Шпоры - основы экономической теории (укр.яз) - файл n1.doc

Шпоры - основы экономической теории (укр.яз)
Скачать все файлы (83.8 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc466kb.24.01.2010 14:56скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6

1

2

3

4

5

Економика – специфическая сфера человеческой деятельности.
Економіка-сис-ма, яка опосреднює зв’язок між сис-ми «Природа» і «Суспільство».ПриродаЕкономікаСуспільство.На вхід сис-ми економіка поступають природні ресурси, які економікою перетворюються в продукти і на вихід поступають як предмети споживання.Економ. діял-ть виникає, коли людині не вистачає прод-ів в природі. Можливість розвитку ек., її швидкість розвитку залежить від розвитку природн. сис-ми.Розвиток ек-ки впливає на розвиток суспільства(розвиток науки, культури).Добывание прир. ресурсів впливає на ек.

Ек-ка як сис-ма склад. з 3 осн. ел-тів:1) вир-во(сфера вир-ва продуктів);2)реалізація(реаліз-я виготовлен. продуктів);3)споживання (обов’язк. умова подальшого розв-ка економ. діял-ті).

Прод. сили –фактори,які забезпеч.перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зротання продук-ті суспільної праці.Головною прод.силою є людина.До стр-ри прод. сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце..Окремим ел-том прод. сил стає інформація.Внаслідок постійно поновлюваного процесу взаємодії всіх ел-тів прод.сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності.При цьому виникають такі суспільні прод.сили, як кооперація, поділ праці.. Прод. сили вираж. ставлення людини до природи, тому однією стороною вони повернуті до сил природи, а другою-до сис-ми суспільн., насамперед ек. відносин, у складі яких виділяють тех-екон., організ-екон., соц-екон. (виробничі) відносини. Виробн. відносини-суспільна форма розвитку прод. сил, змістом якої є відносини між людьми у процесі вир-ва, обміну, розподілу та споживання матер. і духовн. благ. Тех-ек. відносини, відносини обміну діяльн-ті між людьми, спеціаліз-ції, кооперув-ня вир-ва у своїй діалект. взаємодії формують сусп. хар-р вир-ва, є матер.-речовою формою розвитку сис-ми прод. сил.

Історичний процес становлення та розвитку економ. теоріі

Перші елементи економічного знанія виникають ще в стародавніх цивілізаціях, зустрічаються вже в працях Арістотеля. Економічні знання зустрічаються тільки в філософських працях. Як окрема наука виникає з розвитком капіталізма(ХІV ст). Перша школа – меркантилизм (ХІV-XV) проіснував до XV cт. Він характеризується тим що предметом економ. теорії він вважав:

1.Закони;

2.Збільшення багатства країни.

Вони вважали що багатство створюється в сфері торговлі. Основним втіленням богатства вони вважали золото. Основними представниками меркантилізму були урядові чиновники.

Розрізнюють ранній і пізній меркантилізм. Ранній – оснований на ідеях грошового балансу. Пізній на ідеях торгового балансу.

Школа фізіократів – ХVІІІ-ХІХ ст. Основні представники Франсуа Кене. Заслуга цієї школи в тому що вони перенесли аналіє екон. теорії з сфери торговлі в сферу виробництва. Вони вважали що багатство створюється в с/х. Такий підхід пояснюється історичними умовами бо Франція була аграрною країною. Ф.Кене зробив спробу побудувати модель розподілу суспільного продукту – таблиця Кене. Він розділив суспільство на класи:

-с/х;

-землевласники

-промисловці.

Класична школа політичної економіки – зароджується ранішефізіокритів(ХVІІ-ХІХ ст.).

Виникає вона в Англії. Першим представником був В.Петті , до неї відносяться А.Сміт та Д.Рінард. класична школа поширила аналіз на все виробництво,були сформовані основні методи економічної теорії, основні категорії методів, основні напрямки розвитку екон.теорії. вона заклала основи теорії ринку. Вони вважали ринок найкращим механізмом економики. Вони сформували ідею, що держава не повина вміщуватися в теорію.

Марксиська політекономіка – Маркс переробим погляди класичної школи. Маркс розвив теорію трудової вартості, теорію експлуатації додаткової вартості , зробив значимий вклад в методологию.


Предмет економ теорії
П.Самуельсон аналізує. 1. ет – наука про види діяльності, пов‘язані з обміном і грошовими угодами між людьми. 2. ет – це наука про використання людьми рідкісних чи обмежених продуктивних ресурсів для виробництва різних товарів з метою їх розподілу між членами суспільства з метою споживання. 3. ет – наука про щоденну ділову життєдіяльність людей 4. ет – наука про те, як людство розв‘язує свої завдання у сфері споживання та виробництва. 5. ет – наука про багатство.

Однозначно не можливо визначити предмет екон.реорії. Предметом екон.теорії є виробничі відносини які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обліку і споживанню благ.Екон.теорія вивчає закони або принципи прийняття рішень про найбільш ефективне використання обмежених ресурсів.
Функции экономической теории:

1. Познавательная – в том, чтобы глубоко и всесторонне изучать производство, распределение, обмен и потребление материальных благ и услуг на протяжении всей истории человечества, открывать законы и тенденции экономического прогресса.

2. Критическая – в выявлении как достижений, так и недостатков различных способов производства.

3. Прогнозтическая – предусматривает разработку экономических вопросов, выявление перспектив общественного развития.

4. Прагматическая (практическая) – разработка принципов и методов рационального хозяйствования, научно обоснованной экономической политики государства.


Методи пізнання економ. Явищ. Ек. Категорії та закони

Экономические категории – это теоретическое выражение экономических явлений и процессов, существующих реально. В них отражаются связи между людьми и природой. Экономические категории подвижны, изменчивы.

Более высокую степень познания человеком единства и связи экономических явлений и процессов отражают экономические законы – внутренне необходимые, устойчивые, причинно-следственные связи между экономическими явлениями и процессами. Каждый закон выражается во взаимосвязи определенных экономических категорий. Он ґруппирует вокруг себя эти категории.

Экономические законы, как и природные, имеют объективный характер, но отличаются от законов природы тем, что возникают, развиваются и функционируют лишь в процессе экономической деятельности людей. Экономические законы действуют не вечно, а временно. Они не зависят от сознания людей, а зависят от деятельности людей. Государство, участвующее в регулировании экономики, не может отменить объективные экономические законы, но может изменить их созданием надлежащих условий. Это достигается путем совершенствования хозяйственного механизма, государственного управления, прав собственности.

Виды экономических законов:

Общие действуют во всех экономических системах (закон возрастающих потребностей, роста производительности труда, соответствия производственных отношений характеру производительных сил).

Особые – присущи нескольким общественно-экономическим формациям (товарное производство – законы стоимости, денежного обмена, спроса и предложения).

Специфические – присущи лишь определенному способу производства (основной закон капитализма – получение прибавочной стоимости эксплуатацией наемных работников).

Стадиальные - действуют только на одной стадии производства (закон возникновения монополий в результате концентрации и централизации производства и капитала – действует на стадии империализма).


Потреби, їх суть і види.Закон зростаючих потреб.
Потребности – это внутренние побудительные мотивы деятельности человека. Другими словами, это состояние неудовлетворенности, которое человек желает изменить, или удовлетворенности, которое он желает продлить.

Главная особенность потребностей заключаться в их неутолимости. Это связано с тем, что:1. Человечество развивается, развиваются и его потребности. Исторически и социально;2. Повышение культурного уровня людей, и их потребности в этом аспекте повышаются и расширяются;3. Любое новое изобретение становиться потребностью и порождает целую цепь новых потребностей;4. Ср-ва массовой информации оперативно делают данную потребность достоянием всех людей, безразлично, к какому классу они принадлежат или в какой стране проживают;5. Потребности растут количественно в силу роста самого народонаселения земли.

Потребности можно объединить в группы, пользуясь теми или иными классификац. признаками. Потребности делятся:

1. По субъектам:

а) конечные потребности – это потребности самого человека. Их также можно назвать личными потребностями. В результате их удовлетворения воссоздается сам человек. Блага, которые удовлетворяют конечные потребности, называются предметами потребления. К ним относятся пища, одежда, жилье и т. п. В результате потребления эти блага потребляются и выходят из экономического оборота.

б) промежуточные потребности. Они только опосредованно связаны с самим человеком. Это потребности хоз-венных структур. Их удовлетворение служит созданию новых благ. Поэтому такие потребности считают производственными, а блага, которые их удовлетворяют – средствами пр-ва(например: станки, металл, зерноуборочные комбайны).

В процессе потребления эти блага не уничтожаются, а преобразуются и служат в дальнейшем для удовлетворения других промежуточных или конечных потребностей.





Зроблені висновки про кризу капіталізму і неминучої цого загибалі. Він зосередив увагу на вивченіекономічних відносин і таким чином вважається, що він поштовх для винекнення економічної соціалогії, внес етичний елемент в екон.теорію. проте вона має ряд недоліків: неправільнв виновки, невірно оцінена приватна власність, на початку вона розділялася на два напрямки – комуністичний і соціал-демократичний.

Неокласичний напрямокавстрійська школа граничної корисності К.Менгер, Ф.Візер,

ця школа вперше ввела категорії граничної корисності.

Лозанська математична школа – вона ввела мат.апарат диф.рівнянь використань граничної корисності. В.Паретта сформував теорія загальної рівноваги.

Кембриджська школа – А.Маршал. вона розробила теорію попиту і пропозицій.

Неокласичний напрямок характеризується тим, що відновлюється класична ідея – ринок найкраща форма і виступає проти вмішування держави в економіку.

Кейнсіальський напрямок – (30 роки ХХ ст.) виникає як відповідь на велику депресію. Вважали , що ринок немає механизмів виводу економіки з кризи і необхідне державне регулювання:

збільшення сокупного накопа через державні податки;

регулювання процентної ставки.

Як наслідок екон.дефіцит бюджету, промислова криза, тому знову реалізуються неокласичні ідеї в рамках неоконсервативної революції(80 рр).

Три школи:

1.Монетаризм М.Фрідмен обмежене втручання держави в економіку, скорочення державниг податків, не регулювання економіки через регулювання грошових мас, тобто збільшування кожен рік грошової маси на 4%.

2. Раціональних очікувань Ф.Лукас. Вони критикують активне державне регулювання, люди повині передбачати екон.політику, корегувати її поведінку а отже державне регулювання недає бажаних наслідків.

3.Економіка пропозицій А.Лафер. ідея цієї школи – державне регулювання призводить до інфляцій і вони пропонували щоб держава зменшила податки.

4. Інституціоналізм – вони вивчають вплив різноманітних соціальних інститутів на економіку. Т.Веблек, У.Мтчел.

Стадії економічного розвитку: аграрна; індустріалізація; постіндустріальна; інформаційна.




Методи - Сукупність прийомів і способів, за допомогою яких е.т. вивчає ЕК. Явища і процеси. Узагальненим науковим методом є діалектичний метод. Він передбачає вивчення всіх економ. Явищ і процесів у їх загальному зв‘язку і взаємо залежностях. Він реалізується через такі методи:

1. Метод научной абстракции – отказ от поверхностных, несущественных сторон явления с целью раскрытия его внутренних, существенных, устойчивых и общих связей. Чтобы абстракция была научной, необходимо определить границы абстрагирования. Дается общая характеристика явления, определяются присущие ему противоречия и рассматриваются его конкретные проявления. То, от чего абстрагировались сначала, требует теперь разъяснений. В результате конкретное выступает не случайным накоплением явлений, а целостной панорамой.

2. Метод анализа и синтеза охватывается абстрактным мышлением. Анализ – предмет исследования расчленяется, мышление идет от видимого, конкретного к абстрактному. Выделяются составляющие элементы, определяется роль и значение каждого, их связи в механизме. Синтез – явление исследуется во взаимодействии всех его элементов. Мышление идет от абстрактного к конкретному, от понимания сущности отношений к проявлению их в конкретной ситуации.

3. Метод дедукции и индукции – переход умозаключений от частного к общему и от общего к частному.

4. Метод аналогий – перенесение свойств одного явления на другие. Аналогии являются разновидностями сравнения, так как направлены на изучение сходства и различия явлений.

5. Социально-экономический эксперимент. Должен быть тщательно подготовлен, так как отрицательные последствия могут сказаться на большом количестве людей. (Свободные экономические зоны).

6. Статистические методы.

7. Объединение исторического и логического – помогает выявлению качественно новых форм действия экономических законов и нахождению нового содержания в экономических категориях. Обнаруживаются качественные сдвиги на определенном этапе развития экономической системы и обосновывается, как они изменяют экономические законы.


2. По форме удовлетворения:

а) удовлетворяемые индивидуально;

б) удовлетворяемые коллективно.

Первые человек в состоянии удовлетворить, не объединяясь с другими субъектами. К ним, к примеру, можно отнести потребность во сне, пище и т. п. Тогда как потребность в водоснабжении в городах удовлетворяется коллективно.

3. По происхождению:

а) первичные потребности. Они являются по своей природе физиолог-ими и, как правило, врожденными (потребность в воде, отдыхе и т. д.)

б) вторичные потребности. Они по своей природе психологические (потребность в успехе, власти, уважении) и, в отличии от первичных, заложенных генетически, осознаются по мере приобретения жизненного опыта. А поскольку люди имеют различный жизненный опыт, вторичные потребности людей различаются в большей степени, чем первичные.
Вообще же все потребности можно разделить на(пирамида):

1. Физиологические потребности, удовлетворение которых необходимо для выживания

2. Потребность в безопасности и защищенности

3. Социальные потребности – это понятие, включающие чувство принадлежности к чему-либо, чувство, что тебя принимают другие

4. Потребность в уважении включает в себя потребность в самоуважении, компетентности, признании

5. Потребность в самовыражении – потребности в реализации своих потенциальных возможностей и росте как личности
Закон возрастающих потребностей: в меру удовлетворения потребностей низшего уровня актуализируются потребности высшего уровня. Этот закон действует в обществе в целом, но не всегда распространяется на каждого человека в отдельности. Движущая сила потребности есть функция от меры удовлетворения потребности.


6

7

8

9

10

Суспільне варобництво і його фази і сфери
Суспільне виробництво це процес взаємодії людини з природою в ході якого пристосовуючи її до задоволення своїх потреб. Виробництво завжди носить суспільний характер.

Суспільне виробництво включає 4 основних фази

1 Виробництво ( фаза, в якій вироб ляються продукти )

2 Розподіл ( формуються доходи)

3.Обмін(обмін продуктами)

4. Споживання.(споживається весь продукт, кінцева фаза виробництва)

Поділ на фази є абстрактним. В житті всі фази існують одночасно. Основною є фаза виробництва. Результат виробницва не завжди є матеріальний продукт, тому вир-во поділяється на два підрозділи:

Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які виготовляють мат. продукт (промисловість, виробництво) і галузі,які надають мат. послуги (транспорт, ремонт)

Нематеріальне вир-во включає галузі, які воготовл. немат. продукт (наука, культура) галузі, які надають немат. послуги(охорона здоров’я освіта).
Галузева структура:

1. Первинний сектор – видобуток і первинна обробка сировини. Результат – проміжний продукт (енергетика, металургія, с/г)

2. Вторинний сектор – галузі мат. виробництва. Кінцевий продукт (машинобудування, харчова промисловість).

3. Третинний сектор – послуги.

Розвинені країни – 3 сектор. Слаборозвинені – 1.


Фактори сусп. вир-ва.

В процесі вир-ва виникають різні фактори – це фактори вир-ва. Ресурс залучений в процес вир-ва стає фактором вир-ва. Можна виділити 3 основн фактори вир-ва – це ті фактори, які вокорист на будь-якому етапі розвитку вар-ва. В марксистській економ. теорії виділяються такі фактори вир-ва:

1. Предмети праці( те на що спрямована праця людини або те з чого виготовляють продукт(сировина, енергія));

2. Засоби праці (те,чим впливає людина на предмети праці). Вони поділяються на активні(станки, знаряддя праці) і пасивні – умови праці (будівлі, трубопроводи);

3. Робоча сила (це здатність людини до праці, сукупність її фізичних і духовних можливостей).

В цілому предмети праці і засоби праці складають засоби вир-ва, якщо додати робочу силу, отримаємо продуктивні сили.

В немарксистській:

1.Праця.

2.Земля (загальні умови праці – територіальні природні ресурси).

3.Капітал (сукупніфсть всіх матер засобів вир-ва – станки, обладнання, сировина.

4.Підприємницькі здібності.

Купівля – продаж факторів здійснюється на різних ринках: землі, праці, капіталу. Механізм ціноутворення на цих ринках міняється. Відповідно ціна використання приймає вид заробітної плста для праці, ренти для землі, проценти для капіталу. З іншого боку власники факторів отримують різні види доходу: власник праці – доход у вигляді заробітной плати, власник землі – ренту, власниук капіталу – проценти. Така класифікація прийнята в західній економіці.


Економічні показники сусп. вир-ва .
Сума вартості продукції усіх підпр-в за проміжок часу – суспільний сукупний продукт включає в себе:

Мат-ні витрати (МВ).

Аммортизація (А).

Зар. платня (ЗП).

Прибуток підпр-в .

Відрахування на соц. страхування (пенсійний фонд)(СС).

Непрямі податки (НДС)(НП).

ССП = МВ+А+ЗП+СС+НП.

Основний недрлік ССП – повторний рахунок. Для того, щоб вилучити повторний рахунок із ССП вирахувати річний обіг предметів праці, або ж мат. витрати . Кінцевий продукт – це сума вартості всіх добавлених вартостей. Кінцевий продукт що призначений для кінцевого споживання для інвестицій, для народного споживання, для експорту.По вартості КП включає суму добавленої вартості на всіх стадіях вир-ва.

КП=А+ЗП+ПП+СС. Вартість з НДС в КП не включається. Основним показником КП є ВВП. Даний показник розраховується за методами ООН.

Валовий внутр-ій продукт і методи його розрах-ку. Осн-им показником кінцевого продукта є валов. внутр-ій продукт(ВВП). Він обчислюється за законами ООН. Показник ВВП – це ринкова вартість всього матер-ного і нематер-ного продукта, виробленого в країні за конкр. період. Три осн. засобів обчисл. ВВП: 1) метод знаходження суми продуктів. Сума доданої вартості на всіх стадіях виробн-ва; 2) метод обчислення за затратами – сума всіх затрат в економіці на придбання продуктів за конкр-ий період. ВВП – затрати на споживання, інвестиції, держ. затрати, чистий експорт.(чист.експ.=експ – імпорт).3)м-д розрахунку за доходами(сума всіх отриманих доходів внутрі країни). ВВП містить: оплата праці, прибуток підриємства, рентні доходи населення, чистий відсоток отриманий при кредитуванні, аморт. відчислення(А). ВВП-А=показн. національного доходу=показн. чистого доходу. ВВП обчислений за поточними цінами є ном-ним ВВП. Відміна ВВП і ВНД: ВВП-прод. віроблені в країні; ВНД-прод. вироблені громадянами країни(неважливо де вони знаход-ся в країні або за кордоном). Показник нац-ного богат-ва – накоплення всіх благ (природніх рес-ів, культ. цінностей, научн. досягнень).


Економічна і соціальна ефективність суп. виробництва
Одной из важнейших качественных характеристик общественного производства является его социально-экономическая эффективность.

Социальная эффективность – выражает степень удовлетворения личных потребностей общества. Показывает, насколько хозяйственная деятельность направлена на самого человека, отвечает его потребностям. Интегрирующим показателем общественного производства считается часть производства товаров народного потребления в общем объеме производства за определенный период (за год). Большое значение имеет также анализ объема и качества социальных благ, которые получает население страны. Они определяют уровень образования, здоровье, жизненный уровень.

Экономическая эффективность – результативность общественного производства, определяется путем сопоставления его затрат и результата.

Е=П/З, где П – стоимость продукта; З – затраты на его создание.

Для оценки эффективности общественного производства используются показатели общественного производства (ВВП, ВНП, ЧНП, НД, ЛД, ДКИ) на душу населения.

Система показателей, которые выражают результативность использования отдельных видов ресурсов:

Продуктивність праці (Ппродуктпраця)– количество продукта, изготовленного одним рабочим (или за один человеко-час). Произведенный продукт в денежном выражении делится на количество занятых в его производстве (или на количество человеко-часов). Обратным показателем является показатель трудоемкости.(Т/П) Он показывает, сколько труда расходуется на единицу продукции.

Показатель материалоотдачи (П/М) характеризует эффективность использования материалов. Обратный показатель – материалоемкость (М/П) показывает, сколько материала расходуется на единицу продукции.

Показатель фондоотдачи (П/Ф) показывает, сколько чистой выручки от реализации продукции приходится на единицу основных производственных фондов. Обратный показатель – фондоемкость(Ф/П) показывает, сколько фондов расходуется на единицу продукции.


Власність як економ. Категорія і її форми

Власність як економічна категорія є системою вирбничих відносин між людьми, підприємствами і державами, з приводу првласнення факторів і результатів виробництва.

Влісність економічно реалізується тоді, коли вона приносить доходи субєкту власності. Субєктами власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи і держава. До обєктів власності відносяться матеріальні, духовні та інтелектуальні блага.

Власність: спільна/ приватна

Спільна: державна (комунальна), колективна (акціонерна, кооперативна, аренла підприємств, господарських товариств(ООО))

Приватна: трудова (наймана роб сила не використовується) і нетрудова

В сучасних умовах розглядають мішану форму власності, яка поєднує різні форми власності (СП – спільні підприємства, державні колективні підприємства).
Отношения собственности охватывают процессы присвоения и отчуждения.

Присвоение – экономический процесс, способ преобразования предметов, явлений природы и общества, их полезных свойств в реальные условия жизнедеятельности экономических субъектов. Составляющими присвоения является владение, распоряжение, пользование.

Владение характеризует неограниченную во времени принадлежность объекта собственности определенному субъекту, фактическое господство субъекта над объектом собственности.

Распоряжение – осуществляемое собственником или делегированное им другим экономическим субъектам право принятия плановых и управленческих решений по поводу функционирования и реализации объекта собственности.

Пользование – процесс производственного применения и потребления полезных свойств объекта собственности, а также созданных с его помощью благ.










Интегральный показатель экономической эффективности:

Е = ЧП/(Т + М + к*Ф),

где Т – затраты живого труда, М – материальные затраты, Ф - основные производственные фонды, к - коэффициент, с помощью которого приводятся к одной размерности текущие затраты и одноразовые вложения.

Между социальной и экономической эффективностью существует тесная взаимосвязь.

  1. Улучшение удовлетворения личных потребностей требует роста экономической эффективности.

  2. Повышение социальной эффективности способствует рациональному и эффективному ведению хозяйства в интересах общества и его членов.

Если связь теряется, производство становится бессмысленным.


Формы проявления собственности в исторической перспективе постоянно изменяются в соответствии с изменениями в производительных силах общества.

Исторически первым типом собственности была обобществленная (коллективная) сначала в форме племенной (матриархат, патриархат), а потом общинной (сельская и городская корпоративная). Низкий уровень развития производительных сил предопределял то, что люди могли существовать только совместно. Со временем развитие производительных сил приводит к формированию нового типа собственности - частной. Частная и общественная собственность на различных этапах выступали в разных формах. Обобществленная (коллективная) собственность трансформируется в свою разновидность - государственную. Сначала функции государства были ограничены (содержание армии и аппарата административного управления). Постепенно они приобретают все более общественный характер, государство начинает действовать в интересах большинства членов общества.

Частная собственность породила обособление товаропроизводителей, которое вместе с общественным разделением труда стало условием формирования рыночной экономики. Постепенно классическая личная частная собственность становится неспособной решить проблемы экономического, социального, экологического, общественного характера.

Возникают новые формы частной собственности, которые предусматривают переход от индивидуальной к обобществленной частной собственности: акционерная, коллективная, групповая, паевая и т.п..

В развитых странах начинают сближаться функции разнообразных форм государственной и частной собственности, которая в перспективе может привести к формированию общенародной собственности.


11

12

13

14

15

Відносини власності в країнах з ринковою економікою .

В странах з риночною економікою існує многообразие форм власності. Причини цього:

1.Різні отраслі потребують різних форм власносі; 2.Склались різні уровні обобществления виробництва (Такі ораслі як природні монополії...)3.Різні економічні інтереси. Самі по собі форми влас-ті не можуть бути позитивні або негативні. Ставиться задача ліквідувати всі прояви якої-небудь форми влас-ті і зробити їх всіх рівноправними.Разнообразие форм влас-ті дає багато форм організації підприємн. діяльності, що приводить до ускладнення системи розподілу доходів, ускладнення сис-ми економ.стимулів, забезпечує збільшення кільк-ті робочих місць, піднімається рівень економ. відповідальності. Як наслідок, ефективність економіки збільшується.


Капітал та його суть
Капітал (лат. – головний, нім – головне майно) це гроші, які створюють додаткові гроші, або вартість, що створює додаткову вартість.

Капітал існує в 3 формах: грошова, продуктивна (капітал існує у вигляді засобів праці), товарна форма (існує у вигляді готової продукції).

Капітал розподіляється на постійний (С) і перемінний(V). Постійний витрачається на закупку оборудованія, перетворюється на робочу силу.Він наз так, тому що переносить свою вартість на готову продукцію у постіних незмінних величинах.

Вартість, витрачена на купівлю рою сили – перемінний капітал.

Вартість, створена сверхвартості роб сили – додаткова вартість (m).

Вартість товару =С+V+m

Ступінь експлуатації m’=(m/V)*100%

Роздержавлення і приватизація
Роздержавлення і приватизація – це процеси перетворення обєктів державної форми власності у недержавні (колективні і приватні).

Обєкти приватизації: 1. Державні підприємства та їх підрозділи, які можуть бути виділені як самостіні. 2. Майно державних підприємств. 3. Земля. 4. незавершене будівництво. 5. Державний житловий фонд.

Субєкти приватизації: 1. Власники – фонд державного майна та його регіональні відділення. 2. Покупці – фізичні особи (і іноземні), юридичні.3 Посередники – трасти, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії.

Форма приватизації: велика, мала.
В Україні:

Приватизація розпочалась із бесплатної сертифікатної приватизації. 99 р. – 64 тис. Малих і середніх підприємств. – неефективно!

2000р. – новий етап. Ціль – пошук ефективного власника. Указ Президента «Про негайні заходи по прискоренню приватизації майна в Україні»(груд 99р.)

Нині важлива мета приватизації – поповнення доходної частини держбюджету.

Унаслідок роздерж і приватиз в Україні має сформуватися багаторівнева економіка – основа ринкової.

Натуральне господарство.
1.Замкненість. 2.Консерватизм. 3. Слаборозвинутий поділ праці. 4. Безпосередній зв‘язок виробництва і споживання.5.Гол мета – споживча вартість

Натуральное производство – это такая форма экономической деятельности, когда продукты труда предназначаются для удовлетворения внутрихозяйственных потребностей производителя и из сферы производства непосредственно переходят в сферу потребления.

Натуральное производство – это принцип самообеспеченности. Самообеспеченность снимает вопрос о зависимости от других хозяйств. Натуральное производство не является специализированной экономической структурой, оно не участвует в общественном разделении труда.

Натуральное производство способно удовлетворить весьма узкий круг потребностей. Его универсальность ограничена и, к тому же, является препятствием для совершенствования производимой продукции. Натуральное производство консервативно: здесь осуществляются крайне медленные технические, технологические, организационные изменения. В нем отсутствует внешний контроль качества производимой продукции, чем может быть, например, конкуренция.

Натуральное производство – это нонсенс для современной экономики. Вместе с тем часто можно встретить выражение натурализация производства – это экономическая деятельность, связанная с расширением самообеспеченности, с расширением ассортимента выпускаемой продукции, что порождается неустойчивостью хозяйственных связей, высоким уровнем инфляции, сокращением объемов национального производства.

В 90-х годах в Украине, в условиях глубокого экономического кризиса, возник огромный массовый интерес у жителей городов к получению земельных участков для огородничества, садоводства. Это было вызвано с поиском населением способа уменьшения зависимости в продовольственном обеспечении от государства.

Натурализация отрицательно влияет на общую эффективность экономики, она является врагом специализации, которая является необходимым инструментом повышения производственных возможностей общества. Натурализация – это один из симптомов экономического нездоровья общества, но бороться нужно не с самой натурализацией, а с причинами, которые ее вызвали, – неустойчивостью хозяйственных связей, общим спадом производства, инфляцией.


Товарне виробництво
1.Відкрите для зовнішніх зв‘язків. 2.Нововведення. 3.різноманітність форм. 4.зв‘язок між виробництвом і споживанням – через ринок. 5. Поділ праці – високий ступінь. 6..Гол мета – мінова вартість, нажива.

Товарное производство – это такая организация общественного хозяйства, когда отдельные продукты изготавливаются отдельными производителями и для удовлетворения общественных потребностей необходима купля-продажа на рынке этих продуктов, которые становятся товарами.

Различают такие виды товарного производства:

1. Простое. Характеризуется единством непосредственных производителей со средствами производства, базируется на собственном труде, продукт труда принадлежит самому товаропроизводителю, простое товарное производство является мелким, разрозненным, в нем отсутствует единичное разделение труда, конечной целью является удовлетворение личных потребностей товаропроизводителя, простое товарное производство имеет ограниченный характер (одна часть произведенных в обществе продуктов идет непосредственно на личное потребление, а другая – на рынок)

2. Капиталистическое. Характеризуется антагонизмом непосредственных производителей со средствами производства, базируется на эксплуатации чужого труда, продукт труда принадлежит хозяину средств производства, т. е. капиталисту, капиталистическое товарное производство предусматривает общий труд многих наемных работников, развитое единичное разделение труда, конечной целью является получение капиталистом прибыли, капиталистическое товарное производство имеет общий характер.

















16

17

18

19

20
  1   2   3   4   5   6
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации