Контрольна робота з Основи економічної теорії - файл n1.doc

Контрольна робота з Основи економічної теорії
Скачать все файлы (206.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc207kb.17.02.2014 06:29скачать

n1.doc

  1   2   3
Полтавський університет економіки і права.
ВНЗ ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”
Контрольна робота

З дисципліни Основи економічної теорії.

Студентки дистанційної форми навчання


Полтава 2005

Етапи розвитку економічної теорії.
Предмет економічної теорії можна зрозуміти краще, якщо розгля­нути її становлення як науки в історичному аспекті. Сучасна економі­чна наука є результатом тривалого процесу накопичення знань про закономірності господарської діяльності, послідовної зміни різноман­ітних концепцій та шкіл.

Перші думки та зауваження щодо процесів господарювання, мож­на відшукати у найдавніших письмових документах Стародавнього Єгипту, Вавилону, Індії, Китаю та інших давніх цивілізацій. Це свідчить про те, що свідомий процес виробництва навіть примітивних матері­альних благ потребує певних знань для його правильної організації. Але навряд чи в даному випадку можна говорити про виникнення чи існу­вання тут економічної теорії як науки. Це, поки що, несистематизовані знання, що мають суто практичне значення та набуті емпіричним шляхом. Вміння скип'ятити воду ще не свідчить про пізнання фізич­них законів теплообміну. Так само й правильний розрахунок кількості рабів, що необхідні для обробки поля певної площини, чи застосову­вання худоби як розрахункової одиниці при обміні, ще не означає на­явності теоретичних знань у галузі економіки.

Перші, по справжньому, теоретичні економічні розробки з'явля­ються лише у ІV-V ст. до н. є. у Давній Греції. Філософ Ксенофонт пише трактат "Економія", що дає життя новому терміну — "економія", який застосовується, відтепер, для окреслення окремої галузі знань, що сто­сується суто господарської діяльності. Вчений-енциклопедист Аристотель закладає основи теорії вартості товару, розмірковуючи про його дві основні властивості та пропорції, в яких одні товари обмінюються на інші. Свій подальший розвиток ідеї давньогрецьких філософів отримують у працях мислителів Давнього Риму. Але після розпаду Римської Імперії для економічної теорії, як і для багатьох інших наук, наста­ють важкі часи. Раннє середньовіччя не було сприятливим часом для наукових досліджень і поповнення економічних знань майже не відбу­валось.

Відновлення інтересу до теоретичних економічних досліджень відбувається у ХV-ХVІІ ст., коли виникла та панувала перша школа економічної теорії — школа меркантилістів. Назва даної школи похо­дить від італійського слова "мерканте" (торговець, купець), хоча найбільш видатними її представниками є не італійські, а англійські та французькі економісти. Саме представник французьких меркантилістів А.Монкретьєн у 1615 р. дав нову назву економічній теорії — "політич­на економія" ("політикос" — державний, суспільний і "ойкономія"), яка одноособово зберігалася за нею до кінця XIX ст. і використовуєть­ся ще й сьогодні поруч з "економікс". Що стосується теоретичних по­глядів меркантилістів, то вони цілком визначалися історичними умо­вами свого часу. Це епоха утворення та зміцнення централізованих дер­жав Західної Європи, відкриття і колонізації нових континентів, налагодження з ними активних торгових зв'язків. Тож головну увагу меркантилісти приділяли дослідженню проблем забезпечення держав­них інтересів у зовнішньоторговельній діяльності. Сучасна протекціо­ністська політика (політика захисту інтересів власного виробника), що запроваджується окремими державами, має свої коріння в теорії мер­кантилізму. Незважаючи на успішне, для свого часу, дослідження про­блем зовнішньої торгівлі, меркантилісти забували проте, що для того щоб торгувати, треба спочатку виробляти придатні для обміну продук­ти. Слабиною цієї школи вважається впевненість ЇЇ представників у тому, що багатство держави визначається лише правильно організова­ною торгівлею при практично повному нехтуванні дослідження про­блем, пов'язаних з виробництвом продукції.

Об'єктивні зміни, що відбулись у економіках провідних захід­ноєвропейських держав у ХVІІІ ст., змусили змістити акцент в еконо­мічних дослідженнях і привели до появи нової школи, що отримала, пізніше, назву — класичної. Стрімкий розвиток мануфактурного ви­робництва, утворення і зміцнення перших підприємств капіталістич­ного типу та зростання значення промислового виробництва із цілому, висувало потребу у переосмисленні теоретичних побудов меркантилі­зму. Класична економічна теорія виникла як відповідь на недоско­налість попередньої школи і найбільш відома у двох своїх варіантах — французькому та англійському.­

Школа класичної французької політичної економії більше відома як школа фізіократів. Термін "фізіократія" походить від грецьких слів: "фізіо" — природа, та "кратос" — влада, панування, сила. Така назва даної школи ("влада природи") відбиває головну її особливість — виз­нання єдиною продуктивною галуззю землеробства. Стверджуючи, на відміну від меркантилістів, що багатство держави створюється не в об­ігу, а у виробництві, фізіократи вважали за останнє тільки виробницт­во сільськогосподарської продукції, називаючи робітників мануфак­тур, ремісників, промисловців та купців — "безплідним" класом. Цю обмеженість фізіократів, що проявила себе у небаченні значення про­мислового виробництва, трохи пізніше було подолано у класичній англійській політекономії, і це можна пояснити відносною відсталістю промисловості Франції XVIII ст. у порівнянні із промисловістю Англії цього періоду. Основоположником та найбільш яскравим представни­ком фізіократів був Ф.Кене, який видав у 1758 р. свої знамениті "Еко­номічні таблиці", що часто розглядаються в сучасній літературі як пер­ша спроба макроекономічного дослідження.

Незважаючи на заслуги фізіократів у боротьбі з поглядами меркан­тилістів та закладанні основ нової теорії, все ж класичною теорією у її завершеному вигляді вважається англійська класична політекономія: головний представник даної школи є автор "Дослідження про приро­ду та причини багатства народів" (1776 р.) — А.Сміт. А.Сміт розгля­дається сьогодні не просто як представник певної школи, а як один з найвидатніших вчених-економістів усіх часів. Багато хто вважає, що саме завдяки йому економічна теорія перетворюється свого часу у са­мостійну науку, а його "Багатства народів" — називають "економіч­ною біблією". Дійсно, його можна визнати за автора першого закінче­ного, цілісного дослідження процесів функціонування економіки в цілому. Він привів у систему накопичені до нього економічні знання, доповнив невистачаючі ланки і зумів пояснити, як, насправді, працює ринкова економіка епохи вільної конкуренції. Ідеї його головної праці лягли в основу багатьох наступних теорій і не втратили своєї актуаль­ності й сьогодні. Пояснюючи роботу сучасних економік, що викорис­товують ринковий механізм, звергаємося до теорії А.Сміта, а в усіх су­часних теоріях вартості ми можемо знайти відгуки висловлених ним ідей. Англійська класична політекономія — справжній фундамент прак­тично усіх сучасних економічних шкіл.

У XIX ст. розвиток економічної теорії набуває бурхливого харак­теру. Інтерес, розбуджений до цієї галузі знань класичною теорією, породжує виникнення десятків різноманітних концепцій та шкіл. Але визначальною для цього періоду можна вважати боротьбу двохоснов­них теорій, що сформувались і зміцніли, відстоюючи свої позиції від критичних атак однієї на одну. Мова йде про боротьбу марксистського та маржиналістського напрямків у економічній теорії.

Поява у 1867 р. першого тому "Капіталу" К.Маркса була визначною подією не тільки для свого часу. Один з найвидатніших теоретиків в історії економічної думки — К.Маркс, із суто німецьким сумлінням, ло­гічно та педантично обґрунтовував на сторінках своєї книги власну мо­дель капіталістичної економіки, що базувалась на доведеній ним до дос­коналості теорії трудової вартості А.Сміта і Д.Рікардо (ще одного пред­ставника класичної англійської політекономії). Виходячи з того, що величина вартості будь-якого товару визначається кількістю суспільно необхідної праці витраченої на його виробництво, автор "Капіталу" до­водив наявність експлуатації у капіталістичній системі, розкривав її ан­тагоністичні протиріччя та передрікав її крах у недалекому майбутньо­му. Марксистська теорія мала значення не тільки для подальшого роз­витку економічної думки. Як політичний рух, марксизм проявив свою потужність, практично, визначивши всю історію наступного XX ст.

Найбільш впливовим напрямком, що протистояв марксизму в еко­номічній теорії у XIX ст., був маржиналізм (від французького "маржинал" граничний). Доданого напрямку можна віднести велику кількість шкіл та окремих економістів з різних країн: К.Менгер, Ф.Візер та Є.Бем-Баверк (Австрійська школа), У.С.Джевонс (Англія), Д.Р.Кларк (США)та ін. При усіх розбіжностях між собою у поглядах на ті чи інші проблеми політекономії, маржиналістів поєднувало однакове запере­чення марксистської теорії трудової вартості та використання, на­томість, теорії граничної корисності. Згідно зданою теорією величина вартості будь-якого товару визначається його граничною корисністю для людей, а не витратами праці на його виробництво. Твердження, що витрати праці не відіграють вирішального значення у визначенні вартості товару, руйнувало тезу К.Маркса про наявність капіталістич­ної експлуатації та всі його подальші висновки щодо функціонування і майбутнього капіталістичної системи в цілому. Безкомпромісне про­тистояння марксизму і маржиналізму в економічній теорії тривало до кінця XIX ст.

У 1890 р., видатний англійський економіст А.Маршалл милив свої "Принципи економіки (економікс)". Ця книга не тільки дала ще одну назву економічній теорії — економікс, а й запропонувала принципово новий підхід до вирішення питання про утворення вартості товару. А. Маршалл поєднав в одній теорії дві протилежні: теорію трудової вар­тості та теорію граничної корисності. Запропонована ним теорія ціно­утворення, практично без змін, відтворюється в сучасних підручниках "Економікс".

Найбільш помітною подією XX ст. в економічній теорії стала по­ява ще однієї школи — кейнсіанської. Свою назву вона отримала за ім'ям її засновника Дж.М.Кейнса (Англія). Економічна концепція Дж.М.Кейнса була викладена у його відомій праці — "Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей" (1936 р.) та явилася відповіддю на не­обхідність осмислення "Великої депресії" (світової економічної кризи 1929-1933 рр.). До першої третини XX ст. в економічній теорії Заходу панувала думка про саморегульованість капіталістичної економіки за рахунок дії механізмів вільного ринку. Потужна, а головне, затяжна криза 1929-1933 рр, спростувала ці уявлення. Кризу було подолано, кінець кінцем, тільки завдяки енергійним зусиллям урядів країн, що були охоплені нею. Тож головним у кейнсіанській теорії сталообгрунтування ідеї про необхідність постійного державного регулювання рин­кової економіки та розробка інструментарія такого регулювання. Слід відзначити, що кейнсіанські рецепти широко використовувались ба­гатьма країнами Західної Європи після Другої світової війни і дали неабиякі результати з точки зору темпів економічного зростання та по­долання циклічних криз перевиробництва.

Серед найбільш сучасних теорій, що виникли в останні два-три десятиріччя, можна назвати: монетаризм (М.Фрідмен), теорію раціо­нальних очікувань (Р.Лукас), теорію економіки пропозиції (А.Лаффер). Суть них теорій буде розглянуто пізніше, коли мова піде про сучасні методи державного регулювання економіки.


Що таке метод економічної теорії її зміст та структура.


Термін «метод» походить від грець­кого слова «metodas», яке означає шлях до чогось, шлях пізнання (або дослідження), вчення, теорія. У най­більш загальному, філософському значенні метод означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

Система таких прийомів і операцій не може бути до­вільною, вона повинна узгоджуватися з об'єктивними за­конами розвитку дійсності. Тому цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука ме­тодологія (від грецьких слів «metodos» і «logos» — «сло­во», « поняття », «вчення»).

Головними елементами методу економічної теорії є: 1) філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, взаємодії, об'єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо); 2) закони діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін і закон заперечення); 3) категорії діа­лектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і фор­ма та ін.); 4) закони і категорії економічної теорії (зако­ни вартості, грошового обігу тощо; категорії «вартість», «гроші», «прибуток» та ін.). Три перші структурні еле­менти діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, що вивча­ються, а відображаються через предмет і метод економіч­ної теорії як науки. При цьому вони набувають специфіч­них форм застосування. Так, принцип суперечності є фор­мою боротьби між речовим змістом суспільного способу виробництва (або продуктивними силами) та його суспіль­ною формою (або відносинами економічної власності).

Метод абстракції — найпростіший елемент діалек­тичного методу пізнання економічних явищ і процесів. Він, по-перше, означає відмову від поверхових, несуттє­вих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, справжньої тенде­нції руху. По-друге, цей метод передбачає необхідність розгляду певних економічних явищ і процесів під пев­ним кутом зору.

Метод абстракції тісно пов'язаний з поняттям конк­ретного. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, рис. Кожна з цих сторін за допомогою методу аналізу (тобто розчленуван­ня цілого на окремі складові частини, елементи), з'ясу­вання їх сутності через принцип суперечності може бути розкрита у певному окремому визначенні. Тому ва­жливим елементом діалектичного методу пізнання еко­номічних явищ і процесів є метод сходження від абст­рактного (простого, що є однією зі сторін, клітинок ці­лого) до конкретного (складного, цілого). Конкретне мо­же бути розкрите в багатьох визначеннях, у синтезі (узагальненні) одержаних за допомогою абстракції окре­мих визначень.

Принцип суперечності є ядром, найважливішим еле­ментом діалектичного методу дослідження економічних явищ і процесів. Так, товар — це єдність двох протилеж­них сторін: споживчої вартості й вартості, суспільний спосіб виробництва — єдність продуктивних сил і відно­син економічної власності (або виробничих відносин). У процесі взаємодії таких суперечностей (їх взаємовпливу, взаємозв'язку, взаємної боротьби тощо) відбувається роз­виток економічних явищ і процесів, а єдність і боротьба таких суперечливих сторін є джерелом їх еволюції.

Щоб дослідити певне економічне явище, всю економіч­ну систему на різних етапах їх еволюції, необхідно засто­сувати принцип історизму та інші елементи діалектики. Західні економісти для з'ясування сутності різноманітних економічних явищ і процесів також використовують метод абстракції, аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Водночас вони більшою мірою вдаються до моделювання майбутніх вчинків людей, до діаграм, графіків, математи­чних формул, застосовують принцип граничності (викори­стання граничних величин) і теорію оптимуму.

Раціональні засоби й методи економічного аналізу в працях західних науковців. До таких методів належить створення моделей майбутніх вчинків людей. При цьому не враховуються деякі деталі реального стану справ, а увагу концентрують на головному. Цінність моделі зале­жить від того, якою мірою використані у ній найважли­віші дані, що, у свою чергу, дає змогу перевірити її пра­вильність. Економічні дані слід використовувати у ви­гляді таблиць, графіків і рисунків (діаграм). Важлива роль в економічному аналізі належить структурним да­ним. Так, при вивченні проблем безробітних враховують такі дані, як вік безробітних, регіон, галузь промислово­сті тощо. Широко використовують індекси (які відобра­жають дані щодо базисного показника), номінальні та дійсні змінні (наприклад, дані про номінальну та реаль­ну заробітну плату), реальні та відносні ціни, провадять емпіричні дослідження (вивчають дані, зібрані за різні періоди). В економікс є окремий розділ — економетрика, мета якої — визначення взаємозв'язків на основі еконо­мічних даних.

Самуельсон вважав, що в економічному аналізі не­обхідно абстрагуватися від нескінченної кількості дета­лей, створювати прості гіпотези та схеми і з їх допомогою узагальнювати безліч фактів. Критерієм обґрунтованості.

теорії, на його думку, є її корисність для пізнання дійс­ності, що вивчається. Важливо при цьому, щоб теорія і спостереження, індукція і дедукція не суперечили одне одному, щоб аналіз був підпорядкований певній системі. В економіко важливою ланкою методології для аналі­зу економічних відносин є їх персоналізація, суб'єктивна оцінка індивідом явищ та процесів. Така оцінка набула завершеності при визначенні вартості товару чи послуги в теорії граничної корисності. Звідси й назва методу — принцип граничності. У цьому разі економічна наука ви­ходить з більш загального методологічного підходу — ви­користання граничних величин і теорії оптимуму. При цьому на перше місце висувається не належність до пев­ного соціального прошарку, класу, а продуктивність ді­яльності кожної окремої людини.

Близьким до суб'єктивної оцінки людиною тих чи ін­ших явищ і процесів є використання в економікс психо­логічних оцінок. Так, відомий англійський економіст Дж. Кейнс сформулював основний психологічний закон, згід­но з яким люди «схильні, як правило, збільшувати спо­живання зі зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід».

Якщо політична економія найбільше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів і категорій, то в економікс, не відкидаючи необхідності вивчення зако­нів (при цьому закони розглядаються як такі, що діють лише в середньому, зі значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу вважають відхилення від середнього, з'ясування закономірностей цих відхилень. У західній економічній науці відкидають моністичний принцип, підхід (наприк­лад, єдиним джерелом вартості в політичній економії є праця, звідси й назва трудової теорії вартості), дотриму­ються плюралістичного, тобто багатофакторного підходу. Так, згідно з функціональною теорією ринку теорія ви­трат виробництва, з одного боку, і теорія граничної кори­сності — з іншого, є лише окремими ланками загальної теорії вартості. Англійський економіст А. Маршалл з цього приводу навів відоме порівняння витрат виробниц­тва і корисності з двома лезами ножиць: «Ми могли б з однаковим правом сперечатися про те, регулюється вар­тість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць». Щоб визначити вартість, необхідно використати метод взаємного й одночасного визначення обох цінностей, тобто в процесі взаємодії розглянути корисність і витра­ти як рівноправні сили.

У функціональній теорії економічні явища аналізу­ються не шляхом переходу від розкриття сутності до форм її вияву, до поверхових явищ, а шляхом взаємоза­лежності та взаємного визначення. Вона справедливо ви­знає, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незмінного характеру. В цьому функціональна теорія ціл­ком збігається з вимогами діалектичного методу. Ця тео­рія передбачає заперечення абсолютних (тобто незмінних) категорій, зокрема перехід від категорії абсолютної, кар­динальної корисності до відносної (ординарної) кориснос­ті, що відкриває шлях до кількісного аналізу споживчих вартостей. У ширшому аспекті наголошується на кількіс­них зв'язках в економіці при використанні методу міжга­лузевих балансів, або методу «витрати-випуск», розробле­ного відомим американським економістом В. Леонтьєвим.

Сучасна західна економічна наука значною мірою ви­користовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фото­графію потреб, ресурсів, технологій тощо), і законів, що відображають явища в динаміці, в процесі еволюції. Так, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку. її використання назива­ють ще нерівноважним методом, на відміну від статично­го, або рівноважного. Найповніше цей метод розроблено у працях американського економіста Й. Шумпетера.

У політичній економії має місце також поділ економіч­них законів відповідно на закони функціонування і зако­ни розвитку, але цей поділ використовується недостатньо.


Що є предметом дослідження економічної теорії.
Кожна наука спирається на сукупність методів дослідження, тоб­то має свою методологію. Для того щоб одержати нові знання, треба свідомо застосовувати науково обгрунтовані методи. Це важлива умо­ва розвитку всіх наук, утому числі економічної теорії.

За часів існування Радянського Союзу всезагальним методом нау­кового пізнання для всіх наук — природничих і суспільних — визна­вався метод матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в пізнанні економічних явищ і процесів у їх загальному зв'язку і взаємо­залежною в стані безперервного розвитку, коли накопичення кіль­кісних змін приводить до зміни якісного стану. Джерелом розвитку тут виступає єдність і боротьба протилежностей. Необхідність використан­ня діалектичного методу не втрачає сили і сьогодні. Проте слід врахо­вувати, що вказаний метод не вичерпує змісту методології економіч­ної теорії. Виникає необхідність використання й інших загальнонаукових методів дослідження.

У економічній теорії надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракції. Суть цього методу полягає у звільненні уявлень про предмет дослідження від всього випадкового, тимчасового, одиничного та виявленні у ньому суттєвого, постійного, типового. Результатами застосування методу наукової абстракції, його продуктом, є теоретичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони. Так, наприк­лад, досліджуючи процеси товарно-грошового обігу ми широко кори­стуємось такими категоріями як товар і гроші, незважаючи на те, що у реальному житті ані товару, ані грошей у "чистому" вигляді, без конк­ретної форми — не існує. На практиці товар це реальна річ: кілограм м'яса, двоповерховий будинок, тисяча тонн вугілля іт. ін. Так само як і гроші паперові десять гривень, п'ятиграмова золота монета, дані у па­м'яті банківського комп'ютера про грошовий рахунок підприємства тощо. Розгляд мільйонів конкретних актів обміну не тільки не допоміг би нам встановити загальні закономірності процесу товарно-грошового обігу, а, навпаки, завади в би це зробити. Тільки на основі узагальнень, що є результатами абстрагування від несуттєвого, ми можемо виявити певні пропорції між товарною та грошовою масою в обігу, зрозуміти до чого приведуть їх зміни, з'ясувати економічні закони, що діють у цій сфері.

У економічних дослідженнях широко використовують метод ана­лізу і синтезу. Аналіз являє собою процес розкладання цілого на складові частини, а синтез— поєднання різних елементів, сторін предмета в єдине ціле.

Аналіз дає можливість вивчити окремі боки об'єкта, зробити ряд наукових абстракцій, виявити певні поняття. Подальше поєднання їх у процесі синтезу приводить до виявлення більш глибокої сутності ціло­го.

Аналіз і синтез — взаємодоповнюючі процеси, що складають ра­зом один з найрозпоширеніших методів дослідження економічної дійсності.

Вивчення економічних явищ може здійснюватись як шляхом про­сування від фактів до теорії, такі від теорії до фактів. Це означає засто­сування індуктивного та дедуктивного методів дослідження.

Під індукцією розуміють виведення принципів з фактів. Тут все починається з нагромадження фактів, які потім систематизуються і аналізуються таким чином, щоб можна було вивести узагальнення, принципи або закони. Тобто індукція йде від фактів до теорії, від част­кового загального.

Іноді економісти розв'язують свої завдання, починаючи з рівня теорії, а потім підтверджують або спростовують дану теорію, перевіря­ючи її зверненням до фактів. Цей підхід називається дедуктивним ме­тодом. Таким чином економісти можуть опиратися на випадкові спос­тереження, умоглядні висновки, логіку або інтуїцію, щоб сформулю­вати попередній, неперевірений принцип, що називається гіпотезою. Достовірність цієї гіпотези потім буде перевірена систематичним і ба­гаторазовим вивченням відповідних фактів .Тобто дедуктивний метод іде від загального до часткового, від теорії до фактів.

Індукція і дедукція не протистоять одна одній, а є взаємодопов­нюючими методами дослідження. Сформульовані дедуктивним мето­дом гіпотези правлять економістові за орієнтир при доборі і система­тизації емпіричних даних. У свою чергу, відомі уявлення про факти, про реальний світ є передумовою для формулювання досить змістов­них гіпотез.

У економічних дослідженнях широко використовують метод по­єднання логічного та історичного підходів. Таке поєднання є цілком виправданим через те, що історичний процес розвитку людського сусп­ільства взагалі та його економічного розвитку зокрема — мають власну логіку. Історія свідчить, то незважаючи на національні особливості, географічне розташування та різні природно-кліматичні умови, усі країни проходять у своєму розвитку одні й ті самі етапи і стадії. Країни, що відстали у економічному розвитку від країн з найбільш розвинутою економікою, намагаючись досягти їх рівня, змушені проходити той самий шлях, яким іїжє проходили їх попередники. Щоправда схожість розвитку окремих країн найкраще проявляє себе тільки при розгляді значних проміжків часу, Історія кожної країни індивідуальна і обов'яз­ково містить у собі неповторні події, що відрізняють її від усіх інших. Тож суворе дотримання історичного підходу вуалює загальні законо­мірності розвитку, підкреслюючи особливості країн та демонструючи можливості не тільки їх руху вперед, а й тимчасової деградації, повер­нення до вже пройдених у минулому стадій. Саме тому у допомогу істо­ричному підходу додається логічний підхід, що дозволяє відрізнити закономірне від випадкового, прогрес від регресу — ясно побачити за­гальний напрямок розвитку людської цивілізації. Логічний підхід дозволяє звільнити оцінку історичного розвитку людства від притаман­них йому випадковостей та зигзагів, розкрити загальні закони розвит­ку та зміни суспільно-економічних формацій, вишикувати пройдені етапи у їх необхідній послідовності.

В сучасних умовах в економічних дослідженнях все більше уваги приділяється статистичним та математичним методам, побудові еконо­мічних моделей. Це пояснюється значним збільшенням кількісних показників, економічних параметрів, що повинні бути враховані при дослідженні процесів, що відбуваються у зростаючій економіці. Для систематизації та підпорядкування величезної кількості даних, що ви­користовуються як фактична база для подальших теоретичних побу­дов, економістам стають у нагоді статистичні методи обробки інфор­мації.

Широке застосування математичних методів в економічних дослід­женнях розпочалося у XIX ст. Тоді виникла, так звана, математична школа в політекономії, засновником якої вважається Л. Вальрас (Швей­царія), а найбільш відомими представниками: У.Джевонс (Англія) та В.Парето (Італія). Використання математичних методів значно розши­рило можливості економічної теорії з точки зору обробки та системати­чного фактичного матеріалу, відстеження взаємозв'язків між різними економічними процесами; встановлення певної взаємозалежності між ними. Одночасно виникло питання і про межі застосування математи­ки у економічних дослідженнях. Багато хто з економістів справедливо вважає. що суспільні відносини, які виникають у процесі виробницт­ва, неможливо пояснити лише за допомогою математичних формул. Тобто математичні методи можна розглядати тільки як допоміжні за­соби у дослідженні економіки.

Особливе значення в сучасних умовах надається створенню, на основі використання статистичних та математичних методів, еконо­мічних моделей. Економічна модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення економічної дійсності. Економічне моделю­вання дозволяє не тільки краще зрозуміти механізм функціонування сучасної економіки, але й передбачати стан економіки у майбутньому, прогнозувати можливі варіанти її подальшого розвитку. Проте, це дуже складна робота, що потребує врахування величезної кількості різно­манітних чинників. Головна складність зумовлена тим, що економіка — багатомірна система, функціонування та розвиток якої має значною мірою стохастичний характер, тобто умови функціонування і характе­ристики стану представлені уній випадковими величинами та зв'язані нерегулярними залежностями. Домінуюче значення особистого чин­ника в економічних процесах часто робить їх непередбачуваними, та­кими, що не вкладаються у жодну математичну модель.

Особливе місце серед методів дослідження економічних процесів займає соціально-економічний експеримент. Особливість цього методу полягає втому, що теорія тут безпосередньо перевіряється практикою. В свою чергу, практичне здійснення експерименту дає новий матеріал для теоретичного осмислення і висування нових гіпотез. Будь-яка тео­рія може бути остаточно доведена чи спростована тільки практикою, реальною дійсністю. Саме це примушує людей постійно застосовувати цей метод, відшукуючи найбільш ефективні способи використання наявних продуктивних сил. Але слід пам'ятати, що соціально-еко­номічні експерименти, що іноді ставляться над цілими країнами, мо­жуть бути небезпечнішими для їх населення за експерименти по вип­робуванню зброї масового знищення. Про це яскраво свідчить досвід соціально-економічних експериментів Мао Цзе Дуна у Китаї, Пол Пота у Камбоджі та багато інших. Проте, ретельно продуманий та підготов­лений експеримент часто залишається незамінним методом досліджен­ня економічних явиш. На закінчення слід сказати про деякі логічні па­стки, що підстерігають дослідників у галузі економічної теорії. Однією з таких пасток у економічних дослідженнях є припущення, згідно з яким «те, що вірно для окремої частини, обов'язково вірно і для ціло­го». Так, наприклад, отримавши позитивний результат вході економ­ічного експерименту на окремо взятому підприємстві (в окремому ре-і іоні країни), економісти-дослідники можуть запропонувати розпов­сюдження певних нововведень на усіх підприємствах галузі (на всій території країни). Проте, зовсім не обов'язково, що ті заходи, що спрацювали на окремому підприємстві, дадуть позитивний результат, якщо їх розповсюдити на усі підприємства галузі (чи регіональний ек­сперимент розповсюдити на усю економіку). Справа у тому, що по­ставлене в особливі умови, по відношенню до інших, підприємство. можливо саме через це покращило свої економічні показники, а при розповсюдженні його досвіду на усі підприємства галузі —жодне з них не отримає ніяких переваг над іншими і покрашення результатів в ціло­му не відбудеться.

Ще одна логічна помилка в економічних дослідженнях полягає у припущенні, що коли одна подія передує іншій, то перша обов'язково є причиною другої. Ця помилка трапляється при відшукуванні певних економічних закономірностей, виявленні причинно-наслідкових зв'язків між ними. Проте, не завжди дві, постійно слідуючі одна за іншою, події зв'язані між собою саме таким чином. Так, ранковий спів півня перед кожним сходом сонця не означає, що, якби він не заспівав — сонце б не зійшло.

Аналізуючи взаємозв'язані групи емпіричних даних особливо важ­ливо не плутати причинність із кореляцією. Кореляція означає, що співвідношення двох (або більше) груп даних мас системний і взаємо­залежний характер, але не означає, що зміни у одній групі є причиною змін у іншій групі (інших групах) даних. Прикладом до сказаного може бути позитивна кореляція між освітою та доходами. Звичайно люди з більш високою освітою отримують і більш високі доходи, але це ще не означає, що перше є причиною другого. Цілком можлива й зворотня залежність — більш високі доходи допомагають отримати кращу осві­ту. Можлива тут і дія неврахованого третього чинника — особистих здібностей людини. Більш здібні люди можуть і краще навчатись, і от­римувати більш високооплачувану роботу.

Усе сказане дозволяє зробити висновок про те, що навіть оволоді­ння усім арсеналом методів економічних досліджень не гарантує вчених-економістів від прикрих помилок та непорозумінь, через надзви­чайну складність об'єкта дослідження економічної теорії.


Що таке економічний інтерес.
Нарощуючи виробничі можливості інтенсивним шляхом, людство відсуває межу, встановлювану рідкісністю ресурсів. Це спроба вирішити відоме протиріччя між обмеженістю ресурсів і потребами. Для практич­ної діяльності дуже важливо зрозуміти механізм розв'язання аналізова­ного протиріччя. Вихідним пунктом у цьому механізмі виступає потреба як внутрішній спонукальний мотив людської діяльності. Усвідомлення потреби породжує інтерес. Це суб'єктивне відображення об'єктивної потреби.

Однак лише усвідомлення економічного інтересу не спонукає суб'єкта господарювання до якихось дій. Для цього необхідна поява стимулу як усвідомлення шляхів реалізації економічного інтересу, задоволення відпо­відної потреби. Таким чином, механізм вирішення і відродження проти­річчя між виробництвом і споживанням можна уявити у вигляді замкнуто­го ланцюга (рис. 2.2).

Іншим протиріччям, що обумовлює економічний прогрес, є проти­річчя між факторами виробництва. За умови стимулювання праці, робіт­ники насамперед реалізують свої потенційні можливості збільшення обсягів виробництва. Однак при незмінній технічній озброєності ці можливості дуже обмежені рівнем фізичних сил, швидкістю управлінської реакції, непристосованістю працювати в екстремальних ситуаціях (висока чи низька температура, високий тиск, шкідливе середовище і т.п.). Тоді виникає потреба змінити посередника між працівником і предметом праці або сам предмет праці, щоб отримати більш вагомі результати. Це призводить до створення нових засобів виробництва.

інтерес

потреба стимул
діяльність
Механізм відродження протиріч між виробництвом і споживання.
Назвіть загальну форму руху капіталу
Термін "капітал" (сарitаlе, від лат. саріt — голова) уперше з'явив­ся в XII—ХНІ ст. і означав "засоби, склади товарів, сума грошей, гроші, позичені під процент". У своїй проповіді св. Бернандіно із Сієн (1386— 1444) говорив, що існує "породжуюча причина багатства, яку ми всі зве­мо капітал".

У XVII ст. термін став загальноприйнятим у значенні: "грошове ба­гатство виробника або купця". В цей же час з'являється й Іменник "капі­таліст", який позначає власників капіталу. Отже термін "капітал" перві­сно пов'язаний з грішми і специфічним способом організації виробниц­тва.

Ще в середньовічній Західній Європі гроші виступали не тільки як загальний еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма суспільного ба­гатства та абсолютний ліквідний засіб. Саме ці характеристики сприяли перетворенню грошей у капітал. Гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи, тобто для одержання грошової суми більшої, ніж первісно вкладена..

Якщо продаж одного товару здійснюється задля купівлі іншого, то форма товарного обігу має такий вигляд: Т—Г—Т. Тут гроші обслугову­ють обмін товарів у функції засобу обігу. Безумовно, що і за такої фор­ми товарного обігу в руках окремих осіб можуть сконцентруватися значні суми грошей. Виникне майнове розшарування, але воно не розкриває сутності категорії "капітал".

Загальна формула руху капіталу така:

Г—Т— Г,

де Г = Г + ДГ, а ДГ — це приріст грошей над первісною сумою.

Таким чином, первісне авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ДГ, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал.

  1   2   3
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации