Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій - файл n1.docx

Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій
Скачать все файлы (298.4 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx299kb.01.04.2014 06:28скачать

n1.docx

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність

Діяльність нервової системи, що здійснює єдність функцій організму і умов його життя, називається вищою нервовою діяльністю; вона складається з умовних і безумовних рефлексів.

За І. П. Павловим ці умовні і безумовні рефлекси і є об’єктивним проявом психічної, або душевної, діяльності тварин.

Характерною особливістю вищої нервової діяльності є її надзвичайна мінливість, пластичність. Вона здатна тонко і швидко змінюватись відповідно до змін зовнішнього середовища, умов життя.

Вища нервова діяльність, ця перша і основна діяльність нервової системи, яка забезпечує єдність Організму і умов його життя, тісно зв’язана з другою, нижчою нервовою діяльністю, з об’єднанням роботи всіх частин організму, а саме з об’єднанням і регулюванням роботи всіх внутрішніх органів. Цілком зрозуміло, що вища нервова діяльність, яка визначає поведінку, — рухи тварини, скорочення скелетних м’язів, — неможлива без узгодження з нижчою нервовою діяльністю — роботою серця, кровоносних судин, органів дихання і травлення, залоз внутрішньої секреції та інших внутрішніх органів.

Вища нервова діяльність притаманна всім тваринам, які мають нервову систему. На відміну від тварин, людині властива не тільки складна вища нервова діяльність, але і вища форма психіки — свідомість, яка є відображенням суспільного буття в мозку людини. Людина (доросла чи дитина), на відміну від тварин, здатна до вольових, свідомих цілеспрямованих дій.

Умовні рефлекси у дітей

Умовні рухові рефлекси утворюються у новонароджених дітей в перші дні їх життя. Але через недостатній ще розвиток нервової системи, тонусу і скоротливості скелетних м’язів, безумовні і умовні рефлекторні рухи короткочасні, нестійкі і не координовані, крім рефлексів ссання, ковтання та смоктання кінцівок при больових подразненнях.

Спочатку у дитини утворюється слуховий умовний руховий рефлекс, або рефлекс на положення тіла (вестибулярний), потім зоровий і, нарешті, шкірно-дотиковий. Нюхові і смакові умовні рухові рефлекси виробляються на другому місяці життя дитини. У два місяці дитина повертає голову на звук, може піднімати голову і тримати її в такому положенні 1—1,5хв. У віці 1—2 місяців у дитини появляються усмішка і сміх.

Умовні харчові рухові рефлекси утворюються у новонароджених дітей в перший день їх життя (залежно від адекватності умовних і безумовних подразників). Умовний смоктальний рефлекс на тактильне (дотикове) подразнення шкіри (поза безумовною рефлексогенною зоною) можна утворити в перший день життя дитини.

У здорової дитини у 10—14-денному віці, якщо покласти її в таке положення, в якому її годують, появляються харчові реакції ще до годування. Вона повертає голову набік, розкриває рот і починає робити смоктальні рухи. Це умовний рефлекс на комплексний натуральний подразник рецепторів травного тракту і рухового аналізатора.

Умовні рефлекси, вироблені протягом першого місяця життя немовляти, дуже нестійкі. Чим менша за віком дитина, тим більше підкріплень безумовним рефлексом необхідно для утворення стійкого умовного рефлексу. Під кінець другого місяця життя дитина може диференціювати умовні подразники, які значно відмінні один від одного. На третьому місяці дитина розпізнає близьких і незнайомих людей. У 6 місяців у дітей виробляються негативні (гальмівні) рефлекси.

Шестимісячна дитина легко розрізняє запахи, механічні, температурні і пропріоцептивні (м’язові) подразнення. Аналіз слухових подразнень ще недостатній. Зорові умовні подразники дитина добре розрізняє. Вже на першому році життя дитина розрізняє форму і рух предметів, а також різні кольори.

У 1,5—2-річних дітей умовні рухові рефлекси на поодинокі подразнення швидко утворюються і зразу стають стійкими. До 2,5 років значно удосконалюється вища нервова діяльність: легко утворюються і швидко закріплюються, а при непідкріплені швидко згасають прості і складні умовні рефлекси.

Умовні рефлекси утворюються у дітей як на подразнення зовнішніх органів чуття, так і на подразнення рецепторів внутрішніх органів. Вони швидко закріплюються і стають автоматизованими. Умовні рефлекси виробляються у дітей не тільки на різні подразники, але й на різні інтенсивності одного й того самого подразника.

У дітей дошкільного і шкільного віку синтезуюча здатність кори великих півкуль значно посилюється, особливо щодо вироблення умовних рефлексів вищих порядків. Так, у дітей-дошкільнят вироблялись умовні рефлекси шостого порядку, а у школярів — ще складніші. У вищих тварин можна виробити умовні рефлекси не вище третього порядку.

Утворення умовних рефлексів вищих порядків краще забезпечує відповідність поведінки дітей до умов їх життя, ніж умовні рефлекси першого порядку.

Нові умовні рефлекси утворюються тим легше і швидше, чим менша за віком дитина. В період статевого дозрівання нові умовні рефлекси у дітей утворюються повільніше. Це залежить, напевне, від гальмування з боку нейронів центра статевих органів (який перебуває в стані підвищеної збудливості), тобто від негативної індукції.

В лабораторії Л. А. Орбелі встановлено, що чим менша за віком дитина, тим довше зберігаються вироблені у неї умовні рефлекси.

Гальмування умовних рефлексів у дітей

Безумовне (зовнішнє) індукційне гальмування виникає у дітей при дії сторонніх подразників з зовнішнього середовища та дії нервових імпульсів з внутрішніх органів і тканин. Так, переповнення сечового міхура гальмує умовні рефлекси. Зовнішнє гальмування залежить від сили стороннього подразника (воно більше при дії сильних подразників), від міцності умовного рефлексу (легше загальмовуються нові, ще нестійкі рефлекси), від віку дитини (чим менша за віком дитина, тим легше загальмовуються умовні рефлекси).

Безумовне замежове гальмування виникає як при дії надсильних подразників, так і при дії слабких подразників, що повільно і довго діють при стомленні, виснаженні нервової системи і при емоціях. У всіх цих випадках воно має охоронне значення, оберігаючи від руйнування нервові клітини головного мозку в результаті сильного або тривалого збудження.

Умовне (внутрішнє) гальмування. Якщо умовний подразник не підкріплюється безумовним, то позитивний умовний рефлекс поступово згасає. У здорових дітей через деякий час (10-15 хв.) згаслий умовний рефлекс знову з’являється, навіть без підкріплення.

Згасання умовних рефлексів залежить від індивідуальних особливостей (типів) нервової системи. Новоутворені рефлекси швидше згасають, ніж старі, стійкі рефлекси. У голодних дітей умовні харчові рефлекси згасають важче, ніж у нагодованих.

Гальмування під час згасання рефлексу іррадіює і може перейти в фізіологічний сон. Згасальне гальмування піддається вправлянню. Чим частіше воно утворюється, тим скоріше воно виникає при згасанні не тільки даного умовного рефлексу, але й при наступному згасанні інших рефлексів. На згасальному гальмуванні ґрунтується здатність позбавлятись непотрібних або шкідливих звичок, коли умовний подразник, що викликав непотрібну або шкідливу дію, систематично не підкріплюється.

Умовне гальмо. Коли індиферентний подразник передує умовному подразнику, який в даному випадку не підкріплюється, то він стає умовним гальмом, сигналом непідкріплення. У здорових дітей умовне гальмо утворюється після 2—6 непідкріплень.

У дітей умовне гальмування специфічне і диференційоване. Подразник, перетворений в умовне гальмо, гальмує тільки той умовний рефлекс, з яким він зв’язаний, а інших умовних рефлексів він не затримує. Вони починають гальмуватись лише в тому випадку, коли умовне гальмо кілька разів співпадає з ними без підкріплення.

Умовні гальма зберігають свою затримуючу дію протягом місяців і років, але швидко перестають діяти, якщо їх комбінація з умовним подразником починає підкріплюватись.

У дітей можуть бути утворені умовні гальма другого, третього і вищих порядків, якщо будь-який новий індиферентний подразник кілька разів співпадає з дією умовного гальма першого або другого і т. д. порядків.

Умовні гальма мають велике значення у вихованні та навчанні дітей, особливо у вихованні дисципліни.

Запізнювальні умовні рефлекси. Якщо поступово збільшувати проміжок часу між початком дії умовного подразника і початком підкріплення його безумовним подразником (їжею), то виробляється запізнювальний умовний рефлекс.

У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку запізнювальні умовні рефлекси утворюються важче і повільніше, ніж інші гальмівні умовні рефлекси. При частому застосуванні запізнювальних умовних рефлексів появляється дрімота, сонливість і фізіологічний сон. Часте і посилене утворення запізнювальних умовних рефлексів може викликати у дітей тимчасові порушення вищої нервової діяльності.

Диференційне гальмування. Ця різновидність внутрішнього гальмування виробляється при підкріпленні умовних подразників певної якості і інтенсивності і непідкріпленні умовних подразників, близьких за якістю і інтенсивністю. В першому випадку виникає збудження, а в другому— диференційне розрізнювальне гальмування. Наприклад, завдяки диференційному гальмуванню в ділянці зорового аналізатора розрізняються відтінки світла, кольорів та їх інтенсивності; в ділянці слухового аналізатора — висота, сила, склад і локалізація звуків і т. д.

У дітей тонке диференціювання виробляється поступово. Щоб утворити тонке диференціювання, яке дітям важко дається, треба спочатку утворити більш грубе, яке легко виробляється. Якщо ж не переходити поступово від легких завдань до важких, то може настати порушення вищої нервової діяльності (неврози та ін.).

Спочатку диференційне гальмування утворюється важко, потім його утворення дедалі прискорюється і удосконалюється. Перш ніж переходити до вироблення нового диференціювання, потрібно міцно закріпити попереднє. Чим складніше диференціювання, тим більше часу необхідно для його утворення. У різних дітей спостерігається різний оптимальний час вироблення диференціювань.

Чим менша за віком дитина, тим більша іррадіація (поширення) збудження і тим менша його концентрація, а отже, і диференціювання внутрішнім гальмуванням.

Диференційне гальмування підвищує ефективність навчального процесу. Прикладом може бути використання порівняння та зіставлення.

Перша і друга сигнальні системи

Досліджуючи утворення умовних рефлексів у тварин, процеси збудження і гальмування в корі великих півкуль головного мозку, І. П. Павлов завжди цікавився питанням, чи не можна перенести встановлені в дослідах на тваринах закономірності на людину. Визнаючи той факт, що вища нервова діяльність людини незрівнянно складніша, ніж у тварин, І. П. Павлов в той же час вказував, що основні фізіологічні закономірності діяльності кори головного мозку, найзагальніші основи вищої нервової діяльності однакові у вищих тварин і у людини. Це означає, що найскладніша діяльність кори великих півкуль головного мозку людини здійснюється шляхом аналізу і утворення тимчасових зв’язків (синтезу), що в ній відбуваються процеси іррадіації і концентрації збудження і гальмування, процеси взаємної індукції цих процесів і формування складних динамічних стереотипів. Звичайно, проявляються всі ці основні закономірності у людини далеко складніше, ніж у тварин. І. П. Павлов завжди підкреслював і своєрідність вищої нервової діяльності людини. В основі цієї своєрідності лежить насамперед те, що людині властива мова.

Якщо у тварин умовні рефлекси виробляються на безпосередні сигнали дійсності — зорові, слухові, нюхові, смакові і т. д., то у людини умовні рефлекси утворюються ще й на словесні подразники, тобто на слова, сказані або написані, які є ніби сигнали сигналів дійсності.

Сукупність безпосередніх сигналів (звуків, кольорів запахів і т.д.) І. П. Павлов назвав першою сигнальною системою дійсності; вона властива всім тваринам і людині. Словесні подразники утворюють другу сигнальну систему, властиву людині.

Друга сигнальна система склала, за висловом І. П. Павлова, надзвичайний додаток до механізму нервової діяльності, який відбувся в процесі еволюції тваринного світу на фазі людини. Вона виникла і розвинулась під впливом розвитку суспільних відносин на базі колективної праці. «Якщо наші відчуття і уявлення, що стосуються навколишнього світу, є для нас перші сигнали дійсності, конкретні сигнали, то мова, спеціально насамперед кінестезичні подразнення, що йдуть у кору від мовних органів, є другі сигнали, сигнали сигналів. Вони являють собою абстрагування від дійсності і допускають узагальнення, що й становить наше додаткове, спеціально людське, вище мислення, яке створює спершу загальнолюдський емпіризм, а нарешті і науку — знаряддя вищого орієнтування людини в навколишньому світі і в собі самій».

Друга сигнальна система розвивається на основі першої сигнальної системи, на основі сприймань, образів, уявлень, які виникають про предмети зовнішнього світу та їх взаємовідношення між собою завдяки діяльності мозкових кінців аналізаторів. Умовні рефлекси на слова утворюються завдяки тому, що при навчанні дітей мови предмети і явища поєднуються у дитини з їх словесним позначенням. На відміну від тварин, дитина реагує не на звукосполучення слова, а на його значення, на те, що узагальнює слово. Так, слиновидільний рефлекс, що утворився у дитини, коли вона бачила булку, проявиться на мовлення слів «булка» і «білий хліб». Дресирований собака, який стає на задні лапи при слові «служи», зовсім не реагуватиме на слова «стань вертикально».

Слова означають не тільки окремі предмети, певні якості і дії, але й риси, характерні для групи більш або менш однорідних предметів і явищ. Цим пояснюється той факт, що рефлекси, які виробляються на словесні подразники, набагато складніші від тих, які утворюються на безпосередні сигнали. Наприклад, якщо собака доторкнеться до гарячого чайника, то, якщо він лише побачить чайника, в нього утвориться умовний рефлекс. Він обминатиме чайник, але може обпектись об утюг або інший гарячий предмет, з яким він ще не стикався.

А дитині досить сказати: гаряче або боляче, щоб вона не тягнулась ні до чайника, ні до утюга, ні до тарілки з гарячою стравою. Хоч предмети зовні відмінні, їх спільна властивість — гарячі, спричиняють біль, виражається словом, яке дитина чує, розуміє і реагує на нього. В даному випадку реакція дитини доцільна.

Головне в слові — це поняття, як абстрагування або узагальнення предметів і явищ навколишнього світу, узагальнення об’єктивної реальності, тобто внутрішній смисл слова, його зміст, а не звуковий або письмовий образи слова. Слова діють на людей не звуками усної мови і не зоровим зображенням письмової мови, а своїм внутрішнім смислом, своїм змістом.

Словесна, тобто друга сигнальна система, об’єднує і спрямовує діяльність першої сигнальної системи, але постійно коригується останньою, якщо словесна стає неадекватною (невідповідною) по відношенню до реальних подразників. Так, якщо у школяра молодших класів виробляється умовний рефлекс на червоний колір (умовний подразник — червоний колір) і під час дії червоного кольору ввести в експеримент словесний подразник «немає червоного кольору», то дитина реагуватиме не на слова, а на червоний колір.

У здорових дітей при порушенні відповідності другої сигнальної системи першій, тобто відповідності слів реальним фактам дійсності, перша сигнальна система відразу починає коригувати другу. Реальний подразник перемагає словесного подразника.

Звідси важливий педагогічний висновок: знання дітей, їх уявлення і поняття міцніші і точніші тоді, коли вони набуті шляхом наочного, предметного навчання.

У складній взаємодії першої і другої сигнальних систем провідна роль належить другій сигнальній системі. Вона регулює діяльність першої сигнальної системи і безумовні рефлекси. Людина може свідомо загальмувати умовні і безумовні рефлекси. Слово, як умовний подразник соціального порядку, на відміну від умовних подразників тварин, може стати (особливо для дорослих людей) набагато сильнішим фактором впливу, ніж безумовні подразники.

Завдяки словесній, тобто другій сигнальній системі, сприймання зовнішнього світу у людини значно багатше і глибше, ніж у тварин. Завдяки другій сигнальній системі можливе узагальнення, абстрактне мислення, що є спеціально людським, вищим мисленням.

Значення словесної, другої сигнальної системи в житті людей надзвичайно велике: мова служить для дітей і дорослих людей засобом спілкування, словами люди передають один одному свій досвід і знання, виражають свої думки і почуття, бажання і т. д. Весь індивідуальний розвиток дитини, набування нею знань і майстерності зв’язані з мовою. Взаємний вплив людей здійснюється через мову. Художнє виховання дітей, розуміння художнього твору (картин, скульптур, музики) також здійснюється через другу сигнальну систему.

У вищій нервовій діяльності дітей молодшого шкільного віку (особливо в учнів І—II класів) ще переважає перша сигнальна система, яка зумовлює конкретний, наочно-образний характер їх мислення. Але й друга сигнальна система в цьому віці розвивається з наростаючою швидкістю. Це проявляється насамперед в утворенні тонших і міцніших зв’язків, що утворюються на основі єдності чуттєвих вражень і слова, яке відіграє для дитини дедалі більшу роль.

Динамічний стереотип. Вища нервова діяльність як людини, так і тварин ґрунтується не на поодиноких умовних рефлексах, а здебільшого на цілих комплексах, системах реакцій, які відбуваються часто в певній закономірно повторюваній послідовності. Кора великих півкуль головного мозку дітей уже в перші два роки проявляє величезну синтезуючу (зв’язуючу, об’єднуючу) силу. В наступні роки її функція посилюється і вдосконалюється. Завдяки синтезуючій функції кора півкуль може створювати дуже складні системи діяльності. Систему корової діяльності, яка виробляється при повторюваних впливах подразників, що діють в певній послідовності, І. П. Павлов назвав динамічним стереотипом.

При навчанні спортивних, трудових, музикальних та інших рухів в результаті багаторазового їх повторення формуються навички, фізіологічною основою яких є система закріплених, автоматизованих умовних рефлексів — динамічний стереотип. Останній має величезне значення: звична робота виконується людиною швидко, злагоджено, без зайвих рухів, економно витрачається енергія м’язів і нервової системи.

Динамічний стереотип утворюється, якщо протягом багатьох днів в один і той самий час і водному й тому самому порядку, з однаковими інтервалами застосовується система позитивних і негативних умовних подразників. Постійне застосування в одному й тому самому порядку умовних подразників приводить до утворення певної системи умовних рефлексів, певної послідовності в діяльності різних аналізаторів у великих півкулях і підкорових центрах та певних тимчасових нервових зв’язків між ними. Між вогнищами збудження і гальмування у великих півкулях і підкорових центрах утворюється певний нервовий зв’язок в часі і просторі. Цей зв’язок стає міцним, і тому переробити динамічний стереотип важко.

Прикладами стереотипу є навчальні заняття за розкладом у школі, де уроки відбуваються в певному порядку: певний, систематично повторюваний режим дня, виконання трудових і спортивних рухів тощо.

У дітей віком 1,5—3 роки легко відбувається послідовне утворення багатьох стереотипів без їх зміни. Утворення стереотипів з наступною їх переробкою для дітей цього віку — значно важче завдання, що проявляється в подовженні часу їх утворення.

У віці 5—6,5 років послідовне утворення багатьох стереотипів без їх зміни відбувається ще швидше і легше, ніж у дітей 1,5—3 років.

У дітей молодшого шкільного віку дуже швидко порівняно з дорослими утворюються нові і відновлюються попередні стереотипи. У дітей середнього (12—14 років) і старшого (15—16 років) шкільного віку утворення динамічного рухового стереотипу відбувається в основному так само, як у молодших школярів, тобто спочатку збудження іррадіює, що проявляється в значній тривалості рухів і в великих коливаннях їх амплітуди, а потім воно концентрується, зменшується прихований період і тривалість рухів, вирівнюється їх амплітуда. Проте, чим старші діти, тим швидше утворюється і зміцнюється руховий динамічний стереотип.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации