Щукін Б.М. Інвестування: Курс лекцій - файл n1.doc

Щукін Б.М. Інвестування: Курс лекцій
Скачать все файлы (385.9 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc1795kb.25.03.2006 19:29скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
МІЖРЕГІОНАЛЬНА

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Б. М. Щукін

ІНВЕСТУВАННЯ

Курс лекцій

Київ 2004

ББК 65.9(4УКР)-56я73

67.9(4УКР)305я73

Щ9542

Рецензенти: М. Т. Пашута, д-р. екон. наук, проф.

В. В. Корнєєв, канд. екон. наук.

йнятості

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління

персоналом (протокол № 9 від 28.10.03)

Щукін Б. М.

Щ9542 Інвестування: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.:

іл. — Бібліогр.: с. 214.

ISBN 966-608-346-9

Розглядаються теоретичні, методичні та практичні питання організації

інвестиційного процесу: місце інвестування в системі економічної діяльності,

планування інвестицій, розрахунки ефективності й доцільності витрат капіталу,

управління інвестиційними проектами, робота з фінансовими інструментами, вра-

хування ризиків. Компактно викладено теоретичні засади курсу та загальноприй-

няті в інвестиційній діяльності методи кількісних розрахунків.

Для студентів вищих навчальних закладів, економістів, практиків, для всіх,

кого цікавить питання інвестування.

ББК 65.9(4УКР)-56я73

© Б. М. Щукін, 2004

© Міжрегіональна Академія

ISBN 966-608-346-9

управління персоналом (МАУП), 2004

ВСТУП

Інвестування — складова розвитку економічних об’єктів, основ-

ний спосіб поліпшення матеріальних умов життя суспільства. Орган-

ізація ефективного інвестування важлива як для інвестора, так і для

суспільства в цілому. Добрі результати в роботі кожного конкретного

інвестора, підприємства просувають економіку країни вперед і забез-

печують зростання рівня життя населення. Опрацювання накопиче-

них у цій сфері теоретичних моделей, практичних прийомів і

рекомендацій дає змогу раціональніше використовувати ресурси й

досягати кращих результатів у інвестиційній діяльності.

Інвестування є складовою економічної діяльності, що визначаєть-

ся організацією та методами примноження капіталу. Знання і розумін-

ня логіки й технології процесу використання капіталу з метою його

нарощування дає змогу підприємствам-інвесторам ефективно вести

виробничу та фінансову діяльність, раціонально використовувати ма-

теріальні, фінансові та трудові ресурси.

Інвестування як предмет вивчення є комплексом теоретичних під-

ходів, методичних і практичних прийомів управління капіталом з ме-

тою забезпечення його постійного зростання з урахуванням зміни

зовнішніх та внутрішніх для інвестора умов.

Для оптимального управління інвестуванням необхідно опрацюва-

ти широкий спектр знань щодо визначення цілей та завдань інвесту-

вання, впливу макроекономічного середовища, розробки інвестицій-

ної стратегії, формування та управління портфелем (програмою) про-

ектів, технології розробки та обґрунтування інвестиційного проекту,

визначення ефективності та доцільності інвестування, прийняття рішен-

ня стосовно інвестування, методів поточного управління проектом.

Завданням курсу є компактне подання інформації щодо планування

використання капіталу, організації інвестиційного процесу, розроб-

ки та аналізу проектів, проведення кількісних розрахунків для об-

ґрунтування рішень інвестора. Опанування цього матеріалу допомо-

же студентам набути знань і навичок для роботи у сфері інвестуван-

ня, зокрема навчитися планувати, обґрунтовувати, організовувати та

безпосередньо реалізовувати інвестиційний процес у виробничій чи фі-

нансовій сфері, ефективно керувати ним з метою нарощування інвес-

тованого капіталу.

Курс “Інвестування” в багатьох аспектах тісно пов’язаний із на-

вчальними дисциплінами з фінансового менеджменту, аналізу інвес-

тиційних проектів і ринку цінних паперів. Навчальні матеріали саме

з інвестування у пропонованому курсі лекцій відбиралися таким чи-

ном, щоб уникнути дублювання і не заглиблюватися в ті питання, які

мають розглядатися в суміжних дисциплінах. Це стосується перед-

усім тематики питань з фінансового інвестування та управління інвес-

туванням.

Головною перевагою курсу лекцій є його компактність, увага до

практичних питань і методів кількісних розрахунків, максимальна

відповідність чинній в МАУП програмі вивчення дисципліни. При

його підготовці використано загальноприйняті в інвестиційній сфері

теоретичні підходи та методики кількісних розрахунків. Список ви-

користаних джерел наведено в кінці книжки. Методичні питання про-

ілюстровано відповідними прикладами розрахунків.

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТУВАННЯ

У широкому аспекті під інвестуванням розуміють процес “витра-

чання коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра”.

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має

за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання

вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних

прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової

вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.

Такі цілі, як “розвиток підприємства”, “удосконалення виробниц-

тва”, “розвиток науково-технологічного потенціалу”, “виробництво

державно важливої продукції”, “збереження наукомістких техноло-

гій”, “вирішення соціальних питань”, “створення нових робочих місць”,

“розвиток економічного потенціалу”, не стоять на першому місці в

інвестора. Якщо досягається зростання капіталу, то вирішуються й ці

завдання. Але стратегічною метою інвестора залишається примножен-

ня активів, капіталу. Досягається це через реалізацію нових техноло-

гій, створення нових робочих місць, через виробництво конкуренто-

спроможної продукції, через розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не

суперечать одна одній за умови, що було досягнуто зростання капіта-

лу, а не його проїдання, неефективне використання заради цих самих

цілей.

Орієнтацію інвестора на приріст свого капіталу можна вважати

першим методологічним принципом інвестування. Саме такий підхід

забезпечує логіку всіх інших дій інвестора щодо організації інвесту-

вання.

Інвестиційний проект може бути орієнтований на соціальний ефект

і також має ґрунтуватися на кількісних розрахунках приросту вар-

тості тих соціальних благ, на які він спрямований. У результаті його

реалізації мають зрости відповідні соціальні активи, які належать

суспільству або його регіональній, місцевій частині: краща транспор-

тна інфраструктура, чистіше екологічне середовище, більші можли-

вості для навчання, освіти, кращі умови життя, краще здоров’я насе-

лення, більша тривалість життя і т. ін. Ці параметри треба обрахову-

вати для оцінки результативності проекту інвестування коштів.

Перевага віддається тому проекту, який дає більший соціальний ре-

зультат на одиницю витрачених коштів.

Інвестиційне середовище є сукупністю об’єктів інвестування та

умов для здійснення операцій, пов’язаних з їх купівлею та продажем.

Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора

щодо прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування

та їх реалізації: вибір об’єкта, встановлення обсягів і строків інвесту-

вання, придбання об’єкта, отримання прибутків, зростання вартості

активів інвестора.

Об’єкти інвестування позначаються також терміном “інструменти

інвестування”. Вони можуть бути реальними (матеріальними) та фі-

нансовими активами: нерухомість, основні фонди, товарно-матері-

альні запаси, пайові та боргові цінні папери, кошти.

Інвестиційний процес з боку інвестора є послідовністю кількох ти-

пових процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розмі-

щення свого капіталу:

· формування інвестиційних намірів (або політики) щодо вико-

ристання капіталу для його зростання;

· аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для

інвестування;

· формування інвестиційної програми, або інвестиційного порт-

феля;

· управління портфелем за рахунок своєчасних змін його струк-

тури (об’єктів інвестування);

· моніторинг ефективності інвестиційного портфеля.

Залежно від ситуації на інвестиційному ринку і на кожному

об’єкті (інструменті) інвестування ці дії інвестора постійно повторю-

ються з метою підтримки найвищого з можливих рівня ефективності

інвестування. Оцінка ефективності інвестування має бути комплекс-

ною, за багатьма критеріями, з урахуванням параметрів дохідності,

часу, ресурсів і ризику.

З визначення інвестування, яке наведено на початку розділу, по-

ходить зміст методологічного принципу формування мети інвесту-

вання: воно здійснюється для зростання капіталу. Як саме цього буде

досягнуто в межах законодавчого поля країни — то вже є специфі-

кою інвестиційного проекту.

Критерієм визначення ефективності інвестування є дохідність.

Кількісне визначення дохідності будується на співвідношенні активів

(коштів) інвестора на початок і на кінець періоду. Темп приросту ак-

тивів дає рівень дохідності їх використання. Якщо дохідність інвесту-

вання склала за два роки 30 %, то це означає, що активи інвестора

(кошти в ліквідній формі оцінки) зросли за цей самий період на 30 %.

Він володів активами в різних формах (нерухомість, основні фонди,

матеріальні запаси, цінні папери, інші чиїсь боргові зобов’язання то-

що) на суму, скажімо, 300 тис. грн, а тепер володіє ресурсами на суму

300 · 1, 3 = 390 тис. грн.

У наведеному прикладі основним результатом роботи інвестора

стало отримання приросту в 90 тис. грн. Орієнтація на зростання ка-

піталу є типовим методичним прийомом в інвестуванні. Наприклад,

вартість об’єкта для інвестування визначається як приведена вартість

прибутку від володіння цим об’єктом. Такий самий прийом (через ка-

піталізацію майбутнього прибутку) застосовується для визначення

поточної вартості придбання цінних паперів.

Отже, інвестування є процесом такого використання коштів, при

якому їх вартість за певний період часу зростає. І цей процес за орга-

нізаційною формою тісно переплетений з конкретними формами фінан-

сово-господарської діяльності, що використовуються економічними

суб’єктами. Якщо у підприємства є прибуток, то обов’язково на яко-

мусь етапі вирішується питання щодо його розподілу, і це є елемен-

том управління інвестиціями.

Формами коштів для інвестицій можуть бути будь-які активи, що

використовуються в підприємницькій діяльності з метою отримання

прибутку.

Учасниками інвестиційного процесу є всі юридичні й фізичні осо-

би, об’єднані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором

стосовно його проекту нарощування капіталу.

Взаємовідносини інвестора та учасників проекту регулюються від-

повідними договорами між ними. Учасники інвестиційної діяльності

можуть бути постачальниками обладнання, сировини та матеріалів,

споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками,

консультантами, проектною організацією, експертами і тощо.

Операції з об’єктами інвестування здійснюються на інвестиційному

ринку, який у свою чергу поділяється на кілька сегментів залежно від

специфіки об’єктів (інструментів), що на них купуються та продаються.

1. Ринок реальних (матеріальних) інвестиційних об’єктів (ринок

нерухомості, ринок обладнання, ринок ремонтно-будівельних

робіт, ринки сировини та матеріалів).

2. Фінансовий ринок (грошовий ринок, кредитний ринок, ринок

цінних паперів).

У загальному вигляді інвестиційний ринок є механізмом узгод-

ження інтересів учасників ринку щодо володіння об’єктами інвесту-

вання, місцем здійснення операцій їх купівлі та продажу.

На інвестиційному ринку функціонують категорії попиту, пропо-

зиції, ціни, кон’юнктури ринку, ділової активності. Саме тут інвесто-

ри шукають недооцінені ринком інструменти, які дають змогу за

рахунок їх придбання підвищити через деякий час (а іноді миттєво)

вартість капіталу через зростання вартості активів, у які інвестор

трансформував свій капітал за допомогою інвестиційного ринку.

До елементів інфраструктури інвестиційного ринку, яка сприяє ку-

півлі-продажу об’єктів інвестування, слід зарахувати:

· кредитні та страхові інститути;

· мережу аудиторських фірм;

· організації інформаційно-аналітичного обслуговування, у то-

му числі спеціалізовану пресу, рейтингові агентства;

· установи професійної підготовки фахівців для інвестиційної

роботи;

· установи наукового обслуговування (наукові дослідження для

обслуговування потреб інвесторів);

· нормативно-законодавче забезпечення інвестування;

· інформаційно-комп’ютерні системи обслуговування ринку (за-

безпечення умов доступності та прозорості інформації щодо

здійснених операцій купівлі-продажу).

Функціонування інвестиційного ринку забезпечують професійні

посередники, які надають послуги учасникам ринку щодо спрощення

операцій на ринку. Це комплекс підприємств і установ, які сприяють

інвесторам (надають їм послуги) та встановлюють “правила функці-

онування ринку” (органи державного управління, що регулюють ді-

яльність суб’єктів інвестиційної діяльності на ринку).

Здійсненню реального інвестування сприяють послуги проектних

організацій та установ, підприємств будівельної індустрії, промисло-

вості будівельних матеріалів, машинобудування, оптових постачаль-

ників матеріальних ресурсів, фінансово-кредитних установ.

Спеціалізованими учасниками фінансового ринку (за умови, що

вони зареєстровані й допущені до відповідної форми діяльності дер-

жавними органами, мають потрібний власний капітал) виступають:

· фінансові брокери (посередники);

· інвестиційні консультанти;

· інвестиційні компанії.

Інвестиційний консультант, як юридична особа, надає послуги ін-

весторам щодо оцінки та прогнозування ситуації на ринку, аналізу та

добору об’єктів для інвестування, підготовки та проведення емісії цін-

них паперів, інформаційного та правового обслуговування, оцінки

цінних паперів та їх портфеля, організації та оформлення операцій

купівлі-продажу на інвестиційному ринку.

Фінансовий брокер виконує посередницькі функції під час здій-

снення операцій купівлі-продажу фінансових інструментів за рахунок

і за дорученням клієнта (комісійна діяльність).

Інвестиційна компанія здійснює функції посередництва (дилера) у

процесі організації інвестування коштів клієнта в цінні папери (за ра-

хунок власних коштів), вкладання власних коштів у цінні папери, ор-

ганізації й гарантування емісії цінних паперів для клієнта, управлін-

ня активами фондів взаємного інвестування.

Згідно з українським законодавством повноправними учасниками

фондового ринку є банки, які мають право виступати як професійні

учасники, інвестиційні консультанти, фінансові брокери.

Окрему групу учасників інвестиційного ринку становлять інститу-

ціональні інвестори, тобто такі юридичні особи, діяльність яких без-

посередньо пов’язана з накопиченням вільних коштів і їх інвестицій-

ним використанням:

· страхові фірми;

· пенсійні фонди;

· інвестиційні фонди;

· довірчі товариства.

Державні функції регулювання фінансового ринку виконують:

· Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

· Національний банк України.

· Міністерство фінансів України.

· Фонд державного майна.

· Антимонопольний комітет.

Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, орга-

нізація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне

використання, доведення проекту до запроектованих кінцевих резуль-

татів) забезпечується інвестиційним менеджментом.

Держава сприяє інвестиційній діяльності, створюючи інвестицій-

но сприятливий клімат в економіці. А тому економічне середовище

має бути для інвестора стабільним, легко прогнозованим на перспек-

тиву, прозорим (зрозумілим), ліберальним щодо оподаткування, ре-

сурсозабезпеченим. З цією метою державне регулювання забезпечує в

економіці сприятливу:

· податкову систему;

· конкурентність ринків, вільних для доступу інвесторів;

· макроекономічну стабільність;

· гнучку грошову політику;

· інфраструктуру інвестиційного ринку.

Ринкові механізми збалансування попиту й пропозиції сприяють

постійному врівноваженню на інвестиційному ринку. Як наслідок, не

буває прибуткових проектів з невеликим ризиком. Якщо з’являється

такий об’єкт для інвестицій, попит на нього з боку капіталів зростає,

збільшується ціна і зменшується дохідність. Ситуація на ринку дося-

гає рівноваги. Можна вважати, що чим більша очікувана дохідність

інвестування, тим вищим є ризик інвестування. Інше можливе лише

короткочасно, поки інформація щодо перспективності об’єкта не стає

доступною більшості учасників ринку.

Моделюючи (аналізуючи й прогнозуючи) дії інвесторів, виходи-

тимемо з того, що інвестор:

· воліє до більш високої дохідності;

· хоче зменшити ризик;

· працює на конкурентному ринку;

· має доступ до інформації.

Про останній пункт можна говорити тільки умовно, тому що інди-

відуальна, доступна лише обмеженому колу інвесторів інформація (кон-

фіденційна) завжди буде і створюватиме нерівність в умовах інвесту-

вання для різних інвесторів залежно від їхнього доступу до неї.

Загальну схему взаємозв’язку методологічних засад інвестування

зображено на рис. 1.1. Крім згаданого вище принципу орієнтації на

зростання капіталу, важливими для організації інвестиційного про-

цесу слід вважати також такі моменти:

· урахування альтернатив;

· синтез довгострокових та оперативних планів інвестування;

· детальне планування процесу інвестування;

· інформаційний моніторинг;
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации