Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій - файл n1.docx

Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій
Скачать все файлы (298.4 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx299kb.01.04.2014 06:28скачать

n1.docx

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Кишковий сік. У слизовій оболонці тонкої кишки (починаючи з дванадцятипалої) є багато дрібних кишкових залоз, які виділяють кишковий сік.

До складу кишкового соку входять ферменти: ерепсин, що спричинює розпад пептонів і альбумоз до амінокислот; ліпаза, яка розщеплює жири; амілаза, що розщеплює крохмаль до дисахаридів; кілька вуглеводних ферментів: мальтоза — розщеплює мальтозу, інвертаза — розщеплює тростинний цукор, лактаза — розщеплює молочний цукор. Ці ферменти закінчують розщеплення решток складних вуглеводів, доводячи їх до глюкози; нуклеаза — розщеплює складні білки — нуклеїни.

Основними факторами, які спричинюють секрецію кишкового соку, є механічні і хімічні подразнення кишкових залоз. У нормальних умовах кишковий сік виділяється, головним чином, внаслідок пересування харчової маси, яка подразнює слизову оболонку кишки. Хімічними подразниками кишкових залоз є шлунковий і підшлунковий соки, продукти розщеплення білків та деякі інші речовини.

Склад кишкового соку залежить від їжі, що надходить у кишечник. Так, на жирну їжу виділяється сік з великим вмістом ліпази, крохмаль збільшує в кишковому соку вміст ферментів, які діють на вуглеводи, і т. д.

Особливості кишечнику у дітей. Довжина кишечника у дітей відносно більша, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишечника більша за довжину тіла в 4 рази, а в грудної дитини — в 6 раз. Найінтенсивніше росте кишечник від 1 до 3 років (що зв’язано з переходом від молочної до мішаної їжі) та від 10 до 15 років (що зумовлено ростом всього організму). Товсті кишки ростуть швидше, ніж тонкі. Слизова і м’язова оболонки кишечника та залози у дітей раннього віку менш розвинуті, ніж у дорослих, але відносно більше розвинуті кровоносні та лімфатичні судини кишечника.

Через недостатній розвиток у дітей м’язового шару і еластичних волокон кишечника, перистальтичні рухи слабші, ніж у дорослих. Цим частково пояснюються запори, що нерідко бувають у дітей. Тому їжа дитини як у шкільному, так і в дошкільному віці має бути простою і помірною, а не надмірною і вишуканою. Надто ніжна й легко перетравлювана їжа ослаблює м’язи кишечника і не сприяє вправлянню його. У меню дитини шкільного і дошкільного віку повинні бути рослинні продукти, що містять у собі клітковину, яка хоч і не перетравлюється, але збуджує роботу м’язів кишечника. З 2—3-річного віку у помірній кількості слід давати дітям чорний хліб, картоплю, овочі і в сирому вигляді овочі і фрукти (добре помиті) тощо.

Всмоктування. У дітей грудного віку всмоктування відбувається у шлунку і кишках, які мають густу сітку кровоносних і лімфатичних судин. З віком всмоктування у шлунку зменшується, але у 8—10-річних дітей ще добре проявляється. У дорослих в шлунку добре всмоктується лише алкоголь, менше вода і мінеральні солі. Основним місцем всмоктування поживних речовин є тонка кишка, яка має особливий всмоктувальний апарат у вигляді кишкових ворсинок.

Кишкові ворсинки — це мікроскопічні вирости слизової оболонки тонкої кишки, загальна кількість яких досягає 4 млн. Зовні ворсинка вкрита одношаровим епітелієм, а порожнина її заповнена сіткою кровоносних і лімфатичних судин. Висота ворсинки 0,2—1 мм. На 1 мм2 слизової оболонки тонкої кишки міститься до 40 ворсинок. Внаслідок такої будови внутрішня поверхня тонкої кишки досягає 4—5 мІ, тобто приблизно в два рази більше від поверхні тіла.

Продукти розпаду поживних речовин, що перебувають у порожнині кишки, відгороджені від крові і лімфи дуже тонкою перетинкою. Вона складається з одношарового епітелію ворсинок і шару клітин стінки капілярів. Велика поверхня тонкої кишки і тонкість перетинки, через яку відбувається всмоктування, дуже полегшують і прискорюють цей процес.

Всмоктування вуглеводів. Вуглеводи в процесі травлення розщеплюються до моносахаридів. Із вуглеводів залишається неперетравленою тільки клітковина (целюлоза). Вуглеводи всмоктуються головним чином у вигляді глюкози і лише частково у вигляді інших моносахаридів (фруктози, галактози). Всмоктування вуглеводів стимулюють вітаміни груп В і С. Всмоктані вуглеводи надходять у кров капілярів ворсинки і разом з кров’ю, що відтікає від тонкої кишки, попадають у ворітну вену, з якої вона надходить у печінку. Якщо в цій крові буває понад 0,12% глюкози, то в печінці затримується надлишок глюкози і перетворюється в складний вуглевод — глікоген (тваринний крохмаль), який відкладається в клітинах печінки. Коли ж у крові глюкози менше 0,12%, то відкладений у печінці глікоген перетворюється в глюкозу і виділяється у кров. Глікоген може відкладатись також і в м’язах.

Всмоктування білків. Білки в тонкій кишці розщеплюються до амінокислот, які в розчиненому стані легко всмоктуються ворсинками. Як і вуглеводи, амінокислоти всмоктуються в кров крізь стінки венозної капілярної сітки ворсинок.

Всмоктування жирів. Жир під впливом ферменту ліпази розщеплюється на гліцерин і жирні кислоти. Гліцерин розчиняється і легко всмоктується, а жирні кислоти нерозчинні у воді і тому не можуть всмоктуватись. Жирні кислоти сполучаються з лугами і утворюють мила, які розчиняються в кислому середовищі при наявності жовчних кислот і легко всмоктуються. Але, на відміну від амінокислот і глюкози, продукти розщеплення жирів всмоктуються не в кров, а в лімфу, при цьому гліцерин і мила під час проходження клітинами ворсинки знову сполучаються і утворюють так званий нейтральний жир. Тому в лімфатичні судини ворсинки надходять крапельки знову синтезованого жиру, а не гліцерин і жирні кислоти.

Всмоктування води і солей. Всмоктування води починається в шлунку, але в основному відбувається у тонкій кишці і закінчується в товстій кишці. Деякі розчинені у воді мінеральні солі всмоктуються в кров у незміненому вигляді. Солі кальцію всмоктуються в сполуці з жирними кислотами. Всмоктуються солі як у тонкій, так і в товстій кишках.

Захисна (бар’єрна) функція печінки. В процесі травлення в кишечнику утворюються отруйні речовини. Особливо багато їх утворюється в товстій кишці, де під впливом бактерій відбувається гниття неперетравлених білків. Утворювані при цьому отруйні речовини (індол, скатол, фенол та ін.) всмоктуються стінками товстої кишки і надходять у кров. Але вони не отруюють організм, бо вся кров, яка відтікає від шлунка, кишечника, селезінки і підшлункової залози збирається у ворітну вену і через неї у печінку, в якій отруйні речовини знешкоджуються. В печінці ворітна вена розпадається на сітку капілярів, які збираються в печінкову вену. Отже, кров, що відтікає від органів черевної порожнини, надходить в загальне кров’яне русло тільки пройшовши через печінку.

Зміна харчових решток у товстій кишці.. Неперетравлені і незасвоєні частини харчової маси з тонкої кишки переходять у товсту. У дорослої людини довжина товстої кишки 1,5—2 м і ширина 5—7 см. В ній розрізняють три відділи: сліпу кишку, ободову і пряму. Ободова кишка в свою чергу ділиться на висхідну, поперечну, низхідну, сигмовидну. Стінки товстих кишок складаються з тих самих трьох шарів, що й тонких кишок, тільки будова їх трохи інша.

В товстій кишці відбувається всмоктування головним чином води. Через це харчові рештки згущуються і перетворюються в калові маси. В товстій кишці є величезна кількість бактерій, які спричиняють бродіння вуглеводів і гниття білків. Перехід харчових решток з тонкої кишки у товсту здійснюється поступово, порціями.

Рухи тонких і товстих кишок схожі за характером, але перистальтика товстої кишки значно повільніша і слабша. Це сприяє всмоктуванню води і згущенню неперетравлених решток їжі, які обволікаються густим слизом і в результаті перистальтичних рухів переміщуються в сигмовидну кишку, де формуються калові маси. Останні надходять у пряму кишку, а звідти видаляються назовні.

Асиміляція і дисиміляція. Між організмом і навколишнім середовищем безперервно відбувається обмін речовин і енергії. Речовини зовнішнього середовища через органи дихання і травлення проникають у кров і доносяться нею до клітин всіх органів. В клітинах ці речовини засвоюються. В процесі засвоєння, або асиміляції, відбувається синтез складних органічних сполук. Енергія, необхідна для синтезу, а також для діяльності органів, звільняється в організмі під час розпаду, тобто дисиміляції, складних органічних сполук, з яких складаються клітини. Звільнення енергії під час дисиміляції можливе завдяки перетворенню складних, багатих хімічною енергією речовин на простіші. В процесі дисиміляції утворюється багато отруйних речовин, які окислюються і, як кінцеві продукти обміну, виводяться з організму.

Таким чином, асиміляція і дисиміляція взаємно зв’язані. Це дві сторони одного процесу — обміну речовин і енергії, що є основою життя. Всі біологічні явища (живлення, дихання, кровообіг, виділення, ріст, розмноження) зв’язані з обміном речовин. В ростучому дитячому організмі обмін речовин відбувається інтенсивніше, ніж у дорослому організмі. Асиміляція в дітей переважає над дисиміляцією, тобто щодня речовин в організмі синтезується більше, ніж їх руйнується. В результаті цього дитина росте. З припиненням росту процеси асиміляції і дисиміляції зрівноважуються: в організмі, як правило, утворюється стільки ж речовин, скільки їх руйнується.

Основними поживними речовинами, що беруть участь у обміні речовин, є білки, жири і вуглеводи. Немалу роль в обміні речовин відіграє обмін води і мінеральних солей.

Основний і загальний обмін речовин і енергії. Одночасно з обміном речовин в організмі відбувається і обмін енергії. Обидва ці процеси невіддільні один від одного; не буває обміну речовин без обміну енергії або навпаки.

Поживні речовини що надходять в організм, в клітинах розщеплюються і окислюються. При цьому звільняється вся або майже вся їх потенціальна енергія. Звільнена енергія використовується організмом на процеси асиміляції, на діяльність серця, мозку, органів травлення, виділення, на виконувану м’язами механічну роботу.

При процесах розпаду складних сполук і окислення продуктів їх розпаду енергія звільняється у різних видах: у вигляді хімічної, механічної, теплової, електричної і променевої. Частина звільненої енергії у вигляді хімічної енергії використовується організмом на процеси синтезу. Найбілша частина звільнюваної енергії використовується у формі тепла, і тільки 1/4 частина переходить у кінетичну енергію. В електричну і променеву енергію перетворюється незначна частина звільненої енергії.

Але зрештою всі види звільнюваної в організмі енергії перетворюються переважно в теплову і в такому вигляді віддаються організмом в навколишнє середовище. Отже, щоб мати уявлення про кількість затраченої організмом енергії, досить виміряти кількість тепла, яке виділяється організмом у зовнішнє середовище.

Основний обмін. Організм витрачає енергію навіть і тоді, коли перебуває в повному спокої. В цьому разі енергія витрачається на роботу внутрішніх органів (серця, нирок, органів дихання та ін.) і на підтримання температури тіла. Кількість енергії, яку витрачає організм при повному спокої, натщесерце і температурі середовища близько 20—22°, називається основним обміном. Величина основного обміну змінюється залежно від віку, статі, зросту і поверхні тіла, пори року і кліматичних умов.

У дорослої людини основний обмін в середньому дорівнює 1 ккал на 1 кг ваги протягом 1 год. У людини вагою 70 кг за добу основний обмін становить близько 1700 ккал. У чоловіків величина основного обміну трохи більша, ніж у жінок тієї самої ваги.

У дітей основний обмін на 1 кг ваги вищий, ніж у дорослих. У новонароджених він дорівнює 40—50 ккал на 1 кг ваги за добу. До 1—1,5-річного віку основний обмін поступово збільшується до максимальної величини — 55—60 ккал на 1 кг ваги, а потім поступово зменшується, наближаючись до основного обміну дорослої людини.

У дівчаток і хлопчиків основний обмін однаковий лише протягом першого півроку життя, а починаючи з другої половини року і до 12—13 років, він вищий у хлопчиків, ніж у дівчаток. З 12—13 років до кінця періоду статевого дозрівання основний обмін вищий у дівчаток, а після статевого дозрівання знову вищий у хлопців.

У людей тропічних країн основний обмін на 10—20% нижчий, ніж у людей помірної смуги, а на півночі в холодну пору року — вищий.

Загальний обмін. Протягом доби організм перебуває як у спокійному стані, так і в стані виконання різних видів роботи. Тому витрати енергії за добу як у дорослої людини, так і в дітей значно перевищують величину основного обміну. Найбільші витрати енергії зумовлені м’язовою роботою. Чим важча м’язова робота, тим більше енергії витрачає людина.

Розумова праця підвищує витрати енергії проти основного обміну на 20—30%, але коли розумова праця супроводжується м’язовою діяльністю (оратор, лектор, артист і т. д.), затрата енергії підвищується на 50—60%. Добова витрата енергії залежить від професії. Це треба враховувати при організації харчування молоді юнацького віку під час трудового виховання.

Приймання їжі, особливо білкової, також підвищує витрати енергії. Це зв’язано з посиленою роботою органів травлення і з дією продуктів розщеплення білків на обмін речовин у клітинах.

У дітей добова витрата енергії на 1 кг ваги тіла більша, ніж у дорослих. Пояснюється це насамперед тим, що в них близько 15% енергії витрачається на ріст. З віком витрата енергії на 1 кг ваги в дітей поступово зменшується.

Харчування. При організації харчування враховують насамперед добову витрату енергії дітьми різних вікових груп чи робітниками різних професій. Крім того, необхідно враховувати й калорійність та засвоюваність їжі. Визначаючи калорійність їжі, виходять з того, що 1 г білків при повному окисленні звільняє 4,1 ккал енергії, 1 г вуглеводів при повному окисленні звільняє 4,1 ккал енергії, 1 г жирів при повному окисленні звільняє 9,3 ккал енергії. Знаючи кількість білків, жирів і вуглеводів у харчовому продукті, можна обчислити його енергетичну цінність.

Калорійність харчових продуктів можна обчислювати у брутто- і нетто-калоріях. Брутто-калорійністю називають загальну валову кількість калорій, що надходять з їжею в організм, без врахування її засвоюваності. Нетто-калорійність означає кількість калорій, які засвоюються організмом при надходженні в нього харчових продуктів.

Їжа, яка надходить в організм, не вся перетравлюється і всмоктується в кров. Неперетравлена частина їжі викидається з організму з калом.

Засвоюваність різних харчових продуктів не однакова. Продукти тваринного походження засвоюються в середньому на 95%, а рослинного — на 70—80%, бо клітковина не перетравлюється в органах травлення. Мішана їжа засвоюється на 85—90%.

Норми харчування дітей різного віку. Для ростучого організму дитини велике значення має правильно організоване, повноцінне харчування. Таке харчування зберігає здоров’я дитини, робить її міцною і витривалою, сприяє правильному розумовому і фізичному розвитку і підвищує опірність проти різних захворювань.

Організовуючи харчування дітей, необхідно виходити з потреб організму в їжі, які залежать від багатьох факторів: добових витрат енергії, віку, ваги, фізичного навантаження, розумової діяльності, кліматичних умов, стану здоров’я тощо.

У дітей обмін речовин відбувається енергійніше. На 1 кг ваги в них припадає більша площа поверхні тіла. В результаті тіло швидше охолоджується. Тому енергетичні витрати в дітей відносно більші, ніж у дорослих. Якщо, наприклад, доросла людина витрачає за добу на 1 кг ваги 42 ккал, то десятирічна дитина — 70 ккал, а місячна дитина — 91 ккал. Отже, щоб компенсувати відносно великі енергетичні витрати, в їжі дітей повинна бути достатня кількість жирів і вуглеводів, як основного джерела енергії. А щоб забезпечити нормальний ріст дитячого організму, в їжі повинні бути в достатній кількості повноцінні білки. Фізіологічна потреба організму в білках, жирах і вуглеводах залежить від віку дітей.

В кількість жирів входить не тільки той жир, який додається до їжі, але й жир, який міститься в харчових продуктах.

Вуглеводів у добовому раціоні школяра повинно бути приблизно в 6 раз більше, ніж жирів або білків.

В їжі дітей в достатній кількості повинна бути клітковина для рухової діяльності травного тракту. Різноманітність їжі сприяє виробленню всіх ферментів травного тракту та виділенню травних соків.

Споживання надмірної кількості їжі шкідливе для організму дитини, бо це може викликати розлади в діяльності кишково-шлункового тракту, втрату апетиту, погіршення самопочуття та ін. їжу для дітей треба готувати з високоякісних продуктів; вона повинна бути різноманітною, мати приємний вигляд, запах і смак і викликати в дитини апетит. Така їжа краще перетравлюється і засвоюється.

Режим харчування дітей. Щоб органи травлення дитини нормально функціонували, їжа повинна надходити в них невеликими порціями через правильні проміжки часу (через кожні 3—4 год). Найсприятливіші умови для травлення створюються при чотириразовому харчуванні дитини, причому на перший сніданок повинно припадати 20—25% денної норми на другий сніданок — 15—20%, на обід 40—50%, на вечерю — 15—20%.

Дуже важливо, щоб їжа споживалась щодня в одні й ті самі години і щоб проміжки часу між кожною їдою були приблизно однаковими, тоді травний апарат «готується» до надходження в організм їжі, дитина їсть з апетитом. Безладне ж харчування порушує діяльність органів травлення і шкідливо впливає на засвоюваність їжі. На вечерю не треба давати багато і ситної їжі. Не слід давати дітям на вечерю м’ясні та «гострі» страви, каву, чай, шоколад, бо вони збуджують нервову систему і порушують сон. Вечеряти діти повинні не пізніше, як за 1,5—2 год. до нічного сну, тоді сон буде спокійний, і організм добре відпочине.

Організація харчування дітей у школах та інших дитячих закладах. Учні молодших класів знаходяться в школі 4—5 год., а іноді й більше. Звичайно, одного ранкового сніданку вдома (або в шкільній їдальні в школах-інтернатах, дитячих будинках) мало. Дослідження по вивченню харчування учнів у школі показали, що гарячі сніданки й обіди позитивно впливають на фізичний і розумовий розвиток дітей та підлітків, на їх здоров’я і успішність. Харчування дітей в школі зменшує їх стомлюваність. Неприймання їжі протягом п’яти-шести годин є однією з причин розвитку в дітей недокрів’я та зниження опірності організму до хвороб.

Шкільні сніданки повинні становити 15—20% всього добового раціону. Для учнів молодшого віку сніданок повинен становити не менше 300— 400 кал, а для учнів старшого шкільного віку — не менше 400—500, але не більше 600 кал.

Сніданок повинен бути поживним і смачним і містити в собі всі повноцінні для дитячого організму продукти. Сніданок не можна замінити чаєм і день у день повторювати одну й ту саму страву, наприклад, кашу або страву з одного і того ж продукту (картопля), бо одноманітні страви швидко набридають, і діти неохоче їх їдять. У шкільних сніданках діти повинні одержувати всі необхідні для них продукти: м’ясо, молоко, вершкове масло, овочі, зелень, фрукти.

До кожного сніданку слід давати 100 г хліба. Рекомендується до нього давати склянку теплого молока, кави (не натуральної), компот. Крім гарячих страв, у школі можливий холодний сніданок у вигляді бутербродів, тоді необхідно давати гарячі напої: чай, молоко, кава, какао, компот, їх калорійність така:
Бутерброд з сиром 290 нетто-кал

Бутерброд з маслом 335

Ватрушка з сиром 230

Пиріг з яблуками 245

Кава на молоці 190

Кава з молоком 110

Чай солодкий 80

Молоко (склянка ) 130

Компот з сушених фруктів 106

Здобна булочка (50г) 110

Хліб білий (100г) 217
В меню для дітей необхідно вводити вінегрети, салати, фрукти (як джерела вітамінів).

Шкільні обіди повинні складати не менше 35—40% добового раціону, готуватися не менш як з двох гарячих страв і за своєю поживністю давати не менше 700—900 нетто-кал. Меню на обіди і сніданки складають на тиждень і вивішують на видному місці.

Вживання прянощів у дитячому харчуванні: гірчиці, перцю, оцту та інших гострих збуджуючих речовин — не допускається. Не можна продавати в шкільних буфетах цукерок, печива, фруктових вод та інших солодощів, які містять в собі одні лише вуглеводи і тому не забезпечують потреби дитячого організму в поживних речовинах.

Найзручнішим часом для їди в школі є велика перерва.

В шкільній їдальні під час їди повинні бути організованість і порядок, бо галас, надмірна метушня, голосні розмови погіршують процес їди та засвоєння їжі. Вчителі і вихователі повинні прищеплювати дітям санітарно-гігієнічні навички, пов’язані з їдою (миття рук, поведінка за столом та ін.). Фізично ослаблені діти, а також ті, що перебувають в санаторіях, санаторно-лісних школах чи піонерських таборах, повинні одержувати посилене додаткове харчування. Діти й підлітки, які хворіють на хронічні шлунково-кишкові хвороби або на порушення обміну речовин, повинні за призначенням лікаря одержувати харчі з дієтичних їдалень.


ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇСЕКРЕЦІЇ
Значення залоз внутрішньої секреції

До залоз внутрішньої секреції (або ендокринних) належать залози, які не мають вивідних проток,— щитовидна, паращитовидні, зобна (або вилочкова), надниркові залози, гіпофіз, епіфіз, підшлункова та статеві залози; речовини, які вони виробляють (гормони), надходять безпосередньо в кров.

Залози внутрішньої секреції складають систему органів, які роблять надзвичайний вплив як на фізичний, так і на психічний розвиток дитини і підлітка. Найменші порушення функції (виділення гормонів) цих залоз проявляються в різких порушеннях нормального розвитку дитини, що спричиняється до виродливості.

Від діяльності залоз внутрішньої секреції в значній мірі залежить ріст, вага тіла, сила м’язів, ожиріння або схуднення, обмін білків, жирів, вуглеводів і мінеральний обмін; виділювані ними гормони впливають на розвиток вторинних статевих ознак і на такі реакції організму, як, наприклад, запалення.

Гормони залоз внутрішньої секреції мають дуже велику фізіологічну активність: вони можуть діяти в надзвичайно малих концентраціях. Так, адреналін (гормон надниркових залоз) в розведенні 1 : 30 млн може помітно впливати на діяльність серця, прискорюючи і підсилюючи його скорочення, на артеріальні судини (викликаючи їх звуження) та інші органи. Хімічний склад деяких гормонів добре вивчений і їх тепер добувають синтетичним способом у лабораторіях.

Вивчення залоз внутрішньої секреції має велике практичне значення для медицини. Знання функцій цих залоз дає можливість лікарям лікувати захворювання, які раніше здавались загадковими, а насправді є результатом порушення нормальної діяльності тієї або іншої залози внутрішньої секреції.

Функції окремих залоз внутрішньої секреції і значення гормонів, які вони виробляють, вивчають різними методами, з яких найважливіші такі: видалення в тварини тієї чи іншої ендокринної залози; годівля тварини препаратом, добутим із залози, а також введення його в кров або під шкіру тварини; пересаджування залози від однієї тварини того самого виду до іншої; дослідження властивостей крові, що надходить до залози і виходить від неї; спостереження над захворюваннями людини, які виникають при недостатній або, навпаки, надмірній функції тієї чи іншої залози.

Найкращі наслідки дає поєднання кількох методів. Так, при видаленні у тварини підшлункової залози збільшується вміст цукру в її крові; при введенні препарату цієї залози в кров або під шкіру, а також при пересаджуванні залози, взятої від іншої тварини, кількість цукру в крові падає до норми або навіть буває нижче норми. Наслідки всіх цих дослідів свідчать про те, що гормон підшлункової залози впливає на обмін цукру в організмі.

Дослідженням властивостей крові, що проходить через надниркові залози, встановлено, що кров, яка відпливає від залози, має інший вплив на різні органи, ніж кров, яка припливає до залози. Спостереженнями над хворими в клініці було встановлено зв’язок між різними захворюваннями та ураженнями тієї чи іншої залози.

Ендокринні залози мають густу сітку кровоносних судин, велику кількість нервових волокон. Вся їх діяльність регулюється нервовою системою.

При порушеннях діяльності ендокринних залоз виникають різні захворювання. Ці порушення бувають двоякого роду: а) посилення діяльності залози — гіперфункція, коли утворюється і виділяється в кров надмірна кількість гормону; б) послаблення діяльності залози — гіпофункція, коли утворюється і виділяється в кров мало гормону.

Щитовидна залоза розташована на передній поверхні шиї під шкірою і тонким шаром м’язів, трохи нижче гортані. Складається вона з двох бічних часток, з’єднаних між собою перешийком, і пірамідної частки, яка відходить від перешийка вгору в напрямку до під’язикової кістки.

У новонародженої дитини щитовидна залоза важить в середньому 1 г, під кінець першого року життя — 1—2 г, в 2 роки — 3 г, з 5 до 7 років її вага швидко збільшується з 6 до 10 з. У період статевого дозрівання вага залози продовжує збільшуватись і в дорослих чоловіків вона важить до 25 г, а в жінок — до 30 г.

Щитовидна залоза дітей має дуже ніжну сполучнотканинну оболонку, багато кровоносних судин і малі за розміром фолікули. Функціональна активність щитовидної залози змінюється в певні періоди життя. Вона особливо активно функціонує в 5—7 років, в 13—15 років, а також у дорослої людини. Під старість залоза поступово атрофується, і її функція зменшується. Якщо в ранньому віці порушується діяльність щитовидної залози, то затримується або й зовсім припиняється ріст, прорізування зубів, розвиток внутрішніх органів і головного мозку.

Щитовидна залоза виділяє два гормони: тироксин і тиреоїдин, до складу яких входить йод. Під впливом цих гормонів збуджується центральна нервова система, прискорюється скорочення серця, підсилюється обмін речовин. Збільшене надходження в кров гормонів щитовидної залози потрібне людині при фізичній праці, підніманні на гору або перебуванні на морозі. Зміна діяльності щитовидної залози (збільшене або зменшене виділення нею гормонів) допомагає людині пристосовуватись до нових кліматичних умов, до зміни трудової обстановки.

При надмірному виділенні гормонів (гіперфункції) людина захворює на базедову хворобу, а при недостачі гормонів (гіпофункції) — на мікседему та кретинізм.

Базедова хвороба. Основними ознаками цієї хвороби є збільшення щитовидної залози і з’явлення на шиї зоба, витрішкуватість, прискорене серцебиття, підвищена збудливість нервової системи, різка емоціональність. Людина стає дуже дратливою, лякливою, неспокійною. Підсилюється обмін речовин, причому особливо активізуються окислювальні процеси, в результаті чого людина худне. Людина швидко стомлюється і дуже пітніє. При різко виражених формах базедової хвороби вдаються до видалення частини щитовидної залози.

Гормони щитовидної залози впливають на організм дорослої людини і на ростучий організм протилежно. У дорослих вони викликають втрату ваги, а в дітей підсилений ріст, збільшення ваги і прискорене формування організму.

Мікседема. Мікседема, або слизовий набряк, розвивається при зниженні функції щитовидної залози, тобто при недостатньому виділенні в кров гормонів. У хворих на мікседему тіло стає одутлим і набряклим, шкіра стає сухою і грубою, волосся випадає, обмін речовин різко падає. Збудливість нервової системи зменшується, психічна діяльність порушується, спостерігається розумова відсталість, працездатність різко падає. Дитина, хвора на мікседему від народження, повільно росте, довго (іноді до чотирьох років) не ходить, має товсті набряклі кінцівки і обличчя, в напіввідкритому роті видно товстий язик, шкіра воскоподібна і бліда, волосся сухе, ламається. У психічному відношенні — це дитина — ідіот: нікого не пізнає, не просить їсти, не рухається, до всього байдужа. Тіло не має пропорцій нормальної дитини, вигляд його виродливий.

Якщо мікседема розвивається пізніше (з 2—3 років), то ознаки захворювання виражені тим менше, чим пізніше з’явилось захворювання.

При слабо вираженій формі мікседеми діти мляві, апатичні, люблять спокій, а не ігри і рухи, лагідні, слухняні, вчаться погано і неохоче. Загальна ознака — недостатній і запізнений статевий розвиток.

Завдяки успіхам науки ендокринології, яка вивчає залози внутрішньої секреції, мікседему тепер успішно виліковують препаратами щитовидної залози, які виготовляють в спеціальних лабораторіях.

Кретинізм. У гірських місцевостях зустрічається хвороба — кретинізм, схожа на мікседему. Щитовидна залоза при цьому захворюванні перероджується і, дуже збільшуючись, звисає на шиї у вигляді зоба. Незважаючи на великі розміри залози, її функція, тобто секреція гормонів, дуже знижена. Вигляд хворої дитини такий самий, як і при мікседемі: карликовий зріст, розумова відсталість, непропорційна будова тіла — короткі кінцівки, велика голова, шкіра товста і груба. Вторинні статеві ознаки недорозвинуті.

Для утворення гормонів щитовидної залози потрібний йод. В організм людини йод надходить з питною водою, м’ясом, молоком, овочами, хлібом та іншими продуктами. Всмоктуючись у кишечнику, йод течією крові доноситься до щитовидної залози, де й затримується. Захворювання на кретинізм та деякі інші хвороби, пов’язані з порушенням діяльності щитовидної залози, зустрічаються переважно в гірських районах; це пояснюється нестачею йоду в ґрунті, воді, а отже, і в продуктах харчування. В таких місцевостях, з метою запобігання кретинізму та зобу, населення вживає в їжу кухонну сіль з домішками солей йоду.

Паращитовидні залози розміщені на задній поверхні щитовидної залози у вигляді чотирьох маленьких тілець овальної форми. Загальна вага їх всього 0,1—0,13 г. Паращитовидні залози виділяють у кров особливий гормон, який називається паратгормоном. Він підтримує вміст кальцію в крові на нормальному рівні, регулює відкладання кальцію в кістках і сприяє зв’язуванню кальцію білками та фосфатами.

У дітей паращитовидні залози ростуть повільно. У перші два роки життя вони мало активні, далі активність їх поступово розвивається, а повністю починають функціонувати вони лише в період змужнілості. Під впливом паратгормона в дітей відбувається окостеніння скелета.

Гіперфункція паращитовидних залоз спричиняє надмірне окостеніння, підвищення вмісту кальцію в крові, тимчасове підвищення збудливості великих півкуль головного мозку, а потім гальмування. При гіпофункції паращитовидних залоз у дітей (рідше і в дорослих) спостерігається захворювання — тетанія, при якій з’являються судороги м’язів передпліччя, глотки і дихальних м’язів. Спостерігаються й інші явища: розм’якшення кісток, випадання волосся, руйнування зубів, схуднення, м’язова і розумова млявість. Гіпофункція паращитовидних залоз може з’явитись після інфекційних захворювань (скарлатини, висипного тифу, дифтерії та ін.).

Зобна (вилочкова) залоза міститься в грудній порожнині зразу за грудниною, зверху вона прилягає до трахеї, внизу — до аорти. Функція зобної залози досі ще цілком не з’ясована, гормон її в чистому вигляді не виділено. Проте встановлено, що вона значно впливає на ріст організму і обмін кальцію, затримуючи солі кальцію в кістковій тканині. Недостатній її розвиток спричиняє сповільнення росту і порушення розвитку кісткової тканини (кістки стають крихкими, викривляються і легко ламаються).

Зобна залоза пригнічує розвиток статевих залоз, які в дітей молодшого віку перебувають у стадії бездіяльності. Після її видалення відбувається сильний ріст статевих залоз. Крім того, вона впливає на обмін речовин у ростучому організмі, зменшує кров’яний тиск, підсилює процес утворення білих кров’яних тілець, впливає, на функцію інших залоз внутрішньої секреції. Найбільше значення має зобна залоза в перші шість років життя. З початком періоду статевого дозрівання вона поступово зменшується і замінюється жировою тканиною. В 40 років вона має таку вагу, як у новонародженої дитини.

Надниркові залози розміщені над нирками, з якими вони зв’язані лише прошарком пухкої сполучної тканини. За своїм походженням, будовою і функціями ці залози є цілком самостійними органами. У новонародженої дитини вага обох надниркових залоз відносно велика — 6—8 г, в 1—2-річної дитини — 5г, 3—5-річної — 5,5 г, 6—10-річної — 7г, 11—15-річної — 8,5 г, 16—20-річної людини — 10 г, у дорослої — 14—15 г.

Кожна надниркова залоза складається з двох шарів: зовнішнього — корового і внутрішнього — мозкового. Обидва шари відрізняються між собою як за походженням, так і за будовою та функціями.

У новонародженої дитини коровий шар більш розвинений, ніж мозковий. З восьми років ріст мозкового шару значно підсилюється, у дорослої людини обидва шари приблизно однакові, а в літніх людей мозковий шар удвічі більший за коровий. У людей похилого віку надниркові залози атрофуються.

Функція надниркових залоз підсилюється з початком статевого дозрівання. Частина статевих гормонів виробляється в коровому шарі надниркових залоз. Тому порушення функції кори надниркових залоз відбивається на статевому розвитку. Гіперфункція кори надниркових залоз супроводжується передчасним утворенням статевих гормонів, що викликає ранню статеву зрілість. Відомі випадки у 4—6-річних хлопчиків виростання бороди, появи статевого потягу і розвитку статевих органів. Описані також випадки настання менструацій у 2-річних дівчаток. При гіперфункції кори надниркових залоз іноді у дорослих жінок з’являються вторинні чоловічі статеві ознаки, а в чоловіків розростаються грудні залози і атрофуються статеві органи.

Гормони корового шару надниркових залоз — кортикостероїди — регулюють білковий, вуглеводний і водно-сольовий обмін, беруть участь в рості організму, в обміні речовин під час м’язової діяльності, в регуляції вмісту лейкоцитів у крові.

Мозковий шар надниркових залоз виділяє гормон адреналін, хімічний склад якого добре вивчено і тепер його виготовляють у промисловості. Адреналін впливає майже на всі функції організму так само, як і симпатична нервова система. Він збуджує симпатичну нервову систему. В малих дозах адреналін збуджує розумову діяльність, а в великих — гальмує.

Під впливом адреналіну підсилюються і прискорюються скорочення серця, звужуються судини (крім судин серця та мозкових судин), внаслідок чого підвищується кров’яний тиск. Адреналін пригнічує перистальтику кишечника, а діючи на поперечносмугасті м’язи, підвищує їх працездатність. На вуглеводний обмін адреналін діє протилежно до інсуліну — гормона підшлункової залози. Під впливом адреналіну глікоген печінки перетворюється в глюкозу і надходить у кров.

Надходження адреналіну в кров особливо підсилюється при різких емоціях (гніві, страху, хвилюванні тощо). Це свідчить про вплив кори півкуль головного мозку на діяльність надниркових залоз.

При гіпофункції надниркових залоз у дитини виникає загальна слабість, пригнічений стан, нерухомість, іноді сильний біль в животі, блювання, холонуть кінцівки. У дорослої людини гіпофункція надниркових залоз спричиняє захворювання — аддісонову (бронзову) хворобу. При цьому захворюванні різко падає кров’яний тиск, дуже ослаблюються м’язи, шкіра набуває бронзового забарвлення, хворий худне, втрачає апетит. Хвороба закінчується смертю. Основною причиною цих розладів є розлади вуглеводного та сольового обміну, а також порушення співвідношення між-кількістю калію і натрію в організмі.

Гіпофіз, або нижній мозковий придаток,— це невеликий орган, що міститься в заглибині клиновидної кістки, яка називається турецьким сідлом. Анатомічне гіпофіз зв’язаний з основою головного мозку (точніше, з проміжним мозком), але функціонально він є окремим органом — залозою внутрішньої секреції. Він регулює обмін речовин і утворення гормонів у всіх залозах внутрішньої секреції.

Серед гормонів, що їх виділяє передня частка гіпофіза, особливе значення має гормон росту. Недостатнє виділення гіпофізом цього гормона (гіпофункція) в ранньому віці призводить до карликового зросту. Ріст дитини при цьому дуже сповільнюється або й зовсім припиняється, обмін речовин послаблюється, вторинні статеві ознаки не розвиваються, розвиток статевих органів припиняється. Гіпофізарний карлик відрізняється від карлика-кретина правильними пропорціями тіла і нормальним розвитком психіки.

При надмірному розростанні передньої частки гіпофіза і посиленій секреції гормона росту (гіперфункції) дитина росте ненормально швидко і виростає гігантом заввишки до 260 см. Ріст відбувається в основному за рахунок нижніх кінцівок, але грудна клітка відстає в своєму розвитку, плечі вузькі, діти кволі. Іноді кисті і ступні ненормально великі; кінцівки холодні, але серце часто збільшене внаслідок розширення шлуночків, пульс прискорений, травлення в шлунку утруднене. Розумова робота, яка вимагає уваги, швидко стомлює хворого, часті головні болі заважають шкільним заняттям.

Якщо розростання передньої частки гіпофіза настає в дорослої людини, то виникає захворювання — акромегалія. У людини непропорційно збільшуються і потовщуються кисті рук, ступні, язик, губи, ніс і нижня щелепа; збільшуються також внутрішні органи, порушується функція статевих органів, спостерігається слабкість м’язів, значне сечовиділення. При швидкому збільшенні пухлини гіпофіза її успішно видаляють хірургічним способом. Акромегалія частіше зустрічається у чоловіків.

Передня частка гіпофіза, крім гормона росту, виділяє ще інші гормони, які впливають на утворення молока, обмін речовини, а також на діяльність інших залоз внутрішньої секреції — щитовидної, паращитовидної, підшлункової, статевих та надниркових. Гіпофункція передньої частки гіпофіза спричиняє припинення розвитку статевих органів. При гіперфункції, навпаки, настає передчасна статева зрілість.

Вироблення і виділення гормонів гіпофіза регулюється корою півкуль головного мозку.

Епіфіз, або верхній мозковий придаток,— це невеличка непарна залоза вагою до 0,2 г. Розташована вона в головному мозку: своїм переднім потовщеним кінцем вона прилягає до третього шлуночка, а задній, вільний кінець її лежить між верхніми горбиками чотиригорбикового тіла. У дітей епіфіз відносно більший, ніж у дорослих.

Функція епіфіза ще недостатньо з’ясована, бо його важко досліджувати. Гадають, що епіфіз виділяє в кров гормон, який гальмує секрецію статевих залоз. При захворюванні епіфіза в дитячому віці, яке спричиняє припинення секреції гормона, настає рання зрілість. У 8—10-річних хлопчиків з’являються всі статеві ознаки дорослих чоловіків.

Епіфіз, разом із зобною залозою, впливає також на ріст.

Найбільш активний епіфіз до 7-річного віку дитини. Після 7 років діяльність його зменшується. Тому в наступні роки, які передують періодові статевого дозрівання, прискорюється процес розвитку статевих залоз. Цьому сприяє стимулюючий вплив на них гіпофіза і щитовидної залози. Гормон епіфіза не виділено.

Підшлункова залоза складається з двох видів тканин. Одна з них виділяє травний сік, який надходить через протоку в дванадцятипалу кишку, а друга, так звана інсулярна тканина, виконує ендокринну функцію. Інсулярна тканина розкидана в залозі у вигляді окремих острівців, які називаються острівцями Лангерганса. Ці острівці добре розвинені в тримісячного плода людини, і навіть раніше.

Острівці виділяють у кров гормон інсулін, який бере участь в обміні вуглеводів: він підсилює окислення вуглеводів у клітинах і підтримує здатність печінки відкладати глікоген. При порушенні діяльності підшлункової залози, коли перестає виділятись інсулін, виникає тяжке захворювання — діабет (цукрова хвороба). При діабеті в крові дуже збільшується кількість цукру, бо коли немає інсуліну, то здатність організму використовувати (окислювати) цукор різко знижується, а печінка перестає утворювати глікоген.

У здорової людини цукру в крові 0,1—0,12%. При цьому нирки не пропускають цукор і в сечі його немає. При діабеті вміст цукру в крові різко збільшується і тому нирки починають виділяти його з сечею — настає глюкозурія. Хворі на діабет відчувають спрагу і вимушені випивати щодня 6—8 л води, бо видалення цукру з організму супроводиться виведенням великої кількості сечі (цукрове сечовиснаження).

Крім вуглеводного, при діабеті порушується також білковий і жировий обмін, що нерідко приводить до смерті. Тепер хворих на діабет лікують спеціальною дієтою та введенням у кров інсуліну, який добувають з підшлункової залози рогатої худоби. Введений у кров інсулін викликає зменшення цукру в ній і збільшення кількості глікогену в печінці, тобто його дія протилежна дії адреналіну.

Утворення інсуліну регулюється нервовою системою (через блукаючий нерв) і надходженням цукру в кров. Коли вміст цукру в крові збільшується, інсуліну виробляється більше, і навпаки.

Статеві залози (яєчники у дівчат і сім’яники у хлопців) є одночасно залозами внутрішньої і зовнішньої секреції. Такі залози називають мішаними. Як залози внутрішньої секреції вони виділяють у кров гормони, які впливають на появу і розвиток вторинних статевих ознак, тобто тих особливостей, які відрізняють чоловіка від жінки. Вторинними статевими ознаками є: особливості будови скелета (наприклад, форма таза), розміри і форма гортані і голосових зв’язок, які зумовлюють особливості чоловічого і жіночого голосу, появу волосся під пахвами і в області зовнішніх статевих органів, а у чоловіків і на обличчі (вуса і борода), розвиток у жінок грудних залоз, інтенсивніше відкладання жиру у підшкірній клітковині у жінок з характерним розподілом у певних місцях тіла та ін. Як залози зовнішньої секреції статеві залози мають функцію органів розмноження. В яєчниках утворюються яйцеклітини, а в сім’яниках — сперматозоїди.

У дитини в перші роки життя обидві функції статевих залоз перебувають у зародковому стані. Лише з 10-річного віку починається посилений ріст статевих органів, в тому числі статевих залоз (у дівчаток в середньому з 11—12 років, а у хлопчиків з 12—13 років починається період статевого дозрівання). Для цього періоду характерний інтенсивний розвиток обох функцій статевих залоз: з одного боку, розвиваються і виявляються вторинні статеві ознаки, а з другого,— нормально дозрівають статеві клітини. У дівчат статеве дозрівання супроводжується появою місячних кровотеч, або менструацій.

Нормальний розвиток статевих органів, і, зокрема, перебіг нормального менструального циклу в значній мірі залежить від загального стану організму, а також від трудового і гігієнічного режиму. Нерідко менструації супроводжуються хворобливими відчуттями (болі в животі і попереку, головні болі, нудота, блювання, відсутність апетиту і сну), які часто залежать від неправильного положення матки. Неправильне положення матки (наприклад, викривлення шийки) може розвиватися внаслідок загального ослаблення організму, частого порушення нормального режиму дня, неправильного положення тулуба (наприклад, при носінні взуття на високих каблуках) та від інших причин. Якщо в дівчини хворобливі, часті або тривалі менструації, їй слід негайно звернутися до лікаря.

Матері, вчителі, шкільний лікар повинні дуже тактовно і уважно ставитись до дівчат у період статевого дозрівання. 11—12-річним дівчаткам треба обов’язково розповісти, що менструації, які в них можуть незабаром з’явитись,— це природне явище, яке, проте, потребує спеціальних гігієнічних заходів.

Під час менструального періоду треба дбати про чистоту зовнішніх статевих органів і прилеглих до них ділянок шкіри, підмиватися два рази на день (вранці та ввечері), уникати сильних і різких рухів (дівчат під час менструації треба звільняти від занять з фізкультури, зокрема від гімнастики з предметами, на снарядах, стрибків, бігу, катання на ковзанах, ходіння на лижах та ін.), важкої фізичної праці (наприклад, миття підлоги і прання білизни), більше бувати на свіжому повітрі і своєчасно лягати спати.

Взаємодія залоз внутрішньої секреції (ендокринних). Гормони, які виділяються тією чи іншою ендокринною залозою, впливають на діяльність інших органів, у тому числі і на деякі залози внутрішньої секреції. Дослідами встановлено тісний взаємозв’язок між гіпофізом і статевими залозами, щитовидною і паращитовидною залозами, наднирковими і підшлунковою залозою і т. д. Причому, взаємодія залоз внутрішньої секреції починається вже на ембріональних стадіях розвитку організму. Тому видалення однієї залози з організму або порушення її функції неминуче відбивається на діяльності майже всіх інших залоз.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации