Реферат - Лірика Маркіяна Шашкевича, його переклади - файл n1.docx

Реферат - Лірика Маркіяна Шашкевича, його переклади
Скачать все файлы (49.7 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.docx50kb.09.01.2014 14:42скачать

n1.docx

Вступ

Маркіян Семенович Шашкевич - видатний письменник 30-40-х років ХІХ століття, літературна творчість та прогресивна діяльність якого стала важливим суспільним фактором, що визначив дальшу демократичну тенденцію культурного розвитку на західноукраїнських землях.

Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 року в селі Підлисє (Підлисся), Золочівського округу в Галичині. Дитячі роки провів у сусідньому селі Княжому, де його батько був священиком. Початкову освіту одержав дома, а потім навчався у нормальній школі в містечку Золочеві та в гімназії (Бережани, Львів).

З дитинства Шашкевич любив народні пісні і ще в школі почав складати вірші. Навчаючись з 1829 року у Львівській семінарії, він розгорнув активну громадську і культурну діяльність, рішуче виступив за громадянські права української мови і фонетичний правопис, за літературу народною мовою, згуртував навколо себе передову молодь. Твори І. Котляревського та збірка пісень М. Максимовича окрилили Шашкевича і його однодумців Я. Головацького та І. Вагилевича у праці для народу. Після рукописних збірок оригінальних поезій і народних пісень «Син Русі» (1833), «Зоря» (1834) вони складають «Азбуку» і «Читанку» (1835 — 1836) для навчання дітей рідною мовою, а в 1837 р. видають знамениту «Русалку Дністровую» — першу книжку народною мовою на західних землях України.

Вчився Шашкевич у семінарії з перервами. Через скрутні матеріальні умови він то сам залишав навчання, то його виключали з семінарії, тому закінчив її тільки 1837 року. У 1838 р. одружився, був священиком у селах Гумниськах, Нестаничах, Новосілках.

Ні переслідування жандармів, ні польсько-німецьке засилля, ні зрадницька діяльність доморощеного панства не похитнули Шашкевичевого ідеалу — служити рідному народові. Та недовго довелося працювати Шашкевичу для народу. Нужда й туберкульоз, на який хворів він з шкільних років, 7 червня 1843 р. звели його в могилу. Через 50 років прах поета урочисто перенесено з Новосілок до Львова на Личаківське кладовище.

Відому у літературі «Руську трійцю» народ назвав будителями галицької землі, а поетичне слово Шашкевича, за висловом І. Франка, «...стало кристалізованою, очищеною мовою людського серця, зверненою безпосередньо до сердець усіх інших людей...»

В умовах поневолення західноукраїнських земель австрійською монархією Шашкевич, послідовно орієнтуючись на народ, його мову і культуру, своєю діяльністю підніс ідею соціального і національного визволення трудящих, підготував грунт для розвитку нової української літератури в Галичині і цим заслужив всенародну шану.

1. Лірика Маркіяна Шашкевича

1.1 Тематичний спектр поезії М. Шашкевича.

Літературна діяльність Шашкевича припадає на 1833-1843 рр. Творчий і науковий доробок письменника складається з понад тридцяти віршів, незавершеної поеми «Перекинчик бісурманський», «казки» «Олена», переспівів і перекладів з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької мов, кількох статей і нотаток. Зберігся фрагмент Шашкевичевого переспіву «Слова о полку Ігоревім» - «Плач Ярославни».

Перший опублікований вірш Шашкевича «Голос галичан» появився в 1835. Крім кількох інтимно-ліричних поезій («До милої», «Туга за минулим», «Думка»), Шашкевич писав переважно вірші патріотичного характеру («Руська мова», «Дайте руки», «Слово до чтителей руського язика», «Побратим», «Лиха доля» та ін.), також на історичні теми: «Хмельницького обступлення Львова», «О Наливайку», «Болеслав Кривоустий».Поетична спадщина відносно невелика, але високо оцінена І. Франком та пізнішими дослідниками

В його поетичному доробку – історичні вірші («Згадка», «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139», «О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова»), громадянська й інтимна лірика («Слово до чтителей руського язика», «Руська мати нас родила», «Відкинь той камінь», «Розпука», «Туга», «Туга за милою», «Лиха доля», «Безрідний», «Думка», «Син любимому отцю», «Підлисся» та ін.), балади («Погоня»), перші в українській літературі сонети («До», «Сумрак вечірній»). Поетичним творам М. Шашкевича притаманні чітко виражені національні мотиви, м'які, ніжні ліричні тони, нескладна символіка, завдяки чому вони стали основою для створення численних музичних творів. Перлиною ліричної поезії стала його «Веснівка», перекладена багатьма іноземними мовами.

Провідною в художньому світі Шашкевича є антитеза «національна воля в минулому – неволя в теперішньому», з якої виводиться мета – відновити минулу свободу.

Цей історико-романтичний двосвіт, а також відчуття відірваності західних українців від основної маси українського народу зумовили прикметну особливість Шашкевичевої творчості: вона пройнята мотивами розірваного «зв’язку часів», утраченої гармонії, сприйманням світу як роздвоєного цілого (не тільки в історичному плані: минуле – сучасне, а й в індивідуально-психологічному: кохання – розлука, доля – недоля), а відтак – і прагненням подолати цю неприродність становища. Глибоко особисте, як це властиво романтикам, відчуття історії в Шашкевича, втілюване у відчутті гордості за колишню велич народу й жалю за втратою минулої волі, вийшло за межі громадянських тем і поширилося на лірику любовну та лірику долі.

Мотиви національно-культурного відродження наявні в його громадянських поезіях: вірші «Згадка», закличних дружніх поланнях, адресованих ровесникам, освіченій молоді, - «Слово до чтителей руського язика», «Побратимові, посилаючи єму пісні українські», фрагментах «Відкинь той камінь, що ти серце тисне!», «Руська мати нас родила». Із цих творів постає образ автора-патріота, який репрезентує молоді прогресивні сили народу.

В українській романтичній поезії передшевченківської доби ліричний герой найталановитішого митця «Руської Трійці» став найближчим попередником аналогічного образу в Шевченка, а сам Шашкевич, по суті, - першим ліриком нової української літератури.

У поетичному світі Шашкевича наявний ряд наскрізних парних протилежних мотивів. Це мотив розлуки – від поетової «розлуки з долею», «з гараздом», рідною «веселою сторононькою», розлуки закоханих до розлуки народу зі своєю колишньою «волею» й контрастний до нього потужний мотив єдності, братання – від єднання закоханих і їх вінчання до консолідації молодих патріотичних сил Галицької Русі, єдності Західної та Східної України й, нарешті, до братання всеслов’янського. Наскрізним є мотив світлої туги, пориву до високого. Це туга за милою, родиною, «колодязем студененьким», його цілющою, живодайною водою, за втраченою національною незалежністю, за кращим майбутнім. Нарешті – мотив віри, такий істотний для настроїв «будителя». За всієї неясності ідеалу кожна клітина Шашкевичевої поезії наснажена живим чуттям і таким глибоким емоційним зарядом, якого ще не знали галичани в своїх мертвонароджених «язичієвських» віршових композиціях.

У поетичній творчості Шашкевича здійснювалася еволюція від преромантизму до романтизму. Подібний розвиток притаманний не лише Шашкевичевій поезії, в цьому річищі взагалі вадбувався закономірний рух галицько-української літератури від фольклорної імперсональності до проблисків нового типу особистості – «суверенної людини», до становлення особистісного начала, від раціоналістичного світобачення до романтичного світовідчуття.

Певна частина поетичного доробку Шашкевича ще перебуває в руслі преромантизму. Це ранні твори, в яких просвітницьку ідеологію поєднано з прикметами романтичного світобачення: «Слово до чтителей руського язика», де просвітницько-класицистична абсолютизація розуму, стоїчного спокою, гармонії співіснує з романтичною концепцією людини, яка ставиться в центр універсального буття. До преромантизму належать сентиментальне послання «Син любимому отцю», а також фольклорні стилізації з властивою їм імперсональністю («О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова», «Погоня»), переспіви та переклади зі слов’янського фольклору, анакреонтика з її увагою до чуттєвого світу людини. На межі преромантизму та романтизму перебувають любовна лірика («Туга», «Вірна», «Туга за милою», «До милої»), медитація «Веснянка», де крізь народнопісенні імітації прозирають особистісні ремінісценції, самобутні образи.

Чільне місце в поетичному світі Шашкевича належить романтичним творам: оригінальним віршам і фрагментам, пройнятим громадянською наснагою, патріотично-визвольним пафосом, духом боріння («Згадка», «Побратимові», «Відкинь той камінь», «Руська мати нас родила», «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139»), «ліриці долі» («Місяченько круглоколий», «Розпука», «Лиха доля», «Над Бугом», «Підлисє», «Сумрак вечерній») із виразними ознаками образу ліричного героя, а отже, - нового, суверенного типу особистості.

У різних віршах Шашкевича з неоднаковою силою виявляються його поетичне обличчя та неповторна індивідуальність. За винятком окремих фольклорних стилізацій і переробок («О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова» та ін.), поет зумів тою чи тою мірою виявити власну творчу позицію, особистісно-психологічне начало, подолати опір фольклору й органічно використати його ідейно-художні багатства. Загалом творчість Шашкевича, об’єднуючи народнопісенне й особистісно-творче начало, знаменувала перехід від універсальних художніх систем – шкільного класицизму й фольклору до конкретно-історичної – романтизму. При цьому письменник творчо опрацьовував і літературні жанри, що побутували в польському романтизмі (поетичне послання, маніфест, сонет, елегія, поема, новела).

Найповніше ідейна спрямованість поета розкривається в громадянській ліриці. У поезії «Слово до чтителей руського язика» сконденсована вся програма гуртка «Руської трійці», настрій, світогляд самого автора, який закликає українців до єдності, до великих звершень. Це «досвітні огні» у якнайширшому розумінні, заклик сміливо світити могутні факели свободи. Адже «мраки тьмаві» - це вся та недоля, і соціальна, і політична, яка давила груди батьківщини. Цей вірш нагадує мотиви циклу «Веснянки» І. Франка. Літературні веснянки пишно розквітли не лише у творчості Великого Каменяра, а й у Павла Грабовського та інших українських поетів. А започаткував цю традицію в нашій літературі Маркіян Шашкевич. Його «Веснівка» побудована у формі діалога маленької квітки з ранньою весною. Квітка просить весну дати їй таку долю, щоб вона «зацвіла, весь луг скрасила». Ця поезія алегорична. В образі ясної долі квітки поет уявляє майбутнє України.

Громадянська лірика М. Шашкевича. Громадянська лірика М. Шашкевича органічно поєднана з діяльністю гуртка «Руська трійця» щодо розвитку рідної мови й літератури. У вірші «Слово до чтителей руського язика» звучить пристрасний заклик до однодумців:

Разом, разом, хто сили має,

Гоніть з Русі мраки тьмаві,

Зависть най нас не спиняє,

Разом к світу, други жваві!

Тема історичного минулого народу в ліриці М. Шашкевича. (Вірш «Згадка» був надрукований у альманасі «Русатка Дністровая». У цьому поетичному творі Маркіян Шашкевич розкрив образ передової людини свого часу, яка глибоко переживає безправність рідного народу. Поет протиставляє героїчне минуле сірій буденності сучасності, мріє про духовне об'єднання слов'янських народів. Його думки «в побратимий летять край, побратимі де суть люди, — поза Волгу, за Дунай».)

Інтимна лірика М. Шашкевича. М. Шашкевич був першим західноукраїнським поетом, який писав інтимно-особистісну лірику з виразними медитативними інтонаціями; започаткував оригінальний український сонет. Ціла низка ліричних віршів нагадують народні пісні.) III. Місце Шашкевича в українському громадському і культурному житті. (І. Я. Франко високо оцінив діяльність М. Шашкевича, назвав його «революціонером-поступовцем» за те, що він мріяв про перетворення суспільства шляхом розвитку мови та культури і на перший план висунув життя і проблеми простих людей, їхню мову і пісню. Він пробудив рідне слово і кинув те слово в народ:

І вже не згине слово те, Повік буде дзвеніти, Й пророка пам'ять збережуть Вкраїни вірні діти!
1.2 Козацька тематика у творчості Маркіяна Шашкевича.

М. Шашкевич вважав священною справою збереження і відсвіжування пам'яти про героїчну боротьбу козацтва. Наприкінці розшифрованого ним разом із Я. Головацьким Львівського літопису він занотував свою однозначно схвальну оцінку подвигів козацтва за часів Б. Хмельницького: «От тепер 200 літ тому, як сії славнії битви Русь Южна сточила з насильством можновластія. Ми святимо пам'ятку 200-літну побідоносного оружія русинів під Пилявцями, Зборовом, Збаражем, Львов[ом], пам'ять славних богатирів козацьких, за віру і свободу павших під Берестечком».

М. Шашкевич у вірші «Побратимові» щиро захоплюється творами «українських вірлят» – письменників Наддніпрянщини, в яких виразно звучить мотив тяглости національної державности від княжої доби до козаччини і «стара бувальщина» з їх сторінок нагадує «Про давні літа, Про давні часи, Як слава гула світом вокруги; Про руських батьків, Боярів, князів, Про гетьманів, козаків».

Виявляючи зацікавлення історією козацтва, М. Шашкевич виношував задум написання на цю тему спеціяльної праці, залишивши автограф її плану, який передбачав пункти: «Дністер.– Слава Русі.– Козаки.– Свобода».

Пам'ять про лицарський чин козацтва, його визвольну місію засвідчив фраґмент одного з рукописів М. Шашкевича: «Славні руськії могилоньки ще лицарів хоронять. Колись були борби козацькії – нині тишина. І гриміло, і дудніло... Лучша борба нещаслива, як нинішня тихота, в борбі була надія, а нині знила. Козаки самі себе забили, хотячи нас боронити. Пострадали свободу, хотячи нас вирвати з неволі».

Козацька тематика посіла чільне місце у підготованому М. Шашкевичем до друку історично-літературно-фольклорному альманасі «Зоря» (1834). Його відкривав портрет Б. Хмельницького, а до текстової частини увійшли життєпис гетьмана, написаний М. Шашкевичем, його вірш «О Наливайку» (в ньому автор устами свого героя закликав сучасників: «Гей, молодці, за свободу!»), «Хмельницького обступленіє Львова» (про облогу козаками Львова 1648 р.) та неповний переклад з латинської байки Б. Хмельницького, в моралізуючій частині якої результат мирних переговорів із ним послів польського короля Яна Казимира у 1655 р. був поставлений у залежність від відмови польської шляхти від претензій на українські землі та готовности короля повернути під владу гетьмана «всю Русь до Володимира, і Львів, і Ярослав, і Перемишль».

Збірка, яка всім змістом засуджувала режим шляхетської сваволі та чужоземне поневолення, возвеличувала визвольну боротьбу народу і народних героїв, маніфестувала єдність галичан з усім українським народом, була неприйнятна, однак, для в ладних структур і відхилена цензурою власне через наявність у ній козацьких сюжетів і визвольних мотивів, які могли спровокувати небажаний для влади протест польських впливових кіл.

Спадкоємцем «Зорі» в апології козацтва став виданий в Буді (Угорщина) 1837 р. альманах «Руської Трійці» «Русалка Дністрова». Хоча, врахувавши невдачу із «Зорею», М. Шашкевич під час його підготовки з цензурних міркувань відмовився від вміщення у нього найбільш політично загострених сюжетів, та все ж деякі матеріяли з поетизацією визвольної боротьби козацтва в ньому зберіг. Зокрема, в альманасі опубліковано народні думи й історичні пісні про козацького старшину Морозенка, козака Коновченка, про здобуття козаками Варни в XVII ст., страту гайдамаків у с. П'ятигорах 1768 р. До збірки увійшли також весільні пісні, веснянки, колядки з передмовою І. Вагилевича, твори М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького, переклади сербських народних пісень і уривків із Короледвірського рукопису та інші матеріяли. Девізом книжки стали слова Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія». У «Передслів'ї» М. Шашкевич оцінив альманах як явище загальноукраїнського національно-культурного відродження, вітав почин Наддніпрянської України щодо розвитку нової літератури.

Використовуючи історичні та фольклорні матеріали, в яких відображені героїчні сторінки боротьби народу проти панства та польської шляхти, поет оспівує ватажків селянських повстань, боротьбу проти іноземних загарбників. Так, у вірші «О Наливайку» йдеться про Северина Наливайкалегендарного керівника козацько-селянського повстання 1594-1596 років проти польської шляхти. Автор розповідає про бій загону Наливайка з військом шляхтичів під Білою Церквою. Образи ватажка, повстанців та самого бою змальовано в стилі народної пісні. Вірш пройнятий романтикою козацької звитяги. У ньому видзвонює зброя, ревуть пороги Дніпра, іржуть «бистрії коні», гуляє степовий вітер. Близькість твору «О Наливайку» до історичних пісень підкреслюють такі епітети, як туман сивенький, списи довгі, бур’яни густі, ворони чорнії, байраки зелені тощо.

Поезія пройнята великою симпатією до славетного отамана та його вояків, до національно-визвольної боротьби українців. Перемагає козацький полк сорокатисячну польську армію тому, що відстоює свободу свого народу. Поет славить тих, хто йде в бій за свою рідну землю, за Україну.

У поезії «Хмельницького обступленє Львова» М. Шашкевич відображає битву війська Богдана Хмельницького під Львовом, змальовує величний образ Хмельницького, оспівує його перемоги над польськими панами. У цьому вірші раз у раз повторюються характерні для українських народних пісень вигуки, трапляються образи вороного коня, шаблі, впадають в око постійні епітети (чисте поле, шовковий наметець, дрібні листки). А змінний ритм, паралельне дієслівне римування нагадують народні думи.

2.Переклади Маркіяна Шашкевича

Рішуче оновлення загальнокультурної, літературної і мовної си¬туації в Галичині, зокрема в царині перекладу, пов’язане з іменами трьох поетів, філологів, фольклористів, етнографів, громадських ді¬ячів, зачинателів нової української літератури в Галичині, засновни¬ків відомого гуртка «Руська трійця» — Маркіяна Шашкевича (1811—1843), Івана Вагилевича (1811—1866) та Якова Головацького (1814—1888). Їхні заслуги як перекладачів — у контексті всієї подвижницької культурної праці «Руської трійці» — також надзвичайно великі. Вирішальну роль для перекладацької діяльності цих поетів відіграло їхнє звернення до фольклорних джерел — до багатств української народної творчості.

Маркіян Шашкевич увійшов в історію українського перекладацтва як автор першого повного українського перекладу «Слова о полку Ігоревім» (тексту досі не знайдено, за винятком уривка — «Плачу Ярославни») та першого у нас повного перекладу «Краледворського рукопису» Вацлава Ганки, над яким він працював у 1830-х — на початку 1840-х pp.: за життя М. Шашкевича були надруковані 7 «пісеньок» із цього твору, зокрема чотири з них — «Китиця», «Олень», «Лишена» та «Зозуля» — у «Русалці Дністровій»; повний текст зберігся у родинному архіві Срезневських і побачив світ у підготовленому М. Возняком виданні «Писання Маркіяна Шашкевича» (Львів, 1912). Переклав він і «Любушин суд» — фраґмент із «Зеленогірського рукопису» В. Ганки. Маркіянові Шашкевичу належать також переклади шести сербських народних пісень, уривок із поеми поль-ського поета Северина Гощинського «Канівський замок» та два переклади з грецької — твори анакреонтики: «Сила невісти» і «Жалість». В остан¬ні роки життя перекладав «Новий Заповіт» і 1841 р. вже мав закінчений переклад «Євангелія від Іоанна».

В «Русалці Дністровій» було надруковано вісім перекладів сербохорватських пісень, з яких шість належать М. Шашкевичеві і два Я. Головацькому. Шашкевич почав перекладати ще десь в 1832- 1833 рр. Очевидно, його переклади були включені вже до альманаху «Зоря» (1834), який заборонила цензура і який пізніше в дещо зміненому вигляді вийшов під назвою «Русалка Дністрова». Шашкевич взяв тільки ліричні пісні. Такий підбір можна пояснити і віком перекладача, і невеликим розміром пісень та їх спорідненістю з українською народною лірикою, і замилуванням перекладами польськими (К. Б.родзінського, А. Бельовського), чеськими (Ф. Челаковського). Зокрема, Шашкевич захоплювався збіркою Челаковського «Slovanskй narodnн pнsně» (Прага, 1822-1827), де паралельно вміщено оригінали і переклади сербохорватських пісень. До речі, в «Русалці Дністровій» знаходимо ті ж самі переклади, які маємо у збірці Челаковського, їх заголовки дуже подібні до заголовків цих пісень у перекладах Челаковського. Над перекладами М. Шашкевич працював дуже сумлінно (окремі з них мають по декілька редакцій). З цього погляду показове зіставлення двох варіантів перекладу пісні «Дівчина і риба».

Перша редакція:

ДEвчина кран моря сидEла,

Сама до себе так говорила:

«Ахъ! Милий ты, мій Боже,

Е-ли що ширше над море?

Е-ли що доуше над поле?

Е-ли що швидше над коня?

Е-ли що над мед солодше?

Е-ли що дорожше над брата?»

З води рыба говорила:

«дЕвчино мила, будало,

Ширшое небо над море,

Доушое море над поле,

ШвидшЕ суть очі над коня;

Солодший цукор от меда,

Дорожший милий над брата».
Друга редакція:

Дівчина край моря сиділа,

Сама до себе так говорила::

«Ой! Милий ти мій боже!

Чи є що ширше над море?

Чи є що довше над поле?

Чи є що швидче над коня?

Чи є що над мед солодше?

Чи є що над брата дорожче?».

Риба д'ней з води говорила:

«Дівчино! Мало ти знаєш!

Ширшоє небо над море,

Довшоє море над поле,

Швидші суть над коня очі,

Від меда солодший цукор,

Над брата дорожчий милий!»

На переклади М. Шашкевича, звичайно, вплинула українська народна поезія, яку він досконало знав. Під її впливом поет вживає пестливі слова «сестрице», «братику», хоч їх і не знає сербохорватська пісня. Переклад пісні «Пуста дівчина» також зазнав деякого впливу української коломийки, розміром якої він написаний.

Переклад пісні «Дівчина, лице миюча» докладно передає зміст і образність оригіналу, хоч правда, і тут поет вводить характерні для української пісенності повтори-звертання:

Оригінал

Девоjка је лице умивала,

умивајући лицу беседила:

«Да знам, лице, да ће те стар љубит,

ја би ишла у гору зелену,

сав би пелен по гори побрала,

из њега би воду исцедила,

и њом би те свако јутро прала:

кад стар љуби, нека му је горко!

А да знадем да ће млад љубити,

ја би ишла у зелену башчу,

сву би ружу по башчи побрала,

пак би воду из ње исцедила,

и њом би те свако јутро прала:

кад млад љуби, нека му мирише,

нек мирише и нек му је драго!

Волим с младим по гори ходити

нег' са старим по бијелу двору

волим с младим на камену спати

нег' са старим у меканој свили».

Переклад

ДEвчина си личко умивала

И миючи, к лицю говорила:

«Коб я знала, личко моє, личко!

Що тя старий буде цюловати,

Пішла-би я горою зеленоу.

Весь полин-бим по горЕ зібрала,

Из него-бим воду вицЕдила,

Мила бим тя нею в кождий ранок:

Як стар поц'ьлує, що-бись гірке було.

А коб знала, личко моє, личко!

Що тя молод буде цюловати;

Пішла-би я у зЕльник зелений,

Всю би рожу з зЕльнику зібрала,

Так би з неE. вицEдила воду,

Мила-бим тя нею що заранє,

Щоб, як поцюлує, молодому пахло,

Щоб му пахло й миленьке було.

Волю з молодим по горах ходити,

Як со старим по бЕлому двору,

Волю з молодим на камени спати,

Як зо старим на м'ягеньким шоуку»

Як бачимо, в перекладі точно збережено й метричну структуру оригіналу (десятискладовий розмір з цезурою). Особливо близькі до оригіналу переклади тих пісень, образна система і мотиви яких трапляються і серед українського народу. Ось, наприклад, переклад пісні «Ангелчині ворота»:

Високо ся сокіл вивиу

ВисшЕ городу ворота;

Воротарка там Ангелка,

Сонцем голову завила,

МЕсяцьом ся вперезала,

И звЕздами затикала.

(«Р. Д.», 106)

Цікава історія Шашкевичевого перекладу сербохорватської пісні «Знатель». Образами живого народного гумору в ній «тлумачиться»: як треба цілувати вдовиць і як дівчат. Це дало підставу львівському цензорові Левицькому заявити, що пісня проповідує аморальні ідеї, а тому «Русалка Дністрова» повинна бути заборонена. Копітар, заперечуючи цензорові, доводив, що ніякої аморальності в цій пісні немає, і що це всього-навсього невдало наслідуваний жарт сербської жартівливої пісеньки. Так висловився Копітар тільки для того, щоб захистити упорядників альманаху. Насправді переклад цілком точний і майже дослівний.

Поза альманахом «Русалка Дністрова» залишився переклад пісні «Олень і Віла» («Лелен й Вила»). Впер ше опублікований тільки 1884 р.

Праця над перекладами сербохорватської лірики сприяла удосконаленню поетичної майстерності М. Шашкевича. Проте даремно шукати в оригінальних творах письменника конкретних впливів сербохорватської пісні, а тим більше відділяти їх від впливу української народної поезії та творів тогочасних поетів (А. Метлинського, А. Міцкевича, А. Залеського, Т. Шевченка).

Висновок

Маркіянові Шашкевичу судилося стати найяскравішим зачинателем нової літератури демократичного спрямування на західноукраїнських землях. Заслуги його полягають і в тому, що він своєю громадсько-культурною діяльністю спричинився до пробудження національної самосвідомості галицьких українців, а стверджуючи думку про єдність українського народу, розділеного кордоном, виступив за возз’єднання західноукраїнських земель зі східноукранськими. Письменник увійшов в історію також як виразник соціальних прагнень трудящих, єднання вільних слов’янських народів. В очах наступних поколінь колоритна постать цього «будителя народного духу» зросла до символу взірцевого письменника-патріота, поборника дружби народів.

За типом митця, котрий у своєму поетичному доробку синтезував фольклорну і літературну діяльність, органічно поєднав громадянські мотиви з інтимно-сповідальними інтонаціями, мажорну закличність із камерними переливами, органічну творчість із перекладацькою, М. Шашкевич виявився предтечею великого Івана Франка.

Художнiй доробок М, Шашкевича складається з лiричних вiршiв, iсторичних поем, балад, байок, що мають яскраво виражений романтичний характер. Романтизм його Aрунтувався на народно-нацiональнiй основi, спирався на усну народну творчiсть. Також писав твори для дiтей, уклав «Читанку», надруковану фонетичним правописом.

В iсторiю украпнськоп лiтературно-мистецькоп думки Маркiян Шашкевич увiйшов як один iз творцiв першого захiдноукрапнського альманаху «Русалка Днiстрова», виданого 1837 року в Будапештi, учасник лiтературного гуртка «Руська трiйця», де разом iз ним спiвпрацювали також Iван Вагилевич та Якiв Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум'яний захисник живоп украпнськоп мови, Маркiян Шашкевич створив самобутнi художнi твори, якими захоплюються і нині.

Література:

  1. Білецький О. Русалка Дністровая // Від давнини до сучасності. Т. 1. - К. : Держлітвидав України, 1960.

  2. Білецький О. Слово про Маркіяна Шашкевича. — Л., 1961

  3. Возняк М. Писання Маркіяна Шашкевича // Зб. Філол секції НТШ. т. XIV. — Л., 1912

  4. Гербільський Г. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині ХІХ ст. (до 1848). - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1964.

  5. Дмитрук В. Маркіян Шашкевич. - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1961.

  6. Історія української літератури: У 2-х т. - Т. 1. - К., 1987.

  7. Лепкий Б. Маркіян Шашкевич. — Коломия, 1912

  8. Марунчак М. Маркіян Шашкевич на тлі доби. — Вінніпеґ, 1962

  9. Петраш О. О. Руська трійця. - К., 1972.

  10. Пивоваров М. Літературний рух у Галичині в 30-40-х роках ХІХ ст. - К., 1950.

  11. Письменники Західної України 30-50-х років ХІХ ст. - К., 1956.

  12. Тершаковець М. До життєписи Маркіяна Шашкевича з додатком Матеріали-документи // ЗНТШ, т. XIX. — Л., 1906

  13. Шах С. О. Маркіян Шашкевич і галицьке відродження. — Париж-Мюнхен, 1961

  14. Шамота М. Маркіян Шашкевич. Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність. - К., 1969.

  15. Щурат В. Вибрані праці з історії літератури. - К.: Вид-во АН УРСР, 1963.



Додатки. Поезія Маркіяна Шашкевича
СЛОВО ДО ЧТИТЕЛЕЙ РУСЬКОГО * ЯЗИКА
Дайте руки, юні други,

Серце к серцю най припаде,

Най щезають тяжкі туги,

Ум, охота най засяде.

Разом, разом, хто сил має,

Гоніть з Русі мраки тьмаві,

Зависть най нас не спиняє,

Разом к світлу, други жваві!

[1833]


ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОБСТУПЛЕНІЄ ЛЬВОВА
(Строєм народної пісні)
Ой у чистім полі да близько дороги,

Там стоїть наметець великий, шовковий,

А у тім наметці стоїть стіл тесовий

Да гетьман Хмельницький сидить конець стола,

Молодці-козаки стоять доокола.

Да гетьман Хмельницький пише дрібні листи,

По всей Україні розсилає вісти.
Військо куренноє в поход виступало,

Ляхи розроняло да Львів обступляло.

Як гетьман Хмельницький кіньми навернув —

Та й Львів ся здвигнув;

Як гетьман Хмельницький шаблею звив —

Та й Львів ся поклонив.

На розсвіті з замку із рушниць стрілєли,

А смерком козаки замок підпалили

Да раненько доокола весь Львів обступили.

Ударили з самопалів — двори погоріли.

А гетьман Хмельницький посли посилав,

Словами промовляв:

«Як будете миритися,

На окуп винесіть три миси червоних,

На окуп виведіть сто коней вороних.

Як будете битися,

Мечами рознесу мури високії,

А кіньми розорю двори біленькії».

А у Львові рано всі дзвони заграли,

А високі ворота остіжом упали.

[1834]
О НАЛИВАЙКУ
Що ся степом за димове густо закурили?

Чи то мрачка осідає, стеляться тумани?

Не мрачка то осідає, не туман лягає,

Гей, то ляхів сорок тисяч в поход виступає.

А в неділю на розсвіті полк козацький скорить,

Тогди молод Наливайко до коня говорить:

«Ступай, ступай, ворон коню, бистрими ногами,

Недалеко Біла Церков, йдуть ляхи за нами».

Гей, по степу віє вітер по густих бур’янах,

Гей, там блищать довгі списи в сивеньких туманах.

У Гуманю 2 дзвонять дзвони і мир б’є поклони,

Надлетіли з чужих сторон чорнії ворони.

Збиралися козаченьки, радитися стали,

По далекій Україні посли розсилали.

А у місті Білій Церкві лиш звізди згасали,

Ударили з самопалів, і коні заграли.

Тогди постиг Наливайко, під ним кінь іграє.

«Гей, молодці, за свободу!» — до них промовляє.

Вздовж списами городили зелені байраки,

Уставляються по степу молодці-козаки.

Гей, там ляхів сорок тисяч, — дим в’єсь по болоні,

Від розсвіту аж до смерку ржуть бистрії коні.

Гей, там гримлять з самопалів, орють копитами,

Та степ кровця сполокала, зволочен трупами.

Гей, на степу густа трава, степом вітер віє,

Не по однім козаченьку стара неня мліє.

Гей, на степу сивий туман, кургани курились,

Не по однім козаченьку вдовиці лишились.

Тогди молод Наливайко зачав утікати,

За ним в погонь вражі ляхи, не могли здігнати.

А на Дніпрі на порогах плине чайків триста,

Вертайтеся, вражі ляхи, з соромом до міста.

[1833 — 1834]


БОЛЕСЛАВ КРИВОУСТИЙ ПІД ГАЛИЧОМ

1139 [р.]
Не згасайте, ясні зори,

Не вій, вітре, зниз Дністра,

Не темнійте, красні звори,

Днесь, Галиче, честь твоя!
Бо хто русин, підлітайте

Соколами на врага!

Жваво в танець, заспівайте

Піснь веселу: гурра-га!
Побарися, облак тьмистий,

Ще годинку, ще постій,

Тобі прийде розповісти

Славний руський з ляхом бій.
Од Бескида 1 аж до моря

Піснь весела загула,

Від запада аж де зоря

Чути голос: гурра-га!
Покрай Дністра, край бистрого

Ясний сокіл там жене,

Ярополка київського

Скоропадний кінь несе.
Гей, хто русин, за ратище,

В крепкі руки меч ясний,

Шпарка стріла най засвище:

Гордий ляше, день не твій!
Не оден ти город красний

Лютим мечем розметав,

Руки не оден нещасний

По родині заломав!
Нині щезла пуста слава,

Скверний розірвавсь вінець,

Сорок восьма крвава справа,

Гидний дала ти конець.
Бач, Болеслав гордовитий

Поклоном низеньким впав,

Враг, напасник сановитий,

На чужім коні втікав.
Радость, радость, галичани!

Не загостить більше враг,

Грими, Дністре, шуми, Сяне!

Не прискоче вовком лях!
[1834]
ТУГА
Крутий берег, по березі трава зелененька,

Серед трави край берега калина червенька.

Своє гіля буйненькоє сумно в воду клонить,

Своє листя дрібненькоє по водоньці ронить.

Скоро смеркнесь, голуб сивий сюди прилітає,

Нічку гуде, нарікає, ранком ізлиняє.

Нічку плаче, жалкуєся, рясні сльози ронить,

На розсвіті ізлиняє, в темні ліси гонить.

На темнії ліси гонить та й зворами блудить,

Там горює, униває, тяжко серцем нудить.

Весна одна перецвіла, минула і друга,

Вже і третя засіяла, не минає туга.

І все голуб прилітає, на гілі сідає

І головку к листям тулить, плаче і ридає:

«Де злетіла-сь, голубонько, сивенька, миленька?

Щезла-сь з ними, лишилася година сумненька.

Ні тя мислями змислити, ні думков здумати,

Ні очами тя глянути, лиш згадков згадати.

Світ ми мерзкий, нічка мила, голублюся з тьмами,

Мари — дружба, ліси — хата, гоню за зморами.

А бодай ви, лихі води, в лугах заблудили,

Що ви мою ясну зорю та під себе вбили.

Люта би вас буря в мраку та дрібну розбила,

Та й дрібну мраку розбила, сліду не лишила.

А бодай вас жарким літом дуга випивала,

А зимою студінь люта навік ледом стяла.

Ой ти, водо, ти бистрая, лиха розлучнице,

Поган-татар нехай гидке в тобі миє лице.

Щастя моє перебилось, доля вже минула,

Мов ластівка скорокрила в безвісти злинула».
ПІДЛИСЄ
Шуми, вітре, шуми, буйний,

На ліси, на гори,

Мою журну неси думку

На підлиські двори.
Там спочинеш, моя думко,

В зеленій соснині,

Журбу збудеш, потішишся

У лихій годині.
Там ти скаже дуб старенький

І єдин, і другий,

Як там живєм ще маленький

Без журби, без туги.
Там ти скаже та соснина

Й всяка деревина,

Як там грало серце моє,

Світала година.
У садочку соловійчик

Щебетав пісеньки,

Розвивав ми пісеньками

Літа молоденькі.
Там колодязь студененький,

А дуб воду тягне;

Не так щастя, як той води

Моя душа багне.
Підлисецька горо біла!

Як тебе не бачу,

Так ми тяжко, так ми сумно,

Що трохи не плачу.
Веселая сторононько!

До серця-сь припала,

Душа тебе, як милого

Мила забажала.
Там-то любо, там солодко,

Весело і мило!

З миленькою у любощах

Вік би ся прожило!
НАД БУГОМ
Гей, річенько бистренькая,

Гей, стань подивися,

Як я плачу, як горюю,

Зо мнов пожурися!
Твої води веселенькі,

В них рибонька грає;

Моє серце розпукаєсь,

Від журби ся крає.
Трава к тобі з любощами

З берегів ся хилить,

Вовня єї поцілує

І наперед стрілить.
Моє серце бідненькеє

Радощів не має,

Лиш розлуку із долею,

Лиш сльозоньки знає.
Рано встану та й заплачу,

І вечором плачу;

Доле ж моя веселійша,

Коли ж тя обачу?
Журбо, тяжка розлучнице,

Чом не пропадаєш!

Доле ж моя, зоре моя,

Коли ж засвітаєш!?
Ой річенько бистренькая,

Ой стань подивися,

Як я плачу, як горюю,

Зо мнов пожурися!
1838


Зміст

  1. Вступ

  2. Розділ 1. Лірика Маркіяна Шашкевича

    1. Тематичний спектр поезії М. Шашкевича.

    2. Козацька тематика у творчості Маркіяна Шашкевича.

  1. Розділ 2. Переклади Маркіяна Шашкевича

  2. Висновок

  3. Список літератури

  4. Додатки. Поезії Маркіяна Шашкевича
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации