Військова освіта. Збірник наукових праць 2004 №01 (14) - файл n1.doc

Військова освіта. Збірник наукових праць 2004 №01 (14)
Скачать все файлы (2032.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc2033kb.27.01.2014 10:41скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
міністерство оборони україни

Департамент кадрової політики та військової освіти Науково-методичний центр військової освіти Київський юридичний інститут МВС України

військова освіта

Збірник наукових праць № 1 (14)


КИЇВ - 2004

міністерство оборони україни

Департамент кадрової політики та військової освіти Науково-методичний центр військової освіти Київський юридичний інститут МВС України

військова освіта
Збірник наукових праць

№ 1 (14)
Київ - 2004

УДК 355(477) (066) ББК 68.4(4 УКР) я 43 В 42
В 42 Військова освіта: Збірник наукових праць. - К., 2004. - 216с.
Збірник призначений для керівного складу, науково-педагогічних працівників, наукових співробітників, докторантів і ад'юнктів вищих навчальних закладів, наукових і науково-методичних установ.

Затверджено до видання Науковою радою Науково-методичного центру військової освіти Міністерства оборони України (протокол від 18.08.04 № 18).
Редакційна колегія:
Ягупов В.В., д-р. пед. наук, доц. (голова редакційної колегії) Науменко М.І., д-р техн. наук, проф. (заступник голови) Власко М.П., канд. техн. наук, доц. (відповідальний секретар) Воловик П.М., д-р пед. наук, проф.

Зіньковський Ю.Ф., д-р техн. наук, проф., акад. АПН України

Кондратюк О.П., д-р пед. наук, проф.

Лігоцький А.О., д-р. пед. наук, проф.

Ложкін Г.В., д-р. псих, наук, проф.

Нещадим МЛ., д-р. пед. наук, доц.

Пометун О.І., д-р. пед. наук, проф.

Рибак МЛ., д-р. істор. наук, проф.

Руснак І.С., д-р військ, наук, проф.

Синьов В.М., д-р пед. наук, проф., акад. АПН України

Телелім В.М., д-р військ, наук, проф.

Цюрупа М.В., д-р. філософ, наук, доц.

Шарій В.І., д-р військ, наук, проф.
Усі права застережені.

У разі передруку матеріалів посилання на збірник обов'язкове. Адреса редакції:

УКРАЇНА, 03113, м. Київ-113, пр. Перемоги, 55/2, Науково-методичний центр військової освіти Міністерства оборони України, тел. (044) 456-75-96. Свідоцтво про державну реєстрацію KB № 4741 від 15.12.2000 р.
© Науково-методичний центр військової освіти Міністерства оборони України, 2004

І. ВІЙСЬКОВА ПЕДАГОГІКА ТА ПСИХОЛОГІЯ
В.В. Ягупов, полковник, доктор педагогічних наук, доцент, Науково-методичний центр військової освіти Міністерства оборони України
ІДЕАЛ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
У статті досліджується зміст ідеалу виховання військовослужбовців, акцентується увага на його наповненні духовними цінностями українського народу.

В статье исследуется содержание идеала воспитания военнослужащих, акцентируется внимание на его наполнении духовными ценностями украинского народа.

In article deals with the content of ideals of the education of servicemen, focusing their attention on its filling with the values of Ukrainian people.
В умовах переходу національної системи виховання на гуманістичну -особистісно-орієнтовану парадигму, під час реалізації Національної доктрини розвитку освіти та Концепції національного виховання, відмови від догматичних підходів до виховання українських громадян взагалі та військовослужбовців зокрема, надзвичайно актуальними і першочерговими стають методологічні проблеми військового виховання. Серед них визначальним є ідеал українського виховання, який безпосередньо визначає орієнтири, наповнює конкретним смислом цінності, зміст і методику виховання військовослужбовців Збройних сил України.

Слово "ідеал" грецького походження і означає вид, образ, первообраз, уявлення, поняття. Ідеал - це поняття моральної свідомості, категорія етики, це - уявлення про досконале суспільство чи особистість, що визначають спосіб мислення і діяльності людини та суспільства. "Ідеал (грец. idea -уявлення, ідея) - 1. Моральний - поняття моральної свідомості, в якому моральні вимоги, що висуваються до людей, мають вигляд образів морально досконалої особистості, це уявлення про людину, яка втілює в собі найвисокі моральні якості (доброчесності)... На відміну від моральних норм, які визначають поведінку людей у повсякденних життєвих ситуаціях, ідеал указує на кінцеву мету морального виховання і самовиховання людини, дає їй вищий взірець, до якого вона має прагнути" [5, с. 99].

Ідеал, на думку Л.М. Толстого, це шляховказівна зірка, без якої немає твердого направлення, а коли немає направлення - то немає і життя. Без яскравого світіння ціннісних орієнтирів життя стомлює і озлобляє людину, примушує її до монотонного обертання "всілякого сміття".

"Кожен народ, - наголошував К.Д. Ушинський, - має свій, особливий ідеал людини і передбачає відтворення цього ідеалу у вихованні окремих осіб. Ідеал кожного народу відповідає його характеру, визначається громадським життям, розвивається відповідно загальному розвитку" [7, с. 83].

Навіщо потрібні ідеалиі Люди створили їх, щоб потім реалізувати на практиці та зробити власне життя кращим, досконалішим, щасливішим. Ідеали відіграють надзвичайно велику роль в системі духовних орієнтацій кожної людини та її світогляду. Важко переоцінити їх вплив на духовний світ особистості, на спонукальні сили життєдіяльності, оцінку оточуючої дійсності, вибір варіантів поведінки.

На формування ідеалу особистості впливають певні чинники: тип відношень, цінностей і настанов, що культивуються у сім'ї; професія та коло інтересів батьків; загальнолюдські та національні цінності; соціальне середовище і атмосфера місця проживання; освітній рівень; характер власної життєдіяльності; уподобання; обрані література та кінофільми; рівень матеріального достатку; особистісні життєві настанови та ціннісні орієнтації, а також багато інших факторів.

У молодому віці ідеали тільки формуються, але в житті молоді, зокрема, військовослужбовців, вони мають особливу значимість. Духовні орієнтації, ідеали молоді суттєво відрізняються від орієнтацій, ідеалів людей старшого віку. По-іншому і бути не може, адже вони пов'язані з основними прагненнями особистості і, як правило, відображають сутність її життєдіяльності. Не можна також забувати, що ідеали молоді базуються, як правило, не стільки на знаннях, скільки на емоціях, почуттях і переживаннях. Тут переважають не раціонально обґрунтовані положення та висновки, підкріплені особистим життєвим досвідом, а уподобання, емоційно окреслені образи. Відповідно і вплив таких ідеалів на потреби та інтереси вихованців, їхню мету, плани та задуми здійснюється перш за все через почуттєво-емоційні канали. Всі ці аспекти треба мати на увазі у процесі організації та проведення виховної роботи в Збройних Силах України.

Ідеал належить до форм випередженого відображення вихованцем дійсності. Сама можливість його виникнення і формування пов'язана із здатністю особистості ставити перед собою певну ціль та усвідомлювати її. Визначення ідеалу передбачає визначення мети, яке є необхідним компонентом будь-якої діяльності, у тому числі й військово-професійної. Поза процесом визначення мети, процесом постановки та реалізації загальних цілей розмова про ідеал неможлива.

Мета й ідеал виховання знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. Мета виховання - це наперед передбачувані результати в процесі формування, розвитку і постійного самовдосконалення особистості, яких намагаються досягти під час виховання. Гуманістичний підхід передбачає у вихованні оптимальне сполучення у цілях виховання суспільних і державних інтересів з інтересами особистісного становлення людини та її самоактуалізації в суспільному та особистому житті. При цьому у центрі формування естетичних цінностей і визначення цілей виховання в українському суспільстві має стояти людина, "...і не просто людина, а українець. Спиратися насамперед треба на те, що завжди відрізняло українців з-поміж інших народів. Але брати з багатьох національних якостей треба ... лише ті, що мають значення сьогодні й матимуть у майбутньому. Від тягаря когутських, хутірських цінностей хотілося б звільнитися назавжди. Слід відмовитись і від багатьох збанкрутілих гасел, що закликали до нівелювання індивіда та відмови від мирських благ. Не варто бездумно приставати і до ринкових, капіталістичних цінностей. Індивідуалізм, конкуренція, підприємництво... довели свою руйнацію і безперспективність" [4, с. 7].

Мета є визначальною характеристикою будь-якої виховної системи. Мета виховання - це сукупність властивостей особистості, прищепити які прагне наше суспільство. А знання про них дає педагогу чітке уявлення про те, яку саме особистість необхідно формувати і, природно, надає його діяльності конкретну спрямованість, гуманність, осмисленість і науковість. Саме мета виховання і засоби її досягнення відрізняють одну виховну систему від іншої.

В обґрунтуванні цілей виховання в українському суспільстві слід намагатися знайти загальну рису, яка об'єднує всіх громадян Української держави. "Стрижневою національною ідеєю стає конкретна, реальна, притаманна переважній більшості населення спільна ознака. Такою стрижневою ознакою-вартістю, наприклад, в американців є свобода особистості, в англійців - аристократизм, джентльменство, шляхетність, у німців - упорядкованість, добробут, у японців - досконалість, філігранна довершеність у всьому. Всі ці ознаки споріднені, а наповнення національного ідеалу загальнолюдськими вартостями, виховання твердої волі втілювати їх в реальні стосунки - необхідна і першочергова умова всілякого прогресу та процвітання народів" [4, с. 7]. На думку І.П. Підласо­го, визначальною українською рисою є працьовитість: "Без вагання називаємо її - працьовитість. Людина працьовита - найвище творіння Бога. Гріх нам сьогодні не спробувати через цей стрижень відродитися як велика нація" [4, с. 10].

Тому в цілях виховання особливий акцент слід робити на прищепленні громадянського духу, формуванні почуття любові до України як Батьківщини, вірності Українській державі, працьовитості [3, с. 6-7].

Отже, головна мета виховання має максимально відбивати запити нашого суспільства і відповідати перспективам його розвитку. Тому правомірно стверджувати, що головною метою виховання в українському суспільстві є формування у вихованців наукового світогляду, прищеплення їм комплексу загальнолюдських, національних і професійних норм, правил, цінностей та ідеалів поведінки, професійної діяльності та суспільного буття.

А головною метою виховання військовослужбовців є формування у них наукового світогляду, прищеплення їм комплексу загальнолюдських, національних і військово-професійних норм, правил, цінностей та ідеалів поведінки і військової діяльності, всебічний розвиток їх особистості на створеному таким чином тлі.

Будь-який ідеал є метою, але не навпаки. Існує умова трансформації мети в ідеал: мета стає ідеалом тоді, коли в свідомості особистості продукт військової діяльності розглядається в площині досконалості, завершеності, тобто коли результат максимально повно відповідає інтересам, потребам, бажанням воїна та суспільства.

Бути досконалим - означає знаходитись на найвищому ступені розвитку, володіти у повному обсязі всіма людськими достоїнствами. Ідеали мають велику цінність для військовослужбовців, адже в них відображається не просто майбутнє, а таке, в якому всі позитивні характеристики доведені до рівня досконалості та з яким порівнюється нинішній стан речей. Ідеали - це еталони, зразки предметів, явищ, вчинків військовослужбовців, суспільних відносин взагалі.

Вихідною основою, фундаментом, який в кінцевому підсумку призводить до виникнення ідеалів, є дійсність, де функціонують вихованці, тобто оточуюче соціальне середовище у всій багатогранності свого прояву. Саме реальне буття вихованців як система суспільних відносин, їхні форми і види життєдіяльності обумовлюють необхідність здійснення конкретних вчинків, визначає основний напрям поведінки, що не можливо без визначення мети. Різні умови індивідуального і колективного буття, особливості життєдіяльності тієї або іншої соціальної групи породжують специфічні, характерні лише окремому об'єднанню людей завдання, що усвідомлюються у конкретних цілях та ідеалах. Про такий факт необхідно завжди пам'ятати, особливо коли мова йде про цілеспрямований вплив на духовний світ молодих вихованців, формування ідеалів виховання українських військовослужбовців.

"Педагогічна система кожної історичної епохи висуває свій оригінальний або вже відомий актуальний образ людини. Кардинальні зміни у житті суспільства вносять відповідні корективи у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання сучасного педагогічного ідеалу національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі", - писав М.Г. Стельмахович [6, с. 50].

Що ж відображається в ідеалі? Потреби - незадоволення суб'єкта відсутністю конкретних предметів, умов діяльності тощо. Усвідомлення потреби веде до виникнення бажання, прагнення діяти з метою її задоволення. Саме потреба виступає висхідним моментом активності військовослужбовця.

Хоча формування ідеалів неможливе без потреб, самі вони безпосередньо ідеали не формують. Потреби лише зумовлюють виникнення ідеалів через інтерес. Дуже важливо, щоб військовослужбовець адекватно усвідомлював власні інтереси. Інакше його діяльність може мати протилежний власним потребам і інтересам напрям. Але зводити ідеал лише до інтересів військовослужбовця не можна. Крім інтересів, в ідеалі відображається також оточуюче соціальне середовище, в якому живе вихованець, це навіть не просто дійсність, а її тенденції, можливості, цінності та настанови. Насправді, ідеали детерміновані умовами людського буття.

Ідеал - один із центральних, принципово важливих компонентів світогляду особистості. В ідеалі світогляд ніби концентрується, він є стрижнем, навколо якого об'єднуються в єдину систему всі інші компоненти свідомості та самосвідомості воїна. Світогляд - це бачення світу перш за все з позицій певного створеного ідеалу. Ідеал, а інколи й система ідеалів виступає ядром світогляду, його методологічним принципом і визначає характер ставлення особистості військовослужбовця до свого минулого, теперішнього і майбутнього.

Ідеал визначає спрямованість духовної орієнтації особистості, формує пріоритети повсякденної та професійної діяльності. Особистість свідомо здійснює життєдіяльність таким чином, щоб в кінцевому підсумку відбулась реалізація ідеалів. Вплив ідеалів на такі орієнтації виявляється, перш за все, у перевазі одних цінностей над іншими, у визначенні основних, стратегічних напрямів духовних орієнтацій. Інакше і бути не може, адже ідеал сам по собі виконує роль найвищого духовного орієнтира, який вказує особистості напрям життєвого руху, і тому має для неї надзвичайно велику цінність.

Основні форми прояву ідеалу:

найвищі моральні вимоги, вірогідна реалізація яких дозволить особистості досягнути досконалості;

прояв найціннішого і величного в людині; критерій відокремлення добра і зла.

Але в якій би формі не виступав ідеал, у ньому втілені в першу чергу мрія (надія, сподівання) про єдність і братерство людей і безумовна вимога людяності (альтруїзм, гуманізм) у взаєминах. Частіше за все ідеал розглядається не тільки як заперечення недосконалої дійсності, але і як метод її духовного подолання.

Ідеальний образ - найвища ціль, до якої прагне особистість, певна соціальна група, клас або суспільство.

Суспільний ідеал - образ досконалого суспільства, в якому сконцентровані прагнення певної соціальної групи, її уява про найвищу справедливість і найкращій суспільний устрій.

За своїм значенням для суспільного розвитку ідеали можуть бути:

негативними (індивідуалізм, егоїзм, безжалісний розрахунок, прагнення досягати власних корисних цілей будь-яким чином);

позитивними (колективізм, взаємодопомога, людяність, високе усвідомлення громадського і військового обов'язку).

Рівень узагальненості ідеалу визначає його структуру. Наприклад, для людини ідеалом є конкретна особистість чи сукупність рис окремих особистостей, узагальнених в єдиному образі.

Дієвість ідеалу проявляється у ступені його впливу на поведінку людини, характер її діяльності, на вибір змістовних життєвих орієнтирів особистості та намаганні їх реалізовувати. Разом всі характеристики ідеалу знаходять свій прояв у функціях. Ідеал виконує певні функції: світоглядну, виховну, регулятивну, нормативну, ціннісну та прогностичну.

За змістом ідеали поділяються на: релігійні, моральні, політичні, естетичні, професійні (наприклад, військові) тощо.

Мета морального виховання - найбільш повне наближення до морального ідеалу. Розглянемо його детальніше.

Моральний ідеал не ілюзія. Хоча ми часто кажемо "хибний ідеал", "утопічний ідеал", він, проте, має об'єктивний характер. Існують різні типи морального ідеалу, що відповідають конкретній суспільній практиці, інтересам людей, історичній ситуації. Об'єктивний зміст закладений в самій структурі морального ідеалу.

Зміст, який вкладає вихованець у поняття "моральний ідеал", - це також і спосіб розуміння його смислу. Зміст ідеалу має характер особистісного значення, хоча і не зводиться до констатації наявної практики соціального життя. Виникає своєрідний діалог між тим, що вихованець може мислити в ідеалі, і його реальними уявленнями, які набувають особистого звучання.

Г.Ващенко обґрунтовано вважав, що ідеал не може бути сталим, він має постійно вдосконалюватися: "Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо враховувати не лише наші традиції, а й ті завдання, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також брати до уваги психічні властивості нашого народу - як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні послабляти" [1, с. 162]. Отже, на формування ідеалу українського виховання великий вплив мають процеси державотворення, демократизації, гуманізації та гуманітаризації національної системи освіти та виховання, стан суспільно-економічного, політичного і духовного життя українського суспільства, дії всіх суспільних інститутів та ідеологічної системи в цілому, загальнолюдські, національні та конкретні професійні цінності. їхнє перетворення в конкретний ідеал виховання також залежить від здатності вихованця усвідомлювати та сприймати їх, а згодом творчо трансформувати суспільний ідеал в особистісний.

На долю сучасного покоління вітчизняних науковців випала відповідальна місія - обґрунтування ідеалу виховання в українському суспільстві та його наповнення конкретним змістом. Для цього необхідно, по-перше, здійснити критичний аналіз ідеалів виховання, які мали місце в українському суспільстві минулого, в наукових доробках, роботах і творах видатних вітчизняних філософів, педагогів і літераторів, зробити об'єктивні висновки та визначити шляхи творчого застосування їх провідних думок в обґрунтуванні сучасного ідеалу українського виховання; по-друге, об'єктивно оцінити кризу сучасної системи національного виховання й освіти як наслідок ілюзорних заполітизованих ідеалів виховання у Радянському Союзі та, на жаль, частково в сучасній самостійній Україні; по-третє, визначитись із філософською методологією сучасної української педагогіки, обґрунтувати її гуманістичну парадигму, втілити цю парадигму у суспільну свідомість і зробити провідною мотивацією професійної діяльності українських педагогів; по-четверте, дати ґрунтовну відповідь на основне запитання: у чому полягають цілі та смисл існування людини взагалі та в українській державі - зокрема?

Отже, ідеал українського виховання має включати в себе уявлення про найвищу соціальну досконалість, яка формувалась у свідомості громадян України протягом багатьох століть на шляху становлення української держави. Основою такого ідеалу мають бути, з одного боку, корінні суспільні інтереси українського народу - створення незалежної української держави та забезпечення її самостійності й недоторканості, а з другого -людина: духовно багата, розумово розвинута, професійно підготовлена, фізично досконала особистість українського громадянина. При цьому, щоб не повторювати помилок минулого, не допустити формування в українських громадян рабської психології споживацького патріотизму, а перевагу у змісті ідеалу надавати тільки людині, яка знаходиться "...на шляху пізнання Бога і самої себе" [4, с. 12]. На думку І.П. Підласого, "ідеал виховання - людина. ...Людина, здатна зрозуміти, що відбувається з нею і навколо неї. Людина, жадібна до знань, людина доброзичлива, людина щаслива. Такий виховний ідеал вказує нам наш великий предтеча Григорій Сковорода. І якби ми набрали трохи мудрості і сили та пішли за ним, він і довів би нас до славної істинної людини. Вона є воскресіння і життя наше. Повторимо за мудрецем його ж словами: "Куди тебе біс жене? Повернися в дім свій!", "Шляхи твої всередині себе закінчиш", "У тобі джерело життя" [4,с. 12].

Отже, мета й ідеал виховання знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. "З ідеалу виводяться загальні та конкретні цілі виховання. Якщо він дуже віддалений, абстрактний і розмитий, то аспекти виховання з нього вивести важко, а то й неможливо. При значній конкретизації, навпаки, - ідеал підмінює цілі і втрачає привабливість взірця. Тому вживаємо поняття практичного (реального) ідеалу - узагальненого зразка вихованості у відповідності з існуючими уявленнями про виховану людину" [4, с. 4]. При цьому необхідно оптимально сполучати загально-людські, національні та професійні цінності у виховному ідеалі, надаючи перевагу першим. Але в той же час, джерелом обґрунтування ідеалу українського виховання має бути сам народ, його історія, дух, традиції, цінності та менталітет. "Людина на шляху пізнання Бога, людина - єство і сутність України - ось наш ідеал" [4,с. 7].

Ідеал військового виховання - уявлення про зразок військової поведінки і стосунків між воїнами, що виходить із розуміння мети військової діяльності та майбутньої життєдіяльності. Провідним фактором формування ідеалу військовослужбовця виступає зміст виховання у Збройних силах України. При цьому важливою є наявність ідеалів у вихователя. Надважливе значення для формування ідеалів мають почуття, у тому числі - моральні. Саме вони дають можливість військовослужбовцю не тільки піднестися над реальними обставинами, але й переживати можливе і належне - як реальне. Ідеї, уявлення, пропущені крізь почуття, стають ідеалами. Тому вихователь повинен перш за все звертатися до почуттів своїх вихованців у процесі формування ідеалів.

У вже завершеній стадії ідеали військовослужбовцю не даються і не можуть засвоюватись як готові істини. Звичайно, існує певна світоглядна модель, в якій реалізуються суспільно напрацьовані поняття про добро, справедливість і життєві цінності. Мова йде про ідеї добра, правди, краси, що сприяють оновленню, історичному виправданню тих норм, правил, оцінок, які існують в реальному житті. Але кожен військовослужбовець окремо будує свій ідеал і - тільки в процесі активної повсякденної та професійної діяльності.

На формування ідеалу українського військовослужбовця суттєвий вплив мають стан суспільно-економічного, політичного і духовного життя нашого суспільства, дія всіх суспільних інститутів та ідеологічної системи, загальнолюдські, національні та військово-професійні цінності, призна­чення Збройних сил України як гаранта української держави.

Моральний дух військового підрозділу або частини можна підняти до високого рівня тільки тоді, коли солдати керуються високими та безкорисними ідеалами. Якщо вони позбавлені ідеалів, їх моральний дух буде нижчим за моральний дух певної частини солдатів, індивідуумів, а в результаті страждатиме вся армія.

Англійський військовий психолог Норман Коупленд справедливо зазначив, що в наш час масових армій війська навряд мали високий бойовий дух, якщо його не розділяє вся нація. Якщо моральний стан нації недосконалий, падає і моральний дух армії. І навпаки, армія може захищати державу з таким запалом, що її не можливо перемогти. Наймогутніша зброя армії - її ідеали, проте цей вид зброї, подібно до інших, повинна створювати саме нація.

Сьогодні в українському суспільстві склалася ситуація, коли відбулася руйнація старих ідеалів, а побудова нових, навпаки, йде вкрай повільно. Це призводить до росту злочинності та смертності, зниження рівня добробуту, зменшення чи надмірного збільшення політичної активності та моральності у поведінці громадян, втрати моральних критеріїв поведінки. Негативні наслідки цих явищ відбиваються також у Збройних Силах України.

Таким чином, ідеал військового виховання має включати в свій зміст уявлення про найвищу військову досконалість, яка формувалась у свідомості громадян України впродовж багатьох століть. Основою такого ідеалу мають бути, по-перше, формування духовно багатої, національно свідомої, фізично досконалої, професійно підготовленої особистості українського військовослужбовця, суб'єкта повноцінної суспільної життєдіяльності та військово-професійної діяльності; по-друге, корінні суспільні інтереси українського народу - створення незалежної Української держави та забезпечення її самостійності й недоторканості; по-третє, реалізація основних цінностей та життєвих настанов українських громадян, що забезпечує їх повноцінну та творчу самоактуалізацію у військово-професійній діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, виховників, молоді і
батьків. - Полтава, 1994.

2. Гончаренко С У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.

3. Орієнтовний зміст виховання в національній школі: Методичні
рекомендації. - К., 1996.

  1. Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. - 2000. - № 2.

  2. Словарь по этике / Под ред. И.С.Кона. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1983.

6. Стелъмахович М.Г. Теорія і практика українського національного
виховання. - Івано-Франківськ, 1996.

7. Ушинсъкий К.Д. Твори: В 6 т. - К.: Рад. шк., 1954. - Т. 1.

M.I. Нещадим, генерал-лейтенант,

заслужений працівник

народної освіти України,

доктор педагогічних наук, доцент,

Міністерство оборони України,

Ю.І. Приходько, заслужений працівник

народної освіти України,

Науково-методичний центр

військової освіти

Міністерства оборони України

ПАРАДИГМАЛЬНІ ЗАСАДИ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ ФАХІВЦІВ
У статті обґрунтовується особистісно-орієнтована підготовка фахівців у вищих військових навчальних закладах на засадах сучасної парадигми військової освіти як квазідіалектичної єдності соціальної, ціннісної, пізнавальної, особистісно-орієнтованої та дидактичної складових. Викладається сутність складових та процес становлення у військових фахівців системи внутрішньої регуляції поведінки та діяльності при виконанні службових обов'язків, задач, прийнятті рішень у непередбачуваних ситуаціях.

В статье обосновывается личностно-ориентированная подготовка специалистов в высших военных учебных заведениях на принципах современной парадигмы военного образования как квазидиалектического единства социальной, ценностной, познавательной, личностно ориентированной и дидактической составляющих. Излагается сущность составляющих и процесс становления у военных специалистов системы внутреннего регулирования поведения и деятельности при выполнении служебных обязанностей, задач, принятии решений в непредвиденных ситуациях.

The article grounds the individually oriented training in higher military educational establishments based on modern paradigm of military education as a quasidialectical integrity of social, value, cognitive, individually oriented and didactic components. It depicts the essence of the components and the process of development of the behavior internal regulation system and the activity system during fulfilling duties, tasks, taking decisions in unpredicted situations of military specialists.
Ключовим програмним документом, що встановлює пріоритет освіти в державній політиці, формулює стратегію та основні напрями її розвитку у XXI ст., стала Національна доктрина розвитку освіти [1]. У ній визначено мету і завдання освіти та виховання, відповідні їм засоби державної політики в галузі освіти, очікувані результати її розвитку на період до 2025 р. Засадні положення Національної доктрини розвитку освіти дають можливість створити ланку, яка відсутня в системі науково-теоретичного, політичного, соціального та правового обґрунтування розвитку освітньої галузі. Вона розглядається нами як стратегія сталого людського розвитку, перехід від постіндустріального до інформаційного суспільства, до особистісно-орієнтованої освітньої діяльності й повною мірою стосується системи військової освіти.

Зміна парадигмальних засад військової освіти України зумовлена потребою розробки методологічних і концептуальних основ процесу створення та реформування всієї військово-освітньої сфери відповідно до сучасних реалій, а також необхідністю системного сприймання її завдань. Це передбачає переосмислення національного досвіду розвитку освіти, обґрунтування сукупності закономірностей, нових принципів та підходів щодо військової освіти, її відповідність сучасним і перспективним завданням військової організації, оборони, національної безпеки країни, вимогам підготовки військових фахівців усіх рівнів і ланок управління для Збройних сил України.

Стратегія розвитку військової освіти, що будується на сучасних парадигмальних засадах, має забезпечити створення інноваційної військової освіти з метою досягнення високого рівня професійного, інтелектуального і духовного розвитку та саморозвитку випускників військових навчальних закладів. Адже стрімкий розвиток військового мистецтва, наукової і технологічної бази, засобів збройної боротьби в розвинених державах висуває на перший план проблеми особистісно-орієнтованої підготовки військових фахівців, які мають бути підготовленими до самостійного оволодіння новими знаннями і технологіями у військово-професійній галузі, здатними до продуктивної творчої діяльності, прийняття та реалізації нестандартних рішень. Водночас, офіцер повинен характеризуватись як гармонійна особистість, спроможна до саморозвитку, самовдосконалення, реалізації набутого творчого потенціалу у військово-професійній галузі [2]. Слід також відмітити, що науково-теоретичне обґрунтування особистісно-орієнтованої підготовки військових фахівців на сучасному етапі не є достатнім і потребує нових досліджень. Це зумовлено тим, що довготривалі традиційні підходи до підготовки військових фахівців, висвітлені у наукових дослідженнях, вирішували проблему формування, виходячи переважно зі специфічних цілей освіти, методологічних та ідеологічних настанов, наявних військових, технологічних та економічних вимог. Заданий, обмежений зміст освіти при цьому домінував над потребами, інтересами та цінностями, притаманними особистості, а її суб'єктний потенціал розглядався лише як умова досягнення освітньої мети. Актуальність обґрунтування парадигмальних засад особистісно-орієнтованої підготовки військових фахівців викликана сучасністю, складністю завдань військово-професійної діяльності, прагненням до інформаційного суспільства. Особистість в таких умовах повинна володіти стійкими професійними та ціннісними якостями, які забезпечать їй можливість ефективного функціонування як у суспільстві в цілому, так і у військовому середовищі. Йдеться не про зневаження попереднього освітнього досвіду, а про його переосмислення з позиції сучасних реалій формування нової інтегративної цілісності, що об'єднує як досвід минулого, так і характер сучасного інноваційного процесу у військовій освіті, його сутність, співвідношення змінних та стабільних компонентів, шляхи трансформації традиційного, усталеного - в нове, незвідане. І пріоритетність цих процесів зрозуміла - без зв'язку з традицією не існуватиме новаторства і без використання досвіду минулого не можна побудувати майбутнє.

По суті, йдеться про поглиблену розробку методологічних, концептуальних та ціннісних основ процесу підготовки військових фахівців, виявлення найперспективніших напрямів і форм реалізації обґрунтованих теоретичних положень в освітній практиці військових навчальних закладів. У межах філософсько-методологічної та освітньої термінології цей процес трактується як зміна освітніх парадигмальних засад.

Термін "парадигма", введений у філософію науки Г.Бергманом, набув особливого поширення після публікації роботи "Структура наукових революцій" американського історика та філософа Т.С. Куна. Останній визначає парадигму як сукупність переконань, цінностей та спеціальних засобів, впроваджених науковим співтовариством, що забезпечує існування наукової традиції. Виникла потреба перенести поняття парадигми в освітню сферу. Але у зв'язку з критикою невизначеності терміна "парадигма" та ще й перенесенням його у сферу освіти існують різноманітні тлумачення поняття "освітня парадигма". Це і "теорія, прийнята за зразок вирішення дослідницьких завдань певним науковим співтовариством" [3, с. 248]; це і моделі, схеми постановки та розв'язання проблем; це і певна сукупність стійких і загальнозначущих норм та принципів. Можна погодитися з визначенням освітньої парадигми як "змістовно та формально інтегрованої сукупності найбільш загальних засадних системотворчих ідей і принципів, що визначають теоретико-методологічні та світоглядні основи освітньої практики та педагогічної теорії" [4, с. 46].

Великий внесок в обґрунтування нових парадигмальних освітніх засад зробили дослідження з культурології, гуманістичної філософії освіти, психології, до найважливіших ідей яких належить розкриття нового соціокультурного та особистісного статусу освіти як провідної форми життєдіяльності суспільства, що виступає не лише генератором його розвитку, а також домінантою у формуванні соціокультурного середовища, де живе людина, і принципово змінює методологію освітньої практики.

Традиційні парадигмальні освітні засади виявилися неспроможними задовольнити потреби сучасного українського суспільства внаслідок зміни специфічного характеру останнього (переходу до побудови громадянського суспільства та правової суверенної демократичної держави), його економіко-технологічної основи (ринкова економіка, інфор­маційна революція), мети соціального та освітнього розвитку (самореалізація, самоактуалізація людини, формування "інноваційної" людини, особистісна орієнтація освіти), а також внаслідок зміни характеру освітнього процесу (гуманізація, технологізація, інформатизація), появи нових вимог до професійних якостей фахівців.

До основоположних парадигмальних засад підготовки військових фахівців належить нове розуміння природи людини як центру всієї соціальної реальності, у тому числі освітньої практики, пов'язаної з трансформацією освітнього процесу та його гуманізацією, фундаментальність освіти, а також соціокультурна переорієнтація у визначенні взаємовідносин людини та суспільства з радикальною переоцінкою смислу освіти як процесу її внутрішнього перетворення, глибинного осягнення її індивідуального значення, входження індивіда у своє соціокультурне оточення [5, 6]. Важливим є укорінення цих взаємовідносин через визнання їхнього особистісного сенсу для кожного індивіда. Як слушно зауважує В.Г. Кремень, для сучасного етапу історичного розвитку характерним є входження людства в новий, незвичний для нього спосіб життя, головною ознакою якого стане людиноцентризм [7, с. 17]. При цьому мають змінюватись: способи впливу на людину, її взаємодія з природним і соціокультурним середовищем; уявлення про військову освіту та освіту взагалі; ідеали, норми та цінності, що змінюють взаємодію учасників військово-педагогічного процесу та його технології. Змінюється поняття фундаменталізації як категорії якості освіти та освіченості особистості, де основним сенсом стає забезпечення оптимальних умов для формування та розвитку гнучкого і багатогранного наукового мислення, різних способів сприйняття дійсності, створення внутрішньої потреби до саморозвитку і самоосвіти протягом усього життя людини. Тут основу мають складати система та структура освіти, пріоритетом яких є не прагматичні, вузькоспеціалізовані знання, а методологічно важливі, довготривалі та інваріантні відомості, що мають сприяти цілісному баченню навколишнього світу, інтелектуальному розвиткові особистості, її адаптації до соціально-економічних, технологічних та військово-технічних змін.

В основу нової парадигми підготовки військових фахівців покладено також методологію полікультурного діалогу. Вона орієнтована на діалог різних філософських, ідеологічних, соціальних систем сучасності, на усвідомлення етнокультурної самобутності різних народів. У ній підпорядкованість формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості поєднується з вихованням поваги до інших народів світу та оволодінням багатствами світової культури.

Мова йде про формування та розвиток військової людини як гармонійно і всебічно розвиненої, високодуховної, відповідальної особистості, здатної конструктивно й ефективно працювати у проблемних та екстремальних ситуаціях військової діяльності, особистості, яка поєднує військово-професійну компетентність із громадянською відповідальністю, має відповідний світоглядний кругозір, високу культуру, свідомість, моральність та гуманістичну спрямованість.

Нова парадигма військової освіти передбачає пошук та обґрунтування принципово нових стилів взаємовідносин між військовими вихователями та їх вихованцями, між науково-педагогічним складом і курсантами (слухачами). Вона передбачає не протиставлення військових викладачів як експертів, що володіють еталонним знанням, і курсантів (слухачів), які ним не володіють, а перехід від монологічних форм навчання до діалогічних, спрямованих на розвиток особистості майбутнього військового фахівця.

У процесі обґрунтування парадигми військової освіти можна виділити окремі проблеми чи комплекси, групи проблем, що мають узагальнену детермінанту та алгоритм розв'язання, спільний предмет чи особливу значущість і ґрунтуються на певних концептуальних засадах. Серед концепцій, що виступають своєрідною конкретизацією парадигми і є перехідними ланками до педагогічної практики, можна назвати концепції національного виховання, гуманітарної освіти, професійної неперервної освіти, диференційованої, індивідуалізованої, особистісно-орієнтованої, персоналізованої освіти, інформатизації тощо. За змістом сучасну парадигму військової освіти як системну цілісність можна представити у вигляді діалектичної єдності основних складових - соціальної, ціннісної, пізнавальної, особистісно-орієнтованої, дидактичної.

Соціальна складова парадигми військової освіти включає відображення аспекту існування військової освіти в широкому соціокультурному середовищі, що еволюціонує, і передбачає дослідження впливу на функціонування військової освіти таких сутнісних чинників як держава та громадські інституції, культура, наука, техніка, військове мистецтво. її соціальним підґрунтям виступають формування і становлення "інформаційного суспільства", що розуміється як нова стадія духовного розвитку людства. Інформаційне суспільство продукує в загальносоціальному вимірі такі риси соціального буття, що вимагають нових підходів до формування структурно-функціональних та ціннісних компонентів суспільного організму. Так, передусім йдеться про надзвичайну ефективність використання інформації як основи різноманітних, у тому числі військових технологій, що суттєво прискорює розвиток суспільства, сприяє розв'язанню наявних проблем з високим рівнем ефективності. Так само створюються засади для формування надматеріальної системи соціальних цінностей, де пріоритети належать не матеріальним інтересам та споживацьким орієнтаціям, а оволодінню знаннями і формуванню естетичного підґрунтя взаємодії людей одне з одним та навколишнім світом (як природним, так і соціальним). Ці особливості інформаційного суспільства по-новому визначають місце людини в соціальній системі. По-перше, за рахунок створення єдиного глобального інформаційного простору, що ґрунтується на електронно-інформаційних системах, нових соціальних та етичних нормах міжособистісної взаємодії, людина дістає можливість звільнятися від будь-яких пут корпоративної залежності й повністю реалізувати свою самобутність стосовно інших людей і суспільства в цілому. По-друге, в умовах інформаційного суспільства основним джерелом розвитку стає саме індивідуальна творчість кожної людини, що передбачає інше бачення та розв'язання проблеми взаємодії інтересів соціального та всебічного індивідуального розвитку людини. Нині ця проблема розглядається з прагматичного погляду: вкладати кошти в систему освіти вигідно, бо в кінцевому результаті це веде до підвищення ефективності економіки та прискорення соціального розвитку. Наприклад, за оцінкою американських експертів, 1 долар інвестицій у систему освіти дає можливість отримати 3-6 доларів прибутку [8, с. 9], а продуктивність праці фахівця з вищою освітою в 10-11 разів перевищує витрати на його підготовку [9, с. 17]. Що ж до інформаційного суспільства, то в ньому ця проблема взагалі перестане існувати, оскільки сам процес соціального розвитку буде тотожний інтегрованому соціальному цілому всебічного і гармонійного розвитку кожної особистості.

Звісно, такий рівень розвитку суспільства - це перспектива, але така, що формується вже сьогодні. А тому принципи соціальної системи майбутнього мають закладатися у стратегії розвитку освітньої системи нашого суспільства вже нині, на початковій стадії його трансформації. Як зазначає міністр освіти і науки В.Г. Кремень, "українська вища освіта має не лише постійно адаптуватися до соціально-економічної ситуації в державі, а й випереджати ці процеси, впливаючи на їх суть і кадрове забезпечення" [10, с. 6]. На думку В.П. Андрущенка, "стратегія розвитку вищої освіти охоплює деякі основні завдання: зміцнення національної системи освіти; її адаптація до ринкових і демократичних перетворень; повномірне входження освіти України в європейський і світовий освітній простір. При цьому пріоритетами освіти є не знання самі по собі й навіть не "потреби народного господарства", а розвиток особистості й формування громадянина, здатного самостійно і вільно мислити та діяти" [10, с. 7]. Звідси випливає одна зі складових нової парадигми освіти -випереджувальна функція розвитку системи освіти в сучасному суспільстві. Функціональний імператив самої системи освіти при цьому не змінюється, але з периферійної в соціальній структурі вона перетворюється на пріоритетну, державну, оскільки стає головним глобальним чинником розвитку людства. Пояснюється це новим масштабом впливу системи освіти на формування реалій інформаційного суспільства. Таке формування вперше визначається не так станом матеріального, як характером духовного, інтелектуального виробництва, і може стати реальністю тільки через розвиток відповідних освітніх тенденцій суспільства.

Система освіти на засадах військової освітньої парадигми, таким чином, має функціонувати як безпосередній генератор нових соціальних реалій, що продукує соціальні зміни. А це надає їй інтегруючого характеру, оскільки саме система освіти визначатиме і структурні, і функціональні характеристики майбутнього суспільства. Через це освітній простір як інституційне функціонування певної системи цінностей має охопити всі сфери життя, стати стрижнем соціального розвитку суспільства в цілому.

Найважливішими рисами розробки соціальної складової сучасної парадигми військової освіти вважаються:

усвідомлення військової освіти як одного із пріоритетних напрямів у забезпеченні національної безпеки та оборони держави, у будівництві Збройних Сил України, її нового соціокультурного статусу в рамках сучасної культури як провідної форми життєдіяльності суспільства;

формування соціальної привабливості й престижу військової служби, елітарності військової освіти;

творче перетворення життя (формування нових реалій у середовищі), нове розуміння взаємодії з природним і соціально-культурним середовищем та способів адаптації;

забезпечення кожному - незалежно від його майнового і соціального стану - можливості здобуття високоякісної військової освіти;

більш глибоке осмислення статусу військової освіти у сучасному українському суспільстві, включаючи взаємозумовленість парадигмальних засад їх обопільного розвитку;

переосмислення статусу військової освіти в межах сучасної культури;

взаємодія військової освіти з іншими системами, зокрема її вплив на розвиток науки і техніки, сучасного науково-технічного прогресу, культури;

взаємодія і взаємозумовленість військової освіти з розвитком Збройних Сил, стратегією їх розбудови, оснащення новими видами озброєння та військової техніки - включно з конституюванням військової освіти як одного з провідних чинників механізму їх динамічного розвитку;

пріоритетне фінансування та самофінансування на основі створення науково-технічної та науково-методичної продукції, підготовки іноземних військовослужбовців та фахівців за контрактом.

Ціннісна складова парадигми військової освіти включає дослідження духовно-ціннісних аспектів людського виміру військово-освітньої системи та військово-освітньої діяльності й пов'язана з обґрунтуванням визначення ідеалів, норм та пріоритетних цінностей і смислів духовного світу захисників Батьківщини.

Центральною цінністю, певна річ, виступає людина, оскільки розвиток її потенціалу та можливостей, процес творчої самоактуалізації є абсолютною метою і суспільного розвитку, і функціонування системи освіти. Звідси випливає пріоритетність гуманоцентричних та гуманітарних цінностей системи освіти, а розвиток їх - процеси гуманізації та гуманітаризації - виступає як головний напрям змістового реформування системи освіти [5, с. 17]. Це стосується як головної мети системи освіти (створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України), так і основоположних принципів та пріоритетів розвитку військової освіти.

Ціннісна складова парадигми військової освіти має включати в себе розробку та обґрунтування певних пріоритетних аспектів:

цінність буття особистості захисника Батьківщини, ціннісні засади його розвитку та саморозвитку у природному і соціальному оточенні як основи військово-професійної діяльності;

ідеал освіченості майбутнього військовослужбовця та найвищих пріоритетних цінностей у його світогляді;

гуманізація та гуманітаризація військово-освітньої діяльності; напрями розвитку військової освіти як втілення спрямованого і всебічного формування в захисників Батьківщини пріоритетних цінностей (честі, гідності, відданості військовій справі, стійкості, мужності, відповідальності та інших громадянських якостей).

Виділення пізнавальної складової парадигми військової освіти має на меті гносеологічне, логіко-методологічне обґрунтування її предмета, методологічного інструментарію та категорійно-понятійного апарату.

Пріоритетними в цьому аспекті є:

з'ясування того, які науки, дисципліни та інтегративні підходи мають скласти основу для розробки засад сучасної парадигми військової освіти;

розв'язання проблеми доцільності виділення спеціальної галузі наукових досліджень стосовно філософії військової освіти;

обґрунтування предметного поля філософії військової освіти, розробка її специфічного понятійного апарату;

розробка проблеми внутрішньої структури парадигмальних засад військової освіти, її диференційних та інтеграційних тенденцій;

розробка методології інноваційної трансформації військової освіти: закономірностей, протиріч, тенденцій, принципів, методів.

Особистісно-орієнтована складова парадигми передбачає проектування педагогічного процесу, де реалізуються такі концептуальні засади: слухач, курсант - основні суб'єкти навчання; основна мета - розвиток індивідуальних здібностей слухачів, курсантів; створення умов для активної навчально-пізнавальної діяльності слухачів, курсантів, їх творчої самореалізації як особистостей; визначення засобів, що забезпечують реалізацію мети через виявлення і структуризацію суб'єктного досвіду слухачів, курсантів, їх індивідуально спрямованого розвитку в процесі навчання; саморегуляція, самокоригування навчально-пізнавальної діяльності; об'єктивний контроль, діагностика та коригування всіх складових педагогічного процесу. На думку В.В. Ягупова, "обґрунтоване використання основних ідей і рекомендацій особистісно-орієнтованого навчання... сприятиме вихованню духовно багатої, національно свідомої особистості українського військовослужбовця, суб'єкта повноцінної суспільної діяльності" [12, с. 79].

Визначальними в цьому аспекті виступають:

нове розуміння природи людини як центру всієї соціальної реальності, у тому числі освітньої практики, пов'язаної із трансформацією освітнього процесу та його гуманізацією;

пріоритетність творчих компонентів та культури особистості військового фахівця;

формування та розвиток відповідальної особистості, здатної конструктивно та ефективно працювати у проблемних, нестандартних ситуаціях військової діяльності;

адаптація військово-освітньої діяльності до вимог гармонійного розвитку військового фахівця як особистості, розвиток його як мета освітнього процесу;

створення умов, де поняття загальнолюдських цінностей підпорядковане вищій меті - розвитку військової людини як гармонійно і всебічно розвиненої високо духовної особистості.

Дидактична компонента парадигмальних засад військової освіти трансформує соціальну, пізнавальну, ціннісну та особистісно-орієнтовану складові до рівня практичного проектування та втілення військово-освітніх систем нового типу на обґрунтованих засадах. На наш погляд, дидактичний аспект парадигмальних засад сучасної військової освіти включає в себе:

створення багаторівневої неперервної системи підготовки військових фахівців;

технологізацію військово-педагогічного процесу, орієнтацію на створення нових, ефективних інтегрованих педагогічних технологій щодо проектування, здійснення, контролю і коригування процесу підготовки військових фахівців на основі комп'ютерних, інформаційних та комунікативних технологій;

розробку моделей та змісту підготовки військових фахівців усіх рівнів та ланок управління;

перехід від екстенсивно-інформаційного та екстенсивно-репродуктивного навчання до інтенсивно-фундаментального, продуктивного та ефективного; активне конструювання нових знань у процесі творчості;

органічне поєднання практичної і теоретичної підготовки військових фахівців;

забезпечення фундаменталізації освіти на основі цілісного знання, інтеграційної єдності природничої, гуманітарної та професійної складових військової освіти;

інформатизацію військової освіти;

трансформацію ролі педагога як організатора, керівника і консультанта, що майстерно створює умови для плідної, творчої, самостійної розумової праці тих, хто навчається, їх саморозвитку та самовдосконалення;

створення для курсантів (слухачів) всебічних умов для самостійного оволодіння знаннями та самоосвіти;

діагностичне цілепокладання у військово-освітній теорії та практиці;

підвищення ефективності контрольно-коригуючої діяльності на всіх рівнях військової освіти, впровадження постійного моніторингу якості освіти, рейтингових систем контролю, розроблення та застосування систем контролю на основі штучних інтелектуальних систем;

забезпечення якісних зрушень у системі управління підготовкою військових фахівців, перехід у навчальному процесі на засади педагогіки співробітництва, діалогічної взаємодії, суб'єкт-суб'єктних стосунків;

всебічне фінансове, матеріально-технічне і навчально-методичне забезпечення військової освіти ресурсами відповідно до визначеної мети та завдань.

Особистісно-орієнтована підготовка військових фахівців та їх розвиток як суб'єктів процесу пізнання мають спрямовуватись на становлення у них системи внутрішньої регуляції поведінки та діяльності під час виконання службових обов'язків, задач, прийняття рішень у кризових ситуаціях і проходять наступні етапи: навчання, виховання, самовиховання, самопізнання, самомотивації, самоорганізації, самоосвіти, самоконтролю, самокоригування, самореалізації.

До зазначеної системи слід віднести такі основні складові:

гностична - знання сутності військово-професійної діяльності за обраною спеціальністю, її мети, завдань, змісту, технологій реалізації;

мотиваційна - активне, ініціативне ставлення до професійної діяльності, прагнення до самовдосконалення та самореалізації;

когнітивна - знання загальної та військово-професійної етики, чіткі уявлення щодо дій і наслідків у процесі служби, навчань, участі в миротворчих акціях, бойових діях;

регулятивна - ціннісне ставлення до суб'єктів, груп, підрозділів в ході професійної взаємодії, виконання завдань, рішучість, обов'язковість, відповідальність;

рефлексивна - особистісне та взаємне продукування, відтворення та використання інформаційних потоків у процесі військово-професійної діяльності;

морально-психологічна - стійка психологічна готовність до виконання навчальних та бойових завдань в умовах повсякденної служби та сучасного бою, високий моральний дух;

оціночна - самооцінка власної професійної підготовки, результатів діяльності та взаємин у військовому соціумі;

коригувальна - самокоригування особистішої професійної підготовки, внутрішньої та зовнішньої поведінки з метою підвищення ефективності діяльності в різноманітних умовах.

Обґрунтовані парадигмальні засади мають сприяти формуванню та розвитку відповідальної особистості, здатної конструктивно й ефективно працювати у проблемних та екстремальних ситуаціях військової діяльності, особистості, яка поєднує військово-професійну компетентність із громадянською відповідальністю, має відповідний світоглядний кругозір, високу свідомість і моральність, що відповідає моделі інноваційної військової освіти, інтегрованої з глобальними модернізаційними процесами у світі, соціумі, освіті, нашому суспільстві та Збройних Силах України взагалі.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Національна доктрина розвитку освіти. Затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 p., № 347/2002 // Професійно-технічна освіта. - 2002. -№3.-С. 2-8.

  2. Нещадим М.І. Військова освіта України на шляху інноваційних перетворень // Професійна освіта: Педагогіка і психологія. Польсько-український щорічник.- 2001.- С. 193-206.

  3. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

  4. Романенко М.І. Освіта як об'єкт соціально-філософського аналізу. -Дніпропетровськ: Промінь, 1998. - 131 с.

  5. Балл БО. Гуманізація загальної та професійної освіти: суспільна актуальність і психолого-педагогічні орієнтири // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія / За ред. І.Зязюна - К.: Віпол, 2000. - С. 134-157.

  6. Філософія освіти в сучасній Україні // Матеріали Всеукраїн. наук.-практич. конференції "Філософія сучасної освіти та стан її розробки в Україні", 1-3 лютого 1996 р. - К.: ІЗМН, 1997. - 544 с.

  7. Кремень ВТ. Освіта в Україні. Доповідь на Другому Всеукраїнському з'їзді працівників освіти // Гуманітарні науки. - 2001. - № 2. - С. 4-17.

  8. Кадомцева С.В. Экономические основы системы социальной защиты. - М.: МЦНТИ, 1997.-248 с.

  9. Куценко В., Удовиченко В., Опалева И. Образование как фактор стабильности и национальной безопасности Украины // Экономика Украины. -1998.-№ 1.-С. 12-21.




  1. Андрущенко В.П. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти в України на рубежі століть (за матеріалами доповіді, виголошеної на засіданні загальних зборів АПН України 23 листопада 2000 р.) // Вища освіта України. - 2001. - № 2. - С. 5-13.

  2. Андрущенко В.П. Філософія як теорія і методологія розвитку освіти // Філософія освіти XXI століття: проблеми і перспективи: Методологічний семінар, 22 листопада 2000 року: 36. наук. пр. / За заг. ред. В.П.Андрущенка. - К.: Знання, 2000. - Вин. 3. - С. 17-23.

  3. Ягупов В.В. Теорія і методика військового навчання: Монографія. - К.: Тандем, 2000.-380 с.

P.M. Серветник, підполковник, Національна академія оборони України
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации