Глоссарий - Термінологічний словник курсу Вступ до мовознавства - файл n1.doc

Глоссарий - Термінологічний словник курсу Вступ до мовознавства
Скачать все файлы (161.5 kb.)

Доступные файлы (1):
n1.doc162kb.15.02.2014 20:47скачать

n1.doc

Термінологічний словник курсу

«Вступ до мовознавства»
А
Акомодація – (лат. аccomodatio - «пристосування») – фонетичний процес пристосування вимови суміжних приголосних і голосних звуків, внаслідок чого властивості одного звука частково поширюються на інший. [1]
Афікси (від лат. аffіхus – «прикріплений», «причеплений») - морфеми, що рикріплюються до кореня або вставляються в нього і видозмінюють його. За цією властивістю їх називають формантами. Не будучи самостійними одиницями, вони завжди пов'язані з коренем і виконують словозмінну або словотвірну роль. [2]
Аломорф – морф, вживання якого обумовлене ​​його позицією в словоформі. [5]
Алофон (відтінок фонеми) – звук, в якому проявляється фонема в конкретній фонетичної позиції. [5]
Антоніми (від rp. anti "проти" й onyma "ім'я") — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення. [3]
Артикуляція – робота мовних органів, спрямована на утворення будь-якого звука мови. [4]
Архаї́зм (з гр. archaios – стародавній) – застарілий для певної епохи мовний елемент (слово, зворот, форма слова, афікс), що вийшла з активного вжитку. [1]
Асиміляція (від лат. assimilatio "уподібнення") — артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення. [3]
Атонація (дезакцентація) – втрата словом словесного наголосу. [1]
Афіксація — це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів, префіксів, закінчень тощо). [3]
Африката (лат. affrico — тру, притираю) – зімкнено-щілинний (або зімкнено-фрикативний) звук. Особливість артикуляції африкат полягає в тому, що після зімкнення активного органа з пасивним наступає повільне (а не раптове, як при творенні проривних) розімкнення, яке поступово переходить у щілину. [2]
Б

Білінгвізм (від лат. bi – „дво” і linqua – „мова”) – двомовність, коли в межах однієї держави чи соціальної спільності використовуються дві мови у відповідних сферах спілкування. [3]
Білабіальние приголосні (лат.bi від bis - «двічі») - губно-губні приголосні. [5]
Буква - графічний знак, що слугує для передачі звуків (фонем) у алфавітних системах письма. [5]

В
Варіант фонеми – це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. [3]
Вищі рівні мови – рівні мови обіймають такі мовні елементи, в яких, крім плану вираження, існує ще й план значення, ці елементи іменують значеннєвими одиницями мови. Такими є слова, які становлять єдність звучання і значення. [2]
Внутрішня флексія — засіб вираження граматичних значень, характерний для індоєвропейських мов.Так, зокрема, в українській та російській мовах за допомогою чергування виражається граматичне значення виду (зібрати — збирати, нарвать — нарывать). [3]
Внутрішня форма слова – спосіб мотивації слова, семантична й структурна співвіднесеність морфем, із яких воно складається, з іншими морфемами. [3]
Г
Гаплологія (від гр. haploos – простий і logos – слово, вчення) – спрощення звукового складу слова як наслідок випущення одного з двох однакових або подібних складів.
Генеалогічна класифікація мов (гр. genealogia - «родовід») - угруповання мов в рамках порівняльно-історичного мовознавства на базі родинних зв'язків між ними, заснованих на спільності їх походження. [5]
Граматичний рівень мови – вищий мовний рівень, який складається з двох розділів: морфології й синтаксису. [3]
Гуманітарні науки – (від лат. humanitas – людство, людяність) – науки, пов'язані з вивченням людини і людського суспільства, його виникнення й розвитку, з усіма проявами його матеріального і духовного життя. До гуманітарних наук належать: філософія й історія, логіка й естетика, педагогіка й психологія, археологія й етнографія, літературознавство й мистецтвознавство. [2]
Д
Дві форми існування конкретних мов – існування конкретної мови в двох формах усній і писемній. [4]
Денотант - реальний предмет (чи явище) як об’єкт найменування. [4]
Денотативне значення – значення, що виражає матеріальну сутність реалії. [4]
Дефініція (від лат. definitio – визначення) – точне логічне визначення, що називає найістотніші особливості означуваного. [2]
Дериваційне значення — значення, яке доповнює речове, уточнює, конкретизує його. [3]
Дериваційна морфема – афіксальна морфема, яка видозмінює лексичне значення корення і утворює нове слово. [1]
Дивергенція (з лат. divergentio – розходження) – розщеплення звука на два різні звуки. [3]
Динамічний наголос – виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою

силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. [3]
Дисиміляція (від лат. dissimilatio – розподібнення) — розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. [3]
Дистанційна асиміляція – асиміляція звуків на відстані. [3]
Дихотомія мови (з грец. dichotomia; dicha – на дві частини і tome – переріз) – розділення мови на мову і мовлення. [2]
Діахронія (гр. dia - через, chronos - час, тобто «різночасність») - історичний розвиток мовної системи як предмет лінгвістичного вивчення, розвиток мови у часі. [5]
Діалектика — філософський метод, що встановлює шляхи пізнання мовних явищ, не підміняючи специфічних мовознавчих методів і прийомів дослідження. [2]
Діереза (з гр. diairesis – поділ, розділення) – викидання звука чи складу в слові для зручності вимови. [3]
Е
Евфемізми (гр. euphemismos від eu – добре і phemi – говорю) — слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. [3]
Експліцитна мета (висловлювання) – зміст, який безпосередньо виражений сукупністю мовних знаків, що складають дане повідомлення. [2]
Епентеза (від гр. epenthesis - вставка) - поява у словах додаткового звука. [3]
Етнолінгвістика (від гр. ethnos – народ, плем’я і лінгвістика) — напрям у мовознавстві, що вивчає мову в її відношенні до культури, взаємодію мовних, етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні й еволюції мови. [5]
З
Загальна методологія— це галузь самої філософії, філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності. [2]
Загальне мовознавство – наука, яка вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних мов. [3]
Запозичення – 1) звернення до лексичного фонду інших мов для визначення нових понять і предметів, причому часто самі ці поняття і предмети разом з їх назвами засвоюються від інших народів. 2) слова, словотворчі афікси, конструкції, що ввійшли в мову внаслідок запозичення.
Звук – членороздільний елемент мовлення, утворений за допомогою мовних органів; відрізок мовного потоку, що утворюється за одну артикуляцію; найменша неподiльна одиниця мовлення. [1]
Зіставний метод – метод, об'єктом якого є вивчення різних мов — споріднених і неспоріднених. Мета — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні) риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. [3]
Значеннєва одиниця одиниця вищих мовних рівнів, що має план вираження і план змісту. [4]
І
Ідеографічне письмо (гр. idea - ідея і grapho - пишу) - вид письма, при якому графічний знак, який представляє собою умовне зображення чи відвернений малюнок, служить знаком поняття, передає значення, яке стоїть за словом, а не його звучання . [5]
Ієрархія мовних рівнів ­– відно­шення, при яких одиниці кожного попереднього рівня є матеріалом для одиниць наступного рівня.
Ізоморфізм (гр.isos - рівний і morphe - вид, форма) - наявність принципового подібності в будові різних мовних рівнів. [5]
Імпліцитна мета — прихована мета висловлювання.
Інварінт (з лат. «незмінюваність») – структурна одиниця мови (фонема, морфема, лексема) на відміну від її конкретної реалізації. [1]
Інкорпоруючі мови - тип мов, утворених на основі складних комплексів, які одночасно є і словами, і реченнями.
Інтерфікс (від лат. inter – між і fixus – прикріплений) — афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв'язку цих коренів у одному складному слові. [3]
Інтонація (лат. intonatio від intono – голосно вимовляю) — рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. [3]
Історичний метод — полягає у встановленні законів розвитку мови, пізнанні мовв в її динаміці.
Історизми - застарілі слова, які пішли з активного вжитку разом з предметами, явищами і поняттями, але зберігаються в пасивній частині словника сучасної мови як терміни історії народу і його культури. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. [5]
К
Калька (від фр. caique – копія) — копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; по морфемний переклад іншомовного слова. [3]
Квантитативний наголос – виділення ударних елементів слова або фрази за допомогою збільшення їх відносної тривалості. [4]
Конвергенція (з лат. convergentio - сходження, наближення) – збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному. [3]
Комбінаторні зміни звуків (лат. combinare - з'єднувати, поєднувати) - зміни звуків, що виникають внаслідок впливу на них сусідніх звуків. [5]
Комунікативна функція - призначення мовної одиниці служити засобом спілкування. [5]
Компаративістика - те ж, що і порівняльно-історичне мовознавство. [5]
Конотації - семантичні, емоційно-оцінні, стилістичні та ін. компоненти, що доповнюють основний предметно-понятійний зміст мовної одиниці. [5]
Консонантизм (лат. consonantis - приголосний звук) - сукупність приголосних звуків, їх властивості та відносини; система приголосних фонем будь-якої мови в її кількісній і якісній своєрідності. [5]
Контактна асиміляція – асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки. [3]
Коріньєдина обов’язкова для кожного слова морфема, носій лексичного значення. [4]
Л
Лабіалізація (лат. labium - губи) – додаткова артикуляція звуків, що полягає в округленні витягнутих вперед губ, тобто огублені. [5]
Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. [4]
Лексика - 1) словниковий склад мови; 2) сукупність слів, виділених за якоюсь ознакою (походження, сфера вживання і т.п.). [5]
Лексикографія (гр. lexis- слово, grapho - пишу) - розділ мовознавства, що займається теорією і практикою укладання словників. [5]
Лексикологія (гр. lexis- слово, logos - слово, знання, наука) - розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови. [5]
Лексичне значення – історично закріплена в свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем. [4]
М
Мертві мови - мови, що не мають живих носіїв і іноді відомі лише з писемних пам'яток тієї епохи, коли вони були живими. [2]
Метатеза - (гр. metathesis - перестановка) - перестановка звуків (складів) в слові. [5]
Метафороа (грец. ???????ά — перенесення) — слово, зна­чення якого переноситься на найменування іншого пред­мета, пов'язаного з предметом, на який звичайно вказує це слово, рисами подібності. [1]
Методологія (часткова і загальна/філософська) часткова: часткова методологія – методологічна робота, пов'язана з обслуговуванням окремих предметів, конкретних дисциплін; загальна – це сукупність загальних принципів, способів організації (побудови) і стандартів вірогідності наукового знання. [3]
Метонімія (гр. metonymia - перейменування) - поява нового значення в результаті заміни одного найменування іншим на основі асоціації по суміжності. [5]
Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування. [3]
Мовлення – конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. [3]
Морфема (гр. morphe - «форма») - мінімальна значуща одиниця мови, що виділяється у складі слова. [5]
Морфологія - розділ граматики, що вивчає структуру слова, способи вираження його граматичних значень і систему словозміни. [2]
Музичний наголос ­– виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону. [3]
Н
Наголосвиділення складу в слові або слова в реченні властивими для певної мови фонетичнми засобами (посилення голосу, підвищення тону в поєднанні зі збільшенням тривалості звучання). [1]
Назалізація (лат. nasalis - носової) - додаткова артикуляція гласного звуку, що складається одночасній участі носової і ротової порожнин при його вимові. [5]
Національна мова - соціально-історична категорія, яка позначає мову, що є засобом усного та письмового спілкування нації. [5]
Національна двомовність - мовна ситуація в країні, при якій у її межах функціонують з різним ступенем поширення дві мови.
Науковий стиль – один із функціональних стилів літературної мови, що обслуговує сферу науки. [1]
Нелабіалізований – голосний звук, при утворенні якого губи не беруть активної участі. В українській мові до них належать [а], [е], [и], [і]. [1]
Неологізми (гр. neos - новий і logismos - судження) – слово або вираз, створені для найменування нових реалій дійсності - слова, які щойно з’явились у мові. [4]
Непалаталізовані приголосні - приголосні, при утворенні яких середня частина язика опущена. [5]
Неповнозначні слова — це слова, що не виконують синтаксичних ролей у реченні.
Нижчий рівень – звуковий (або фонетичний). У ньому мовні одиниці (звуки) позбавлені значення, але функціонують у мові як важливі її елементи, завдяки яким передається повідомлення. Цей рівень називають виражальним, оскільки він виконує єдину функцію - функцію виразу. [2]
Номінативна функція слова (з лат. nominatio- називання) функція слова називати предмети, явища, ознаки тощо. [2]
Носові (назальні) приголосні (фр. nasal від лат. nasus - ніс) - приголосні, при утворенні яких повітряний струмінь направляється через носову порожнину. [5]
О
Обертон - (нем. оberton - верхній тон) - більш високі тони, число коливань яких є кратним по відношенню до числа коливань основного тону. [5]
Однозначність (моносемія) - наявність у слова тільки одного значення. [2]
Оказіоналізми (від лат. occasionalis- принагідний, від оссasіо - нагода) - слова, що не відповідають загальноприйнятому вживанню, мають виразно індивідуальний і, як правило, одноразовий характер. [2]
Омоніми (гр.homos - однаковий) - слова однієї й тієї ж частини мови, що збігаються за звучанням, але абсолютно різні за змістом. [5]
Описовий метод – метод, мета якого дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. [3]
Орфографія (гр. orthos - правильний, grapho - пишу, тобто «правопис») - звід правил про вживання букв в конкретних словоформах, що включає правила про злитому, роздільному, дефісному написанні слів, про вживання прописних і малих букв, про перенесення слів. [5]
Орфоепія (гр. orthos - правильний, прямий, epos - мова) – система загальноприйнятих правил, що визначають норми літературної вимови. [1]
Основа слова - загальна частина всіх словоформ одного і того ж слова без закінчення. В основі слова укладено лексичне значення.
П
Палаталізація (лат.palatum - небо) - додаткова ознака артикуляції звуку, що складається в підйомі середньої частини язика до твердого піднебіння. [5]
Палаталізовані приголосні (лат.palatum - небо) - приголосні, основна артикуляція яких доповнюється палаталізацією. [5]
Палатальний (среднеязичні) приголосні - приголосні, в основі артикуляції яких лежить підняття середньої частини язика до твердого піднебіння. [5]
Парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок) речення — система форм структурної схеми речення, у якій вихідною формою є ядерне речення, а похідними — його трансформації. [3]
Пасивний словник - слова, які не використовуються в повсякденній мові. [4]
Передньоязикові (передненебние) приголосні - приголосні, в артикуляції яких основну роль відіграє передня частина язика. [5]
Переносне значення - вторинне лексичне значення слова, яке з'являється в результаті переносу прямого. [4]
Писемна мова — являє собою особливий різновид мовного спілкування, завдяки якому долаються простір і час. [4]
Піктографія (лат. piktus - мальовничий і гр.grapho - пишу) - графічна передача повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків, не закріплених за конкретним мовним вираженням. [5]
План вираження – організована сукупність звукових явищ, що утворюють звукову оболонку. [3]
План змісту – значення. [3]
Повнозначні слова – слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього сві-

ту. Вони є носіями понять. [3]
Позиційні звукові зміни – зміни, спричинені впливом загальних умов вимови. [3]
Полісемія (від гр. polysemos "багатозначний") — наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів. [3]
Порівняльно-історичний метод – метод, головним завданням якого є відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. [3]
Порядок слів – розташування їх одне відносно одного. [2]
Постфікс (лат. postfixum - прикріплене після) - афікс, найменш тісно пов'язаний з іншою частиною слова і зазвичай стоїть після закінчення. [5]
Прагматика (грец. pragmatos – справа, дія) — метод, спрямований на вивчення функціональної ролі знаків мовлення. [5]
Префікс (лат. praefixum - прикріплене перед) - афікс, що знаходиться безпосередньо перед коренем і виражає словотвірне і / або граматичне значення. [5]
Протеза (від rp. prothesis "додання, приєднання") — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови. [3]
Пунктуація - 1) звід правил розстановки розділових знаків; 2) розстановка знаків пунктуації. [5]
Р
Редукція (від лат. reductio "відсунення, повернення, відведення назад") — ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. [3]
Редуплікація (лат. reduplicatio - подвоєння) - фонетико-морфологічний видозміна слова, що складається в повторенні початкового складу, кореня або цілого слова. [5]
Редуковані голосні - голосні, в яких відбулася редукція. [2]
Реляційні морфеми — морфеми, що є словозмінними.
Рекурсія (відступ) - заключна фаза артикуляції звуку, що складається в переході органів мови від витримки до нейтрального положення. [5]
Речення - одна з основних одиниць синтаксису; головний засіб вираження і повідомлення думки; мінімальна одиниця людської мови, що представляє собою граматично організоване з'єднання слів, що володіє смисловою і інтонаційної закінченістю. [5]
С
Семасіологія (від гр. semasia "знак, значення") — наука, що досліджує семантику, тобто значення слів, природу і типи цих значень [4]
Семіотика – наука про знакові системи. [5]
Сигніфікативне значення – віднесеність слова до поняття. [3]
Синтагматичні відношення — лінійні зв'язки слова, його сполучуваність, контекст. [3]
Сингармонізм (від гр. syn "разом", harmonia "співзвучність") — фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією. [3]
Синекдоха – перенесення назви з цілого на частину і навпаки (у стаді сто голів, в сім'ї

п'ять ротів, у загоні двадцять штиків, бігає за кожною спідницею). [3]
Синоніми (від гр. synonymos "однойменний") - слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються. [3]
Синтаксис (від гр. syntaxis "побудова, порядок") - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. [3]
Сім'я мов - сукупність мов, пов'язаних відношенням спорідненості і представляють собою максимальне об'єднання в рамках генеалогічної класифікації мов. [5]
Сингармонізм - різновид комбінаторної зміни голосних, при якому всі голосні звуки слова уподібнюються, зазвичай по ряду, першому голосному слова. [5]
Синтаксис (гр. syntaxis - складання) - розділ граматики, який вивчає правила сполучення слів і форм слів, а також ті єдності, в складі яких ці ​​правила реалізуються, - синтаксичні одиниці (словосполучення і речення) в плані їх смислової і формальної структури. [1]
Синхронія (від гр. syn "разом" і chronos "час", тобто "одночасність") — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника). [3]
Система мови - сукупність елементів мови, кожен з яких існує не ізольовано, а в протиставленні і взаємозв'язку з іншими компонентами системи. [5]
Сонорні приголосні (лат. sonorus - звучний) - приголосні, при утворенні яких переважаючою фізичної складової є голос при мінімальній участі шуму. [5]
Соціолінгвістика - наука, що виникла в ХХ ст. на стику соціології, соціальної психології, лінгвістики і вивчає функціонування мови в суспільстві. [2]
Спонтанні зміни — історичні зміни звуків, причина яких невідома. [4]
Стилістика - розділ мовознавства, предметом якого є стиль в різному лінгвістичному сенсі. [1]
Стилістично забарвлена лексика — лексика, яка вживається в певних стилях. її поділяють на лексику високу (книжну, піднесену) і лексику знижену. [3]
Стилістично нейтральна лексика — слова, які вживаються в усіх стилях мови. [3]
Суплетивізм (лат. suppleo, suppletum - поповнювати, доповнювати) - утворення форм одного і того ж слова від різних коренів. [5]
Суфікс (лат. suffixus - підставлений) - афікс, що знаходиться після кореня безпосередньо або після іншого суфікса і слугує для утворення нових слів або їх граматичних форм. [5]
Т
Табу (з одного з полінезійських мов ta - «відзначати», «виділяти» і pu - «цілком»; разом: tapu - tabu - «цілком виділений», «особливо відзначений») - історично вироблені в даному мовному колективі заборони на вживання певних слів і виразів. [5]
Тембр мови (фр.timbre - «дзвіночок») - звукова забарвлення, що надає промові ті чи інші емоційно-експресивні відтінки. [5]
Темп мовлення - швидкість проголошення слів у висловлюванні за певний інтервал часу. [5]
Термін (від лат. terminus "межа, границя") — спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понять якоїсь галузі науки. [3]
Тон — надсегментна одиниця мовлення; носієм тону виступає голосний звук, але в деяких мовах можуть і приголосні. [1]
Транскрипція (від лат. transcriptio – переписування) — спосіб запису усного мовлення з метою найточнішої передачі вимови. [3]
Транслітерація (від лат. trans - "через" і littera - "буква") – по-буквена передача текстів і окремих слів, записаних однією графічною системою, засобами іншої графічної системи. [3]
У
Усна мова — з часу виникнення і протягом тривалого часу вони були єдиною формою, яка забезпечувала спілкування людей аж до виникнення писемності.
Ф
Філософські методи – це використання у науковому дослідженні категорій, положень, принципів і законів певної філософської системи. [4]
Флексія (закінчення) (лат.flexio - згинання, перехід) - морфема, яка займає позицію після основи і виражає словозмінні категорії. [1]
Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів. [3]
Фонетика (від rp. phone "голос, голосовий звук", phonetikos "звуковий") - наука, яка вивчає звуки мови. [3]
Фонологія – мовознавча наука, яка вивчає фонологічні системи мов. [3]
Формант – характерні ознаки спектра, тобто тони звука, які найбільше посилю-

ються впливом резонаторів. [3]
Фраза - найменша самостійна одиниця мови, яка виступає як одиниця спілкування і представляє собою відрізок звукового потоку, обмежений паузами, що має один фразовий наголос і інтонаційну закінченість. Фраза ділиться на мовні такти. [5]
Фразеологія (гр. phrasis - вираз, logos - вчення) - 1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологічний склад мови; 2) сукупність фразеологізмів даної мови. [1]
Фрикативний звук — приголосні, які утворюються при неповному зімкненні активного й пасивного органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повіт-

ря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. [3]
Фузія (лат. fusio - «сплав») - приєднання нестандартних афіксів, що можуть бути багатозначними, до коренів, які можуть змінюватися. [5]
Функції мови - реалізація та актуалізація в мовленні потенційних можливостей відповідних засобів мови для різних цілей. [5]
Ц
Циркумфікс (від лат. сігсит "навколо"), або конфікс (від лат. confixus "разом узятий"), — перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. [3]
Ч
Частина мови - лексико-граматичні розряди слів, які виділяються в мові на підставі наявності у них узагальненого (загально-категоріального) значення. [5]

Ш
Шиплячі приголосні - щілинні передньоязикові приголосні. [4]
Шумні приголосні - приголосні, при утворенні яких виникає шум. [4]
Шум – звуки, які утворюються шляхом подолання повітряним струменем різних перешкод у мовленнєвому апараті. [3]
Щ
Щілинні приголосні (фрикативні приголосні) - різновид приголосних, при утворенні яких органи мови зближуються в певній точці, утворюючи щілину на шляху повітряного потоку. [5]


Список використаної літератури:


  1. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник – К. : Вища школа, 1985.

  2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство: Навч. посіб. / С.І. Дорошенко – К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 288 с.

  3. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти / М. П. Кочерган – К. : Академія, 2000. – 368 с.

  4. Левицький А. Е., Сингаївська А. В., Славова Л. Л. Вступ до мовознавства : Навчальний посібник. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 104 с.

  5. Югай К.П., Гладкова Р.Я. Словник лінгвістичних термінів. Методичний посібник для студентів денної, заочної форм навчання та екстернів / К.П. Югай, Р.Я. Гладкова – Херсон, 2008.
Учебный текст
© perviydoc.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации