Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій - файл n1.docx

Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій
Скачать все файлы (298.4 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx299kb.01.04.2014 06:28скачать

n1.docx

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ І ГІГІЄНА СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ

СИСТЕМИ ДИТИНИ
Органи серцево-судинної системи

Кров в організмі безперервно рухається по замкнутій кровоносній системі, яка складається з серця і кровоносних судин. В системі кровоносних судин розрізняють артерії, вени і капіляри. Центральним органом, який спричиняє рух крові по судинах, є серце.

Серце людини за своєю формою схоже на стиснений в передньо-задньому напрямі конус. Основа серця звернена вверх і вправо, а верхівка — вниз, вліво і вперед. Розташоване серце в грудній клітці між легенями. Більша частина його зсунута вліво від серединної площини тіла. Розрізняють передню і задню поверхні серця, правий і лівий краї.

У новонародженої дитини серце майже кулясте, зміщене воно значно більше вправо, ніж у дорослої людини, положення його близьке до поперечного. До дворічного віку, завдяки високому положенню діафрагми, серце набирає горизонтального положення. Тільки в 2— 3-річної дитини воно набирає косого положення.

За величиною серце людини дорівнює приблизно величині кулака. У дітей раннього віку маса серця відносно більша, ніж у дорослих. Так у перші роки життя дитини серце важить 0,63—0,89% ваги тіла, тоді як у дорослої людини — тільки 0,48— 0,52%. Росте серце нерівномірно. Найінтенсивніше росте воно на першому році життя і частково на другому. Особливо різке збільшення серця буває в період статевого дозрівання (з 14—15 років). Найповільніше росте серце в молодшому шкільному віці (від 7 до 12 років). Протягом перших восьми місяців життя дитини вага серця подвоюється, до двох років збільшується в три рази, до п’яти років — у чотири рази і до 16 років — більш, ніж у 10 раз. Серцевий м’яз продовжує розвиватись і диференціюватись до 18—20 років. Вага серця у хлопчиків більша, ніж у дівчаток.

Стінка серця складається з трьох шарів. Внутрішній (епітеліальний) шар називається ендокардом, середній (м’язовий) — міокардом і зовнішній (сполучнотканинний) — епікардом.

Провідна система серця. Серцевий м’яз складається з поперечносмугастої м’язової тканини (як і скелетні м’язи). Проте серцевий м’яз відрізняється від скелетного значно довшим періодом незбудливості і меншою швидкістю проведення збудження (1—4 м/сек).

В серці є окремі ділянки, які відзначаються високою збудливістю. Складаються вони з нервових і видозмінених м’язових клітин, які разом утворюють провідну систему серця В окремих ділянках цієї системи є скупчення клітин — вузли. Вони зумовлює ритм серцевих скорочень.

Виштовхнута з лівого шлуночка артеріальна кров по аорті і артеріях рухається до капілярів усіх тканин, де вона віддає свій кисень і перетворюється у венозну. У дітей капіляри мають більший просвіт, ніж у дорослих, тому тканини дитячого організму інтенсивніше постачаються кров’ю, ніж тканини організму дорослої людини.

Венозна кров по венах тече до правого передсердя. Шлях крові від лівого шлуночка через тканини тіла до правого передсердя називається великим колом кровообігу.

Венозна кров, що збирається з усього тіла в праве передсердя, надходить з нього у правий шлуночок, а звідти виштовхується в легеневу артерію. У легенях артерії розгалужуються на густу сітку капілярів. Шлях крові з правого шлуночка в легені, а звідти у ліве передсердя називається малим колом кровообігу. На відміну від великого, в малому колі кровообігу по артеріях (до легень) рухається венозна кров, а по венах (до серця) артеріальна.

Безперервний рух крові по судинах зумовлюється роботою серця, яка складається з правильного чергування скорочень серцевого м’яза — систол і його розслаблень — діастол.

У дорослих людей серце скорочується 60—80 раз на хвилину. Один серцевий цикл триває 0,8с (систола передсердь — близько 0,1с, систола шлуночків — близько 0,3с і діастола серця близько 0,4с). Отже, протягом серцевого циклу передсердя 0,1с працюють, а 0,7с відпочивають; шлуночки працюють 0,3 с, а відпочивають 0,5с.

Частота серцевих скорочень у здорових людей може збільшуватись з різних причин (підвищення температури навколишнього середовища, після їди, при емоціях і особливо при м’язовій роботі). У цих випадках час кожного серцевого циклу зменшується (головним чином за рахунок тривалості діастоли, серця).

Пульс. Періодичні коливання стінок аорти, зумовлені періодичним надходженням у неї крові, поширюються у вигляді хвилі по всіх артеріях. Ці коливання стінок артерій називаються пульсом. Пульс можна промацати у тих місцях, де артерії лежать на кістці безпосередньо під шкірою (променева і вискова артерії, артерії тильної сторони стопи та ін.). З пульсу можна судити про роботу серця, бо кожному ударові пульсу відповідає одне скорочення серця. Пульсова хвиля, що пробігає по артеріях з швидкістю 7—10 м/с, поступово затухає і в капілярах пульсації зовсім нема.

У дітей серцевий м’яз збуджується швидше, ніж у дорослої людини. Тому в дитини скорочення серця і пульс частіші, ніж у дорослої людини. Чим менша за віком дитина, тим частіший ритм її серцевих скорочень.

Частота пульсу в дітей одного й того самого віку коливається в значних межах. У дівчаток пульс майже завжди частіший, ніж у хлопчиків.

Ударний і хвилинний об’єм крові. При кожній систолі лівий і правий шлуночки виштовхують в аорту і легеневу артерію однакову кількість крові. Кількість крові, що виштовхується серцем при одному скороченні, називається ударним, або систолічним, об’ємом крові, а кількість крові, що виштовхується за 1 хв. — хвилинним об’ємом. Ударний об’єм крові найбільше зростає протягом першого року життя (в 4 рази) та у період статевого дозрівання.

Ритм серцевих скорочень у дітей частіший, тому й хвилинний об’єм крові в них відносно більший, ніж у дорослих. Це має велике значення, бо в тканинах ростучого організму процеси обміну речовин відбуваються значно інтенсивніше, ніж у дорослої людини. Так, наприклад, в дитини наприкінці першого року життя на 1кг ваги тіла споживається кисню в 2—3 рази більше, ніж у дорослої людини. Потім у дітей потреба у кисні поступово зменшується і до періоду змужнілості організму наближається до потреб дорослої людини.

Робота тренованого і натренованого серця. При різній діяльності організму, особливо при м’язовій, потреба тканин у кисні і поживних речовинах зростає, тому робота серця в цих випадках посилюється. Серце може збільшувати свою роботу частішими скороченнями і збільшенням ударного об’єму крові. При дуже напруженій фізичній праці частота скорочень серця може подвоїтись, а ударний об’єм крові — потроїтись; вся робота серця збільшується в шість раз порівняно з роботою, яку воно виконує, коли організм перебуває в спокійному стані.

Але так збільшується робота серця тренованої людини, яка систематично займається фізичною працею, фізкультурою, спортом. Нетреноване серце, подвоївши частоту своїх скорочень, може збільшити ударний об’єм крові тільки в 1,5 рази, а вся робота його зросте лише в три рази.

Серце дитини працює так само, як серце нетренованої людини. Через невелику потужність серцевого м’яза і велику частоту скорочень збільшення ударного об’єму крові у дітей майже неможливе. Дитяче серце, подібно до серця нетренованої людини, посилює свою роботу, головним чином за рахунок частіших скорочень. Тому необхідне правильне, систематичне тренування серця дитини. Цю особливість серця дітей необхідно також враховувати при дозуванні фізичних навантажень (фізичної праці, фізичних вправ і т. д.) для дітей різного віку, бо перевантаження їх серця може викликати значні порушення його діяльності, що шкідливо відіб’ється на розвитку і здоров’ї дитини.

Слід відзначити, що хоч м’язові волокна серця дитини молодшого шкільного віку розвинені ще порівняно слабо, воно порівняно більш виносливе, бо серцевий м’яз дитини краще постачається кров’ю, ніж у дорослої людини.

Робота серця може змінюватись рефлекторно внаслідок впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. По доцентрових нервах у центральну нервову систему надходять імпульси від органів чуття, від м’язів, що скорочуються під час роботи, від внутрішніх органів, що працюють. Ці імпульси можуть у головному або спинному мозку перейти на будь-які відцентрові нерви, в тому числі й на волокна блукаючого і симпатичного нервів, які йдуть до серця. В результаті робота серця зміниться відповідно до потреби окремих органів і всього організму.

Діяльність серця зв’язана також з корою великих півкуль. Про це свідчить вплив на роботу серця стану психіки. Такі психічні емоції, як радість, страх, переляк, сором, горе (особливо, коли вони з’являються несподівано), викликають прискорення або сповільнення ритму серцевих скорочень. Тяжкі психічні переживання можуть шкідливо відбитися на серцевій діяльності. Вплив емоцій та інших психічних переживань на діяльність серця особливо сильно проявляється у дітей та підлітків.

Аритмія серцевої діяльності у дітей. У дітей молодшого шкільного віку (7—9 років) спостерігається нерівномірний ритм серцебиття в спокої в сидячому положенні. Після короткочасних прискорень серцебиття в них спостерігаються поодинокі різкі сповільнення серцевих скорочень, які співпадають з видихом. Дихальна аритмія серця — нормальне фізіологічне явище. Вона зменшується в 13—15 років і знову посилюється в 16—18 років, а потім поступово зменшується. Аритмії в юнацькому віці, на відміну від аритмії в молодшому шкільному віці, властиве поступове сповільнення і прискорення пульсу, що відповідає фазам дихання. В юнацькому віці під час вдиху тривалість пульсу вкорочується, а під час видиху — збільшується. Сповільнення і прискорення пульсу є результатом змін ритму дихання, які відбиваються на роботі серця, викликаючи зміну тонусу блукаючих нервів.

Кров’яний тиск. Нагнітаючи кров у судини, серце силою скорочення свого м’яза створює в них певний тиск, який коливається в значних межах. Це зумовлюється тим, що шлуночки виштовхують кров у судини окремими порціями, ривками. В результаті при скороченні серця тиск крові підвищується до певного максимуму, а при розслабленні — знижується до мінімуму. Максимальний тиск крові називається систолічним, а мінімальний — діастолічним.

У великому колі кровообігу найбільший кров’яний тиск в аорті. В міру розгалуження артерій і віддалення їх від лівого шлуночка кров’яний тиск зменшується. Це пояснюється тим, що енергія, надана крові роботою серця, поступово витрачається на переборення опору, який чинять стінки судин (тертя об них частинок крові), і на рух крові.

У дорослої людини систолічний тиск крові в аорті — 140— 120 мм рт. ст., у великих артеріях —120—110 мм, у дрібних артеріях—90—80 мм, в артеріолах — 60—40 мм, у капілярах — 40—20 мм, у великих венах — 15—10 мм, у порожнистих венах — під час видиху 5—2 мм, а під час вдиху (внаслідок присмоктувальної дії грудної клітки) тиск стає негативним — 3—5 мм нижче атмосферного.

У медичній практиці для визначення кров’яного тиску у людини користуються методом Короткова, який ґрунтується на вислуховуванні фонендоскопом звуків у плечовій артерії. Для цього нагнітають повітря в манжетку сфігмоманометра до зникнення пульсу. Прикладають фонендоскоп до нижнього відділу плечової артерії на ліктьовому згині руки і за допомогою вентиля поступово випускають повітря до появи в фонендоскопі характерного звуку. В момент появи звуку манометр покаже величину систолічного тиску. При подальшому випусканні повітря тони наростають, потім затухають і, нарешті, раптово зникають. В цей момент показання манометра відповідає величині діастолічного тиску крові.

Збільшення систолічного тиску в дорослої людини понад 150 мм (у плечовій артерії) називається гіпертонією, а зменшення нижче 70—80 мм — гіпотонією. При м’язовій роботі і емоціях кров’яний тиск підвищується, але в здорової людини він швидко повертається до норми після роботи і після припинення емоцій.

У дітей кров’яний тиск нижчий, ніж у дорослих, і збільшується з віком. Кров’яний тиск у дітей молодшого шкільного віку значно нижчий, ніж у дорослих. Це пояснюється тим, що ріст серця в цей період відстає від росту судин, які в дітей відносно ширші і коротші, ніж у дорослих, а тому чинять менший опір течії крові. У 12—14 років, тобто в період статевого дозрівання, кров’яний тиск різко підвищується. Це зумовлюється тим, що в цьому віці темп росту серця перевищує темп росту кровоносних судин, тобто зросла нагнітальна сила серця зустрічає більший опір з боку порівняно вузьких кровоносних судин. Внаслідок підвищеної збудливості нервової системи і порівняно високого кров’яного тиску у підлітків часто буває порушення ритму серцевої діяльності і прискорене серцебиття.

У старших школярів іноді буває так звана «юнацька гіпертонія», коли максимальний артеріальний тиск замість 110—120 мм доходить до 140 мм і вище. Якщо при цьому нема гіпертрофії серця і це підвищення не постійне, то це результат вікових нервово-гуморальних змін перехідного характеру. Проте ця «юнацька гіпертонія» вимагає обережності при фізичних вправах. Необхідно уникати фізичного перевантаження при стійкому підвищенні кров’яного тиску і гіпертрофії серця в цьому віці. Разом з тим необхідні і корисні раціонально побудовані фізичні вправи.

Гігієна серцево-судинної системи дитини

З точки зору гігієни дуже важливо забезпечити умови, необхідні для нормального розвитку і діяльності дитячого серця та правильної циркуляції крові по всьому організму. Для цього слід насамперед уникати надмірних фізичних і психічних напружень дитини, які порушують нормальний ритм роботи серця. Не менш важливою, можна сказати — обов’язковою умовою нормального розвитку серця дитини, є поступове і систематичне його тренування раціональними і доступними для дітей того чи іншого віку фізичними вправами та фізичною працею.

Слід пам’ятати, що розвиток іннерваційного апарата серця дитини закінчується в основному вже до 7—8 років, тоді як серцевий м’яз в молодших школярів ще далеко не досяг повного свого розвитку. По відношенню до маси тіла серце в дітей молодшого шкільного віку росте повільніше, воно ще дуже мале. Тому надмірне навантаження може підірвати сили дитини.

Для гігієни серця велике значення має нормальний сон, під час якого серце працює спокійніше, ніж удень.

Для гігієни органів кровообігу дітей має значення і їх одяг та взуття. Дитячий одяг не повинен бути тісним, щоб не стискував грудну клітку і не утруднював дихання, бо тоді зменшується постачання тканин киснем. Тісні комірці стискують кровоносні судини шиї, погіршуючи кровопостачання мозку. Тугий пояс стискує кровоносні судини черевної порожнини, утруднюючи кровообіг в органах травлення. Тісне взуття і підв’язки для панчіх порушують нормальний кровообіг у нижніх кінцівках. Отже, гігієні одягу і взуття дітей треба приділяти велику увагу.
ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ І ГІГІЄНА ОРГАНІВ ДИХАННЯ ДИТИНИ
Значення органів дихання. У клітинах організму безперервно відбуваються процеси розпаду. Продукти розпаду — складні органічні сполуки, що містять у собі значний запас потенціальної енергії. Вони окислюються в організмі киснем, що надходить з атмосферного повітря через органи дихання і доноситься до клітин кров’ю. Окислювальні процеси супроводжуються звільненням енергії, яка використовується на зігрівання тіла та на різні фізіологічні процеси, що відбуваються в організмі. В результаті окислення складні органічні сполуки — продукти розпаду — розщеплюються на простіші речовини (вуглекислий газ, воду та ін.). Останні виділяються з клітин у тканинну рідину та кров і через органи виділення видаляються з організму. Весь вуглекислий газ і частина води видаляється з організму через органи дихання.

Процеси, зв’язані з вбиранням кисню і виділенням вуглекислого газу, об’єднуються під назвою газообміну. Значення органів дихання і полягає у здійсненні газообміну між .організмом і атмосферним повітрям.

У ростучому дитячому організмі процеси обміну речовин, а, отже, і окислювальні процеси, відбуваються значно інтенсивніше, ніж у дорослому. Тому й газообмін у дитячому організмі відбувається значно швидше. Здоровий стан і нормальне функціонування органів дихання має особливо велике значення для нормального росту і розвитку всього організму дитини.

Значення повітря для здоров’я. Атмосферне повітря є однією з найважливіших природних умов життя людини. Повітря потрібне людині насамперед для дихання. Крім того, воно відіграє значну роль у тепловому обміні між організмом і навколишнім середовищем. Якісне і гігієнічно повноцінне повітря має величезне значення для нормального росту й розвитку дитячого організму. Відомо, що свіже повітря позитивно впливає на нервову систему дітей: активізує її діяльність, поліпшує самопочуття дітей, бадьорить їх. І навпаки, несприятливі кліматичні умови, різкі зміни в хімічному складі повітря можуть негативно вплинути на здоров’я, спричинити різні захворювання.

Хімічний склад атмосферного повітря. Атмосферне повітря — механічна суміш різних газів: кисню (20,95%), азоту (78,08%), вуглекислого газу (0,03—0,04%) та інертних газів (аргону, гелію, криптону, ксенону, неону та ін.) — близько 1%. Крім того, до складу атмосферного повітря входить водяна пара (близько 0,47%). У повітрі можуть бути невеликі кількості озону, перекису водню та ін. Як зовнішнє повітря, так і повітря закритих приміщень може забруднюватись шкідливими газоподібними і механічними домішками (окис вуглецю, сірчистий газ, сірководень, пил), а також великою кількістю хвороботворних бактерій.

Для життя людини найважливішим елементом повітряного середовища є кисень. Кисень підтримує дихання і бере безпосередню участь в окислювальних процесах, що відбуваються в організмі. Надходячи в кров через органи дихання, кисень сполучається з гемоглобіном еритроцитів, які в процесі кровообігу приносять його тканинам і клітинам організму.

Переробка поживних речовин в організмі, їх окислення, яке супроводжується виділенням енергії, необхідної для життєдіяльності, неможливі без споживання кисню. Утворення тепла в організмі людини і теплокровних тварин і підтримання сталої температури тіла зв’язані з киснем. Життя без кисню неможливе. Без їжі і води людина може певний час жити, а без кисню настає смерть через кілька хвилин. Це пояснюється тим, що в організмі немає запасів кисню і щоб нормально відбувались окислювальні процеси в організмі, кисень повинен надходити в нього систематично і безперервно. Якщо надходження кисню тільки частково порушується і стає недостатнім, то можуть виникнути значні розлади дихання, діяльності центральної нервової і серцево-судинної систем та ін.

Другою важливою складовою частиною повітря є азот, який займає близько 4/5 його об’єму. Гігієнічне значення азоту полягає в тому, що він разом з групою інертних газів розбавляє кисень повітря до такого стану, який необхідний для нормального дихання людини. У чистому кисні життя було б неможливе. Фізіологічні дослідження останнього часу показали, що азот не цілком індиферентний газ для організму і що при високому атмосферному тиску він діє як наркотик, що проявляється у запамороченні, провалах пам’яті та інших розладах нервової діяльності у водолазів, які працюють на великій глибині під водою в умовах підвищеного атмосферного тиску.

Підвищений вміст азоту в повітрі навіть при нормальному атмосферному тиску викликає явища кисневої недостатності в зв’язку з відповідним зменшенням парціального тиску кисню (парціальним тиском називається та частина загального тиску, яка припадає на кожний газ у газовій суміші).

Перші ознаки кисневої недостатності настають при підвищенні вмісту азоту до 83%, тяжка форма недостатності вже спостерігається при вмісті азоту 90%, а при наявності в повітрі 93% азоту настає смерть.

До складу атмосферного повітря входить також вуглекислий газ (0,03—0,04%). За своєю фізіологічною дією вуглекислий газ є збудником дихального центра, у великих концентраціях він діє як наркотик, а також подразнює шкіру і слизові оболонки. Вміст вуглекислого газу в повітрі в кількості 8—10% і вище небезпечний для життя. Велика концентрація вуглекислого газу може бути в повітрі ґрунту, в занедбаних колодязях, шахтах, підвалах та ін. Підвищується концентрація вуглекислого газу і в закритих приміщеннях, особливо там, де довгий час перебуває багато людей (в школах, театрах тощо). Вміст вуглекислого газу в повітрі е показником забрудненості повітря в житлових і громадських приміщеннях. Накопичення вуглекислого газу в повітрі закритих приміщень понад 0,1% при одночасній зміні фізичних властивостей повітря (підвищена температура і вологість і т. д.) пригнічує діяльність нервової системи, викликає головні болі, підвищення кров’яного тиску, втрату апетиту, погіршення настрою і швидке стомлення. Тому вміст 0,1% вуглекислого газу в приміщенні, де перебувають діти, вважається граничним.

В атмосферному повітрі буває озон (03), який утворюється у верхніх шарах атмосфери під впливом сонячної радіації. В незначних кількостях озон утворюється в нижніх шарах атмосфери під час грози під впливом електричних розрядів, а також при випаровуванні великої кількості води і смолистих речовин (на березі морів і океанів, у горах і лісах). Концентрація його в повітрі коливається від кількох міліграмів до десятих долей міліграма в 1 м3. У забрудненому повітрі озону не буває. Тому наявність в повітрі озону вказує на його чистоту. Проте велика кількість озону в повітрі (що іноді буває в штучних виробничих умовах) спричиняє подразнення слизової оболонки дихальних шляхів.

В атмосферному повітрі буває ще перекис водню (Н202), який має бактерицидні властивості. Утворюється він у повітрі під впливом світла. Незначна кількість перекису водню в повітрі є показником його чистоти.

В атмосферному повітрі можуть бути сліди й таких речовин, як сірчистий газ, хлор, окисли азоту та деякі інші. Це отруйні гази, які забруднюють повітря. Але наявність їх у повітрі — явище тимчасове, найчастіше як результат забруднення повітря відходами хімічних виробництв.

Фізичні властивості повітря та їх значення для здоров’я. На здоров’я дітей певним чином впливають і фізичні властивості повітря: вологість, температура, тиск, рух, електричний стан та ін.

Вологість повітря має велике значення для здоров’я людини. У «сухому» повітрі (з малою кількістю водяної пари) важко дихати, бо таке повітря висушує слизову оболонку дихальних шляхів. Несприятливе для дихання і дуже вологе повітря, в якому багато водяної пари. При диханні таким повітрям утруднюється або зовсім припиняється виділення води через легені. Це особливо відчувається в жарку літню пору перед грозою, коли буває душно. Тоді утруднюється і тепловіддача через шкіру, а це може спричинити перегрів організму. Навпаки, при низькій температурі надмірна вологість повітря дуже підвищує його теплопровідність, тому в такому повітрі дуже холодно.

Розрізняють абсолютну вологість повітря і відносну. Абсолютна вологість - це кількість грамів водяної пари, що міститься в 1 м3 повітря. Відносна вологість — відношення наявної кількості водяної пари в 1м3 повітря до тієї кількості, яка при даній температурі вмістилася б в 1м3 повітря при насиченні його. Відносну вологість виражають у процентах. При середній температурі і слабкому рухові повітря найсприятливіші умови для людини спостерігаються при відносній вологості повітря в межах 40—60%.

Температура атмосферного повітря має велике значення для здоров’я дитини. Висока температура повітря при високій вологості, особливо коли немає вітру, може спричинити небезпечний для життя тепловий удар. Низька температура повітря також небезпечна для здоров’я дітей, бо може викликати охолодження організму. Короткочасне охолодження всього організму іноді проходить безслідно, якщо після цього організм добре зігріється. Але буває й так, що навіть короткочасне значне охолодження може спричинити різні захворювання (запалення легень, активізацію ревматизму, туберкульозного процесу та ін.). Часткове охолодження окремих частин тіла, наприклад, рук і ніг, може призвести до так званих простудних захворювань. Останнє найчастіше трапляється в тих дітей, які не загартовують свій організм.

Рух повітря — швидкість, сила і напрям вітру — необхідно враховувати у виховній роботі з дітьми, бо вітер може іноді негативно вплинути на здоров’я дітей. Насамперед повітря посилює тепловіддачу організму через теплопроведення та випаровування. Тому в жарку погоду вітер робить позитивний вплив на організм, прискорюючи віддачу зайвого тепла. Але взимку холодний вітер, сприяючи охолодженню організму, може спричинити простудні захворювання і прискорити обморожування. А струмини холодного і вологого повітря (протяги) можуть спричинити в дітей запалення середнього вуха. Сильний вітер сприяє збільшенню пилу в повітрі.

У повітрі завжди є позитивно або негативно заряджені іони, які є результатом впливу випромінювань радіоактивних елементів земної кори, ультрафіолетової радіації тощо. За сучасними поглядами, негативно заряджені іони благотворно впливають на організм, поліпшують загальне самопочуття і підвищують працездатність. Позитивно заряджені іони впливають на організм негативно. В закритих приміщеннях спостерігається переважання позитивних іонів, значно зменшується кількість негативних, які поглинаються організмом при диханні.

В атмосферному повітрі є також радіоактивні елементи. Але вплив їх на організми ще недостатньо вивчено.

Постійною складовою частиною повітря є пил. Кількість його залежить від ряду причин: характеру ґрунту, наявності зелених насаджень, пори року, близькості промислових підприємств і т. д. Особливо різко зростає запиленість повітря при сильних вітрах в місцевостях, позбавлених рослинності. Багато пилу надходить в атмосферу при виверженні вулканів. Але найбільшим джерелом запилення атмосферного повітря у великих містах і промислових районах є так зване промислове викидання в атмосферу шкідливих газів і частинок пилу у вигляді золи, сажі і диму, що може загрожувати здоров’ю населення.

Супутниками пилу в повітрі є різні мікроорганізми, серед яких багато хвороботворних. У повітрі, в якому більше пилу, більше й мікробів. Особливо багато їх в повітрі закритих, погано провітрюваних приміщень, де довгий час перебуває багато людей. У відкритому атмосферному повітрі мікробів значно менше, бо більшість із них гине від ультрафіолетових променів сонця та від інших факторів. Ось чому боротьба з пилом у закритих приміщеннях, зокрема в шкільних,— одне з найважливіших гігієнічних завдань.

Носова порожнина. Дихальна система починається носовою порожниною, розділеною поздовжньою перегородкою на дві половини, кожна з яких в свою чергу ділиться трьома носовими раковинами — верхньою, середньою і нижньою — на носові ходи. Носові ходи у дітей порівняно вужчі, ніж у дорослих, і остаточно формуються в 14—15 років.

Вдихуване повітря проникає в порожнину носа через два передніх отвори — ніздрі, і, пройшовши по носових ходах, виходить з носової порожнини в носоглотку через два задні отвори — хоани. В носову порожнину відкривається слізний канал, по якому надлишок сліз стікає в носову порожнину і додатково зволожує слизову оболонку. Носова порожнина має багато додаткових порожнин, розміщених у великих кістках, що утворюють ніс, і сполучених з носовою порожниною спеціальними отворами. Ці додаткові порожнини, або пазухи, містяться в тілі верхньої щелепи — верхньощелепна, або гайморова порожнина, в клиновидній кістці — клиновидна пазуха, в решітчастій — решітчастий лабіринт, в лобовій кістці — лобова пазуха. В дітей дошкільного віку всі ці порожнини розвинені недостатньо. А лобова пазуха остаточно формується лише в 15 років. Носова порожнина вистелена слизовою оболонкою, яка має густу сітку кровоносних судин і вкрита миготливим епітелієм. В епітеліальному покриві багато бокаловидних клітин і залозок, які виділяють слиз. Слизова оболонка пронизана густою сіткою кровоносних судин і тому має добре кровопостачання, завдяки чому поверхня слизової оболонки завжди тепла. Проходячи по носових ходах, вдихуване повітря зігрівається, зволожується і частково очищається від пилу та мікроорганізмів. Завдяки коливним рухам війок миготливого епітелію, слиз разом з прилиплими до нього пилинками та мікробами видаляється з носової порожнини у носоглотку.

У слизі носової порожнини є лейкоцити, які виходять на поверхню слизової оболонки з кровоносних судин. Завдяки фагоцитарній здатності, лейкоцити знищують мікробів, що потрапляють в носову порожнину з вдихуваним повітрям. Згубно діє на мікроби наявна в складі слизу речовина — лізоцим. Пригнічуючи життєдіяльність мікробів, лізоцим зменшує небезпеку їх для організму.

Дихання можливе не тільки через ніс, але й через рот. Проте, проходячи через ротову порожнину, вдихуване повітря не може так очищатись, зігріватись і знешкоджуватись, як у носовій порожнині. Тому дуже важливо дихати через ніс, а не через рот.

Слизова оболонка носової порожнини, як і розміщених нижче частин верхніх дихальних шляхів (носоглотки, гортані, трахеї, бронхів), у дітей дуже ніжна, легко пошкоджується і схильна до запалень. Дихальні шляхи у дітей значно вужчі, ніж у дорослих. Все це сприяє легшому проникненню інфекції в організм дитини. При запальних процесах у носі (при нежиті) слизова оболонка набухає, внаслідок чого утруднюється або ж і зовсім стає неможливим дихання через ніс, тому діти змушені дихати через рот. А це сприяє охолодженню дихальних шляхів аж до легень і проникненню у них мікробів та частинок пилу. З носової порожнини повітря проходить через хоани в порожнину носоглотки.

Носоглоткою називають верхній відділ глотки, по якому проходить повітря в гортань. У носоглотку відкриваються отвори євстахієвих труб, що йдуть з порожнини середнього вуха. Тут же містяться трубні і глоткові мигдалики.

У 4—10-річних дітей нерідко утворюються так звані аденоїдні розрощення, тобто розрощення лімфатичної тканини (аденоїдної) в ділянці глотки, а також у носі. Вони можуть надавати голосу дитини гугнявості і утруднювати дихання. Крім того, аденоїдні розрощення можуть негативно впливати на загальний стан здоров’я і на працездатність дитини, тому їх необхідно лікувати. Зустрічаються аденоїдні розрощення і в підлітків. Із носоглотки повітря надходить в ротову частину глотки і далі в гортань.

Гортань. Гортань є не тільки відділом дихальних шляхів, а і голосовим апаратом. Розміщена гортань на передній поверхні шиї на рівні 4—6 шийних хребців, від яких відокремлена нижньою частиною глотки. Стінка її має хрящовий скелет, що складається з трьох великих непарних і трьох малих парних хрящів. Над щитовидним хрящем міститься другий великий хрящ — надгортанник, який має велике значення для захисту дихальних шляхів від попадання в них їжі під час ковтання. Коли людина робить ковтальні рухи, гортань трохи піднімається, при цьому щитовидний хрящ тисне на нижній конус надгортанника і останній закриває вхід у дихальне горло. Одночасно язичок м’якого піднебіння піднімається і закриває хоани. Таким чином, дихання під час ковтання припиняється і їжа не може попасти в дихальні шляхи.

Хрящі гортані сполучені один з одним суглобами та зв’язками і приводяться в рух численними м’язами, розміщеними в стінках гортані. Всередині гортань вистелена слизовою оболонкою. Сухожильними зв’язками гортань прикріплюється до під’язикової кістки, внаслідок чого вона рухається разом з рухами під’язикової кістки, опускаючись і піднімаючись, як це спостерігається, наприклад, під час ковтання.

В гортані містяться голосові зв’язки, від коливання яких виникає звук голосу. Голосові зв’язки мають вигляд складок, натягнутих в передньо-задньому напрямі і прикріплених кінцями до хрящів гортані. Дві справжні голосові зв’язки натягнуті від внутрішньої стінки щитовидного хряща до відростків черпакуватих хрящів. Вони складаються з еластичних волокон і м’язової тканини. Над ними розміщені дві несправжні голосові зв’язки. Складні рухи гортані, зв’язані з мовою, спричиняються скороченням м’язів, розташованих в її стінках. При напруженні голосових зв’язок щілина між ними звужується, внаслідок чого з силою виштовхуване з легень повітря спричиняє коливання голосових зв’язок, які й утворюють звук. Відтінки голосу залежать як від довжини і товщини голосових зв’язок, так і від будови порожнин рота і носа, які відіграють роль резонаторів.

У дітей молодшого шкільного віку гортань ще невелика, гортанні хрящі м’які, голосові зв’язки короткі і тонкі, тому голос, як при всяких коротких струнах в музикальному інструменті, високий. Посилений ріст гортані починається з 5—6 років, а найінтенсивніше він відбувається, починаючи з 13—14 років. Гортанні хрящі стають товщі і щільніші. Одночасно із збільшенням гортані ростуть і стають довшими і товщими справжні голосові зв’язки, внаслідок чого голос стає нижчим, а розвиток і зміна форми сусідніх порожнин глотки змінюють його дзвінкість і тембр.

У період статевого дозрівання у підлітків відбувається різка зміна голосу - мутація, яка особливо різко проявляється у хлопчиків («злам голосу»). У цей період, поки не встановиться голос, підліткам — хлопчикам і дівчаткам не рекомендується багато співати, щоб не подразнювати і не стомлювати їх голосовий апарат. Для нормального розвитку голосу в дітей необхідно охороняти дихальні шляхи, зокрема гортань, від простуди і перенапружень. Особливо відповідальним є період мутації голосу. Взагалі для розвитку гортані і вправляння голосу в дітей велике значення має раціональне навчання їх співу, а також читання вголос і декламування з правильними наголосами та інтонацією. Все це сприяє також розвиткові грудної клітки та легень. Пройшовши гортань, повітря потрапляє в трахею.

Трахея. Трахея, або дихальне горло, являє собою трубку, що складається з 16—20 неповних хрящових кілець, звернених вільними кінцями назад. Слизова оболонка, що вистилає внутрішню поверхню трахеї, вкрита багаторядним миготливим епітелієм, в якому багато слизових бокаловидних клітин, що виділяють слиз. Як і в носовій порожнині, слиз безперервно рухається в напрямі до глотки. Цей рух викликається коливними рухами війок миготливого епітелію. Пилинки, що попадають у трахею, осідають на поверхні слизової оболонки і разом із слизом піднімаються вгору до глотки і заковтуються.

Бронхи. Нижній кінець трахеї на рівні IV—V грудних хребців поділяється на два первинні бронхи, з яких один заходить у праву легеню, а другий — у ліву. Правий бронх коротший і товщий, лівий — довший і тонший. Через лівий бронх перекидається дуга аорти. Всередині легень первинні бронхи поділяються на вторинні, які далі багато разів галузяться, утворюючи так зване бронхіальне дерево. Найтонші розгалуження цього дерева (близько 1 мм в діаметрі) називаються бронхіолами. Останні закінчуються тонкостінними альвеолярними ходами, стінки яких мають випини, що називаються альвеолами. Стінка альвеоли — це дуже тоненька перетинка, вистелена зсередини одношаровим епітелієм. Наявність еластичних волокон у стінці альвеоли сприяє її спаданню під час видиху. Розширення альвеол відбувається внаслідок розширення грудної клітки. Навколо альвеол, щільно прилягаючи до їх стінок, розташована густа сітка кровоносних капілярів. Через стінки альвеол і кровоносних капілярів відбувається обмін газів між кров’ю та альвеолярним повітрям.

У легенях дорослої людини 700 млн. альвеол з загальною поверхнею 60—120 м2. Така величезна поверхня забезпечує велику швидкість газообміну в легенях.

У стінках великих бронхів як і в трахеї, є хрящові кільця, побудовані з гіалінового хряща. У стінках бронхіол хряща немає, а є лише кільцевий шар гладеньких м’язів. Внутрішня поверхня бронхів вистелена слизовою оболонкою, яка вкрита миготливим епітелієм.

У дітей трахея і бронхи розвиваються поступово. Вони ростуть в основному паралельно з ростом тулуба. Просвіт трахеї і бронхів у дітей значно вужчий, ніж у дорослих; хрящі їх ще не зміцнілі. М’язові і еластичні волокна розвинені слабо. Слизова оболонка, що вистилає трахею і бронхи, дуже ніжна і багата на кровоносні судини. Тому трахея і бронхи у дітей легше ушкоджуються, ніж у дорослих. Проникнення в них частинок пилу, а також хвороботворних бактерій для дітей значно небезпечніше, ніж для дорослих.

Легені. Легені розташовані в грудній порожнині, по боках серця. У просторі між легенями, який називається середостінням, розміщені трахея, стравохід, зобна залоза, серце, великі судини, лімфатичні вузли і деякі нерви.

Легені в дітей розвинені ще недостатньо, альвеоли малі, слабо розвинена в них еластична тканина. Кровонаповнення легень у дітей підвищене.

Легені дітей ростуть безперервно, причому спостерігається два періоди особливо енергійного їх росту: від народження до тримісячного віку, коли об’єм їх майже подвоюється, і в період статевого дозрівання (від 12 до 16 років включно). Легені новонародженої дитини важать близько 50г, в 1 рік — 150г і в 12 років — 500г, у дорослих — майже 1кг. Дихальна поверхня альвеол у дітей відносно більша, кількість крові, що протікає через легені за одиницю часу, також відносно більша, ніж у дорослих. Все це забезпечує підвищений газообмін, необхідний для посиленого обміну речовин ростучого організму.

Типи дихання. Розрізняють грудний, діафрагмальний (або черевний) і мішаний типи дихання. Тип дихання залежить від того, які м’язи переважно беруть участь у диханні.

Тип дихання в процесі розвитку дитячого організму поступово змінюється. В новонароджених хлопчиків і дівчаток тип дихання черевний (діафрагмальний). Це зв’язано з тим, що грудна клітка новонароджених дітей весь час перебуває в положенні вдиху, ребра розміщені майже перпендикулярно до хребта і збільшення об’єму грудної клітки за рахунок підняття ребер майже неможливе. В перші місяці життя передньо-задній і поперечний діаметр грудної клітки майже однакові. В міру росту дитини передньо-задній діаметр грудної клітки зменшується, а поперечний — збільшується. Таким чином, поперечний переріз грудної клітки з майже круглого у новонародженої дитини з вікон стає овальним. Поступово на першому році життя дитини передні кінці ребер разом з грудниною опускаються, тобто грудна клітка із положення вдиху переходить у положення видиху, і тим самим створюється можливість для переходу до грудного (реберного) типу дихання. На початку другого року життя, у зв’язку з переходом дитини з горизонтального у вертикальне положення, тип дихання стає мішаним (грудочеревним).

З 3-х до 7-річного віку дедалі чіткіше виступає грудний тип дихання, а в 7—14 років починають позначатись статеві відміни: у хлопчиків переважає черевний тип, а в дівчаток — грудний тип дихання.

У дорослих чоловіків переважає черевний тип дихання, а в жінок — грудний. Проте тип дихання може змінюватись залежно від умов. Так, у жінок, які займаються фізичною працею, грудний тип дихання замінюється мішаним або навіть черевним.

Легенева вентиляція. Безперервна зміна повітря в легенях під час дихання називається легеневою вентиляцією, показником якої є хвилинний об’єм легень (кількість повітря, що проходить через легені за 1хв). Кількість повітря, яку людина вдихає і видихає при спокійному диханні, називається дихальним об’ємом.

У новонародженої дитини дихальний об’єм під час сну близько 20 мл, на кінець першого місяця — 25 мл, наприкінці першого року — 50 мл, у 5 років — 215 мл і в 12 років — 375 мл. У дорослих людей — 300—600 мл.

Щоб обчислити хвилинний об’єм легень, треба дихальний об’єм перемножити на кількість дихальних рухів за 1 хв. У новонароджених дітей хвилинний об’єм дорівнює 650—700 мл, на кінець першого місяця — 1400 мл, наприкінці першого року — 2600 мл, в 5 років — 5800 мл і в 12 років — 7000—9000 мл.

У дітей старше п’яти років хвилинний об’єм дихання значно більший, ніж у дорослих. У 12 років він удвічі більший, ніж у дорослих. Але вже у новонароджених (у перерахунку на 1 кг ваги тіла) він більше ніж вдвічі перевершує хвилинний об’єм дихання на 1 кг ваги дорослої людини. Це зумовлено тим, що при майже одному й тому самому дихальному об’ємі в мл на 1 кг ваги частота дихання у дітей в 3—4 рази більша, ніж у дорослих.

Таким чином, легенева вентиляція у дітей на 1кг ваги значно більша, ніж у дорослих.

До 8 років частота дихання у хлопчиків більша, ніж у дівчаток. Перед періодом статевого дозрівання частота дихання у дівчаток стає більшою, ніж у хлопчиків; таке співвідношення зберігається протягом всього життя.

В дорослих спостерігаються також індивідуальні коливання частоти дихання від 7 до 22 на хвилину.

При визначенні легеневої вентиляції слід також враховувати, що під час вдиху частина повітря (близько 150 мл у дорослої людини) затримується в так званому шкідливому просторі, до якого належать порожнини носа, носоглотки, гортані, трахеї і бронхів. Під час видиху це повітря виходить назовні і замінюється повітрям з легень, яке порівняно з атмосферним має більше вуглекислого газу і менше кисню. Під час наступного вдиху це вже використане повітря першим входить у легені.

Життєва місткість легень. Життєвою місткістю легень називається та максимальна кількість повітря, яку людина може видихнути після найглибшого вдиху. При спокійному диханні доросла людина вдихає і видихає близько 500 мл повітря (дихальний об’єм). При глибокому диханні об’єм повітря, що змінюється в легенях при кожному дихальному русі, значно більший. Справді, після звичайного спокійного вдиху людина може зробити сильніший вдих і вдихнути додатково ще 1500 мл повітря. Це повітря називається додатковим.

Так само і після спокійного видиху людина може зробити посилений видих і видихнути ще 1500 мл повітря. Це повітря називається резервним. Сума об’ємів дихального, додаткового і резервного повітря становить життєву місткість легень.

Величина життєвої місткості легень коливається залежно від віку, довжини тіла, типу дихання (найбільша при грудочеревному), від статі (більша у хлопчиків). Вона збільшується тренуванням. У дітей життєва місткість легень поступово збільшується від раннього дитинства і до 18— 19 років.

Життєва місткість легень у дітей повільно наростає до семи років, поки відбувається диференціювання легень, і енергійно збільшується з 8—9 років, даючи максимальний приріст у період статевого дозрівання. Перебудова життєвих процесів, зумовлена статевим дозріванням, і посилений ріст легень вимагають у перехідному віці особливого піклування про гігієну органів дихання, бо антигігієнічні умови в цьому віці небезпечні щодо захворювання легень, зокрема на туберкульоз. З 18 до 35 років життєва ємкість легень є максимальною (3000—6000 мл), а потім з віком зменшується. Життєва ємкість легень є одним з показників фізичного розвитку організму; її можна збільшити тренуванням дихальних м’язів.

Життєву місткість легень вимірюють з допомогою спеціального приладу, що називається спірометром.

Залишкове повітря. Після першого вдиху дитини, коли легені вперше наповнюються повітрям, і до кінця життя легені ніколи повністю не звільняються від нього. Навіть після максимального видиху в легенях все ще залишається частина повітря. Цей об’єм повітря, що залишається в легенях і після смерті, дістав назву залишкового повітря. В дорослої людини він дорівнює 1000—1500 мл.

Частина залишкового повітря може вийти з легень лише тоді, коли в плевральну щілину зайде повітря і створиться там атмосферний тиск, що можливе при пошкодженні грудної клітки з обох боків. У такому випадку легені спадаються. Такий стан легень називається пневмотораксом. Однобічний пневмоторакс (тобто однобічне пошкодження грудної клітки) іноді роблять штучно, коли з лікувальною метою необхідно дати спокій легені, хворій на туберкульоз. Повний двобічний пневмоторакс у людини спричиняє смерть.

Загальна кількість повітря, яка вміщується в легенях, дорівнює сумі життєвої місткості і залишкового об’єму.

Дихання при м’язовій діяльності. При всякій діяльності, а особливо при м’язовій, потреби організму в кисні значно зростають. У спокійному стані за одну хвилину доросла людина споживає близько 350 мл кисню, а при м’язовій роботі 4000—5000 мл.

Підвищена потреба організму в кисні при м’язовій діяльності забезпечується за рахунок посилення роботи органів дихання: дихальні рухи стають частішими і глибшими, різко збільшується вентиляція легень.

У людей з добре тренованою дихальною мускулатурою і великою життєвою місткістю легень легенева вентиляція збільшується головним чином за рахунок збільшення глибини дихання (дихального об’єму). У нетренованих людей зрослі потреби організму в кисні забезпечуються переважно за рахунок збільшення частоти дихальних рухів.

При глибокому диханні альвеолярне повітря вентилюється на 80—90%, що забезпечує швидкий обмін газів крізь стінки альвеол. Це збільшує витривалість організму до тривалого фізичного навантаження. При неглибокому і частому диханні вентиляція альвеолярного повітря зменшується і більша частина вдихуваного повітря залишається в «шкідливому просторі». При дуже частому диханні кількість змінюваного повітря (дихальний об’єм) зменшується в такій мірі, що людина починає задихатись і змушена припинити роботу.

Таким чином, у тренованих людей кров більше насичується киснем, ніж у нетренованих. Одночасно, внаслідок викидання в кров’яне русло депонованої крові при м’язовій роботі, збільшується киснева місткість крові. Збільшення легеневої вентиляції, підвищення кисневої місткості крові і збільшення хвилинного об’єму крові забезпечують значно зрослі потреби організму в кисні при м’язовій роботі.

У дитини, так само як і в нетренованої людини, при зрослій потребі в кисні різко збільшується частота дихальних рухів і в далеко меншій мірі — їх глибина. Взагалі дихання у дітей неглибоке, поверхневе, бо слабо розвинена дихальна мускулатура не може достатньо розширювати грудну клітку.

Отже, для нормального фізичного розвитку дитини велике значення має систематичне тренування дихальних м’язів і збільшення життєвої ємкості її легень. Цьому сприяють щоденні прогулянки, посильна фізична праця, фізкультурні зарядки і такі види спорту, як біг, катання на лижах і ковзанах, веслування, плавання.

Потреба в систематичному тренуванні органів дихання дитини на свіжому повітрі стане ще більш зрозумілою, якщо врахувати, що в дітей порівняно високий рівень обміну речовин. Вони більше, ніж дорослі, споживають кисню на кілограм ваги тіла.

Підвищена потреба дітей в кисні зв’язана з побудовою і розвитком тканин ростучого організму. А якщо врахувати ще й поверхня дихання, внаслідок якого значна частина вдихуваного повітря не доходить до легеневих пухирців, то стане зрозумілою необхідність перебування дітей на свіжому повітрі.

Дихання у дітей молодшого шкільного віку аритмічне. При виконанні м’язової роботи (писання, малювання, фізичні вправи тощо) діти 7—11 років схильні затримувати дихання. Ці особливості зумовлені в основному ще недосконалою координацією дихальних рухів з боку дихального центра. Дихальний центр у дітей легко збуджується, тому дихання у них значно прискорюється при психічних збудженнях, незначних фізичних вправах, невеликому підвищенні температури тіла і навколишнього середовища. У зв’язку з цим дітям особливо корисні співи, фізичні вправи, посильна фізична праця, ігри і доступні види спорту, які зміцнюють дихальну мускулатуру, вправляють нервоворуховий апарат і сприяють виробленню глибшого і більш ритмічного дихання.

Гігієна органів дихання дитини. Тут слід насамперед вказати на величезне значення для організму дитини правильного глибокого і ритмічного дихання. Таке дихання забезпечує добру вентиляцію легень, а отже, і достатнє постачання організму киснем при невеликій частоті дихальних рухів. Тому необхідно постійно піклуватись про вироблення в дітей звички дихати глибоко і ритмічно не тільки при виконанні фізичних вправ, а й під час занять у класі, ігор, ходіння, фізичної праці і т. д. Дихати треба тільки через ніс. Проходячи через носову порожнину, повітря в значній мірі очищається в ній від пилу і мікробів, а також зігрівається, чого не буває при диханні через рот. Через рот діти звичайно дихають під час нежиті та інших запальних процесах у верхніх дихальних шляхах, а також при аденоїдних розрощеннях у носоглотці. При диханні через рот частинки пилу і хвороботворні бактерії легко потрапляють у дихальні шляхи, а в холодну пору року може статись ще й різке охолодження дихальних шляхів. Все це може спричинити захворювання органів дихання.

Слід мати на увазі, що в дітей, які довгий час змушені були дихати через рот (наприклад, при нежиті), часто виробляється звичка дихати через рот навіть і тоді, коли нежить пройшов. У таких випадках потрібна увага з боку вчителів та батьків і роз’яснення дітям необхідності дихати через ніс.

Органи дихання, як і інші органи ростучого дитячого організму, для свого нормального розвитку потребують вправ. Тому в системі фізичного виховання учнів як молодших, так і старших класів велику увагу треба приділяти дихальній гімнастиці та іншим фізичним вправам, що розвивають мускулатуру, яка спричиняє рухи грудної клітки. Особливо корисні такі види спорту, як ходіння на лижах, катання на ковзанах, плавання, гребля та ін. Сприяє розвиткові грудної клітки і правильне положення тіла (правильна поза) під час ходіння, стояння, сидіння за партою в школі і дома під час готування уроків. Правильне положення тіла у всіх цих випадках сприяє розширенню грудної клітки, полегшує діяльність легень і забезпечує глибше дихання. При зігнутому положенні тулуба грудна клітка і легені стиснені, нормальна життєдіяльність і розвиток їх порушується, дихання стає поверхневим, повітря в легені заходить мало, і тому постачання кисню органам зменшується.

Зважаючи на те, що дихання дітей більш поверхневе, потреба організму в кисні відносно велика, слизова оболонка дихальних шляхів легко ушкоджується, в приміщеннях, де перебувають діти, повинно бути завжди свіже повітря. Для цього необхідно систематично, кілька разів на день провітрювати шкільні і житлові приміщення. В теплу пору року заняття в класах треба проводити при відкритих вікнах. Дітям необхідні рухливі ігри, посильна фізична праця на відкритому повітрі. Найбільші можливості для цього бувають влітку і під час зимових та весняних канікул. Проте і в дні занять у школі слід забезпечити щоденне перебування дітей на свіжому повітрі. Діти молодшого шкільного віку повинні бути на свіжому повітрі не менше чотирьох годин на добу (звичайно, з перервами), а учні старшого віку — не менше трьох годин. Під час перерв між уроками діти повинні гуляти на шкільному подвір’ї (крім днів з сильними морозами і вітрами). Повітря в класах і квартирах теж повинно бути завжди свіжим.

Якщо діти мало перебувають на свіжому повітрі, вони стають млявими, блідими, часто хворіють на недокрів’я. Діти, які значну частину часу проводять на свіжому повітрі — біля річки, в парку, на городі, в саду, в лісі тощо,— енергійні, бадьорі, життєрадісні; в них, як правило, хороший апетит і міцний, здоровий сон.

Свіже, чисте повітря посилює й активізує процеси дихання, кровообігу, обмін речовин, діяльність м’язово-рухового апарата дитини. Перебування на відкритому повітрі зміцнює нервову систему дитини, загартовує її організм, підвищує опірність організму проти інфекційних захворювань. Відомо, наприклад, що ті діти, яких батьки занадто оберігають від значних коливань температури повітря і завжди надмірно тепло одягають, частіше хворіють на грип, ангіну, бронхіт; такі діти мерзнуть тоді, коли інші почувають себе добре.

Звичайно, перебуванням на свіжому повітрі не можна зловживати на шкоду навчальній роботі в школі і вдома.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации