Основи економічної теорії - файл n1.doc

Основи економічної теорії
Скачать все файлы (90.4 kb.)

Доступные файлы (2):
n1.doc322kb.12.06.2013 13:31скачать
n2.doc37kb.12.06.2013 13:32скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5
1) Предмет та функції економічної теорії. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії. Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла. Предметом економічної теорії є відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва з приводу ресурсів з метою задоволення потреб як окремого індивіда так і суспільства в цілому. Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій: теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу); практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання); методологічну (виступає теоретичною основою для системи конкретно-економічних наук); виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки); прогностичну (обґрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку). Поняття про предмет змін з і розв по мірі розв науки. Окремі знання ми бачимо в Аристотеля, Ксенофонта. ЕТ як с-ма знань виникає в 16-17 ст. і розв під назвою ек політ. Перші уявлення про предмет зводились до пошуку джерел (меркантилісти, фізіократи, Сміт). Сміт: ек наука дослідж причини ? продуктивності сусп праці, розп прод-ту між різними класами, суть капіталу та способи його нагромадж. Міль: таким предметом є багатство. Вел внесок зробив Маркс – започатк ідею дослідж осн з-ну капіталізму, а предметом ЕТ вважав відносини в-ва і обміну. Нині багато авторів вважає, що ЕТ повинна обґрунтовувати способи ефектив вик-ня ресурсів. Укр економісти вваж, що мах науково визначати предмет ЕТ як науку про ВВ це дає можл вийти на ек з-ни і закономірності. Завд ЕТ: обгрунт ек з-ни, з’ясування ек ф-м в-ва. Знач для сусп-ва: обгрунт ек політ держави. Ф-ції ЕТ: пізнавальна, практична, методологічна, ідеологічна, виховна.

2) Методи та засоби економічного дослідження. Методи екон.дослід. – це сукупність інструментів та заходів за допомогою яких пізнаються екон. процеси та явища. Основний метод – наукова абстракція(мислене очищення уяви дослідника від всього другорядного та неосновного і зосередження його уваги на базовому, головному, на тому, що стосується об’єкта дослідж. Допоміжні методи - індукція,дедукція,синтез,аналіз,моделювання,порівняння, аналогія,гіпотеза. Засобами економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться агальний висновок. Метод індукції і дедукції. Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного. До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод (від гр. "empeiria" - досвід), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника. В економічній теорії широко використовується принцип поєднання історичного і логічного. Вивчення історії допомагає зрозуміти внутрішню логіку предмету, а знання внутрішніх структур суспільства надає історії наукового характеру. Єдність історичного і логічного - методологічний принцип, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії - розташовувати в логічній послідовності.Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи. Такі основні методи і прийоми організації наукового аналізу і пошуку оптимальних вирішень економічних процесів і явищ.

3) Економічні закони та категорії. Екон. закони відображають логічні, об’єктивні, причинно-наслідкові, такі, що постійно повторюються взаємозв’язки та взаємозалежності між ек. процесами та явищами. Класифікація ек.законів: всезагальні(діють на будь-якому етапі розвитку суспільства); загальні(діють протягом декількох істор. етапів розвитку суспільства); специфічні (діють протягом тільки одного істор.етапу); стадійні(діють протягом деякої фази певного істор.періоду). Ек.закони формулюються за допомогою ек.категорій – це сталі,логічні,стаслі поняття,Які виражають властивості ек.процесів та явищ,наприклад: ціна,вартість,доходи,податки.

4) Економічна теорія та економічна політика. Завдання економічної теорії в умовах перехідної економіки України. Економічна політика – це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток нац..науки в інтересах усіх соц.груп суспільства. Цілі ек.політики: 1)мета ек.зростання 2)мета ефективної зайнятості(передбачає активну ек.політику держави);3)мета зростання ек.ефективності;4)мета стабільного рівня цін;5)мета захисту і підтримання кокурентного господарського порядку(досягається заходами антимонопольної політики);6)мета соц..безпеки і стабільності;7) мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій платіжного балансу,ефективного курсу нац..валюти. Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Еконо-мічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економіч-ного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення еконо-мічної теорії. Економічна теорія повинна допомогти суспільству вирішити три головних завдання:1) які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості;  2) як ці товари і послуги треба виробляти;  3) для кого виробляти.

5) Потреби та споживчі блага. Класифікація потреб. Закон зростання потреб. Потреби-це бажання людей, відчуття необх.та нестачі в речах або послугах. Потреби виступають стимулом або мотивом до ек.діяльності,яка направлена на задоволення потреб. Потреби безмежні, і задоволення однієї потреби веде до виникнення іншої, більш високого рівня потреби. Це і є закон зростання потреб. Класифікація: 1)за характером виникн. –первинні(пов’язані з існуванням людства);-вторинні(пов’язані з розвитком цивілізації); 2)за засобами задоволення: - матеріальні;-нематеріальні(духовні). 3) за участю у відтворювальному процесі: - виробничі(потреби в зас.виробн); -невиробничі(потреби в предметах розкоші та першої необх). 4)За способом задоволення: · Індивідуальні · Групові · Громадські. Споживчі блага— вид економічного блага, здатність товару або послуги задовольняти потребу.Структура споживчих благ – 1)Товари особистого споживання - безпосередньо задовольняють базові потреби (у їжі, одязі, житлі, меблях).2)Товари виробничого призначення - це товари у вигляді сировини та матеріалів, машин та устаткування, будівель заводів і офісів, обладнання і електростанцій тощо.3)Особисті послуги - такі послуги людина отримує від лікаря і вчителя, адвоката і перукаря.4)Послуги виробничого (комерційного) призначення. Це — інформаційне забезпечення і банківські послуги, послуги транспорту, торгівлі, страхування виробничого ризику та прибутків і засобів виробництва.

6) Економічні інтереси.Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні; * за часовою ознакою - поточні та перспективні;*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя; * за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

7.Закон спадної граничної корисності та його вплив на споживача. Закон спадної граничної корисності ( Перший закон Госсена ) полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового тако госпоживання - зменшується.Цей закон діє на всі товари та послуги крім на товари антикваріату ( монети, старовинні речі), бо на такі товари завжди є попит і корисність збільшується тоді, коли збільшується колекція.Гранична корисність — це задоволеність, що набувається від споживання кожної додаткової одиниці блага. Якщо м'ясо, що з'їдається, поділити на порції, то задоволення, що дістається від споживання кожної наступної дози, буде виражати її граничну корисність.

8) Виробництво та його фактори. Виробництво — це процес впливу людини на природу з метою створення економічних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності суспільства. Фактори виробн.. – це елементи виробництва, які задіяні для створення товарів та послуг. До них належать – земля(базис виробництва в промисловості і всі природ.ресурси); праця(все працездатне насел, його фізичні розумові здібності); капітал(це засоби вир-цтва, що належать підприємцям, матеріально-речові умови виробництва: тех. та фін ресурси);

здатність до підприємництва – певного виду людської діяльності, яка передбачає ініціативу розпочати вир-цтво, знайти кошти, придбати засоби вир-цтва, знайти людей, взяти на себе ризик і відповідальність.

9) Виробничі ресурси, їх класифікація.Виробничі ресурси— це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Розрізняють:Природні ресурси — це все те, що людина бере з природи і за допомогою своєї праці перетворює на продукт задоволення власних потреб.Трудові ресурси — це здатність людини до продуктивної осмисленої діяльності в основі якої є фізичні та розумові здібності людини.Капітальні ресурси — це все те, що виступає попередником між людиною природніми ресурсами та проміжними товарами.Промисловий товар — це все те, що зазнало попередньої людської праці і призначено для використання у подальшому виробництві.

10) Обмеженість ресурсів та проблема економічного вибору. Крива виробничих можливостей. Ресурси в процесі виробн.стають факторами виробн. І русурси і фактори виробн.є обмеженими,їх не вистачає для повного задоволення всіх потреб людей. У звязку з обмеж.русурсів і обмеж.людських потреб перед людьми виникає проблема-як використ.наявні русурси для найповнішого задовол потреб – це і є проблме ек.вибору. Пробл.ек.вибору ілюструється за доп. кривої виробн.можл.,яка показує альтернативні варіанти використ ресурсів для виробн. 2-х груп товарів – засобів виробн. Та предметів спожив.

11.Ресурсний потенціал України та проблеми його використання. Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

12.Закон спадної продуктивності факторів виробництва та його вплив на поведінку виробника. Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, ще збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності — це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування кар­топлі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нор­мального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої залежності не існува­ло, то все сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати праці.

13.Технологічний спосіб виробництва:сутність та еволюція.Характеристика сучасного ТСВ. Технологічний спосіб виробництва (ТСВ) - це історично ви­значений спосіб поєднання різних компонентів у системі продук­тивних сил, насамцеред людини та технічних засобів праці. ТСВ характеризує ті взаємовідносини людей у процесі виробництва, які зумовлюються характером виробничих операцій.Технологічний спосіб виробництва — спосіб техніко-економічного поєднання особистісних і речових засобів праці, а також процес діалектичної взаємодії продуктивних сил і техніко-економічних відносин у межах певного історично визначеного суспільного та економічного способів виробництва.Глибинною сутністю технологічного способу виробництва є тип зв'язку між людиною-працівником і засобами праці. Так, на нижчому етапі розвитку засобів праці більшість технологічних функцій (виготовлення і застосування простого знаряддя) виконувала сама людина, рух знаряддя праці визначався рухом людини. Засоби праці при цьому впливали на предмет праці. Такий тип зв'язку був суб'єктним, або ручним, а перший технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці. Він існував з моменту виготовлення людиною найпростіших засобів праці (з кам'яного віку) до кінця XVIII — початку XIX ст. (До розгортання промислової революції).Технологічний спосіб виробництва в Україні переважно ґрунтується на машинній і ручній праці, що за інтенсивного розвитку автоматизованого виробництва у розвинутих країнах загрожує економічному суверенітету нашої держави.В Україні переважає Т. е. в., який базується на ручній (близько 40% працюючих) та машинній праці .

14) Продукт як результат втілення факторів виробництва. Суспільний продукт – це сукупність всіх матер. і нематер. ек.благ – товарів та послуг – виробл.в усіх сферах і галузях нац.економ. за певний проміж.часу(за рік),призначених для задовол.потреб як людини так і суспільства. Продукт складається з матер.благ (товари,виробл.у галузях і сферах матер.виробництва); нематер.блага(створюються у сферах немат.виробн – книги,картини або освіта,лікування). Результатом сусп..виробн є сусп..продукт, його можна розгляд. З 2-х боків – з боку його вартості та з боку матер-речового складу. Вартість – це ек.категор.,що означ. затрати люд.праці,що містяться в будь-якому продукті. З точки зору вартості продукт склад.з трьох частин: уречевленої вартості,необхідного продукту та додаткового продукту.

15.Ефективність використання факторів виробництва:сутність,основні показники,стан в Україні. У широкому розумінні ефектив виробни є співвідношенням результат виробницт і витрат.Найбільш узагальнюю оціночни показником роботи підприємства, що характериз рівень господарюван, використан живої та уречевленої праці, є прибуток. Він зростає або зменш залежно від ефективн виробниц. Конкуренц спонукає підприємців до вдосконал виробни та комерці діяльності. Отже, їхні суб'єктивні наміри збігаються з об'єктивною потребою суспільства. Якщо підприємець не' може задоволь цю потребу, він звільняє місце щасливому конкуренту. Ефективність використання окремих факторів виробництва виз-начають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріалоємність продукції. Продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили. На рівні галузі чи окремого підприємства продуктивність праці визначається як кількість виробленої продукції на одного робітника за одиницю часу. Ефект викор засобів виробни(засобпрац)характеризує фондовіддача - випуск продукції на 1 грн. викорис-таних основних виробничих фондів. З 60-х років в економіці України виявилася тенденція до зниження фондовіддачі. Головна причина цього - старіння виробничих фондів, а також їхня нераціональ-на структура. В умовах сучасної загальної економічної кризи ця тенденція не змінилася.вироб-ництва. З точки зору підприємства немає потреби наперед визначати показник ефективності виробництва. Форма показника ефектив-ності залежить від конкретних завдань підприємства. Якщо воно працює стабільно і має стійкі позиції на ринку, показником ефек-тивності є зниження витрат на одиницю продукції; якщо розпочи-нає свою діяльність - збільшення продажу продукції. Форма по-казника ефективності для працівника випливає з того, яку роботу він виконує у фірмі.
16) Економічне зростання та його типи. Освіта як фактор економічного зростання. Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одномуперіоді порівняно з іншим. За типами розрізняють екстенсивне(збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічні зростання. Освіта – це соц-екон віднос між людьми у всіх сферах сусп відтворення, які виникають з приводу навчання, виховання, підготовки роб сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей, що здійсню спец організаціями, закладами та установами державн, колектив та приватної форм власності. З’ясування впливу освіти на ек зростання передбачає розмежування:1) освіти як окремого фактора виробн, який взаємодіє з іншими факторами; 2) освіти як передумови “виробничого навчання” або “навчання на власному досвіді”. Роль освіти як фактора ек зростання полягає у збільш як індивідуальної, так і сусп продуктивності праці, яка спричин надбанням умінь та навичок і накопич знань.

17.Економічний зміст власності. Право власності.Власність в економічному розумінні – це економічне панування суб’єкта над об’єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів своєю владою й у власних інтересах.Пра́во вла́сності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.Право власності охоплює правові норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними норми. Оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі інші особи, невласники, зобов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.Право власності можна розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні. В об’єктивному значенні право власності визначається як сукупність або система правових норм, що регулюють відносини власності. Суб’єктивне право власності за змістом – це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном; воно надає власнику можливість на свій розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої незабороненої законом діяльності.

18) Типи, види і форми власності. Тип власн. – це узагальнююч принципи та форми поведінки та функціонув власності. Види власн – це конкретний спосіб привласнення благ. Форма власності – це механізм поєднання працівника і засоба виробн. Розріхняють приватну и суспільну власності. Приватна поділяється на трудову (одноосібна трудова; сімейна трудова власності)) і нетрудову ( індивідуальна нетрудова; партнерська; акціонерна). Суспільна поділяється на колективну ( власність труд.колективу; кооперативна власність; власність політично-реліг. установ) та державну(загльнодерж;комунальна).

19) Реформування відносин власності в перехідній економіці України. Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов'язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах. Багатоманітність форм власності в Україні досягається через поширення процесів роздержавлення та приватизації. Роздержавлення- це сукупність заходів, що усувають право держави на управління економікою, виводять власність з державного володіння, ліквідують майнову монополію держави. Приватизація – передача власності у володіння окремих фізичних і недержавних юридичних осіб. Ці процеси взаємопов’язані, але поняття роздержавлення є ширшим ніж приватизація. Хоч роздержавлення сприяє демонополізації, але ще не є приватизацією майна, а приватизація є заміною форм і типу власності. Форми роздержавлення: комерціалізація, корпоратизація, оренда з викупом, закрите акціонування. Форми приватизації: аукціонний продаж майна, купівля-продаж за конкурсом, безплатна передача кожному громадянину його частки у державному майні. Процеси роздержавлення і приватизації в Україні привели до глибокої ринкової трансформації ек. структури країни,в якій на поччат 2006 частка держ підприємств і організ держ власності становила тільки 4,4%.

20) Сутність та принципи ринкової організації економіки. Функції ринку.Ри́нкова еконо́міка — вид організації економ, за якого продукт, що виробл, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку. Принципи ринк.економ: - ек.свобода(право розпоряджатись ресурсами та доходами); -конкуренція(змаганя за можливість повніше реалізувати власний інтерес); -автоматизм регулювання (хто керується інформац,що її надають ціни і вчасно переорієнтовуться мають певні вигоди, інші втрачають майно,капітал і доходи). Функції ринку: Регулююча (ринок, як регулятор виробництва, завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг); Стимулююча(ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів);Розподільча(доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами);Інформаційна (саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит); Посередницька(ринок виступає посередником між виробником і споживачем).

21) Загальні засади та модель адміністративно-командної економіки. Адмін-команд система – це система,де всі ресурси становлять власність держави, яка здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує,що,як і для кого виробляти. Постійними супутниками адмін-ком ек є дефіцит продуктів(незадоволені потреби). В такій сист.голо.рольу розв’яз.пробл.:Що виробляти, Як виробляти і для кого відіграє держ. Вся суть в тому, що в цій сист.екон-ка одерж-на (переважна більш.зас.вир-ва знах.у власн.держави). у зв’язку з цим держ.визначає осн.парам.вир-ва, а отже і принц.розпод.та форм-ня дох-в. Ос-ті: 1. власник рес.держ., 2. план-ня централіз-го упр-ня госп-ом, 3. формальність тов-но-грош.відносин, 4.віднос-и спож-ів з держ.грунт.наобміні: праця-з/п та одерж-я безпл.послуг. Така сит-я стор.пост.дефіцит. Принц: 1. централізм на основі дикретного панув-я, 2. ієрархія (підпор-ня інтер-ів нижчих ланок інтер-ам вищих), 3. зрівняльність. Переваги: 1.Унік.можл.швидкого нагром.вир-х рес.і перерозп.їх на користь деяких пріорітетних напр.чи галуз. 2. завдяки перер.рес.можна було позбав.від безроб-тя та злиденності.

22) Змішана економіка розвинутих країн. Змішана ек це поєднання ринкових засад,традиц форм господарюв і держ важелів управління для забезпеч найбільш ефект комбінації ресурсів суспільства. У другій половині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбулися значні зміни, які зумовили виникнення монополій та' створення передумов для державного втручання в економіку. З'явилися такі нові типи ринкових структур, як монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія. Ці форми призвели до суттєвих змін у механізмі конкуренції, відносинах власності, отже, унеможливили управління економічною системою на основі принципів моделі Рікардо. На зміну моделі Рікардо прийшла так звана проміжна модель управління, що стала основою сучасної змішаної економіки. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.

23) Економічна система сучасної України. Роздержавлення та приватизація економіки в Україні. У 2006 році Україна отримала статус країни із ринковою економікою. Довгий час ек система країни була трансформаційною або перехідною. Під цими поняттями розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства,спрямованих на перехід до нового соц.-економ ладу. Роздержавлення- це сукупність заходів, що усувають право держави на управління економікою. Однією з форм роздерж є приватизація, яка означає процесс передачі держав.власностів приватну власність окремих громадян і юрид осіб.

24) Товар та його властивості.

Товар – це продукт праці,вироблений для обміну на ринку. Властивості: він задовольняє певну потребу людини; здатний обмінюватися на інші товари. Йому властиві: 1)споживна вартість – здатність товару задовольняти люд потреби. 2)Вартість – затрати праці, що втілені в товари. Вартість це абстрактна категорія і проявляється на ринку через мінову вартість – через кількісні пропорції,в яких 1 товар обмінюється на інший.

25) Вартість товару. Теорії вартості.Вартість товару – уречевлена в товарі суспільне необхідна праця товаровиробників та виробничі відносини між людьми, що виникають у процесі виготовлення продукту внаслідок суспільного поділу праці й здійснюються між ними на основі витрат праці. Теорії - трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці. Найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг).

26) Суть і функції грошей. Гроші- це особливий товар,який стихійно-виділився серед інших товарів. Функції: 1) міра вартості – гроші вимірюють вартість товарів; 2) засіб обігу – гроші є посередником в обміні товарів; 3) засіб платежу – гроші обслугов. боргові зобов’язання; 4) засіб нагромадження – гроші вилуч.з обігу з метою не тільки збереження,але й примноження своєї вартості;%) світові гроші – обслугову.міжнародні ек.відносини. Конвретація – це здатність грошей обмінюватися на грошові одиниці інших країн світу(дола,євро,гривня..)

27. Закон вартості

Закон вартості - це об'єктивний закон відповідно до якого виробництво і обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості відіграє надзвичайно важливу роль у товарному виробництві: а) він виступає стихійним регулятором пропорцій суспільного виробництва (розподілу праці між галузями). б) закон вартості - основа диференціації товаровиробників. Він зумовлює зведення всіх індивідуальних витрат праці до суспільно необхідних. в) закон вартості сприяє зародженню капіталістичних відносин. Частина товаровиробників, яка в результаті ринкових відносин збагатилася, розширює виробництво, а це вимагає додаткової робочої сили. Товаровиробники, які розорилися, не мають ніяких засобів існування, крім робочої сили - здатності до праці. Вони й вимушені йти до багатих товаровиробників і; продавати їм свою робочу силу.Одні стають поступово капіталістами-підприємцями, інші - найманими робітниками; г) закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил.

28.Види грошей. Визначення кількості грошей в обігу. Конвертованість грошей.Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквіваленту при обміні товарів. Гроші виконували п’ять функцій: міри вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб утворення скарбів і світові грошіВиди: Монета – зливок грошового металу певної ваги, форми, проби і номіналу, який узаконений державою як засіб обігу. Паперові гроші – це грошові знаки, які випущені державою і наділені примусовим курсом обігу. кредитні гроші – векселя, банкноти, чеки, депозитні та електронні гроші. Вексель – боргове зобов’язання, складене за певними правилами і у визначеній формі, обліком яких займаються банки. Банкнота– це зобов’язання банку, банківський білет, який випускається центральним емісійним банком. Чек – грошовий документ певної форми, який засвідчує наказ власника рахунку в кредитній установі сплатити означеній особі чи пред’явнику зазначену суму. Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють готівкові гроші у безготівкових розрахунках за допомогою електронно-інформаційних систем. Рух грошей у процесі розширеного відтворення утворює грошовий обіг, який здійснюється як в готівковій, так і в безготівковій формі. В цілому сукупність наявних готівкових і безготівкових засобів платежу, які забезпечують обіг товарів та послуг в країні на даний момент часу називається грошовою масою. Структура грошової маси відображає рівень економічного розвитку: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою і розвиненішою є ця система. В Україні використовують 4 агрегати – М0, М1, М2, М3. При чому готівкова грошова маса становить 40–50 % грошової маси, в той час як у розвинутих країнах лише 5–10%.Конвертованість гр.- здатн гр. обмінюватись на гр. одиниці інших країн світу.

29.Гроші в Україні. Грошова реформа 1996 року, її необхідність, механізм проведення та значення.Гривня як грош од вин ще за час Київськ Р.(11 ст) В13-14 ст при здійсн торг операц грн використ як міра лічби і ваги. В 1917 у утвор УНР вин нова нац од- укр карбованець. Прот 1991-1996 використов купони. В1996 була пров грош реформа- запров гривні як нац од. Були організ пункти обміну (1 грн= 100000 карбов). Після розпаду СРСР виникла потреба в своїх Г+проблема нестатка продуктів харчування, спекуляція: до Г при укладанні купівлі-продажу додавались купонні картки. На поч. ‘92р виник криза платіжних засобів Ю з 10.01.92року – купони багаторазового використання, як доповнення до рублевої готівки з метою хоча б відносного збалансування грош маси в обігу та відповідно обслуговування товарного ринку. Необхідність цього: ·з вересня ‘91р Укр. практично не отримувала від ЦБ РФ нових рублевих надходжень; ·лібералізація Ц. Мета впровадження купоно-карбованця викор як перехідної тимчасової грош одиниці; Намітилося різке знецінення куп-карб: ·глибокий спад в-ва; ·нестача рубл маси Ю готівковий обіг – купони, які не мали механізму підтримуючої стабільності; ·безготівковий обіг – рос рублі Ю спекуляція – переведення Г з однієї форми в іншу; переведення їх в Росію. Лише з 12.11.92 куп-карб?в безготівковий обігЮ куп-карб дістав статус тимчасової нац-ї валюти і став єдиним на терит Укр. засобом платежу. Тимчасова грошова одиниця не може виконувати ф-ію нагромадж-я 25.08.96 указ “Про грош реформу в Укр.”: з 2 по 16 вересня ‘96р в обіг введено нац валюта грн. Гол завдання реформи: ·заміна тимчасової грош одиниці на нац валюту·зміна масштабу Ц·створення стабільної Г с-ми та перетворення Г на важливий стимулюючий фактор ек і соц розвитку. Характер реформи: вибір прозорого та неконфіскаційного типу Г реформи. Був зумовлений необхідністю: ·забезпечення повної довіри населення до нац валюти·довіри до політ уряду та ек реформ, які він проводить·утримання стабільності Г і валютних ринків Укр·запобігання інфляц-му вибуху та порушенню стабільності валютного курсу·запобігання спекуляції при обміні. Механізм проведення: Г реформа проводилася 2-16.09.96. Грн обмінювались у співвіднош 1:100 000, зменшення цінового показника в тій же пропорції. За період проведення Г реформи було вилучено 327,9трлн.крб. (97% емітованої суми). Починаючи з 17.09 єд платіжний засіб – грн. в обіг – 3132,5 млн. грн. вилучили 6,5 млрд. фальшивих крб. Проведення Г реформи було спрямовано на закріплення фінанс стабільності, прискорення розрахунків, залучення в банківську с-му надлишків готівки, забезпеч стабільності курсу. Вдалося втримати Інф: 5,7% за серпень; 2% за вересень; 1,5% - жовтень. Проведення реформи прискорило обіг Г і сприяло поліпшенню стану грош-кред ринку Укр: ? обсягів готівки.
  1   2   3   4   5
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации