Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій - файл n1.docx

Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій
Скачать все файлы (298.4 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx299kb.01.04.2014 06:28скачать

n1.docx

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ ТА ГІГІЄНА ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Значення і суть процесів травлення. Для нормальної діяльності організму потрібне регулярне харчування. Харчові продукти, які щоденно споживає людина — хліб, м’ясо, картопля, крупи, масло, овочі та ін.,— мають різну кількість поживних речовин — білків, жирів, вуглеводів, а також мінеральні солі і вітаміни. Поживні речовини організм використовує як джерело енергії і як будівельний матеріал для побудови нових клітин в процесі росту і при заміні спрацьованих тканин.

В органах травлення їжа зазнає фізичних і хімічних змін. Фізичні зміни їжі полягають у подрібненні і перетиранні її та в розчиненні речовин, що входять до її складу. Хімічні — у розщепленні складних поживних речовин на прості, які переходять у розчин і легко всмоктуються. Білки розщеплюються на амінокислоти, жири — на гліцерин та жирні кислоти, вуглеводи (крохмаль, буряковий цукор та ін.) — на глюкозу. В незмінному вигляді засвоюються організмом тільки мінеральні солі та вітаміни, а з вуглеводів — глюкоза.

Травлення — фізична та хімічна обробка їжі і перетворення її в форму, зручну для всмоктування у внутрішнє середовище і засвоєння клітинами.

У дітей потреба в їжі відносно більша, ніж у дорослих, внаслідок підвищеного обміну речовин і посиленого росту. Травлення в них відбувається інтенсивніше, ніж у дорослих.

Розщеплення складних поживних речовин на прості відбувається під впливом особливих речовин — ферментів (біологічних каталізаторів), що є в соках травних залоз.

Травний апарат людини складається з кількох відділів: ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкої і товстої кишок. До органів травлення належать також слинні залози, печінка і підшлункова залоза.
Ротова порожнина. Травний апарат людини починається ротовою порожниною, в якій розрізняють два відділи: переддвер’я рота і власне ротову порожнину.

Зуби. З допомогою зубів подрібнюється і перетирається їжа. Вони знаходяться в альвеолярних ямках верхньої і нижньої щелеп. Кожен зуб складається з коронки, шийки і кореня. Розрізняють молочні (тимчасові) і постійні зуби. Молочними зубами називаються ті, що існують у дитячому віці. Вони поступово випадають і замінюються на постійні.

У дорослої людини 32 зуби — по 16 у кожній щелепі. За формою і функціями зуби діляться на різці (8), ікла (4), малі кутні (8) і великі кутні (12). Кількість зубів прийнято позначати формулою, в якій чисельник означає кількість зубів однієї половини верхньої щелепи, а знаменник — кількість зубів на одній половині нижньої щелепи.

Дитина народжується без зубів. Молочні зуби прорізуються звичайно в період 6-місячного віку дитини до 2 років. Першими прорізуються нижні середні різці, потім верхні середні, а далі решта. Всього молочних зубів 20, по 10 зубів у верхній і нижній щелепі. Заміна молочних зубів на Постійні здебільшого починається після 6 років. Звичайно прорізування постійних зубів починається з першого великого кутнього зуба. Прорізування постійних зубів закінчується до 12—14 років (крім третього великого кутнього зуба, який називається зубом мудрості і прорізується після 18—25 років). У дівчаток зуби прорізуються трохи раніше, ніж у хлопчиків. Відомі випадки, коли зуби прорізувались ще в утробі матері і діти народжувались з зубами.

Гігієна порожнини рота і зубів. Наявність у дітей з 5—6- до 12— 14-річного віку одночасно постійних і молочних зубів, вимагає підвищеного гігієнічного догляду за ними. Як молочні, так і постійні зуби у дітей вкриті тоншою емаллю, ніж у дорослих, внаслідок чого вони легко пошкоджуються. Особливо легко псуються і гниють молочні зуби, від яких можуть захворіти сусідні здорові постійні зуби.

Догляд за зубами насамперед полягає у полосканні ротової порожнини і зубів теплою перевареною водою після кожної їди. Крім того, щодня ввечері, перед сном, необхідно чистити зуби щіткою з зубним порошком, щоб видалити всі залишки їжі, які застряли між зубами і є сприятливим ґрунтом для розмноження в роті гнильних і хвороботворних мікробів. Зубну щітку при цьому треба водити згори вниз і знизу вгору, як ззовні, так і зсередини, і захоплюючи не тільки передні, а й задні зуби. Вранці можна тільки прополоскати рот ї зуби. Більше одного разу на добу не рекомендується чистити зуби зубною щіткою, бо це шкідливо для зубної емалі. Тільки в тому разі, коли за ніч на зубах осяде значний нальот, можна і вранці почистити зуби щіткою, але вже без порошку. Слизова оболонка, яка вистилає порожнину рота, в тому числі і ясна, у дітей ніжніша, має багато кровоносних судин, тому вона легко ушкоджується. Зважаючи на це, дитяча зубна щітка не повинна бути жорсткою. Тримати її треба в чистоті. Нову щітку перед користуванням необхідно добре вимити теплою водою з милом і зберігати протягом доби в намиленому вигляді, після чого добре вимити водою.

Не можна давати дітям дуже гарячу або дуже холодну їжу, особливо якщо такі страви чергуються, бо це спричиняє тріскання емалі і поступове руйнування зуба. При вживанні липких цукерок, залишки їх застряють між зубами і з них утворюється молочна кислота, що руйнує емаль. Не можна також дозволяти дітям розкушувати зубами горіхи або інші тверді речі, бо від цього також псуються зуби.

З метою охорони зубів у дітей в дитячих садках та школах проводиться так звана санація порожнини рота і зубів. Вона полягає в тому, що через кожних півроку лікар оглядає зуби дітей і тих, у кого пошкоджені зуби, лікують. Також необхідно стежити і за станом ясен дитини. Здорові ясна мають блідо-рожевий колір, щільно прилягають до зубів, не кровоточать

Слинні залози. В слизовій оболонці рота є багато дрібних залоз, що виділяють слину. В порожнину рота відкриваються ще три пари великих слинних залоз: привушні, підщелепні і під’язикові.

Привушна залоза — найбільша слинна залоза. Лежить вона спереду, трохи нижче від вушної раковини. Підщелепна залоза розміщена в підщелепній ямці. Під’язикова залоза — найменша з парних слинних залоз — лежить під язиком (під його слизовою оболонкою).

Слина, що виділяється слинними залозами,— прозора рідина. В ній 98,5—99% води, а решта — неорганічні (солі калію, кальцію та ін.) і органічні (ферменти — птіалін і мальтаза, а також білкова слизова речовина — муцин) речовини. Муцин має велике значення при ковтанні їжі: харчова грудка, змочена слиною, завдяки муцину стає слизькою і легко проходить по стравоходу.

У дітей слинні залози сформовані вже на день народження, але виділення слини в перші місяці життя незначне, внаслідок чого слизова оболонка порожнини рота в них відносно суха. Але з чотири– шестимісячного віку слиновиділення в дітей значно посилюється. Виділення слини залежить від кількості їжі та тривалості подразнення нею ротової порожнини. Тому треба привчати дітей добре, не поспішаючи, пережовувати їжу.

У дітей 11 —12 років виділяється під час їди за добу 200 мл слини. В проміжки між прийманням їжі —400—600 мл (більше в середині дня і менше вранці та ввечері). Ця величина відносно стала в однієї й тієї самої дитини і неоднакова у різних дітей. Різке збільшення кількості виділюваної слини буває з 9 до 12 місяців та з 9 до 11 років.

Змінювання їжі в ротовій порожнині. Завдяки жувальним рухам їжа в роті подрібнюється і перетирається зубами.

Добре пережована їжа легко піддається хімічній обробці і краще засвоюється. У ротовій порожнині під впливом ферментів слини починається хімічна переробка вуглеводів їжі. Фермент птіалін розщеплює крохмаль (полісахарид) на дисахарид мальтозу (солодовий цукор). Під впливом ферменту мальтози молекули мальтози розщеплюються на виноградний цукор — глюкозу. Ці ферменти є вже в слині новонародженої дитини, але сила їх з віком збільшується. Реакція слини слабколужна, цим створюється сприятливе середовище для дії ферментів на вуглеводи.

Їжа в порожнині рота перебуває 15—18 сек. За такий короткий час ферменти не встигають розщепити весь крохмаль. Він розщеплюється і в шлунку, але недовго — поки всередину ,харчової грудки не просочиться соляна кислота, яка пригнічує ферментативну дію птіаліну і мальтази.

У здоровому організмі слина виділяється внаслідок безпосереднього подразнення харчовими речовинами рецепторів слизової оболонки порожнини рота і язика. На відміну від тварин, у людини слина може виділятись не тільки на вигляд, запах їжі, а навіть і при розмові або думці про їжу.

Ковтання — складний рефлекторний акт; у ньому бере участь багато м’язів, рухи яких добре узгоджені. Харчова грудка подразнює рецептори слизової оболонки зіва і глотки. Збудження, що виникло в них, передається в довгастий мозок (у центр ковтання), а звідти по відцентрових нервах—до м’язів, які беруть участь у ковтанні, і викликає їх скорочення. В результаті акту ковтання харчова грудка з глотки потрапляє в стравохід.

Довжина стравоходу у новонародженої дитини 10см, у дворічної до 20см, а в дорослої людини — 25—30 см. Характерною особливістю слизової оболонки стравоходу є наявність у ній великої кількості слизових залоз. Проковтнута харчова грудка рефлекторними скороченнями кільцевих м’язів стравоходу просувається в шлунок. Рідка їжа проходить по стравоходу за 2—3 с, а густа — за 6—8 с.

У дітей стравохід значно коротший і вужчий, ніж у дорослих, а слизова оболонка дуже ніжна і легко ушкоджується. Тому дітям не можна давати страв з костистих риб (окунь, лящ та ін.), бо маленькі кісточки легко можуть застряти в ніжній слизовій оболонці стравоходу і викликати запалення, а іноді й смерть.

Травлення в порожнині шлунка. Слизова оболонка шлунка (товста і багата на кровоносні судини) утворює численні поздовжні звивисті складки. В ній містяться численні трубчасті залози. Але в дітей їх відносно мало. Залози вхідної частини шлунка виділяють слиз, середньої і дна шлунка — травний сік.

М’язова (середня) оболонка шлунка складається з гладеньких м’язів, які утворюють тут три шари: зовнішній — з поздовжніми, середній — з коловими і внутрішній — з косими волокнами. У місцях сполучення шлунка з стравоходом і дванадцятипалою кишкою є міцні кільцеві м’язи—затягачі або сфінктери. Ззовні шлунок вкритий сполучнотканинною оболонкою (очеревиною). Іннервується шлунок гілочками блукаючого і симпатичного нервів.

Місткість шлунка у дітей збільшується з віком. У новонародженої дитини місткість його 7 мл, на 10-й день життя — до 80мл, наприкінці першого місяця — 100 мл, під кінець третього року — 600 мл. З 4 до 7 років збільшення місткості шлунка трохи сповільнюється. В 10—12 років вона досягає 1500 мл, а в дорослої людини — до 3000 мл.

Форма шлунка також змінюється з віком. У дітей до 1,5 року він круглий, до 2—3 років — видовжений (грушовидний), в 7 років не відрізняється від форми шлунка дорослої людини і займає в черевній порожнині таке саме положення. Іноді в 11 років набирає форми шлунка дорослої людини. Слизова оболонка шлунка у дітей молодшого віку дуже ніжна і багата на кровоносні судини, але залоз менше, ніж у дорослих, і вони недорозвинені.

Травлення в шлунку. В шлунку їжа довго затримується і зазнає дальшої механічної і хімічної обробки. Механічна обробка полягає в розтиранні і перемішуванні їжі завдяки скороченню гладеньких м’язів стінок шлунка, хімічна — в дії шлункового соку, який виробляється залозами, розміщеними в слизовій оболонці шлунка. Шлунковий сік, що являє собою прозору рідину кислої реакції, має в своєму складі ферменти, соляну кислоту, слиз та інші органічні і неорганічні речовини. Ферментами шлункового соку є пепсин, сичужний фермент і ліпаза.

Пепсин розщеплює білки на проміжні речовини — пептони і альбумози. Соляна кислота, концентрація якої 0,3—0,5%, активує пепсин, викликає набухання білків, що полегшує їх перетравлювання. Крім того, вона має бактерицидні властивості, тобто здатність убивати бактерії. При зниженні кислотності шлункового соку білки перетравлюються дуже повільно, а розвиток бактеріальної флори викликає в шлунку процеси бродіння.

Під дією сичужного ферменту зсідається молоко, завдяки чому воно довше затримується в шлунку і перетравлюється. Це має особливо велике значення для дітей грудного віку.

Шлункова ліпаза розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти. Проте вона діє тільки на емульговані жири, наприклад на жир молока, який перебуває в стані дуже дрібних крапельок.

Особливості шлункової секреції у дітей. Шлунковий сік новонародженої дитини містить в собі мало пепсину, хлоридів і соляної кислоти. У шлунку грудних дітей відбувається інтенсивне всмоктування, яке поступово зменшується з віком, але добре виражене ще й у 10-річних дітей. У дитини всмоктуються не тільки амінокислоти, але й поліпептиди.

Секреція шлункового соку і його кислотність підсилюються з віком дитини. Внаслідок слабкої кислотності в шлунку грудної дитини під дією пепсину перетравлюється тільки 20—30% білків, а більша частина білків перетравлюється в кишечнику. Через низьку кислотність та малий вміст травних ферментів травна і бактерицидна сила шлункового соку недостатня, тому при неправильному харчуванні у дітей можливі шлункові розлади та захворювання.

Значення апетиту, вигляду і складу їжі для секреції шлункових залоз. Дуже сильним подразником секреторних нервів шлунка є апетит, тобто відчуття потреби введення їжі в організм. Для появи апетиту велике значення мають різноманітні умовні подразники: обстановка, сервіровка стола, приємний вигляд і запах їжі і т. ін. Підкреслюючи це, І. П. Павлов, разом з тим, твердив, що першим поштовхом до діяльності харчового центра, який примушує тварину рухатись, брати їжу, виділяти слину і шлунковий сік, є зміна хімічного складу крові голодної тварини.

Добре приготовлена, смачна їжа посилює секреторну діяльність шлункових залоз. Навпаки, їжа несмачна, брудний стіл в їдальні гальмують шлункову секрецію.

Секреція шлункового соку залежить також від складу і кількості споживаної їжі. Так, на м’ясну їжу вона швидко зростає, досягаючи максимуму наприкінці першої години або на другій годині; потім виділення шлункового соку поступово зменшується, але триває до 8 год. На вуглеводи секреція шлункового соку триває до 10 год, максимум її припадає на кінець першої години, а вже з другої години починає зменшуватись. На молоко — до 6 год, максимум — на 3—4-й год. Шлунковий сік, що виділяється на різну за складом їжу, має неоднакову травну силу (неоднакова кислотність і кількість ферментів).

Травлення в тонкій кишці. Тонка кишка починається від шлунка і тягнеться до сліпої кишки. Вона займає весь середній і нижній відділи черевної порожнини і переходить у ділянці правої клубової ямки в товсту кишку. Тонка кишка утворює численні петлі, які зверху вкриті великим сальником і лежать між частинами ободової кишки. Довжина її в немовляти досягає 340 см (перевершує довжину тіла в 5—7 раз), а в дорослої людини 5—6 м (перевершує довжину тіла в 3—4 рази). Кишечник у дітей збільшується рівномірно протягом усього періоду розвитку, але особливо інтенсивно він росте до 3 років. Від верхнього кінця товщина тонкої кишки зменшується.

Стінка тонкої кишки і стінка шлунка складається з трьох шарів: внутрішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається з слизової оболонки, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт кишки. Середній шар утворений гладенькими м’язами, скорочення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозору тонку плівку.

У дітей м’язовий шар тонкої кишки менш розвинений, ніж у дорослих. Слизова оболонка кишки розвинена добре, хоч вона в дітей ніжна і пронизана численними кровоносними та лімфатичними судинами, просвіт яких ширший, ніж у дорослих. Це сприяє кращому всмоктуванню в кров та лімфу поживних речовин.

Очеревина в дітей розвинена слабо і легко розтягується, що іноді призводить до захворювань, зв’язаних з випаданням петель тонкої кишки у вигляді гриж. Цим же пояснюються і часті в дітей випадки завороту кишок та втискування кишки в кишку, що супроводжується різким болем та порушенням роботи кишечника у вигляді непрохідності.

У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу кишку, порожню і клубову. Дванадцятипала кишка є верхньою і найширшою частиною тонкої кишки. Вона названа так тому, що довжина її дорівнює приблизно товщині дванадцяти пальців. Порожня кишка є продовженням дванадцятипалої. Називається вона так тому, що в трупа вона звичайно буває порожньою, без їжі. Вона займає 2/6 всієї довжини тонкої кишки. Клубова кишка названа так тому, що міститься в правій клубовій ямці, де вона переходить у товсту кишку.

Травлення в дванадцятипалій кишці. Із шлунка їжа надходить в дванадцятипалу кишку, де на неї діють соки підшлункової залози, печінки і кишкових залоз.

Сік підшлункової залози. Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить впоперек задньої черевної стінки на рівні першого поперекового хребця, її вага у дітей 5—10 років 23—30 г, в 15 років до 60 г, а в дорослої людини до 100 г. У підшлунковій залозі розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка її охоплюється «підковою» дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезінки і лівої нирки. Від залози відходять дві протоки, які відкриваються своїми отворами в дванадцятипалу кишку.

У новонародженої дитини підшлункова залоза розміщена косо, форма її тригранна, довжина 3—7 см. З віком вона збільшується, на кінець першого року набуває такого положення, як у дорослої людини, а форми — в 5—6 років.

Сік підшлункової залози — безбарвна рідина, що має лужну реакцію. В його складі е ферменти: трипсин, ерепсин, ліпаза, амілаза, мальтоза, лактаза та деякі інші. Трипсин діє як на білки, так і на продукти їх розпаду (пептони і альбумози), які утворюються в шлунку під дією пепсину. Трипсин розщеплює білки до амінокислот — кінцевих продуктів їх розпаду в кишечнику. Ерепсин розщеплює пептони і альбумози до амінокислот. Ліпаза розщеплює жири їжі на гліцерин і жирні кислоти. Амілаза розщеплює полісахарид крохмаль до дисахаридів. Мальтоза розщеплює дисахарид мальтозу до глюкози. Лактаза розщеплює дисахарид лактозу (молочний цукор) до глюкози.

Трипсин виробляється підшлунковою залозою в неактивній формі і білка не розщеплює. В активну форму трипсин переходить під дією ферменту ентерокінази, яка є в кишковому соку.

Ліпаза виділяється в слабкодіючій формі, її дію різко підсилює жовч, яка виробляється печінкою і виливається в дванадцятипалу кишку.

Ерепсин, амілаза і мальтаза виробляються підшлунковою залозою в активній формі.

Секреторна діяльність підшлункової залози, як це довів І.П.Павлов, регулюється рефлекторно, В дослідах на собаках з перерізаним стравоходом і фістулою протоки підшлункової залози секреція останньої спостерігається і при удаваній годівлі. Отже, імпульси, які збуджують діяльність підшлункової залози, виникають у тих рецепторах ротової порожнини, подразнення яких спричиняє рефлекторне виділення слини і шлункового соку.

Крім того, збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовина — секретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці під дією соляної кислоти, яка надходить з шлунка разом з харчовою масою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викликає секрецію підшлункового соку.

Підшлунковий сік починає виділятись через 2—3 хв. після початку приймання їжі і виділяється тільки під час травлення. На різні харчові продукти підшлунковий сік (як і шлунковий) виділяється в різних кількостях і з різним вмістом ферментів.

У дітей молодшого шкільного віку підшлункова залоза цілком розвинена як за будовою, так і за функцією. Підшлунковий сік в основному має всі складові частини (в тому числі й ферменти), як і в дорослих.

Жовч. Роль жовчі в травленні. В дванадцятипалу кишку вливається також жовч, яка виробляється в печінці. Печінка — найбільша залоза людського організму. Міститься вона в правому підрібер’ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини. Садіться потроюється. В період статевого дозрівання печінка росте особливо інтенсивно і до 25 років досягає норми дорослої людини — до 1500 г. У дітей печінка багата на кров, а клітини її ще недостатньо розвинені. Це зумовлює велику ніжність її тканини, можливість виникнення застійних явищ і слабку опірність до інфекцій. Хоч розміри печінки у дітей відносно великі, проте кількість виділюваної нею жовчі у перші місяці життя порівняно незначна. Розлади травлення у дітей та інфекційні захворювання порушують утворення і виділення жовчі і інші її функції.

Жовч безперервно виділяється клітинами печінки і збирається у жовчному міхурі. У дванадцятипалу кишку жовч надходить лише під час травлення їжі під впливом подразнення харчовою масою рецепторів, що містяться в слизовій оболонці шлунка і кишечнику. Цей рефлекс є безумовним. Умовнорефлекторне виділення жовчі в кишечник буває при розмові про їжу.

У складі жовчі є близько 90% води і 10% неорганічних та органічних речовин (жовчні кислоти, холестерин, лецитин, муцин і жовчний пігмент — білірубін). Останній утворюється з гемоглобіну, який звільняється після руйнування еритроцитів. З неорганічних речовин у жовчі є солі калію, магнію, кальцію.

Значення жовчі в процесі травлення дуже велике. Жовч підсилює дію всіх ферментів підшлункового соку, особливо ліпази, жовч емульгує жири, тобто сприяє розпаданню їх на найдрібніші часточки, розчиняє жирні кислоти, нейтралізує кислу реакцію, припиняє дію пепсину.

Під впливом ліпази жир розщеплюється на гліцерин і жирні кислоти. Гліцерин розчиняється у воді і легко всмоктується, а жирні кислоти не розчиняються у воді і не всмоктуються. Жовчні кислоти, сполучаючись з жирними кислотами, утворюють легко розчинні сполуки.

Жовч підсилює рухи кишечнику, чим сприяє пересуванню харчової маси. Надходячи в тонку кишку, жовч підсилює секрецію підшлункового соку. Регуляція виділення жовчі здійснюється через блукаючий і симпатичний нерви.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации