Основи економічної теорії: конспект лекцій - файл n1.doc

Основи економічної теорії: конспект лекцій
Скачать все файлы (237.8 kb.)

Доступные файлы (14):
n1.doc91kb.08.09.2005 13:45скачать
n2.doc86kb.10.09.2004 14:04скачать
tema 1.doc62kb.10.09.2004 13:24скачать
tema 10.doc105kb.09.09.2005 11:29скачать
tema 12.doc75kb.10.09.2004 14:14скачать
tema 2.doc99kb.22.09.2005 11:43скачать
tema 3.doc74kb.10.09.2004 13:30скачать
tema 5.doc60kb.08.09.2005 13:48скачать
tema 6.doc97kb.08.09.2005 13:56скачать
tema 9.doc92kb.08.09.2005 14:00скачать
n11.doc108kb.10.09.2004 14:24скачать
n12.doc75kb.10.09.2004 13:51скачать
n13.doc74kb.09.09.2005 11:13скачать
n14.doc76kb.08.09.2005 15:37скачать

n1.doc

Тема 4. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА


    1. Умови виникнення та риси товарного виробництва


Товарне виробництво історично друга з двох відомих форм організації суспільного виробництва. Йому передувало натуральне господарство, при якому продукти праці призначались для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, яке їх виробило.

Такі відносини в чистому вигляді існували лише в умовах первісного суспільства, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обмінювались між собою продуктами виробництва. Для натурального господарства були характерними:

Товарна форма господарства виникла як протилежність натурального господарства, поступово проникаючи у відносини між общинами та в середині общин. Зміна натурального господарства товарним – тривалий, складний процес, що в значній мірі зумовлено специфікою умов функціонування натуральної форми господарства, її консерватизмом, інерцією, застоєм. Товарні відносини можна розглядати як диференційовані та ускладнені економічні відносини всередині натуральної форми господарства.

Матеріальною основою виникнення товарних відносин є суспільний поділ праці, тобто спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. На основі суспільного поділу праці економічні відносини між людьми виникають не лише в сфері безпосереднього виробництва, а й у сфері обміну результатами праці.

Важливою умовою виникнення товарного виробництва була соціально-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної власності на засоби виробництва і проявляється передусім у тому, що виробники привласнюють результати своєї праці. За умов суспільного поділу праці та економічної відокремленості обмін набуває нового характеру, він здійснюється на основі врахування витрат праці виробників. Виникає товарна форма виробництва і товарні відносини між виробниками.

Таким чином, товарне господарство передбачає виробництво продуктів окремими приватними, відокремленими виробниками, кожний з яких спеціалізується на виробництві одного якогось продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку, їх обмін, опосередкований грошима. Звідси випливає, що головними рисами товарного виробництва є:

В розвитку товарного виробництва виділяють дві стадії: просте і розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво.

Просте товарне виробництво характеризується єдністю безпосередніх виробників із засобами виробництва, базується на їх власній праці. Продукт праці за цих умов належить самому товаровиробнику, а кінцевою метою є задоволення потреб товаровиробника.. Просте товарне виробництво було дрібним і розрізненим, мало обмежений характер: значна частина вироблених у суспільстві продуктів йшла безпосередньо на особисте споживання і лише деяка частка – на ринок.

В умовах розвинутого товарного виробництва товарами стають не тільки продукти праці, а й економічні ресурси в тому числі і робоча сила, а ринкові відносини набувають загального характеру. За цих умов суспільні потреби, що пред’являються ринком, розширяють сферу розвитку суспільного виробництва. Суспільний характер праці та виробленого продукту проявляється не в самому виробництві, а на ринку, в процесі реалізації товару. Товарна форма зв’язків опосередкована ринком. В подальшому вона стає панівною, охоплює всі сфери суспільного життя.

Розвинуте товарне виробництво характеризується наступним:


Центральною категорією товарного виробництва є товар – предмет або річ, яка, завдяки її властивостям, задовольняє певні людські потреби і призначена для обміну.

Властивостями товару є споживна вартість – здатність задовольняти людські потреби та вартість здатність обмінюватися на інші товари. Мінова вартість визначається як кількісне співвідношення різних товарів; пропорція, в якій обмінюється певна кількість одного товару на деяку кількість іншого.

Необхідною умовою перетворення продукту праці в товар є здатність задовольняти суспільні потреби, що формує суспільну споживну вартість. Лише за цих умов товар може бути реалізованим. З іншого боку, продукт праці стає товаром, коли він здатний обмінюватись на інші товари. Як споживні вартості товари досить різні, вартість же робить товари порівнюваними, однорідними.


    1. Гроші та їх функції. Грошова маса


Спочатку обмін однієї корисної речі на іншу був випадковим і одноразовим. Пізніше почалось виробництво більш різноманітних товарів. Власник будь-якого товару міг обміняти його на декілька інших продуктів, кожен з яких слугував йому еквівалентом. Проте і в цьому випадку одна річ безпосередньо обмінювалась на іншу, що не завжди вдовольняло учасників обміну.

Коли ж виробництво і обмін товарів стали регулярними, в кожній країні і в великих економічних регіонах на місцевих ринках з’являються загальні еквіваленти – найбільш ходові продукти, на які можна було обміняти інші корисності. У греків та арабів це була худоба, у слов’ян – хутро, в монголів – чай, в Китаї – сіль.

Однак різні місцеві еквіваленти не відповідали вимогам міжнародної торгівлі. В результаті виділяється один – визнаний всіма народами – загальний еквівалент: гроші.

Для виконання ролі грошей найповніше підійшло золото завдяки його таких властивостей, як однорідність, подільність, портативність, здатність до збереження і значна вартість його невеликої ваги.


Таким чином, гроші особливий товар, що є єдиним загальним еквівалентом.

В подальшому відбулося карбування монет, які засвідчують масу та пробу благородного металу. Однак через деякий час відбувається заміна золота сріблом або міддю, а потім – паперовими грошима, які, по суті, є знаками, символами; як і справжні металеві гроші вони продукт товарного обігу.

З появою грошей товарний світ поділився на дві частини: всій сукупності корисних речей та послуг протистояли гроші, що виражали сумарну вартість всіх товарів.

Оскільки самі гроші (золото) є загальновизнаним втіленням вартості, то вони виступають безпосереднім виразником економічних відносин між людьми. Все це надає грошам таку суспільну силу, яка може творити і добро, якщо гроші націлені на користь людям, і зло, коли вони служать засобом гноблення та приниження людини.

Суть грошей як загального еквівалента системно втілюється, найповніше виявляється в їх функціях: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб заощадження та нагромадження, світові гроші

Найважливішою функцією грошей є міра вартості, яка полягає в тому, що вартість всіх товарів виражається в грошах. Вартість товару, виражена в грошах, є його ціною. Цю функцію виконують не реальні, наявні, а уявні або ідеальні гроші, тобто власник товару, перш ніж продати товар, прирівнює його до певної кількості грошей, визначає ціну.

Суспільству зручно використовувати грошову одиницю в якості масштабу для вимірювання відносних вартостей різнорідних благ. Використання грошей як загального знаменника означає, що ціну будь-якого продукту достатньо виразити через грошову одиницю.

Друга за значенням є функція грошей як засобу обігу. В цій якості гроші виконують роль посередника в процесі обміну товарів. Як засіб обміну гроші дозволяють суспільству уникнути незручності бартерного обміну, оскільки вони опосередковують акт купівлі-продажу.

Функція грошей, як засобу заощадження або нагромадження зумовлена безперервністю процесу виробництва. Дуже часто для придбання нових засобів виробництва та деяких коштовних предметів споживання треба заощадити певну суму грошей. Оскільки гроші найбільш ліквідний засіб, вони є дуже зручною формою зберігання. Гроші вилучаються з обміну, перериваючи свій обіг, і перетворюються у заощадження з метою нагромадження.

З виникненням кредитних відносин між товаровиробниками гроші почали виступати засобом сплати боргового зобов’язання. Тобто при продажі товарів у кредит з відстрочкою платежу гроші виконують функцію засобу платежу. В такій ролі гроші використовуються і у випадку виплати заробітної плати, пенсій, сплати оренди тощо.

Боргові зобов’язання породжують нову форму грошей – кредитну. До кредитних грошей (боргових зобов’язань) відносяться вексель, банкнота, чек. Розвиток кредитних відносин створює можливості погашення боргів шляхом взаємних зарахувань боргових зобов’язань. Це зменшує потребу в готівці.

В міжнародній торгівлі здійснювалась функція світових грошей. Вони стали виступати в якості загального еквівалента в господарських взаємовідносинах всіх країн світу. Спочатку цю функцію виконувало золото. А з розвитком міжнародних економічних відносин з’являються різні міжнародні засоби розрахунків, що заміняли золото. Обов’язковою умовою системи золотого стандарту була повна обмінюваність світових валют на золото. На початку 70-х років відбувся повний крах золотого стандарту, а золото на світових ринках поступилося місцем паперовим символам кредитних операцій.

Таким чином, відміна золотого стандарту дещо видозмінила функції грошей. Наприклад, накопичення грошей у вигляді готівки не призводить до накопичення скарбів, а національна грошова одиниця не завжди може виступати платіжним засобом на світовому ринку. В сучасних умовах глобалізації роль світових грошей виконують долар США, ЄВРО та СДР (спеціальні права запозичення – безготівкова грошова одиниця країн – членів Міжнародного валютного фонду).

Гроші виступають в готівковій і безготівковій формах. До готівки належать монети, паперові гроші (банкноти), казначейські зобов’язання. Безготівкові гроші – це засоби на рахунках комерційних банків, або депозити (вклади) в банках, депозитні сертифікати. Безготівкові гроші на відміну від готівки не є платіжними засобами, але в будь-яку хвилину вони можуть обернутися в готівку, гарантовану кредитними інститутами.

Сукупність всіх грошових засобів, як в готівковій, так і безготівковій формах, що забезпечують обіг товарів та послуг в національній економіці, утворюють грошову масу. В її структурі виділяють активну і пасивну частини. До активної частини відносять грошові засоби, які реально обслуговують господарський обіг; до пасивної – грошові заощадження, залишки на рахунках, які потенційно можуть служити розрахунковими засобами.

Найхарактернішою рисою грошей є їх абсолютна ліквідність. Ліквідність будь-якого майна безпосередньо пов’язана з витратами його обміну на інші види майна. Товар, витрати обміну якого на будь-який інший товар дорівнюють нулю, є абсолютно ліквідним.

Специфічне угрупування деяких категорій грошових одиниць, що визначене законодавством у відповідності з принципом ліквідності, називається грошовим агрегатом, а сума грошових агрегатів - сукупною грошовою масою (М).

М0 включає готівку і залишки на поточних рахунках, які є основою обігу.

М1 = М0 + засоби перевідних рахунків.

М2 = М1 + звичайні + строкові депозити.

М3 = М2 + депозитні сертифікати + великі строкові депозити.

L = М3 + всі інші ліквідні цінності.

Отже, основну частину грошової маси становлять різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, які мають таку ж купівельну спроможність, як і банківські рахунки.


    1. Ринок, його структура та інфраструктура


Розвиток товарного виробництва нерозривно пов’язаний з функціонуванням ринку. Без товарного виробництва немає ринку, без ринку немає товарного виробництва. Виходячи з цього, можна сказати, що причини існування ринку криються у причинах виникнення та розвитку товарного виробництва.

Як явище господарського життя ринок сформувався в наслідок історичного розвитку виробництва і обміну, чому сприяли розвинутий суспільний поділ праці, економічна відособленість ринкових суб’єктів, зовнішня торгівля.

Поняття “ринок” багатогранне і не має єдиного тлумачення, що пояснюється тривалою історією його розвитку. Первісно, в умовах простого товарного господарства виникає звичайний (примітивний) ринок, де реалізуються товари повсякденного попиту. Стародавньою формою ринку був базар, тобто місце, де йшла торгівля продуктами й товарами, як правило, власного виробництва. Ось чому у декого вислів “ринок” асоціюється з базаром – місцем обміну вироблених благ, ринковою площею. В подальшому, з розвитком виробництва і обміну, з’явилися ринки зі складнішою, розвинутою структурою, а поняття “ринок” стає більш широким і містким. Сучасний ринок - це магазини в різних функціональних формах, різноманітні біржі, аукціони, ярмарки тощо.

Ринок насамперед виступає як обмін товарів, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу.

Як економічна категорія, ринок являє собою систему економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів; сукупність товарного і грошового обігу.

Водночас ринок – важливий елемент господарського механізму, спосіб координації та взаємодії економічних суб’єктів через систему цін і конкуренцію. Він забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність.

Сутність ринку більш повно розкривають його функції.

Регулююча функція ринку забезпечує безперервність виробництва товарів, оскільки на ринку відбувається нескінченний процес їх реалізації.

Функція саморегулювання виробництва полягає в регулюючому впливі на економіку, оскільки сигналізує про порушення необхідних пропорцій між обсягом суспільних потреб у певних товарах та обсягом їхнього виробництва, а отже, про необхідність перерозподілу ресурсів і праці між галузями та видами виробництва. Ринок погоджує виробництво і споживання по асортиментній структурі та підтримує збалансованість попиту і пропозиції за обсягом продукції і ціні.

Стимулююча функція ринку полягає в спонуканні виробників до прискорення науково-технічного прогресу та економії часу, до виробництва нової продукції з меншими витратами.

Розподільча функція пов’язана з прагненням суб’єктів господарювання до постійного підвищення ефективності виробництва, досягнення конкурентоспроможності товарів, що впливає на ефективний перерозподіл ресурсів.

Інформаційна функція полягає в тому, що ринок дає учасникам виробництва об’єктивну інформацію про асортимент та якість товарів, про ціни, які постійно змінюються, про процентні ставки на кредит тощо.

Інтегруюча функція ринку робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків, у тому числі зовнішньоекономічних.

Основними рисами ринку і умовами його функціонування є:

Структура ринкуце внутрішня будова, порядок елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Їй притаманні цілісність, тісний зв’язок між її елементами, певна сталість цих зв’язків.

Сукупність всіх ринків, поділених на окремі елементи на основі найрізноманітніших критеріїв, утворює систему ринків.

Якщо взяти до уваги територіальні межі й масштаби операцій купівлі-продажу, то розрізняють: місцевий ринок (в межах селища, міста, регіону), національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) ринки.

За економічним призначенням об’єктів ринкових відносин класифікують:

Відповідно до чинного законодавства ринок може бути легальним (офіційним) і нелегальним (тіньовим).

За ступенем зрілості розрізняють розвинений ринок; нерозвинений ринок; ринок що формується.

За ступенем обмеження конкуренції класифікують вільний, монопольний, олігопольний, змішаний ринки.

За характером продаж ринок може бути оптовим чи роздрібним.

Також ринок можна класифікувати за галузями: комп’ютерний, автомобільний, сільськогосподарський, меблевий тощо.

Кожний вид ринку має свої організаційні форми. Так, споживчий ринок розвивається в формах різноманітних магазинів, ярмарок, аукціонів; ринок засобів виробництва приймає форми товарних бірж; фінансовий ринок – комерційних банків, фондових бірж.

Всі організаційні форми ринку забезпечують функціонування всього національного ринку і його окремих частин і в сукупності утворюють інфраструктуру ринку.

Ринкова інфраструктураце сукупність організаційно-правових форм, яка опосередковує рух товарів і послуг, акти купівлі-продажу; сукупність інститутів, систем, служб, підприємств, шо обслуговують ринок і виконують певні функції по забезпеченню нормального режиму його функціонування.

Основними елементами інфраструктури сучасного ринку є:


4. 4. Ринковий механізм: основи теорії попиту і пропозиції.
Ринок як механізм контакту між покупцями та подавцями координується ринковим механізмом.

Ринковий механізмце така форма організації господарства, при якій індивідуальні споживачі та виробники взаємодіють за допомогою ринку з метою вирішення трьох основних проблем економіки: що?, як?, для кого? Виробники і споживачі зустрічаються на ринку та визначають ціни і обсяг виробництва.

Ринковий механізм – це механізм взаємозв’язку і взаємодії основних елементів ринку, до яких відносяться попит і пропозиція, ціна, конкуренція. Його особливість полягає в тому, що кожний його елемент дуже тісно пов’язаний з ціною, яка служить головним інструментом, що впливає на попит і пропозицію.

В основі дії ринкового механізму лежать закони спадної граничної корисності, попиту, пропозиції, рідкості, що реалізуються через різні ціни: монопольні, дискримінаційні, зональні та інші, ядро яких складають рівноважні ціни.

Конкуренція як конкретна форма функціонування ринкових відносин є важливим елементом ринкового механізму. Її врахування дозволяє виділити в ринковому механізмі дві сторони: 1) механізм взаємозв’язку попиту і пропозиції з цільовою функцією їх збалансування; 2) механізм взаємозв’язку конкуренції з цільовою функцією стимулювання товаровиробників.

Попит (demand) – це представлена на ринку потреба в товарах, яка визначається кількістю тих чи інших товарів, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися, і виходячи з власних грошових доходів. Споживачів цікавить товар не взагалі, а товар за прийнятною ціною. Саме тому платоспроможна потреба і є сутністю попиту. Як платоспроможна потреба попит відображає не тільки бажання, а й можливість придбати товар чи послугу за певною ціною за певний період часу.

Носіями попиту є споживачі, для яких кількість продуктів, що вони купують на ринку, практично завжди залежить від цін на товари і послуги. Чим вища ціна на товар, тим менше його купують покупці. І навпаки, чим нижча ціна на товар, тим більшу його кількість буде куплено за інших рівних умов. Припущення “за інших рівних умов” означає, що всі змінні, за винятком тих, що в цей момент аналізуються, беруться як константи.

Таким чином, обсяг попиту обернено пропорційний ціні товару. Ця зворотна залежність між ціною і кількістю одержаного товару, що є справедливою для більшості товарів і послуг, характеризує дію закону попиту: за інших рівних умов з підвищенням ціни товару, обсяг попиту на нього буде зменшуватися, і навпаки.

Графічно дію закону попиту відображає крива попиту.
P









* В D2


D1

QD

Рис. 4.1. Крива попиту
Р – ціна (price); S – пропозиція (supply); QD – обсяг попиту

Попит динамічний, він змінюється під впливом багатьох чинників. При цьому слід розрізняти зміну величини (обсягу) попиту і зміну попиту (характеру попиту).

Обсяг (величина) попиту змінюється тоді, коли змінюється ціна. Графічно це виражається в переміщенні точки по кривій попиту, наприклад, з точки А в точку В (див. Рис. 4.1.). Низхідний характер кривої попиту пояснюється:

  1. здоровим глуздом: люди купують даного товару більше за нижчою ціною;

  2. принципом спадної граничної корисності;

  3. ефектом доходу (за дещо нижчої ціни людина може придбати більше товару, що створює ефект зростання доходу) та ефектом заміщення (за дещо нижчої ціни у покупця з’являється стимул придбати дешевший товар замість аналогічного дорогого).

Зміна попиту знаходить вираз у зсуві самої кривої попиту. Попит змінюється під впливом нецінових факторів (детермінант), до яких відносять:

Зміна розглянутих факторів може як збільшувати, так і зменшувати попит. Сприятливі зміни нецінових факторів збільшують попит і переміщують криву попиту вправо, і навпаки.

Розрізняють індивідуальний і ринковий попит. Індивідуальний попит – це кількість товарів, які конкретний споживач зможе придбати за різними можливими цінами на певному ринку за певний період. Ринковий попит – сукупний попит всіх покупців на певному ринку за певний період.

Полярною протилежністю попиту є пропозиція, носіями якої виступають продавці. Пропозиція (supply) – це сукупність товарів за певними цінами, яку готові продати виробники протягом певного часового періоду. Звичайно, що всі продавці прагнуть отримати на ринку найвищу ціну. Кожен продавець змінюватиме пропозицію залежно від ціни: чим вона вища, тим вищий розмір пропозиції на ринку певного товару за інших рівних умов. Ця пряма залежність між ціною і обсягом пропозиції відображена в законі пропозиції і графічно виражається зростаючою кривою (Рис. 4.2.).




Р S2 S1

S3






QS

Рис. 4.2. Крива пропозиції
S – пропозиція (supply); Qs – обсяг пропозиції

Пропозиція може змінюватися під впливом не тільки ціни, а й нецінових факторів, до яких відносяться: ціни на ресурси (витрати виробництва); технологія виробництва; податки і дотації; ціни на інші товари; очікування продавців щодо цін у майбутньому; кількість продавців. Ці детермінанти пропозиції зменшують чи збільшують пропозицію, що впливає на переміщенні кривої пропозиції на графіку.

Якщо сумарна кількість товару, запропонована продавцями, точно співпадає з кількістю товару, яку споживачі планують купити, ринок знаходиться в стані рівноваги. Точка перетину спадної кривої попиту і зростаючої кривої пропозиції показує рівноважну ціну на даний товар та рівноважну його кількість (Рис. 4.3.).




Р D S
P1
P0

P2


0 Q0 Q
Рис. 4.3. Ринкова рівновага
Рівноважна ціна може змінюватись, а отже, може змінюватися і рівноважна кількість продукту. Головними факторами цих змін є попит і пропозиція, а також чинники, що спричиняють їх зміни.

При надлишку попиту виникає дефіцит товарів, коли існуюча ціна P2 нижча ціни рівноваги. Надлишок пропозиції веде до затоварювання – це ринкова ситуація, коли існуюча ціна P1 перевищує ціну рівноваги.

Здатність конкурентних сил пропозиції та попиту встановлюватись на рівні, який синхронізує рішення про продаж та купівлю, називається врівноважуючою функцією ціни.



Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации