Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій - файл n1.docx

Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій
Скачать все файлы (298.4 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx299kb.01.04.2014 06:28скачать

n1.docx

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ І ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ДИТИНИ
Значення нервової системи. У життєдіяльності і розвитку людського організму нервовій системі належить провідна роль. Нервова система регулює і погоджує діяльність різних органів, тканин і клітин, об’єднуючи тим самим всі частини організму в єдине ціле.

З допомогою складних рецепторних апаратів — органів чуття — нервова система безперервно сприймає зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі, і в тій або іншій формі реагує на них, перебудовуючи діяльність окремих органів і всього організму відповідно до цих змін. Інакше кажучи, нервова система здійснює зв’язок організму із зовнішнім середовищем.

Вищим об’єднуючим і координуючим відділом нервової системи людини е головний мозок, в якому, в свою чергу, головна роль належить корі великих півкуль, яка в людини є також органом свідомості, мислення.

Загальний план будови. Нервова система побудована з нервової тканини. Нервову систему прийнято ділити на центральну, яка складається з головного і спинного мозку, і периферичну, до якої належать черепномозкові і спинномозкові нерви, їх сплетення, а також нервові вузли, або ганглії — невеликі скупчення тіл нейронів, що лежать в різних частинах тіла.

Окремий відділ нервової системи становить вегетативна нервова система.

Головний і спинний мозок складаються з сірої і білої речовини. Сіра речовина утворена тілами нервових клітин та їх короткими відростками — дендритами, а біла — довгими відростками — аксонами. Тіла нейронів, сполучаючись одне з одним своїми відростками, утворюють окремі скупчення, які називаються ядрами і нервовими центрами.

Одні аксони сполучають між собою мозкові ядра і нервові центри, а інші виходять за межі мозку і дають початок стовбурам черепномозкових і спинномозкових нервів. Кожен нерв складається з дуже багатьох нервових волокон. Так, наприклад, в складі сідничного нерва жаби, завтовшки з нитку, налічується близько 4 тисяч волокон.

Нерви зв’язують центри головного і спинного мозку з різними органами тіла — м’язами, шкірою, серцем і т. д. Нервові волокна, які передають збудження від центральної нервової системи до органів тіла, називаються еферентними (відцентровими), а волокна, які несуть збудження від периферичних органів у центральну нервову систему — аферентними (доцентровими).

Властивості нервової системи. Основними властивостями нервової системи є збудливість, провідність і гальмування. Збудливість проявляється у виникненні збудження у відповідь на дію того чи іншого подразника. Нервове збудження, або нервовий імпульс,— це складний фізіологічний процес, в основі якого лежать біохімічні реакції, які ще недостатньо вивчені.

Найменша сила подразнення, здатна викликати збудження, називається пороговою силою. Сила подразнення, яка не викликає збудження, називається підпороговою. Сила подразнення, більша за порогову, називається надпорогосою.

Здатність тканини збуджуватись, а потім швидко повертатись до вихідного стану М. Є. Введенський назвав функціональною рухливістю, або лабільністю. Чим вона вища, тим скоріше виникають і зникають спалахи збудження і тим більше їх може виникнути за одиницю часу.

Лабільність нервової тканини нестала: вона зменшується при стомленні і дії наркотичних речовин; підвищення концентрації іонів калію в навколишньому середовищі підвищує її, а іонів кальцію — знижує.

Провідність — здатність передавати виникле збудження — є другою уважливою властивістю нервової тканини. Проведення збудження можливе лише при умові цілості нерва і збереженні його життєвих властивостей. Якщо ж перерізати нерв або ж туго перев’язати його, то провідність порушується. В межах одного нейрона збудження проводиться в обидві сторони від місця виникнення. Але в умовах цілого організму всі імпульси в нервовій системі проводяться лише в одному напрямку. Пояснюється це тим, що контакти між сусідніми нейронами, так звані синапси, проводять збудження лише в напрямі від доцентрового. нейрона на відцентровий і не здатні проводити його в зворотному напрямі.

Збудження проводиться окремими нервовими волокнами строго ізольовано, тобто без передачі на сусідні волокна того самого нерва. Це досягається завдяки наявності мієлінових оболонок, які відіграють роль ізоляційного матеріалу. Швидкість проведення нервового збудження нестала. У людини в волокнах рухових нервів вона коливається від 60 до 120 м/с, а в волокнах вегетативних нервів — від 1 до 30м/с. У холоднокровних тварин швидкість проведення нервового збудження значно нижча.

Для збуджених ділянок нервової системи характерне виникнення в них електричних явищ, які дістали назву струмів дії. Причому збуджені ділянки нерва завжди електронегативні по відношенню до не збуджених. Напруга струмів дії вимірюється тисячними і навіть мільйонними частками вольта.

Будь-які зміни в діяльності нервової системи супроводяться зміною струмів дії як у її центральній частині, так і в нервових волокнах. Електричні явища в головному мозку, які одержали назву біострумів мозку, змінюються як під впливом зовнішніх подразників, так і при розумовій роботі.

Рефлекс. В основі діяльності нервової системи лежить здійснення рефлекторних реакцій, або рефлексів. Рефлексом називається закономірна реакція організму на подразнення, здійснювана через центральну нервову систему. Механізм всякого рефлексу такий: збудження, що виникло в рецепторах в результаті подразнення, йде спочатку по доцентрових нервах в центральну нервову систему, а звідти по відцентрових нервах до органу, який відповідає на подразнення.

Рефлекторні реакції організму можуть виникати у відповідь на найрізноманітніші впливи як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища і можуть проявлятись у виникненні або зміні діяльності будь-якого органу або системи їх. Так, рефлекторно скорочуються скелетні м’язи, виділяються травні соки, змінюється діяльність дихальної і серцево-судинної систем і т. п.

У людини, нервова діяльність якої надзвичайно складна, можна легко помітити відносно прості рефлекси. Так, коли вдаряти по колінному сухожилку, то нога рефлекторно розгинається в коліні — так званий колінний рефлекс; освітлення ока яскравим світлом викликає звуження зіниці — зіничний рефлекс; при надходженні їжі в ротову порожнину починається слиновиділення і т. д.

Шлях, по якому збудження, що виникло в рецепторі, передається до робочого органу, називається рефлекторною дугою. В її складі розрізняють п’ять ланок: 1 — рецептори — чутливі нервові закінчення, які сприймають подразнення; 2 — доцентровий (аферентний) нерв, який передає збудження від рецептора в центральну нервову систему; 3 — ділянка нервової системи (нервовий центр), де збудження, зазнавши складних змін, передається на відцентровий нейрон; 4 — відцентровий (еферентний) нерв, що несе збудження від центральної нервової системи до робочого органу; 5 — ефектор (виконавчий орган), який відповідає на подразнення (м’язи, залози, кровоносні судини). Здійснення рефлексу можливе лише при умові фізіологічної цілості всіх перерахованих ланок рефлекторної дуги. Якщо схематично уявити собі рефлекторну дугу, то вона повинна складатись щонайменше з двох нейронів —доцентрового і відцентрового. Прикладом такої двонейронної рефлекторної дуги може бути дуга, по якій здійснюється колінний рефлекс. Але більшість рефлекторних дуг складається з більшої кількості нейронів: між доцентровим і відцентровим нейронами лежать ще проміжні нейрони.

Згідно з вченням І. П. Павлова, будь-який рефлекторний акт складається з трьох ланок: подразник — мозкова робота — виконавча діяльність організму у відповідь на цей подразник. Такий тричленний рефлекс названо дугоподібним. Але найновіші відкриття в фізіології внесли істотні уточнення в це уявлення. Дуже тонкими експериментами встановлено, що будь-який рефлекс не закінчується роботою виконавчих органів у відповідь на зовнішнє подразнення. Коли виконавчі органи здійснюють ту чи іншу рефлекторну роботу, вони в свою чергу посилають в мозок аферентні (чутливі) сигнали, які інформують його про те, які зміни відбуваються в організмі. Цей потік інформацій П. К. Анохін назвав зворотною аферентацією. Таким чином, рефлекс відбувається не за принципом дуги, а кільцеподібне: подразник (який викликає аферентні імпульси в перший раз) — мозкова робота — діяльність організму у відповідь на подразник — зворотна аферентація (імпульси від виконавчих органів) — нова мозкова робота — нові уточнені «накази» виконавчим органам і т.д.

Це нове уявлення про структуру рефлексу не заперечує самої ідеї рефлексу, а лише уточняє її. До того ж прообраз кільцевої структури рефлексу був створений основоположником російської фізіології 1. М. Сєченовим. близько ста років тому.

Складність рефлекторної діяльності. У здійсненні рефлекторної реакції беруть участь нейрони однієї рефлекторної дуги лише тоді, коли на рецептори діє подразник невеликої сили. При збільшенні ж сили і тривалості подразнення збудження, яке надійшло в певний нервовий центр, іррадіює, тобто поширюється на інші ділянки центральної нервової системи. В таких випадках у здійсненні рефлекторної відповіді на подразнення бере участь багато нейронів. Так, уколовши зненацька палець, людина відсмикує руку; одночасно з цим у неї може статись різкий рух усього тіла, змінитись частота скорочень серця і дихальних рухів, вона може крикнути від переляку і т. д.

Сумація збудження. Якщо на рецептори діють дуже слабкі подразники, то викликане ними збудження хоч і доходить до центральної нервової системи, але виявляється недостатнім для того, щоб перейти з одного нейрона на інший. Але при повторенні таких подразнень з невеликими інтервалами в нервових центрах відбувається сумація збудження, яке в результаті цього стає достатньо сильним, щоб перейти на еферентний нейрон і викликати рефлекторну реакцію. Так, людина часто не реагує, коли муха сяде їй на обличчя, але робить рух рукою, коли муха починає повзати. В цьому випадку відбувається подразнення значної кількості рецепторів, і слабкі збудження, надходячи в центральну нервову систему, сумуються і викликають рефлекторну реакцію. Другим прикладом сумації може бути чхання, яке настає рефлекторно в результаті тривалого подразнення рецепторів носової порожнини слизом, пилом та іншими речовинами.

Явище сумації збудження пояснюється властивостями нервового центра, в якому кожне збудження, що надійшло сюди, викликає ряд змін, зокрема, підвищує збудливість нервового центра. Наступні подразнення, якщо вони досить часті, попадають в період підвищеної збудливості і, сумуючись, стають достатніми для виникнення хвилі збудження, яке переходить на еферентний нейрон.

Явище сумації доцентрових імпульсів у центральній нервовій системі вперше відкрив І. М. Сєченов.

Взаємодія процесів збудження і гальмування та їх єдність. Крім процесів збудження, в діяльності центральної нервової системи важливу роль відіграють і процеси гальмування, яке є своєрідним діяльним станом, що викликаний збудженням і з ним зв’язаний.

Гальмування в центральній нервовій системі вперше відкрив І. М. Сєченов на досліді, відомому під назвою сеченовського гальмування. Подразнюючи у жаби ділянку зорових горбів проміжного мозку кристаликом кухонної солі, Сєченов спостерігав подовження часу згинального рефлексу на одночасне подразнення задніх лапок кислотою. Збудження, яке виникає в проміжному мозку при подразненні сіллю, викликає гальмування в центрах спинного мозку, які здійснюють згинальний рефлекс. Якщо ж прийняти сіль і змити поверхню зорових горбів від її слідів, то час рефлексу повертається до попередньої величини.

І. М. Сєченов довів також, що гальмування в нервових центрах може виникнути і під впливом подразнень з периферії. Так, якщо кінчик лапки спінальної жаби (в якої видалено головний мозок) занурити в слабкий розчин кислоти, то лапка згинається. Проте, якщо одночасно з подразненням лівої лапки кислотою праву лапку стиснути пінцетом, то можна загальмувати рефлекс на кислоту.

Численними дослідами встановлено, що збудження в одних центрах нервової "системи викликає гальмування в інших. Особливо чітко проявляється така взаємна індукція процесів збудження і гальмування в акті ходьби. Коли м’язи — згиначі правої ноги і розгиначі лівої скорочуються, розгиначі правої ноги і згиначі лівої перебувають у розслабленому стані. А потім навпаки. Така координована діяльність м’язів нижніх кінцівок пояснюється тим, що збудження в нервових центрах згиначів викликає гальмівний стан в центрах розгиначів цієї ж кінцівки. При цьому збудження в центрі згиначів однієї кінцівки зв’язане з гальмуванням у центрі згиначів другої. Згідно з вченням видатного російського фізіолога М. Є. Введенського, гальмування і збудження є лише два прояви одного й того самого нервового процесу, які залежать лише від сили і частоти подразнення.

Дальший свій розвиток вчення про гальмування одержало в працях І. П. Павлова. Йому належить відкриття охоронної ролі гальмування, яке запобігає виснаженню нервових клітин при дуже сильних і частих подразненнях. Збудження і гальмування е основними процесами в діяльності нервової системи.

Стомлення. Для центральної нервової системи характерна швидка стомлюваність. На відміну від нервових волокон, які майже не стомлюються, нервові центри стомлюються дуже швидко. Подразнюючи певний час доцентровий нерв, можна досягти спочатку ослаблення, а потім і цілковитого припинення рефлекторного акту. Але якщо після цього перенести подразнення на відцентровий нерв, то м’яз відповість скороченням. Такі експерименти свідчать про те, що стомлення настало саме у центральній нервовій системі.

Особливості нервової системи дитини. У дітей нервова система більш збудлива, ніж у дорослих. Внаслідок високої збудливості нервова система дітей швидше виснажується. Цю особливість центральної нервової системи дітей слід враховувати вчителям при організації навчально-виховної роботи в школі. Так, якщо на уроці діти довгий час займаються одноманітною розумовою працею, при якій збуджуються одні й ті самі ділянки центральної нервової системи, то остання швидко стомлюється і діяльність її дуже утруднюється. В результаті в дітей знижується інтерес, увага і взагалі їх працездатність. Тому на уроках учитель мусить застосовувати різні методи і прийоми роботи, тривалість кожного з яких повинна бути по можливості невеликою. При зміні методів і видів роботи навантаження з одних ділянок центральної нервової системи переноситься на інші, і тому значно віддаляється час настання її стомлення. З цією ж метою після тривалої розумової праці слід влаштовувати перерви, протягом яких нервові центри, що посилено працювали, могли б відпочити.

Спинний мозок — це частина центральної нервової системи, що розміщена в каналі хребта; він має вигляд тяжа, трохи сплющеного в передньо-задньому напрямку. Верхній кінець спинного мозку, який лежить на межі між черепом і атлантом, переходить безпосередньо у довгастий мозок, нижній кінець його у новонародженої дитини лежить на рівні третього поперекового хребця, а в дорослих — на рівні першого-другого поперекових хребців. У шийній і поперековій ділянках спинний мозок має потовщення, а на нижньому кінці утворює мозковий конус, що переходить у так звану кінцеву нитку.

Від спинного мозку відходять спинномозкові нерви. Ділянки мозку з парою нервів, що відходять від них, дістали назву сегментів. Відповідно до частин хребта у спинному мозку розрізняють шийні, грудні, поперекові і крижові сегменти. Через те що спинний мозок коротший, ніж хребет, сегменти його містяться вище від відповідних їм хребців. Уздовж передньої поверхні спинного мозку тягнеться глибока поздовжня борозна, а вздовж задньої — неглибока задня поздовжня борозна. Вони ділять мозок на дві симетричні половини — праву і ліву.

Функції спинного мозку. Окремі скупчення нейронів утворюють у спинному мозку нервові центри, які нервами сполучені з шкірою, м’язами, судинами і потовими залозами шиї, тулуба і кінцівок, а також з внутрішніми органами. За участю центрів спинного мозку здійснюються рухові рефлекси (крім рефлекторного скорочення лицевих м’язів), більшість судинорухових рефлексів, всі рефлекси сечостатевої системи і прямої кишки. При пошкодженні окремих сегментів мозку у відповідних частинах тіла, які одержують від них нерви, втрачається чутливість, настають паралічі м’язів, порушується потовиділення і регуляція просвіту кровоносних судин, діяльність внутрішніх органів.

Спинномозкові рефлекси в організмі здійснюються під контролем головного мозку. При цьому, чим вища за своєю організацією тварина, тим більшого значення в діяльності спинного мозку набувають вище розміщені відділи центральної нервової системи.

Крім рефлекторної, спинний мозок виконує ще й провідну функцію. Провідні шляхи досить розвинені вже на момент народження. Мієлінізація їх волокон закінчується до 3 місяців, тоді як у периферичних нервах тягнеться до 3 років і більше.

Розвиток спинного мозку. В новонародженої дитини спинний мозок уже функціонує, але він ще не повністю розвинений як функціонально, так і морфологічно. Вага спинного мозку в дітей ще порівняно невелика і збільшується аж до повної зрілості. Одночасно зі збільшенням ваги спинного мозку змінюється і його довжина, яка у чоловіків досягає 46 см, а у жінок — 41—42 см. Спинний мозок росте в довжину повільніше, ніж хребет.

Головний мозок умовно ділять на два великих відділи: стовбур, який є безпосереднім продовженням спинного мозку, і великі півкулі.

Головний мозок, як і спинний, вкритий трьома оболонками: твердою, павутинною і м’якою. Як морфологічно, так і функціонально вони подібні до таких же оболонок спинного мозку. У стовбурі головного мозку розрізняють: довгастий мозок, вароліїв міст, середній мозок, проміжний мозок і мозочок.

У сірій речовині довгастого мозку містяться дуже важливі центри: дихальний, серцевої діяльності і судиноруховий. Тут же знаходяться центри, з участю яких здійснюються рефлекси, зв’язані з прийманням їжі (ссання, жування, ковтання, секреції слини, шлункового і підшлункового соків і т. ін.), а також центри багатьох захисних рефлексів (чхання, кашлю, блювання, кліпання, виділення сліз та ін.).

У сірій речовині довгастого мозку і варолієвого моста є ядра, від яких беруть початок вісім пар черепномозкових нервів (з V по XII). В складі цих нервів є як аферентні, так і еферентні волокна, якими ядра зв’язані з різними ділянками голови, шиї, а також із серцем, легенями і органами черевної порожнини. Рефлекси, що здійснюються з участю довгастого мозку, значно багатші, складніші і різноманітніші, ніж спинномозкові.

Нижня і бічні поверхні довгастого мозку і вся поверхня варолієвого моста вкриті білою речовиною. В ній лежать провідні шляхи, які з’єднують центри довгастого мозку та варолієвого моста з розміщеними вище відділами головного мозку, а також з центрами спинного мозку, а через них і з різними частинами тіла. У дітей довгастий мозок і вароліїв міст вже на день народження цілком розвинені і дозрілі у функціональному відношенні.

Мозочок міститься над довгастим мозком і варолієвим мостом. В ньому розрізняють дві півкулі і вузьку середню частину, яка називається черв’ячком. Поперечними борознами мозочок поділений на багато дугоподібних закруток. Кілька глибоких борозен ділять його на частки. Мозочок сполучається з довгастим мозком, варолієвим мостом і середнім мозком з допомогою численних нервових волокон, які утворюють три пари ніжок мозочка.

Мозочок відіграє важливу роль в координації рухів, збереженні рівноваги тіла в просторі, впливає на тонус м’язів. При пошкодженні мозочка у хворих спостерігається значне порушення ходи, рухи стають неузгодженими і розмашистими, змінюється мова, в тяжких випадках хворі не можуть ходити.

Діяльність мозочка має рефлекторний характер: до мозочка надходять імпульси з м’язів по висхідних шляхах, а з мозочка по низхідних шляхах імпульси передаються до м’язів. Його діяльність перебуває під впливом і контролем кори великих півкуль головного мозку.

У новонароджених дітей мозочок розвинений ще слабо, півкулі його невеликі, борозни неглибокі. Швидкий ріст мозочка починається з першого року життя. До трьох років мозочок дитини наближається до мозочка дорослої людини, в зв’язку з чим розвивається здатність зберігати рівновагу тіла і координувати рухи.

Всередині середнього мозку на рівні передніх горбиків є велике скупчення тіл нейронів — червоне ядро. Це центр регуляції тонусу скелетних м’язів. Якщо перерізати стовбур мозку позаду від червоного ядра, то відбудеться сильне скорочення всіх м’язів і особливо розгиначів, внаслідок чого кінцівки тварини стануть сильно витягнутими, а голова відкинута назад. Тонус м’язів зовсім не підвищується, якщо стовбур перерізати спереду від червоного ядра.

У середньому мозку е ще скупчення сірої речовини (ядра), які дають початок двом парам (III і IV) черепномозкових нервів. Ці нерви іннервують м’язи очей.

У білій речовині середнього мозку лежать провідні шляхи, які проводять збудження від кори великих півкуль головного мозку до центрів спинного мозку і навпаки.

Спереду середній мозок переходить в проміжний мозок, в якому розрізняють зорові горби, підгорбикову ділянку (гіпоталамус) і третій мозковий шлуночок.

Зорові горби — два великих, яйцевидної форми скупчення сірої речовини в бічних стінках проміжного мозку по боках третього мозкового шлуночка. Вони є центром чутливості всього нашого тіла: через їх нейрони надходять у кору півкуль імпульси від усіх рецепторів організму. Над зоровими горбами лежить залоза внутрішньої секреції — верхній мозковий придаток — епіфіз.

У підгорбиковій ділянці розрізняють власне підгорбикову ділянку, два сосочкові тіла, сірий горб з лійкою, гіпофіз і зоровий тракт. Ядра підгорбикової ділянки забезпечують передавання нервових імпульсів від кори півкуль головного мозку на нейрони вегетативної нервової системи, які іннервують травну, кровоносну та видільну системи. Сосочкові тіла у вигляді двох білих горбиків містяться на нижній поверхні мозку. За своєю функцією сосочкові тіла є підкоровими центрами нюху. Ушкодження сосочкових тіл спричинює розлади нюху.

Спереду від сосочкових тіл лежить сірий горб, який становить собою виступ дна третього шлуночка. Верхівка його витягнута у вигляді лійки, на якій міститься нижній мозковий придаток — гіпофіз. У сірому горбі містяться центри, які впливають на обмін речовин і теплорегуляцію.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации