Царенко І.Л. Курс лекцій з БЖД - файл n1.doc

Царенко І.Л. Курс лекцій з БЖД
Скачать все файлы (259.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc260kb.30.03.2014 20:22скачать

n1.doc

  1   2   3   4

Тема 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності



1. Роль, місце та мета курсу “Безпека життєдіяльності”. Конституція України визначила людину як найвищу цінність суспільства, а захист її життя, здоров’я і безпеки як основну функцію держави. У зв’язку з цим у всіх навчальних закладах України вводиться курс безпеки життєдіяльності.

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це наука про комфортну та небезпечну взаємодію людини з середовищем, в якому вона перебуває.

Теоретичним підґрунтям БЖД є наука про ризик, а її складовими елементами – гуманітарні, природничі, інженерні науки про людину і суспільство. Цей курс об’єднує: “Охорону праці”, “Цивільну оборону”, “Промислову екологію”.

Завданням БЖД є розробка методів прогнозування, виявлення та ідентифікація шкідливих факторів, вивчення їх впливу на людину і навколишнє середовище. Разом з тим розробляються заходи і способи захисту людей в умовах виникнення надзвичайних ситуацій (НС) техногенного і природного характеру та під час війни.

Процес розвитку суспільства нерозривно пов’язаний з БЖД людини. Зокрема, ще Аристотель (387-322рр. до н. е.) і Гіпократ (400-377 рр. до н. е.) розглядали безпечні умови праці. Відомий лікар Парацельс (1493-1544 рр.) вивчав небезпеки, пов’язані з гірництвом. Він заклав основні принципи нормування, які розглядаються у такому висловлювані: “Все є отрута і все є ліки – тільки доза робить речовину отруйною чи ліками”. М.В. Ломоносов (1711-1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві.

У XIX-XX століттях цими проблемами займалися В.Л. Кирпічов (1845-1913 рр.), О.О. Прес (1857-1930 рр.), Д.П. Нікопольський (1855-1918 рр.), В.О. Левицький (1867-1943 рр.) та інші.

Рівень безпеки людини у процесі розвитку цивілізації постійно зростає. Зокрема, не зважаючи на те, що людство перемогло багато хвороб, постійно зростає рівень ризику травматизму та загибелі людей від взаємодії з технікою. Наприклад, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, смертність від нещасних випадків у наш час займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань (гинуть, в основному, працездатні люди віком до 40 років). В Україні за 1994 рік лише у побутових умовах загинуло 72437 осіб і цей показник з року в рік зростає, досягнувши у 1999р. (за попередніми даними) позначки майже 100000 чоловік. Причинами такого стану є: недбальство з боку людей, небезпечні фактори на виробництві, недосконалість техніки, невміння людини розпізнати приховану небезпеку тощо.

Метою курсу БЖД є озброєння майбутніх учителів теоретичними знаннями та практичними вміннями, необхідними для:

Науковий зміст дисципліни – теоретичні основи БЖД людини у системі “людина-машина-навколишнє середовище” (СЛМС).
2. Небезпека. Ризик як оцінка небезпеки. Життєдіяльність – це специфічна форма активності людини, яка охоплює усю різноманітність взаємодії людини з навколишнім середовищем. Необхідність самозбереження закладено природою у підсвідомості людини. Відповідно протягом всього розвитку суспільства людина намагалася захистити себе від різного виду небезпек.

Практика показує, що будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека існує як явно, так і приховано у вияві її результатів, котрі важко передбачити. Науково-технічний прогрес сприяє виникненню нової техніки і технологій, що в свою чергу приводить до появи нових небезпек, таких, як: електричний струм, хімічні сполуки, радіація тощо.

Небезпека – це явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних умов відразу завдати шкоди здоров’ю людини або викликати небажані наслідки у майбутньому. Небезпека є наслідком дії небезпечних, вражаючих та шкідливих факторів на людину.

Номенклатура небезпек – це перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками. Номенклатура небезпек може бути в алфавітному чи в іншому порядку, іноді складається для окремих підприємств, організацій, установ, цехів і т. п.

Квантифікацією небезпек називають введення кількісних характеристик для оцінки рівня небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Ідентифікація небезпек – це знаходження типу небезпеки, встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо усунення чи ліквідації наслідків.

Небезпечні фактори спричиняють травми чи погіршення здоров’я.

Уражальні фактори можуть привести до загибелі людини.

Шкідливі фактори можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людини у явній і прихованій формі. Такий розподіл факторів є умовним, бо один і той же фактор може викликати різні наслідки.

Наявність потенційної небезпеки у певній системі, наприклад, технічній, не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Він виникає при виконанні таких умов:

а) небезпека реально існує і діє;

б) людина знаходиться в зоні небезпеки;

в) людина не має достатньо ефективних засобів захисту.

Класифікування та систематизування явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоди людині, називається таксономією небезпек.

Як приклад таксономії небезпек, розглянемо схему (рис. 1)

Класифікація небезпек






за походженням

за локалізацією

за сферою виявлення

за наслідками




природні

космос

виробнича

загибель




техногенні

атмосфера

транспорта

травми





соціальні

літосфера

спортивна

захворювання




побутова

гідросфера

зниження працездатності


Рис. 1. Схема таксономії небезпек.


Ризик – частота реалізації небезпеки, тобто, критерій реалізації небезпеки.

У наш час забезпечити нульовий ризик неможливо, проте, набуває поширення концепція прямування до такого рівня безпеки, котрий суспільство може прийняти у даний момент часу, і котрий є економічно виправданим.

Методи визначення ризику використовуються комплексно і бувають:

а) інженерний, який спирається на статистику;

б) модельний (побудова моделі);

в) експертний;

г) соціологічний.

Збільшуючи видатки на зменшення рівня ризику від можливості виникнення певної небезпеки, можна зменшити його величину, відповідно збільшивши ризик соціально-економічний (медицина, культура, освіта).

Прийнятний ризик містить в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є компромісом між рівнем безпеки та можливостями його досягнення.

Максимально прийнятий рівень індивідуального ризику загибелі в більшості країн дорівнює 10-6 на рік. Малим або мінімальним (наближеним до нуля) вважається ризик 10-8. У наший країні поняття ризику на державному рівні широко не застосовується.

За даними ООН найбільшу небезпеку загибелі людини у промислово розвинутих країнах становлять: паління, вживання алкоголю, автомобілі, вогнепальна зброя, електричний струм, плавання, залізниця, авіація, атомна енергетика, альпінізм і т. п.

Тема 2: Людина як елемент системи

Людина–життєве середовище”
1. Безпека життєдіяльності та раціональні умови її організації. Дуже часто в системі життєдіяльності людини з’являються шкідливі та небезпечні фактори, які діють на людину. Тому в таку систему вводиться поняття захисту людини як системи охорони праці, що запобігає виникненню небезпечних ситуацій.

Ситуація, в якій стає можливим виникнення нещасного випадку, вважається небезпечною або аварійною. Аварія – це подія в технічній системі, що не супроводжується загибеллю людей (непридатними стають лише технічні пристрої). Але, коли аварія супроводжується тілесними ушкодженнями, то вже йдеться про нещасні випадки. Випадки, коли внаслідок отриманих ушкоджень загинула хоча б одна людина, класифікують як катастрофу.

Людина взаємодіє із системою охорони праці за такими напрямками:

  1. Створення і використання індивідуальних засобів захисту.

  2. Розробка правил з техніки безпеки і навчання.

  3. Пропаганда та виховання безпечної поведінки при виконанні роботи.

Взагалі, вся система безпеки праці спрямована на те, щоб усунути небезпечні фактори або максимально послабити їхню дію.

Організм людини та його системи пов’язані з навколишнім середовищем, отримуючи інформацію за допомогою рецепторів та аналізаторів. Зміна параметрів навколишнього середовища (атмосферного тиску, температури, газового стану атмосфери, освітлення тощо) викликає відповідну дію компенсаторних систем організму: відбувається перебудова функціонування систем життєдіяльності.

У певних межах зміни факторів життєдіяльності організм людини повністю компенсує ці відхилення. Проте, при досягненні екстремальних значень або дії на організм декількох факторів (поодинока поява яких суттєво не загрожує людині), ці фактори життєдіяльності можуть викликати біль, а їх подальша зміна стає загрозою для життя людини. Усі фактори життєдіяльності людини поділяються на 3 класи: фізичні, хімічні й біологічні.

Фізичні фактори навколишнього середовища здійснюють на людину енергетичний вплив (термічний, механічний, радіаційний, електричний, електромагнітний). Наприклад, метереологічні фактори (температура, вологість, швидкість вітру тощо); світлотехнічні (освітлення, та кольорове забезпечення, інфрачервоне, світлове (видиме), ультрафіолетове випромінювання); електричний струм (атмосферний, електричне поле); іонізаційні випромінювання.

Хімічні фактори – це різноманітні хімічні речовини, які входять до складу повітря, води, ґрунту та ін. Вони можуть бути природного, але у більшості випадків антропогенного походження.

Біологічні фактори можуть діяти у воді, повітрі, ґрунті, продуктах харчування. До біологічних факторів належать: біологічне забруднення природи, біологічні отруйні речовини, а також мікро та макрофлора. Наприклад, патогенні бактерії та віруси, мікроорганізми антропогенного і зоогенного походження.

Умови, в яких живе і працює людина, суттєво впливають на працездатність, самопочуття, збереження здоров’я.

За впливом факторів існування на фізіологічні, психічні та інші функції організму людини умови життєдіяльності поділяються на: комфортні, відносно комфортні, дискомфортні, екстремальні, надекстремальні та надекстремальні умови надзвичайних ситуацій.

Комфортні умови забезпечують високу працездатність людини і добре самопочуття. При цьому не виникає небезпечних напружень компенсаторних систем організму, а здоров’я людини не погіршується тривалий час (роками). Комфортні умови виникають при оптимальних значеннях факторів існування.

Відносно комфортні умови забезпечують задану працездатність та збереження здоров’я людини протягом певного часу, але у процесі життєдіяльності можливі неприємні відчуття та функціональні зміни, які не виходять за межі прийнятих норм.

Дискомфортні умови характеризуються значним напруженням компенсаторних систем організму, що знижує працездатність людини і може мати вплив на її здоров’я протягом тривалого часу.

Екстремальні умови виникають тоді, коли один чи декілька факторів навколишнього середовища досягають рівня, який є межею витримки людини. В екстремальних умовах працездатність людини значно знижується, виникають функціональні зміни, які виходять за межі норм, але немає патологічних порушень.

У різних надзвичайних ситуаціях (землетруси, повені, пожежі тощо) виникають надекстремальні умови, які можуть спричинити загибель людей чи викликати в організмі людини патологічні зміни. В екстремальних та надекстремальних ситуаціях однією з головних, а іноді, єдиною метою діяльності людини, є підтримка життя.

Однак, дуже часто існує необхідність виконання певних дій в екстремальних умовах не лише тимчасово, але й постійно, зокрема людям таких професій, як водолаз, космонавт, ліквідатор аварій і т.п.

Розрізняють активні та пасивні шляхи захисту від несприятливих факторів. Активний шлях складається з виявлення та ліквідації цього фактора. При пасивному – джерело несприятливого фактора залишається, але за можливості максимально послаблюється його дія на людину.

У середніх навчальних закладах велике значення у створенні оптимальних умов праці вчителів, навчання та виховання учнів мають взаємовідносини учнів і педагогічного колективу, які прийнято називати соціальним кліматом. Вчитель, який знаходиться в стані нервового збудження, часто допускає некоректне поводження з учнями, внаслідок чого школярі не можуть якісно засвоїти навчальний матеріал.

Створенням безпечних і комфортних умов праці людини займається наука ергономіка.
2. Вплив діяльності людини на навколишнє середовище. 2.1. Демографічні проблеми і можливості біосфери. В останні 150 років населення Землі зростає дуже швидкими темпами. На початку нашого літочислення кількість населення нашої планети сягала 230 млн., у 1830 р. – 1млд., в 1975 р. – 4 млд., наприкінці 1991 р. – 6 млд. осіб. За прогнозами футурологів, чисельність населення Землі в перший половині ХХІ століття наблизиться до 12 млд. осіб.

У ХХ столітті навколишнє середовище нашої планети неухильно погіршується в результаті діяльності людини, яка піддає його щораз більшій дії фізичних, хімічних і біологічних навантажень. Постає проблема демографічного вибуху і обмеженості природних ресурсів та життєвого простору Земної кулі.

Провідні вчені світу вважають, що головними заходами, які допоможуть зберегти нашу цивілізацію та біосферу, є відродження та збереження природи і біоугрупувань в обсягах, які забезпечать стійкість довкілля.

В Україні демографічні проблеми полягають у тому, що починаючи з 1925 рр. спостерігається зниження рівня народжуваності, внаслідок чого неможливе збереження чисельності українців. Щороку кількість українців зменшується на 300 тисяч осіб, що дорівнює чисельності такого міста як Кіровоград.

На це накладаються соціально-економічні умови, у першу чергу – незадовільний стан медичного обслуговування.

2.2. Проблема урбанізації. Урбанізація та її негативні наслідки проявляється у зростанні чисельності багатомільйонних міст – мегаполісів. Наприклад, Нью-Йорк налічує більше 14 млн. мешканців, а наш Київ – 3 млн. жителів. У високорозвинутих країнах світу чисельність міського населення складає 80-85%. На Україні співвідношення міського і сільського населення становить 50/50.

Індустріальні комплекси, які існують в усіх великих містах, є причиною таких негативних явищ, як: надлишок виробничих відходів і сміття, забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного опромінення та води, стресових факторів (шуму, пилу), недостатність зелених насаджень і, як результат – підвищення захворюваності населення.

2.3. Джерела антропогенного забруднення довкілля. Основним джерелом антропогенного забруднення довкілля є розвиток машинного виробництва. Відомо, що за останні 100 років людство більше, ніж в 1000 разів збільшило свої енергетичні ресурси. Але, при традиційних способах переробки ефективно використовується лише 3-4% речовин, які людина «бере» у природи, а 96 % – потрапляє у відходи.

У результаті спалювання природних ресурсів в атмосферу потрапляє вуглекислий газ, що спричиняє виникнення парникового ефекту (середньорічна температура повітря, за прогнозом вчених, на початку ХХІ століття підвищиться на 1,5-2 градуси). Відповідно рівень води у Світловому океані піднімається, затоплюючи значні площі суші прибережних країн.

Ще одним джерелом забруднення навколишнього середовища є пестициди (гербіциди, інсектициди, фунгіциди), які використовують для знищення бур’янів, грибків, комах, тварин. Пестициди мають токсичні властивості і є небезпечними для людей. Щорічно у світі близько 25 млн. сільськогосподарських працівників отруюються пестицидами (ураження та зміна функцій печінки, центральної нервової системи, дихальної системи тощо). Ці отрутохімікати спричиняють виникнення онкологічних захворювань і, особливо, у дітей.

Загальноприйнятою є класифікація забруднювачів за типом походження:

У будь-якому (виробничому чи побутовому) середовищі існують шкідливі фактори, які з’явилися внаслідок діяльності людини і котрі негативно впливають на неї. Наприклад, серед шкідливих факторів виробничого середовища найбільш розповсюдженими є: несприятливі мікрокліматичні умови, шуми, вібрації, електромагнітні та теплові випромінювання.

2.4. Негативні фактори виробничого середовища. Виробниче середовище – це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність. Воно включає комплекс підприємств, організацій, установ, навчальних закладів, об'єктів транспорту, комунікацій та ін. Виробниче середовище є частиною штучного середовища мешкання людини.

Значну частину свого часу працююча людина проводить на робочому місці. Тому важливо знати вплив цього середовища на життєдіяльність людини в процесі роботи.

Зокрема, до фізичних факторів виробничого середовища відносять: піднімально-транспортувальні машини та механізми; автотранспортні засоби; електричний струм; рухомі частини виробничого устаткування; наявність зброї у деяких категорій працівників; підвищені рівні електромагнітного випромінювання (ЕМВ), шуму, статичної електрики тощо.

До психофізіологічних факторів відносять: статичні та динамічні перевантаження, розумове перенапруження; перенапруження аналізаторів.

Шумове забруднення являє собою одну із форм фізичного забруднення. Під шумом розуміють усі небажані звуки чи їх сукупність, які заважають працювати або сприймати потрібні звукові сигнали. Він виникає внаслідок згущення і розрідження повітряних мас, тобто коливань тиску повітря.

Вважається, що шуми антропогенного походження шкідливо впливають на здоров’я людей, знижують їх працездатність, викликають захворювання органів слуху, ендокринної, нервової, серцево-судинної систем. Адаптація організму до шуму практично неможлива, хоча на пристосування людини до сильного шуму організм витрачає велику кількість енергії. Проте, шуми природного походження, в основному, мають благодійний вплив на всі живі організми, наприклад, шелест листя, шум дощу, моря тощо.

Джерелами шуму є: транспорт, насоси, двигуни, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка.

У робітників, які мають справу з шумними машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху. Проте тривала дія шуму впливає не лише на слух, вона робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездатність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес, людина стає дратівливою та пригніченою. Такий стан може спричинити аварію на виробництві. Продуктивність праці помітно знижується, як наслідок – неякісна робота.

На нинішній день шум – один з важливих факторів шкідливого впливу нашої цивілізації, він є не менш небезпечним, ніж забруднення повітря та води.

Умовною одиницею характеристики сили (інтенсивності) шуму є децибел (дБ), який показує, наскільки шум (звук) у відносних одиницях вище порогу слухового сприйняття людей. Допустимі межі сили шуму в різних умовах становлять 40-60 дБ, больовий поріг – 140 дБ.

У разі постійного шумового фону до 70 дБ виникає порушення ендокринної та нервової систем, 90 дБ – порушень слуху, 120 дБ – призводить до фізичного болю, який може бути нестерпним. Шум, що утворюється під час тихої розмови між студентами в умовах навчального часу, вимірюється в 10-12 дБ і є перешкодою для роботи.

Рекомендовані такі діапазони шумів для приміщень різного призначення: для сну та відпочинку – 30-40 дБ, для розумової роботи – 40-60 дБ, для робітників цехів, гаражів, магазинів – 56-70 дБ.

Для захисту від шуму необхідно знижувати його рівень. Для цього використовують шумовловлювальні екрани, поглинаючі фільтри, встановлюють безшумні механізми, змінюють технологію виробництва та динаміку транспортних потоків, використовують зелені насадження, шумозахисні полоси будинків та споруд.

Вібрація це тремтіння всього тіла або окремих його частин у результаті виконання певних робіт. Вібрації завдають великої шкоди здоров'ю людини – від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м'язів, костей, порушення чутливості шкіри, кровообігу та ін. Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеної психічної напруги.

Для зменшення вібрації на підприємствах використовують віброізоляції, пружинні опори та основи, віброгасильні рукавиці, килимки.

Електромагнітне забруднення з’явилося внаслідок розвитку радіоелектроніки. Це процес утворення вільного електромагнітного поля, що випромінює прискорено рухомі заряджені частинки. Головними їх джерелами є телевізійні та радіолокаційні станції, високовольтні мережі електропередач, електротранспорт, установки радіозв'язку, комп'ютерна техніка. Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров'ю людини. Передусім від цього страждають нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль, перевтома, порушення сну. Особливо небезпечними є райони біля радіотелецентрів і високовольтних ліній електропередач, де рівень електромагнітних випромінювань перевищує допустимі санітарно-гігієнічні норми, що негативно впливає не лише на людей, але і порушує природну міграцію тварин, уповільнює процеси росту рослин тощо.

Електромагнітні поля виникають також в атмосфері при атомних вибухах. Вони є короткочасними, тому мають назву – електромагнітні імпульси. Одночасно з ними виникають радіохвилі, що сприймаються апаратурою як перешкоди. Під дію електромагнітного імпульсу можуть потрапити лінії зв'язку, електропостачання, а також апаратура, що пов'язана з ними. Тому всі наземні лінії повинні бути двох провідниковими та добре ізольовані від землі. Захист від ЕМВ – екранування, засоби індивідуального захисту, скорочення часу перебування в зоні ЕМВ.

Теплове випромінювання виникає за рахунок внутрішньої енергії речовин при певній температурі і характеризується наявністю теплового потоку (кількість тепла, що проходить за одиницю часу через одиницю поверхні) і може викликати опіки, теплові вибухи.

Радіоактивне забруднення, зокрема біологічна дія радіації на живий організм проявляється у вигляді променевої хвороби, яка неминуче закінчується смертю хворих. Хронічна дія радіації на людину призводить до локальних уражень шкіри, кришталика ока, кровотворного кісткового мозку та до інших патологічних порушень.

За силою та глибиною впливу на організм іонізуюче випромінювання вважається найсильнішим.

Наведені вище параметри факторів виробничого середовища людина визначає сама, проектуючи і будуючи ті чи інші об'єкти. Межа зміни параметрів повинна забезпечити безпеку, а в деяких випадках і комфортне забезпечення трудової діяльності. При цьому функціонування об'єкта в цілому повинно бути безпечним для навколишнього середовища.

Однак, нормальне функціонування об'єкта під дією тих чи інших факторів порушується, а параметри можуть вийти за межі встановлених норм. У результаті виникне загроза не лише для подальшого функціонування об'єкта, але й для здоров'я, а іноді – для життя працюючих на об'єкті людей.

Наслідки надзвичайних ситуацій залежать від характеру виробництва. Так, надзвичайні ситуації на вибухонебезпечних об'єктах супроводжуються потужними вибухами, на пожеженебезпечних – великими пожежами, на радіаційних – зараженням місцевості радіаційними речовинами. Усе це призводить до значних матеріальних збитків та людських жертв.

2.5. Параметри побутового середовища. Побутове середовище – це середовище мешкання людини, тобто сукупність житлових будов, споруд спортивного і культурного характеру, а також комунально-побутових організацій і установ.

Параметрами цього середовища умовно можна вважати: кількість житлової площі на людину; ступінь електрифікації та газифікації житла; наявність центрального опалення; наявність холодної та гарячої води; рівень розвитку громадського транспорту та ін. Отже, параметри побутового середовища повністю визначають комфортні умови проживання людей у даному регіоні та залежать від ступеня цивілізації і рівня життя людей.

У звичних умовах параметри підтримують самі люди, які мешкають у даному регіоні. Однак, під дією тих чи інших факторів, і передусім природного та воєнного характеру, ці параметри можуть вийти за межі умовності, а відтак може виникнути загроза для здоров'я і життя людей.

При цьому наслідки надзвичайних ситуацій у побутовому середовищі цілком залежать від факторів, що призвели до надзвичайних ситуацій.


Тема 3. Джерела небезпеки життєдіяльності людини

та спричинені ними фактори
1. Природні і техногенні небезпеки. Природно-техногенні небезпеки є наслідком перезабруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів і деградації екосистем.

Найбільшу небезпеку для довкілля і здоров’я людини становлять сірчаний і сірчистий ангідрид, окисли азоту, аміак, сполуки хлору та фтору, які потрапляють в атмосферу, ґрунт і водні ресурси.

Природно-ресурсною базою розвитку сільського та лісового господарства є земля. Під цим терміном необхідно розуміти різноманітні типи ґрунтів, рельєф, території, клімат, водний режим, рослинність тощо.

Ґрунт – це поверхневі шари земної кори, видозмінені під впливом живих організмів і рослин. Ґрунт відрізняється від гірських порід складом мінеральної маси, значним вмістом специфічних органічних речовин (гумусу) і має важливу відмінність – родючість. Ґрунти є одночасно і результатом життєдіяльності рослин, і умовою їх існування. Зменшення вмісту гумусу на 1% спричиняє зниження врожайності на кілька центнерів (з 1 га). Шкідливий антропогенний вплив на ґрунт полягає у постійному збіднені його на гумус, забруднені отрутохімікатами, паливно-мастильними матеріалами, перезволоженні, механічному руйнуванні структури ґрунту та його ущільнені.

Водна і вітрова ерозія ґрунту, природні стихійні лиха, підсилені самою ж людиною, привели до зменшення на Україні вмісту гумусу в ґрунті до 3% (у 6 разів порівняно з початком століття). Як приклад анропогенного розпилення ґрунту є той факт, що один трактор “Бєларусь”, працюючи на сухих полях, за 1 годину утворює по 13-14 т пилу на кожному гектарі.

Хімічні реакції, які проходять у повітрі, призводять до виникнення димних туманів і кислотних дощів. Негативний вплив кислотних дощів полягає у тому, що на листях дерев залишаються чорні плями від опіків, закислюється вода та ґрунти, зменшується їх хімічний склад, посилюється корозія різноманітних матеріалів і конструкцій.

Охорона природи і безпека життєдіяльності людини нерозривно пов’язані з боротьбою проти виникнення термоядерної війни. Така війна загрожує людству не тільки фізичним винищенням, але й жахливими змінами в кліматі, які неминуче стануться після неї (ядерна зима).
2. Соціальні та політичні небезпеки. Інтенсивне наростання проблем сучасного світу у сфері глобальної політики на порозі ІІІ тисячоліття підвело цивілізацію до критичної межі. Особливо драматична ситуація у світі складається через загострення світових проблем, які діалектично пов’язані між собою та безпосередньо впливають на всі сфери життя. Таких проблем, які засвідчують кризу сучасної цивілізації, налічується понад 60. Основними з них є екологічна криза та відвернення нової світової війни.

а) екологічна криза. Донедавна людина відчувала свою могутність над природою: порушувала природні цикли, вносила небезпечні зміни в навколишнє середовище, створюючи цим самим реальну загрозу життю на планеті. Внаслідок нераціональної господарської діяльності, порушено динамічну рівновагу біосфери нашої планети, що спричинило її прогресуюче руйнування. Показники забруднення і деградації природи унеможливлюють процес вирішення невідкладних соціальних проблем, збереження природи й одночасного продовження гонки озброєнь та розширення межі споживання природних ресурсів.

б) відвернення нової світової війни. Проблема полягає у тому, що кількість нагромадженої у світі вибухівки у 10 тис. разів перевищує сумарну потужність боєприпасів, використаних у двох світових війнах. В арсеналах лише кількох держав знаходиться понад 220млн. т хімічних речовин, один міліграм яких є смертельною дозою для людини. Руйнівна сила ядерних боєприпасів дозволяє знищити життя на Землі декілька десятків разів. Крім цього, інтенсивно розробляються засоби масового знищення: променева, психотропна, етнічна, інфразвукова, космічна та інші види зброї. Фахівці стверджують, що внаслідок виникнення третьої світової війни цивілізація буде знищена, а Земля може відхилитися від своєї орбіти.

Соціально-політичні проблеми виникають і внаслідок розвитку засобів масової інформації (радіо, кіно, відео, телебачення). Саме в цей час виникає і “масова культура”, яка ігнорує особливості регіональних, релігійних або класових субкультур. Відповідно з’являються і соціально-політичні проблеми, які важко вирішуються навіть на міжнародному рівні. У цілому такі елементи культури як література, театр, освіта, наука опинилися у кризовому стані. Тому, разом з розбудовою нашої держави необхідна і нова культурна політика.

Ще одним джерелом соціально-політичних проблем є політичні конфлікти, тобто зіткнення несумісних, часом протилежних інтересів, поглядів окремих людей, політичних партій чи громадських організацій, націй та інших груп людей. Вони можуть бути як збройними, так і незбройними. Небезпека збройних конфліктів полягає у створенні додаткової загрози залучення нових сил і виходу ситуації з під контролю (застосування зброї масового знищення). Незбройні конфлікти виявляються у дипломатичному протиборстві, митних, фінансових та інших “війнах”, які виражають економічні і політичні інтереси держав.

Політичні конфлікти мають соціальну основу і часто виникають під час переходу до нових умов життєдіяльності суспільства. Такі конфлікти відбуваються, наприклад, в умовах соціальної невизначеності у політичному житті та неконтрольованої злочинності.

Основними напрямками вирішення соціально-політичної кризи є: взаємні поступки через переговори сторін; усвідомлення причин кризи; формування уряду, який користується довірою народу; консолідація навколо програми виходу зі складного становища.

Проблема виникнення, перебігу та закономірностей врегулювання конфліктів недостатньо вивчена не лише у вітчизняній, але й у світовій практиці. Необхідність пошуків засобів врегулювання конфлікту та управління ним випливає з усвідомлення нової конфліктної парадигми мислення, яка полягає:

по-перше, у визнанні і вмотивуванні значення соціальних конфліктів як щоденного і природного явища суспільного життя, його невід’ємного атрибуту;

по-друге, у визнанні неминучості появи конфліктів в суспільстві та виявлені їх конструктивної ролі для загального розвитку;

по-третє, в усвідомленні того, що конфлікт можна регулювати і управляти ним.

Отже, більшість соціально-політичних конфліктів може бути оптимізована на будь-якому рівні та стадії, а головне інструментальне завдання щодо конфлікту повинно бути визначено як управління ним.

Крім розглянутих вище небезпек існують соціально-техногенні небезпеки, які пов’язані з функціонуванням різноманітних підприємств, а також небезпеки у побуті та комбіновані небезпеки.

Тема 4. Безпека життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях
1. Визначення надзвичайних ситуацій та їх класифікація. За останні 20 років лише природні катаклізми забрали життя 3 млн. людей, а 1 млд. жителів Землі за цей період зазнали наслідків стихійних лих. Події природного, екологічного, технічного, військового та іншого характеру, що призводять до значної шкоди, порушення умов життєдіяльності людей можна об’єднати поняттям “надзвичайної ситуації” (НС).

Закон України (1993 р.) “Про цивільну оборону” окреслює надзвичайну ситуацію як порушення нормальних умов життя та діяльності людей на об’єкті чи території, які викликані аварією, катастрофою, стихійним лихом, великою пожежею, використанням засобів ураження, що призвели чи можуть призвести до людських чи матеріальних втрат.

Серед катастроф виділяються події, пов’язані із різними проявами руйнівних сил природи, які об’єднані під загальною назвою “стихійні лиха”.

Стихійне лихо – катастрофічне природне явище чи процес, які можуть викликати людські жертви, значну матеріальну шкоду та інші важкі наслідки.

Небезпечне природне явище – стихійна подія природного характеру, яка за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю може викликати негативні наслідки. Небезпечні природні явища можуть мати географічне, геологічне, метеорологічне та інше походження.

Єдиної класифікації надзвичайних ситуацій не існує, проте загальновизнаним є поділ надзвичайних ситуацій за характером походження. Вони бувають: техногенного, природного, екологічного, соціального характеру та повязані із використанням сучасних засобів ураження.

Якщо в основу класифікування покладають масштаб і глибину НС, то їх можна поділити на локальні, об’єктивні, місцеві, регіональні, національні, глобальні.

Локальна НС – це така ситуація, коли загроза її виникнення чи розповсюдження наслідків обмежена виробничим приміщенням.

Об’єктова надзвичайна ситуація виникає, коли загроза її виникнення чи поширення наслідків обмежена об’ємом та територією об’єкта.

Місцева надзвичайна ситуація виникає, коли загроза її виникнення чи поширення наслідків обмежена територією міста (району) чи області.

Регіональна НС обмежується територією краю, декількох областей.

Глобальна НС обмежується територією декількох суміжних країн.

У кінцевому підсумку в загальній класифікації, виконаній для практичних цілей, за головну ознаку беруть систематизацію за суттю та характером базових подій та процесів, які мають місце у НС із врахування важливих ознак їх вияву.
2. Загальні положення про евакуацію населення у випадках виникнення надзвичайних ситуацій. Евакуація це організований вивід або вивіз населення із районів можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій, якщо виникає безпосередня загроза життю або загроза заподіти шкоди здоров’ю людей.

Евакуацію планують у таких випадках:

Евакозаходи передбачають вивід і вивіз населення із міст у безпечні райони в усіх напрямках міста. З метою скорочення термінів евакуації транспортом, який є на даній території, вивозяться люди, що не можуть самостійно рухатися організовано пішки на відстань до 25–30 км.

Чисельність колон досягає 1000 чоловік (по підприємствах, організаціях, навчальних закладах). Керівники евакопунктів завчасно планують місця привалів, харчування тощо. Рішення про початок евакуації населенню оголошують по радіо, телебаченню, в газетах тощо.

Дізнавшись про майбутню евакуацію, передусім треба відібрати найнеобхідніше: одяг, білизну, постільні та туалетні речі. Загальна вага їх не повинна перевищувати 50 кг на особу. Речі пакують у чемодани або згортки, до яких прикріплюють бирку, на якій вказують прізвище, ініціали, постійну адресу і кінцевий пункт евакуації. Евакуйовані беруть з собою документи, індивідуальні засоби захисту та невеликий запас продуктів. Дітей переважно евакуюють разом з батьками, але не виключена можливість вивезення їх зі школами і дитячими садками.

План евакуації є розподілом плану захисту населення і включає такі етапи:


Заходи щодо забезпечення мінімуму життєвих потреб людей

Зокрема, забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється службою торгівлі і харчування ЦО сільського району.

Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезених із собою.

Видача гарячої їжі та сухих пайків проводиться в установленій формі, зокрема приготування та прийом гарячої їжі організується на незараженій території або у місцевості з рівнем радіації не більше 1Р/год. Якщо рівень радіаційного зараження від 1 до 5Р/год, то приготування їжі здійснюється тільки в закритих приміщеннях. Якщо рівень радіації більше 5Р/год, особовому складу невоєнізованих угрупувань замість гарячої їжі видається сухий пайок у герметичній упаковці. Для приготування їжі в зонах радіаційного забруднення використовуються консервовані і концентровані продукти у захисній тарі й упаковці, які не потребують складної кулінарної обробки.

Допустимі рівні сумарного вмісту радіонуклідів у продуктах харчування і питній воді, встановлений Державним лікарем з урахуванням радіаційної обстановки, можуть змінюватися.
3. Варіативність заходів щодо збереження життя і здоров’я школярів у випадку виникнення НС.
  1   2   3   4
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации