Технологія виробництва бензину та його вплив на довкілля - файл n1.docx

Технологія виробництва бензину та його вплив на довкілля
Скачать все файлы (30.4 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx31kb.09.01.2014 15:12скачать

n1.docx

Чорноморський Державний Університет ім. Петра Могили

Факультет еколого-медичних наук

Кафедра екології та природокористування

Реферат
На тему:

«Технологія виробництва бензину та його вплив на довкілля»


Виконала:

Студентка 321 групи

Портненко О.І.

Перевірила:

Воскобойнікова Н. О.


Миколаїв – 2010

План

Вступ

  1. Нафта й основні способи її переробки

  2. Класифікація, призначення, характеристика і маркування рідкого палива

  3. Вплив бензину на довкілля

Висновки
Вступ

Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки нафти.Бензин являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і парафінових вуглеводнів.

З комплексу глобальних проблем сучасності найпріоритетнішою є екологічна. Найбільша увага приділяється проблемі забруднення атмосфери шкідливими речовинами, що утворюються при застосуванні нафтопродуктів, зокрема автомобільних бензинів.В останні роки переглядаються та жорсткішають стандарти, що обмежують викиди до атмосфери шкідливих сполук під час експлуатації транспортних засобів та регламентують показники якості моторних палив. Проблема забезпечення транспорту екологічно чистим паливом визнана, зокрема в США та країнах ЄС, проблемою національної безпеки, яка вимагає запровадження невідкладних надзвичайних заходів. Посилення екологічних вимог до транспортних засобів та моторних палив необхідно й в Україні. Тому нагальною проблемою сучасності є розробка та освоєння новітніх технологій виробництва автомобільних бензинів, які б відповідали самим жорстким екологічним вимогам.

Експериментальні дослідження виконували на лабораторній установці проточного типу зі стаціонарним шаром каталізатору, що містить метал VIII групи Періодичної системи Д. І. Менделєєва.

Вихідний продукт подається у реактор помпою-дозатором через систему голчастих вентилів та крапельницю, а водень через систему голчастих вентилів з водневого балону. Реакційна суміш з реактора надходить в конденсатор-холодильник, де охолоджується до температури довкілля. Потім вона подається у сепаратор, де відокремлюються газоподібні продукти від гідрогенізату. З сепаратору відбирається рідкий продукт, а газ надходить в уловлювач, де здійснюється додаткове відокремлювання рідких легких вуглеводнів від газу.

Тиск водню на установці контролюється манометром, а температура в реакторі — термопарою з виносом показників на записуючий потенціометр, який розміщений на щиті. Для підтримки необхідного температурного режиму в реакторі по корпусу зроблено електричний нагрів. Аналіз вихідної сировини та продуктів гідрування виконувався за допомогою газового хроматографа з полум'яно-іонізаційним детектором.

Запропоновано процес вироблення екологічно чистого бензину за методом каталітичного гідрування фракцій п.к.-90 °С або (62-120) °С, отриманих з бензину реформінгу, з метою зниження кількості відповідно бензолу або толуолу. Далі запропоновано їх компаундування з залишком реформату та оксигенатними добавками для підвищення октанового числа вихідного бензину. Вибір для гідрування тієї чи іншої з вищезазначених фракцій пояснюється вмістом ароматичних вуглеводнів (бензолу та толуолу) в бензинах реформінгу різних нафтопереробних заводів.
1. Нафта й основні способи її переробки

Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки нафти— єдиного рідкого пального, яке одержують з копалин. Нафта утворюється із залишків рослинних і тваринних мікроорганізмів на дні давніх морів і являє собою маслянисту рідину жовтого чи темно-коричневого, а іноді і чорного кольору, у залежності від її складу. Продуктами переробки нафти є високоефективні палива, мастильні і спеціальні олії, бітуми, парафін, сажа й ін. З продуктів нафтопереробки виробляють пластмаси, синтетичні волокна, каучук, барвники, миючі засоби, отруйні хімікати.

Нафта — це суміш великого числа вуглеводнів різної молекулярної маси і хімічної побудови з домішкою сірчистих, азотних і смолистих речовин. У ній міститься вуглецю 82,8 — 87,2%, водню 11,7 — 14,1%, сірки 0,3 — 3,1% і більше, кисню 0,3 — 2,1%, азоту 0,1 — 1,1%, а також у дуже малих кількостях є ванадій, нікель, залізо, хром, германій та ін. В'язкість нафти досягає 80— 100 мм2/с, а щільність 0,73 — 0,95 г/см3. Нафта майже не містить золи; теплота її загорання близько 10 000 ккал/кг, чи 41 900 кДж/кг.

Нафта як паливо безпосередньо майже не використовується, а переробляється в товарні нафтопродукти. Перед переробкою нафту направляють у газовідокремлювачі і виділяють попутний нафтовий газ, а потім очищують від інших домішок: відокремлюють розчинені гази, воду, мінеральні солі, а також механічні домішки — пісок і глину.

Нафта класифікується за наступними ознаками:

1. За складом сірки:

- клас 1 - малосірчиста (сірки не більше 0,5 %);

- клас 2 — сірчиста (сірки 0,5-2,0 %);

- клас 3 - високосірчиста (сірки більше 2,0 %).

2. За родовищем (морська, материкова).

3. Залежно від потенційного сумарного складу палива:

- тип Ті - вихід паливних фракцій не менше 45 %;

- тип Т2 - вихід паливних фракцій 30 . 44,9 %; тип Т3 — вихід паливних фракцій менше 30 %.

4. Залежно від потенційного сумарного складу масел:

- група М) - вихід масляних дистилятів з нафти не менше 25 %;

- група М2 - вихід масляних дистилятів з нафти 15 .25 %;

- група М3 - вихід масляних дистилятів з нафти менше 15 %.

5. Залежно від якості масел:

- підгрупа Иі - індекс в'язкості більше 85;

- підгрупа И2 - індекс в'язкості 40 .85.

6. Залежно від складу парафіну і можливості отримувати паливо для реактивних двигунів, дизельних палив і дистилятних базових масел:

- вид П1 — склад парафіну не більше 1,5 %;

- вид П2 - склад парафіну 1,51 .6,0 %;

- вид П3 - склад парафіну більше 6,0 %.

Основними способами одержання нафтопродуктів є пряма перегонка і крекінг. У процесі прямої перегонки нафта розділяється на окремі легкі фракції в залежності від температури кипіння і конденсації. Різні вуглеводні конденсуються при різних температурах: соляровий дистилят — приблизно при 350—300°С, газойлевий — при 300—250 °С, лігроїн — при 250—200°С, бензин — нижче 200 °С. Сконденсовані фракції (дистиляти) охолоджуються в теплообмінниках і водяних холодильниках та перетворюються в рідину.

Для перегонки мазуту (80% маси) його піддають повторному нагріванню в вакуумі до 350 С і переводять у пароподібний стан. З продуктів перегонки одержують різноманітні мінеральні олії. Залишок перегонки — гудрон, що представляє собою малорухому масу, використовують для виробництва покрівельних та ізоляційних матеріалів і в будівництві доріг.

Відносно невисокий відсоток виходу світлих нафтопродуктів, особливо бензину, при прямій перегонці нафти обумовив необхідність застосування крекінг-процесу, заснованого на розщепленні довгих молекул важких вуглеводнів на більш короткі молекули, які можуть кипіти при низькій температурі. Розрізняють термічний (високотемпературний) і каталітичний крекінг. При термічному крекінгу (температура його 450—550°С і тиск 3 — 6 МПа) переробляють гас, соляровий дистилят, мазути і гудрон. Однак бензини термічного крекінгу, що представляють собою суміш вуглеводнів, фізично і хімічно недостатньо стійкі, тому використовуються як компоненти автомобільних бензинів. Для одержання бензинів більш високої якості застосовують каталітичний крекінг, при якому бензин виробляється в присутності каталізатора — речовини, що прискорює і поліпшує процеси розщеплення важких вуглеводнів. Температура каталітичного крекінгу 450—500°С, тиск 0,2—0,3 МПа. Як каталізатори застосовуються синтетичні алюмосилікати і деякі глини. Різновидом каталітичного крекінгу є риформінг, призначений для одержання ароматичних вуглеводнів, що є основою високоякісних бензинів. При каталітичному крекінгу як вихідну сировину використовують гасові і солярові фракції прямої перегонки і дистиляти нафтопродуктів вторинного походження.

афтове паливо за призначенням підрозділяється на дві основні групи: моторне, або світле, що застосовується для спалювання в двигунах, і котельно-пічне (котельне, газотурбінне і побутове), яке використовується для топок парових котлів, промислових і побутових пічних установок.

Моторне паливо, залежно від виду двигуна, у свою чергу поділяється на карбюраторне і дизельне, що використовується в двигунах внутрішнього згорання, і паливо для повітряно-реактивних двигунів та ін. На рис. 1 показані характеристики моторних палив.
2. Класифікація, призначення, характеристика і маркування рідкого

палива

Бензин є одним з основних видів карбюраторного палива. Він являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і парафінових вуглеводнів. До складу бензину входять вуглець (85%) і водень (близько 15%), а також кисень, азот та сірка. Бензин — безбарвна чи трохи жовтувата рідина з характерним запахом, щільністю 0,7 — 0,8 г/см3. Температура його спалаху нижче — 40 °С, застигання — нижче — 60 °С. Бензин застосовується також як розчинник жирів, смол і інших матеріалів. Основну частину бензину одержують прямою перегонкою і каталітичним крекінгом. Властивості автомобільних бензинів характеризуються теплотою згорання, детонаційною стійкістю, фракційним складом, хімічною стабільністю, вмістом сірки й інших шкідливих домішок.

Здатність палива протистояти детонаційному згоранню називається детонаційною стійкістю і характеризується октановим числом. Чим вище октанове число, тим більше може бути стиснута в циліндрі пальна суміш.

Як еталонне паливо прийнята суміш двох вуглеводнів: ізооктану (CgHn), що володіє високими антидетонаційними властивостями, і нормального гептану (С7Ніб), що легко детонує.

Октановим числом називається умовна одиниця, чисельно рівна відсотку (за об'ємом) озооктану в суміші, що складається з ізооктану і нормального гептану та рівноцінна за своїми антидетонаційними властивостями даному паливу.

Октанове число ізооктану приймається за 100, а нормального гептану за 0. Так, якщо бензин детонує при роботі суміші, яка складається із 80% ізооктану і 20 % нормального гептану, то октанове число такого бензину дорівнює 80.

Маркування: промисловість випускає автомобільні бензини марок А-80, АИ-92, АИ-95, АИ-98. У марці бензину буква «А» показує, що він автомобільний, а цифра — мінімальне октанове число. У бензинах А-80 октанове число (80) установлено моторним методом, а в бензинах АИ-92, АИ-95 і АИ-98 друга буква «И» показує, що октанове число (92, 95 і 98) установлено дослідницьким методом. Для підвищення детонаційної стійкості в бензини вводять антидетонатори (тетраетилсвинцеві рідини — ТЕС), які дуже отруйні, хімічно активні. Такі бензини називаються етилованими. Вони забарвлюються. Бензин А-80 забарвлються в жовтий колір, АИ-92, АИ-95 — в оранжево-червоний і АИ-98 — в синій. Усі бензини, крім АИ-98, поділяються на літні, призначені для використання в період з 1 квітня по 1 жовтня, а в південних районах — протягом усього року, і зимові, які використовуються в період з 1 жовтня по 1 квітня, а в північних і північно-східних районах — протягом усього року.

Пальне для авіаційних двигунів, що експлуатуються в різних режимах: звичайному (крейсерському) і форсованому (режимі злету літака), повинно зберігати свою стійкість як на бідних, так і на багатих сумішах. Детонаційна стійкість авіаційного бензину при роботі на бідній суміші оцінюється октановим числом, а при роботі на багатій суміші — сортністю.

Сортністю бензину називається число, що показує, яку потужність може розвивати двигун на випробному паливі в порівнянні з ізооктаном, сортність якого прийнята за 100. Наприклад, Б-95/130, Б-100/130.

Фракційний склад є важливим показником якості бензину та його випаровуваності, тобто здатності переходити з рідкого в газоподібний стан. Від випаровуваності палива залежать утворення пальної суміші, тривалість прогріву і легкість пуску двигуна.

Промисловістю випускаються сезонні (літні і зимові) автомобільні бензини. Для бензину зимового виду температура википання 10% палива має бути не більше 55°С, а літнього виду — не більше 70°С.

Хімічна стабільність характеризується стійкістю бензину до окислювання, смоло- і нагароутворення та інших хімічних змін у двигуні, залежить від фракційного складу і вмісту смол та смоло-утворюючих речовин.

Вміст смол установлюється спеціальними стандартами і для різних марок бензину не повинен перевищувати 7—15 мг/100 мл.

Хімічна стабільність виражається тривалістю індукційного періоду — часу штучного окислювання бензину в спеціальній лабораторній установці і визначається в атмосфері чистого кисню при тиску 0,7 МПа і температурі 100°С.

Для підвищення хімічної стійкості в паливо додають антиокислювачі (деревносмольний, детонафтал й ін.), що підвищують індукційний період окислювання бензину.

Наявність сірки викликає корозію робочих органів двигуна і знижує детонаційну стійкість палива, сприяє утворенню смоли. Чим менший вміст сірки в бензині, тим вища його якість. Наявність сірки визначають випробуванням бензину на корозію відполірованої пластинки з чистої міді. У залежності від марки бензину вміст сірки не повинен бути більше 0,10—0,15%.
3. Вплив бензину на довкілля

Екологічні проблеми, що мають в даний час глобальний соціальний характер, найбільш яскраво проявилися в нафтопереробній галузі, де величезна енергонасиченість підприємств, освіта і викиди шкідливих речовин створюють не тільки техногенне навантаження на навколишнє середовище, але і суспільно-політичну напруженість у суспільстві. Постійно інтенсифікуються технології, внаслідок чого такі параметри як температура, тиск, вміст небезпечних речовин, досягають критичних величин. Зростають одиничні потужності апаратів, кількість що знаходяться в них небезпечних речовин. Багато видів продукції нафтопереробних заводів з передовою технологією, що забезпечує комплексну переробку сировини і складається із сотень позицій вибухонебезпечні і пожежонебезпечні або токсичні. Перераховані особливості сучасних об'єктів нафтопереробки обумовлюють їх потенційну екологічну небезпеку. Економічна доцільність розташування нафтопереробних підприємств призводить до повсюдного створення індустріальних комплексів у місцях проживання населення.

Збиток промислових технологій НПЗ для навколишнього середовища можна охарактеризувати ризиком, характер і масштаби якого залежать від типу і обсягів споживаних нафти і палива, способів їх використання, рівня технології системи безпеки та ефективності проведення робіт по зменшенню забруднень. Гігієнічна значимість цих виробництв дуже висока тому, що сама нафта і процес її переробки включають сотні хімічних речовин, присутніх одночасно в різних комбінаціях між собою, поєднаннях з іншими несприятливими факторами; нафту і нафтопродукти мають комплексний вплив на організм, тобто надходять в організм через усі вхідні ворота, і, нарешті, нафта і всі її похідні, здатні проникати і вражати всі аспекти навколишнього середовища, всю середовище проживання: повітря, воду, грунт, трансформуються в усі живі і неживі об'єкти в природі. Все це створює повне екологічне неблагополуччя, погіршення стандартів життя, всіх санітарно-гігієнічних норм, що не може не відбитися на стані здоров'я робітників цих підприємств і населення регіонів, де розміщені об'єкти переробної промисловості. Стан здоров'я людей має бути головним показником соціальної ефективності, а створення здорового середовища проживання, що забезпечує соціальне, фізичне і психічне благополуччя людини, має стати головною концепцією подальшого розвитку суспільства.

Тому однією з найважливіших проблем нафтовидобувної та нафтопереробної галузей промисловості є проблема охорони виробничого та навколишнього середовища. Нафтопереробну промисловість в даний час цілком справедливо відносять до тих галузей народного господарства, які найбільшою мірою відповідальні за здоров'я населення.

Основними джерелами забруднення атмосфери є організовані джерела (димові труби) і неорганізовані джерела (викиди з установок за рахунок не герметичності апаратів, устаткування, від резервуарних парків, очисних споруд). Забруднення атмосферного повітря відбувається на всіх етапах технологічного процесу переробки нафти та її компонентів. Стічні води утворюються, як правило, не від ізольованих виробничих процесів або агрегатів, а є сукупністю потоків, що збираються від підприємства в цілому:

- Установки ЕЛОУ. Сира нагріта нафту в суміші з деемульгатора та водою під дією змінного електромагнітного поля зневоднюється і знесолюючої.

Основними джерелами викидів шкідливих домішок в атмосферу є неорганізовані джерела (за рахунок не герметичності апаратів, обладнання) і організовані - вентвиброси з приміщень насосних.

На даному етапі технологічного процесу в атмосферу виділяються шкідливі домішки випарів легких фракцій нафти (бензин нафтової і сірководень).

- Установки первинної переробки нафти.

Атмосферно-вакуумні трубчасті установки (АВТ).

Зневоднена і обезсолена нафту нагрівається і розділяється на фракції в ректифікаційних колонах, як при підвищеному тиску, так і при вакуумі.

Джерелами викидів є димові труби технологічних печей, не герметичність технологічного устаткування (неорганізовані джерела) і виробничі приміщення насосних.

Перелік шкідливих речовин додатково включає димові гази: (метан, ангідрид сірчистий, вуглецю оксид, азоту оксид і діоксид, зола мазутна в перерахунку на ванадій, бенз (а) пірен, сірководень.

Печі АВТ-1, АВТ-2, АВТ-3, АВТ-4 обладнані форсунками для спалювання газів розкладання, що містять сірководень. Після ежекторів з вакуумних колон К-5 даний пристрій знижує вміст сірководню у викидах, переводячи його в ангідрид сірчистий.

- Вісбрекінг. Здійснюється технологічний крекінг важких залишків нафти при помірній температурі, при якій розпадаються переважно важкі вуглеводні. Зі зменшенням в'язкості гудронів - вироблення компонента мазуту.

Джерелами виділення шкідливих домішок є технологічні печі і нещільності технологічного обладнання, тому перелік шкідливих речовин не змінюється.

- Установка деасфальтизації. Деасфальтизації проводять в екстракційних колонах. У противотоке рідкий пропан розчиняє в собі масляну частина гудрону. У екстрактивних розчині отримують деасфальтізірованное масло, в рафінатном - асфальт. Сировина - гудрон. Продукт - деасфальтізат і асфальтосмолисті речовини.

Джерелами викидів є насосні, які пронормовані по бутану і бензину і димові труби технологічних печей.

- Установка УСРПГ. Збір, компремірованіе «жирних газів» установки АВТ з подальшою ректифікацією утворився газового конденсату з отриманням «сухого» газу і деетанізірованной голівки.

- Установка виробництва нафтових бітумів. Установка призначена для одержання нафтових дорожніх в'язких бітумів, а також різних сполучних нафтових (брікетін-1, брікетін-3, НБС-1). До складу установки входять блок окислення і блок наливу готової продукції. Гази окислення, відпрацьоване повітря і не сконденсована частина відгону подаються в піч допалу газів окислення, паливо - екстракт фенольної очищення. У перелік шкідливих речовин додаються меркаптани, які пронормовані по «н-пропантіолу», і фенол.

- Установка депарафінізації олив. Видалення з дистилятних і залишкових рафінат фенольної очищення високоплавкі парафінових і церезінових вуглеводнів шляхом кристалізації їх із розчинів в суміші ацетону, метилетилкетону та толуолу при низьких температурах з метою зниження температури застигання. Продукти - депарафинированного дистилятні і залишкові масла, газ і петролатум. Проводиться глибока депарафінізації олив. У переліку шкідливих домішок додаються ацетон, метилетилкетон та толуол.

- Установка отримання багатофункціональних алкілфенольних присадок.

В атмосферу викидається оцтова кислота, ортофосфорна кислота, аміак, кальцію гідроксид.
Висновок

Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки нафти— єдиного рідкого пального, яке одержують з копалин. Нафта — це суміш великого числа вуглеводнів різної молекулярної маси і хімічної побудови з домішкою сірчистих, азотних і смолистих речовин. Нафта як паливо безпосередньо майже не використовується, а переробляється в товарні нафтопродукти.

Нафта класифікується за складом сірки, за родовищем, залежно від потенційного сумарного складу палива, залежно від потенційного сумарного складу масел, залежно від якості масел і в залежності від складу парафіну і можливості отримувати паливо для реактивних двигунів, дизельних палив і дистилятних базових масел.

Основними способами одержання нафтопродуктів є пряма перегонка і крекінг. У процесі прямої перегонки нафта розділяється на окремі легкі фракції в залежності від температури кипіння і конденсації.

Відносно невисокий відсоток виходу світлих нафтопродуктів, особливо бензину, при прямій перегонці нафти обумовив необхідність застосування крекінг-процесу, заснованого на розщепленні довгих молекул важких вуглеводнів на більш короткі молекули, які можуть кипіти при низькій температурі. Розрізняють термічний (високотемпературний) і каталітичний крекінг.

Нафтове паливо за призначенням підрозділяється на дві основні групи: моторне, або світле, що застосовується для спалювання в двигунах, і котельно-пічне (котельне, газотурбінне і побутове), яке використовується для топок парових котлів, промислових і побутових пічних установок. Моторне паливо, залежно від виду двигуна, у свою чергу поділяється на карбюраторне і дизельне, що використовується в двигунах внутрішнього згорання, і паливо для повітряно-реактивних двигунів та ін.

Бензин є одним з основних видів карбюраторного палива. Він являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і парафінових вуглеводнів.

Здатність палива протистояти детонаційному згоранню називається детонаційною стійкістю і характеризується октановим числом. Октановим числом називається умовна одиниця, чисельно рівна відсотку (за об'ємом) озооктану в суміші, що складається з ізооктану і нормального гептану та рівноцінна за своїми антидетонаційними властивостями даному паливу.

Промисловість випускає автомобільні бензини марок А-80, АИ-92, АИ-95, АИ-98. У марці бензину буква «А» показує, що він автомобільний, а цифра — мінімальне октанове число. У бензинах А-80 октанове число (80) установлено моторним методом, а в бензинах АИ-92, АИ-95 і АИ-98 друга буква «И» показує, що октанове число (92, 95 і 98) установлено дослідницьким методом.

Сортністю бензину називається число, що показує, яку потужність може розвивати двигун на випробному паливі в порівнянні з ізооктаном, сортність якого прийнята за 100. Наприклад, Б-95/130, Б-100/130.

Фракційний склад є важливим показником якості бензину та його випаровуваності, тобто здатності переходити з рідкого в газоподібний стан. Від випаровуваності палива залежать утворення пальної суміші, тривалість прогріву і легкість пуску двигуна. Промисловістю випускаються сезонні (літні і зимові) автомобільні бензини.

Дизельне паливо, як і бензин, являє собою суміш парафінових, нафтенових і ароматичних вуглеводів і є продуктом прямої перегонки нафти з додаванням компонентів каталітичного крекінгу.

Порівняння токсичної дії бензинів показало, що бензини з високосірчистих нафт більш токсичні, ніж бензини з нафт малосірчистого. Бензин вражає центральну нервову систему. Експериментальні дані свідчать про дію бензину на серцево-судинну систему і про вплив на процеси обміну.

При хронічному впливі бензину в концентрації 2500 - 3000 мг/м3 (перебування тварин протягом року в камері) спостерігалося підвищення ліпоїдів у крові, зниження резервної лужності, зміна вмісту калію в сироватці крові. Хронічна затравка тварин парами бензину, отриманої з сірчистої нафти (концентрації вуглеводнів 3000 - 6000 мг/м3) призвела до пригнічення окисно-відновних процесів, різкого зменшення глютатіону у печінці, зростанню кількості недоокислених продуктів.

На противагу цим даним сероводородсодержащих бензин викликає при аналогічних умовах підвищення окислювально-відновних процесів, збільшення відновного і загального глютатіону, зниження кількості недоокислених продуктів. Під впливом бензину відбувається зміна імунобіологічної активності організму.

Всі види бензину мають більш-менш вираженим запахом. Інтенсивність запаху бензину залежить від його хімічного складу. Особливо неприємним і різким запахом відрізняється бензин, що містить багато неграничних вуглеводнів і сірчистих сполук. Поріг нюхового відчуття бензину «калоша» для найбільш чутливих осіб перебуває на рівні 10 мг/м3, а максимальна концентрація невідчутна для тих же осіб дорівнює 8 мг/м3. Поріг нюхового відчуття автомобільного бензину марки А-72 та авіаційного бензину марки Б-70, певний у 12 спостережуваних, найбільш чутливих осіб, дорівнює відповідно 6,5 і 7,5 мг/м3, а максимальна невідчутна концентрація дорівнює 5,2 і 7, 1 мг/м3
Список використаної літератури


  1. Богомолов А.И., Гайле А.А., Громова В.В. и др. Химия нефти и газа: Учебн. Пособие для вузов – 2-е изд. Перераб. – Л.: Химия, 1989. – 424 с.

  2. Войлошников В.Д., Войлошникова Н.А. Книга о полезных ископаемых. –М: Недра, 1991. – 175 с.

  3. Дубровська Г.М., Ткаченко А.П. Системи сучасних технологій: Навч. Посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.

  4. Клименко Л.П., Соловйов С. М., Норд Г. Л. Системи технологій: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.. Петра Могили, 2007. – 600 с.http://www.refine.org.ua/pageid-5442-4.html

  5. http://revolution.allbest.ru/life/00204410_2.html

  6. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D0%B8%D0%BD

  7. http://school.xvatit.com/index.php?title=Природные_источники_углеводородов

  8. http://ukrdidac.com.ua/katalog.php?sec=4&tid=361

  9. http://gr.neftegaz.ru/en/photo/view/7133
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации