Сабліна С.В. Історія української літературної мови XIX-початку XXст. Частина I. Конспект лекцій - файл n1.doc

Сабліна С.В. Історія української літературної мови XIX-початку XXст. Частина I. Конспект лекцій
Скачать все файлы (416 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc416kb.03.02.2014 16:54скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5


ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ





Запоріжжя 2008
УДК:808.3/091//075.8

ББК


С.В.Сабліна. Історія української літературної мови XIX-початку XXст. Частина I. Конспект лекцій. -Запоріжжя: ЗНУ,2008. - 51с.


Конспект лекцій містить розділи, у яких систематизовано та проаналізовано історико-мовознавчі матеріали із проблем розвитку українського правопису, вітчизняного шкільництва, науки про українську мову XIX – поч.XX ст. Розраховано на студентів ІІІ та ІУ курсу (денна та заочна форма навчання) філологічного факультету.

Рецензент: кандидат філологічних наук Л.М.Стовбур

Відповідальний за випуск : С.В.Сабліна

Зміст
Вступ…………………………………………........................................................4
Дискусії про українську мову як лінгвістичний та

суспільний феномен у XIX -на поч. ХХст...........................................................6
Історія українського правопису XIX – поч.XXст………………………………21
Розвиток української школи у XIX – поч.XXст.

Українські граматики…………………………………………………………….37
Спроби створення української наукової мови.

Розвиток вітчизняної термінології………………………………………………46
ВСТУп

Оскільки навчальні посібники з курсу української літературної мови, що були створені у дожовтневий та радянський періоди, сьогодні вже стали раритетами, неповними та застарілими, тенденційними у висвітленні багатьох історичних фактів чи документів, пропонуємо увазі студентів наукові матеріали до лекційного курсу з історії української літературної мови, сперті на нові, розроблені на основі об'єктивної лінгвістичної картини внутрішнього розвитку мови ХІХ- поч.ХХст. дослідження(в тому числі дисертаційні). Ми прагнули показатити шляхи формування загальнонаціонального літературного варіанту української мови, унормування правопису й термінології, історію граматичної думки - і все це на тлі постійної протидії, що її зазнавала українська мова з боку урядів панівних націй у різних частинах України. Поділені між двома державами(Росією та Австро-Угорщиною) українці пережили не одну «чорну» дату власної історії, принаймні в означений період ХІХст. їх було доволі, аби світ на деякий час засумнівався в існуванні самої реалії «Україна»:



Дискусії про українську мову як лінгвістичний та суспільний феномен у XIX – на початку XX ст.

Вступні зауваги


У вітчизняній філології історіографія нашої лінгвістики уже сформувалась в окрему галузь науки завдяки дослідженням М.Возняка, А.А. Москаленка, П.Й. Горецького, А.С. Паламарчука, В.В. Німчука, С.М. Лучканина, М.В. Павлюка, Б.М. Сокола та ряду інших українських учених. У монографіях та статтях названих філологів принагідно, а у дослідженнях Ф. Савченко, Б.Сокола, М. Павлюкадокладно, висвітлюються дискусії XIX – початку XX ст. навколо статусу і місця української мови в колі слов’янських мов та перспектив розвитку її писемно-літературної форми. Зазначимо, що історична проблема мовних дискусій XIX – на початку XX ст. має дві суттєві особливості (хронологічну та якісну), які вимагають висвітлення та аналізування у курсі історії української літературної мови (ІУЛМ).

По-перше, хронологічна межа XIX – початку XXст. зумовлена тим, що саме у зазначений період питання, пов’язані з українською мовою, були дискутовані особливо гостро й часто. По-друге, полеміка відносно української мови, хоч і зумовлена важкими умовами розвитку культури нашої нації, землі якої були між двома чужими державами, стала важливим чинником розвитку української науки XIX – на початку XX ст., вона активізувала мовознавчу працю українських та європейських учених, а унаслідок тривалих суперечок дедалі чіткіше окреслювались особливості структури української мови, питання, пов’язані з її походженням, історією, поділом на діалекти, перспективами літературного нормування.

Головні дослідники проблеми лінгвістичних дискусій щодо української мови XIX – на початку XX ст. М. Павлюк та Б. Сокол виділяють у ній два періоди, обираючи за умовну межу 1863р. (першу постанову царської влади про обмеження українського друкованого слова). Перший період – перша половина – середина XIX ст., коли велися суперечки про давність української мови та її місце в слов’янський родині мов, інакше – дискусія про статус української мови. Хоча хронологічно ця дискусія тривала і в другій половині XIX ст. Другий період – кінець XIX ст.- початок XX ст. - дискусія навколо перспектив розвитку української літературної мови та її варіантів, під час якої було висловлено погляди на сферу вживання писемної української мови і вироблення єдиних норм її.
Виявлення особливостей української мови і суперечки про її давність та місце у слов’янській родині (перша половина XIX ст. – 60-80 р. XIX ст.).

Мовні дискусії першого періоду мають бодай два зовнішні мотиви: вплив європейського ренесансу і політичний та культурний поділ України на дві частини. Стосовно першого, то до українців, що вже на початку XIX ст. чітко усвідомили свою окремішність (а цьому сприяли релігійна полеміка і визвольна війна проти католицизму) відгомоном докотилися національно-культурні прагнення західнослов’янських народів. Вони полягали у тому, щоб відмежуватися від ідей класицизму з його ігноруванням особистості та розмовної мови і приєднатися до французько-німецьких ідей романтизму і сентименталізму, що, навпаки, конкретизували індивідуум та його мову. Відтак цю мову слід було описати, науково пояснити її структуру, визначити її місце у колі інших споріднених і неспоріднених мов. Цим і пояснюється пильна увага української інтеліґенції I пол. XIXст. до народної мови, найбільш засвідчена у граматиках і словниках Східної України та Галичини, у фольклорних і етнографічних виданнях.

Щодо іншого зовнішнього мотиву, то обидві імперії нав’язували українцям свої державні мови: Австрійська імперія - польську та німецьку, а Російська – російську; для політики обох країн вигідне було ставлення до українського народу як до етнографічного відгалуження своєї нації, а до його мови як до діалектного компонента своїх мов. Така політична ситуація в Україні продукувала багатомовність: у друкованих виданнях Східної України уживалась українська і російська мови, а після заборон – виключно російська; у Галицьких виданнях – польська, німецька, штучне “язичіє” та українська мови. Зрозуміло, що факт паралельного уживання кількох мов і невизнання за народною мовою прав літературності зумовив опір свідомих українців чужомовним впливам та призвів до тривалих мовно-політичних дискусій.

У період I пол. XIXст. – 60-80р. XIXст. конкретними об’єктами дискусій були:

– українська мова – наріччя інших мов чи окрема мова;

– “язичіє”, німецька, польська, російська мова чи народна мова як ужиткова літературна мова українців;

– фонетичний чи етимологічний принципи правопису;


  1   2   3   4   5
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации