Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій - файл n1.docx

Вікова фізіологія та гігієна функціональних систем організму. Курс лекцій
Скачать все файлы (298.4 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx299kb.01.04.2014 06:28скачать

n1.docx

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
МОДУЛЬ № 1
ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ ТА ГІГІЄНА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ

СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ
Онтогенез як життєвий шлях індивідуума. Закономірності росту і розвитку людини.

Розвиток людського організму починається з заплідненої яйцеклітини і проходить спочатку період утробного, а потім позаутробного розвитку.

Наука, що вивчає тільки початкову стадію (перші два з лишком місяці утробного розвитку організму), називається ембріологією. Під поняттям «ембріон» прийнято розуміти зародок до третього місяця його розвитку, коли відбувається початкове закладання всіх органів. З третього ж місяця і до кінця утробного розвитку зародок називається плодом.

З народженням дитини її розвиток не припиняється. Він триває до повної зрілості організму, яка настає приблизно в 25 років. Далі йде період зрілості, після чого настає період старіння, який закінчується смертю. Весь цикл розвитку організму, починаючи з заплідненої яйцеклітини і кінчаючи смертю, об’єднується під назвою онтогенез, тобто індивідуального розвитку даної особини.

Розвиток дитячого організму. Дитина відрізняється від дорослої людини не тільки тим, що вона менша вагою, зростом, силою і витривалістю, але також будовою і розвитком як окремих органів і систем органів, так і всього організму. Дитина — це перш за все організм, який росте і розвивається, він надзвичайно пластичний, легко (значно легше, ніж дорослий) піддається впливам зовнішнього середовища і змінюється під його впливом.

Ріст і розвиток організму — це складний комплексний процес глибоких якісних змін, які виявляються не тільки в морфологічній перебудові і диференціюванні всіх органів та тканин і всього організму в цілому, але і в розвитку його функціональних здатностей. В цьому складному процесі органічно пов’язані фізичний розвиток (ріст і диференціювання органів і тканин) і розвиток психіки дитини.

Ріст організму відбувається внаслідок росту клітин, їх розмноження і збільшення маси міжклітинних утворень. Ріст відбувається нерівномірно, і періоди посиленого росту змінюються періодами його сповільнення. В період сповільнення росту відбувається найбільш інтенсивне диференціювання тканин і органів та їх формотворення. Одночасно з цим розвиваються функції окремих органів і вдосконалюється їх взаємна функціональна залежність, яка регулюється вищими відділами центральної нервової системи і перш за все корою головного мозку.

Найінтенсивніший ріст тіла в довжину спостерігається на першому році життя дитини (20—25см за рік). Далі прибавки росту в довжину щороку зменшуються і в дошкільному віці становлять 7—8см, а в дітей молодшого шкільного віку ще менше — в середньому 4—5см за рік. Для хлопчиків цей показник трохи менший, а для дівчаток більший, особливо під кінець молодшого шкільного віку. В період статевого дозрівання ріст тіла у довжину знову посилюється, досягаючи 8—9см за рік.

Крім росту в довжину, показниками нормального фізичного розвитку дитини служать такі показники, як вага тіла, окружність грудної клітки, життєва місткість легень, м’язова сила та ін.

Процеси росту, диференціювання тканин і органів та формотворення відбуваються в організмі під впливом зовнішнього і внутрішнього середовища, за участю нервової і ендокринної систем. Причому провідна роль в регуляції всіх процесів в організмі належить центральній нервовій системі і, зокрема, її вищому відділу — корі головного мозку, яка, за висловом І. П. Павлова, тримає в своєму віданні всі явища, що відбуваються в тілі.

Процеси розвитку організму в цілому і окремих органів та систем у різних індивідів відбуваються неоднаково і нерівномірно. Це залежить, головним чином, від тих умов, в яких живе і виховується дитина. Якщо умови, що оточують дитину, відповідають її анатомо-фізіологічним особливостям, а також вимогам гігієни, то, як правило, її організм розвивається нормально, тому що в даному разі відбувається врівноваження організму з середовищем. У такому випадку ріст, диференціювання тканин і формотворення, тобто те, що ми називаємо фізичним розвитком, взаємно між собою пов’язані і становлять єдиний гармонійний процес.

Коли ж немає потрібних умов середовища, тоді значно важче гармонійно врівноважити організм з середовищем, пристосувати його до середовища, внаслідок чого може порушитись нормальний розвиток організму. При такому порушенні можливі відхилення в окремих ланках процесу розвитку, внаслідок чого можуть виникнути дефекти розвитку тих чи інших органів і систем, що в кінцевому підсумку позначається на всьому організмі як єдиному цілому. Наприклад, іноді спостерігається відхилення в розвитку окремих органів і систем дитини: раннє, пізнє або неправильне прорізування зубів, відхилення в строках окостеніння скелета, передчасний або запізнений розвиток статевих та інших залоз внутрішньої секреції. Ці процеси розвитку залежать від середовища (природного і суспільного), в якому перебуває ростучий організм, від умов життя, навчання та виховання і від самого стану організму.

Окремі органи і системи органів розвиваються не відособлено, а в тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості. Сучасний рівень знань в галузі будови і функцій організму людини дає можливість і зобов’язує нас підходити до організму як до єдиного цілого.

Розвиток одних його органів певним чином впливає на розвиток інших, сприяючи розвиткові всього організму як єдиного цілого. Так, наприклад, нормальний розвиток органів дихання сприятливо позначається на серцево-судинній системі, і, навпаки, стан останньої, тобто серцево-судинної системи, впливає на розвиток органів дихання. Розвиток головного мозку впливає на розвиток органів чуття. Особливо стає очевидною ця взаємна обумовленість і взаємозв’язок та вплив одних органів і систем на інші тоді, коли втручається в це активна сила вправ. Наприклад, вправляння м’язової системи за допомогою рухів позитивно впливає на розвиток головного мозку, органів дихання, кровообігу, кісткової системи та ін.

Можливості безмежного розвитку головного мозку відкривають перед педагогами найширші перспективи для вдосконалювання особи людини, що розвивається. Неодмінною умовою, яка може забезпечити всебічний як фізичний, так і психічний розвиток дитячого організму, є правильна постановка фізичного виховання, навчальних занять, ігор та трудової діяльності дітей з урахуванням їх вікових анатомо-фізіологічних особливостей.

Розвиток і формування ростучого організму дитини залежить насамперед від соціальних умов, в яких вона живе. Суспільний лад наперед визначає загальні умови виховання і навчання підростаючого покоління. Проте тільки соціалістичний лад створює всі необхідні умови для всебічного, гармонійного розвитку організму людини.

Завдання педагогів — використати у справі виховання і навчання дітей усі можливості, які надають розвитку людського організму сприятливі умови.

Не можна виховувати дітей як тепличну рослину, позбавляючи їх благотворного впливу необхідної їм рухливості, зміцнюючої дії свіжого повітря, сонця, води, усуваючи з їх дороги всякі труднощі, розглядаючи будь-яку фізичну або розумову працю лише як «навантаження».

Але треба враховувати вікові особливості дітей, дбати про створення сприятливих умов для їх росту й розвитку, не перевантажувати дітей надмірними завданнями.

Для успішного виховання і навчання дітей необхідно враховувати їх вікові анатомо-фізіологічні особливості, розвивати їх сили, виходячи з потреб і можливостей ростучого організму.

Вікові періоди розвитку дитячого організму та їх анатомо-фізіологічна характеристика

Наявність закономірних зв’язків між змінами, що відбуваються в організмі, і певним віком дає можливість виділити в розвитку дитини кілька періодів. Різними авторами було запропоновано кілька класифікацій вікових періодів. У кожній з них взято за основу ту або іншу сторону розвитку організму, що росте, наприклад зміну зубів (беззубе, молочнозубе і постійнозубе дитинство), збільшення довжини і ваги тіла (перша повнота, перше витягування, сповільнений ріст, друге витягування), статевий розвиток (препубертатний, пубертатний і постпубертатний період) та інші ознаки.

Проте більшість класифікацій хибують односторонністю і часто не враховують умов зовнішнього середовища, в яких виховуються і розвиваються діти.

В основу класифікація періодів розвитку дитячого організму покладено анатомо-фізіологічні зміни дітей, що розвиваються в найсприятливіших умовах.

На сьогоднішній час найбільш розповсюдженою схемою ділення на вікові періоди постнатального розвитку людини є схема за А.А. Маркасян.

Новонароджений 1-10 днів.

Грудний період 10 днів-1рік.

Раннє дитинство 1-3 роки.

Перше дитинство 4-7 років.

Друге дитинство 8-12 років хлопчики.

8-11 років дівчатки.

Підлітковий вік 13-16 років хлопчики.

12-15 років дівчатка.

Юнацький вік 17-21 рік хлопчики.

16-20 років дівчатка.

Зрілий вік: І період 22-35 років чоловіки.

21-35 років жінки.

ІІ період 36-60 років чоловіки.

35-55 років жінки.

Похилий вік 61-74 роки чоловіки.

56-74 роки жінки.

Старечий вік 75-90 років чоловіки і жінки.

Довгожителі 90 років і більше.

Період новонародження являє собою проміжний етап розвитку, в організмі немає ще точності і злагодженості в роботі регуляторних механізмів. В результаті спостерігаються різкі зміни в діяльності органів (наприклад, різкі коливання частоти серцевих скорочень та ін.). Відбувається процес перебудови функцій органів та систем, що їх утворюють у зв’язку зі зміною умов впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Іншими словами відбувається процес адаптації всього дитячого організму до змін середовища.

В цей короткий період звикання до життя поза материнським організмом немовля особливо потребує точного виконання гігієнічних вимог.

Грудний період — перший рік позаутробного життя дитини характеризується високою енергією росту (за рік дитина виростає на 20—25 см), поступовим удосконаленням нервової системи дитини і відповідно зменшенням тривалості сну. Починає розвиватись в організмі функція опору і адаптації до мінливих умов середовища, зокрема, посилюється поступово терморегуляційний рефлекс.

Основним показником фізичного розвитку немовляти є вага, зріст та психомоторний розвиток. Протягом першого року вага нормально розвиненої дитини збільшується втроє (якщо після народження дитина важила 3,5 кг, то до року вона важитиме 10 кг), зріст її, що дорівнює при народженні близько 50 см, до року досягає 75 см.

Вища нервова діяльність дитини грудного віку перебуває в стадії диференціювання і вдосконалення, хоч переважає перша сигнальна система. Починає формуватись друга сигнальна система — мова. Виробляються численні умовні рефлекси. Дитина починає пізнавати і розрізняти навколишні предмети. Удосконалюється емоційний розвиток дитини. Вона відповідає усмішкою на усмішку, на ввічливий тон звернення і на загравання з нею. Може розплакатись, коли з нею розмовляють підвищеним тоном. Негативно реагує на появу незнайомих людей.

Продовжується ріст і розвиток усіх систем організму. Розвивається статика (дитина вчиться сидіти, потім стояти), а під кінець періоду — і моторика (вчиться ходити).

Опірність організму проти інфекційних захворювань у дітей грудного віку зумовлюється імунітетом, набутим від матері. Проте через недостатній ще розвиток терморегуляційних механізмів та недосконалість процесів травлення діти в цьому віці схильні до простудних захворювань та розладів травлення. Дитина грудного віку потребує високоякісної їжі, багатої на вітаміни, суворого нормування її щодо кількості, щоб не порушити діяльність органів травлення. В цьому періоді найчастіше в дітей виникає рахіт від нестачі вітаміну Д в організмі і в їжі.

Недодержання гігієнічних вимог у грудному віці може призвести до затримки темпів росту і розвитку дітей, до різних розладів травлення, особливо при штучному годуванні, до гіповітамінозів, зокрема, гіповітамінозу Д (рахіт), хвороби вуха, носа, носоглотки, грипу тощо.

В переддошкільному (ясельному) періоді (після 10—12 місяців) дитина повністю переходить на штучне харчування. У неї швидко розвивається руховий апарат, і вона починає самостійно ходити, бігати. Збільшується головний мозок, значно виразнішими стають борозни і закрутки великих півкуль; інтенсивно розвивається психіка, дитина вчиться говорити, на кінець третього року словниковий фонд дитини значно збагачується, досягає 500—700 слів і більше, але мова її ще не виразна, окремі слова вимовляються ще неправильно.

Тривалість фізіологічного сну поступово зменшується, функція захисного опору і адаптації до мінливих умов середовища, зокрема функція теплорегуляції, продовжує розвиватись. А реактивний імунітет періоду новонародженості і пасивний материнський імунітет періоду грудного віку втрачаються. Швидко костеніє скелет.

У цей період важливе значення має додержання гігієнічних норм дітей в яслах і вдома, порушення яких може призводити до затримки розвитку дитини, зокрема її моторики, до гострих інфекційних захворювань, таких, як кір, скарлатина, дифтерія, коклюш, краснуха, свинка, грип та ін., до захворювань на дизентерію, недокрів’я, рахіт, глистяні хвороби, туберкульоз.

У дошкільному періоді збільшення ваги й зросту відбувається ще досить швидко, хоч значно повільніше, ніж у ясельному періоді. Дуже швидко відбувається психічний розвиток дитини та розвиток моторики. Триває процес окостеніння скелета, хоч і менш інтенсивно, ніж у переддошкільному періоді. В кінці дошкільного віку починається зміна молочних зубів на постійні. Продовжують розвиватись корові і підкорові центри, закінчується формування чіткої мови. У зв’язку з переважанням у цьому віці іррадіації процесів збудження велике гігієнічне значення мають ритм діяльності дитини (режим і розпорядок дня), який сприяє своєчасному переключенню її з одного виду діяльності на інший, а також забезпечення достатньої тривалості сну.

Недостатнє забезпечення гігієнічних умов виховання в дошкільному віці може призвести до затримки фізичного і психічного розвитку дитини, зокрема її мовного апарата, а також до зараження повітрянокрапельними і кишковими інфекціями, коростою, гельмінтозами, до різних травм, хвороб носа, горла і вуха, ревматизму, туберкульозу, косоокості, короткозорості тощо.

Період семирічних дітей стоїть на межі між дошкільним періодом і шкільним. Характеризується він насамперед тим, що, ставши школярем, дитина із сфери гри, довільних рухів переходить до сфери, де обмежують її рухливість, її прагнення, де панують дисципліна і спільні інтереси класу. Нехтування педагогами чи батьками цієї різкої зміни в житті семирічної дитини, організм якої, звісно, неспроможний з першого вересня відразу перебудуватися, може призвести до непорозумінь між учителем і першокласником, між батьками і дитиною, до розладу в дитячому організмі.

Організм дитини на межі дошкільного й шкільного періоду зазнає значних змін. До цього часу звичайно закінчується диференціювання структури кори головного мозку, а також інтенсивне наростання маси головного мозку. Гальмівний контроль кори головного мозку над інстинктивними реакціями підкори починає розвиватися помітніше, ніж у дошкільному віці, якщо тільки відповідним вихованням (дисципліна, режим) сприяти поступовому розвиткові регулюючої функції кори головного мозку дитини. Конфігурація тіла семирічної дитини наближається до пропорцій частин тіла дорослого: відносно меншою стає голова, ноги стають довші за тулуб.

У сім років стійкішими стають шийний і грудний вигини хребта, зростає витривалість хребта відносно статичного напруження: дитина, користуючись зручними меблями, може зберігати сидяче положення тіла протягом 15—20 хв. Проте хребет, в якому є значний хрящовий прошарок, ще податливий і неправильна посадка дитини, тривале перебування в одній позі може легко викривити хребет.

До семи років костеніють сім з восьми кісток зап’ястка, а також епіфізи п’ясткових кісток, фаланг та променевої кістки. Внаслідок цього дитина тепер більш підготовлена до писання і малювання, які вимагають твердішої руки. Цьому сприяє і значний розвиток нервово-рухового апарата кисті руки семирічної дитини. У цьому віці великі м’язи більш розвинені, хода і рухи певніші і більш координовані, але точні рухи, пов’язані з діяльністю дрібних м’язів кисті, ще не досить розвинуті. Малювання, ліплення, писання, в’язання сприяють розвиткові м’язів кисті. Проте одноманітні рухи кисті, навантаження на одну групу м’язів призводять до перевтоми їх. Це повинні враховувати вчителі і батьки. Все сказане робить, як правило, можливим перехід семирічних дітей до нових умов життя і діяльності, до систематичного навчання в школі.

У молодшому шкільному віці міцніє скелет дитини, розвиваються і сильнішають м’язи, особливо дрібні, всі органи досягають значної досконалості у своєму розвитку і пристосованості до мінливих умов зовнішнього середовища. Темпи росту організму сповільнюються (вага дитини щороку збільшується в середньому на 2 кг і зріст на 4—5 см). В цьому віці відбувається заміна молочних зубів на постійні, перегруповується діяльність залоз внутрішньої секреції — припиняється домінуюча роль зобної залози, зменшується вплив гіпофіза, більш відчувається вплив статевих залоз.

Під впливом шкільного навчання і виховання швидко розвиваються функції кори великих півкуль головного мозку, розвивається пам’ять, здатність до узагальнення; значно удосконалюється координація рухів, особливо кисті і пальців рук. Функція дихання продовжує розвиватись, підсилюється вентиляційна функція легень, що проявляється в збільшенні життєвої ємкості легень (до 2000 см3). Проте в цьому віці нерідко спостерігаються механічні утруднення внаслідок відносно вузьких верхніх дихальних шляхів, особливо при запальних процесах у них, і схильність до розростання лімфатичної тканини в ділянці носоглотки (аденоїди).

Підпорядкування шкільному режимові, зокрема вимушене сидіння на місці протягом тривалого часу, є для дітей молодшого шкільного віку (особливо для дітей 7—8 років) відносно важким фізіологічним завданням. Для полегшення його важливе значення має раціональна організація зовнішнього середовища (у школі і дома), зокрема робочого місця, добір книжок для читання, правильний режим навчання і відпочинку (режим дня, режим уроку, режим зорової роботи, фізкультхвилинка на уроці, організація дозвілля, сон і т. п.), раціональне харчування, гімнастичні вправи, ігри тощо. Додержання необхідних гігієнічних вимог у цьому віці є не тільки засобом профілактики так званих «шкільних хвороб» — короткозорості, викривлення хребта, але й сприяє підвищенню працездатності учнів, їх успішності та загального розвитку.

Слід мати на увазі, що кістки таза протягом шкільного віку (молодшого і середнього) ще не зрослися остаточно, що має особливе значення для дівчаток: їм особливо протипоказане так зване «нерухливе виховання», оскільки сидіння, як і стояння, протягом довгого часу викликає застій крові, отже, гальмує процес окостеніння таза.

У молодшому шкільному віці дуже розвивається диференціювання кольорів і правильне сприймання форми. Підвищується здатність розрізняти тони і висоту звуку. Дитина починає вільно розуміти різницю між "грою і дійсністю і освоювати абстрактні поняття. В цьому віці учні люблять І запам’ятовувати, причому їм важко заучувати що-небудь напам’ять, але заучене вони пам’ятають.

Середній шкільний вік — підлітковий - це період статевого дозрівання, або інакше його називають ще перехідним періодом. В цьому віці в організмі відбуваються глибокі зміни в діяльності ендокринних залоз, особливо статевих. Розвиваються вторинні статеві ознаки.

Процес окостеніння скелета значно посилюється. Ріст кісток відбувається нерівномірно: в той час як кістки кінцівок, хребта, таза (особливо у дівчаток) і плечового пояса у хлопчиків ростуть швидко, кістки грудної клітки іноді відстають від загального росту тіла, грудна клітка виявляється в таких випадках вузькою по відношенню до вирослого в довжину тіла.

У цьому віці спостерігається значне збільшення м’язової сили. Підліток відчуває приплив м’язової сили, але він нерідко переоцінює свою витривалість. Разом з тим у підлітків спостерігається нерівномірність в розвитку м’язів і кісток, непропорційність в розвитку тулуба і кінцівок; в своїх рухах підліток трохи незграбний. Загальна фігура підлітка має вигляд «вузькодовгої», і він здається навіть вищим від свого справжнього зросту. Кровоносні судини розвиваються повільніше, ніж серце, тому просвіт артерій на одиницю маси серця зменшується. Це призводить до підвищення кров’яного тиску.

Маса головного мозку збільшується мало, зате дуже ускладнюється структура нервових клітин кори головного мозку. Нервова система стає дуже збудливою. Характер підлітків нерідко значно змінюється: одні з них стають замкнутими і соромливими; інші, навпаки, дуже товариськими і розв’язними; настрій часто змінюється.

Внаслідок підвищеної збудливості нервової системи підлітки швидко стомлюються і схильні до зайвої дратливості. У них розвивається самосвідомість і критичне ставлення до дорослих. Вони ще не вміють ясно висловити те, що відчувають, а дорослі не завжди розуміють, що дитина стає дорослою людиною. В цьому віці підлітки жваво цікавляться навколишнім життям, докладають значних зусиль, виконуючи фізичну або розумову роботу. Вони дуже чутливі до справедливого і несправедливого, велику роль в їх житті відіграє фантазія.

Гігієнічно обґрунтований режим дня, який виключає повторні перенапруження центральної нервової системи, є однією з найважливіших умов розвитку для дітей середнього шкільного віку.

У старшому шкільному віці ще триває окостеніння в різних частинах скелета. Але непропорціональність в розвитку кісток скелета кінцівок і тулуба зникає. Значно зміцнюється м’язова система, підвищується м’язовий тонус, рухова активність і працездатність організму. Дуже збільшується вага тіла. Тіло школяра (як юнака, так і дівчини) набуває під кінець періоду пропорцій, які вже типові для дорослої людини.

У 17—18 років школяр за розвитком м’язової системи наближається до остаточно сформованого типу дорослої людини; він володіє порівняно великою силою, витримкою, швидкістю рухів і стає цілком готовим до трудової діяльності.

У цьому віці удосконалюються і стають стійкішими функції центральної нервової системи, що проявляються в швидкому наростанні сили, спритності і досконалості координації рухів. Порівняно високого рівня досягає діяльність другої сигнальної системи. В юнаків і дівчат спостерігається глибший і багатогранніший прояв абстрактного і логічного мислення, пов’язаного з самостійною постановкою, під впливом життєвих потреб, навчальних, спортивних, суспільне корисних і трудових цілей і завдань, з плануванням доцільних дій, .обмірковуванням цих дій та практичним розв’язанням поставлених завдань.
ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ ТА ГІГІЄНА ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ
Опорно-руховий апарат людини складається з двох основних частин: кісткової і м’язової систем. Кістки — пасивна частина апарата руху, а м’язи — активна, яка приводить у рух кістки.

У нормальних умовах скорочення м’язів викликається нервовими імпульсами, які виникають в рецепторах під впливом дії подразника і по нервових шляхах передаються до м’язів.

Усі рухи людини чи тварини зумовлюються впливами зовнішнього середовища або процесами, що відбуваються в організмі. І. М. Сєченов довів, що причинне обумовленими є не тільки довільні (рефлекторні) рухи, але й рухи довільні, свідомі..

Таким чином, у здійсненні рухової функції, крім кісток і м’язів, важливу роль відіграє нервова система.

Значення рухів у житті людини важко переоцінити: за допомогою різноманітних і складних рухів людина здійснює трудову діяльність, спілкується з іншими людьми (мова, письмо), займається спортом, створює твори мистецтва і т. д.

У дітей руховий апарат ще недосконалий. Аж до повного змужніння організму він перебуває в стані бурхливого морфологічного і функціонального розвитку. Тому кістки і м’язи дітей потребують бережного ставлення до них і забезпечення оптимальних гігієнічних умов для нормального їх розвитку.

Значення скелета. Під скелетом розуміють сукупність кісток, хрящів, зв’язок і інших щільних утворів, які разом становлять механічну опору — кістяк (скелет) людського тіла. Деякі кістки скелета виконують захисну функцію: з’єднуючись одна з одною, вони утворюють порожнини, в яких містяться життєво важливі органи. Так, у порожнині черепа міститься головний мозок; у каналі хребта — спинний мозок; у грудній клітці — легені і серце; в порожнині таза — органи розмноження, частина органів виділення і кінець кишечника. Нарешті, скелет є пасивною частиною рухового апарата: значна частина кісток, з’єднуючись між собою рухомо, утворює важелі, які приводяться в рух прикріпленими до них м’язами.

Всіх кісток у скелеті людини налічують понад 200. Кожна кістка в живому організмі — живий орган, що складається з кількох тканин (кісткової, хрящової), а також із кісткового мозку, кровоносних судин і нервів.

Хімічний склад кісток. Міцність кісток залежить не тільки від їх будови, але й від хімічного складу.

До складу кістки входять органічні речовини (головним чином, осеїн) і неорганічні — мінеральні солі і вода.

Із мінеральних солей до складу кістки входять: фосфорнокислий кальцій (85%) і вуглекислий кальцій (10%), а також сполуки калію, магнію та ін.

Співвідношення органічних і неорганічних речовин у кістках не стале і з віком людини змінюється. Так, у кістках дорослої людини близько 1/3 органічних речовин і 2/3 неорганічних речовин. При такому співвідношенні кістки мають найбільшу міцність і деяку пружність: вони витримують сильні поштовхи, удари, розтяг і тиск. Опір тискові у такої кістки в 30 раз більший, ніж у цегли, і в 2,5 рази більший, ніж у граніту. Опір розтягові — майже такий, як у чавуну.

У кістках дітей значно більше органічних речовин, ніж у дорослих. Чим менша за віком дитина, тим більше в її кістках органічних речовин і води і менше мінеральних солей. Тому кістки дітей гнучкі і пружні. Вони легко викривляються при неправильному сидінні за партою чи столом, носінні вантажу в одній руці і т. п. Під старість, навпаки, вміст органічних речовин у кістках зменшується, і вони стають крихкими і легше ламаються при падінні, ушибах і навіть при різких рухах.

Ріст і розвиток кісток. Усі кістки розвиваються з ембріональної (зародкової) сполучної тканини (мезенхіми), починаючи з третього місяця утробного життя. Одні з них розвиваються прямо з мезенхіми і називаються первинними, або покривними, кістками. Інші розвиваються на місці хряща — це так звані вторинні кістки.

Первинні кістки з’являються у зародка людини на початку третього місяця його розвитку. На місці майбутньої кістки відбувається енергійне розмноження клітин мезенхіми — остеобластів, або кісткоутворювачів; в результаті їх скупчення утворюється скелетогенний зачаток. Клітини цього зачатка виділяють основну міжклітинну речовину, яка поступово просочується солями кальцію і фосфору. Самі остеобласти перетворюються в кісткові клітини з відростками — остеоцити. Так виникають окремі точки окостеніння, які пізніше з’єднуються між собою кістковими перекладинами і зливаються в загальну кісткову масу. Сполучна тканина на поверхні кістки перетворюється в окістя. Прикладом первинних кісток є кістки черепної кришки, деякі кістки лицевого черепа і частина ключиці.

Вторинні кістки (наприклад, довгі кістки кінцівок) закладаються у вигляді хрящових зачатків, вкритих охрястям. Хрящові зачатки поступово просочуються солями кальцію і костеніють.

У новонародженої дитини скелет в значній мірі складається ще з хрящової тканини, яка поступово замінюється кістковою. Особливо енергійно процес окостеніння відбувається протягом перших трьох років життя та в період статевого дозрівання. В другій половині дошкільного віку і в молодшому шкільному віці процес окостеніння сповільнюється. Закінчується процес окостеніння до 25 років, а в декого й пізніше.

Відповідно до швидшого формування тіла у дівчаток процес окостеніння відбувається енергійніше, ніж у хлопчиків. Уже в грудному віці острівки окостеніння бувають у дівчаток на кілька тижнів раніше, ніжу хлопчиків, а в дошкільні і шкільні роки відставання окостеніння у хлопчиків доходить до одного року.

Слід відзначити, що в довгих кістках кінцівок діафізи окостенівають раніше, ніж епіфізи. В епіфізах точки окостеніння з’являються вже після народження, причому кісткова речовина утворюється спочатку всередині хряща, а потім на його поверхні. В результаті від хрящового зачатка залишаються лише суглобові хрящі і два тонких прошарки, що відокремлюють епіфізи від діафізів. За рахунок цих епіфізарних хрящів кістка росте в довжину. До 25 років закінчується окостеніння й епіфізарних хрящів.

Щоб кістки нормально розвивались, в організмі повинні бути мінеральні солі, особливо кальцій і фосфор та вітаміни А і В. При недостачі в їжі солей і вітаміну Ц діти хворіють на рахіт: кістки їх стають гнучкими і викривляються. Недостача вітаміну А знижує активність остеокластів, що призводить до зменшення порожнин у кістках і ненормального їх потовщення. На ріст кісток впливають також гормони деяких залоз внутрішньої секреції (паращитовидної, гіпофіза).

У зародка хребетний стовп розвивається навколо спинної хорди. В своєму розвитку він проходить хрящову стадію. Диференціювання хребців починається в шийному відділі і йде в напрямку донизу. Перші зачатки хребців появляються в зародка у вигляді хрящових гнізд на початку другого місяця утробного розвитку, а окостеніння починається з кінця другого місяця.

У хребті новонародженої дитини слабко розвинуті поперечні і остисті відростки. На день народження окремі окостенілі ділянки хребців ще розділені прошарками хряща, який починає замінюватись кістковою тканиною лише на другому році життя. В молодшому шкільному віці триває окостеніння тіл (діафізів) хребців, а епіфізарні пластинки їх ще не оформлені і являють собою суцільну хрящову масу між тілами хребців. Тому хребет дитини гнучкіший, ніж у дорослої людини. Повне окостеніння хребців настає лише в 23—26 років. В цей період закінчується ріст хребта.

Відносна довжина різних відділів хребта змінюється з віком дитини. У новонародженої дитини поперековий відділ відносно коротший, ніж у дорослої людини, а шийний, навпаки, довший. З ростом дитини поперековий відділ значно витягується.

Вигини хребта. У новонародженої дитини хребетний стовп, крім невеликого крижового вигину, майже прямий. Хребет дорослої людини має два вигини вперед (шийний і поперековий) і два назад (грудний і крижовий). Вигини роблять хребет пружним, завдяки чому послаблюються поштовхи голови і тулуба під час ходьби, бігу і стрибків, зберігається рівновага тіла. Крім того, грудний і крижовий вигини збільшують передньо-задній діаметр грудної і тазової порожнин.

Вигини хребта в людини є наслідком прямоходіння. У немовляти вигини хребта появляються в міру розвитку в неї статики (здатності зберігати певне нерухоме положення — сидіти, стояти) і моторики (рухів). Коли дитина починає тримати голову, в неї утворюється шийний вигин хребта. Коли дитина починає стояти і ходити — формується поперековий вигин. Грудний вигин утворюється в дошкільному віці, коли дитина сидить за столом. Крижовий вигин появляється ще в період утробного розвитку, а остаточно формується під впливом ваги верхньої частини тіла і розвитку м’язів та зв’язок таза.

У перші роки життя дитини вигини її хребта ще не сталі: в лежачому положенні вони згладжуються. Лише в молодшому шкільному віці остаточно формуються і стають постійними шийний і грудний вигини, а в період статевого дозрівання — поперековий вигин. Цим створюються сприятливі умови для стійкого тримання всього тіла у вертикальному положенні, тобто в положенні, властивому лише людині.

У дітей шкільного віку іноді розвиваються надмірно великі вигини хребта наперед (лордози) і назад (кіфози). Хребет може викривитись убік (сколіоз). Такі викривлення можуть статись внаслідок неправильного положення тіла дитини під час занять у школі і вдома, неправильної побудови шкільної парти і невідповідності її зросту дитини. При тривалому сидінні за партою перевтомлюються м’язи-розгиначі спини і розслаблюються зв’язки хребта. Дитина мимоволі набирає найлегшу косу посадку, яка поступово стає в неї звичною і приводить до появи сколіозу. Для запобігання ненормальним викривленням хребта необхідно правильно чергувати навчання і відпочинок, влаштовувати фізкультхвилинки на уроках (у молодших класах), стежити за правильною посадкою дітей в класі і вдома, за їх поставою під час стояння і ходіння, систематично проводити фізкультурні вправи, давати можливість їм рухатись під час перерв. В учнів молодших класів сколіоз може розвинутись і внаслідок постійного носіння в одній і тій самій руці портфеля з книжками та іншими предметами. Тому необхідно час від часу нагадувати учням про те, що книжки та інші важкі речі треба носити по черзі в обох руках.

При швидкому окостенінні скелета після 10—12 років ненормальні викривлення хребта можуть залишитись на все життя, що негативно вплине на розвиток грудної клітки і на роботу органів дихання, загальний фізичний розвиток дитини — на її здоров’я.

Скелет верхньої кінцівки складається з плеча, передпліччя і кисті. В кисті розрізняють: зап’ясток, п’ясток і фаланги пальців.

Процес окостеніння скелета верхньої кінцівки у дітей відбувається нерівномірно. Повне його окостеніння закінчується лише до 25 років. В педагогічній практиці особливо важливо знати процес окостеніння кисті руки, бо за допомогою кисті дитина вчиться писати і виконувати різні трудові рухи.

У новонародженої дитини ще немає зап’ясткових кісток. Вони розвиваються поступово і стають добре помітними при просвічуванні рентгенівським промінням лише на сьомому році життя дитини. Але і в цьому віці кістки зап’ястка ще не цілком розвинені. Лише в 10—13 років закінчується процес їх окостеніння. Окостеніння фаланг пальців руки закінчується у 9—11 років. В результаті цього значно підвищується працездатність дітей щодо швидкості і тривалості письма.

Знання особливостей окостеніння кисті руки має важливе значення для правильної постановки навчання дітей письма і трудових процесів. Внаслідок того, що кисть руки в дітей молодшого шкільного віку ще не окостеніла, вона ще не цілком працездатна і швидке письмо дітям молодших класів, не вдається, кисть швидко стомлюється. Тому не можна перевантажувати дітей, особливо учнів І - II класів, письмовою роботою.

Скелет нижньої кінцівки складається з тазового пояса, або таза, і вільної кінцівки — ноги.

Таз дорослої людини утворений двома тазовими кістками, які з допомогою малорухомих суглобів сполучаються з крижами в замкнуте кільце. Спереду тазові кістки з’єднуються між собою з допомогою хряща (так зване лобкове зрощення). У дітей і підлітків кожна тазова кістка складається з трьох кісток: клубової, сідничної і лобкової, з’єднаних між собою хрящовою тканиною. Зростання їх починається з початком статевого дозрівання і закінчується у 18—20 років. На місці їх зростання утворюється вертлужна западина, з якою зчленовується головка стегнової кістки.

Порожнина таза є прямим продовженням черевної порожнини. Вона поділяється на два відділи: верхній, або великий, і нижній, або малий таз. У великому тазі розміщена частина кишечника, у малому — органи сечостатевої системи і пряма кишка.

У зв’язку з вертикальним положенням тіла таз людини відносно ширший і масивніший, ніж таз тварин; він підтримує органи, що лежать над ним.

У жінок таз ширший, коротший і має більшу порожнину, ніж у чоловіків. Ці статеві відмінності таза формуються в період статевого дозрівання. Розміри жіночого таза (особливо відстань між верхніми краями крижів і лобкового зрощення — прямий розмір входу) мають значення при родах.

Кістки таза дітей і підлітків ще не зрощені і тому легко зміщуються. Неправильне положення тіла під час сидіння або стояння, носіння взуття на високих каблуках та інші умови можуть спричинити в дітей і підлітків неправильний ріст або затримку в рості тазових кісток і, зрештою, звуження та виродливі зміни форми таза. Це особливо негативно проявиться у дівчини, коли настане для неї пора стати матір’ю. Неодмінною умовою правильного розвитку таза дівчини є рухливість.

Нога людини складається із стегна, гомілки і стопи. Завдяки прямоходінню та праці відмінності в будові рук і ніг людини стали далеко більші, ніж відмінності в будові грудних і тазових кінцівок тварин. Ноги людини довші, ніж руки, а кістки їх значно масивніші. У новонародженої дитини довжина верхньої і нижньої кінцівок майже однакова. За період росту відносна довжина (щодо довжини тіла) верхньої кінцівки лише трохи збільшується (з 41 до 45%), а нижня кінцівка інтенсивніше росте і досягає 50% довжини всього тіла.

Стопа людини має склепінчасту форму, що зумовлює її пружність. Нога з вищим склепінням (підйомом) більш витривала під час ходьби, ніж нога з нижчим підйомом. Склепінчасте розміщення кісток стопи підтримується численними міцними зв’язками. При роботі, зв’язаній з перенесенням вантажів або з довготривалим стоянням, стопа може втратити свою склепінчасту форму. Плоска стопа може розвинутись у дітей і внаслідок постійного носіння взуття без каблуків (сандалі, тапочки). Сплющена стопа швидко стомлюється і болить при ходьбі.

Велику увагу слід звертати на дитяче взуття, бо від нього в значній мірі залежить розвиток стопи. Розмір дитячого взуття повинен точно відповідати величині ноги. Тісне і незручне взуття стискує кровоносні судини, спричиняючи застій крові, деформує ногу (пальці скручуються, налягають один на одного, вкриваються мозолями, деформується стопа), посилює пітливість. Крім того, в тісному взутті взимку холодніше, бо стискування кровоносних судин перешкоджає нормальному кровообігові, немає також достатнього шару повітря між ногою і взуттям. Дуже велике взуття натирає ноги. Каблук дитячого взуття повинен бути на всю ширину ступні (навіть в учениць старшого віку) і не вище 2 см.

Літнє дитяче взуття повинно бути максимально відкрите. Не рекомендується дітям носити гумове, а також лаковане взуття, бо в ньому утворювана волога не випаровується, внаслідок чого на ногах появляються опрілості і потертості.

Скелет голови називається черепом. В ньому розрізняють дві частини: мозкову (черепну коробку) і лицеву. В черепній коробці міститься головний мозок, а лицева частина черепа служить опорою для початкових відділів дихального і травного апаратів.

Вікові особливості черепа. У новонародженої дитини череп ще не повністю окостенів. Лобова, основна і вискові кістки складаються з двох частин кожна, потилична кістка поділена на чотири частини. Процес їх зростання триває 3—4 роки.

Шви між окремими кістками черепа новонародженої дитини не сформовані: їх краї з’єднуються між собою сполучнотканинними перетинками.

Особливо значні сполучнотканинні проміжки там, де сходяться краї кількох кісток — так звані тім’ячка. Розрізняють шість тім’ячок: лобове (велике), потиличне (мале), два передніх бічних і два задніх бічних. Коли процес окостеніння черепа відбувається нормально, бічні тім’ячка заростають вже до моменту народження дитини. Потиличне тім’ячко заростає на другому-третьому місяці життя дитини. Найдовше заростає лобове тім’ячко — 12—18 місяців. Черепні шви остаточно формуються тільки в 3—4 роки, а іноді й пізніше.

Тім’ячка і сполучнотканинні шви черепа новонародженої дитини зумовлюють легке зміщення кісток, завдяки чому полегшується процес родів.

За розмірами череп новонародженої дитини значно менший, ніж череп дорослої людини. Він має відносно більшу мозкову частину і відносно мало розвинену лицеву частину. Якщо в дорослої людини мозковий череп більший від лицевого вдвічі, то в новонародженої дитини — у вісім раз. Це пояснюється дуже раннім розвитком головного мозку.

Найінтенсивніше росте череп протягом першого року життя дитини; до 4 років він росте ще досить інтенсивно, потім ріст його дуже сповільнюється, особливо у віці 7—12 років. Інтенсивний розвиток лицевого черепа починається в 13—14 років, і в період статевого дозрівання встановлюється остаточне співвідношення між мозковою та лицевою частинами черепа. В цей період мозковий череп стає ширшим, лицевий — видовжується; посилено росте лобова кістка.

Шви черепа до 30 років життя людини майже повністю заростають. Лише в деяких випадках вони залишаються не зарослими до глибокої старості.

Статеві відмінності в будові черепа полягають у тому, що чоловічий череп більший, лицева частина його більш розвинена, а виступи й горбики, до яких прикріплюються м’язи, помітні виразніше, ніж в черепі жінки. Порожнини очних ямок у жінок більші, ніж у чоловіків, а хоани — менші.

Гігієна кісткової системи дитини

Як бачимо, процеси окостеніння скелета ще не повністю закінчені не тільки в дітей дошкільного віку, але і в дітей молодшого і середнього шкільного віку і тривають у багатьох частинах скелета аж до повної зрілості.

Цим пояснюється значна гнучкість, податливість кісток скелета дітей шкільного віку. А це вимагає певних гігієнічних правил при організації навчально-виховної роботи і праці дітей.

Правильна посадка дітей за партою (яка за своєю конструкцією і розмірами повинна відповідати їх зростові) є однією з важливих умов нормального розвитку скелета дітей. Якщо кришка парти низька по відношенню до сидіння, то при читанні й письмі дитина змушена дуже нахилятись. А оскільки це відбувається щоденно, то таке зігнуте положення стає стійким і хребет викривляється вліво (лівосторонній сколіоз) внаслідок постійного опускання під час писання правого плеча і піднімання лівого. При відносно високій кришці парти, навпаки, відбувається піднімання правого плеча й опускання лівого, а тому хребет викривляється вправо (правосторонній сколіоз).

При неправильній посадці дитини хребці здавлюють кровоносні судини, що містяться між ними. В результаті погіршується живлення хребців, що негативно відбивається на їх розвитку. Крім того, при неправильному положенні тіла може збільшуватись тиск на грудну клітку, внаслідок чого змінюється її форма (запалі, вдавлені груди), а це шкідливо відіб’ється на діяльності серця і легень.

Особливо небезпечні для скелета дітей шкільного віку надмірні, тривалі та однобічні напруження. Навпаки, посильна і недовготривала фізична праця, помірні і доступні для дітей фізичні вправи е одним із засобів зміцнення кісткової тканини. Дуже корисні для ростучого організму фізичні вправи, зв’язані з дихальними рухами (розширення і звуження грудної клітки сприяють її росту і зміцненню кісткової тканини).

Вправи для верхніх і нижніх кінцівок (ходьба, біг та ін.) сприяють розвиткові довгих кісток і, навпаки, недостатність рухів, носіння тісного одягу і взуття і т. п., неправильне положення тіла спричиняють неправильний ріст кісткової тканини. Для нормального розвитку кісткової системи дитини потрібні чисте повітря, добре освітлення приміщення (особливо постійний доступ прямого сонячного проміння), раціональне харчування і вільні рухи всіх частин організму.
Значення м’язів. Одним з найважливіших проявів життєдіяльності організму є його рухи. Всі рухи організму здійснюються м’язами. Функцію руху м’язи виконують завдяки їх властивості скорочуватись у відповідь на подразнення. У людини діяльність м язів відіграє особливу роль, насамперед у трудових процесах. Пересування в просторі, міміка і жести, членороздільна мова неможливі без скорочення відповідних м’язів. Більшість процесів, що відбуваються в організмі (робота серця, перистальтика кишечника та ін.), забезпечується скороченням м’язів. Тримання тіла у вертикальному положенні, надання йому певної пози під час сидіння і лежання можливе завдяки постійному напруженню, або тонусу, м’язів.

У тілі людини налічують понад 400 скелетних м’язів. Основну масу їх становить поперечносмугаста м’язова тканина. Окремі волокна її зібрані в пучки, вкриті тоненькою сполучнотканинною оболонкою. Сукупність цих пучків утворює м’яз, який вкритий міцною сполучнотканинною оболонкою — фасцією. Разом з сполучнотканинними утворами в м’яз проникають кровоносні судини і нерви.

Динамічна і статична робота м’язів. Скорочуючись або напружуючись, скелетні м’язи переміщують частини тіла або тримають тіло чи частину його в певному положенні. В обох цих випадках, як і при піднятті вантажів, м’язи виконують механічну роботу. Розрізняють динамічну і статичну роботу м’язів. Динамічною називають роботу, зв’язану з рухами (підняття вантажів, копання землі і т. д.); при цьому скорочення м’язів чергується з їх розслабленням. При статичній роботі (наприклад, тримання вантажу) м’яз перебуває в безперервному (тетанічному) скороченні.

Виконувана м’язами робота залежить від ритму їх скорочень та від величини навантаження.найпродуктивніше м’язи працюють при середньому навантаженні і середньому ритмі скорочень. Причому, середні величини навантаження і ритму різні для різних людей. Для осіб фізичної праці і спортсменів вони значно вищі, ніж для людей, які не займаються фізичною працею і спортом. Кожна людина може, вправляючи м’язи, збільшити межі цих величин і, отже, підвищити свою працездатність.

Велике значення для продуктивності праці має також елемент свідомості. Інтерес, цілеспрямованість, розуміння необхідності і важливості виконуваної роботи значно підвищують працездатність людини.

На працездатність м’язів дуже впливає кора головного мозку. Пригнічений стан, відсутність інтересу до роботи сприяють розвитку стомлення, тоді як хороший настрій бадьорить людину, підвищує її працездатність.

Ритм в роботі і нормальне навантаження, чергування роботи з відпочинком, правильна організація праці і її нормування сприяють меншому стомленню.

Думка про те, що найкращий спосіб відновлення працездатності при стомленні це повний спокій, є помилковою. І. М. Сєченов показав, що найшвидше відновлюється працездатність м’язів при так званому активному відпочинку (виконання якоїсь роботи).

Допускається, що потік імпульсів від працюючого органу в центральну нервову систему збуджує сусідні стомлені ділянки центральної нервової системи, підвищуючи їх працездатність.

Розвиток мускулатури і моторики у дітей

Особливості будови, хімічного складу і функцій дитячих м’язів. М’язова система у дітей розвинена слабо. Вага м’язів по відношенню до ваги всього тіла менша, ніж у дорослих; це видно з таких даних.

М’язи дітей своєю будовою, хімічним складом і функціями відрізняються від м’язів дорослої людини. Вони блідіше і ніжніші, містять більше води, але бідніші на білок, жири, а також на мінеральні солі та екстрактивні речовини, ніж м’язи дорослої людини. Тому вони менше пристосовані до виконання рухів; скорочуючись, вони не стільки виробляють механічну енергію, скільки беруть участь в утворенні тепла.

М’язи дітей відносно довші, ніж у дорослих, але мають коротші і ширші сухожилки, які прикріплюються до кісток в суглобах далі від осей обертання. Тому при скороченні м’язів дитини витрачається менше енергії, ніж при скороченні м’язів дорослої людини.

М’язи дітей еластичніші, при скороченні більше вкорочуються, а при розтягуванні більше видовжуються, скорочуються повільніше, ніж у дорослих.

Розвиток м’язів у дітей. М’язи у дітей розвиваються нерівномірно. Так, у перші роки життя розвиваються великі м’язи тулуба і кінцівок, зв’язані з ходінням і рухами рук і т. п. (наприклад, м’язи плеча і передпліччя), але ще зовсім не розвинені м’язи кисті руки. Тому точні рухи пальців і кисті у цьому віці дітям ще не доступні. Дрібні м’язи кисті руки починають розвиватись лише у 6—7 років, коли дитина може вже виконувати такі роботи, як плетіння, ліплення та інші вправи з матеріалом невеликої опірності. У зв’язку з розвитком м’язів кисті руки в цьому віці стає можливим починати поступово навчати дитину письма. Але вправи в письмі, особливо в І і II класах, повинні бути короткочасними, щоб не стомлювати ще не зміцнілі м’язи кисті руки.

У дітей молодшого шкільного віку (особливо після 8—9 років) спостерігається посилення темпу розвитку всієї мускулатури: значно збільшується об’єм і сила м’язів, зміцнюються зв’язки. Сила стиску правої руки у 12-річних хлопчиків дорівнює приблизно 40% сили стиску у 20-річного юнака, а в 15 років— близько 60%. Особливо інтенсивно зростає м’язова сила у підлітків наприкінці періоду статевого дозрівання. У ці роки енергійно збільшується і маса м’язів. У зв’язку з збільшенням сили і маси м’язів зростає і швидкість їх скорочення, особливо здатність до тривалого скорочення (статична робота). Це пояснюється тим, що ріст м’язів з віком супроводжується зміною їх будови, складу і розвитком нервового апарата м’язів, який керує всіма їх рухами.

У дітей м’язи під час роботи стомлюються швидше, ніж у дорослих. Але завдяки швидшому обміну і кращому кровопостачанню, стомлення м’язів у дітей проходить швидше. Тому при організації і проведенні фізичних вправ, спортивних занять і фізичної праці з дітьми молодшого шкільного віку не можна переобтяжувати їх мускулатуру, треба правильно дозувати навантаження і проводити ці заняття в уповільненому темпі з відповідними паузами для відпочинку.

Розвиток моторики у дітей. Розвиток моторики у дітей відбувається поступово, але не рівномірно, стрибкоподібне. За період дошкільного віку діти опановують різні рухи-дії. Вони дуже люблять гру з м’ячем, яка вимагає певної координації рухів. Ця якість розвивається з віком у зв’язку з вправами: чим рухливіша дитина, тим енергійніше розвивається її мускулатура, тим досконалішою стає координація рухів.

У три роки дитина може вже самостійно їсти, застібати і розстібати ґудзики і з невеликою допомогою дорослих одягатись і роздягатись.

У 5 років дитина вже може ходити на лижах, розвиваючи при цьому витривалість, спритність і уміння зберігати. рівновагу під час руху. Дуже захоплюються діти катанням на санчатах, особливо з невисоких гір. Нарешті, як правило, з 7-річного віку можливе катання на ковзанах.

Між 5—7 роками, завдяки ускладненню центральної нервової системи і розвитку дрібної мускулатури, в дітей удосконалюються м’язові рухи (вони можуть ліпити, плести, малювати).

У б—7 років діти вже вільно володіють своїми м’язами, але точні рухи ще потребують великих зусиль. Коли примушувати дитину до точних рухів, вона швидко стомлюється. Недосконалість рухів у дітей цього віку пояснюється недостатнім розвитком координаційних механізмів у центральній нервовій системі;

Координація рухів, яка виявляється в їх точності й спритності, стає досконалішою в дітей 8—12 років. При цьому збільшується рухливість дітей, і їх рухи стають різноманітними. Але через те, що великі м’язи руки молодших школярів розвинені порівняно сильніше, ніж дрібні м’язи кисті, то діти, особливо першокласники, легше виконують сильні, розмашисті рухи і важче — точні дрібні рухи. Це треба враховувати при навчанні дітей письма, малювання і ручної праці. Діти молодшого і частково середнього шкільного віку все ще нездатні до тривалої продуктивної праці, до тривалого м’язового напруження. Це слід враховувати при організації занять з фізичної культури і трудової діяльності дітей.

У дітей 10—12 років уже спостерігається деяка гармонія рухів. Але в період статевого дозрівання ця гармонія порушується, бо в цей час у підлітка перебудовується руховий апарат, що зв’язано з особливостями розвитку в цьому періоді нервової системи. Зовнішньо у підлітка це виявляється у великій кількості рухів, деякій незграбності їх, недостатності їх .координації і в порушенні гальмування. Наприкінці періоду статевого дозрівання ці недоліки моторики підлітка зникають, і розвиток рухового апарата в основному закінчується.

Гігієна м’язової системи дитини

З описаних вище особливостей розвитку м’язів і моторики дітей випливає ряд гігієнічних вимог, спрямованих, з одного боку, на охорону їх м’язової системи, а з другого,— на ЇЇ розвиток і зміцнення. Враховуючи порівняно швидку стомлюваність м язів і відповідних нервових центрів у дітей, необхідно уникати довготривалих, а тим більше надмірних фізичних напружень, які можуть шкідливо вплинути на розвиток дитячого організму, викликати тяжкі захворювання серця, легень та інших органів. Серце при цьому працює значно інтенсивніше і може бути перевтома серцевого м’яза. Довготривале напруження ще не зміцнілих м’язів кистей рук під час гри на фортепіано, при шитті і письмі іноді спричиняє захворювання, яке дістало назву писальної судороги. Все це треба враховувати при проведенні навчально-виховної роботи з дітьми молодшого шкільного віку, зокрема під час занять з фізичної культури, на шкільній навчально-дослідній ділянці, при виконанні суспільне корисної роботи і т. д.

Несприятливо впливають на організм дитини не тільки надмірні тривалі напруження м’язів, але й недостатня їх діяльність. Щоб правильно розвивались м’язи і весь опорно-руховий апарат, діти повинні систематично займатись гімнастикою, спортом, посильною фізичною працею (відповідно до їх віку і фізичного розвитку). Під час роботи м’язи краще постачаються кров’ю, яка приносить поживні речовини і кисень. Цього досягається посиленням роботи серця та розширенням кровоносних капілярів у працюючому м’язі. Кров, що надходить до працюючого м’яза, живить і кістки, до яких він прикріплений. Цим самим створюються кращі умови і для діяльності органу кровотворення — червоного кісткового мозку. М’язова праця позитивно впливає на весь організм, зокрема на такі органи, як серце і легені, на обмін речовин.

Робота м’язів тісно пов’язана з роботою центральної нервової системи — вони взаємно впливають одне на одного. Діяльність м’язів сприяє розвитку кори великих півкуль головного мозку і органів чуття.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации