибшу економічну і фінансову кризу, що охопив практично всі галузі. Спад і структурні зміни промислового виробництва супроводжуються зниженням конкурентноздатності продукції, що випускається. Втрачаються й основні конкурентні переваги України - відносно дешева робоча сила, - що веде до росту витрат виробництва і, відповідно, до зниження конкурентноздатності. Основними наслідками створення економічних кластерів стають вдосконалення і розвиток виробництва, збільшення кількості малих та середніх підприємств, зростання конкурентоспроможності підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринках, розвиток і розповсюдження інноваційної активності та інші.

Для стабільності національної конкурентоспро­можності економіки України слід удосконалювати та розвивати взаємодію всіх суб'єктів господарювання на засадах освітнього, наукового та інновацій­ного потенціалів.

У міжнародних рейтингах конкурентоспроможності Укра­їну традиційно зараховують до країн, що розвиваються, які характеризуються підвищеною політичною і економічною нестабільністю, несприятливим інвестиційним кліматом і надзвичайно високими ризиками господарської діяльності. В Україні в усіх сферах діяльності панує корупція. Міжнародна правозахисна організація Transparency International оприлюднила черговий звіт щодо рівня корупції у світі "Барометр глобальної корупції – 2009", в якому Україна посіла останню сходинку серед "нових незалежних країн".

Здійснення Україною якісного прориву щодо конкурентоспроможності залежить не тільки і не стільки від правильності підготовленої будь-яким урядом стратегії розвитку, чи від технології її підготовки, скільки від зміцнення соціального капіталу та соціальної згуртованості суспільства. Це залежить у тому числі від утвердження в країні справді об’єднуючої та прагматичної національної ідеї, від конструктивної взаємодії усіх сторін, зацікавлених у довгостроковому інвестиційному проекті “конкурентоспроможна країна”. Такими сторонами є і влада, і роботодавці (бізнес), і наймані працівники, і наука з освітою, і громадянське суспільство в цілому. Досягнення підвищення конкурентоспроможності української економіки можливе тоді, коли всі сторони будуть йти до одного – до конкурентоспроможності.


1 Хамініч С.Ю. Конкурентоспроможність національної економіки: особливості, пріорітети та проблеми «Актуальні проблеми економіки» №4(70), 2007

2 Пенькова О.Г. Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації «Актуальні проблеми економіки» № 11(77), 2007.

3 О.І. Карпіщепко, К.В. Ілляшенко, Т.О. Ілляшенко Оплата праці як чинник конкурентоспроможності національної економіки "Вісник СумДУ. Серія Економіка", №1, 2007


4 Шнипко О. Україна перед викликами глобального конкурентного простору «Вісник Національного банку України» №10, 2008

5 Є.І. Мусієнко Конкуренція та конкурентоспроможність національної економіки України на сучасному етапі: сутність, особливості, структура, класифікація, основи формування, пріоритети та проблеми «Вісник ДДФА: Економічні науки». – 2008. – № 2 (20).


6 Дзядук Т.В Кластер як засіб підвищення конкурентоспроможності національної економіки «Економічний простір» №20/2, 2008

7 Є.І. Мусієнко Конкуренція та конкурентоспроможність національної економіки України на сучасному етапі: сутність, особливості, структура, класифікація, основи формування, пріоритети та проблеми «Вісник ДДФА: Економічні науки». – 2008. – № 2 (20).


Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации