Гелеверя Є.М. Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни Гроші та кредит - файл n1.doc

Гелеверя Є.М. Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни Гроші та кредит
Скачать все файлы (239.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc240kb.01.04.2014 05:57скачать

n1.doc

1   2   3   4
Тема 4. Грошові системи

1. Грошова система — це форма організації грошового оборо­ту, визначена загальнодержавними законами. Має нормативно-правовий характер і призначена забезпечити рівність усіх суб'­єктів грошового обороту, однакову доступність їх до грошового ринку, єдність вимог щодо правил поведінки суб'єктів грошового обороту.

2. Як явище нормативно-правове грошова система містить ряд елементів: назву і величину грошової одиниці; види грошових знаків і види платіжних засобів; механізми регулювання готівко­вого і безготівкового секторів обороту, валютного ринку; інсти­тути, що регулюють грошовий оборот.

3. Грошові системи видозмінювалися і розвивалися в міру розвитку гро-шей — від систем, побудованих на принципі само­регулювання обороту грошей, до систем, за яких регулювання пропозиції грошей здійснюється державою.

4. Із проголошенням у 1991 р. України самостійною державою виникла необхідність сформувати власну грошову систему. За період, що минув, досягнуті значні успіхи у вирішенні цього завдання. Сьогодні українська держава в особі НБУ досить успішно регулює пропозицію грошей з метою забезпечення її стабільності. Проте процес формування ефективного механізму грошової системи України ще не закінчився.

5. Державне регулювання грошового обороту займає важливе місце в сис-темі державного управління економікою, оскільки дає можливість впливати на всі процеси на макро- та мікроекономіч-них рівнях. Методи регулювання грошово-го обороту поділяються на прямі та опосередковані. За прямих методів законодавче вста­новлюються норми і правила, що безпосередньо регламентують поведінку суб'єктів грошового обороту. За опосередкованих методів здійснюється вплив центрального банку на певні грошові індикатори, зміна яких впливає на поведінку суб'єктів грошового обороту, насамперед на їх попит на товарних ринках. Головним методом опосередкованого регулювання є грошово-кредитна політика НБУ.

6. Грошово-кредитна політика — це сукупність взаємозв'язаних, скоорди-нованих на досягнення заздалегідь визначених су­спільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк. Основними стратегічними цілями грошово-кредитної політики є загально­економічні цілі держави: економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

7. Основними інструментами грошово-кредитної політики, які застосовує НБУ, є: операції відкритого ринку, регулювання норми обов'язкового резервування, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. Вибір того чи іншого інструмента визначається залежно від конкретного стану ситуації на грошовому ринку.

8. Пропозиція грошей здійснюється банківською системою через емісію грошей центральним банком та кредитну мультиплікацію депозитів комерцій-ними банками. Внутрішньосистемна замкнутість та кредитний характер цього процесу забезпечують високу його ефективність, що проявляється в автоматич-ному збалансуванні попиту і пропозиції на грошовому ринку. Проте є один фак-тор, що постійно загрожує деформувати дію цього механізму, — необхідність монетизації бюджетного дефіциту. Якщо уряд не в змозі профінансувати бюджет-ний дефіцит за рахунок розміщення своїх зобов'язань на вторинному ринку, то він примушуватиме центральний банк купувати ці зо­бов'язання, що призведе до збільшення пропозиції грошей і по­рушення рівноваги на товарних ринках. Такі ж наслідки може мати систематична і широкомасштабна купівля центробанком державних цінних паперів на вторинному ринку, якщо він надто переповнений цими паперами, що загрожує втратою ліквідності комерційним банкам.

9. Показник монетизації ВВП не є альтернативою до показника зрівнова-женості попиту і пропозиції на грошовому ринку. Кожний з них характеризує окремий аспект зв'язку грошового обороту з реальною економікою, і їх потріб-но паралельно враховувати в управлінні грошовим оборотом. Головним прави-лом при цьому має бути забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей, на якому б рівні не перебувала монетизація економіки — надто низькому чи надто високому. І навпаки, зусилля щодо оптимізації рівня монетизації ВВП не можуть дати позитивних наслідків, якщо вони спрямовані на порушення рівноваги між попитом і пропозицією грошей.
Тема 5. Інфляція і грошові реформи

1. Інфляція — надзвичайно складне соціально-економічне яви­ще, що виявляється в тривалому і швидкому знеціненні грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Основною формою інфляції є тривале і швидке зростання цін, додатковими формами її є тривалий дефіцит товарів і послуг та девальвація національних грошей.

2. Інфляція — це тривалий процес, що має кілька стадій, які різняться не тільки рівнем зростання цін, а й впливом на економіку. На першому етапі зростання пропозиції грошей випереджає зростання цін, яке є незначним (до 5% на рік) або зовсім відсутнє. Вона позитивно впливає на економічний розвиток. На наступному етапі темпи зростання цін прискорюються, наближаються до темпів зростання пропозиції грошей і можуть навіть перевищувати їх. Така інфляція називається відкритою або помірною і коливається в межах 5—20 % на рік. Вона може мати як позитивний, так і негативний вплив на економічний розвиток. Після цього починаються етапи галопуючої інфляції (20—50% на рік) та гіперінфляції — понад 100% на рік. Кожна з цих видів інфляції не­се розруху для економіки і соціальної сфери.

3. Залежно від того, з якого боку ринкової кон'юнктури фор­мується тиск на ринкові ціни, виділяються два види інфляції — інфляція витрат і інфляція попиту. Перша з них провокується чинниками, що формуються з боку пропозиції товарів, а друга — з боку попиту на товари.

4. Інфляція вимірюється трьома видами показників: індексом споживчих (роздрібних) цін; індексом цін на засоби виробництва (оптових); дефлятором ВВП.

5. Дослідники причин інфляції визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). Монетарні причини пов'язані з лібералізацією монетарної політики для емісійного фінан-сування бюджетного дефіциту, зростання зайнятості та виробництва. Витратні причини пов'язані зі зростанням витрат на виробництво чи монополізацією виробництва та праці. Проте обидва види причин тісно переплітаються і, по суті, зливаються в одну — лібералізацію державної монетарної політики і зростання на цій основі пропозиції грошей, без чого ні перший, ні другий вид чинників не може матеріалізуватися у тривале зростання цін.

6. Інфляція понад критичну точку може мати тяжкі економічні і соціальні наслідки: руйнування виробничого потенціалу, зниження обсягів виробництва і скорочення зайнятості, падіння життєвого рівня населення, загострення соціальних та політичних суперечностей, посилення хабарництва та криміногенної ситуації в країні. Тому дійова антиінфляційна політика держави є пріоритетною і повинна забезпечити належну сталість грошей.

7. Інфляційний процес в Україні розвивався згідно з загальновизнаними закономірностями від помірної до гіперінфляції. Зростання цін провокувалося як затратними, так і монетарними чинниками. Проте ключову роль у «розкручуванні» інфляції відігравала занадто ліберальна монетарна політика уряду та НБУ. Тільки після переходу в 1994 р. до антиінфляційної політики інфляція різко пішла на спад. Це ще одне підтвердження того, що інфляція — суто монетарний феномен.

8. Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції у грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей.

9. Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 р., за своїм харак-тером належить до повних, або структурних, реформ. Вона тривала близько п'я-ти років (січень 1992 — вересень 1996 р.) і забезпечила створення національної грошової системи, формування нового механізму підтримання сталості грошей та регулювання грошового обороту, адекватного умовам ринкової економіки.

Тема 6. Валютний ринок і валютні системи

1. Валюта — це не просто гроші чи грошова одиниця тієї чи іншої країни. Це насамперед грошові цінності, які обслуговують зовнішньоекономічні відносини. Специфіка цих відносин надає національним грошам нову ознаку та статус валюти. Набувши статус валюти, гроші можуть використовуватися й у внутрішніх економічних відносинах. Уся сфера економічних відносин, в якій зв'язки між суб'єктами здійснюються з використанням валютних коштів, називається валютними відносинами. Тому валютні від­носини за своїм обсягом можуть не збігатися з зовнішньоеконо­мічними відносинами.

2. Найвищою якісною характеристикою валюти є її вільна конвертованість в інші валюти. У країнах з вільно конвертованою валютою до мінімуму зведені обмеження на здійснення валютних операцій, на ввіз та вивіз валюти через кордон. Вільна конверто­ваність валюти забезпечує їй широке використання як міжнарод­ного платіжного засобу, статус резервної валюти в інших країнах, що надає країні-емітенту значні переваги на світовому ринку.

3. Вільна конвертованість валюти можлива в умовах високого розвитку ринкової економіки та широкої інтеграції її у світову економіку, високої стабільності державних фінансів та націо­нальних грошей, надійного функціонування банківської системи, нагромадження достатніх золотовалютних резервів. Сучасний стан економіки та фінансів України забезпечує передумови для підтримання лише часткової конвертації гривні — за поточними операціями платіжного балансу.

4. Валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж валютних цінностей. Ціною на цьому ринку є обмінний курс. Попит і пропозиція на валютному ринку виступає у формі підкріпленого платіж-ними засобами бажання купити та продати іноземну валюту, а також бажання одержати чи надати валюту в позичку. Відповідно валютний ринок поділяється на ринок реальної валюти та ринок валютних позичок. Крім того, виділяють націо-нальний (внутрішній) валютний ринок, міжнародні (регіональні) валютні ринки та світовий валютний ринок. Валютний ринок відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку міжнародних економічних зв'язків, функціонуванні світової економіки та у державному регулюванні монетарної сфери кожної окремої країни.

5. На валютному ринку сформувався широкий набір специфі­чних валютних операцій, використання яких дає змогу суб'єктам ринку вирішувати три групи завдань:

—забезпечувати потреби в платіжних засобах для погашення своїх зовнішніх зобов'язань;

— забезпечувати страхування своєї діяльності від валютних ризиків;

— одержувати додаткові прибутки від спекулятивних операцій. Операції валютного ринку поділяються на поточні (операції «спот») та строкові (операції з форвардними угодами, ф'ючерсами, свопами, валютними опціонами тощо).

6. У процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій одним з ключо-вих параметрів є валютний курс, що відбиває взаємодію національної та світо-вої економік. Правильне його визна­чення має вирішальне значення для забез-печення еквівалентності обміну, взаємної вигоди у відносинах економічних суб'єктів різних країн. Величина валютного курсу та режим його функціонуван-ня впливають на всю систему макро- та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції в економіці. Саме тому визначення та регулювання валютного курсу є важливим елементом економічної політики держави.

7. Оскільки валютні відносини пов'язані з міждержавним рухом капіталу, вони зачіпають національні інтереси країн-партнерів і тому підлягають держав-ному регулюванню і контролю. З цією метою створюються так звані валютні системи як сукупності законодавче визначених принципів, норм, правил орга-нізації валютних відносин. Валютні системи бувають національні, регіональні (міжнародні) та світова. Функціонування валютної системи визначається валютною політикою країни чи групи країн. Залежно від стану економіки країни та її між-народних зв'язків валютна політика може підпорядковуватися загальним цілям монетарної політики та певним цілям у суто валютній сфері. Основними інстру-ментами валютної політики є: курсова політика, облікова політика та інші інструмен-ти монетарної політики, валютна інтервенція, регулювання сальдо платіжного балансу, формування та використання золотовалютних резервів, політика валютних обмежень.

8. Формування валютної системи України відбувається в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, істотного розбалансування платіжного балансу, що зумовлює його значні ускладнення, істотні відхилення від ринкових засад, надмірне адміністративне втручання держави у валютні відносини та валютний ринок. Усе це знижує ефективність валютної системи України.

9. Платіжний баланс за своїм економічним змістом є моделлю зовнішньоекономічних відносин країни і містить у собі інформа­ційну базу для оцінки перспектив розвитку валютних відносин і валютного ринку в країні та визначення цілей та заходів валютної політики. Через забезпечення збалансованості валютних потоків за поточними і капітальними операціями платіжного балансу держава впливає на кон'юнктуру валютного ринку, забезпечує умови для ефективного регулювання валютних відносин.

10. Важливу роль у забезпеченні нормального функціонування валютної системи відіграють централізовані золотовалютні ре­зерви країни. Вони мають подвійне призначення:

—забезпечити країні запас ліквідності, достатній для вико­нання всіма резидентами своїх зовнішньоекономічних зобов'я­зань, якщо для цього недостатньо їх поточних валютних над­ходжень;

—надати в розпорядження органів монетарного регулювання додатковий інструмент впливу на грошову масу, валютний курс та інші показники для досягнення цілей монетарної і валютної політик.

11. Світова та міжнародна валютні системи є функціональни­ми структурами валютних відносин. У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперововалютного (девізного) стандарту. Міжнародні (регіональні) валютні системи є результатом взаємної інтеграції національних грошових та валютних відносин групи країн. Вони тісно взаємодіють між собою та зі світовою валютною системою на глобальному рівні.

12. Складовими світового фінансового ринку є міжнародні ринки грошей та капіталів. Критерієм їх розмежування є строки кредитів та їх цільове спрямування. Кошти, що надаються на тривалий термін, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти — до ринку грошей. Традиційний інструмент на міжнаро­дному ринку капіталів — іноземні облігації. Інновацією є єврооблігації, тобто облігації, що номіновані в іншій валюті, ніж валюта країни, в якій вона продається. Найбільш значним міжнаро­дним грошовим ринком та ринком капіталів є євроринок.

Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994 р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах — керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здій-снювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери — у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроекономічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова монетаристських ідей грошово-кредитного регулюван-ня, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.
Тема 7. Історія розвитку та сучасний стан теорії грошей

1. Кількісна теорія грошей — це не якась окрема концепція, а загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті (кількісним фактором).

2. Залежно від того, як прибічники кількісної теорії поясню­ють механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки, виділяється кілька її напрямів:

- класична кількісна теорія;

- неокласична кількісна теорія;

- кейнсіанський напрям;

- сучасний монетаризм;

- кейнсіансько-монетаристський синтез.

3. Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості гро­шей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.

4. Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін — на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не однаковий на різних часових інтервалах, що залежить він від багатьох чинників, які повинні враховуватися при розробленні рекомендацій для практики грошово-кредитного регулювання.

5. Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що, не заперечуючи принципово значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу і його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розба-лансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес.

6. Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У «передатному механізмі» впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів. Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму зводяться насамперед до

- проведення жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М. Фрідманом «грошове правило»;

- максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.

7. Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово трансформувалася від суто кейнсіансь-кого спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського син-тезу. На першому етапі (1991 - 1994рр.) у ній переважали настрої недооцінки сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики тощо. На другому етапі (1994 - 2000 рр.) був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих якостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна переорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму. Проте більш-менш послідовно і повно вона була реалізована лише у сфері монетарної політики.

Тема 8. Сутність та принципи кредитування

1. Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника продати свій товар, а покупця — купити його,

2. Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тих еконо-мічних відносинах, які виникають у зв'язку з рухом вартості на засадах зворот-ності та платності. Ці відносини харак­теризуються низкою специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють його від інших економічних явищ.

3. Кредит є вартісною категорією і з цього погляду має багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фі­нансами, торгівлею, капіталом тощо. Разом з тим це самостійна категорія, яка має свої функції і особливе призначення в економі­чному житті суспільства.

4. Натуралістична теорія кредиту трактує сутність кредиту з позицій його ролі в забезпеченні руху реального капіталу в нату­рально-речовій формі, недооцінює відносної самостійності руху грошового капіталу і його впливу через кредит на розвиток суспі­льного виробництва.

5. Капіталотворча теорія кредиту трактує сутність кредиту як механізм творення капіталу, переоцінюючи самостійність руху грошового капіталу і можливості банків у його розширенні в ін­тересах розвитку виробництва.

6. Кредит — явище руху, який здійснюється у різних напря­мах і на різних рівнях. Рух кредиту у зв'язку з його участю у відтворювальному процесі проходить п'ять етапів:

— формування вільної вартості;

— розміщення вільної вартості в позички;

— використання позиченої вартості на потреби позичальника;

— вивільнення позиченої вартості з обороту позичальника;

— повернення вивільненої вартості кредитору і сплата процентів.

7. Рух кредиту здійснюється за певними закономірностями, які зумовлюються особливою сутністю кредиту. Ці закономірності є визначальними чинниками в організації управління кредитними відносинами. На їх підставі формуються принципи (правила) кредитування.

8. Основними принципами кредитування є: цільове спряму­вання позички; строковість позички; поверненість кредитору по­зиченої вартості; забезпеченість позички і платність користування позиченими коштами.
Тема 9. Види і форми кредиту

1.Під формою кредиту слід розуміти найбільш загальний прояв його сутності, що не зачіпає внутрішньої структури креди­ту і не пов'язаний з конкретною характеристикою ЇЇ окремих елементів. З цих позицій правомірно виділяти дві форми кредиту — грошову та товарну, які тісно пов'язані між собою і є двома сторонами вартісної форми кредиту. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструменти (фінанси, торгівля), проте це не суперечить сутності форми як найбільш загального, контурного прояву економічного явища. Такий контур можуть мати й інші вартісні явища.

2. Під видом кредиту слід розуміти конкретний прояв окремих елементів кредиту як економічного явища. Види кредиту можуть виокремлюватися в межах його форм і розглядатися як складові елементи системи, якою є кредит. Для потреб практики види кредиту можна класифікувати за значною кількістю критеріїв і тому видів кредиту може бути велика кількість. Основними з них є комерційний, банківський, державний, міжнародний, виробничий, споживчий. Оскільки ці види виділені за різними критеріями, то одна і та ж сама позичкова вартість може визначатися як різні види кредиту. Наприклад, надана банком позичка може належати до банківського кредиту і до виробничого або споживчого кредиту залежно від цільового її спрямування.

3. Функції кредиту є одним з найскладніших дискусійних питань теорії кредиту. Загальновизнаною є функція перерозподілу вартості через механізм кредитування. Ця функція досить яскраво виражає призначення та роль кредиту. Існування її не викликає сумніву.

Друга функція пов'язана з призначенням кредиту в грошовій сфері. Але у формуванні її мають місце істотні розбіжності — від емісійної до заміщення справжніх грошей. Такий різнобій можна пояснити ототожненням авторами функцій кредиту з функціями банків, що неправомірно. Тому другу функцію кредиту краще зводити до створення передумов для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах забезпечення стабільності грошей і повного забезпечення потреб обороту в платіжних засобах.

Є достатньо підстав для виділення і таких функцій кредиту, як контрольно-стимулююча та функція капіталізації вільних грошових доходів.

4. У своїх проявах кредит розмаїтий, тому в теорії і на практиці розрізняють цілий ряд форм і видів кредиту. Їм властиві свої особливості. З розвитком людсь-кого суспільства чільне місце за­ймає та чи інша форма або навіть вид кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку людства кредит відіграє досить важливу роль. У перші роки існування України як незалежної держави кредитні відносини в ній розвивались суперечливо і поки що не відповідають суспільним потребам.
Тема 10. Фінансове посередництво

1. Фінансове посередництво — це специфічний вид діяльно­сті на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових капі­талів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності

• на ринку з'являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів;

• урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного від­творення;

• скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпечен­ня руху свого грошового капіталу;

• зменшуються ризики економічних суб'єктів, пов'язані з використанням свого грошового капіталу.

2. Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони поділяються на дві великі групи:

• банки;

• небанківські фінансові посередники.

Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб'єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розміс­тити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскіль­ки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.

3. Указана економічна відмінність між банками і небанківськими фінансо-вими посередниками вимагає чіткого визначення сутності банку. Без цього зако-нодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності.

Банк в економічному розумінні — це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва:

• акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;

• вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

• безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання — повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

4. Банківська система — це не проста сукупність окремих банків, а свідомо по-будована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, суборди-нації та взаємозв'язків окре­мих її елементів та ланок. Вона виконує свої специ-фічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих бан-ків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

5. Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища.

6. Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї банківської системи, особливо в інституціональному та функціональному аспектах. Підтвердженням цього є прийняття Закону «Про Національний банк України» та Закону «Про банки і банківську діяльність», які відповідають сучасній економічній ситуації в країні.

Разом з тим розвиток банківської системи України істотно гальмується вкрай повільною ринковою трансформацією економіки та надмірно затяжним економічним спадом.

7. Небанківські фінансові посередники — об'єктивно необхід­не явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними кон­курентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання еко­номічним суб'єктам таких фінансових послуг, виконання яких не вигідно чи законодавче заборонено банкам. Тому всілякий розви­ток небанківського посередництва є важливим економічним за­вданням уряду та центрального банку.

8. В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причини гальмування розвитку цих посередницьких структур грошового ринку криються теж у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринковій трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незнач­них грошових заощадженнях.
Тема 11. Центрацьний банк та його функції

1. Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

2. Центральні банки мають особливий правовий статус, оскільки вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління.

3. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні бан-ки є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнти-рів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту. Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною.

4. Функції центрального банку визначаються його призначенням. Основними з них є функції:

- емісійного центру готівкового обігу;

- банку банків;

- органу банківського регулювання та нагляду;

- банкіра і фінансового агента уряду;

- провідника монетарної політики.

5. В історичному плані функція емісії готівки, точніше потре­ба в її централізації і державній монополізації, дала поштовх до надання одному з банків статусу емісійного. Поступово емісійні банки перетворились у центральні банки.

6. Глобалізація грошових ринків призвела до тісного співробіт­ництва центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, а також до створення наднаціональних центральних банків.

7. Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є за­безпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Згідно з Законом «Про Національний банк України» він виконує всі функції, які традиційно притаманні центральному банку країни.
Тема 12. Комерційні банки

1. У системі грошово-кредитних відносин ключове місце за­ймають банки. В умовах ринкової економіки банки поділяються на центральні і комерційні (ділові). Центральний банк є першим рівнем банківської системи країни, а комерційні — другим.

2. Комерційні банки класифікуються за різними ознаками і критеріями. Вони виконують різноманітні операції, які поділяю­ться на традиційні і нетрадиційні. До перших належать кредиту­вання, розрахунки, залучення вкладів тощо. До других — різно­манітні послуги (лізингові, факторингові, консультативні тощо). Традиційні операції бувають активними й пасивними.

В Україні комерційні банки активно почали створюватися піс­ля проголошення незалежності (з 1992р.). Реєстрацію новостворених комерційних банків здійснює Національний банк України.

3. Пасивні операції комерційних банків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

4. Серед активних операцій провідними є кредитні та інвести­ційні. Кредитування банківських клієнтів здійснюється відповідно до певних принципів та умов. Інвестиційні операції слугують для створення вторинних банківських резервів, диверсифікації активів та отримання доходів. Кредитні й інвестиційні операції тісно пов'язані між собою. Їм притаманні ризики, для запобігання й оптимізації яких банки використовують певний інструментарій.

5. Значне місце в банківській діяльності займають розрахунко­во-касові операції. Міжгосподарські безготівкові розрахунки здій­снюються з використанням певних форм і способів. Розрахунки готівкою мають регламентацію і підпорядковані певним правилам.

6. Банки надають своїм клієнтам широке коло послуг, які гру­пуються відповідно до певних критеріїв. Найбільш поширеними є гарантійні, консультативні й трастові послуги.

7. Для успішної діяльності банків велике значення має їх стабільність. Вона означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкретному середовищі. Забезпечити стабільність можна за допомогою дотримання системи економічних параметрів, що встановлені центральним банком, і підтримання оптимального рівня прибутковості.

8. Банківська система України пройшла пе­вний шлях розвитку. Досягнуті значні здобутки, але є й проблеми і великі невикористані резерви. Головною проблемою є втрата певною групою банків платоспроможності. Багатьом банкам при­таманна фінансова слабкість.

Тема 13. Міжнародні фінансово-кредитні установи

1. Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з'явилися у XX ст. Вони створені та діють на основі міждержав­них угод та покликані регулювати міжнародні економічні відно­сини. їх мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжна­родного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим краї­нам і гарантувати приватні позики за кордоном.

2. Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання та діють на глобально­му та регіональному рівнях. Їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма з них, намагається інтег­руватися у світову економічну систему.

3. Найважливішу роль серед названих міжнародних організа­цій відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнарод­ний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є головною установою Групи Світового банку. Окрім МБРР, до структури Групи Світового банку входять Міжнародна фінансова корпора­ція (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатосто­роння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнаро­дний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

4. МВФ — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької устано­ви ООН. МВФ сприяє між-народному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню сту-пеня їх конвертованості, підтримує рівновагу платіжних балансів країн - членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам - членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обме-жень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.

5. МБРР — одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фі-нансово-кредитних установ, яка надає довгострокові позики під державні про-грами тільки урядам і центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. Ос­новна різниця між МВФ та МБРР полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як МБРР зосереджується переважно на середньо- та довгострокових проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн-членів. Якщо з якихось причин МВФ призупиняє свої програми в будь-якій країні, це призводить до припинення програм кредитування з боку МБРР.

6. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи ство­рюються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських зв'язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Во­ни мають схожі цілі — це розвиток економіки, економічного спів­робітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок фор­мування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кре­дитування — переважно інфраструктура, сільське господарство, до­бувна промисловість. Кредити надаються лише країнам-членам.

7. До найвідоміших регіональних кредитно-фінансових установ належать Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку. У межах європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ, основними з яких є Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного спів-робітництва та ін. Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у станов-ленні ринкової економіки європейськими країнами було створено у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Країнами Чорноморського басейну засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Україна є однією з країн-засновниць цього банку. Його створено з метою поглиблення інтеграції та зміцнення зв'язків між країнами Чорноморського економічного співробітництва.

8. Особливістю ЄБРР є підтримка приватного підприємницького сектора, частка якого в інвестиціях ЄБРР повинна становити не менше як 60% від загального обсягу. Фінансування ЄБРР за­лежить від конкретних проектів, кредити надаються як прямо, так і опосередковано на зміцнення фінансових інституцій, структурну реорганізацію великим та дрібним компаніям.

9. Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнарод­ною організацією, основною функцією якої є регулювання пла­тежів центральних банків та розроблення нормативних докумен­тів з банківського нагляду.

7. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО ІСПИТУ




  1. Эволюция форм стоимости, происхождение денег.

  2. Функции денег и их характеристика.

  3. Виды денег, функционирующих в денежном обращении.

  4. Бумажные деньги, проблемы их обесценения.

  5. Вексель как вид кредитных денег.

  6. Электронные деньги, их характеристика.

  7. Закон денежного обращения, его действие в современных условиях.

  8. Денежная масса, ее агрегаты.

  9. Управление денежным обращением, методы регулирования денежной массы.

  10. Денежная система государства, ее элементы.

  11. Основные виды и типы денежных систем, их эволюция и характеристика.

  12. Современная денежная система Украины.

  13. Сущность, структура, принципы организации денежного оборота.

  14. Понятие налично- денежного оборота, его участники.

  15. Безналичный денежный оборот, формы безналичных расчетов.

  16. Инфляция как многофакторный процесс. Причины и факторы развития инфляции.

  17. Разновидности, формы проявления инфляции.

  18. Социальные и экономические последствия инфляции.

  19. Методы антиинфляционного регулирования.

  20. Денежная реформа как метод антиинфляционного регулирования. Виды денежных реформ, их характеристика.

  21. Характеристика инфляции в Украине.

  22. Металлическая теория денег, ее содержание, представители.

  23. Неометаллизм. Причины возрождения, последователи металлической теории.

  24. Номиналистическая теория денег – сущность, основные положения.

  25. Количественная теория денег, предпосылки возникновения, сущность, представители.

  26. Трансакционный вариант И. Фишера, его содержание.

  27. Современные разновидности количественной теории денег.

  28. Современные теории инфляции.

  29. Международные валютные отношения, их характеристика.

  30. Понятие валютной системы, виды валютных систем.

  31. Национальная валютная система, ее элементы.

  32. Мировая валютная система, ее элементы.

  33. Валютные рынки, формы их организации.

  34. Валютный паритет, валютный курс. Виды валютных курсов.

  35. Факторы, влияющие на уровень валютного курса.

  36. Платежный баланс, его структура.

  37. Регулирование сальдо платежного баланса.

  38. Расчетный баланс, его содержание.

  39. Взаимоотношения Украины с международными валютно-кредитными и финансовыми организациями.

  40. Необходимость и целесообразность создания международных валютно-кредитных и финансовых организаций.

  41. Международный валютный фонд, его цели, функции, основные направления деятельности.

  42. Международный банк реконструкции и развития, направления деятельности.

  43. Банк Международных Расчетов, особенности организации и деятельности.

  44. Региональные валютно-финансовые организации.

  45. Кредитная система, ее элементы.

  46. Банковская система, типы банковских систем.

  47. Эволюция банковской системы Украины.

  48. Роль центрального банка в экономике страны.

  49. Функции центрального банка.

  50. Инструменты денежно-кредитной политики центрального банка, их характеристика.

  51. Виды коммерческих банков.

  52. Функции коммерческих банков.

  53. Эволюция форм стоимости, происхождение денег.

  54. Функции денег и их характеристика.

  55. Роль денег в экономике.

  56. Денежное обращение. Закон денежного обращения.

  57. Вексель, его характеристика.

  58. Характеристика бумажных денег.

  59. Характеристика банкнот.

  60. Характеристика электронных денег.

  61. Характеристика чека.

  62. Денежная масса, ее агрегаты.

  63. Регулирование денежной массы.

  64. Денежный оборот, его структура, принципы организации.

  65. Наличный денежный оборот, его участники.

  66. Безналичный денежный оборот, его участники.

  67. Формы безналичных расчетов.

  68. Инфляция историческая и современная.

  69. Классификация инфляции.

  70. Социально-экономические последствия инфляции.

  71. Денежные реформы, их виды, характеристика.

  72. Антиинфляционная политика государства.

  73. Денежная система, ее элементы.

  74. Биметаллизм, его характеристика.

  75. Монометаллизм, типы золотого стандарта.

  76. Системы неразменных кредитных и бумажных денег.

  77. Кредит, его принципы и функции.

  78. Виды и формы кредита.

  79. Кредитная система, ее элементы.

  80. Банковская система, типы банковских систем.

  81. Центральный банк как главное звено банковской системы, его функции.

  82. Коммерческие банки, их функции в экономике.

  83. Операции коммерческих банков.

  84. Происхождение денег.

  85. Роль государства в создании денег.

  86. Сущность денег.

  87. Деньги как деньги и деньги как капитал.

  88. Формы денег и их эволюция.

  89. Стоимость денег.

  90. Функции денег.

  91. Качественные свойства денег.

  92. Роль денег в развитии экономики.

  93. Сущность и экономическая основа денежного оборота.

  94. Модель денежного оборота.

  95. Денежные потоки и их сбалансирование.

  96. Структура денежного оборота по экономическому содержанию и форме платежных средств.

  97. Масса денег в обороте.

  98. Денежные агрегаты и денежная база.

  99. Скорость обращения денег.

  100. Закон денежного обращения.

  101. Механизм изменения массы денег в обороте.

  102. Денежно-кредитный мультипликатор.

  103. Сущность, значение и структура денежной системы.

  104. Виды денежных систем и их эволюция.

  105. Создание и развитие денежной системы Украины.

  106. Государственное регулирование денежного оборота и место в нем фискально-бюджетной и денежно-кредитной политики.

  107. Денежно-кредитная политика, ее цели и инструменты.

  108. Сущность валюты и валютных отношений.

  109. Конвертируемость валюты.

  110. Валютный рынок.

  111. Виды операций на валютном рынке.

  112. Валютный курс.

  113. Валютные системы и валютная политика.

  114. Особенности формирования валютной системы Украины.

  115. Платежный баланс и золотовалютные резервы в механизме валютного регулирования.

  116. Мировая и международная валютные системы.

  117. Международные рынки денег и капиталов.

  118. Общие предпосылки и экономические факторы необходимости кредита.

  119. Сущность кредита.

  120. Теоретические концепции кредита.

  121. Стадии и закономерности движения кредита.

  122. Формы, виды и функции кредита.

  123. Характеристика основных видов кредита.

  124. Экономические границы кредита.

  125. Взаимосвязь кредита и денег.

  126. Ссудный процент.

  127. Роль кредита в развитии экономики.

  128. Развитие кредитных отношений в Украине в переходный период.

  129. Сущность, назначение и виды финансового посредничества.

  130. Банки как ведущие субъекты финансового посредничества.

  131. Функции банков.

  132. Банковская система: сущность, принципы построения и функции.

  133. Особенности построения банковской системы в Украине.

  134. Небанковские финансово-кредитные учреждения.

  135. Назначение, статус и основы организации центрального банка.

  136. Функции центрального банка.

  137. Происхождение и развитие центральных банков.

  138. Становление центрального банка в Украине.

  139. Понятие, назначение и классификация коммерческих банков.

  140. Пассивные операции банков.

  141. Активные операции банков.

  142. Расчетно-кассовое обслуживание клиентов.

  143. Банковские услуги.

  144. Стабильность банков и механизм ее обеспечения.

  145. Особенности становления и развития коммерческих банков в Украине.

ЗМІСТ
Стор.

Вступ…………………………………………………………………………..

3

1. Мета, предмет та місце дисципліни……………………………………...

3

2. Інформаційний обсяг (зміст) дисципліни………………………………..

4

3. Освітньо-кваліфікаційні вимоги………………………………………….

5

4. Лекційний курс (заочне навчання)……………………………………….

6

5. Список літератури…………………………………………………………

9

6. Ключові положення дисципліни за темами……………………………..

12

7. Контрольні запитання до іспиту………………………………………….

30

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни «Гроші та кредит» (для студентів 3 курсу напрямів підготовки 6.050100 - «Економіка підприємства», 6.050100 - «Облік і аудит» і 6.050200 - «Менеджмент організацій», які навчаються на факультеті післядипломної освіти і заочного навчання).


Укладач: к. е. н., доц. Євгеній Михайлович Гелеверя.



Редактор: Аляб’єв М. З.

Комп’ютерная верстка: Ю. П. Степась.

План 2008, поз. 117М

Підп. до друку 9.04.2008 Формат 60х84 1/16. Папір офісний.

Друк на ризографі. Умовн.-др. арк. 2,1

Тираж 200 прим. Зам. №

61002, м. Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12
Сектор оперативної поліграфії ІОЦ ХНАМГ

61002,м. Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12

1   2   3   4
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации